2.1. украЇна

2.1.1. Докази у кримінальному процесі

1. Поняття та джерела доказів, доказове право, теорія доказів.  2.  Поняття  доказування,   допустимість  до- казів. 3. Процес доказування.  4. Предмет доказування.

5. Обов’язок доказування.  6. Класифікація  доказів.

1. Поняття та джерела доказів, доказове право,  теорія доказів. Докази — це всякі фактичні  дані, які мають значення для правильного вирішення справи (ст. 65 КПК).  Джерелами доказів є: показання свідків, показання потерпілого,  показан- ня  підозрюваного,  показання обвинуваченого, висновок  екс- перта, речові докази, протоколи  слідчих і судових дій, прото- коли з відповідними додатками, складені уповноваженими ор- ганами за результатами оперативноBрозшукових  заходів, інші документи.

Доказове право — це система правових норм, які регламен- тують виявлення, процесуальне закріплення, перевірку  і оцінку доказів, а також доказування всіх обставин, які мають значення  для  справи.  Доказове  право  часто  плутають  із те- орією доказів. На відміну від доказового  права теорія доказів

— це система відповідних  теоретичних  положень,  плюс діюче право, практика  його застосування, наукові рекомендації, історія і зарубіжний досвід.

2. Поняття доказування, допустимість доказів. Доказу- вання — це діяльність  судді, слідчого, прокурора  з виявлення, закріплення, перевірки  й оцінки  доказів  та отримання таким чином певних висновків.

Допустимість доказів  визначається джерелом  доказів,  із

якого вони отримані. Допустимі  лише ті докази, які визначені

КПК і з дотриманням усіх правил.

3. Процес доказування — це діяльність  із виявлення та пізнання  з допомогою доказів фактів об’єктивної дійсності для вирішення конкретної  справи.

Доказування ділиться на три етапи:

1. Збирання і закріплення доказів. Збираються докази під час розслідування справи. Закріплення доказів оформляється протоколом, який складається відповідно до вимог КПК, підписується слідчими і понятими у присутності  яких ці дока- зи були вилучені.

2. Перевірка  доказів. Перевірка  проводиться шляхом аналізу доказів по суті, співставлення з іншими доказами.

3. Оцінка  доказів. Цей етап складається з визначення до- стовірності  зібраних  фактів. Докази  оцінюються  з точки зору правдивості  і якісності.  Ніякі  докази  не мають наперед  уста- новленої сили. Суддя, прокурор, слідчий оцінюють докази за своїм внутрішнім  переконанням, яке ґрунтується на всебічно- му, повному розгляді всіх обставин справи у суді (ст. 67 КПК). При оцінці доказів вирішуються наступні питання: реле- вантність  (допустимість) доказів, перевірка  достовірності  да- них про факти,  дотриманість  вимог  КПК  при отриманні  до- казів і достатність їх для вирішення справи.

4. Предмет доказування — це сукупність  обставин  чи фактів, які необхідно встановити  для правильного вирішення справи. У будьBякій справі має бути встановлений склад зло- чину: об’єкт злочину, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. У ст. 64 КПК зазначені обставини, які підлягають до- казуванню:

1) подія злочину (час, місце, спосіб вчинення  злочину);

2) винність обвинуваченого у вчинені злочину і мотиви злочину;

3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину і

характер відповідальності обвинуваченого;

4) характер і розмір шкоди, завданої злочином.

5. Обов’язок доказування покладається на правоохо- ронні органи. Суддя, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання,  не вправі перекладати обов’язок доказування на об- винуваченого. У справах приватного обвинувачення обов’язок доказування покладається не на правоохоронні органи, а на потерпілого.

6. Класифікація доказів — це розподіл  доказів на окремі групи і визначення особливостей  кожної з таких груп. Докази класифікуються на такі групи:

1. Щодо обвинувачення на: а) обвинувальні;  б) виправду- вальні.

2. Щодо головного факту: а) прямі; б) побічні.

3. По джерелу отримання:  а) першоджерельні; б) похідні.

2.1.2. Джерела доказів

1. Показання  свідків. 2. Показання  потерпілого. 3. По- казання  підозрюваного.  4. Показання  обвинуваченого.

5. Висновок  експерта.  6. Речові докази. 7. Протоколи слідчих і судових дій. 8. Інші документи.

1. Показання свідків — це найбільш  розповсюджене дже- рело доказів. Показання свідків — це повідомлення певної осо- би про обставини  справи. Особа, що є свідком, не може вико- нувати інші процесуальні функції, за винятком законних представників.

Не можуть бути свідками: захисники обвинуваченого, представники позивача, відповідача, потерпілого, психічно хворі особи. Відмовитися давати  показання як свідки  мають

право:  члени  сім’ї, близькі  родичі,  усиновлені,   усиновителі підозрюваного,  обвинуваченого, підсудного.

Права свідка:

1)  давати  показання  рідною  мовою  або  іншою  мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекла- дача;

2) знати, у зв’язку з чим і у якій справі він допитується;

3) власноручно  викладати свої показання в протоколі  до- питу;

4) одержувати  відшкодування витрат, пов’язаних з викли- ком для дачі показань;

5) подавати скарги прокурору  на дії дізнавача і слідчого;

6) має право вносити зміни і доповнення до протоколу  до- питу.

Свідками  можуть бути особи будьBякого віку. Однак  осо- би менше 14 років допитуються  з врахуванням таких особли- востей: допит проводиться в присутності  батьків, вчителя, або лікаря, неповнолітні не несуть відповідальності за відмову від дачі показань.

2. Показання потерпілого. Потерпілого можна допитува- ти про обставини, які підлягають  встановленню у справі, в то- му числі про факти, які характеризують особу підсудного, про його взаємовідносини з ним, про міркування з приводу обста- вин справи.  Всі правила  щодо свідків  поширюються  і на по- терпілого.

