5. головні родовища горючих копалин

5.1. Тверді горючі копалини

Україна має значну кількість твердого палива, прогнозні запаси якого склада- ють  близько  120 млрд.  т,  у  тому  числі  розвідані  –  близько  50 млрд.  т.  3 1990 по

1997 роки видобуток вугілля знизився майже на 100 млн. т на рік, з 164 до 65 млн. т на рік.  На  початок  1999 року  виробничі  потужності  по  видобутку  вугілля  складали

130 млн. т на рік, однак реальний потенціал галузі  – близько 100 млн., т на рік. У

2000 році в Україні видобуто 79,3 а у 2001 – 80 млн. т вугілля. Приблизно таку кіль- кість вугілля видобувають в Україні до 2007 року.

У структурі балансових запасів представлені всі марки від бурого до високоме- таморфізованих антрацитів. Питома вага марок вугілля складає (\%):

буре (Б)                             – 6,6; довгополуменеве (Д)    – 22,4; газове (Г)                         – 36,1; газово-жирне (ГЖ)         – 4,1; жирне (Ж)                       – 4,7; коксове (К)                      – 3,1; піснувато-спікливе (ПС) – 3,3; пісне (П)                           – 8,4; антрацити (А)                 – 11,3.

На території України розвідані також низькосірчисте солоне вугілля (10 млрд. т

у Західному Донбасі і 2 млрд. т у Північному Донбасі) і високосірчисте буре (Ново-

Дмитрівське родовище), що не видобуваються. Основні запаси вугілля розвідані в До- нецькому, Львівсько-Волинському і Дніпровському буровугільному басейнах.

Донецький басейн розташований на території України і частково Росії (Ростов- ська область). Він належить до паралічних з автохтонними вугільними пластами. Дов- жина з заходу на схід досягає 550 км. Це один з найбільших басейнів Європи. Тут заля- гає вугілля від бурого і довгополуменевого на заході до антрацитів на сході. Потуж- ність вугільних пластів змінюється від 0,4 до 2,5 м. Зольність вугілля коливається від

7 до 15\%, у окремих випадках зустрічаються вугільні пласти з зольністю менше 7\%. Переважає вугілля середньосірчисте (Std  = 1,5-2,5\%) і підвищеної сірчистості (Std  2,5-

3,5\%). Використання вугілля Донецького басейну зумовлене марочним складом і якіс- тю. Вугілля марок Г, Ж, К, ПС і П використовується в коксохімічній промисловості, високоякісні антрацити – в абразивній і радіоелектронній промисловості, відсіви ан- трациту, газове, довгополуменеве і пісне вугілля використовуються як паливо на елек- тростанціях.

Балансові  запаси  вугілля  у  Донбасі  за  станом  на  1 січня  1998 року  складали

53,6 млрд. т (97,6\% запасів України), з яких 31,5\% – коксівне і 15,5\% антрацити. Середня

глибина видобутку вугілля 665 м. На балансі діючих шахт знаходиться близько 3 млрд. т енергетичного вугілля, розвідано 24 резервні ділянки з запасами енергетичного вугілля

4,6 млрд. т для будівництва нових шахт потужністю понад 91 млн. т на рік. З урахуван-

ням прогнозних даних у Донбасі можлива підготовка ще 100 нових полів із сумарною потужністю до 200 млн. т вугілля на рік. У структурі запасів представлені всі марки кам’яного вугілля і антрацити. Висока сірчистість і високий вміст мінеральних домішок знижують енергетичну і технологічну цінність вугілля.

Львівсько-Волинський басейн. Потужності пластів вугілля 0,6–1,5 м. Залягання пологе. Вугілля представлене прошарками гумітів і сапропелітів. В експлуатації знахо- диться близько 20 шахт.

Вугілля Львівсько-Волинського басейну відносять до марок Д, Г, Ж і К. Золь- ність коливається від 12 до 35\%, теплота згоряння 23,1-29,2 МДж/кг. Балансові запаси вугілля у Львівсько-Волинському басейні складають близько 1 млрд. т, загальні геоло- гічні запаси перевищують 2,1 млрд. т. Балансові запаси діючих шахт – 260 млн. т, про- мислові – близько 170 млн. т, що забезпечує при сучасному рівні видобутку вугілля

20 років існування шахт із глибиною видобутку 350–500 м. Підготовлено геологічну документацію на будівництво 3 шахт потужністю близько 4 млн. т вугілля на рік, ве- дуться геологорозвідувальні роботи у новому Південно-Західному районі для будівни- цтва 7 шахт із продуктивністю 9 млн. т вугілля на рік.

Дніпровський            буровугільний            басейн            має      27 родовищ    на        території

5 центральних областей України.

Балансові  запаси  –  2,24 млрд. т,  у  тому  числі  для  відкритих  робіт  –  понад

500 млн. т. Підготовлено до експлуатації 8 родовищ сумарною потужністю 115 млн. т, з них 4 для відкритої розробки.

