Роль і місце бухгалтерського обліку, контролю й аналізу в розвитку економічної науки і практики - Збірник матеріалів ІІ Міжнародної науково-практичної конференції, 6—7 грудня 2012 р.

АналІтична складова у стратегІчному управлІннІ економІчними суб’Єктами

 

Управління економічними системами в умовах ринкового середо- вища передбачає чітку визначеність його перспективного розвитку. Таке управління передбачає визначеність стратегії діяльності як су- купності виважених дій у досягненні глобальної мети і адекватну ре- акцію при формуванні сприятливого середовища і виникненні загроз у досягненні успіху. Стратегії якими керуються суб’єкти економіки в наш час, у своїй виробничо-фінансовій діяльності, розробляються і втілюються у життя за допомогою стратегічного управління.

Об’єкт стратегічного управління — це потенціал підприємст-

ва, який включає трудові, матеріальні, фінансові, інформаційні

ресурси, залучені в господарську діяльність підприємства і які здатні визначати конкурентоспроможність підприємства в довго- строковому періоді.

Суб’єкт стратегічного управління — це вища, іноді середня

ланка управління підприємством яка спроможна сформувати, ро-

зробити та реалізувати стратегію розвитку. Взаємодія об’єкта і

суб’єкта утворює систему стратегічного управління.

В останні роки вже досить багато написано про стратегії, страте-

гічне планування та управління. У західній і східній теоріях управ-

ління стратегічна діяльність  визнана як окремий, перспективний

предмет дослідження. В Україні, на жаль, ще не зайняли належного

місця саме аналітичні прийоми щодо оцінки стратегічної діяльності

економічних  суб’єктів.  Думки  більшості  керівників  підприємств

щодо потреби освоєння та застосування стратегічного управління в

умовах діяльності вітчизняних підприємств коливаються від ствер-

дження про неможливість використання досвіду зарубіжних корпо-

рацій на українських підприємствах до дуже обережного погоджен-

ня  з  тим,  що  окремі  елементи  стратегічного  управління,  певно,

будуть корисними в недалекому майбутньому. Теоретично кожне

підприємство має свої цілі та стратегії, які регламентують його дія-

льність. Такий комплекс, як «цілі—стратегії» визначають основні

напрямки пошуку ринкових можливостей, підтримують у заплано-

ваних межах витрати, визначають кількість та кваліфікацію персо-

налу. Ідеї стратегічного управління поступово поширюються через

літературу, семінари та конференції, елементи його опановуються

деякими організаціями. Однак знання щодо аналізу стратегічного

управління ще не набули практичного застосування в повному об-

сязі. І головне тут — відсутність здібностей думати та керувати

стратегічно. Натомість, безліч часу витрачається на пошуки панацеї

від скрутного становища підприємства.

Незважаючи на це, значних результатів у розв’язанні наукових

проблем теорії, методології та організації даного аналітичного про-

цесу вже досягнуто, але питання їх адаптації до сучасних умов гос-

подарювання залишаються невивченими або вивченими не в пов-

ному обсязі. Разом з тим тенденція до диференціації та інтеграції

економічних  наук,  розвиток  конкурентного  середовища  ставлять

нові  завдання  перед  науковцями  щодо  поліпшення  теоретико-

методологічних засад аналітичного процесу. Від їх вирішення зале-

жить подальший розвиток і поліпшення аналітичного забезпечення

управлінських рішень, що дає можливість оптимізувати систему

управління, підпорядковану підвищенню конкурентоспроможності

вітчизняних підприємств. Очевидно що необхідно проаналізувати

умови виникнення та поширення стратегічного планування, а зго- дом і стратегічного управління в різних країнах і порівняти ці про- цеси з поточною ситуацією, що склалася в економіці України.

Сфера аналізу та управління економічними суб’єктами нині яв-

ляється найскладнішою, і це, в свою чергу, доводить необхідність

пошуку нових підходів до методики стратегічного управління.

Слід знайти цільові орієнтири, що є вирішальними для успіху під-

приємства, ідентифікувати їх, виробити критерії та вжити заходів

щодо їхнього досягнення — саме в цьому й полягає аналітична скла-

дова стратегічного управління, зокрема економічними суб’єктами.

 

Савчук Л. І., канд. екон. наук, доцент кафедри обліку у бюджетній та соціальній сфері,

Тернопільський національний економічний університет

 

ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА ЯК ВИРІШАЛЬНИЙ ЧИННИК ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

 

Настання епохи економіки знань, проголошене ще в середині ХХ століття американським економістом-дослідником Махлу- пом, на сьогодні є загальновизнаним фактом. Інтелектуалізація виробництва на основі активного використання новітніх інфор- маційних технологій стає вирішальним чинником економічного розвитку на всіх рівнях господарювання. Питома вага інтелекту- альної складової в кінцевій ціні продукту в сумарному обсязі не- рідко перевищує всі інші ціноутворюючі чинники, разом взяті. Зважаючи на це, першочерговим напрямом підвищення ефектив- ності функціонування суб’єктів господарювання на сучасному етапі економічного розвитку повинно стати забезпечення інтен- сифікації інноваційної діяльності за умови якомога більш повно- го використання людського потенціалу.

