Фінансовий облік - 1 - Навчальний посібник (Волкова І. А.)

1. економічна суть, класифікація та оцінювання основних засобів

Капітал матеріалізований в основні засоби або, точні- ше, в матеріальну-технічну базу підприємства відіграє важливу роль. Адже виробничий процес в індустріальних та постіндустрі- альних державах неможливо уявити без такої складової, як осно- вні засоби — технічну базу підприємства. Саме вони визначають сучасний рівень виробництва та його ефективність. Механізація та автоматизація виробничих процесів вивільняє людей від важ- кої рутинної роботи, здешевлює виробництво продукції, підви- щує її якість.

Основні засоби мають значну частку в загальній сумі активів підприємства, є одним із найважливіших об’єктів фінансового обліку, що потребує контролю за їхнім рухом, організації синте- тичного й аналітичного обліку, визначення зносу (амортизації), проведення ремонту, модернізації, оновлення застарілих і техні-

чно недосконалих об’єктів. За допомогою таких засобів людина впливає на предмет праці з метою трансформування вхідних ма- теріальних ресурсів у готовий продукт.

До основних засобів, завдяки яким у процесі виробництва працівник впливає на матеріальні ресурси, відносяться матеріа- льні об’єкти (виробничі будинки, споруди, машини, транспортні

засоби), а також комунікації, що забезпечують виробничий про-

цес (шляхи сполучення, мости, лінії електропередач та ін.).

Обслуговуючи  виробництво  і  невиробничу  сферу  протягом

тривалого часу, основні засоби поступово зношуються, перено-

сять свою вартість на виготовлену продукцію частинами в міру

зношування і зберігають свою натуральну форму до кінця строку

служби.

Від  рівня  забезпеченості  підприємства  основними  засобами

залежить випуск готової продукції та створення належних умов

для праці і соціального розвитку колективу. Сукупна вартість ос-

новних засобів визначає виробничу потужність підприємства, рі-

вень фондовіддачі, фондомісткості, фондоозброєності й ряд ін-

ших техніко-економічних показників діяльності підприємства.

Фінансовий облік засобів праці повинен забезпечити таку ін-

формацію: точну величину надходження, вибуття і переміщення

основних засобів; своєчасне і правильне нарахування амортиза-

ції;  визначення  результату  від  реалізації  і  ліквідації  окремих

об’єктів; розрахунок витрат на ремонти; отримання даних про

рух основних засобів, їх початкову і залишкову вартість та інші

показники використання основних засобів. Основні засоби розрі-

зняються за призначенням та функціональною роллю у виробни-

чому процесі, що викликає необхідність у відповідній їх класифі-

кації.

Для планування, обліку, контролю та аналізу найбільше зна-

чення має класифікація основних засобів, яка передбачена стан-

дартом 7 «Основні засоби». Відповідно вони поділяються на такі

групи і підгрупи:

1. Земельні ділянки.

2. Капітальні витрати на поліпшення земель.

3. Будинки (виробничі, адміністративні, склади), споруди (мо-

сти, греблі, автомобільні дороги) та передавальні пристрої (кабе-

льні лінії, каналізація, водоканали, лінії електромереж тощо).

4. Машини й устаткування, які поділяються за видами:

а) силові (котельні установки, електродвигуни, гідроагрегати,

турбоагрегати,  газотурбінні  установки,  двигуни  внутрішнього

згорання, трактори, електротехнічне устаткування):

б) робочі  (металорізальні  верстати,  компресорні  машини  й

устаткування,   насоси,   вантажно-розвантажувальні   машини   й

устаткування для земельних і кар’єрних робіт);

в) вимірювальні та регулювальні прилади, лабораторне устат-

кування (контрольно-вимірювальна апаратура, геодезичні прила-

ди, вагове устаткування, обчислювальна техніка);

г) інші машини  й  устаткування  комунального  господарства,

спортивне, театральне, музичне устаткування.