Особливості становища потерпілого: 1. Потерпілий безпо- середньо  зацікавлений у вирішені  справи.  2. Як правило,  він активний  учасник процесу. 3. Потерпілий має право знайоми- тися з матеріалами справи. 4. Потерпілий не вилучається із за- ли суду. 5. На відміну від свідка несе відповідальність лише за неправдиві  показання.

3. Показання підозрюваного. Підозрюваний дає показан- ня з приводу обставин затримання або застосування за- побіжних   заходів.  Дача  показань   —  це  його  право,  а  не

обов’язок. Відмова від дачі показань  не може вважатися дока- зом вини.

Показання підозрюваного  підлягають  перевірці.  Визнан- ня підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу об- винувачення лише при підтвердженні цього визнання су- купністю доказів, що є в справі.

4. Показання обвинуваченого. Особливістю показань об- винуваченого  є те, що він найбільш  зацікавлений і найбільше знає про події злочину  (якщо  він його вчинив).  Як і підозрю- ваний, не несе відповідальності за відмову від показань або да- чу неправдивих показань.  Показання обвинуваченого ретель- но перевіряються, навіть якщо він зізнався  у вчинені злочину.

Причини зізнання  обвинуваченого:  1) зізнається в одному злочині, аби приховати інший; 2) оговорює себе під впливом психічного  стану; 3) розраховує  на зменшення покарання;  4) як наслідок незаконних методів розслідування; 5) та інші.

Обмова  — це показання обвинуваченого, у яких  він повідомляє про участь у вчиненні  злочину  інших осіб. Моти- вами обмови можуть  бути: помста, приписування собі друго- рядної ролі у вчинені злочину.

5. Висновок експерта. Експерт  — це особа, яка володіє спеціальними знаннями в науці, техніці, мистецтві і якій дору- чено провести дослідження обставин справи.

Експертиза — це процес дослідження експертом  обставин справи.

Висновок експерта — це процесуальний документ, складе- ний експертом, у якому даються відповіді на питання судді, прокурора,   слідчого.  Цей  висновок   виступає   доказом   по справі. Існують такі види експертиз: судовоBмедична, технічна, психіатрична та інші.

Не можуть бути експертами: 1. Особи, які мають власні інтереси у справі. 2. Особи, які виконують  іншу процесуальну роль. 3. Особи,  як перебувають  у професійній залежності  від обвинуваченого.

За ухилення від обов’язків експерта або неправдивий вис- новок настає кримінальна відповідальність.

Обов’язкове  призначення експертизи:

1) для встановлення причин смерті;

2) для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкод- жень;

3) для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про злочини, передбачені ст. 155 КК України;

4) для визначення психічного стану підозрюваного  або обвинуваченого при наявності  в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності;

5) для встановлення віку підозрюваного  або обвинуваче- ного, якщо це має значення  і відсутні документи, які підтверд- жують вік цих осіб.

Також при аваріях, катастрофах, підробці грошей, випуску недоброякісної продукції.

Права  експерта: 1) знайомитися з матеріалами справи; 2)

порушувати клопотання про надання  додаткових  матеріалів;

3) бути присутнім при проваджені слідчих дій (з дозволу слідчого); 4) задавати питання особам, що допитуються; 5) відмовитися від експертизи,  якщо він не володіє достатніми знаннями для  її проведення;  6)  давати  висновок  рідною  мо- вою; 7) оскаржувати дії прокурора,  слідчого; 8) за наявності достатніх підстав — на забезпечення безпеки.

Обов’язки  експерта: 1. З’являтися за викликом.  2. Провес- ти експертизу.  3. Дати об’єктивний висновок.

Експертиза може бути: комісійна,  комплексна,  додаткова, повторна.

Комісійна — експертиза, проведена кількома експертами однієї спеціальності.

Комплексна — експертиза,  проведена  кількома  експерта- ми різних спеціальностей.

Додаткова — експертиза, яка відповідає на додаткові пи- тання і доповнює попередню.

Повторна  експертиза  провадиться тоді, коли попередня експертиза  була визнана необґрунтованою або суперечливою.

Наряду  з експертом  у розгляді  справи бере участь фахівець  (спеціаліст). Він має спеціальні  знання  і допомагає судді, прокурору, слідчому, консультує їх. Фахівець дає довідки, які не є доказами.

6. Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об’єктом злочинних дій та інші, які можуть допомогти при розкритті  злочину.

Для того, щоб той або інший предмет проходив  як доказ, потрібно скласти протокол. Кожен речовий доказ ретельно описується,  фотографується. Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких  предметів,  які зберігаються  в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання  відповідному  підприємству, установі чи ор- ганізації. Речові докази зберігаються  до набрання  вироком за- конної  сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи. Після цього знаряддя злочину конфіскуються, а речі, що вилучені з обігу, знищуються.  Гроші і цінності передаються  державі або повертаються громадянам. Якщо речі швидко  псуються,  то вони здаються  на реалізацію або повертаються власникам.

7. Протоколи слідчих і судових дій, складені і оформлені в порядку, передбаченому КПК, носії інформації, на яких з допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії, є джерелом доказів. Такими  доказами  є: протоколи  обшуку, ог- ляду, освідування, виїмки, судового засідання, протоколи з відповідними додатками,  складені  за результатами оператив- ноBрозшукових заходів (ст. 82 КПК).

8.  Інші документи — це папери, на яких друкованими або рукописними літерами виражена якась думка (акти ревізії, на- кази, посвідчення, наряди, протоколи). Коли достовірність до- кументів викликає сумнів, потрібно призначити експертизу.