У межах Дніпровсько-Донецької западини відомі Сула-Удайське в Полтавській області і Ново-Дмитрівське в Харківській області родовища бурого вугілля із загальни- ми балансовими запасами близько 900 млн. т. з яких 570 млн. т придатні для відкритої

розробки. За своїми характеристиками вугілля цих родовищ аналогічне вугіллю Дніп-

ровського  буровугільного  басейну.  Вугільні  пласти  потужністю  3-4 м  залягають  на глибині 15-100 м.

У 40-60 роках ХХ століття у Закарпатті, Прикарпатті й у Північному Поділлі невеликими шахтами для місцевих потреб розроблялися родовища бурого вугілля. Ву- гілля залягає на глибині від 5 до 60 м невеликими лінзами площею від 0,1 до 2,5 км2, у яких розвідані 1-3 пласти вугілля потужністю від 0,5 до 11 м. Вугілля марок Б1-Б3. За- гальні запаси бурого вугілля в цих районах складають близько 60 млн. т.

Глибина залягання вугільних пластів від 10 до 150 м, вугілля м’яке буре (Б1)

гумітове і гуміто-ліптобіолітове з такими характеристиками:

Вологість робочого палива (Wr)         55 – 58\%, Вологість аналітичної проби (Wа)     10 – 14\%, Зольність сухого палива (Аd)              15 – 25\%,

Загальний вміст сірки в сухому паливі (Std)           2,5 – 4,0\%, Вміст вуглецю в сухому беззольному паливі (Сdaf)  66 – 70\% Вміст водню в сухому беззольному паливі (Нdaf)                      5,8– 6,3\%, Вміст азоту в сухому беззольному паливі (Ndaf)                0,8 – 0,9\%, Вміст кисню в сухому беззольному паливі (Оdaf)                   18,5– 22,5\%,

Вихід летких речовин із сухого беззольного палива (Vdaf)           58 – 61\%, Нижча теплота згоряння робочого палива (Qhr)   7,5-8,0 МДж/кг, Вихід безводного екстракту із сухого палива (Вd)          2 – 18\%,

Вихід первинних смол із сухого палива (Тd)          5– 25\%.

Таким чином, запаси вугілля, які розвідані в Україні, достатні для забезпечення її потреб (100-200 млн. т на рік) приблизно на 500 років, а при впровадженні ресурсо- зберігаючих технологій і комплексної переробки твердого палива – на більш значний термін. У зв’язку з відсутністю достатніх запасів нафти і природного газу іще протягом багатьох років основним джерелом енергії і хімічної сировини для України будуть тверді горючі копалини. Визначення їх кількості, складу і властивостей, пошук опти- мальних, з погляду економіки й екології, способів їх видобутку і використання є од- ним з основних завдань науки та економіки.

Видобуток кам’яного вугілля супроводжується виділенням метану – горючого вибухового газу, для зниження вмісту якого в атмосфері гірничих виробок проводиться їх провітрювання і дегазація вугільно-породного масиву. Щорічно з вугільних пластів і вмісних порід з вентиляцією і дегазацією викидається в атмосферу 3,5 млрд. м3   метану. В основному в шахтних котельнях використовується близько 18\% метану, який відкачу- ється дегазаційними установками, що в три рази менше, ніж у вуглевидобувних країнах Європи, і складає 4-5\% від усього метану, що виділяється при видобутку вугілля.

Сумарні ресурси вуглеводневих газів по шахтах Донецького басейну – 495 млрд. м3.

За даними підрахунку, проведеного ВО «Укрвуглегеологія», загальні геологічні за- паси метану, що міститься у вугільних пластах і прошарках, перевищують 2,5 трлн. м3.

Оцінка ресурсів вуглеводневих газів (ВВГ), проведена до глибини промислової розробки вугілля (1800 м) у ВГО Мінгео, ВО «Укргеологія»,  Всесоюзному науково- дослідному геологорозвідувальному інституті вугілля (ВНДГРІВугілля) показала, що у

вугільній речовині робочих, неробочих шарів і прошарків, в основному, у сорбованій

формі, міститься 1,2 трлн. м3 ВВГ.

Прогнозні ресурси ВВГ вільних скупчень у вугленосних відкладах підраховані

в УкрНДІгаз і складають 165 млрд. м3.

Геологічні запаси вуглеводневих газів вугільних пластів і пісковиків Тяглівсь- кого родовища Львівсько-Волинського басейну складають 2,88 млрд. м3. З урахуванням реального коефіцієнта вилучення (0,55) з надр можна видобути 1,8 млрд. м3 газу, що еквівалентно 18 млн. т вугілля.

У країнах СНД вугілля видобувають у таких основних районах і родовищах: у Європейській частині Росії – у Підмосковному і Печорському басейнах, у східній час- тині Донбасу; на Уралі – у Кізеловському, Челябінському, Південно-Уральському ба- сейнах, у Вовчанському, Богословському і Буланашському родовищі; у Східній частині Росії – Кузнецькому, Кансько-Ачинському, Іркутському, Мінусинському басейнах і Забайкальському родовищах; на Далекому Сході – на Буреїнському, Ківда- Райчихінському Угловському, Сучанському родовищах і на о. Сахалін; у Закавказзі – на родовищах Грузії (Ткібульське, Ткварчельське й Ахалцихське); у Казахстані – у Ка- рагандинському басейні, на Екібастузському та ін. родовищах; у Середній Азії – на ро- довищах Узбекистану, Киргизстану і Таджикистану.

