4.1. украЇна

4.1.1. Підсудність

1.  Поняття  і  значення  підсудності.  2.  Види  підсуд- ності. 3. Передача справи за підсудністю.

1. Поняття і значення підсудності. Підсудність — це влас- тивість справи, яка визначає, до відання якого суду відносить- ся розгляд кримінальної справи в суді першої інстанції.

Для чого КПК встановлює  підсудність:

w   для  того  щоб  суди  найбільш  ефективно   здійснювали свої обов’язки;

w   з метою забезпечення доступності суду для населення.

Підсудність  визначається нормами  КПК  (гл. 2, ст.ст. 33—

42) і лише  у виняткових випадках  встановлюється спеціаль- ними актами держави.

Наприклад, у 1953 р. Указом Президії Верховної Ради Со- юзу  РСР створено  Особливе   присутствіє Верховного  Суду СРСР для розгляду  справи Берії  (міністра  внутрішніх  справ, соратника  Сталіна).

Значення. Підсудність:

а) є однією з важливих  гарантій законного і обґрунтовано- го розгляду  кримінальних справ,  для  чого вимагається, щоб суд добре знав місцеві умови (районні суди), специфіку  злочи- ну (військові суди);

б) забезпечує надходження в суди справ з урахуванням місця, яке займає кожен з них у судовій системі;

в) забезпечує здійснення принципу  рівності всіх громадян перед судом.

2. Види  підсудності: територіальна (місцева), предметна (родова),  персональна  (спеціальна), альтернативна і за зв’яз- ком справ.

Територіальна або місцева підсудність вказує на те, якому з одноіменних судів підсудна справа. Підставою для визначен- ня територіальної підсудності, як загальне правило, є місце вчинення  злочину.

Якщо місця вчинення злочину встановити  не можна, то справа  повинна  бути  розглянута судом,  в районі  діяльності якого закінчено дізнання  чи досудове слідство в даній справі.

Предметна  або родова  підсудність  визначається характе- ром здійсненого  злочину,  вираженого  кваліфікацією за стат- тею КК. Місцевим судам підсудна більшість справ. Як закріплено ст. 33 КПК,  районному  (міському) суду підсудні всі кримінальні справи,  крім справ, підсудних  судам вищого рівня і військовим судам.

Апеляційному суду по першій інстанції підсудні такі кримінальні справи:

1)  про  злочини   проти  основ  національної  безпеки  Ук- раїни, передбачені ст.ст. 109—114 КК України;

2)  про злочини, за вчинення  яких КК України передбачає покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

У випадках  особливої  складності  або важливості справи, підсудної місцевому суду, — апеляційний суд має право прий- няти її до свого провадження (ст. 34 КПК).

Персональна або спеціальна  підсудність  — це підсудність справ військовим судам.

Військовим судам гарнізонів  як суду першої інстанції підсудні справи про злочини  осіб, які мають військове  звання до підполковника, капітана  другого рангу включно,  крім тих справ, які підсудні військовим судам вищого рівня.

Військовим судам регіону, ВійськовоBМорських Сил, як судам першої інстанції, підсудні:

1) справи про злочини осіб, які мають військове звання полковника, капітана І рангу і вище;

2)  справи  про злочини  осіб, які займають  посаду від ко- мандира  полку, капітана  корабля  першого рангу і вище, а та- кож осіб, рівних їм за службовим  становищем;

3)  справи про всі злочини, за які в умовах мирного часу законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Альтернативна підсудність  визначається ст.  39  КПК.  В разі об’єднання в одному провадженні кримінальних справ по обвинуваченню декількох  осіб у вчиненні  декількох  злочинів, коли ці справи  підсудні двом або декільком  одноіменним  су- дам, справу розглядає той суд, в районі діяльності  якого було порушено кримінальну справу або закінчено досудове слідство.

Підсудність за зв’язком справ визначається можливістю об’єднати в одному провадженні кримінальні справи по обви- нуваченню однієї особи або групи осіб в скоєнні злочину чи злочинів  (ст. 40 КПК).

При цьому діють такі правила. Якщо одна особа або група осіб обвинувачується у вчиненні  декількох  злочинів,  справи про які підсудні різнойменним судам, то справа розглядається судом вищого рівня.

Якщо одна особа або група осіб обвинувачується у вчи- ненні декількох злочинів і справа хоча б про одну з них або про один із злочинів  підсудна військовому  суду, то справу розгля- дає військовий суд.

При  обвинуваченні  групи  осіб  у  вчиненні   одного  або кількох злочинів, що не є військовими злочинами,  якщо щодо хоча б одного з обвинувачених справа підсудна загальному  су- ду, справа щодо всіх обвинувачених розглядається загальним судом.

3. Передача справи за підсудністю. Справу на розгляд то- го чи іншого суду направляє прокурор. Однак суд не зв’язаний юридичною оцінкою обвинувачення, яку дав прокурор. Суд може внести зміни: щодо юридичної оцінки злочинів, щодо підсудності справи.

Передача справи з одного суду в інший можлива з двох підстав:

1)  якщо справа підсудна не тому суду, в який вона переда- на до розгляду;

2)  доцільності  її розгляду  в суді, якому вона не підсудна. Порядок передачі справи за підсудністю залежить від того,

коли саме суд установить  факт непідсудності  і який  характер непідсудності.

Якщо непідсудність  виявлена  в стадії попереднього роз- гляду справи, то суддя своєю постановою направляє справу за підсудністю.

Якщо це буде встановлено  в судовому засіданні, суд може залишити справу в своєму провадженні (якщо  справа підсуд- на однойменному суду, щоб не допускати  тяганини).

Передача справи судом вищого рівня, який приступив до розгляду  справи, до суду нижчого рівня не допускається.

Коли справа підсудна суду вищого рівня або військовому суду, вона обов’язково направляється за підсудністю.

В окремих випадках з метою:

w   забезпечення об’єктивного і повного розгляду  справи;

w   забезпечення виховної  ролі суду справа може бути пе- редана на розгляд суду за:

w   місцем проживання чи роботи обвинуваченого;

w   місцем знаходження більшості свідків (це допускається лише до початку її розгляду  в судовому засіданні).

Питання про передачу справи з одного місцевого суду до іншого вирішується головою відповідного  апеляційного суду.

Питання про передачу справи до суду іншої області або військового  суду іншого регіону вирішується Головою Вер- ховного Суду України  чи його заступником.

Спори про підсудність між судами не допускається. кримінальна справа, надіслана  з одного суду до іншого в по- рядку, встановленому гл. 2 КПК, повинна  бути прийнята цим судом до свого провадження, якщо при цьому не переви- щується компетенція суду.

4.1.2. Попередній розгляд справи суддею

1. Поняття і значення стадії попереднього розгляду справи  суддею. 2. Питання,  які  з’ясовуються  суддею при попередньому розгляді справи. 3. Порядок досудово- го розгляду справи. 4. Повернення справи на дослідуван- ня, закриття справи, зупинення справи і направлення її за підсудністю. 5. Особливості досудового розгляду в справах приватного обвинувачення. 6. Питання, які підлягають  вирішенню суддею в зв’язку з підготовкою справи до судового розгляду.

1. Поняття і значення стадії попереднього розгляду спра- ви суддею.

Попередній  розгляд справи суддею — третя стадія криміна- льного процесу України, в якій суддя, не вирішуючи наперед питання  про винність,  перевіряє  наявність  всіх необхідних  да- них для розгляду справи по суті в суді першої інстанції.

Починається ця стадія з моменту надходження справи до суду і триває від 10 до 30 днів (ст. 241 КПК).  Суддя перевіряє повноту, всебічність і об’єктивність дослідження обставин справи  і дотримання всіх  інших  вимог  закону  при  провад- женні розслідування.

Перевірка  є необхідною передумовою  для успішного  роз-

гляду справи. Підготовку до основного судового розгляду не можна відносити до формальностей, так як вона має суттєве значення  до подальшого розгляду  справи. Необхідно  звертати

увагу і виправляти порушення закону органами слідства, про- куратури, а інколи і закривати справу.

Значення цієї стадії:

w   в охороні прав особи, щодо якої порушена справа;

w   у підвищеній  якості досудового розслідування;

w   у сприянні  успішному виконанню  завдань правосуддя. Саме в цій стадії обвинувачений стає іменуватися підсуд-

ним.

2. Питання, які з’ясовуються суддею  при попередньому розгляді справи. У справі, що надійшла  від прокурора,  суддя з’ясовує щодо кожного з обвинувачених такі питання:

1) чи підсудна справа суду, на розгляд  якого вона надійшла;

2) чи немає підстав для її закриття або зупинення;

3) чи правильно  складений  обвинувальний висновок;

4) чи немає підстав для зміни, скасування або обрання за- побіжного заходу;

5) чи не було допущено під час порушення справи, прова- дження  розслідування вимог КПК,  без усунення  яких справа не може бути призначена  до судового розгляду.

За клопотанням прокурора,  обвинуваченого, його захисни- ка чи законного представника, потерпілого чи його представни- ка суддя з’ясовує також  питання  про те, чи немає підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб.

За клопотанням прокурора, потерпілого чи його представ- ника  суддя  з’ясовує  також  питання  про те, чи немає  підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею Кримінально- го кодексу, яка передбачає  відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред’явлення йому обвинувачення, яке до цьо- го не було пред’явлено.

3. Порядок досудового розгляду справи. Попередній роз- гляд справи здійснюється суддею одноособово з обов’язковою участю прокурора. Про день досудового розгляду справи повідомляються також інші учасники  процесу, однак їх неяв- ка не перешкоджає розгляду  справи.

Попередній  розгляд справи починається з доповіді проку- рора щодо можливості  призначення справи до судового роз- гляду. Якщо в судове засідання  з’явилися  інші учасники судо- вого розгляду, вони висловлюють  свої думки щодо питань, за- значених в ст. 237 КПК, та заявлених ними клопотань.

