2. адмІнІстративне правопорушення: поняття, юридичний склад та характеристика

Поняття адміністративного правопорушення в законодавстві України визначено ст.9 КУпАП, яка розкриває його сутність, юридичну природу, зміст та найважливіші ознаки.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається про- типравна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка по- сягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміні- стративну відповідальність (стаття 9 КУпАП). У цьому визначенні названо три характерні ознаки правопорушення (проступку): протиправність, ви- нність та адміністративна караність. У теорії адміністративного права крім цих трьох ознак визнається ще й суспільна шкідливість (суспільна небез- печність, антигромадська спрямованість).

Тобто, наявність цих чотирьох ознак і складає фактичні підстави адмі-

ністративної відповідальності.

Під протиправністю проступку необхідна розуміти заборону дій, яка передбачена конкретною адміністративною нормою. Тобто проступок спря- мований проти норм права, у нашому випадку проти норм, які врегульову- ються адміністративною відповідальністю.

Винність означає, що адміністративним проступком може бути тільки дія, яка вчинена особою умисно або з необережності, в межах порушеної норми.

Адміністративна караність проступку, як його ознака полягає в тому, що за його вчинення особа повинна нести лише адміністративну відпові- дальність. Наслідком вчинення проступку повинна бути негативна реакція з боку державних органів у вигляді застосування до винної особи стягнення, передбаченого адміністративним законодавством. Необхідно зауважити, що з цього правила існують деякі винятки. Наприклад, якщо встановлені правила порушила особа, на яку поширюється дія дисциплінарних статутів (військовослужбовець, працівник органів внутрішніх справ), або неповно-

літній віком від 16 до 18 років, до них застосовується не адміністративне стягнення, а інші заходи впливу. Тобто в цих випадках адміністративна ка- раність проступку відсутня, хоча він і не перестає бути адміністративним.

Суспільна шкідливість (небезпечність, антигромадська спрямова- ність) як ознака означає, що адміністративний проступок завдає або ство- рює загрозу заподіяння певної шкоди об’єктам адміністративно-правової охорони.

Для того щоб виникли правовідносини відповідальності одних фактич- них підстав недостатньо, тому що необхідні ще й правові підстави, якими є конкретні юридичні факти (юридичні підстави), тобто наявність в діях осо- би складу адміністративного проступку.

Якщо поняття правопорушення (проступку) офіційно визначено в ад- міністративному законодавстві України, то визначення його юридичного складу існує лише в теорії права. Ці два поняття близькі за своїм змістом, але не тотожні. Термін «правопорушення» містить у собі як елементи скла- ду, так і ознаки, які не мають значення для вирішення питання про мож-

ливість притягнення до юридичної відповідальності. Склад же правопору- шення завжди конкретний і становить сукупність головних, визначальних ознак, які виділені законодавцем як типові, необхідні і в той же час, до- статні для притягнення особи до юридичної відповідальності. Відсутність хоча б одного з елементів складу виключає правову відповідальність.

Адміністративне правопорушення — це конкретне діяння (факт, явище, подія), що відбулося (мало місце) у реальній дійсності. В той же час склад адміністративного правопорушення — це абстрактний опис діяння (події, факту, явища), що являє собою фіксацію в законі найти- повіших, що частіше трапляються, характерних ознак проступку. Це опис ще не скоєного, а тільки передбачуваного чи можливого діяння.

Юридичні склади конкретних проступків мають свої особливі ознаки,

однак серед них є такі, які властиві кожному з них.

Ці ознаки традиційно об’єднуються у чотири групи — ознаки, які характеризують:

— об’єкт проступку;

— об’єктивну сторону:

— суб’єкт проступку;

— суб’єктивну сторону.

Виходячи з цього, склад адміністративного проступку можна визначи- ти як сукупність встановлених законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, які характеризують діяння як адміністративне правопорушення.

Адміністративний проступок неможливий, якщо відсутній об’єкт, про-

ти якого він спрямований.

Об’єктом адміністративного проступку є суспільні відносини, тобто відносини, які складаються в різних галузях діяльності людей. Розрізняють такі об’єкти: загальний; родовий; безпосередній.

Якщо загальний об’єкт адміністративного проступку як сукупність

суспільних відносин, які охороняються нормами адміністративного зако-

нодавства, на кваліфікацію проступку не впливає, то родовий та безпосе- редній об’єкти є тими елементами, від чіткого й повного визначення яких залежить точне встановлення ознак конкретного правопорушення, обу- мовлення його місця в Особливій частині КУпАП. Встановлення родового та безпосереднього об’єкта має також важливе значення для з’ясування характеру і ступеня шкідливості посягання, його правильної кваліфікації, відмежування від інших протиправних дій. Представники загальної тео- рії права та адміністративно-правової науки прийшли до висновку, що за- гальним суб’єктом адміністративних проступків служать відносини в сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави.

