1.2. сутність та загальна класифікація інновацій

Сучасна методологія системного опису інновацій базується на міжнародних  стандартах,  які викладені  у двох документах  Органі- зації економічного  співробітництва та розвитку  (ОЕСР). Перший документ  – «Запропонована стандартна  практика  для обстеження досліджень  та експериментальних розробок»  має ще іншу назву  – Керівництво Фраскаті, оскільки він був ухвалений у 1963 році в італійському місті Фраскаті. Зараз  діє вже шоста редакція цього до- кументу (2002 року), в якій надається  визначення сутності процесу досліджень та розробок («R&D» за міжнародною  термінологією від англ. research and development), характеризуються його стадії та від- мінності від спорідненої діяльності.

Інший  документ  – «Запропоновані рекомендації  щодо збиран- ня та тлумачення даних про технологічні  інновації»  (Керівництво Осло) вперше  був прийнятий у 1992  році. В його третій  редакції (2005 року)  містяться  базові визначення інновацій  та інноваційної діяльності, кількісні  параметри  інноваційного процесу, механізм обчислення  інноваційних витрат та процедури  проведення  обсліду- вання.

У сучасній економічній  літературі  найбільш  розповсюджені дві точки зору стосовно сутності інновацій. У першому випадку ново- введення  представляється як результат  творчого процесу у вигляді нової продукції, технології, метода тощо; в іншому – як процес вве- дення нових елементів, підходів, принципів замість діючих. Остання точка зору базується  на формулюваннях, висловлених ще Й. Шум- петером,  які містять  ознаки  дій: «виготовлення» продукту,  «впро- вадження»  методу виробництва, «освоєння» нового ринку тощо. Думається,  що в даному випадку відбувається ототожнення понять

«інновація» та «інноваційний процес», в якому наукова або підпри- ємницька  ідея чи винахід отримує економічне наповнення.

Таким  чином,  інновація – це кінцевий  продукт  діяльності  по проведенню нововведень, що втілений  у вигляді нового або вдоско- наленого  продукту,  впровадженого на ринку, нового або вдоскона- леного процесу, що використовується у практичній діяльності,  но- вого підходу до вирішення соціальних  проблем.

Слід звернути увагу на сучасне розширене тлумачення змісту інновації – це може бути новий продукт, новий технологічний про- цес, нова структура  і система  управління організацією,  нова куль-

тура, нова інформаційна система тощо. При цьому найважливішою ознакою нововведення в умовах ринкової економіки повинна висту- пати новизна його споживчих  якостей. Технологічна  новизна нерід- ко грає другорядну  роль.

Необхідно  враховувати й той факт, що у ринковій  економіці нововведення виходить  на ринок  і повинно  бути там реалізовано. Саме на ринку відбувається процес комерціалізації інновації,  який засвідчує  потрібність  нововведення суспільству.  Американський економіст Ф. Янсен з цього приводу відмічав: «інновації – це одно- часний прояв двох світів, а саме світу техніки і світу бізнесу... Тільки тоді, коли до нововведень підключається бізнес, вони стають іннова- ціями».

У науковій  літературі  має місце і управлінський підхід до сут- ності інновацій, коли вони визначаються як цільові зміни у функці- онуванні організації як системи. Це визначення достатньо ємко відо- бражає основні аспекти нововведень  – новизну,  цільовий  характер та керованість  втілення, різноманітність, необхідність системності у впровадженні.

Сутність інновацій розкривається у функціях, що відображають їх роль у господарському процесі.

Відтворювальна функція означає, що інновації є важливим  дже- релом  фінансування розширеного  відтворення, оскільки  прибуток від їх впровадження стає джерелом  фінансових  ресурсів.  Інвести- ційна  функція полягає  у використанні прибутку  від інновацій  на інвестування розширення та вдосконалення виробництва. Стиму- лююча функція визначається тим, що саме впровадження інновацій надає можливість підприємцю певний час одержувати «інноваційну ренту», тобто монопольний надприбуток.  Ще Й. Шумпетер визна- вав ефективний характер  інноваційної монополії,  намагання  отри- мати яку стає рушійною силою економічного розвитку.

