Розділ 10 споживча кооперацІяСпоживча кооперація — система самоврядних організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, об’єднань), а також
підприємств та установ цих організацій, яка є самостійною органі- заційною формою кооперативного руху. Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товарист- во — самоврядна організація громадян, які на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об’єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організова- ного забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів. Кожен член споживчого товариства має свою частку в його майні. Споживче товариство є юридичною особою і діє на основі статуту. Споживчі товариства можуть на добровільних засадах об’єднува- тись в спілки, інші форми об’єднання передбачені законом, єдину спілку споживчих товариств України та мають право вільного виходу з них. Власність споживчої кооперації складається з власності спо- живчих товариств, спілок (об’єднань) та їх спільної власності і є однією з форм колективної власності. Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до установчих документів товариств, спілок, об’єднань. Об’єкти права власності споживчої кооперації можуть перебу- вати у спільній власності споживчих товариств, спілок, (об’єднань). Їх частка у власності визначається договором. Правові засади організації і діяльності споживчої кооперації ви- значаються законом. Споживчі товариства, їх спілки (об’єднання) можуть утворюва- ти для здійснення своїх статутних цілей підприємства, установи та інших суб’єктів господарювання відповідно до законодавства. Підприємствами споживчої кооперації визнаються унітарні або корпоративні підприємства, утворені споживчими товариствами. Підприємства об’єднань громадян, релігійних організацій Підприємством об’єднань громадян, релігійної організації є унітарне підприємство засноване на власності об’єднання громадян
(громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою вико- нання своїх статутних завдань. Право власності об’єднань реалізують їх вищі статутні органи управління в порядку передбаченому статутними документами. Пра- во власності релігійних організацій реалізується їх органами управ- ління відповідно до закону. Засновником підприємства об’єднання громадян є відповідне об’єднання громадян, що має статус юридичної особи, а також об’єд- нання (спілка) громадських організацій у разі, якщо його статутом передбачено право заснування підприємств. Політичним партіям та юридичним особам, що ними створюються, забороняється створю- вати підприємства за винятком засобів масової інформації, підпри- ємств, що здійснюють продаж суспільно-політичної літератури, інших пропагандсько-агітаційних матеріалів, виробів з власною сим- волікою, проведення виставок, лекцій, фестивалів та інших суспіль- но-політичних заходів. Релігійні організації мають право засновувати видавничі, полі- графічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські підприємства необхідні для забезпечення діяльності цих організацій. Підприємство об’єднання громадян, релігійної організації діє на основі статуту і є юридичною особою, здійснюючи свою діяль- ність на праві оперативного управління або господарського відання відповідно до вимог Господарського кодексу. Обмеження щодо створення та діяльності окремих видів під- приємств об’єднання громадян, релігійної організації встановлюють- ся законами. Інші види підприємств Приватні підприємства Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої
праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання — юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств ви- значається Господарським кодексом та іншими законами. Селянське (фермерське) господарство Селянське (фермерське) господарство є формою підприємниц- тва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Членами селянського фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрак- том, угодою). Відносини пов’язані із створенням та діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулюються Господарським кодексом та Законом «Про селянське (фермерське) господарство», іншими за- конами. Орендне підприємство Орендним підприємством визнається підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу, існую- чого державного або комунального підприємства чи майнового ком- плексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності. Орендарем є юридична особа, утворена членами трудового ко- лективу чи цого підрозділу, майновий комплекс якого є об’єктом оренди. Організація членів трудового колективу, зареєстрована як юри- дична особа має переважне право на укладення договору оренди майна того підприємства (структурного підрозділу), де створено цю організацію. Орендодавцями щодо майнових комплексів, які належать до державної або комунальної власності є Фонд державного майна та його регіональні відділення.
Законом визначаються об’єкти державної та комунальної влас- ності, на яких не можуть створюватись орендні підприємства. Передача в оренду майнових комплексів не припиняє права власності на це майно. Передавати цілісні майнові комплекси в орен- ду забороняється. Орендоване підприємство може бути визнане бан- крутом у встановленому законом порядку. Підприємства з іноземними інвестиціям Підприємство, створене відповідно до вимог Господарського кодексу в статутному фонді якого не менш як десять відсотків ста- новить іноземна інвестиція визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство набуває статусу підприємства з інозем- ними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до зако- нодавства України з метою отримання прибутку або досягнення со- ціального ефекту. Іноземні інвестиції можуть вкладатися в об’єкти, інвестування в які не заборонено законом України. Підприємства з іноземними інвестиціями мають право бути за- сновниками дочірніх підприємств, створювати філії і представницт- ва на території України і за її межами з додержанням вимог законо- давства України та законодавства відповідних держав. Законом можуть бути визначені галузі господарювання та/або території, в яких встановлюється загальний розмір участі іноземного інвестора, а також території, на яких діяльність підприємств з інозем- ними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з ви- мог забезпечення національної безпеки. Правовий порядок і статус діяльності підприємств з іноземними інвестиціями визначається Господарським кодексом, законом про режим іноземного інвестування в Україні, іншими законодавчими актами.