У країнах ЄС на сьогодні основною вугледобувною країною є Польща. Підмосковний буровугільний басейн розташований у центральному промисло-

вому районі Європейської частини Росії, з чим пов’язаний інтенсивний видобуток ву- гілля в ньому, незважаючи на низьку якість, несприятливі гірничо-геологічні умови і високу  собівартість.  Вугілля  відноситься  до  категорії  Б2,  вміст  золи  в  середньому

32,2\%, сірки до 4,2\%. Основними споживачами вугілля є місцеві електростанції, цеме-

нтні і цегельні заводи та котельні установки. Вугілля залягає лінзами, потужність яких досягає кількох метрів.

Печорський басейн, основні родовища якого знаходяться за Полярним колом,

розташований на значній відстані від районів споживання. Вугілля представлене мар- ками від Д до К, причому останні (Ж і К) характеризуються малим вмістом сірки (0,5-

1,8\%) і фосфору (0,004-0,02\%). Основні споживачі вугілля – промислові підприємства північних і північно-західних областей, а також коксохімічна промисловість. У 80-і роки ХХ ст. коксівне вугілля басейну поставлялося і на коксохімзаводи України.

Кізеловський басейн розташований у Пермській області Росії. Вугілля марок Г і Ж, вміст золи 18-43\%, вміст сірки до 6,8\%. Використовується в основному для енерге- тичних цілей, використання в коксохімії стримується високим вмістом сірки, високою зольністю і поганою збагачуваністю.

Кузнецький басейн є одним з найбільших у Росії і має великі запаси вугілля від бурого до антрацитів, які характеризуються високою якістю і низькою собівартістю видобутку. Видобуток здійснюється підземним і відкритим способами, вміст сірки

0,3-0,65\%, золи – 4-16\%, вологи – 4,7-2,1\%. Близько 30\% кузнецького вугілля йде на коксування, у тому числі і на коксохімзаводи України.

Карагандинський басейн. Містить вугілля марок К, КЖ і ПС, яке використову- ється для енергетики, коксування і комунально-побутових потреб.

Світові родовища вугілля є важливим національним природним ресурсом у пе-

ршу чергу завдяки своїй енергетичній цінності. Серед провідних світових держав тіль-

ки Японія не має у своєму розпорядженні великих запасів вугілля. Вугілля – найпоши- реніший вид енергоресурсів. Світовий видобуток вугілля складає 6,195 млрд. т на рік (2006). Однак в усіх країнах в останні роки виявляється тенденція до зниження його видобутку Вугілля поступається місцем іншим видам енергетичної сировини – нафті і газу. У ряді країн видобуток вугілля стає нерентабельним в зв’язку з відпрацюванням багатих і неглибоко залягаючих шарів. Багато старих шахт закриваються як збиткові. Перше місце за видобутком вугілля займає Китай, за ним – США, Індія, Австралія і Ро- сія. Значна кількість вугілля добувається в ПАР, Німеччині, Індонезії, Польщі, Україні й Казахстані.

Викопне вугілля – найважливіше і найбільш розповсюджене джерело енергії в США. Країна має у своєму розпорядженні найбільші у світі промислові запаси вугілля (усіх типів), що оцінюються в 444,8 млрд. т. Загальні запаси в країні перевищують

1,13 трлн. т, прогнозні ресурси – 3,6 трлн. т. Найбільший постачальник вугілля – штат Кентуккі, за ним – Вайомінг і Західна Вірджінія, Пенсільванія, Іллінойс, Техас (в осно- вному лігніт), Вірджінія, Огайо, Індіана і Монтана. Приблизно половина запасів висо- косортного вугілля зосереджена в Східній (або Аппалачській) провінції, що простягла- ся з півночі на південь від північно-західної Пенсільванії до північної Алабами.

Це високоякісне вугілля кам’яновугільного періоду використовується для ви- робництва електроенергії й одержання металургійного коксу, який споживають при виплавці чавуну. На сході від цього вугленосного пояса в Пенсільванії знаходиться ву- гільний басейн площею близько 1300 км2, на який припадає майже весь видобуток ан- трациту в країні. Найбільші запаси вугілля розміщуються на півночі Центральних рів- нин і в Скелястих горах. У вугільному басейні Паудер-Рівер (шт. Вайомінг) вугільні пласти потужністю близько 30 м розробляються відкритим способом гігантськими ек- скаваторами-драглайнами, тоді як у східних районах країни навіть малопотужні плас- ти часто доступні для виїмки лише підземним способом. На бурому вугіллі Північної Дакоти працює найбільше в країні підприємство по газифікації вугілля.