Надприбуток ефективної монополії,  на відміну  від звичайного монопольного прибутку, поступово  зникає  в міру того, як нововве- дення розповсюджуються по всій економіці, тобто відбувається ди- фузія  інновацій. Для отримання нового надприбутку підприємству необхідно  впроваджувати нові інновації  і так далі – до нескінчен- ності. Саме  таку  стратегію  розвитку  демонструють  світові  лідери у сфері  інновацій  – компанії  Apple, Google, Toyota  Motor,  General Electric  Company, Microsoft  Corporation, 3M (Minnesota Mining and Manufacturing) та інші.

Інноваційну монополію  виробник  нового товару може забез- печити перш за все реєстрацією  та активним  захистом (під ним ро- зуміється  моніторинг  дотримання виключних  прав аж до судового переслідування порушників) патентів на винаходи і корисні моделі, що закладені у конструкцію або технологію випуску нового продук- ту. Інший  шлях  полягає  у збереженні  комерційної таємниці  щодо ключових технічних рішень (ноу-хау), що стосуються конструктив- них або технологічних особливостей  нового продукту.

Інноваційна монополія у зв’язку з випуском на ринок принципо- во нового продукту  доступна будь-якому  підприємству, незалежно від його розмірів. Дія її, як правило, не перевищує терміну у півтора- два роки. Вона порушується як повторною  розробкою  відповідних ключових  винаходів  (з отриманням «паралельних» патентів),  так і з витоком інформації  про ключове ноу-хау внаслідок  плинності  ка- дрів, промислового шпіонажу тощо.

Разом  з тим,  у сучасних  умовах  виникає  дуже  цікаве  явище, коли світові лідери в інноваційні  сфері не приховують  своїх секре- тів від конкурентів, таким чином намагаючись підвищити загальний рівень розвитку  відповідної  галузі економіки.  Так, на початку 2005 року компанія  IBM передала усім розробникам програмного  забез- печення у вільне користування 500 своїх патентів.

Враховуючи різноманітність видів нововведень, необхідною виявляється їх класифікація, тобто поділ інновацій на конкретні групи  за певними  ознаками.  Розробка її є важливою  з різних  то- чок зору. На чіткому уявленні про типологію інновацій повинна базуватися інноваційна складова корпоративної стратегії підпри- ємства, оскільки від типу нововведень, що передбачається запро- ваджувати, залежить  і характер організаційно-економічного ме- ханізму управління інноваційними процесами. Класифікація дає спеціалістам  базу для виявлення максимальної кількості  способів реалізації інновацій, тим самим створюючи варіантність вибору рішень, а для компанії – полегшує її позиціонування на ринку, ви- значення  власних ключових компетенцій.

Класифікація інновацій  необхідна і з позиції держави  для при- йняття  обґрунтованих рішень щодо підтримання інноваційної ді- яльності. У цьому плані у країнах СНД є навіть пропозиції  щодо розробки  та запровадження загальнодержавних стандартів з класи- фікації та кодування інновацій, що буде сприяти,  на думку авторів, координації інноваційної політики  цих держав.

У теоретичних  дослідженнях та практиці управління інновація- ми використовують різноманітні їх класифікації.

За  типами  виділяють   матеріально-технічні  і  соціально- економічні інновації. Перші мають матеріальне втілення і є результа- том виробничого  процесу, до других відносяться економічні  (зміна методів планування, ціноутворення, стимулювання, нововведення у сфері маркетингу  тощо), організаційно-управлінські (перетворення структури  організації,  зміна  методів  прийняття управлінських рі- шень та контролю за їх виконанням, нові засоби обробки інформації тощо), правові і педагогічні інновації, інновації людської діяльності (мотивація праці, зміна внутрішньоколективних відносин, вирішен- ня конфліктів тощо).

На думку П. Друкера, соціальні інновації можуть відбуватися в усіх сферах суспільного життя, оскільки він вважав, що головною рисою нововведення є його вплив на спосіб життя  людей. Зокрема, він відмічав, що лікарні в їх сучасному вигляді – це кардинальна со- ціальна інновація  епохи Просвітництва ХVІІІ  ст., яка більше впли- нула на охорону здоров’я, ніж будь-яке досягнення  у сфері медици- ни.