Іноземне підприємство Іноземне підприємство є унітарне або корпоративне підприємс- тво, створене на законодавстві України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче під- приємство, придбане повністю у власність цих осіб. Іноземні підприємства не можуть створюватися в галузях, ви- значених законом, що мають стратегічне значення для безпеки держави. Діяльність філій, представництв та інших відокремлених підроз- ділів підприємств, утворених за законодавством інших держав, здійс- нюється на території України відповідно до законодавства України. Умови і порядок створення, вимоги до організації та діяльності іноземних підприємств визначаються Господарським кодексом і за- коном про іноземне інвестування, іншими законами. Іноземці та особи без громадянства при здійсненні господарсь- кої діяльності в Україні користуються такими самими правами і мають такі самі обов’язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено законом. Іноземні юридичні особи при здійсненні господарської діяль- ності в Україні мають такий самий статус, як і юридичні особи України, з особливостями передбаченими законодавством України, а також міжнародними договорами. Індивідуальне підприємство Індивідуальне підприємство — це таке підприємство, власни- ком якого є одна особа. Власник як правило є бізнесменом і менед- жером одночасно. Бізнес веде від свого імені і на свій ризик, має не- обмежену персональну відповідальність. За своїми зобов’язаннями відповідає всім своїм майном. Власник не є юридичною особою. По- збавлений права використовувати найману працю, податки сплачує як фізична особа. Форми індивідуального бізнесу: індивідуальна трудова діяль- ність; підприємницька діяльність без утворення юридичної особи; індивідуальне приватне підприємство.
Підприємець без утворення юридичної особи має право мати свій розрахунковий рахунок в банку, товарний знак, одержувати кредити, зменшені ставки податків на доходи від підприємництва. Малі підприємства Мале підприємство — це не просто невелике по чисельності і обсягу продукції виробництво, а зовсім нова структура породжена в економіці України, здатна надати широку свободу вибору і додат- кові робочі місця, забезпечити швидку компенсацію затрат, опера- тивно реагувати на зміну споживчого попиту. Малі підприємства покликані сприяти подолання галузевого та регіонального монопо- лізму, розширенню конкуренції, впровадженню досягнень науково- технічгого прогресу, розширенню експортного потенціалу України, значному зміцненню економічної бази району, міста, регіону. Виробничо-господарська діяльність малих підприємств має ряд переваг: динамічність організаційної форми, здатної залежно від змін попиту виробництва, оперативно перебудовувати його на нові технології і продукцію; готовність до комерційного ризику з метою захоплення ринку в умовах конкуренції; більш високий рівень за- лежності від кінцевих результатів праці, працівників малого підпри- ємства, відносним зниженням вартості готової продукції за рахунок витрат виробництва; оперативністю керівництва. Держава зацікавлена у розвитку малого підприємництва і для його підтримання було зроблено наступне: • 1991 р. утворено Державний комітет із сприяння малим підпри- ємствам та підприємництву (ліквідований у 1994 р.); • 1993 р. заснований Державний інноваційний фонд і прийма- ється державна довготермінова програма державної підтримки підприємництва, у складі місцевих органів влади створені де- партаменти, покликані здійснювати державну політику під- приємництва; • створений Державний комітет України з питань розвитку під- приємництва;
• 1994 р. утворено Фонд підтримки підприємництва і розвитку конкуренції; • 1998 р. видано Указ Президента України з питань розвитку під- приємництва; • розроблена Державна програма підтримки малого підприємни- цтва на 1999–2000 рр.; • створено Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Указом визначено, що суб’єктом малого підприємництва ви- знається особа, яка зареєстрована в установленому законом порядку, як фізична особа- суб’єкт підприємництва без створення юридичної особи, так і юридична особа cуб’єкт підприємницької діяльності будь-якої форми власності, в яких середньооблікова кількість пра- цюючих не перевищує 50 осіб, а обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн грн. До середньо облікової чисельності працівників входять усі працівники малого під- приємництва в тому числі працюючі за договорами та за сумісницт- вом, а також працівники представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів. Організація підприємницької діяльності Державна реєстрація суб’єкта господарювання Порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяль- ності врегульований постановами Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 747, від 1 жовтня 1999 р. № 1824, від 16 березня 2000 р. № 501. На виконання Кабінет Міністрів України ПОСТАНОВЛЯЄ: 1. Затвердити Положення про державну реєстрацію суб’єктів під- приємницької діяльності. 2. … державним адміністраціям забезпечити виготовлення блан- ків документів. 3. Державному комітетові статистики та ліцензійній палаті: ви- значити порядок передачі і застосування органами державної
реєстрації ідентифікаційних кодів Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України... 4. Державному комітетові статистики. Державній податковій ад- міністрації. Пенсійному фонду. Міністерству праці та соціаль- ної політики, Міністерству внутрішніх справ привести свої нор- мативно-правові акти у відповідність із Положенням. 5. Установити такі розміри плати: за державну реєстрацію (пере- реєстрацію) суб’єктів підприємницької діяльності (реєстрацій- ний збір): для громадян підприємців — 1,5; для юридичних осіб — 7 неоподаткованих мінімумів доходів громадян: • за прискорену (протягом одного дня) державну реєстрацію (перереєстрацію) суб’єктів підприємницької діяльності — потрійний розмір відповідного реєстраційного збору; • за державну реєстрацію змін (доповнень) до установчих документів суб’єктів підприємницької діяльності — 30 \% реєстраційного збору; • за видачу дубліката свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності — 10 \% реєстраційно- го збору. • перереєстрація суб’єктів підприємницької діяльності у зв’язку із зміною законодавства проводиться безоплатно, якщо інше не передбачено законом. 6. Установити, що орган державної реєстрації сплачує заявни- ку 20 \% реєстраційного збору за кожний прострочений день державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності. (Див. Положення). |
|