Запаси бурого і кам’яного (напівбітумінозного) вугілля верхньої крейди і тре- тинного періоду в західних районах Північної і Південної Дакоти, а також у східних районах Монтани і Вайомінга багаторазово перевищують обсяг вугілля, видобутого дотепер у США. Великі запаси кам’яного вугілля крейдового періоду є в міжгірних осадових басейнах провінції Скелястих гір (у штатах Монтана, Вайомінг, Колорадо, Юта). Далі на південь вугільний басейн продовжується в межах штатів Арізона і Нью- Мексіко. Невеликі вугільні родовища розробляються в штатах Вашингтон і Каліфорнія. Майже 1,5 млн. т вугілля щорічно видобувається на Алясці. Запасів кам’яного вугілля США при сучасних темпах його споживання має вистачити на кількасот років.

Потенційним джерелом енергії є метан, що міститься у вугільних пластах; його

запаси в США оцінюються більш ніж у 11 трлн. м3. Вугільні поклади Канади зосере- джені в основному в східних і західних провінціях, де видобувається близько 64 млн. т бітумінозного  і  11 млн. т  бурого  вугілля  на  рік.  Залягання  високоякісного  вугілля кам’яновугільного віку є в Новій Шотландії і Нью-Брансуїку, більш молодого вугілля не настільки високої якості – у межах вугленосних басейнів Великих рівнин і Скеляс- тих гір у Саскачевані й Альберти. Високоякісне вугілля нижньої крейди залягає на за-

ході Альберти й у Британській Колумбії. Воно інтенсивно розробляється в зв’язку зі

зростаючим попитом на коксівне вугілля металургійних заводів, розташованих на Ти- хоокеанському узбережжі країни. В іншій частині Західної півкулі промислові родо- вища вугілля невеликі. Провідний виробник вугілля в Південній Америці – Колумбія, де воно видобувається відкритим способом головним чином на гігантському вугільно- му розрізі Ель-Серрехон. За Колумбією йдуть Бразилія, Чилі, Аргентина і Венесуела, що мають порівняно незначні запаси вугілля.

Найбільші запаси викопного вугілля в Азії зосереджені у Китаї, де на цей вид енергетичної сировини припадає 76\% споживаного палива. Загальні ресурси вугілля на території Китаю перевищують 986 млрд. т (24,6\% світових), приблизно половина їх знаходиться в Шеньсі і Внутрішній Монголії. Великі запаси є також у провінціях Ань- хой,  Гуйчжоу  й  у  Нінся-Хуейському  автономному  районі.  З  загальної  кількості

1,3 млрд. т вугілля, видобутого в Китаї в 1995 р., близько половини припадає на 60 тис.

дрібних вугільних копалень і розрізів місцевого значення, ще половина – на великі державні шахти, такі, як потужний розріз Аньтайбао в провінції Шеньсі, де щорічно видобувається до 15 млн. т незбагаченого вугілля.

Важливими вуглевидобувними країнами в Азії є Індія (278 млн. т на рік), Пів-

нічна Корея (50 млн. т), Туреччина (53,2 млн. т), Таїланд (19,3 млн. т).

Видобуток вугілля в Центральній і Західній Європі у 1995 р. складав 1/9 від світо- вого. Високоякісне вугілля, що видобувається на Британських островах, сформувалося в основному у кам’яновугільну добу. Більша частина родовищ вугілля знаходиться в пів- денному Уельсі, на заході і півночі Англії і на півдні Шотландії.

У межах континентальної Європи вугілля видобувають приблизно в 20 країнах, головним чином в Україні й у Росії. З вугілля, що видобувається в Німеччині, близько

1/3 складає високоякісне коксівне вугілля Рурського басейну (Вестфалія); у Тюрінгії і Сак- сонії й у меншій кількості в Баварії, де в основному видобувають буре вугілля. Промислові запаси кам’яного вугілля у Верхньосілезькому вугільному басейні на півдні Польщі за- ймають друге місце після запасів Рурського басейну. У Чехії також є промислові запаси кам’яного і бурого вугілля.

Африка досить бідна родовищами викопного вугілля. Тільки в ПАР (в основному на півдні і південному сході Трансваалю) кам’яне вугілля добувається в значній кількос- ті (близько 202 млн. т на рік) і у невеликому обсязі – у Зімбабве (4,9 млн. т на рік).

Австралія – один з найбільших у світі виробників вугілля, експорт якого в краї- ни  Тихоокеанського  басейну  постійно  зростає.  Видобуток  вугілля  тут  перевищує

277 млн. т на рік (80\% кам’яного і 20\% бурого вугілля). Найбільший обсяг видобутку вугілля припадає на Квінсленд (вугленосний басейн Боуен), за ним ідуть Новий Пів- денний Уельс (родовище в долині річки Хантер, Західне і Південне прибережне), Захі- дна Австралія (родовища в околицях Банбері) і Тасманія (родовище Фінгал). Крім того, вугілля добувають у Південній Австралії (Чі-Лемент) і Вікторії (вугленосний басейн Латроб-Веллі).

Родовища горючих сланців поширені на всій території країн СНД. Усього відо-

мо близько 50 родовищ, найбільші – Прибалтійське, Волзьке, Оленське (Арктика), Ке- ндирликське в Казахстані.

Прибалтійське родовище сланцю-кукерситу належить до найбільш давніх гео-

логічних утворень (ордовик – нижній силур) і розробляється на території Естонії.