Особливостями соціальних  нововведень  у порівнянні з матеріально-технічними є те, що вони мають більш тісний  зв’язок з конкретними суспільними відносинами і діловим  середовищем,  ма- ють більшу сферу застосування, при їх реалізації  відсутня стадія ви- готовлення, оскільки  вона співпадає  з етапом проектування, і, наре- шті, вони характеризуються складністю розрахунку  їх ефективності.

У залежності  від технологічних параметрів, інновації  поді- ляються  на продуктові та процесні. Згідно  Керівництва Осло, про- дуктова  інновація  – це впровадження/комерціалізація продукту  з покращеними споживчими характеристиками для  надання  дійсно нових або покращених послуг споживачам.  Процесна інновація – це впровадження/адаптація нових або суттєво вдосконалених методів виробництва або постачання,  що може включати  зміни в обладнан- ні, людських  ресурсах, методах роботи або бути комбінацією  пере- рахованого. У цих інноваціях  відбувається матеріалізація, втілення у практику  наукових  ідей, відкриттів  та винаходів, ноу-хау, інфор- мації, нових науково-дослідних рішень, моделей та інших видів ін- телектуального продукту.

З точки зору даного аспекту класифікації, спеціалістами  розріз- няються  американська та японська  системи інновацій: у США тре-

тина всіх інновацій відноситься до процесних, а дві третини склада- ють продуктові;  в Японії  – ситуація  протилежна, тобто переважна більшість інновацій є процесними.  Разом з тим, на практиці  ці типи інновацій  тісно пов’язані і взаємодоповнюють один одного, оскіль- ки, як правило,  випуск  нової продукції  неможливий без вдоскона- лення технологічних та організаційних процесів.

За  мірою  радикальності інновації  поділяються на базисні (або радикальні),  поліпшуючі (модифікуючі) та псевдоінновації. Ця кла- сифікація була запропонована ще у середині 1970-х років німецьким вченим Г. Меншем, який займався  дослідженням теорії циклічного розвитку  економіки на основі технічного прогресу.

Базисні інновації засновані на наукових відкриттях та великих ви- находах, що лежать в основі нових поколінь техніки. Взаємопов’язані групи базисних інновацій є основою для формування нового техно- логічного укладу та визначають його структуру. Базисні інновації поширюються через формування кластерів поліпшуючих інновацій, що забезпечують  проникнення принципово нової техніки і техноло- гії у різні сфери виробництва та підвищують  загальну ефективність технологічного  укладу. Поліпшуючі (модифікуючі) інновації означа- ють доповнення вихідних  конструкцій, принципів,  форм,  методів; саме ці інновації вважаються найбільш розповсюдженим видом.

З точки зору міри використання у національній економіці базис- них або поліпшуючих інновацій, спеціалістами виділяються два типи інноваційного процесу – піонерний та наздоганяючий. Країни – лідери світового технічного та економічного прогресу (наприклад, США) дотримуються моделі піонерного  розвитку,  яка передбачає  створен- ня та впровадження найбільш  радикальних, досконалих  та ефектив- них нововведень.  Модель  наздоганяючого розвитку  характерна  для країн, що знаходяться у наступних  «ешелонах»  світового техніко- економічного  прогресу, тут розвиток  базується  на освоєнні техноло- гій та економічних механізмів, вже створених у країнах-лідерах, тобто на поліпшуючих  інноваціях.  Проте не слід думати, що у цілому дру- гий шлях є неефективним і призводить  до відставання. Хрестоматій- ним прикладом  використання саме моделі наздоганяючого розвитку для підйому та стрімкого розвитку економіки стала Японія.

На думку Г. Менша, псевдоінновації частіше за все з’являються у фазі спаду економічного циклу, коли традиційні напрямки науково- технічного прогресу вже використані, нові технологічні  можливості є невизначеними, а тому споживчий  попит підтримується за допо-

могою різноманітних незначних  змін, що стосуються, в основному, зовнішнього  вигляду товарів і створюють лише подобу новизни.