Прокурор  висловлює  свою думку щодо клопотань, заявле- них іншими  учасниками судового  розгляду.  Постанова  судді виноситься в нарадчій кімнаті, в разі необхідності може вести- ся протокол.  Про строки вже згадувалось  — до 10 днів (якщо справа  невелика) і у разі  складності  справи  — не більше  30 днів з дня надходження її до суду.

Які можуть бути рішення суду:

w   про призначення справи до судового розгляду;

w   про зупинення провадження у справі;

w   про повернення справи прокуророві;

w   про направлення справи за підсудністю;

w   про закриття справи;

w   про повернення справи на додаткове розслідування. Щодо першого пункту, то він найпоширеніший в суді. За

наявності   достатніх  підстав  суддя  виносить   постанову   про призначення справи до судового розгляду, в якій зазначається:

а) місце й дата її винесення;

б) посада й прізвище судді;

в) прізвище, ім’я і по батькові обвинуваченого;

г) підстави призначення справи до розгляду;

д) стаття кримінального кодексу, за якою пред’явлено об- винувачення;

е) рішення з інших питань, пов’язаних з підготовкою спра- ви до розгляду.

Постанова  судді оскарженню  не підлягає,  на неї не може бути внесено подання прокурором.

4. Повернення справи на дослідування, закриття справи, зупинення справи  і направлення її за підсудністю.

Повернення справи на дослідування. Суддя з власною ініціативи  чи за клопотанням прокурора,  обвинуваченого, йо-

го захисника  чи законного представника, потерпілого, позива- ча, відповідача  або їх представників своєю постановою повер- тає справу на додаткове розслідування у випадках:

w   коли під час порушення справи, провадження дізнання

або досудового слідства були допущені такі порушення вимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначена  до судового розгляду;

w   якщо необхідно притягнути інших осіб до кримінальної

відповідальності;

w   якщо  необхідно  перекваліфікувати дії обвинуваченого за  статтею  КК,  яка  передбачає   відповідальність  за більш тяжкий  злочин, чи для пред’явлення йому обви- нувачення,  яке до цього не було пред’явлено.

У постанові суддя зазначає  підстави повернення справи на додаткове розслідування і вказує, які слідчі дії мають бути про- ведені при дослідуванні. У постанові також повинно бути вирішено питання  про запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Копія постанови  протягом  3 діб після її винесення  надси- лається  сторонам.

На постанову протягом 7 діб з дня її винесення  сторони можуть подати апеляції  до суду вищого рівня, а якщо справа розглядається по першій  інстанції  апеляційним судом, — ка- саційні подання чи скарги до касаційного  суду (ст. 246 КПК).

Закриття справи. За  наявності  обставин,  передбачених ст. 6, ч. 1 ст. 7, ст.ст. 71, 72, 8 , 9, 10 і 111  КПК, суддя своєю моти- вованою постановою закриває справу, скасовує запобіжні за- ходи, заходи забезпечення цивільного  позову і конфіскації майна,  а також  вирішує  питання  про речові  докази,  зокрема про гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом.

Копія постанови  протягом  3 діб після її винесення  надси- лається  сторонам.

На постанову протягом 7 діб з дня її винесення  сторони можуть подати апеляції  до суду вищого рівня, а якщо справа розглядається по першій  інстанції  апеляційним судом, — ка- саційні подання чи скарги до касаційного  суду (ст. 246 КПК).

Зупинення справи і направлення її за підсудністю. Коли при попередньому  розгляді справи з’ясується, що обвинуваче- ний зник  і місце перебування його невідоме, суддя виносить постанову про зупинення провадження у справі до розшуку обвинуваченого.

У разі захворювання обвинуваченого, що виключає  мож- ливість його участі у судовому розгляді справи, суддя своєю постановою зупиняє  провадження у справі до його видужання.

Встановивши, що справа не підсудна суду, на розгляд яко- го вона надійшла, суддя виносить  постанову про направлення справи за підсудністю.

Постанова  про зупинення справи чи направлення її за підсудністю оскарженню  не підлягає, на неї не може бути вне- сено подання прокурором.

Повернення справи прокурору. Якщо прокурором  були суттєво порушені вимоги статей КПК:

w   ст. 228 — перевірка  прокурором  справи  з обвинуваль-

ним висновком;

w   ст. 229 — рішення прокурора  у справі з обвинувальним висновком;

w   ст. 230 — складання прокурором  нового обвинувально-

го висновку;

w   ст. 231 — зміна прокурором  обвинувачення;

w   ст. 232 — направлення прокурором  справи до суду, суддя повертає справу прокурору для усунення виявлених

порушень.

Постанова про повернення справи прокурору оскарженню не підлягає, на неї може бути внесено подання прокурором.

5. Особливості досудового розгляду в справах приватно- го обвинувачення. Скарга потерпілого  повинна відповідати вимогам, які встановлені КПК щодо обвинувального висновку:

w   ст. 223 — обвинувальний висновок;

w   ст. 224 — додатки до обвинувального висновку.

Суддя, одержавши від потерпілого скаргу з проханням  по- рушити справу, приймає  одне із таких рішень:

1)  залишає скаргу без розгляду, якщо вона не відповідає вимогам,  зазначеним у КПК,  та повертає  її особі, яка подала скаргу;

2) за наявності  до того підстав відмовляє в порушенні кримінальної справи або надсилає її за належністю прокурору;

3)  за наявності достатніх даних, які вказують на вчинення злочину, передбаченого  ч.1 ст. 27 КПК, порушує кримінальну справу і призначає  її до розгляду.

Не пізніше як за три доби до слухання  справи підсудному має бути вручена  копія  скарги  потерпілого,  копія  постанови судді про порушення кримінальної справи та повістка про виклик  його у судове засідання.

Зустрічне обвинувачення в справах про злочини, зазначе- них в ст. 27 КПК, можуть бути об’єднані в одну справу.

На постанову судді про відмову в порушенні кримінальної справи протягом семи діб можна подати апеляцію до апе- ляційного  суду.

6.  Питання, які підлягають вирішенню  суддею  в зв’язку з підготовкою справи  до судового розгляду. Прийнявши рішення  про призначення справи до судового розгляду,  суддя вирішує такі питання:

1)  про  призначення  захисника   у  випадках,   коли  його участь у справі є обов’язковою;

2) про зміну, скасування або обрання запобіжного  заходу;

3) про визнання особи законним  представником обвину- ваченого, потерпілою, відповідачем, представником потер- пілого, позивача, відповідача, якщо рішення про це не було прийняте під час розслідування справи;

4) про визнання потерпілого  цивільним позивачем,  якщо позов не був заявлений під час розслідування справи;

5) про список осіб, які підлягають виклику  в судове засідання, та витребування додаткових доказів;

6) про заходи щодо забезпечення цивільного  позову;

7) про виклик  у необхідних випадках перекладача;

8) про розгляд  справи у відкритому  чи закритому  судово- му засіданні;

9) про день і місце судового розгляду  справи;

10) всі інші питання,  які стосуються  підготовчих  до суду

дій.

За наявності  підстав вважати, що в стадії судового розгля-

ду відповідно до ст. 299 КПК будуть досліджуватися лише де- які докази  або вони не будуть досліджуватися взагалі,  суддя вправі викликати в судове засідання лише тих осіб чи витребу- вати лише ті докази, про допит чи дослідження яких надійшли клопотання від учасників судового розгляду.

Суддя не вправі відмовити учасникам судового розгляду у дослідженні в стадії судового розгляду доказів, якщо вони є належними і допустимими.

Що нового з’явилося тут?

У новій редакції ст. 299 КПК відмічається, що суддя вправі, якщо проти цього не заперечують  учасники  судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фак- тичних  обставин   справи  та  розміру   цивільного   позову,  які ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники  судового розгляду  зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз’яснює їм, що у такому випадку  вони бу- дуть позбавлені  права оспорювати ці фактичні  обставини  спра- ви та розмір цивільного  позову у апеляційному порядку.

І ще нове. Суддя, не вправі відмовити учасникам  судового розгляду  у дослідженні  доказів, якщо вони є належними і до- пустимими.

За три доби до слухання  справи підсудному має бути вру- чена копія обвинувального висновку  і повістка про виклик.

У копії обвинувального висновку і додатках до нього з ме- тою забезпечення безпеки осіб адреси їх не зазначаються.  Такі особи викликаються до суду через органи, які здійснюють  за- ходи безпеки.

Згідно  зі ст. 255 КПК  всім учасникам  гарантується право на ознайомлення з матеріалами справи. Матеріали  щодо за- ходів безпеки осіб для ознайомлення не пред’являються.

Справа   призначається  до  розгляду   не  пізніше  10  діб. Складні справи — 20 діб з дня досудового її розгляду.

4.1.3. Загальні положення судового розгляду

1. Суть  судового розгляду.  2. Рівність прав  учасників судового  розгляду.  3.  Розпорядок  судового  засідання.

4. Межі судового розгляду.

1. Суть  судового розгляду. Судовий  розгляд  — четверта стадія  українського кримінального процесу,  яка  є централь- ною і найважливішою. Суть її полягає в тому, що суд з участю суб’єктів процесу досліджує  в судовому засіданні всі докази й постановляє вирок. Якраз  у цій стадії реалізуються завдання правосуддя.  Всі попередні  стадії можуть  розглядатися як не- обхідні  етапи  підготовки   до  судового  розгляду,   а  наступні стадії — як етапи перевірки  правильності проведеного судово- го розгляду  й постановленого вироку.

Суд першої інстанції при розгляді справи повинен безпо- середньо дослідити докази в справі: допитати підсудних, по- терпілих,  свідків, заслухати  висновки  експертів, оглянути  ре- чові докази, оголосити протоколи та інші документи. Судове засідання в кожній справі відбувається безперервно, крім часу, призначеного для відпочинку.  Розгляд тими самими суддями інших справ до закінчення початої справи не допускається.

2. Рівність прав  учасників судового розгляду.  Обвину- вач, підсудний, захисник, потерпілий, а також цивільний пози- вач і цивільний відповідач та їхні представники в судовому розгляді  користуються  рівними  правами  щодо  подання  до- казів, участі в дослідженні  доказів і заявлення клопотань.