Родовий об’єкт — це групи тотожних, однорідних суспільних відносин, які в сукупності складають загальний суб’єкт, охороняються комплексом адміністративно-правових норм і містяться в Особливій частині Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Одним з різновидів родового є видовий об’єкт, тобто самостійна група суспільних відносин, загальних для ряду проступків.

Безпосередній об’єкт — це конкретні суспільні відносини, поставле- ні під охорону закону, яким спричиняється шкода певним правопорушен- ням. Але посягання на суспільні відносини може здійснюватися шляхом протиправного впливу на предмети, які мають суттєве значення для визна- чення характеру проступку, для правильної його кваліфікації і вказуються в законі як обов’язкова сторона складу правопорушення (наприклад, на- явність холодної або вогнепальної зброї в організаторів чи учасників мі- тингу, демонстрації тощо). Ці суспільні відносини мають свої особливості і обумовлені тим, що в адміністративному законодавстві їх не визначено. Для з’ясування більшості з них необхідний ретельний юридичний аналіз конкретних норм, а положення деяких з них відсилають до інших норм права — правил торгівлі (ст.155 КУпАП), правил адміністративного нагля- ду (ст.187 КУпАП), правил дорожнього руху (ст.125 КУпАП). Останні в свою чергу становлять розгалужену систему правових приписів, кожен з яких, при його порушенні, має свій юридичний склад і безпосередній об’єкт.

Деякі з адміністративних проступків можуть заподіювати шкоду не од- ному, а кільком об’єктам. У цьому випадку один з об’єктів визначається головним, інші — додатковими. Наприклад, якщо головним безпосеред- нім об’єктом адміністративного проступку, передбаченого ст.1602  КУпАП (незаконна торговельна діяльність), є відносини щодо здійснення угод ку- півлі та продажу товарів, то додатковим безпосереднім об’єктом висту- пають суспільні відносини в галузі фінансів та оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності. У даному випадку додатковий безпосеред- ній об’єкт, на відміну від головного, не належить до структури цих відно- син, хоча нерозривно з ними пов’язаний. При цьому головним безпосеред- нім об’єктом виступають ті суспільні відносини, які законодавець поставив під адміністративно-правову охорону в першу чергу і які більше, ніж інші об’єкти, визначають характер шкідливості проступку.

В теорії права під предметом адміністративного проступку прийнято вважати речі, предмети матеріального світу, гроші, цінні папери, з приво- ду яких виникають суспільні відносини. Тобто предмет проступку необхід- но розглядати як складову частину його об’єкта.

Предмет проступку, якщо його названо в конкретних нормах КУпАП , виступає обов’язковою ознакою їх об’єкта, відсутність якої свідчить про відсутність юридичного складу проступку.

Об’єктивна сторона адміністративного проступку — це сукупність зовнішніх ознак проступку, які визначають акт зовнішньої поведін- ки правопорушника. Це система передбачених нормою адміністративно- го права ознак, які характеризують зовнішній бік правопорушення. Вона дає характеристику суспільної шкідливості проступку, його спрямованості, містить ряд ознак, які прийнято поділяти на основні та факультативні.

До ознак об’єктивної сторони відносяться:

— До основних відноситься адміністративно-правове діяння (дія або бездіяльність);

— Факультативні: а) шкідливі наслідки діяння; б) причинний зв’язок між протиправним діянням та наслідками; в) час: г) місце; д) умови; е) способи та знаряддя вчинення проступку.

Адміністративно-правова дія — це протиправна, активна, свідо- ма і вольова поведінка особи, яка завдає або може створити реальну можливість завдання шкоди об’єкту, що охороняється нормами адміні- стративного права. Більшість проступків вчиняється шляхом протиправ- них дій. Наприклад, незаконна торговельна діяльність (ст.1602 КУпАП), передбачає вчинення протиправних дій у вигляді здійснення угод купівлі- продажу товарів чи інших предметів.

Частина проступків вчиняється у формі пасивної бездіяльності — коли особа, для того щоб не допустити протиправної поведінки, повинна вчини- ти позитивні дії, але вона з якихось причин це не робить. Це, наприклад, неявка громадянина на виклик у військовий комісаріат без поважних при- чин (ст.2111  КУпАП). Необхідними умовами бездіяльності є обов’язковість і можливість особи діяти в конкретній обстановці.

