Глава 5. правове регулювання розрахункових відносин

§1. Форми розрахунків у господарському обігу України

Банківські розрахунки у господарському обігу України, відповідно до ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність», юридичні та фізичні особи здійснюють готівкою та у безготівковій формі через установи банків відповідно до правил виконання касових та розрахункових операцій, затверджених Національним банком України.

Регулювання готівкового обігу між суб’єктами господарювання здійснюється на підставі постанови Правління НБУ від 19.02.2001 р., якою затверджені Положення про ведення касових операцій у національній валюті України та Інструкція про організацію робіт з готівкового обігу установами банків України», Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівкою» від 12.06.1995 р. зі змінами та доповненнями. А загальні правила і форми безготівкових розрахунків визначаються Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. та Інструкцією про міжбанківські розрахунки в Україні, затвердженою постановою Правління НБУ від 27.12.1999 р. зі змінами та доповненнями.

Основний зміст розрахункових правовідносин розкривається в принципах, на яких базується організація безготівкових розрахунків, зокрема:

підприємства всіх форм власності повинні зберігати свої грошові кошти – як власні, так і позичкові на рахунках в установах банку, за винятком залишків готівки в їх касах у межах встановленого банком ліміту;

господарюючі суб’єкти мають право вибирати форму розрахунків та способу платежу з числа передбачених чинним законодавством;

момент здійснення платежу повинен бути максимально наближений до відвантаження товарів, виконання робіт чи надання послуг;

платежі з рахунка підприємства здійснюються банком за згодою власника рахунка і з дотриманням черговості, встановленої керівництвом підприємства, та розрахункової і договірної дисципліни;

господарюючі суб’єкти мають право вибору банків для відкриття поточних та депозитних рахунків.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, п. 1.13, визначено, що при здійсненні розрахунків може застосовуватися акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форма розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді. Цією Інструкцією, а також іншими нормативно-правовими актами Національного банку України встановлено правила використання під час здійснення розрахункових операцій платіжних інструментів у формі:

меморіального ордера;

платіжного доручення;

платіжної вимоги-доручення;

платіжної вимоги;

розрахункового чека;

акредитива.

банківських платіжних карток;

векселів.

Клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно обирають платіжні документи (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.

Розрахункові документи складаються на спеціальних бланках, за винятком платіжного доручення платника, що складається в довільній формі. Усі текстові елементи мають бути виконані українською мовою.

Відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, у тому числі номерів рахунків і кодів банків, суми податку на додану вартість і кодів бюджетної класифікації, несе особа, яка оформила цей документ і подала його до обслуговуючого банку.

Розрахункові документи, в яких перевірені реквізити заповнено з порушенням вимог, повертаються банком, що здійснив їх перевірку, без виконання.

Клієнт, виходячи з технічних можливостей своїх та обслуговуючого банку, може подавати до банку розрахункові документи як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових документів, що передбачається в договорі між клієнтом та банком про розрахунково-касове обслуговування.

Якщо до банку надійшли разом кілька розрахункових документів, то під час їх виконання додержується такий пріоритет: спочатку виконуються платіжні вимоги, оформлені на підставі рішень судів, потім – розрахункові документи на сплату платежів до бюджетів, після цього – платіжні вимоги, оформлені на підставі інших виконавчих документів. Усі інші документи виконуються у порядку їх послідовного надходження.

Найбільш поширеною правовою формою безготівкового розрахунку є платіжне доручення, яке оформлюється платником за спеціальною формою. Сутність цієї форми полягає в тому, що на бланку відповідної форми власник рахунка дає розпорядження банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми зі свого рахунка на рахунок одержувача коштів за поставлену продукцію чи надані послуги. Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом десяти календарних днів з дати його виписки.

Платіжне доручення застосовується в розрахунках:

за фактично відвантажену (продану) продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);

у порядку попередньої оплати;

для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;

для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках;

для сплати податків і зборів (обов’язкових) платежів до бюджетів та державних цільових фондів і ін.

Платіжні доручення у довільній формі застосовуються під час розрахунків у разі:

періодичного перерахування платникам фіксованих сум одним і тим самим одержувачам коштів;

перерахування підприємством заробітної плати, пенсії на особисті рахунки одержувачів;

інших випадків відповідно до чинного законодавства та укладених договорів.

Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень можуть застосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків. Платіжна вимога-доручення – це вимога постачальника до платника оплатити на підставі надісланих йому розрахункових та відвантажувальних документів вартість поставленої продукції; виконаних робіт, наданих послуг. Платіжна вимога-доручення складається з двох частин:

верхня частина – вимога – оформлюється одержувачем коштів і передається безпосередньо платнику не менш ніж у двох примірниках;

нижня частина – доручення платника своєму банку про перерахування з його рахунка зазначеної суми до оплати.

Банк платника приймає вимогудоручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем. Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, що зазначена платником, перевищує суму, що є на рахунку платника.

З метою скорочення розрахунків за отримані товари, виконані роботи та надані послуги підприємствами та фізичними особами використовуються розрахункові чеки. Розрахункові чеки використовуються тільки для безготівкових перерахувань.

Для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку у банку-емітенті. Чекову книжку на ім’я чекодавця банк-емітент видає на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця. Строк дії чекової книжки – один рік, розрахункового чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, – три місяці. Депонування коштів на окремому рахунку забезпечує гарантування правової форми оплати за допомогою чеків.

Банківські правила передбачають обов’язкові реквізити, які повинен мати кожний чек: назву – «розрахунковий чек»; назву власника чекової книжки (для фізичної особи - прізвище, ім’я, по батькові, реквізити паспорта) та номер його рахунка; назву банку-емітента і його номер МФО; ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій в Україні, для фізичних осіб – ідентифікаційні номери, назву чекодержателя, доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму; призначення платежу; число, місяць та рік складання чека, місце складання чека; підписи чекодавця та відбиток печатки (юридичної особи). Чек, на якому відсутній будь-який із реквізитів, вважається недійсним і повертається банку-чекодавцю без виконання.

Забороняється передавання розрахункового чека або чекової книжки власником будь-якій іншій особі, а також підписання незаповнених бланків розрахункового чека і проставлення на них відбитка печатки юридичними особами.

За бажанням фізичної особи розрахунковий чек може виписуватися на ім’я іншої особи, яка в цьому випадку стає його власником.

Видача розрахункових чеків на пред’явника не проводиться.

Приймаючи розрахунковий чек до оплати за товари, виконані роботи чи надані послуги, чекодержатель перевіряє:

відповідність його встановленому зразку;

правильність заповнення;

відсутність виправлень;

відповідність суми корінця чека сумі, зазначеній на самому чеку;

строк дії;

достатність залишку ліміту за чековою книжкою для оплати чека;

наявність на ньому чіткого відбитка штампа або печатки банку та даних чекодавця.

Після цього чекодержатель установлює особу пред’явника розрахункового чека за документом, що її посвідчує. Після зазначеної перевірки чекодержатель відрізає розрахунковий чек від корінця, ставить на звороті чека та корінці календарний штамп і підписує чек, а також робить відмітку у відомості про прийняття до оплати розрахункового чека.

Чекодержатель здає в банк розрахункові чеки разом з примірниками реєстру чеків. Прийняті на інкасо розрахункові чеки обліковуються за відповідним позабалансовим рахунком групи «Документи та цінності, що прийняті і відіслані на інкасо». Умови інкасування розрахункових чеків мають зазначатися в договорі на розрахунково-касове обслуговування клієнтів.

При зарахуванні за призначенням банком чекодержателя коштів, що надходять за оплаченим розрахунковим чеком, сума цього чека списується з відповідного позабалансового рахунка «Документи та цінності, що прийняті і відіслані на інкасо».

Невиконані розрахункові чеки після закінчення строку дії чекової книжки або використання ліміту підлягають поверненню до банку-емітента, який їх погашає. За бажанням клієнта банк може продовжити строк дії чекової книжки або клієнт може поповнити її ліміт у разі його використання.

Чекодавець має періодично перевіряти правильність використання уповноваженими ним особами розрахункових чеків і відповідність оплачених розрахункових чеків документам постачальника, на оплату яких вони видавались.

У разі відмови банку-емітента оплатити розрахунковий чек чекодержатель має право пред’явити до чекодавця претензію в установленому порядку, а в разі часткового або повного відхилення чекодавцем – звернутися з позовом до суду.