Для України актуальність розв’язання даної проблеми має першочергове, навіть вирішальне значення, що зумовлено насам- перед особливостями економічних процесів, які тут відбуваються.

У системі чинників, які впливають на ефективність викорис- тання трудових ресурсів, вирішальна роль належить організацій- но-економічному механізму управління. До основних блоків ме-

ханізму управління діяльності підприємства слід віднести на- ступні: нормативно-правове забезпечення, організаційно-еконо- мічне забезпечення, інформаційне забезпечення.

Саме нормативно-правове забезпечення управління у виріша- льній мірі здійснює вплив на всі без винятку аспекти функціону- вання підприємства, в тому числі й на ефективність використання його трудового потенціалу. З точки зору реалій українського сьо- годення саме в цьому криється принципова неможливість забезпе- чення ефективності виробництва. Мало того, що в в умовах домі- нування рентного шляху функціонування економіки забезпечення інноваційного спрямування розвитку підприємства неконкуренто- спроможне. Розвиток виробництва товарів і послуг унеможливлює існуюча в Україні нормативно-правова база. До елементів даної системи слід віднести, зокрема, одну із найнесприятливіших в Єв- ропі податкову систему. Залишає бажати кращого і митна політи- ка, і інфраструктурне забезпечення ведення бізнесу. Доходить до абсурду: в результаті невиправдано завищених митних тарифів, затягування строків митного оформлення, корумпованості чинов- ницько-бюрократичного апарату вантажі з балканських країн в Ро- сію, Казахстан, закавказькі країни транспортуються по набагато довшому шляху в обхід України — через Білорусь. Однак україн- ський бізнес набагато більше страждає не так від недосконалості і несприятливості нормативно-правової бази ведення бізнесу, як від її частих, і що головне, непередбачуваних змін. Правила гри на бі- знес-арені української економіки можуть змінитися (і змінюються) в будь-яку мить. Зрозуміло, що в основному ці зміни підпорядко- вані змінам розстановки сил на політичній арені, що зумовлено олігархічно-клановою організацією бізнесу в Україні. В цих умо- вах не лише розвивати, але й зберегти власний бізнес, та навіть за- безпечити своє власне існування як приватного підприємця стає все проблематичніше.

Існуюча система нормативно-правового регулювання еконо- міки з її податковою системою зводить нанівець потуги бізнесу, особливо малого і середнього, з розвитку підприємництва, став- лячи його на межу фізичного виживання. Якщо ж врахувати до- даткові чинники, пов’язані із засиллям всілякого роду силових, дозвільних і перевіряючих структур, свавіллям чиновницько- бюрократичного апарату, надзвичайною корумпованістю систе- ми управління бізнесом на всіх рівнях, то зрозуміло, що забезпе- чити інноваційний розвиток підприємництва в умовах українсь- кої дійсності — справа утопічна.

Та вихід все-таки є, і пов’язаний він саме із підвищенням ви-

користання  трудових  ресурсів  підприємства.  Інтелектуалізація

виробництва зараз стає найбільш суттєвим чинником економіч-

ного зростання. Сучасне постіндустріальне виробництво харак-

теризується різким збільшенням питомої ваги чинників, пов’я- заних із використанням продуктів інтелектуальної діяльності, що проявляється в інтенсивній дематеріалізації економіки та зрос- танням питомої ваги нематеріальних активів у загальному обсязі ресурсів підприємства. Прискорення даного процесу зумовлене розширенням можливостей впровадження передових інформа- ційних технологій і когнітивних можливостей суспільства з їх використання. Основою економічного прогресу, забезпечення конкурентних переваг бізнесу все більше стають нові відкриття, винаходи, технології, принципово нові товари і послуги. Класич- ні уявлення про три основні фактори виробництва (земля, пра- ця,капітал) все більше відходять у небуття. Зростаючу роль у за- безпеченні економічного розвитку на всіх рівнях господарювання відіграють такі неофактори, як інформація, знання та пов’язані з ними інноваційні технології, сумарний вплив яких на кінцеві ре- зультати діяльності підприємства стає домінуючим.

У цих умовах найбільш прогресивна частина інтелігенції Укра- їни знаходиться в стані активного пошуку виходу із ситуації, яка склалась. Для забезпечення нормального (в традиційному розу- мінні) функціонування економіки України необхідно, щоб запра- цювали економічні закони, чого в умовах вкрай корумпованої еко- номіки  добитись  досить  проблематично.  Тут  важливо  знайти

«найважливішу ланку» ланцюга, вирішальний важіль, який би по- чав розкручувати маховик економіки. Таким важелем покликана стати інформатизація та демократизація суспільства, перетворення їх у вагомі чинники економічного розвитку. В реаліях сьогодення наведені об’єктивні і невідворотні процеси слід використати з ма- ксимальною ефективністю для оздоровлення економіки.

 

Самборський О. В., канд. екон. наук, доцент кафедри бухгалтерського обліку, ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»