1. заробiтна плата та її регулюванняПроцес регулювання оплати працi почався з 1991 р., коли було прийнято Закон України «Про пiдприємства в Україні» і їм було надано право самостiйно встановлювати системи, форми, визна- чати розмiр оплати праці. У 1992 р. затверджено декрет КМУ «Про оплату працi», на пiдставi якого у 1995 р. прийнято Закон України «Про оплату працi», що регламентує питання тарифiкацiї та оплати працi. З 1993 р. введено в дiю Закон України «Про колективнi дого- вори i угоди», яким передбачено порядок укладання угод i дого- ворiв з питань органiзації працi, визначення умов та порядку встановлення розмiру оплати працi. У статтях 43—46 Конституції України вiдзначено, що грома- дяни мають право на працю, вiдпочинок, соцiальний захист, без- печнi та здорові умови працi i заробiтну плату. Питання оплати працi регламентують такi законодавчi акти, як «Кодекс законiв про працю», Закон України (Про вiдпустки» та деякi інші. Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1375/ 2000 р. схвалено «Концепцiю дальшого реформування оплати праці в Українi». Концепцiя пiдвищення рівня номiнальної та реальної за- робiтної плати ґрунтується на таких засадах: – встановлення економічно та соцiально обґрунтованих рівнів мінімальної заробітної плати з поетапним наближенням її розмiру до прожиткового рівня; – впровадження зростання номінальної заробiтної плати порiвняно з пiдвищенням споживчих цiн; – встановлення оптимальних різниць в оплаті працi між про- фесiями, рiвнями кваліфікації, у посадових окладах між окреми- ми галузями економiки; – підвищення до 2004 р. частки оплати у валовому внутріш- ньому продукті до 50—55 \%; – удосконалення механізму оподаткування заробітної плати через розвиток і впровадження ринкових механiзмiв регулювання заробітної плати; – перегляд платежів і зборів на соціальне страхування між працівниками та роботодавцями в оптимальних співвідношеннях; – визначення заробiтної плати як цiни робочої сили, що фор- мується на ринку праці; – удосконалення механiзму визначення фонду оплати праці працівників бюджетної сфери. Пiдвищення рiвня заробiтної плати на зазначених засадах ви- магає здійснення на державному, регіональному, галузевому рів- нях, а також на рiвнi пiдприємства органiзацiйних та економiч- них заходів, спрямованих на пошук необхідних для цього коштiв. Для нагромадження коштiв, спрямованих на оплату працi, не- обхідно: – знижувати витрати матерiалів, енергії, палива, напiвфабри- катiв тощо; – переходити на погодинну оплату праці; – вiдновити нормування працi; – використовувати сучасні мотивацiйні та стимулюючi ме- ханiзми високопродуктивної праці; – збільшувати рентабельнiсть виробництва через механізм зниження собівартості продукції; – пiдвищувати продуктивність працi. На жаль, концепція має декларативний характер, неконкретна, навiть не вказаний строк, на який вона розрахована, та хто вiдповiдає за виконання. Разом із тим у нiй правильно вiдзначено, що пiдвищення платоспроможного попиту населення на товари і послуги сприятиме економiчному зростанню виробництва, а від- мовлення функцiй заробiтної плати з розширеного вiдтворення робочої сили забезпечить поетапне наближення до реальної вар- тостi робочої сили на ринку працi. Питання полягає лише в тому, за допомогою яких механiзмiв буде досягнуто зростання попиту населення та наближення оплати працi до її реальної вартостi? На нього немає вiдповiдi у прийнятiй концепцiї. |
| Оглавление| |