Чекодавець, якому видана чекова книжка (розрахунковий чек), відповідає за неправильне використання розрахункових чеків, за збитки у разі передавання чекової книжки або окремих розрахункових чеків іншій особі, втрати або крадіжок, а також через зловживання осіб, уповноважених на підписання розрахункових чеків.

У разі порушення клієнтом порядку розрахунків розрахунковими чеками банк може позбавити його права користування цим платіжним інструментом, якщо це передбачено умовами договору про розрахунково-касове обслуговування.

У платіжному обороті України використовуються розрахунки за акредитивами, умови та порядок проведення яких передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива.

Акредитив за своєю природою є договором, що відокремлений від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися. За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов’язань, з якими можуть бути пов’язані ці документи. Розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів у редакції 1993 р. (публікація Міжнародної торгової палати №500) та Інструкцією НБУ «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

непокритий – акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту;

покритий – акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним, про що повинно зазначатися на кожному акредитиві. У разі відсутності такої відмітки акредитив вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара, на відміну від безвідкличного акредитива, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені за згодою на це бенефіціара.

Безвідкличний акредитив – це тверде зобов’язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива. Умови акредитива є дійсними для бенефіціара, поки він письмово не повідомить про згоду на внесення змін до них банку, який авізував йому ці зміни.

Відносини між банком-емітентом та авізуючим або виконуючим банком регулюються договорами, в яких передбачається розмір комісійних за авізування та інші витрати, пов’язані з відкриттям і виконанням акредитива, відповідальність сторін щодо оплати документів згідно з умовами акредитива тощо.

Для відкриття акредитива клієнт подає обслуговуючому банку-емітенту заяву, яка містить умови акредитива, і складається так, щоб, з одного боку, вони давали змогу банком без ускладнень їх проконтролювати, з іншого – забезпечували б інтереси сторін, які використовують акредитив. Акредитив має містити ті умови, які банк може перевірити документально.

Акредитив вважається відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення про відкриття та умови акредитива бенефіціару.

Після відвантаження продукції, надання послуг тощо бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, що передбачені умовами акредитива, разом з реєстром за акредитивом.

Після ретельної перевірки поданих бенефіціаром документів і відповідності їх умовам акредитива банк проводить виплату акредитива. Якщо своєчасно одержати кошти з рахунка заявника акредитива неможливо, то банк-емітент до вирішення цього питання згідно з умовами договору обліковує заборгованість заявника акредитива за балансовим рахунком, що призначений для обліковування короткострокових кредитів. Одночасно банк-емітент списує з відповідного позабалансового рахунка, що призначений для обліку акредитивів, ту суму, що була виписана за акредитивом бенефіціару.

У день закінчення строку дії акредитива, кошти за яким заброньовані у виконуючому банку, останній списує кошти з аналітичного рахунка «Розрахунки за акредитивами» та перераховує в банк-емітент на рахунок, з якого вони надійшли. Виплати за акредитивом готівкою не допускаються.

На банк покладається контроль за дотриманням умов акредитування. Претензії до бенефіціарів, крім тих, що виникли з вини банку, розглядаються без участі банку.

Відносно новою формою безготівкових розрахунків в Україні є вексель. Правове застосування векселя як платіжного інструменту визначається Законом України «Про обіг векселів в Україні» від 5.04.2001 р.

Векселі поділяються на прості та переказні і можуть бути виставлені як у національній, так і в іноземній валюті. Простий вексель – це документ, який містить просте і нічим не обумовлене зобов’язання векселедавця сплатити власнику векселя в зазначений строк визначену суму. Переказний вексель – це складений за суворо визначеною формою документ, який містить письмовий наказ векселедавця, адресований платнику, сплатити третій особі певну суму грошей у зазначений строк. Платник стає боржником за векселем лише після того, як акцептує вексель, тобто дає згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис.

Останнім часом у безготівкових розрахунках поширюються розрахунки платіжними картками. Згідно з Положенням НБУ «Про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням», затвердженим Правлінням НБУ від 27 серпня 2001 р., банківська платіжна картка – це пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого утримувачу картки надається змога здійснювати операції оплати за послуги чи товари та отримувати готівку.