Останнім  часом  в економічній  літературі  почав  аналізуватися ще один  вид  інновацій  за ознакою  радикальності – комбінаторні інновації,  або  за  зарубіжною  термінологією –  архітектурні.  Вони створюються у результаті нового сполучення вже відомих елементів продуктів, технологій, процесів. Як і радикальні, комбінаторні ново- введення можуть мати значний інноваційний потенціал, але, на від- міну від перших, ризик, що супроводжує їх впровадження, є більш передбачуваним.

За джерелом виникнення можна виділити:

-           інновації, що викликані розвитком науки і техніки;

-           інновації, що викликані потребами виробництва;

-           інновації, що викликані потребами ринку, тобто споживачів.

За  причинами  виникнення інновації  можна  поділити  на реак- тивні та стратегічні. Реактивна інновація  – це реакція фірми на но- вовведення,  що здійснені конкурентами, яка забезпечує  виживання підприємства; тобто фірма вимушена її реалізувати для того, щоб не відстати у конкурентній боротьбі. Впровадження стратегічних інно- вацій має випереджальний характер з метою отримання конкурент- них переваг у майбутньому.

За  територіальною ознакою новизни  інновації прийнято поді- ляти на:

-           інновації світового значення, якщо вони ніде не мають аналогів;

-           інновації у масштабі країни, коли вони носять відтворювально- адаптаційний характер,  тобто копіюють  те, що існує  за кордо- ном;

-           інновації у масштабі окремої галузі, регіону, підприємства.

Слід відзначити,  що з точки зору закономірностей розвитку окремої фірми не має значення, що продукти та технології, що впро- ваджуються,  вже десь відомі. Для окремого підприємства,  що їх ра- ніше не знало і не застосовувало, вони, безумовно, є інноваціями, що випливає ще з трактування сутності «нових комбінацій» Й. Шумпе- тером. Аналогічне уявлення щодо природи  інновацій  закладено  і в Керівництві Осло.

З точки зору структурної характеристики інновації поділяють- ся на три групи:

-           інновації  «на  вході»  підприємства (сировина, обладнання, ін- формація тощо);

-           інновації  «на виході» підприємства (продукти, послуги,  техно- логії, інформація тощо);

-           інновації  внутрішньої структури  підприємства (організаційної, управлінської, виробничої).

За принципом відношення до свого попередника інновації бувають:

-           заміщуючими,  що  передбачають  повне  витіснення застарілого продукту  новим  і тим самим забезпечення більш ефективного виконання певних функцій;

-           відміняючими,  які  виключають  виконання певної  операції  або випуск певного продукту, але не пропонують нічого на заміну;

-           поворотними, що передбачають можливість повернення до почат- кового стану у випадку виявлення неспроможності нововведень;

-           відкриваючими, що не мають порівняних аналогів або функціо- нальних попередників;

-           ретровпровадженнями, які відновлюють на сучасному рівні дав- но вже вичерпані способи, форми і методи.

За характером потреб, що задовольняються, інновації можуть бути орієнтовані на існуючі потреби або можуть створювати нові. Зрозуміло, що в останньому випадку ризикованість інновації є набагато більшою.

Слід підкреслити, що інновації є суперечливим явищем, причо- му первинним є протиріччя між інноваційною  та рутинною  діяль- ністю, перша заперечує  другу. Гострий характер  мають протиріччя всередині самої інноваційної діяльності  – між радикальними і вдо- сконалюючими її видами. Ряд протиріч визначається розподілом праці  між  учасниками інноваційного процесу  – ініціаторами,  ор- ганізаторами, розробниками, виробниками, користувачами тощо. Кожна  з таких  інноваційно-функціональних груп  має  свої  інтер- еси, що нерідко суттєво відрізняються від інтересів інших груп. Це обумовлює  і різне відношення до інновацій  – ініціатива,  сприяння, бездіяльність або протидія.  Пом’якшення цих протиріч  є одним із завдань організації та управлення інноваційним процесом.