У Волзькому сланцевому районі розробляється Кашпірське родовище, яке на- лежить до верхньоюрської геологічної системи.

Родовища горючих сланців розвідані в Узбекистані, на Кавказі, у республіці Комі, на Уралі, у Білорусії й в Україні (Бовтиське родовище сапропелітових сланців – на межі Кіровоградської та Черкаської областей).

В складі їх органічної речовини є сапропелітові матеріали. Пористість сланців

40-50\%, густина 1,8-2,0 г/см3, зольність 52-65\%, теплота згоряння – 8,4 МДж/кг.

Менілітові сланці знаходяться в Українських Карпатах. Вони входять до складу менілітової серії, мають вигляд монолітної шаруватої породи. Під дією вітру і води во- ни інтенсивно розкладаються на тонкі пластини.

Зольність їх змінюється з 68 до 90\%, вологість – 0,4 – 0,7\%, вихід летких речо- вин – 45-50\%, густина – 2,14 – 2,84 г/см3, вихід сланцевої смоли 2 – 4, іноді 6\%, теплота згоряння – 4 – 8 МДж/кг. Запаси менілітових сланців в Українських Карпатах склада- ють понад 500 млрд. т.

Численні лабораторні досліди, проведені з різними сільськогосподарськими культурами, показали, що менілітові сланці, добавлені у ґрунт стимулюють ріст зерна, прискорюють розвиток рослин, підвищують їх врожай в різних кліматичних зонах. Во- ни діють як біостимулятори росту тварин.

При нагріванні у печах до температури 1200° С сланці спучуються і перетво-

рюються на пористу легку речовину, яку можна використовувати як заповнювач для легких бетонів густиною 0,2–0,8 г/см3 з підвищеною тепло- та звукоізоляцією.

При комплексному використанні менілітових сланців продукти їх піролізу мо- жуть бути використані як рідке і газоподібне паливо.

Поклади торфу (табл. 1.10) розміщені у західних, південно-західних та північ- них областях України. Торф низинного типу.

Будова торф’яних родовищ Полісся, особливо Західного, відзначається великою

різноманітністю типів, підтипів та видів торфу.

Таблиця 1.10 – Торф’яний фонд України

кож використовують як добриво. З 23 млн. т. у сільському господарстві використову- ється 19,5 млн. т, на паливо – 3,5 млн. т.

5.2. Нафта та горючий газ

Україна

Україна займає площу понад 600 тис. км2. На її території виявлено три промис-

лових нафтогазоносних регіони: Східний, Західний і Південний.

Східний регіон, чи Дніпровсько-Донецька западина, має перспективну площу

111 тис. км2. Пошуки нафти і газу тут були початі в 1931 році, а перші родовища зі зна- чними промисловими запасами (Радченківське і Шебелинське) були відкриті в 1950 р. У складі початкових ресурсів регіону 85,7\% газу, 9,5\% нафти і 4,8\% конденсату (див. табл. 1.11). Густина нафти 0,79-0,91 г/см3, конденсатів 0,75-0,79 г/см3. Нафти переважно малопарафінисті (0,6-4,56\%), малосірчисті (0,03-0,25), смолисті. Гази метанові (82-96\%) з потенційним вмістом конденсату від 50 до 1000 г/м3. Розвіданий інтервал нафтогазо- носності 400-6300 м.

Таблиця 1.11 – Розподіл ресурсів вуглеводнів в Україні на 01.01.1992 р.

Дніпровсько-Донецький нафтогазоносний регіон, який дає понад 80\% видобутку

нафти та газу України знаходиться на території Дніпропетровської, Полтавської, Сумської, Харківської та Чернігівської областей. На цій території виявлено більше 120 родовищ наф- ти та газу. Ця велика западина в земній корі має глибину 2,5 – 10 км, ширину 75 – 130 км, простягається на 300 км з північного заходу на південний схід.

В цілому тут видобуто 133 млн. т нафти та 830 млрд. м3 природного газу. Склад природного газу цієї провінції:

Метан 61,0 – 99\%;

Етан    0,10 – 20,0\%;

Пропан           0,04 – 11,2\%;

Бутан  0,01 – 4,0\%;

Пентан            0,01 – 11,1\%;

Азот    0,03 – 13,5\%.

Крім того, газ вміщує 12,9 – 13,80 г/м3 конденсату.

З родовищ цієї провінції видобувають 71\% нафти в Україні.

У Західному регіоні площею понад 50 тис. км2  виділяють Карпатську область із

прилеглими до неї Прикарпатським і Закарпатським прогинами і Волинсько-Подільську область. Провідне місце займає Прикарпатська область, де розташована основна частина родовищ і є перспективи для пошуку нових. Найбільші глибини, на яких отримана нафта, складають 5700– 5800 м. Нафти мають густину 0,81-0,86 г/см3, в основному парафінисті (4,2-12,0\%), високосмолисті (2,6-2 1,0\%), з невеликою кількістю сірки (0,07-0,29\%). Гази переважно метанові (95-99\%), з потенційним вмістом конденсату до 263 г/м3. У початко- вих ресурсах 69,1\% газу, 30,4\% нафти і 0,5\% конденсату.