Всі інші ознаки є факультативними. На відміну від головних вони вра- ховуються при кваліфікації вчиненого лише у випадках, коли їх прямо пе- редбачено законом, а їх відсутність не завжди виключає наявність складу проступку. До таких ознак можна віднести шкідливі наслідки діяння; при- чинний зв’язок між протиправним діянням та наслідками; час; місце; умо- ви; способи та знаряддя вчинення проступку.

Так, шкідливі наслідки і причинний зв’язок обов’язкові лише в мате- ріальних складах. Для більшості адміністративних проступків, передбаче- них КУпАП, ці ознаки не є характерними. Тобто більшість складів є фор- мальними, в яких проступком визнається саме вчинення протиправних дій. Причинний зв’язок у більшості випадків проходить через свідомість лю- дей, визнаючи при цьому мотиви їх поведінки, спрямовані на досягнення

певної мети. Більшість же адміністративних правопорушень характеризу- ється недодержанням різноманітних правил, коли в протиправному діянні присутній склад правопорушення незалежно від настання шкідливих на- слідків. Це так звані формальні склади правопорушень.

Шкідливі наслідки в правопорушеннях з формальним складом хоча і можуть наставати, але лежать поза межами їх юридичного складу і на ква- ліфікацію проступку майже не впливають.

Для деяких проступків обов’язковою ознакою є така ознака, як місце вчинення проступку (порушення правил торгівлі на ринках (ст.159 КУпАП), торгівля з рук у невстановлених місцях (ст.160 КУпАП), нецензурна лайка у громадських місцях (ст.173 КУпАП) тощо. Для інших проступків ця ознака при кваліфікації відіграє додаткову роль.

Під способом необхідно розуміти прийоми, засоби, які використовує правопорушник при вчиненні протиправного діяння. Спосіб вчинення пра- вопорушення являє собою форму прояву антисуспільної дії чи бездіяльнос- ті. Кожне з правопорушень вчиняється тим чи іншим способом. Наприклад, об’єктивна сторона поширювання неправдивих чуток (ст.1731  КУпАП) по- лягає в поширенні неправдивих чуток, які можуть викликати паніку серед людей або порушення громадського порядку. Неправдиві чутки при цьому можуть розповсюджуватися будь-яким способом: усно, письмово (за допо- могою листівок, плакатів, об’яв, у засобах масової інформації, по радіо, телебаченню тощо).

В адміністративному законодавстві взагалі не існує розподілу засобів вчинення правопорушень на обов’язкові і факультативні, але саме засіб виступає як кваліфікуюча ознака об’єктивної сторони деяких адміністра- тивних правопорушень (наприклад, передбачених ст.121 КУпАП). Такими засобами виступають транспортні засоби, гральні пристрої, зброя, а також спеціально пристосовані або підготовлені предмети, які можуть бути вико- ристані для заподіяння матеріальної шкоди державним, громадським ор- ганізаціям і громадянам.

Знаряддями вчинення проступків досить часто виступають різні пред- мети, речі, пристрої, за допомогою яких правопорушення було вчинено або які використовувались для полегшення його вчинення, — гирі, ваги, вимірювальні лінійки, всілякі магніти, засоби перевезення товарів, касові апарати, заборонені знаряддя полювання тощо.

На відміну від Кримінального кодексу України, в адміністративному за- конодавстві нічого не сказано відносно замаху на адміністративне право- порушення, про приготування до нього, а також щодо співучасті у ньому.

Як свідчить практика, адміністративній відповідальності підлягають винні особи уже на стадії замаху (наприклад, при спробі провозу забороне- них предметів або вантажів повітряним транспортом). Класичним прикла- дом, коли особи притягуються до відповідальності саме на стадії замаху, є порушення порядку організації зборів, мітингів, вуличних походів і демон- страцій (ст.1851 КУпАП).

Суб’єктом проступку виступають фізичні, осудні особи — громадя- ни України, іноземці, особи без громадянства, які вчинили ті чи інші проступки, і які досягли встановленого законодавством віку адміні- стративної відповідальності. Згідно зі ст.12 КУпАП адміністративній від- повідальності підлягають особи, які досягли на момент скоєння правопо- рушення 16-річного віку.

Суб’єкти бувають двох видів:

— Загальні — усі громадяни, які проживають або перебувають на те-

риторії України.

