1. економічна суть, класифікація та оцінювання основних засобівКапітал матеріалізований в основні засоби або, точні- ше, в матеріальну-технічну базу підприємства відіграє важливу роль. Адже виробничий процес в індустріальних та постіндустрі- альних державах неможливо уявити без такої складової, як осно- вні засоби — технічну базу підприємства. Саме вони визначають сучасний рівень виробництва та його ефективність. Механізація та автоматизація виробничих процесів вивільняє людей від важ- кої рутинної роботи, здешевлює виробництво продукції, підви- щує її якість. Основні засоби мають значну частку в загальній сумі активів підприємства, є одним із найважливіших об’єктів фінансового обліку, що потребує контролю за їхнім рухом, організації синте- тичного й аналітичного обліку, визначення зносу (амортизації), проведення ремонту, модернізації, оновлення застарілих і техні- чно недосконалих об’єктів. За допомогою таких засобів людина впливає на предмет праці з метою трансформування вхідних ма- теріальних ресурсів у готовий продукт. До основних засобів, завдяки яким у процесі виробництва працівник впливає на матеріальні ресурси, відносяться матеріа- льні об’єкти (виробничі будинки, споруди, машини, транспортні засоби), а також комунікації, що забезпечують виробничий про- цес (шляхи сполучення, мости, лінії електропередач та ін.). Обслуговуючи виробництво і невиробничу сферу протягом тривалого часу, основні засоби поступово зношуються, перено- сять свою вартість на виготовлену продукцію частинами в міру зношування і зберігають свою натуральну форму до кінця строку служби. Від рівня забезпеченості підприємства основними засобами залежить випуск готової продукції та створення належних умов для праці і соціального розвитку колективу. Сукупна вартість ос- новних засобів визначає виробничу потужність підприємства, рі- вень фондовіддачі, фондомісткості, фондоозброєності й ряд ін- ших техніко-економічних показників діяльності підприємства. Фінансовий облік засобів праці повинен забезпечити таку ін- формацію: точну величину надходження, вибуття і переміщення основних засобів; своєчасне і правильне нарахування амортиза- ції; визначення результату від реалізації і ліквідації окремих об’єктів; розрахунок витрат на ремонти; отримання даних про рух основних засобів, їх початкову і залишкову вартість та інші показники використання основних засобів. Основні засоби розрі- зняються за призначенням та функціональною роллю у виробни- чому процесі, що викликає необхідність у відповідній їх класифі- кації. Для планування, обліку, контролю та аналізу найбільше зна- чення має класифікація основних засобів, яка передбачена стан- дартом 7 «Основні засоби». Відповідно вони поділяються на такі групи і підгрупи: 1. Земельні ділянки. 2. Капітальні витрати на поліпшення земель. 3. Будинки (виробничі, адміністративні, склади), споруди (мо- сти, греблі, автомобільні дороги) та передавальні пристрої (кабе- льні лінії, каналізація, водоканали, лінії електромереж тощо). 4. Машини й устаткування, які поділяються за видами: а) силові (котельні установки, електродвигуни, гідроагрегати, турбоагрегати, газотурбінні установки, двигуни внутрішнього згорання, трактори, електротехнічне устаткування): б) робочі (металорізальні верстати, компресорні машини й устаткування, насоси, вантажно-розвантажувальні машини й устаткування для земельних і кар’єрних робіт); в) вимірювальні та регулювальні прилади, лабораторне устат- кування (контрольно-вимірювальна апаратура, геодезичні прила- ди, вагове устаткування, обчислювальна техніка); г) інші машини й устаткування комунального господарства, спортивне, театральне, музичне устаткування. Хоч у стандарті 7 «Основні засоби» вказані вище види машин і устаткування не виділяються, проте доцільність їх окремого об- ліку диктується аналізом ефективності використання, структури парку, їх вікового складу та іншими причинами. У цій групі окремою позицією доцільно виділяти автоматичні машини та устаткування, що характеризують динаміку науково-технічного прогресу: 5. Транспортні засоби (залізничний рухомий склад — елект- ровози, тепловози, паровози, дизель-поїзди, вагони; транспортні судна морського та річкового флоту; рухомий склад автомобіль- ного транспорту; виробничий та комунальний транспорт). 6. Інструменти (бурильні і відбійні молотки, фарбопульти, ві- братори, інструмент для обслуговування та ремонту залізничних колій), виробничий інвентар і пристосування (контейнери універ- сальні, меблі залів театрів та кінотеатрів, інвентарний одяг сцен, інвентар готелів) та господарський інвентар (столи, крісла, шафи, дивани). 7. Робоча і продуктивна худоба. 8. Багаторічні насадження. 9. Інші основні засоби (тварини цирків, зооцирків, зоопарків). Наведена класифікація основних засобів має важливе значення для обліку, оскільки щодо неї складається звітність про рух осно- вних засобів. Крім того, такі дані необхідні для глибокого аналізу використання основних засобів і пошуку резервів для підвищен- ня фондовіддачі. За характером участі у процесі виробництва основні засоби поділяються на групи: виробничі і невиробничі. Виробничі осно- вні фонди призначені для використання у сфері матеріального виробництва, а невиробничі (об’єкти житлово-комунального гос- подарства, охорони здоров’я, культури, освіти, спорту та ін.) — для обслуговування колективів підприємства. Хоча невиробничі фонди безпосередньої участі у виробничому процесі не беруть, проте це не означає, що на них не треба виділяти кошти. Навпа- ки, забезпечення підприємства невиробничими фондами за вста- новленими нормативами має важливе соціальне значення для розвитку колективу. Однак такі нормативи або взагалі не