Розгляд справи в засіданні суду першої інстанції відбу- вається з участю підсудного, явка котрого до суду є обов’язко- вою. Розгляд справи за відсутності  підсудного допускається лише у виняткових випадках: 1) коли підсудний  перебуває  за межами України  й ухиляється від явки до суду; 2) коли спра- ву про злочин, за який не може бути призначено  покарання у вигляді  позбавлення волі,  підсудний  просить  розглянути за його відсутності.  Проте  суд має право і в цьому разі визнати явку підсудного обов’язковою.

3. Розпорядок судового засідання. Підтримання порядку під час судового засідання покладається на суддю, який роз- глядає справу одноособово, або на головуючого при колегіаль- ному розгляді  справи.  Всі учасники  судового  розгляду,  а та- кож усі присутні в залі судового засідання повинні беззапереч- но виконувати їхні розпорядження. Всі учасники судового розгляду  звертаються до суду, дають показання й роблять  за- яви стоячи. Відступати від цього правила можна лише з дозво- лу судді або головуючого. Особи віком до 16 років, коли вони не є підсудними, потерпілими або свідками в справі, не допус- каються до залу суду.

Якщо підсудний порушить порядок засідання або не підкориться розпорядженням судді чи головуючого,  його по- переджають  про те, що в разі повторення зазначених  дій його буде видалено із залу засідання. При повторному порушенні порядку судового засідання підсудного за постановою судді чи ухвалою суду можна видалити  із залу засідання тимчасово або на весь час судового розгляду  справи. У цьому випадку вирок після його винесення  негайно оголошується підсудному.

У разі невиконання розпорядження судді або головуючого прокурором,  захисником йому роблять попередження, а при подальшому непідкоренні розгляд справи може бути відкладе- но, якщо неможливо  без шкоди для справи замінити  цю особу іншою. Одночасно суддя або суд повідомляє про це відповідно прокурора вищого рівня, президію колегії адвокатів, громадсь- ку організацію або трудовий колектив.

За непідкорення розпорядженню головуючого або пору- шення порядку  під час судового засідання  свідок, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші громадяни несуть відповідальність за ч. 1 ст. 1853  Кодексу про адміністра- тивні правопорушення у вигляді штрафу або адміністративно- го арешту до 15 діб.

4. Межі судового розгляду. Розгляд справи в суді прова- диться тільки щодо обвинувачених і лише за тим обвинува- ченням,   за  яким   їх  віддано  до  суду.  Коли   дані  судового слідства вказують, що підсудний вчинив ще й інший злочин, за яким  обвинувачення не було йому пред’явлене,  суд, не зупи- няючи розгляду справи, за клопотанням прокурора, по- терпілого чи його представника виносить  ухвалу (постанову), якою  про вчинення  цього злочину  повідомляє прокурора.  В тих випадках,  коли нове обвинувачення тісно пов’язане з по- чатковим і окремий розгляд їх неможливий, уся справа повер- тається  для додаткового розслідування. У зв’язку з новим об- винуваченням суд може змінити  або обрати запобіжний захід щодо підсудного.

Під час судового розгляду до закінчення судового слідства прокурор   вправі  змінити   пред’явлене  особі  обвинувачення. Зміна обвинувачення не допускається, якщо цим будуть пору- шені правила про підсудність чи обов’язковість проведення досудового слідства. У цьому випадку за наявності до того підстав прокурор  заявляє клопотання про повернення справи на дослідування.

Прийшовши до переконання, що пред’явлене  особі обви- нувачення  потрібно змінити,  прокурор  виносить  постанову,  в якій формулює  нове обвинувачення та викладає мотиви прий- нятого  рішення.  Прокурор   оголошує   постанову   і  вручає  її копії підсудному, його захиснику  і законному  представнику, потерпілому,  позивачу, відповідачу і їх представникам. Поста- нова долучається до справи.

Якщо в постанові прокурора ставиться  питання про засто- сування   кримінального  закону,   який   передбачає   відпові-

дальність  за менш тяжкий  злочин,  чи про зменшення обсягу обвинувачення, то суд роз’яснює потерпілому  та його пред- ставнику  їх право підтримувати обвинувачення у раніше пред’явленому  обсязі.

Якщо   потерпілий  та   його   представник  відмовились

підтримувати обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі, а також  у всіх інших  випадках,  суд роз’яснює  підсудному,  що той буде захищатись  в судовому засіданні  від нового обвину- вачення, після чого відкладає  розгляд справи не менше ніж на три доби для надання підсудному, його захиснику  і законному представнику можливості  підготуватись до захисту проти но- вого обвинувачення. За клопотанням підсудного цей строк мо- же бути скорочений.  Після  закінчення цього строку  розгляд справи продовжується (ст. 277 КПК).

Суд своєю ухвалою, а суддя постановою вправі поставити перед  прокурором   питання   про  порушення  справи   щодо свідка, потерпілого, експерта або перекладача за завідомо не- правдиві показання,  висновок чи неправдивий переклад лише одночасно з постановленням вироку.

Суд своєю ухвалою  (постановою) закриває  справу, якщо прокурор відмовився  підтримувати державне обвинувачення і потерпілий не вимагає  продовження розгляду  справи. У про- тилежному ж випадку  потерпілий підтримує  обвинувачення (ст. 267 КПК).

Повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти  або неправильності досудового слідства чи дізнан- ня може мати місце як за ініціативою  судді або суду, так і за клопотанням учасників  судового розгляду  лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судово- му засіданні.

Якщо  під час судового  розгляду  справи  будуть  встанов- лені підстави для закриття справи, суддя або суд, вислухавши думку  учасників   судового  розгляду   й  висновок   прокурора, своєю постановою або ухвалою закриває  справу.

Суд своєю ухвалою (постановою) закриває справу про злочини,  зазначені  у ст. 8, 27 КПК, за примиренням сторін чи у зв’язку з неявкою потерпілого  в судове засідання  без поваж- них причин.

На ухвалу, постанову протягом семи діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції  до апеляційного суду, а якщо справа розглядається по першій інстанції  апеляційним судом

— касаційні  подання  чи скаргу  до касаційного  суду (ст.  282

КПК).

4.1.4. Порядок судового розгляду

1. Частини судового розгляду. 2. Підготовча частина судового засідання.  3. Судове слідство. 4. Судові деба- ти. 5. Останнє слово підсудного. 6. Постановлення  ви- року. 7. Особливі порядки провадження.

1. Частини  судового розгляду. Судовий  розгляд  справи складається з п’яти частин: підготовчої частини судового засідання; судового слідства; судових дебатів; останнього сло- ва підсудного; постановлення і проголошення вироку,  поста- нови або ухвали.

2. Підготовча частина  судового засідання починається з його відкриття. У призначений для розгляду  справи час суддя або головуючий відкриває судове засідання й оголошує, яка справа розглядатиметься.

Потім суддя або головуючий оголошує про явку до суду прокурора, підсудного, захисника, потерпілого, цивільного по- зивача, цивільного  відповідача та їхніх представників, пере- кладача, свідків, експертів і спеціалістів і повідомляє про при- чини неявки відсутніх.

Суд перевіряє  повноваження представників громадських організацій,  які прибули  для участі в справі й вирішує  питан-

ня про допуск їх до участі в справі. Коли в розгляді справи бе- ре участь перекладач, суддя або головуючий роз’яснює йому обов’язок правильно  робити потрібний у судовому засіданні переклад і попереджає  його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий переклад, про що від перекладача відбирається підписка.

Встановлюється особа підсудного.  Після  цього суддя або головуючий запитує, чи вручена йому й коли саме копія обви- нувального  висновку. В разі невручення або вручення  у строк менший, як за три дні до розгляду справи в судовому засіданні, розгляд справи необхідно відкласти  на три дні з обов’язковим врученням  підсудному  обвинувального висновку  чи копії по- станови судді та повістки  у справах приватного  обвинувачен- ня. При несвоєчасному врученні підсудному зазначених  доку- ментів справа може бути розглянута в судовому засіданні ли- ше в разі, якщо про це просить підсудний.

Після виконання зазначених  дій суддя або головуючий оголошує  учасникам  судового  розгляду   склад  суду  в  даній справі, прізвище запасного судді, якщо він є, прокурора, захис- ника, перекладача,  експерта, секретаря,  роз’яснює підсудному та  іншим  учасникам   судового  розгляду   належне   їм  право відводу та запитує їх, чи заявляють вони проти когоBнебудь відвід, і вирішує заявлені  клопотання.

Коли підсудний не з’явиться без поважних причин у судо- ве засідання в справах, у яких його явка обов’язкова, суд відкладає  розгляд  справи  й може покласти  на підсудного  су- дові витрати,  пов’язані  з відкладеним засіданням.  Крім  того, суд має право прийняти рішення  про привід підсудного й про заміну запобіжного  заходу на більш суворий  або про обрання запобіжного  заходу, якщо його не було обрано раніше.

Якщо в судове засідання  не з’явиться прокурор  або захис- ник і їх неможливо  замінити  іншими особами, слухання  спра- ви належить  відкласти.  Заміна  захисника,  що не з’явився, до- пускається тільки за згодою підсудного. Прокуророві, а також

захисникові,  які вперше вступили  в справу, суд зобов’язаний надати час для ознайомлення з матеріалами справи й підготов- ки до участі в судовому  засіданні. Про неявку  прокурора  або адвоката в судове засідання  суд повідомляє відповідні органи.

У разі неявки  в судове засідання  потерпілого  суд, вислу- хавши  думку  учасників  судового  розгляду,  вирішує  питання про розгляд  справи або відкладення його залежно від того, чи можливо за відсутності потерпілого з’ясувати всі обставини справи й захистити  його права та законні інтереси. У разі не- явки без поважних причин потерпілого або його представника в справах приватного  обвинувачення справа підлягає  закрит- тю, однак за клопотанням підсудного в цих випадках вона мо- же бути розглянута за відсутності потерпілого.

До потерпілого,  який  не з’явився  без поважних  причин, суд може застосувати  привід. За злісне ухилення від явки  до суду потерпілий несе відповідальність за ч. 1, ст. 1853  Кодексу України  про адміністративні правопорушення.