— Спеціальні — службові особи, неповнолітні, військовослужбовці та військовозобов’язані, працівники органів внутрішнім справ, народні депутати України та деякі інші.

Крім загальних ознак конкретних складів правопорушень, суб’єкт може характеризуватися ще й дещо специфічними особливостями. Такі суб’єкти називають спеціальними. До них відносять, наприклад:

За ознаками трудової та службової діяльності: 1) посадові (службові) особи, 2) капітани кораблів, 3) робітники підприємств торгівлі та громад- ського харчування; 4) водії; 6) підприємці; 7) військовослужбовці та пра- цівники ОВС.

За ознаками протиправної поведінки в минулому: 1) особи, які раніше притягалися до адміністративної відповідальності; 2) перебували під адмі- ністративним наглядом ОВС; 3) хворі на наркоманію.

За ознакою знаходження на спеціальному обліку у військкоматі: 1) при- зовник; 2) військовозобов’язаний; 3) особа, яка знаходиться на військових зборах.

У названих випадках йдеться про специфічний правовий статус тих чи інших осіб, який і обумовлює закріплення за суб’єктом проступку на- ступних спеціальних ознак: 1) притаманні лише окремим групам громадян;

2) виникають на підставі індивідуальних актів управління або інших норма-

тивних актів; 3) відображають специфіку правового статусу цих суб’єктів;

4) закріплені в статтях КУпАП; 5) закріплюються з метою диференціювати відповідальність різних категорій громадян.

В законодавстві про адміністративні правопорушення не розкривається поняття осудності, воно випливає з визначення неосудності. Як вказано в ст.20 КУпАП, під неосудністю розуміється стан, в якому особа не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи ін- шого хворобливого стану. Для визнання особи неосудною необхідно вста- новити юридичний та медичний критерії.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що осудність — це здат- ність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними, а значить, і нести за них відповідальність.

Для неповнолітніх вік, з якого може настати адміністративна відпові-

дальність, визначається не в день народження особи, а з нуля годин на-

ступної за днем народження доби. Якщо точну дату дня народження вста- новити неможливо, то звертаються за допомогою до судово-медичної експертизи, яка і визначає рік народження. У цьому випадку днем наро- дження винного вважається останній день року. Якщо вік визначений міні- мальною та максимальною кількістю років, то слід виходити з мінімально- го віку, який передбачається експертизою.

Наступним елементом складу адміністративного проступку є суб’єктивна сторона, під якою необхідно розуміти психічну діяльність осо- би, пов’язану із вчиненням ним суспільне шкідливого діяння. Суб’єктивна сторона — це внутрішній бік проступку, це психічні процеси, які відбува- ються в свідомості суб’єкта, що характеризують його волю, викривають думки, наміри. Суб’єктивна сторона включає з себе:

— вину (основна ознака);

— мету вчинення проступку;

— мотив.

Вина, як основна ознака і обов’язкова ознака суб’єктивної сторони, ви- ражається у психічному ставленні особи до вчиненого проступку і його на- слідків. Виявляється вина у формі умислу та необережності.

Умисел — це необхідне для притягнення до адміністративної відпові- дальності відношення пізнавальної спроможності й волі суб’єкта до діяння, яке ним здійснюється. Адміністративне правопорушення визнається вчине- ним умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і ба- жала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП).

Поняття необережної форми вини розкривається в ст.11 КУпАП. Вчиненим з необережності правопорушення визнається тоді, коли особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи безді- яльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не перед- бачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

До факультативних ознак суб’єктивної сторони належать мотив і мета вчинення проступку. Якщо в диспозиціях деяких норм мета проступку (або її відсутність) знайшла своє закріплення (наприклад, у ст.ст. 44, 1602, 176

КУпАП), то мотив на кваліфікацію цих проступків не впливає, оскільки в них не згадується. Під мотивом проступку розуміють ті внутрішні спону- кання, які впливають на його волю, якими керується суб’єкт проступку при його вчиненні. В адміністративно-правовій літературі до таких спонукань частіш за все відносять корисливість, жадобу, помсту, хуліганські спону- кання, кар’єризм тощо. При цьому мотив не слід плутати з метою, як пев- ним результатом, до якого прагне правопорушник. Вона відображає уявну модель майбутнього, якої хотів би досягти суб’єкт проступку, діючи пев- ним чином. Мотив і мета невіддільні від вольової поведінки, вони допома- гають розкрити її психологічну природу. Якщо метою виступає нажива, то мотивом протиправних дій є особиста корисливість або жадоба.