розроб- лені, або не відповідають вимогам часу. Важливою є класифікація основних засобів за галузями еко- номіки-промисловість; сільське господарство; лісове господарст- во; транспорт; зв’язок; будівництво; торгівля і громадське харчу- вання; матеріально-технічне постачання і збут; заготівля та інші виді діяльності сфери матеріального виробництва (редакції, ви- давництва, кіностудії, будинки звукозапису, заготконтори зі збо- ру металобрухту й утилю, організації зі збору декоративних і лі- карських рослин, плодів та ін.); житлово-комунальне господар- ство і побутове обслуговування населення; охорона здоров’я, фі- зична культура і соціальне забезпечення; освіта; культура; мис- тецтво; наука і наукове обслуговування; кредитування і державне страхування; управління; партійні й громадські організації. Наведена класифікація має певне значення і для організації аналітичного обліку, тому що на промислових підприємствах од- ночасно функціонують основні засоби різних галузей. Зрозуміло, що найбільшу питому вагу займають засоби промисловості, але поряд з ними на підприємствах використовуються основні засоби будівництва, громадського харчування (буфети, їдальні), сільсь- кого господарства (підсобні господарства) та ін. За рівнем використання основні засоби поділяються на діючі і недіючі. Діючі засоби беруть участь у виробничому процесі або в обслуговуванні колективу, а недіючі знаходяться в запасі, рекон- струкції, на консервації тощо. З економічної точки зору така кла- сифікація дозволяє правильно організовувати нарахування амор- тизації (зносу) та включати витрати у собівартість продукції. Якщо амортизація на діючі основні засоби нараховується, то на засоби, які знаходяться в процесі реконструкції, модернізації, до- будови, дообладнання та на консервації, не нараховується. Залежно від права власності основні засоби поділяються на власні й орендовані. Власні засоби відображаються в балансі і звітності даного підприємства, орендовані в них не показуються. Основні засоби відображаються в балансі і звітності в грошовому вимірнику, що дає можливість визначити їх загальний обсяг, структуру, амортизацію, знос, зміни у складі окремих груп в ди- наміці та ряд техніко-економічних показників. Оцінювання необоротних активів. Будь-який об’єкт необоро- тних активів визнається активом за умови, що існує імовірність отримання в майбутньому економічних вигод від його викорис- тання, вартість його може бути достовірно визначена і строк служби становить не менше одного року. Створені (побудовані) або придбані основні засоби в балансі відображаються за їх пер- винною вартістю, яка складається з таких елементів: сум сплаче- них коштів підрядним організаціям за виконані будівельно- монтажні роботи та постачальникам за придбані об’єкти (без по- датків); реєстраційних зборів, державного мита і подібних пла- тежів, які засвідчують « право власності на об’єкт; сум ввізного мита; витрат зі страхування ризику доставки об’єктів. Однією з важливих проблем обліку є оцінювання основних за- собів. На практиці використовуються три види оцінювання засо- бів: первинна (інвентарна), залишкова і відновлювальна. Первинна вартість основних засобів показує вартість кожного об’єкта в момент його введення в експлуатацію. Дані про вартість об’єкта записуються в акті приймання основних засобів, а також в інвентарній картці, звідки й походить назва цієї вартості — інвен- тарна. Як правило, ця оцінка залишається сталою протягом трива- лого часу. Первинна вартість може змінюватися лише під час пере- оцінювання, добудови, модернізації і реконструкції об’єкта в по- рядку проведення робіт за рахунок капітальних інвестицій. Такий порядок забезпечує стабільність оцінювання засобів праці і дає можливість проаналізувати їх використання у порівнянних цінах. Залишкова вартість основних засобів — це різниця між пер- винною вартістю об’єктів і нарахованим зносом, який визнача- ється за даними бухгалтерського обліку. Знос визначається бух- галтером виходячи зі строку і норм амортизації. Залишкова вартість показує ту частину вартості, яка ще залишилася після перенесення на готовий продукт вартості об’єкта внаслідок вико- ристання у виробничому процесі. Чим довше служить об’єкт і бере участь у виробництві, тим менша залишкова вартість. Відновлювальна вартість основних засобів — це вартість від- творення об’єктів у сучасних умовах виробництва і діючих у да- ний момент цінах. Відновлювальна вартість вимагає переоцінки основних засобів на певну дату. Відомо, що при оцінюванні осно- вних засобів за початковою вартістю в різний час діють різні ціни, отже, в балансі вони показуються в непорівнянному вигляді. Нау- ково-технічний прогрес приводить до здешевлення будівництва, але зростання цін на будівельні матеріали до подорожчання. Ці те- нденції, переплітаючись, впливають на ефективність виробництва й у результаті на вартість будівництва. Для аналізу динаміки стру- ктури основних засобів виникає необхідність привести вартість об’єктів, уведених в дію в різний час, у порівнянний вигляд. Із ці- єю метою розробляється методика переоцінки основних засобів, за якою на певну дату призначається переоцінка. Вартість об’єкта пі- сля переоцінювання має назву відновлюваної. Після проголошення Україною незалежності у 1991 р. поча- лась гіперінфляція, що призводило до постійного знецінювання основних засобів та необхідності періодичного уточнення балан- сової вартості об’єктів. З цією метою періодично проводиться ін- дексація, при якій первинна вартість об’єкта, визначена раніше, множиться на коефіцієнт індексації і таким чином визначається нова індексована вартість. Сума зносу також уточнюється вихо- дячи з коефіцієнта індексації. |