Суд у виняткових випадках  може звільнити потерпілого, щодо якого здійснюються заходи безпеки,  від обов’язку  з’яв- лятися  в судове засідання за наявності письмового підтверд- ження показань, даних ним раніше (ст. 290 КПК).

Якщо в судове засідання  не з’явиться  цивільний позивач або представник його інтересів,  суд не розглядає цивільного позову, проте за потерпілим  зберігається право заявити  позов у порядку  цивільного  судочинства.  Суд може за клопотанням цивільного  позивача розглянути цивільний позов за його відсутності. У випадках, коли позов підтримує прокурор або ж позов  заявлений установою,  підприємством чи організацією, суд розглядає його незалежно  від явки  цивільного  позивача або його представника.

У разі неявки свідка, експерта або спеціаліста суд вислухо- вує думку  учасників  судового  розгляду  про можливість  роз- гляду справи або відкладення її. Відкладаючи  розгляд справи, суд вживає заходів щодо виклику  осіб, які не з’явилися. Якщо

свідок не з’явився без поважних  причин, суд має право засто- сувати примусовий привід через органи міліції. Суд у винят- кових  випадках  може звільнити свідка, щодо якого  здійсню- ються заходи безпеки, від обов’язку з’являтися в судове засідання  за наявності  письмового підтвердження показань, даних ним раніше (ст. 292 КПК).

У випадку винесення  судом ухвали про відкладення спра- ви суд може допитати свідків, експерта або спеціаліста, по- терпілого,  цивільного   позивача,  цивільного   відповідача   або їхніх представників, які з’явилися. Якщо після відкладення розгляду  справи вона розглядається в тому ж складі суду, по- вторний виклик зазначених осіб у судове засідання провадить- ся лише в необхідних випадках (ст. 2921  КПК).

Після  перевірки  судом явки  учасників  судового розгляду й позитивного вирішення питання  про можливість почати слухання  справи  суддя  або  головуючий  дає  розпорядження про видалення свідків із зали судового засідання  в окрему кімнату. Вживаються заходи для того, щоб допитані свідки не спілкувалися з недопитаними. Потерпілий, експерт і спеціаліст із зали суду не видаляються.

Суддя або головуючий роз’яснює підсудному, потерпілому, цивільному позивачеві, спеціалістові, експерту їхні права та обов’язки в судовому засіданні, попереджає експерта про кримінальну відповідальність за відмову виконувати обов’язки експерта й за дачу завідомо неправдивого висновку; опитує учасників судового розгляду, чи мають вони клопотання про виклик  нових свідків та експертів, про витребування нових до- казів. При заявленні  клопотання суд вислуховує  думку проку- рора та інших учасників судового розгляду й розв’язує ці клопо- тання постановою  або ухвалою. Відхилення клопотань  не поз- бавляє права заявляти їх протягом усього судового слідства.

Суд може з власної ініціативи  винести постанову або ухва- лу про виклик у судове засідання нових свідків, про призначен- ня експертизи й витребування документів та інших доказів.

У тих випадках, коли суд визнає за необхідне викликати нових свідків та експертів чи витребувати інші докази, він або відкладає розгляд справи, або забезпечує явку свідків та екс- пертів чи витребування інших доказів, продовжуючи  розгляд справи.

3. Судове  слідство  — центральна  частина  судового  роз- гляду, в якій суд та інші учасники процесу досліджують усі до- кази, необхідні для вирішення справи.

Починається судове слідство з читання  обвинувального висновку. В справах приватного обвинувачення оголошується скарга потерпілого.  Якщо в справі заявлено  цивільний позов, оголошується також позовна заява. Обвинувальний висновок оголошує прокурор, за згодою сторін — тільки резолютивну частину  обвинувального висновку,  скарги  —  потерпілий чи його представник,  позовну заяву — цивільний позивач чи його представник. Після цього суддя або головуючий роз’яснює підсудному, а коли підсудних  декілька  — кожному  з них суть обвинувачення і запитує,  чи воно їм зрозуміле,  чи визнають вони себе винними  й чи бажають давати показання,  а також чи визнають вони позов.

Суддя або головуючий запитує учасників судового роз- гляду, в якій послідовності,  на їхню думку, належить  допиту- вати підсудних, потерпілих, свідків, експертів і провадити дослідження інших доказів, після чого суд своєю ухвалою встановлює  порядок дослідження доказів.

Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються постановою судді чи ухвалою суду. Суд вправі, якщо проти цього не заперечують  учасники  судо- вого розгляду,  визнати  недоцільним дослідження доказів сто- совно тих фактичних обставин  справи  та розміру  цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у доб- ровільності  та істинності  їх позицій, а також роз’яснює їм, що

у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні  обставини справи та розмір цивільного  позову у апе- ляційному порядку.

Якщо для вирішення питання  щодо обсягу доказів, які бу- дуть досліджуватися, необхідно допитати підсудного, суд вирішує  його після допиту підсудного. Допит підсудного, як- що тільки він не відмовляється від дачі показань, провадиться обов’язково (ст. 299 КПК).

Важливим засобом одержання доказів на суді є допит. КПК

встановлює  коло осіб, які провадять  допит, і його порядок.

Допит  підсудного  починається з пропозиції  судді або го- ловуючого дати в справі показання,  після чого підсудного до- питують прокурор, потерпілий,  цивільний позивач, цивільний відповідач   або  їхні  представники,  захисник,   інші  підсудні. Потім підсудного  допитують  судді та народні  засідателі.  Суд має право протягом  усього допиту підсудного учасниками су- дового розгляду  ставити  йому запитання для уточнення  і до- повнення  його відповідей.

Оголошення судом показань підсудного, даних під час до- судового розслідування або на суді, дозволяється як з ініціати- ви суду, так і за клопотанням прокурора  та інших учасників судового розгляду  в таких випадках:

1) за наявності  істотних суперечностей  між показаннями, які підсудний дав на суді й під час досудового слідства або дізнання;

2) у разі відмови підсудного давати показання на судово- му слідстві;

3) коли справа розглядається за відсутності підсудного.

У разі, коли відповідно до ст. 299 КПК суд обмежив дослідження фактичних обставин  справи  допитом  підсудного, він після допиту останнього опитує учасників судового розгля- ду, чи бажають вони доповнити  судове слідство  і чим саме. У випадках заявлення клопотань суд їх обговорює і розв’язує, про що виносить  ухвалу,  а суддя  — постанову.  Після  розв’язання

клопотань  і виконання додаткових  дій головуючий  оголошує судове слідство закінченим і переходить до судових дебатів.

Допит потерпілого провадиться перед допитом свідка за тими ж правилами, що й свідка. Перед дачею кожним з них по- казань головуючий встановлює їхню особу, попереджає про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показан- ня, а свідка — й про кримінальну відповідальність за відмову дати показання.

Свідки допитуються по одному за відсутності інших, ще не допитаних  свідків. Кожному  свідкові  перед допитом  його по суті справи ставляться запитання, щоб з’ясувати його стосун- ки з підсудним і потерпілим, і пропонується розповісти  все те, що йому відомо в справі. Після того його допитують прокурор, потерпілий,  цивільний позивач,  цивільний відповідач,  захис- ник, підсудний, судді та народні засідателі.

Якщо свідка викликано в судове засідання за клопотанням прокурора  або інших учасників  судового розгляду,  запитання цьому свідкові ставить спочатку той учасник судового розгля- ду, за клопотанням якого свідка викликано. Свідок, виклика- ний з ініціативи  суду, допитується в загальному  порядку.  До- питані свідки залишаються в залі судового засідання  й не мо- жуть покинути  його до закінчення судового розгляду  без доз- волу судді або головуючого. Кожного свідка можна додатково допитати  або передопитати в присутності  інших, уже допита- них свідків або на очній ставці.

Свідок,  даючи показання,  може мати  при собі нотатки  в тих випадках,  коли показання стосуються  будьBяких розра- хунків та інших даних, які важко утримати  в пам’яті. Свідкові дозволяється  зачитувати  документи,  які  стосуються  даного ним показання. Ці документи належить пред’явити суду й учасникам судового розгляду на їхню вимогу; за постановою судді чи ухвалою суду вони можуть бути приєднані до справи.

Суд з власної ініціативи  або за клопотанням прокурора  чи інших учасників судового розгляду може оголосити показання

свідка, дані під час досудового розслідування або на суді, у ви- падках: 1) наявності істотних суперечностей між показаннями, які свідок дав на суді й під час досудового слідства або дізнан- ня; 2) неявки  в судове засідання  свідка, явка  якого  з тих чи інших причин неможлива.

Для  забезпечення безпеки  свідка,  який  підлягає  допиту, суд за власною ініціативою або за клопотанням прокурора, ад- воката чи самого свідка виносить вмотивовану ухвалу про проведення допиту свідка з використанням технічних  засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення су- ду, та надання права учасникам процесу слухати його показан- ня, ставити запитання та слухати відповіді на них.

У разі, коли існує загроза ідентифікації голосу свідка, до- пит може супроводжуватися створенням акустичних  пере- шкод. Якщо  допитати  свідка  з використанням технічних  за- собів неможливо, суд допитує його у відсутності підсудного. Допитаний  свідок  видаляється  із  залу  судового  засідання. Після повернення підсудного до залу суду головуючий  знайо- мить його з показаннями свідка і надає йому можливість дати пояснення з цього приводу (ст. 303 КПК).

Експертиза в суді призначається у випадках, коли для вирішення певних питань необхідні наукові, технічні або інші спеціальні  знання. Експерт у судовому засіданні бере участь у дослідженні  доказів і може з дозволу  суду ставити  запитання підсудному, потерпілому  й свідкам про обставини, які мають значення  для його висновку.