Розрізняють такі види банківських пластикових карток:

власна, яка надає змогу фізичній особі розпоряджатися власним картковим рахунком;

корпоративна, яка дає змогу фізичній особі розпоряджатися картковим рахунком юридичної особи;

– дебетна, яка дає змогу розпоряджатися картковим рахунком у межах залишку коштів на ньому;

кредитна, яка дає змогу здійснювати операції за дебетом картрахунка в межах установленого банком-емітентом ліміту кредиту.

Учасником платіжної системи може стати фізична або юридична особа, яка має договірно-правові відносини з членами платіжної системи, тобто з юридичними особами, які одержали ліцензію міжнародної платіжної системи на емісію карток цієї системи та на їх обслуговування і відповідно до законодавства України мають право здійснювати на території України зазначені операції.

§2. Правове регулювання розрахунково-касового обслуговування

Розрахункові взаємовідносини між комерційними банками і їх клієнтами будуються на договірних засадах і здійснюються на платній основі. Основними нормативними актами, на підставі яких здійснюється розрахунково-касове обслуговування в Україні, є: Закони України «Про банки та банківську діяльність», «Про Національний банк України», «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5.04.2001 р., Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України та Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні від 19.02.2001 р., затвердженими постановами Правління НБУ.

Договір на розрахунково-касове обслуговування між банком і клієнтом включає комплекс взаємних платіжних зобов’язань банку і клієнта щодо користування коштами і банківськими послугами (Додаток 2), а саме:

користування банком тимчасово вільними коштами клієнта;

здійснення розрахункових операцій;

касове обслуговування;

транспортне обслуговування перевезень готівки.

В договорі за кожний вид розрахунково-касового обслуговування встановлюється відповідна плата.

Комерційні банки користуються тимчасово вільними коштами своїх клієнтів і сплачують їм за це плату у розмірах, визначених у договорах між банком і клієнтом.

Розрахункові операції комерційних банків включають в себе відкриття поточного та інших рахунків клієнту, плату за кожний відпрацьований документ, плату за дублікат тощо. Інструкцією НБУ «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» визначено перелік платіжних інструментів, які можуть бути використані комерційними банками під час здійснення безготівкових розрахункових операцій: меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги тощо.

Касове обслуговування клієнтів банків включає два види операцій:

переведення готівки в платіжні кошти шляхом списання коштів з поточного рахунка клієнта і видача йому відповідної суми готівкою;

переведення готівки у безготівкові платіжні кошти за зарахування на рахунки коштів, одержаних від клієнтів готівкою.

Готівкові розрахунки підприємств та підприємців між собою, а також з громадянами можуть здійснюватись як за рахунок коштів, отриманих із кас банків, так і за рахунок виручки, отриманої від реалізації товарів, робіт чи послуг. Сума платежу готівкою одного підприємства (підприємця) іншому підприємству (підприємцю) не повинна перевищувати 10 тис. грн. протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами. При цьому кількість підприємств (підприємців), з якими проводяться розрахунки, протягом дня не обмежується.

Платежі одного підприємства (підприємця) іншому підприємству (підприємцю) понад встановлену граничну суму 3 тис. грн. проводяться виключно в безготівковій формі.

Відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні усі суб’єкти розрахункових відносин, які мають рахунки в установах банків, зобов’язані зберігати свої кошти на цих рахунках. Тому підприємства, організації та установи можуть залишати в своїх касах готівку лише в межах ліміту. Ліміт залишку готівки в касі встановлюється щорічно протягом першого кварталу.

Ліміт залишку готівки в касі для кожного підприємства встановлюється комерційними банками за місцем відкриття основного поточного рахунка з урахуванням режиму та специфіки роботи підприємства, його віддаленості від установи банку, розміру касових оборотів, установлених строків і порядку здавання касової виручки та графіка заїзду інкасаторів.

Ліміт залишку готівки в касі не встановлюється селянським (фермерським) господарствам, які займаються виключно виготовленням, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції, та індивідуальним підприємцям.

Порядок визначення лімітів залишку готівки в касі регулюється Інструкцією «Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України».

Усю готівку понад встановлені ліміти залишку готівки в касі підприємства зобов’язані здавати в банк для зарахування їх на рахунки. У разі, якщо ліміти залишку готівки в касі підприємства взагалі не встановлено, то ця наявна готівка його в касі наприкінці дня має бути здана до банку.