В Карпатському газоносному регіоні видобувати нафту почали у 1775 році, газ – у 1913 році. Цей регіон простягається з північного заходу на південний схід на відс- тань 300 км. Ширина – 200 км. Сюди входять Закарпаття, Українські Карпати і Перед- карпаття, а також частина Волині та Поділля.

Декілька нафтових і газових родовищ знаходяться в Передкарпатті (Львівська та

Івано-Франківська області). Зовнішня зона Передкарпаття газоносна. Глибина заляган- ня промислового газу 177 – 370 м, пластовий тиск 1,1 – 51,4 МПа, температура пластів

3 – 90°С, потужність шарів газовмісних порід – 0,4 – 94,8 м, пористість пластів – 8,2 –

26,5\%. Видобуток свердловин – 8600 тис. м3/добу. Початкові запаси газу – 872 млн. м3, з

яких близько 73\% видобуто.

Зовнішня зона Передкарпатського прогину є нафтогазоносною. Склад природного газу:

Метан  88,3 – 93,5\%; Етан    3,10 – 5,3\%; Пропан              1,0 – 2,4\%; Бутан   0,5 – 0,9\%;

C5 та вищі      0,2 – 0,5\%;

Азот    0,2 – 2,4\%;

СО2    0,2 – 1,0\%.

У внутрішній зоні Передкарпаття видобувають газ і нафту. Запаси нафти скла- дають 86,2 млн. т.

Північно-західна частина Прикарпатського прогину виснажена за 120 років розробки. В       Закарпатті            розвідані         Солотвинське,           Свалявське,    Залужське,      Русько-

Комарівське, Станівське, Королівське та Тереблянське газові родовища.

У межах Південного регіону площею 150 тис. км2, з яких близько 100 тис. км2 належить до акваторії морів, серед початкових ресурсів газ складає 82,6\%, нафта – 9,1, конденсат – 8,3\%. Усього тут відкрито 27 родовищ нафти і газу (17 на суші і 10 у морі). Густина нафти 0,78 – 0,92 г/см3, конденсату 0,73-0,80 г/см3. Нафти переважно малопа- рафінисті, малосірчисті (0,07-0,75\%), світлі фракції складають 55\%. Гази метанові (83-

97\%) з потенційним вмістом конденсату від 20 до 780 г/м3.

На Півдні України, на території республіки Крим, Запорізької, Миколаївської, Одеської та Херсонської областей розташований Кримсько-Причорноморський нафто- газовий регіон. На Керченському півострові знаходиться багато грязевих вулканів (сальз), з яких під час виверження часто виділяються нафта та горючий газ.

Найбільш перспективними для пошуків нафтогазових родовищ є палеозойські поро- ди Дніпровсько-Донецької і Кримсько-Причорноморської провінцій на глибині більше

фундаменти Дніпровсько-Донецької та Кримсько-Причорноморської провінції.

У нафтогазоносних регіонах України було зосереджено 8,6 млрд. т початкових

ресурсів вуглеводнів, з яких 79,8\% складав вільний газ, 12,5\% – нафта, 5,3\% – конден- сат і 2,4\% – попутний газ. З цих ресурсів на суші знаходилося 72,5\%, решта – на морсь- кому шельфі. До початку 1992 року з надр України видобуто 22,2\% і розвідано 16,1\% початкових ресурсів. Таким чином, ступінь реалізації ресурсів України складає 38,3\%. Залишкові ресурси складають 5,3 млрд. т у.п., з яких 43,6\% припадає на морські аква- торії. За розмірами початкових ресурсів, видобутку і темпами реалізації головним в Україні є Східний регіон, у якому видобуто і розвідано 56,8\% ресурсів. У старому Захі- дному регіоні реалізація ресурсів складає 44,2\%, а в Південному – тільки 2,8\%. Причи- на цього – дуже складні умови геологорозвідки і видобутку в Західному регіоні і зосе- редження основних ресурсів у Південному регіоні на акваторіях морів.

Усього   в   Україні   розвідано   289 родовищ   вуглеводнів,   з   яких   26 великих,

32 середні і 231 дрібне. Основна кількість (178 родовищ) розташована в Східному регіоні. У Західному і Південному регіонах розвідано відповідно 84 і 27 родовищ.

Таким чином, в Україні розвідано близько 1,4 млрд. т у.п. вуглеводнів, з яких

1,1 млрд. т у.п. складає природний газ і близько 300 млн. т нафта і конденсат.

На початку ХХІ ст. експлуатуються понад 4300 свердловин.

Країни СНД. До головних нафтових родовищ у країнах СНД належать: Бакин-

ський район, Грозненський район, Кубано-Чорноморський район, Ухто-Печорський, район Татарії і Башкирії, Ембенський район, Мангишлакська область, Туркменський район, Ферганський район, Сахалінський район, Сибірський район, Грузія і Білорусія.

У 1960 році зі свердловини на березі тайгової ріки Конді близько селища Шаїм за-

фонтанувала передбачена і давно розшукувана перша промислова західносибірська нафта. Були розвідані найбільші родовища Самотлор, Усть-Баликське, Магіонське, Сургутське, Мамонтовське, Федоровське, Хомеогорське. У 1980 р. видобуток нафти в Західному Сибіру перевищив 312 млн. т (включаючи газовий конденсат).