Після з’ясування обставин, що мають значення для вис- новку експерта, суддя або головуючий  пропонує  прокуророві, підсудному, його захисникові та іншим учасникам  судового розгляду  подати у письмовому  вигляді  питання,  які вони ба- жають поставити  експертові. Суд обмірковує  ці питання,  вра- ховуючи при цьому думку учасників  судового розгляду,  усу- ває ті з них, які не стосуються справи або не належать до ком- петенції  експерта,  а також  формулює  ті питання,  які він ста-

вить перед експертом з власної ініціативи. Питання,  на які му- сить відповісти експерт, суддя або головуючий  оголошує і пе- редає експертові у письмовому вигляді, після чого останній складає висновок. Висновок експерта дається у письмовому вигляді, оголошується ним у судовому засіданні й приєднується судом до справи.

Після оголошення висновку  експертові можуть ставитися запитання про роз’яснення  і доповнення його висновку.  Пи- тання, поставлені експертові, та відповіді на них заносяться до протоколу  судового засідання. Суд може призначити додатко- ву або повторну  експертизу.  У цих випадках  розгляд  справи може бути відкладено.

Речові докази мають бути оглянуті судом і пред’явлені учасникам  судового розгляду, а коли це необхідно — свідкам і експертам. Особи, яким пред’явлені речові докази, можуть звертати  увагу суду на ті або інші особливості,  які мають зна- чення  для  вирішення справи,  про що відзначається у прото- колі судового засідання.  Огляд  речових доказів, які не можна доставити  в судове засідання,  провадиться у разі необхідності на місці їх знаходження.

Документи,  що є доказами  у справі, мають бути оглянуті або оголошені в судовому засіданні. Ці дії можуть провадити- ся як з ініціативи  суду, так і за клопотанням учасників судово- го розгляду  в будьBякий момент судового слідства. З приводу відомостей, які містяться  в документі, в необхідних  випадках можуть бути допитані підсудні, потерпілі, свідки, витребувані й перевірені інші докази.

Огляд  місця події в необхідних випадках  провадиться су- дом з участю прокурора, підсудного, його захисника, по- терпілого,  цивільного   позивача,  цивільного   відповідача   або їхніх представників, а коли цього вимагають обставини справи

— то й з участю свідків та експертів. Прибувши на місце огля- ду, суддя або головуючий  оголошує  судове засідання  продов- женим,  і  суд  приступає   до  огляду.  При  цьому  підсудному,

свідкам, потерпілому та експертам можуть бути поставлені у зв’язку  з оглядом  запитання. Обвинувач, підсудний,  його за- хисник та інші учасники судового розгляду мають право при огляді звертати  увагу на все те, що, на їхню думку, може спри- яти з’ясуванню обставин справи. Хід проведення огляду та йо- го результати фіксуються  в протоколі  судового засідання.

З метою перевірки  і уточнення  фактичних даних, одержа- них  у ході судового  слідства,  суд вмотивованою ухвалою,  а суддя — постановою вправі доручити органу, який проводив розслідування, виконати певні слідчі дії. В ухвалі чи постанові зазначається, для з’ясування яких обставин і які саме слідчі дії необхідно провести, та встановлюється строк виконання дору- чення.

Особа,  яка  виконує   доручення   проводить   відповідну слідчу дію з додержанням вимог, передбачених главами 11—18

КПК.  Протоколи слідчих  дій та інші здобуті  докази  переда- ються суду, який  дав доручення.  Протокол слідчої дії та інші докази, що надійшли від органу, який виконував доручення досліджуються в судовому засіданні й приєднуються до спра- ви (ст. 3151  КПК).

Після розгляду судом усіх доказів, що є в справі, суддя або головуючий  опитує учасників  судового розгляду,  чи бажають вони доповнити  судове слідство й чим саме. У випадках  заяв- лення клопотань суд їх обговорює і розв’язує, про що виносить постанову  чи ухвалу. Після  розв’язання клопотань  і виконан- ня додаткових дій суддя або головуючий оголошує судове слідство закінченим.

4. Судові  дебати. Після  закінчення судового слідства суд переходить  до судових дебатів, які є важливою  складовою ча- стиною судового розгляду.  В ході дебатів підводяться підсум- ки судового слідства, провадяться аналіз  та оцінка зібраних  і досліджених  у суді доказів, робляться висновки  в справі.

Дебати полягають  у промовах прокурора,  потерпілого  — в справах приватного обвинувачений, а в справах, в яких проку-

рор не бере участі, — цивільного позивача, цивільного відповідача або їхніх представників, захисника,  а за його відсутності — самого підсудного.

Учасники судового розгляду  мають право в судових деба- тах посилатися тільки на ті докази, які були досліджені в судо- вому засіданні. Якщо під час цих дебатів виникне  потреба по- дати нові докази, суд відновлює судове слідство. Після закінчення відновленого  судового слідства  суд знову  відкри- ває судові дебати з приводу додатково досліджених  обставин.

Суд не вправі обмежувати  тривалість  судових дебатів пев- ним часом. Суддя або головуючий  зупиняє  учасників судових дебатів лише в тих випадках,  коли вони в промовах  виходять за межі справи, що розглядається.

Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право  обмінятися репліками.  Право  останньої  репліки  нале- жить  захисникові,  а коли  його немає  — підсудному.  Репліка являє   собою  коротке  заперечення на  промову,  виголошену тим чи іншим учасником  судових дебатів. Наприклад, проку- рор може виступити з реплікою, в якій наводить ті чи інші за- перечення  проти  якихBнебудь положень,  висловлених у про- мові захисника.  Репліку  можна використати лише один раз.

5. Останнє слово  підсудного. Після  промови  захисника або підсудного суддя чи головуючий оголошує судові дебати закінченими й надає підсудному останнє слово. У ньому підсудний повідомляє суду все, що він вважає за потрібне ска- зати перед видаленням суду до нарадчої кімнати для постанов- лення вироку. Суд не вправі обмежувати  тривалість  останньо- го слова підсудного певним часом. Ставити  запитання підсуд- ному під час останнього  слова не дозволяється. Коли  підсуд- ний в останньому слові повідомить про нові обставини, які ма- ють істотне значення  для справи, суд із своєї ініціативи,  а та- кож за клопотанням прокурора  чи інших учасників  судового розгляду  відновлює судове слідство. Після закінчення віднов- леного судового слідства суд відкриває  судові дебати з приво-

ду  додатково  досліджених   обставин   і  надає  останнє  слово підсудному.

Заслухавши останнє  слово підсудного,  суд негайно  пере- ходить до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що суддя або головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання.

6. Постановлення вироку. КПК  України  вирок  суду ви- значає як рішення  суду першої інстанції про винність  або не- винність відданої до суду особи (ст. 32). Велике соціальне й правове  значення  вироку  визначають  ті високі  вимоги,  яким він повинен відповідати з точки зору його змісту, структури, порядку  постановлення. Основні  вимоги  — законність  та об- грунтованість.

Законним є вирок,  винесений  на основі  правильного за- стосування  матеріального закону і з дотриманням при розслідуванні та розгляді  справи вимог процесуального зако- ну. Обгрунтованість вироку означає, що його зміст і висновки мають відповідати  фактичним обставинам  справи, базуватися на доказах, розглянутих у судовому засіданні.

Вирок постановляється в окремому приміщенні — на- радчій кімнаті.  Під час наради  й постановлення вироку  в на- радчій  кімнаті  можуть  бути присутніми лише  судді, які вхо- дять до складу суду в даній справі. Судді не мають права роз- голошувати  міркування, що висловлювалися в нарадчій кімнаті.

Постановленню вироку  передує  нарада  суддів. Головую- чий повинен ставити на обговорення  кожне питання в такій формі, щоб на нього можна було дати тільки позитивну  або не- гативну відповідь. При вирішенні кожного окремого питання ніхто із суддів не має права утримуватися від голосування.  Го- ловуючий голосує останнім. Всі питання вирішуються більшістю голосів.

Суддя, який залишився в меншості, має право викласти письмово свою окрему думку, яка приєднується до справи, але

оголошенню  не підлягає.  Коли  кримінальна справа,  в якій  є окрема думка, не розглядалася судом апеляційної інстанції, то після того, як вирок суду набрав законної  сили, окрема думка разом зі справою направляється голові суду вищого рівня для вирішення питання  про необхідність  перегляду  справи  в ка- саційному порядку.

Коли під час наради при постановленні вироку суд визнає необхідним  з’ясувати  будьBяку обставину,  яка  має  значення для справи, то він, не постановляючи вироку, своєю ухвалою відновлює судове слідство. Після закінчення відновленого  су- дового слідства залежно від його результатів суд відкриває  су- дові дебати з приводу додатково досліджених  обставин, надає підсудному  останнє  слово  й  виходить  до  нарадчої  кімнати, щоб постановити вирок, або якщо дослідження цих обставин у суді виявилося неможливим, винести ухвалу про направлення справи на додаткове розслідування.

Постановляючи вирок, суд має вирішити  такі питання:

w   чи  мало  місце  діяння,  у вчиненні  якого  обвинувачу- ється підсудний;

w   чи містить це діяння  склад злочину  та якою саме стат-

тею кримінального закону він передбачений;

w   чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;

w   чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним зло- чин;

w   чи  є  обставини,   що  обтяжують   або  пом’якшують

відповідальність підсудного, та які саме;

w   яка саме міра покарання має бути призначена  підсудно- му й чи повинен він її відбувати;

w   чи підлягає  задоволенню  цивільний позов, на чию ко-

ристь та в якому розмірі й чи підлягають  відшкодуван- ню збитки, заподіяні  потерпілому,  якщо цивільний по- зов не був заявлений;

w   що  зробити   з  майном,  описаним   для  забезпечення

цивільного  позову й можливої  конфіскації майна;

w  що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом;

w   на кого покладаються судові витрати і в якому розмірі;

w   який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного;

w  чи слід застосовувати до підсудного примусове ліку- вання,  чи встановити  над ним опікування. Примусове лікування може бути застосоване лише за наявності відповідного  висновку  лікувальної установи.

Відповідно до закону вирок може бути двох видів: обвину- вальним  або виправдувальним (ст. 327 КПК).

Суд виносить обвинувальний вирок, коли винність підсудного у вчиненні  злочину  доведена. Обвинувальний ви- рок не може грунтуватися на припущеннях і постановляється лише на достовірних доказах. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх не можна усунути, тлумачаться на ко- ристь підсудного.

