Роль і місце бухгалтерського обліку, контролю й аналізу в розвитку економічної науки і практики - Збірник матеріалів ІІ Міжнародної науково-практичної конференції, 6—7 грудня 2012 р.

ПротирІччя податкового та бухгалтерського пІдходІв з визначення прибутку до оподаткування

 

З 2013 року відповідно до норм розділів ІІ та ІІІ ПКУ встановлю- ється новий порядок обрахування показника податку на прибуток до оподаткування. Базою розрахунків встановлюється інформація бухгалтерських реєстрів. Для обрахування зазначеного показника передбачається використовувати дані бухгалтерського фінансового обліку платника податку відповідно до норм П(С)БО та МСФЗ.

Визначення прибутку до оподаткування в Україні можливо із застосуванням двох підходів — податкового та бухгалтерського.

Один з них може відігравати роль основного розрахункового, другий — допоміжного контрольного. Одночасне їхнє застосу- вання з невизначеним статусом, що дозволено нормами Податко- вого кодексу України (надалі — ПКУ), вступає у протиріччя з економічною логікою та доцільністю впровадження як обліково- го механізму. В результаті ставиться під сумнів юридична право-

чинність запропонованих законодавчих новацій.

Податковий  підхід.  Податковий  кодекс  України  зобов’язує

платника  податку  визначати  базу  оподаткування  податком  на

прибуток  за  нормою  ст.  134  розділу  ІІІ  цього  Кодексу  (крім

окремих специфічних операцій). Такий показник можна розраху-

вати за формулою:

Пр/Зб. под. = Д – С – ІВ,      (1)

де Пр/Зб. под. — прибуток / збиток за нормами податкового ко-

дексу;

Д — сума доходів;

С — собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, на-

даних послуг;

ІВ — сума інших витрат .

Саме такий алгоритм визначення об’єкта оподаткування за-

кладений у чинну форму декларації з податку на прибуток, що

вимушує платників податку дотримуватися саме цього підходу як

базового.

Бухгалтерський підхід. Одночасно, за нормами наказу Мінфі-

ну України від 25.01.2011 року № 27 прибуток до оподаткування

повинен визначатися із застосуванням механізму податкових різ- ниць: показник прибутку або збитку згідно даних бухгалтерсько- го обліку про фінансовий результат до оподаткування, розрахо- ваний шляхом порівняння доходів звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів, які визнані і оці- нені відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського облі- ку, коригується на суму постійних податкових різниць і частину суми тимчасових податкових різниць, що відноситься до звітного періоду. Отже, такий показник можна розрахувати за формулою:

 

Пр/Зб. под. = Пр. бух. +/- ППР +/- ТПР зв.,           (2)

 

де Пр/зб. под. — прибуток / збиток за нормами податкового ко-

дексу;

Пр.бух — прибуток за нормами стандартів бухгалтерського

обліку;

ППР — постійна податкова різниця;

ТПР зв. — тимчасова податкова різниця, що відноситься до

звітного періоду.

Очевидно, що наведені формули пропонують платнику подат-

ку різний підхід і алгоритм визначення одного й того ж показни-

ка оподаткування. Проте, результати розрахунку за формулою (1)

і (2) повинні співпасти.

Яка з наведених формул має бути основною? Якщо виходити з

примата норм ПКУ, формула (1) виконує основну розрахункову

функцію і ілюструє податковий підхід до визначення показника

прибутку. Другий алгоритм може виконувати контрольну функ-

цію та ілюструє бухгалтерський підхід до визначення показника

прибутку.

Дослідження доводять, що одночасне застосування зазначених

підходів з невизначеним статусом, що дозволено нормами Пода-

ткового кодексу України (надалі — ПКУ), вступає у протиріччя з

економічною логікою та доцільністю впровадження як обліково-

го механізму. В результаті ставиться під сумнів юридична право-

чинність  запропонованих  законодавчих  новацій.  Зокрема,  така

законодавча роздвоєність може стати предметом судових спорів

платників податку з податковим органом. За таких умов судам

буде надзвичайно важко приймати обґрунтовані рішення.

Крім того, не слід забувати про високу вірогідність помилок,

яких може припускатися платник податку у своїх розрахунках. У

українських бухгалтерів  відсутній практичний  досвід  співстав-

лення та аналізу господарських операцій на базі норм бухгалтер-

ських стандартів та норм ПКУ. Не секрет, що при такому аналізі від практиків вимагатимуться бездоганні знання тих і тих, плюс уміння правильно оцінити операції з позицій цивільного законо- давства, договірних умов з клієнтами, умов внутрішньої обліко- вої політики тощо.

Особливо складно буде розраховувати та обліковувати тимча- сові різниці за доходами та витратами. Це пов’язано з необхідніс- тю відслідкування погашення (анулювання) таких різниць у на- ступних звітних періодах періоду. За рахунок переходу на річний звітний  період  подачі  декларації  така  вірогідність  може  бути

зменшена, проте не знята з порядку денного.

Звичайно, така ситуація збільшує витрати платника податку

на адміністрування податку. Найголовніше при цьому полягає в

іншому. За рахунок невідповідностей методичного характеру та

технічних помилок, які будуть притаманні новій системі розра-

хунку податку, у податкового органу збільшується можливість

притягнення до відповідальності порушників закону. Таким по-

рушником апріорі може стати кожен платник податку. В умовах,

коли податковий контроль в Україні став де факто в багатьох ви-

падках знаряддям впливу на певні бізнес-структури та політичні

процесі в державі в потрібному владним структурам руслі, меха-

нізм податкових різниць стає тим гачком, на який легко потрап-

ляють платники.

 

Мельничук О. А., старший викладач кафедри обліку підприємницької діяльності, ДВНЗ «Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»