Нафтові і газові родовища є не тільки на заході Сибіру, але й в інших регіонах. На північ від Іркутська між Леною і Єнісеєм у силурійських породах є величезні запа- си нафти і газу, розвідка яких тільки починається. Велике залягання нафти передбача- ється на Мангишлаку, у Каракумах і Прикаспійській низовині. У європейській частині перспективні щодо нових родовищ Білорусія, Оренбурзька і Пермська області Росії, Башкирія, Республіка Комі.

Деякі райони СНД, багаті на нафту, одночасно мають і природний газ (ПГ), од- нак, є значні запаси ПГ, і не пов’язані безпосередньо з нафтовими родовищами.

Першими великими і перспективними родовищами природного газу в післяво- єнні роки стали родовища Ставропольського краю, Саратовської і Волгоградської облас- тей, Дашавське і Шебелинське в Україні. Згодом запаси ПГ були відкриті також в Узбе- кистані, Туркменії, Північному Заураллі, Усть-Вілюйську в Сибіру, у Куйбишевській, Астраханській і Оренбурзькій областях. На сьогодні у Західному Сибіру розрізняють дві великі області ПГ: Східну і Північну. На півночі Ямальського півострова є Новопортов- ське, Ведмеже, Заполярне та Уренгойське родовища.

Світ. Нафта i газ зустрічаються в породах різного віку – від кембрійських до пліоце-

нових. Іноді нафта видобувається i з докембрійських порід, однак вважається, що її проник-

нення в ці породи вторинне. Найбiльш давні поклади нафти у палеозойських породах, знайдені головним чином на території Пiвнiчної Америки. Ймовiрно, це можна пояснити тим, що тут найбільш інтенсивні пошуки проводилися в породах саме цього віку.

Більша частина нафтових родовищ розсереджена по семи регіонах світу i приу- рочена до внутрішньоматерикових депресій та окраїн материків: 1) Перська затока – Пiвнiчна Африка; 2) Мексиканська затока – Карибське море (включаючи прибережні райони Мексики, США, Колумбії, Венесуели і о. Тринiдад); 3) острови Малайського архіпелагу i Нова Гвінея; 4) Західний Сибір; 5) Пiвнiчна Аляска; 6) Північне море (го- ловним чином норвезький i британський сектори); 7) о. Сахалiн з прилеглими ділян- ками шельфу.

Свiтовi запаси нафти складають понад 137,5 млрд. т (1998). 3 них 74\% припадає на Азію, у тому числі Близький Схід (понад 66\%). Найбільшими запасами нафти володіють (у порядку зменшення): Саудівська Аравія, Росія, Ірак, ОАЕ, Кувейт, Іран, Венесуела, Мек- сика, Лiвiя, Китай, США, Нiгерiя, Азербайджан, Казахстан, Туркменістан, Норвегія.

Обсяг світового видобутку нафти складає близько 3,1 млрд. т (1995), тобто майже

8,5 млн. т на добу. Видобуток ведеться 95 країнами, причому більше 77\% продукції сирої

нафти видобувають 15 з них, включаючи Саудівську Аравію (12,8\%), США (10,4\%), Росію (9,7\%), Іран (5,8\%), Мексику (4,8\%), Китай (4,7\%), Норвегію (4,4\%), Венесуелу (4,3\%), Вели- кобританію (4,1\%), Об’єднанi Арабські Емірати (3,4\%), Кувейт (3,3\%), Нiгерiю (3,2\%), Кана- ду (2,8\%), Iндонезiю (2,4\%), Ірак (1,0\%). У США в 1995 р. 88\% усього видобутку нафти при- падало на Техас (24\%), Аляску (23\%), Луїзіану (14\%), Калiфорнiю (13\%), Оклахому (4\%), Ва- йомінг (3,5\%), Нью-Мексико (3,0\%), Канзас (2\%) i Пiвнiчну Дакоту (1,4\%).

Найбільшу площу займає нафтогазоносний регіон Скелястих гір (штати Монта-

на, Вайомінг, Колорадо, північно-західна частина шт. Нью-Мексико, Юта, Арiзона i Невада). Продуктивна товща має вік від нижньокам’яновугільного до крейдового. Се- ред найбільших родовищ виділяються Белл-Крік у південно-східній Монтані, Солт- Крік i западина Елк у Вайомінгу, Рейнджлі в західному Колорадо i нафтогазоносний район Сан Хуан на північному заходi Нью-Мексико.