Для підприємств і організацій, які мають постійну грошову виручку і зобов’язані здавати її до банку або на пошту щоденно наприкінці робочого дня, ліміт залишку готівки в касі встановлюється в розмірах, необхідних для забезпечення нормальної роботи вранці наступного дня. Для виробничих підприємств, а також для організацій і установ, які не мають постійної грошової виручки і одержують готівку в банку, ліміт залишку готівки в касі встановлюється в межах середньоденного витрачання готівки, крім виплат на заробітну плату, премії, стипендії.

Підприємства, виконавчі органи селищних, міських та районних у містах рад мають право зберігати протягом трьох робочих днів понад встановлений ліміт у касах готівку, що одержана в банку для виплат, пов’язаних з оплатою праці, пенсій, стипендій, коштів на відрядження, дивідендів; колективні сільськогосподарські підприємства, підприємства залізничного транспорту та морські порти для проведення таких виплат працівникам віддалених підрозділів, виконавчі органи сільських рад – протягом 5 робочих днів, включаючи день одержання готівки. Кошти, не використані за призначенням, мають бути повернуті до банку не пізніше наступного робочого дня і в подальшому видаються підприємству на їх першу вимогу на ті ж самі цілі.

За касове обслуговування комерційний банк встановлює клієнту плату у розмірі, передбаченому договором, але не вище 1,0 \% відсотка від виданої суми готівки.

Касове обслуговування бюджетних організацій здійснюється безкоштовно.

Витрати комерційних банків на касове обслуговування клієнтів складаються з витрат банків на: оплату праці касових працівників з нарахуванням на соціальне страхування; технічне обладнання та утримання касових вузлів; виготовлення та пересилання пакувальних матеріалів для здійснення касових операцій; амортизаційні відрахування на оновлення основних засобів; охорону; загальногосподарські витрати; транспортні витрати на перевезення готівки в межах банківської системи.

У договорі між клієнтом і банком визначається, чиїм транспортом здійснюється перевезення готівки від банку до клієнта. При перевезенні готівки транспортом банку плата за транспортні послуги здійснюється в межах фактичних витрат банку і визначається в договорі, а при перевезенні готівки транспортом самого клієнта плата банку за транспортні послуги не стягується.

На перевезення виручки клієнтів і перевезення її в комерційні банки укладається окремий договір між службою інкасації установи Національного банку України і клієнтом.

Згідно з діючим порядком ведення касових операцій установи банків не менше одного разу на два роки перевіряють дотримання касової дисципліни на всіх підприємствах, які вони обслуговують, незалежно від форм власності і мають право отримувати від них дані про касові обороти за джерелами надходжень та цільовим призначенням витрачання коштів.

Дотримання вимог законодавчих та нормативних актів з питань готівкового обігу та порядку ведення касових операцій в Україні контролюється також органами Державної податкової адміністрації, фінансовими органами, Державною контрольно-ревізійною службою, органами Міністерства внутрішніх справ України.

Перевірка дотримання касової дисципліни здійснюється за даними бухгалтерського обліку організацій (в окремих випадках і за первинними документами – касовими ордерами, платіжними відомостями, податковими накладними, рахунками-фактурами, товарними і касовими чеками, актами виконання робіт і т.ін.) за відповідний період – квартал, півріччя, але не менш ніж за 3 місяці.

У випадках виявлення порушень або зловживань відповідні акти перевірок передаються податковій адміністрації або правоохоронним органам для застосування відповідних санкцій, передбачених Указом Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» в редакції від 11.05.1999 р.

Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст.164) передбачена відповідальність посадових осіб за здавання виторгу торговельними підприємствами всіх форм власності, що здійснюють реалізацію товарів за готівку, з порушенням термінів, установлених правилами розрахунків і ведення касових операцій у вигляді штрафу від 17 до 88 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вчинення цих дій протягом року після накладення адміністративного стягнення за це порушення тягне за собою накладення штрафу від 49 до 175 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Справи про правопорушення розглядаються органами внутрішніх справ України.

Відносини, які виникають між банком і клієнтом у процесі, поділяються на ті, що стосуються відкриття та ведення банківського рахунка, і ті, що пов’язані зі зберіганням у банку коштів клієнта та здійсненням банком готівкових та безготівкових розрахункових операцій.