Хоч у стандарті 7 «Основні засоби» вказані вище види машин

і устаткування не виділяються, проте доцільність їх окремого об-

ліку диктується аналізом ефективності використання, структури

парку,  їх  вікового  складу  та  іншими  причинами.  У цій  групі

окремою  позицією  доцільно  виділяти  автоматичні  машини  та

устаткування, що характеризують динаміку науково-технічного

прогресу:

5. Транспортні засоби (залізничний рухомий склад — елект-

ровози, тепловози, паровози, дизель-поїзди, вагони; транспортні

судна морського та річкового флоту; рухомий склад автомобіль-

ного транспорту; виробничий та комунальний транспорт).

6. Інструменти (бурильні і відбійні молотки, фарбопульти, ві-

братори, інструмент для обслуговування та ремонту залізничних

колій), виробничий інвентар і пристосування (контейнери універ-

сальні, меблі залів театрів та кінотеатрів, інвентарний одяг сцен,

інвентар готелів) та господарський інвентар (столи, крісла, шафи,

дивани).

7. Робоча і продуктивна худоба.

8. Багаторічні насадження.

9. Інші основні засоби (тварини цирків, зооцирків, зоопарків).

Наведена класифікація основних засобів має важливе значення

для обліку, оскільки щодо неї складається звітність про рух осно-

вних засобів. Крім того, такі дані необхідні для глибокого аналізу

використання основних засобів і пошуку резервів для підвищен-

ня фондовіддачі.

За характером  участі у процесі виробництва основні засоби

поділяються на групи: виробничі і невиробничі. Виробничі осно-

вні фонди призначені для використання у сфері матеріального

виробництва, а невиробничі (об’єкти житлово-комунального гос-

подарства, охорони здоров’я, культури, освіти, спорту та ін.) —

для обслуговування колективів підприємства. Хоча невиробничі

фонди безпосередньої участі у виробничому процесі не беруть,

проте це не означає, що на них не треба виділяти кошти. Навпа-

ки, забезпечення підприємства невиробничими фондами за вста-

новленими  нормативами  має  важливе  соціальне  значення  для

розвитку колективу. Однак такі нормативи або взагалі не розроб-

лені, або не відповідають вимогам часу.

Важливою є класифікація основних засобів за галузями еко-

номіки-промисловість; сільське господарство; лісове господарст-

во; транспорт; зв’язок; будівництво; торгівля і громадське харчу-

вання; матеріально-технічне постачання і збут; заготівля та інші

виді діяльності сфери матеріального виробництва (редакції, ви-

давництва, кіностудії, будинки звукозапису, заготконтори зі збо-

ру металобрухту й утилю, організації зі збору декоративних і лі-

карських рослин, плодів та ін.); житлово-комунальне господар-

ство і побутове обслуговування населення; охорона здоров’я, фі-

зична культура і соціальне забезпечення; освіта; культура; мис-

тецтво; наука і наукове обслуговування; кредитування і державне

страхування; управління; партійні й громадські організації.

Наведена класифікація має певне значення і для організації

аналітичного обліку, тому що на промислових підприємствах од-

ночасно функціонують основні засоби різних галузей. Зрозуміло, що найбільшу питому вагу займають засоби промисловості, але поряд з ними на підприємствах використовуються основні засоби будівництва, громадського харчування (буфети, їдальні), сільсь- кого господарства (підсобні господарства) та ін.

За рівнем використання основні засоби поділяються на діючі і недіючі. Діючі засоби беруть участь у виробничому процесі або в обслуговуванні колективу, а недіючі знаходяться в запасі, рекон- струкції, на консервації тощо. З економічної точки зору така кла-

сифікація дозволяє правильно організовувати нарахування амор- тизації (зносу) та включати витрати у собівартість продукції. Якщо амортизація на діючі основні засоби нараховується, то на засоби, які знаходяться в процесі реконструкції, модернізації, до- будови, дообладнання та на консервації, не нараховується.