Промисловий видобуток нафти в Тихоокеанській геосинклiнальнiй провінції зосереджений у Каліфорнії i на пiвночi Аляски, де знаходиться одне з найбільших на- фтогазових родовищ у свiтi – Прадхо-Бей. У майбутньому, по мірі виснаження цього родовища, розробка покладів нафти, можливо, переміститься в межі Арктичного фау- ністичного резервату, де нафтові ресурси оцінюються майже в 1,5 млрд. т. Основний нафтогазоносний район Калiфорнiї – долина Сан-Хоакін – включає такі найбiльшi ро- довища, як Сансет-Мадуей, Кеттлмен-Гіллс i Коалінга. Великі родовища розташовані в басейні Лос-Анджелес (Санта-Фе-Спрінгс, Лонг-Біч, Вілмінгтон), менше значення ма- ють родовища Вертура i Санта Марія. Бiльша частина каліфорнійської нафти пов’язана з міоценовими i пліоценовими відкладами.

Канада видобуває щорічно 89,9 млн. т нафти, головним чином у провінції Альберта. Крім цього, нафтогазові родовища розробляються в Британській Колумбії (переважно газо- ві), Саскачевані і південно-західній Манітобі (північне продовження басейну Віллістон).

У Мексиці основне залягання нафти і газу знаходиться на узбережжі Мекси- канської затоки в районах Тампіко, Посаріка-де-Ідальго і Мінатитлан.

шований у межах Венесуели і Колумбії. Венесуела – провідний виробник нафти в Пів- денній Америці. Друге місце належить Бразилії, третє – Аргентині, а четверте Колум- бії. Нафта видобувається також в Еквадорі, Перу і Тринідаді і Тобаго.

Європа має порівняно невеликі запаси нафти та газоконденсату – 3,1 млрд. т. Відкриття на початку 1970-х років великих покладів нафти і газу в Північному морі вивело Великобританію на друге місце в Європі за видобутком нафти, а Норвегію – на третє. Румунія належить до числа країн, де видобуток нафти з викопаних вручну ко- лодязів почався ще в 1857 р. (на два роки раніше, ніж у США). Її основні південнопри- карпатські нафтові родовища в значній мірі вичерпані, в 1995 р. у країні було видобуто лише 6,6 млн. т. Сумарний видобуток нафти в Данії, Югославії, Нідерландах, Німеч- чині, Італії, Албанії й Іспанії в тому ж році складав 18,4 млн. т.

Головні виробники нафти на Близькому Сході – Саудівська Аравія, Іран, Ірак,

ОАЕ і Кувейт. В Омані, Катарі і Сирії видобувається понад 266 тис. т нафти на добу (1995). Основні родовища нафти в Ірані та Іраку розташовані вздовж східної периферії Месопотамської низовини (найбільші з них – південніше міста Басра), а в Саудівській Аравії – на узбережжі Перської затоки.

В Південній і Східній Азії провідним виробником нафти є Китай, де добовий видобуток складає приблизно 407,6 тис. т (1995). Найбільші родовища – Дацин у про- вінції Хейлунцзян (приблизно 40\% усього видобутку Китаю), Шенлі в провінції Хебей (23\%) і Ляохе в провінції Ляохе (приблизно 8\%). Нафтогазоносні басейни поширені також у центральних і західних районах Китаю.

Друге місце за видобутком нафти і газу в цьому регіоні займає Індія. Основні запаси зосереджені в седиментаційних басейнах, що обрамляють докембрійський щит.

Видобуток нафти на території Індонезії почався з 1893 р. (о. Суматра) і досяг промислових масштабів у 1901 р. У кінці ХХ ст. Індонезія добувала 207,6 тис. т нафти на добу (1995), а також велику кількість природного газу.

Нафта добувається в Пакистані, М’янмі, Японії, Таїланді та Малайзії.

В Африці найбільшу кількість нафти видобувають Нігерія і Лівія, значні також родовища Алжиру і Єгипту.

Під час енергетичної кризи 1970-х років велися пошуки альтернативних дже-

рел енергії, що могли б замінити нафту.

У Канаді, наприклад, відкритим способом розроблялися бітумінозні піски (на- фтоносні піски, у яких після зникнення легких фракцій залишаються важкі нафти, бі- тум і асфальт).

У Росії міститься аналогічне родовище на Тимані (Ярицьке).

У США зосереджені великі запаси горючих сланців (на заході шт. Колорадо й в інших районах). Найбільше родовище горючих сланців знаходиться в Естонії. У Росії горючі сланці зустрічаються в Ленінградській, Псковській і Костромській областях, Поволжі, Іркутському вугленосному басейні.

Промислові родовища озокериту – Бориславське, Трускавецьке, Дзвинигське та

Старунське, знаходяться в Передкарпатті на території Львівської та Івано-Франківської областей і є найбільшими родовищами у світі. Озокерит залягає у вигляді жил та плас- тових тіл. Озокеритові жили досягають товщини 3,0 м.

Озокерит являє собою природну суміш алканів. В деяких з них є азотні, кисне-

ві, та сірчисті сполуки.

Виділяють наступні основні різновиди озокериту:

1. Бада;

2. Волокнистий;

3. Кемдебанс;

4. Бориславіт;

5. Озокерит;

6. Рудний.

Колір озокериту світло-жовтий, бурий, або чорний, консистенція від твердого

до в’язкого, інколи як олія. Найбільш твердий – бориславіт, озокерит має запах гасу, добре розчиняється у бензині, гасі, погано – у спирті. Використовують для виготов- лення лаків, кремів, а також у медицині.