Договір на розрахунково-касове обслуговування складається за довільною формою і має містити реквізити сторін, номер та вид рахунків, умови відкриття та закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, зобов’язання сторін, відповідальність за їх невиконання, інші положення за домовленістю сторін та умови, за яких договір може бути розірвано.

У договорі на розрахунково-касове обслуговування передбачається конкретна відповідальність обох сторін за невиконання взятих на себе зобов’язань. Так, банк несе відповідальність за несвоєчасне чи неправильне зарахування сум. Клієнт, у свою чергу, несе відповідальність за неповідомлення банку про помилково зараховані на його рахунок суми, несвоєчасну сплату послуг банку тощо.

У договорі на розрахунково-касове обслуговування банк може брати на себе зобов’язання зберігати грошові кошти та повернення взятих сум на вимогу клієнта, виконання інших доручень власників грошових коштів за розрахунками за вкладами.

Договір на розрахунково-касове обслуговування є правовою формою, в рамках якої здійснюються розрахунки між підприємствами. Цей договір є господарським, двостороннім, консенсуальним, безстроковим і платним. У договорі зазначаються права та обов’язки банку і його клієнта. Так, одна сторона – власник рахунка – вправі вимагати від другої сторони – банку – оперативного здійснення банківських операцій, а обов’язком є виконання всіх встановлених правил розрахунків. Відповідно, банк має право використовувати тимчасово вільні кошти власника рахунка, вимагати виконання банківських правил і зобов’язується здійснювати розрахунково-касове обслуговування клієнта банку. А права та обов’язки клієнта банку і кредитної установи здійснюються на умовах, визначених у правилах Національного банку України.

§3. Міжбанківські розрахунки

Комерційні банки доручення своїх клієнтів виконують за допомогою своїх філій, а також інших комерційних банків на підставі відповідних угод. У зв’язку з цим, перш ніж клієнти комерційних банків зможуть здійснити відповідні розрахунки один з одним, їхні банки повинні розрахуватися в безготівковому порядку.

Міжбанківські розрахунки – це система безготівкових розрахунків за грошовими вимогами і зобов’язаннями, які виникають між банківськими установами чи їх клієнтами в процесі їх діяльності. Для здійснення міжбанківських розрахунків банки відкривають кореспондентські рахунки. Кореспондентський рахунок відкривається банку для здійснення розрахунків, які виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку на підставі укладеного кореспондентського договору.

Особливістю кореспондентського рахунка є те, що на ньому обліковуються кошти не лише самого банку, а й кошти його клієнтів. Цим зумовлюються і певні особливості функціонування кореспондентських рахунків. А система міжбанківських розрахунків України забезпечує проведення розрахунків між установами Національного банку України, комерційними банками, а опосередковано – між клієнтами банків, якщо платник і одержувач коштів обслуговуються не в одній установі банку.

Правове регулювання відносин при міжбанківських розрахунках в Україні визначається нормами Інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 21.01.2004 р. та Інструкції про міжбанківські розрахунки в Україні від 27.12.1999 р.

Міжбанківські розрахунки в Україні, як відомо, здійснюються за допомогою системи електронних платежів (СЕП), у впровадженні якої визначальну роль відіграє НБУ. А безпосередньо технічне забезпечення проведення розрахунків здійснюється через підрозділи територіальних управлінь НБУ – регіональні розрахункові палати, які обслуговують банки СЕП відповідного регіону.

Відповідно до законодавства України кореспондентські відносини можуть бути між комерційними банками і регіональними управліннями НБУ або безпосередньо між комерційними банками.

Кореспондентські відносини між комерційними банками та регіональними управліннями НБУ встановлюються на підставі укладеного між ними договору про відкриття кореспондентського рахунка для проведення міжбанківських розрахунків комерційного банку з іншими банками.

У разі проведення безпосередніх міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційний банк відкриває кореспондентський рахунок в іншому комерційному банку, який здійснює банківські операції за його дорученням на підставі укладеної між ними кореспондентської угоди.