Якщо  підсудний  визнається винним  у вчиненні  злочину, суд постановляє обвинувальний вирок і призначає підсудному покарання,  передбачене кримінальним законом. Суд поста- новляє  обвинувальний вирок без призначення покарання,  як- що на момент розгляду  справи в суді діяння  втратило суспільну  небезпечність  або особа, яка його вчинила, переста- ла бути суспільне небезпечною.

Виправдувальний вирок постановляється: а) коли не вста- новлено події злочину; б) коли в діянні підсудного немає скла- ду злочину; в) коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Незалежно від того, з яких підстав винесено виправду- вальний вирок, він цілком реабілітує підсудного, визнає його невинним  у пред’явленому обвинуваченні. При постановленні виправдувального вироку суд зобов’язаний роз’яснити ви- правданому порядок відновлення його порушених прав і відшкодування матеріальних збитків.

Постановляючи обвинувальний вирок, суд залежно від до- веденості підстав і розміру цивільного  позову задовольняє цивільний позов  цілком  або частково  чи відмовляє в цьому. При виправданні підсудного  через недоведення  його участі у вчиненні злочину або за відсутністю події злочину суд відмов- ляє в цивільному позові. При виправданні підсудного за відсутністю в його діях складу злочину суд залишає  позов без розгляду.

При задоволенні  цивільного  позову суд до набрання виро- ком законної  сили може постановити про вжиття  заходів що- до забезпечення цивільного  позову, якщо таких заходів не бу- ло вжито раніше.

Розв’язавши в нарадчій  кімнаті  всі питання,  що підляга- ють вирішенню,  суд переходить  до складання вироку.  Кожен вирок  незалежно   від  його  виду  й  характеру   складається з трьох частин: вступної, мотивувальної та резолютивної.

У вступній частині вироку вказується, що він постановле- ний ім’ям України, зазначаються назва суду, який виносить вирок, місце й час постановлення вироку, склад суду, секретар, учасники судового розгляду, перекладач, якщо він брав участь у судовому засіданні, прізвище, ім’я та по батькові підсудного, рік, місяць  і день його народження, місце народження і місце проживання, заняття,  освіта, сімейний  стан та інші відомості про особу підсудного, що мають значення для справи, й кримі- нальний  закон, що передбачає  злочин, у вчиненні  якого обви- нувачується підсудний.

Мотивувальна частина обвинувального вироку містить формулювання обвинувачення, визнаного  судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу, мотивів і наслідків учиненого злочину. В ній наводяться обставини, які визначають ступінь винності кожного з підсудних, докази, на яких грунтуються вис- новки  суду щодо кожного  підсудного, із зазначенням мотивів, що пояснюють, чому суд грунтує свій вирок саме на цих доказах і відкидає  інші. У разі визнання частини  обвинувачення необ-

грунтованою суд повинен указати підстави цього. Суд зо- бов’язаний  також  навести  мотиви  зміни обвинувачення та об- рання даної міри покарання або звільнення підсудного від пока- рання, підстави до застосування умовного засудження або пока- рання  нижче від найнижчої  межі, передбаченої  законом  за да- ний злочин, а також підстави обрання  міри покарання,  яка мо- же призначатися лише за обтяжуючих чи пом’якшуючих обста- вин, що зазначені в законі, за яким кваліфіковано злочин.

Якщо суд визнає необхідним застосувати  до підсудного примусове  лікування або встановити  над ним  опікування, в мотивувальній частині вироку зазначаються мотиви такого рішення. За наявності клопотань громадських організацій або трудових колективів про умовне засудження і про передачу їм підсудного для перевиховання і виправлення суд у мотиву- вальній частині вироку зазначає мотиви задоволення чи відхи- лення клопотань.

Мотивувальна частина виправдувального вироку має містити формулювання обвинувачення, яке пред’явлене підсудному  й визнане  судом  недоведеним,  а також  підстави для  виправдання підсудного  із зазначенням мотивів,  з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається вклю- чення до вироку формулювань, які ставлять  під сумнів не- винність  виправданого.  Викладаються також підстави  для за- доволення  або відхилення цивільного  позову.

У резолютивній частині обвинувального вироку вказу- ються: прізвище, ім’я та по батькові підсудного; кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним; покарання, при- значене підсудному за кожним з обвинувачень,  що визнані су- дом доведеними; остаточна міра покарання,  обрана судом; по- чаток строку відбування покарання; тривалість іспитового строку, якщо застосовано умовне засудження; рішення про цивільний позов, речові докази, судові витрати, залік поперед- нього ув’язнення,  запобіжний захід до набрання  вироком  за- конної сили і вказівка про порядок і строк оскарження вироку.

Міра покарання визначається таким чином, щоб при вико- нанні вироку не виникло  ніяких сумнівів щодо виду й розміру покарання,  призначеного судом. Коли підсудному було пред’явлено  кілька  обвинувачень і деякі  з них не були дове- дені, то в резолютивній частині вироку зазначається, в яких із них підсудний виправданий, а в яких — засуджений.

У резолютивній частині виправдувального вироку зазна- чається   прізвище,   ім’я  та  по  батькові   виправданого;   вка- зується,  що підсудний  у пред’явленому  обвинуваченні визна- ний невинним  і по суду виправданим;  вказується про скасу- вання запобіжного заходу, заходів щодо забезпечення цивільного  позову  і можливої  конфіскації майна,  про речові докази, судові витрати і порядок та строк оскарження вироку.

Після підписання вироку судді повертаються до зали засідання, де суддя або головуючий проголошує вирок. Всі при- сутні в залі судового засідання, в тому числі й члени суду, заслу- ховують вирок стоячи. Суддя або головуючий роз’яснює підсудному зміст вироку, а також строки й порядок його оскар- ження. Якщо підсудного засуджено до довічного позбавлення волі, головуючий  роз’яснює йому його право подати клопотан- ня про помилування. Якщо підсудний  не володіє українською мовою, то після проголошення вироку перекладач  зачитує його рідною мовою підсудного або мовою, якою він володіє.

При виправданні підсудного чи звільненні його від відбу- вання покарання або при засудженні  його до покарання,  не пов’язаного з позбавленням волі, суд, якщо підсудний перебу- ває під вартою, негайно звільняє його зBпід варти в залі судо- вого засідання.

З метою забезпечення засудженому  чи виправданому можливості  своєчасного  оскарження вироку  закон зобов’язує суд вручити йому копію вироку не пізніше трьох днів після йо- го проголошення.

Одночасно  з постановленням вироку суд за наявності  для того  підстав  має  право  винести  окрему  ухвалу  (постанову),

яка оголошується в судовому засіданні. Окрема  ухвала вино- ситься,  коли при розгляді  справи  встановлені  порушення за- кону чи прав громадян, допущені при провадженні досудового розслідування, причини  та умови, що сприяли  вчиненню зло- чину, аморальні вчинки окремих осіб чи інші обставини, на які суд вважає необхідним  реагувати, коли у засудженого  до поз- бавлення волі є неповнолітні діти, які залишилися без нагляду й потребують  улаштування або встановлення над ними опіки чи піклування, та в деяких інших випадках (ст. 232  КПК).

7. Особливі порядки провадження. Істотні  особливості провадження в окремих  категоріях  справ зумовлюються спе- цифічним  суб’єктом злочину (неповнолітні) чи іншого суспільно  небезпечного  діяння  (неосудні) або ж специфікою процесуальної діяльності  в стадіях порушення справ про деякі злочини  й попереднього  розгляду  справи (справи  приватного обвинувачення і протокольна форма досудової підготовки  ма- теріалів).

Особливості провадження в справах про злочини непо- внолітніх. За загальним правилом, кримінальній відповідаль- ності підлягають  особи, яким до вчинення  злочину минуло 16 років, і лише за вчинення  деяких  найбільш  тяжких  злочинів (убивство,  умисне заподіяння тілесних  ушкоджень,  що спри- чинили розлад здоров’я, крадіжка, грабіж, розбій та деякі інші)

— з 14 років (ст. 22 КК). Зважаючи на неповну фізичну й соціальну  зрілість цих осіб, їх обмежену правоB і дієздатність, законодавець передбачив  такі  особливості  провадження, які надають  їм додаткові,  порівняно  з дорослими,  гарантії  на за- хист, дозволяють  процесуальним органам звільнити їх від кримінальної відповідальності або відбування  покарання.

Насамперед визначимо особливості предмета доказування в справах  про злочини  неповнолітніх. Закон  передбачає,  що при провадженні досудового слідства й розгляді таких справ у суді  крім  обставин,  які  підлягають   доказуванню   в  кожній справі (ст. 64 КПК),  необхідно також з’ясувати: точний вік не-

повнолітнього (число, місяць, рік народження); стан його здо- ров’я і загального  розвитку,  причому  за наявності  даних про розумову  відсталість  неповнолітнього, не пов’язану  з душев- ним захворюванням, з’ясовується,  чи міг він повністю усвідо- млювати  значення  своїх дій і якою мірою керувати  ними; ха- рактеристику особи неповнолітнього; умови його життя  і ви- ховання; обставини,  які негативно  впливали на його вихован- ня; наявність  дорослих  підмовників та інших осіб, які втягли неповнолітнього в злочинну  діяльність.

В усіх випадках  про злочини  неповнолітніх провадження досудового слідства є обов’язковим. Воно здійснюється слідчими органів внутрішніх  справ або прокуратури. Ведення таких  справ  покладається на слідчих,  які спеціалізуються на них.

У справах про злочини неповнолітніх участь захисника обов’язкова з моменту пред’явлення обвинувачення, а в разі затримання неповнолітнього як підозрюваного  або застосу- вання до нього запобіжного  заходу у вигляді  взяття  під варту до пред’явлення обвинувачення — з моменту оголошення йо- му  протоколу   затримання або  постанови   про  застосування цього запобіжного заходу, але не пізніше як за 24 години з мо- менту затримання.