Залежно від права власності основні засоби поділяються на

власні й орендовані. Власні засоби відображаються в балансі і

звітності даного підприємства, орендовані в них не показуються.

Основні засоби відображаються в балансі і звітності в грошовому

вимірнику,  що  дає  можливість  визначити  їх  загальний  обсяг,

структуру, амортизацію, знос, зміни у складі окремих груп в ди-

наміці та ряд техніко-економічних показників.

Оцінювання необоротних активів.  Будь-який об’єкт необоро-

тних активів визнається активом за умови, що існує імовірність

отримання в майбутньому економічних вигод від його викорис-

тання,  вартість  його  може  бути  достовірно  визначена  і  строк

служби становить не менше одного року. Створені (побудовані)

або придбані основні засоби в балансі відображаються за їх пер-

винною вартістю, яка складається з таких елементів: сум сплаче-

них  коштів  підрядним  організаціям  за  виконані  будівельно-

монтажні роботи та постачальникам за придбані об’єкти (без по-

датків); реєстраційних зборів, державного мита і подібних пла-

тежів, які засвідчують « право власності на об’єкт; сум ввізного

мита; витрат зі страхування ризику доставки об’єктів.

Однією з важливих проблем обліку є оцінювання основних за-

собів. На практиці використовуються три види оцінювання засо-

бів: первинна (інвентарна), залишкова і відновлювальна.

Первинна вартість основних засобів показує вартість кожного

об’єкта в момент його введення в експлуатацію. Дані про вартість

об’єкта записуються в акті приймання основних засобів, а також в

інвентарній картці, звідки й походить назва цієї вартості — інвен-

тарна. Як правило, ця оцінка залишається сталою протягом трива-

лого часу. Первинна вартість може змінюватися лише під час пере-

оцінювання, добудови, модернізації і реконструкції об’єкта в по- рядку проведення робіт за рахунок капітальних інвестицій. Такий порядок забезпечує стабільність оцінювання засобів праці і дає можливість проаналізувати їх використання у порівнянних цінах.

Залишкова вартість основних засобів — це різниця між пер- винною вартістю об’єктів і нарахованим зносом, який визнача- ється за даними бухгалтерського обліку. Знос визначається бух- галтером виходячи зі строку і норм амортизації. Залишкова вартість показує ту частину вартості, яка ще залишилася після

перенесення на готовий продукт вартості об’єкта внаслідок вико- ристання у виробничому процесі. Чим довше служить об’єкт і бере участь у виробництві, тим менша залишкова вартість.

Відновлювальна вартість основних засобів — це вартість від- творення об’єктів у сучасних умовах виробництва і діючих у да- ний момент цінах. Відновлювальна вартість вимагає переоцінки

основних засобів на певну дату. Відомо, що при оцінюванні осно- вних засобів за початковою вартістю в різний час діють різні ціни, отже, в балансі вони показуються в непорівнянному вигляді. Нау- ково-технічний прогрес приводить до здешевлення будівництва, але зростання цін на будівельні матеріали до подорожчання. Ці те- нденції, переплітаючись, впливають на ефективність виробництва

й у результаті на вартість будівництва. Для аналізу динаміки стру- ктури основних засобів виникає необхідність привести вартість об’єктів, уведених в дію в різний час, у порівнянний вигляд. Із ці- єю метою розробляється методика переоцінки основних засобів, за якою на певну дату призначається переоцінка. Вартість об’єкта пі- сля переоцінювання має назву відновлюваної.

Після проголошення Україною незалежності у 1991 р. поча- лась гіперінфляція, що призводило до постійного знецінювання основних засобів та необхідності періодичного уточнення балан- сової вартості об’єктів. З цією метою періодично проводиться ін- дексація, при якій первинна вартість об’єкта, визначена раніше, множиться на коефіцієнт індексації і таким чином визначається

нова індексована вартість. Сума зносу також уточнюється вихо-

дячи з коефіцієнта індексації.