Судовий розгляд справ зумовлюється додатковими га- рантіями  права  неповнолітнього підсудного  на захист, забез- печення  виховного  й запобіжного  впливу  судових процесів  у цих справах, найбільш повного встановлення даних, які харак- теризують особу й поведінку підлітка, умов його виховання, навчання,  роботи.

ПоBперше, за мотивованою  ухвалою  суду у справах  осіб, які не досягли  16 років, допускається закритий судовий  роз- гляд (ст. 20 КПК).

ПоBдруге, в  судове  засідання   викликаються  батьки  або інші законні представники неповнолітнього підсудного. Вони є  учасниками  судового  розгляду   й  мають  право  заявляти

відводи   та  клопотання,  подавати   докази,   брати   участь  у дослідженні  доказів.

ПоBтретє, про час і місце розгляду справи неповнолітнього суд сповіщає  службу  в справах  неповнолітніх, підприємство, установу  та організацію,  в яких навчався  або працював  непо- внолітній.  Суд управі викликати в судове засідання  представ- ників цих органів та організацій.

ПоBчетверте, суд, вислухавши думку захисника  й законно- го  представника  підсудного   й  висновок   прокурора,   вправі своєю ухвалою видалити  неповнолітнього із зали судового засідання  на час дослідження обставин, які можуть негативно вплинути на неповнолітнього. Якщо обставини,  що досліджу- валися  за його відсутності,  пов’язані з обвинуваченням, голо- вуючий повідомляє про них підсудному після повернення йо- го до залу судового засідання.

ПоBп’яте, при постановленні вироку суд зобов’язаний у разі звільнення від покарання із застосуванням примусових  заходів виховного  характеру  відповідно  до ст. 105 КК обговорити  пи- тання  про необхідність  призначення неповнолітньому вихова- теля і за позитивного вирішення цього питання вказати в моти- вувальній частині вироку підстави, а в резолютивній — сформу- лювати рішення про необхідність призначення вихователя.

ПоBшосте, якщо  суд прийде  до висновку  про можливість виправлення неповнолітнього, який учинив злочин, що не яв- ляє  великої  суспільної  небезпеки,  без застосування криміна- льного покарання,  він може звільнити від відбування покаран- ня з випробуванням. У разі звільнення неповнолітнього від відбування  покарання з випробуванням суд може покласти  на окрему особу за її згодою або на її прохання обов’язок щодо на- гляду за засудженим  та проведення з ним виховної роботи (ст.

104 КК).

Кримінальна справа не може бути порушена,  а порушена справа підлягає закриттю щодо особи, яка не досягла на час вчинення  суспільно  небезпечного  діяння  одинадцятирічного

віку. До осіб з одинадцятирічного до шістнадцятирічного віку суд може застосувати  примусові  заходи виховного  характеру, які не є кримінальним покаранням.

Суддя призначає  справу до розгляду  в судовому засіданні у строк не пізніше як за 10 днів. Розгляд справи провадиться у відкритому  судовому засіданні  з обов’язковою  участю проку- рора і захисника.

Ведеться протокол судового засідання. Після закінчення судової перевірки  свої думки висловлюють  прокурор  і захис- ник. Після цього суд виходить у нарадчу кімнату для винесен- ня ухвали.

Заходами виховного  впливу  є: застереження; обмеження дозвілля  і встановлення особливих  вимог до поведінки  непо- внолітнього;  передача під нагляд батьків, опікунів, піклуваль- ників під нагляд педагогічного або трудового колективу  за йо- го згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; відшкодування  збитків   (з  п’ятнадцятирічного  віку,  якщо  є майно або заробітки);  направлення неповнолітнього до спеці- альної  навчальноBвиховної установи  на строк до трьох років; призначення вихователя (ст. 105 КК).

За наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка підлягає за ухвалою суду направленню до спеціального на- вчальноBвиховного закладу, буде займатися протиправною діяльністю, а також з метою забезпечення виконання своєї ух- вали  суд управі  тимчасово,  строком  до 30 діб, помістити  цю особу в приймальникBрозподільник для неповнолітніх, який доставляє  її до спеціального навчальноBвиховного закладу (ст.

447 КПК).

Особливості провадження в справах приватного обвину- вачення.  Згідно  з ч. 1 ст. 27 КПК  справи  про  умисне  легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК), побої і мордування (ч. 1 ст.

126 КК),  самоправство  (ст. 356 КК)  порушуються за скаргою потерпілого,  якому й належить  у такому разі право підтриму- вати обвинувачення.

У цих справах дізнання  і досудове слідство не провадять- ся. Зазначені справи підлягають  закриттю  у разі примирення потерпілого  з обвинуваченим. Примирення може статися  ли- ше до видалення суду в нарадчу  кімнату  для  постановлення вироку.  Законодавець виходить  з того, що зазначені  злочини не являють  собою великої суспільної  небезпеки,  й конфлікти, які лежать в їх основі, можуть бути розв’язані й без втручання прокурора,  слідчих органів і суду.

Скарга потерпілого повинна відповідати вимогам, які встановлені  ст.ст. 223, 224 КПК щодо обвинувального виснов- ку. Суддя, одержавши  від потерпілого  скаргу з проханням  по- рушити  справу,  приймає   одне  із  таких  рішень:  1)  залишає скаргу без розгляду,  якщо вона не відповідає  вимогам, зазна- ченим у КПК, та повертає її особі, яка подала скаргу; 2) за на- явності  до того підстав  відмовляє в порушенні  кримінальної справи  або надсилає  її за належністю  прокурору;  3) за наяв- ності достатніх даних, які вказують  на вчинення  злочину,  пе- редбаченого  ст. 27 КПК,  порушує  кримінальну справу і при- значає її до розгляду.

Підсудному  не пізніше як за три доби до слухання  справи має бути вручена повістка про виклик  його в судове засідання із зазначенням статті кримінального закону, за якою він обви- нувачується. Про час вручення повістки зазначається в прото- колі судового засідання.

У випадку  надходження до суду скарги про зустрічне  об- винувачення у вчиненні  злочину, вказаного  в ч. 1 ст. 27 КПК, суддя виносить  постанову про порушення кримінальної спра- ви  за зустрічним  обвинуваченням. Зустрічні обвинувачення можуть бути об’єднані в одну справу, що сприяє всебічному, повному й об’єктивному дослідженню її обставин, економії процесуальних засобів, сил і часу суду та учасників  судового розгляду.

У виняткових випадках  справа про злочини, вказані в ч. 1 ст. 27 КПК,  може бути порушена  й за відсутності  скарги  по-

терпілого. Таке право надане законом тільки  прокурору  й ли- ше за умови, що справа має особливе суспільне значення, а та- кож коли потерпілий через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити  свої законні інтереси. Справа, порушена прокурором, направ- ляється для провадження досудового слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом у загальному порядку  як справа публічного  обвинувачення. Вона не підля- гає закриттю в разі примирення потерпілого з обвинуваченим.

На постанову про відмову в порушенні кримінальної спра- ви протягом семи діб з дня її винесення  особа, яка подала скар- гу  вправі  подати  апеляцію   до  апеляційного  суду  (ст.  251

КПК).

Закон  передбачає,  що справи  про згвалтування без обтя- жуючих обставин (ч. 1 ст. 152 КК)  порушуються прокурором, слідчим, органом дізнання, судом не інакше, як за скаргою по- терпілого, але закрити  їх за примиренням потерпілого  з обви- нуваченим  не можна. Вони розслідуються й розглядаються в суді  в  загальному   порядку.   Це  так  звані  справи   приват- но-публічного обвинувачення. Законодавець при цьому вихо- див із того, що необхідно враховувати волевиявлення по- терпілої, для якої, можливо, є небажаним розголошення обста- вин і самого факту вчинення  згвалтування. Як виняток, за відсутності скарги потерпілої, справу про такий злочин вправі порушити тільки прокурор, якщо потерпіла через свій безпо- радний  стан, залежність  від обвинуваченого чи з інших при- чин не може захистити  свої законні інтереси (ч. 3 ст. 27 КПК).

Особливості судового розгляду  справ приватного  обвину- вачення такі. У разі неявки  без поважних  причин потерпілого або його представника справа підлягає закриттю, однак за кло- потанням  підсудного  вона в цих випадках  може бути розгля- нута по суті за відсутності потерпілого (ст. 290 КПК). По- терпілий  у стадії судового розгляду  є приватним обвинувачем і вправі особисто або через свого представника підтримувати

обвинувачення, брати участь у судових дебатах. Вступ проку- рора в справу не позбавляє потерпілого  цього права.

Судове слідство в справах приватного  обвинувачення по- чинається  з оголошення заяви потерпілого,  яка фактично замінює обвинувальний висновок.

В усіх справах приватного обвинувачення потерпілий і йо- го представник мають право брати участь у судових дебатах.

Протокольна форма досудової підготовки матеріалів з деяких  видів  злочинів,  які не являють  собою великої суспільної небезпеки, була введена з метою розвантаження слідчих, щоб вони змогли зосередити свої зусилля на розслідуванні більш тяжких  злочинів,  а також щоб макси- мально наблизити призначення покарання до вчинення  зло- чину і в коротші строки досягти мети покарання.

Протокольна форма досудової підготовки матеріалів орга- нами дізнання передбачена в справах про такі злочини, як ухи- лення від сплати аліментів  на утримання дітей, незаконна  по- рубка лісу, хуліганство  без обтяжуючих  обставин та про деякі інші злочини  (перелік  їх дано в ст. 425 КПК).

У справах про ці злочини  органи дізнання  не пізніше як у

10Bденний строк установлюють  обставини  вчиненого злочину й особу правопорушника, одержують пояснення від нього, очевидців та інших осіб, витребують довідку про наявність або відсутність  судимості у правопорушника, характеристику з місця його роботи або навчання та інші матеріали, які мають значення  для розгляду  справи в суді (ч. 1 ст. 426 КПК).

Провадження слідчих дій при цьому не допускається, крім огляду місця події, яке закон дозволяє  робити й до порушення кримінальної справи (ч. 2 ст. 190 КПК).

Про обставини  вчиненого  злочину  складається протокол, у якому зазначаються:  час і місце його складання;  ким складе- но; дані про особу правопорушника; місце й час вчинення  зло- чину, його способи, мотиви, наслідки  та інші істотні обстави- ни;  фактичні   дані,  що  підтверджують   наявність   злочину   й

винність  правопорушника; кваліфікація  злочину  за  статтею КК України. До протоколу  приєднуються всі матеріали, вилу- чені предмети  й документи,  а також  список осіб, які підляга- ють виклику  в суд.

Начальник органу  дізнання  затверджує   протокол,  після чого всі матеріали пред’являються правопорушнику для оз- найомлення, про що робиться відповідна відмітка в протоколі, яка засвідчується підписом правопорушника. Протокол разом з матеріалами надсилається прокурору.

Визнавши матеріали досудової підготовки достатніми для розгляду  в судовому  засіданні, прокурор  виносить  постанову про порушення кримінальної справи, обирає щодо правопо- рушника в необхідних випадках запобіжний захід і складає об- винувальний висновок та направляє справу до суду або повер- тає матеріали для провадження досудового слідства, а в разі відсутності підстав до порушення кримінальної справи відмовляє в її порушенні.

Кримінальні  справи,  досудова  підготовка   матеріалів   у яких провадилася в протокольній формі, підлягають  розгляду в суді не пізніш як у 10Bденний строк з моменту надходження матеріалів  до  суду.  Судове  слідство  в  таких  справах  почи- нається з оголошення постанови про порушення кримінальної справи і провадиться за тим обвинуваченням, яке сформульо- ване в цьому процесуальному документі (ст. 275 КПК).

При розгляді справи в судовому засіданні суд управі по- становити  обвинувальний чи виправдувальний вирок або ж повернути справу для провадження досудового слідства, якщо виникає  необхідність  з’ясування  істотних  додаткових  обста- вин, які не можуть бути встановлені  в судовому засіданні.

Провадження у справах про неосудних і осіб, які за- хворіли на душевну хворобу після вчинення злочину. Відповідно до ч. 2 ст. 417 КПК у справах про суспільно небез- печні діяння, вчинені особою в стані неосудності, а також про злочини  осіб, які захворіли  на душевну хворобу після вчинен-

ня ними злочину, провадження досудового слідства є обов’яз- ковим. Захисник допускається до участі в таких справах з мо- менту встановлення факту душевного захворювання особи, причому участь захисника  в справі з цього моменту обов’язко- ва. З цих осіб не може бути стягнута сума для оплати праці ад- воката за здійснення захисту. Витрати  на захист відносять  на рахунок держави.

Після закінчення досудового слідства, якщо на підставі висновку судовоBпсихіатричної експертизи та інших доказів буде встановлено,  що особа під час вчинення  суспільно небез- печного діяння  була в неосудному  стані або в подальшому  за- хворіла на душевну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати  ними, складається поста- нова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових  заходів медичного характеру. В постанові мають бути викладені всі докази, які підтверджують вчинення  цією особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують,  що вона захворіла  на душевну хворо- бу. До постанови обов’язково додається список осіб, які підля- гають виклику  в судове засідання,  а також інші додатки, ана- логічні тим, що додаються до обвинувального висновку. Ця постанова  разом зі справою надсилається прокуророві (ст.ст.

226, 417 КПК).

Одержавши справу з указаною постановою  слідчого, про- курор виконує такі дії: 1) погодившись  з постановою, затверд- жує її і надсилає  справу до суду; 2) повертає  справу зі своєю письмовою вказівкою  слідчому для проведення додаткового досудового слідства, якщо визнає, що психіатрична експерти- за та інші докази, зібрані в справі, є недостатніми для того, щоб зробити висновок про психічний стан особи, або що в справі не зібрано  достатніх  доказів  про  те,  що  суспільно  небезпечне діяння  вчинено даною особою. Слідчий  і прокурор  також ма- ють право закрити  кримінальну справу за наявності  обставин, передбачених  ст. 213 КПК.

Питання про підсудність  указаних  справ  вирішується на загальних підставах. Стадії попереднього розгляду справи суд- дею в цих справах немає. Справи, що надійшли до суду від прокурора, суддя або голова суду, якщо погодиться  з постано- вою слідчого, вносить безпосередньо  в судове засідання.

Розгляд справи по суті провадиться у відкритому  судово- му засіданні з обов’язковою участю прокурора та захисника. Участь особи, щодо якої розглядається справа, не є обов’язко- вою і може мати місце лише в тому разі, якщо цьому не пере- шкоджає характер її захворювання. У судове засідання  викли- кається законний  представник неосудного. Суд зобов’язаний забезпечити йому можливість  знайомитися з матеріалами справи, брати участь у дослідженні  доказів, подавати  докази, заявляти  відводи  й  клопотання  і  вправі  допитати   його  як свідка. У необхідних випадках (коли експертиза неповна, чи недостатньо  зрозуміла,  або треба  поставити  експерту  додат- кові запитання) в судове засідання  викликається екс- пертBпсихіатр, який брав участь у проведенні  експертизи на досудового слідстві. Суд може призначити повторну судо- воBпсихіатричну експертизу. В судовому засіданні допитують- ся свідки та перевіряються докази, що доводять або спростову- ють вчинення  даною особою суспільно небезпечного  діяння, а також перевіряються інші обставини, які мають істотне зна- чення  для вирішення питання  про застосування примусових заходів медичного характеру. Висновок експертівBпсихіатрів підлягає  ретельній оцінці в сукупності  з іншими доказами.

Якщо особа, стосовно якої розглядається справа, виклика- на в судове засідання, суд вислуховує  її пояснення, а потім висновок експерта. При цьому слід мати на увазі, що, згідно зі ст. 65 КПК пояснення такої особи не можуть розглядатися як джерело  доказів  у  справі  й  на  них  не  може  грунтуватися рішення в справі.

Після закінчення судового слідства висловлює  свою думку прокурор, а потім захисник. Отже, судові дебати в цих справах, на відміну від інших кримінальних справ, не відкриваються.

Заслухавши думку прокурора й захисника, суд виходить у нарадчу кімнату для винесення  ухвали, де вирішує такі питан- ня:

1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого порушена справа?

2) чи вчинено це діяння  особою, щодо якої розглядається справа?

3) чи вчинила  особа зазначене  діяння  в стані неосудності, чи захворіла  вона після вчинення  злочину  на душевну хворо- бу, яка виключає  застосування покарання?

4) чи слід застосувати  до цієї особи примусовий захід ме- дичного характеру і якщо слід, то який саме?

Суд відповідно до ст. 94 КК може застосувати  такі приму- сові заходи медичного характеру: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому  порядку; 2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним нагля- дом; 3) госпіталізація до психіатричного закладу із посиленим наглядом; 4) госпіталізація до психіатричного закладу із суво- рим наглядом.

Надання амбулаторної психіатричної допомоги  в приму- совому порядку  може бути застосоване  судом стосовно особи, яка страждає  на психічні  розлади  і вчинила  суспільно  небез- печне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров’я не потребує госпіталізації  до психіатричного закладу.

Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним на- глядом може бути застосована судом щодо психіатричного хво- рого, який  за своїм психічним  станом і характером  вчиненого суспільно небезпечного  діяння, не пов’язаного з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним  станом не становить  за- грози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.

Госпіталізація до психіатричного закладу  із суворим  на- глядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов’язане з пося- ганням  на життя  інших осіб а також  щодо психічно  хворого,

який за своїм психічним  станом і характером вчиненого суспільно небезпечного  діяння  становить  особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання  у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.

Якщо не буде визнано необхідним застосування до душев- нохворого примусових  заходів медичного характеру, а також у разі припинення їх застосування суд може передати  його на лікування родичам чи опікунам з обов’язковим лікарським на- глядом.

Скасування або зміна примусових заходів медичного харак- теру може мати місце лише за рішенням  суду, який застосував ці заходи, або суду за місцем лікування,  коли особа, яка вчини- ла суспільно  небезпечне  діяння  в стані неосудності,  видужала або коли в результаті  змін у стані її здоров’я відпала потреба в раніше застосовуваних заходах медичного характеру.

Розгляд судом цього питання  провадиться в такому ж са- мому порядку,  як і про застосування примусових  заходів ме- дичного характеру, за поданням головного психіатра органу охорони здоров’я, якому підпорядковується медичний  заклад, де тримається особа. До подання  додається  висновок  комісії лікарівBпсихіатрів. За  наявності  сумніву  в правильності вис- новку  комісії  суд може  викликати в судове  засідання  члена цієї комісії і самого неосудного. Повідомлення адміністрації психіатричної лікарні й головного психіатра, який вніс подан- ня до суду, про час розгляду  справи є обов’язковим.

Особи, до яких судом застосовано примусове лікування, підлягають  обов’язковому  комісійному  переосвідуванню не рідше як один раз на шість місяців.

Одночасно  зі скасуванням примусових  заходів  медичного характеру щодо видужалої особи (яка захворіла на душевну хворобу  після  вчинення  злочину) суд має вирішити  питання про відновлення кримінальної справи. При цьому у випадках спливу строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, скасування кримінального закону,  наявності акта амністії та з інших підстав, передбачених  законом, за зго-

дою особи, щодо якої розглядається справа, коли така згода не- обхідна, кримінальна справа закривається. Якщо підстав для за- криття  справи немає, кримінальна справа відносно особи, нео- судність якої була встановлена  в судовому засіданні, надси- лається  відповідному  суду  першої  інстанції  для  розгляду  по суті, а в усіх інших випадках — прокурору для проведення досу- дового слідства. Час перебування в медичній установі, якщо ця особа засуджена до позбавлення волі або виправних  робіт, зара- ховується  в строк відбуття покарання (ст. 423 КПК).

На  ухвалу,  постанову,  винесені  суддею  або судом, може бути подано апеляційну чи касаційну  скаргу чи внесено  апе- ляційне  чи касаційне подання  прокурора  в загальному  поряд- ку. Суд апеляційної чи касаційної інстанції може скасувати чи змінити  рішення  суду першої інстанції, в тому числі замінити вид застосованого  заходу медичного характеру.