Для відкриття кореспондентського рахунка комерційний банк має надати територіальному управлінню НБУ після ідентифікації уповноважених осіб практично такі самі документи, які вимагають для відкриття поточних рахунків клієнтам банків:

заяву на відкриття рахунка встановленого зразка;

копію належним чином зареєстрованого статуту;

картку із зразками підписів та відбитка печатки встановленого зразка;

копію документа, що підтверджує взяття комерційного банку на податковий облік;

копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду;

копію довідки органу державної статистики про включення до Державного реєстру.

Додатково до вищезазначеного переліку документів вимагається подання копії банківської ліцензії.

Кореспондентський рахунок комерційного банку закривається за рішенням НБУ чи арбітражного суду про ліквідацію комерційного банку чи визнання його банкрутом, а також за рішенням вищого органу управління комерційного банку про реорганізацію чи ліквідацію банку.

При відкритті і закритті кореспондентських рахунків комерційному банку чи його філії діють також правила щодо повідомлення про це податкового органу, як і при відкритті поточних рахунків та депозитних рахунків клієнтів банку, тобто територіальне управління НБУ зобов’язане в триденний строк, включаючи день відкриття чи закриття, надіслати відповідне повідомлення податковому органу за місцем обліку власника рахунка.

Активні операції комерційні банки здійснюють за умови наявності коштів на кореспондентських рахунках. Усі операції, виконані протягом операційного дня за кореспондентським рахунком комерційного банку чи його філії, мають бути відображені того ж дня у балансі самого банку і у балансі територіального управління НБУ, де відкритий такий рахунок.

Потреби банківської системи в проведенні міжбанківських розрахунків забезпечуються переважно функціонуванням СЕП. Проте в деяких випадках (наприклад, під час здійснення операцій, пов’язаних із купівлею-продажем валютних коштів на Українській міжбанківській валютній біржі) комерційні банки укладають між собою прямі кореспондентські відносини, метою встановлення яких є здійснення платежів і розрахунків за дорученням один одного.

Комерційні банки, які встановили між собою прямі кореспондентські відносини, – це банки-кореспонденти. Кореспондентські рахунки поділяються на два види: рахунок «лоро» («Ваш рахунок у нас»), і рахунок «ностро» («наш рахунок у Вас»). Ці рахунки можуть бути як односторонні, так і двосторонні.

Рахунок «лоро» – кореспондентський рахунок, відкритий банком-кореспондентом комерційному банку та за яким банк-кореспондент здійснює операції з перерахування і зарахування коштів згідно з укладеним договором. Цей рахунок є кореспондентським рахунком «ностро» у комерційному банку.

Порядок відкриття та режим функціонування кореспондентських рахунків між банками визначається договором між ними.

Платежі за кореспондентськими рахунками, умови яких узгоджуються в укладеному договорі, можуть виконуватися в межах залишку грошових коштів на рахунку або з перевищенням цього залишку, але за рахунок наданого за рахунком кредиту (овердрафту).

§ 4. Правове регулювання договірного, примусового списання та арешту коштів з банківських рахунків

За загальним правилом безготівкові розрахунки здійснюються з ініціативи та за дорученням власників банківських рахунків. Проте мають місце випадки, коли банки зобов’язані списувати кошти з рахунків їх власників за їх дорученням (договірне списання) та на вимогу (розпорядження) державних органів, яким надане таке право (примусове списання). Відповідно до ст. 1071 Цивільного кодексу України кошти можуть бути списані з рахунків клієнта-боржника, кореспондентського рахунка банку-боржника без його розпорядження на підставі рішення суду.

Правове регулювання договірного, примусового списання та арешту коштів у національній та іноземних валютах здійснюється у відповідності до законів України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», «Про виконавче провадження», нормативно-правових актів НБУ – Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 21.01.2004 р., Інструкції про міжбанківські розрахунки в Україні від 27.12.1999 р., Положення про зупинення операцій, арешт та примусове списання коштів в іноземних валютах та банківських металів від 3.12.2003 р. та Порядку примусового списання (стягнення) коштів з рахунків установ і організацій, відкритих в органах Державного казначейства, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 5.10.2003 р.

Фізичні та юридичні особи, що укладають між собою договори, передбачають у них право утримувача на договірне списання коштів з рахунка платника за його дорученням. Це право утримувач може використати в разі настання строку платежу, обумовленого в договорі з платником, або прострочення платником цього строку. Право банку на здійснення договірного списання з рахунка платника за його дорученням обумовлюється в договорі про розрахунково-касове обслуговування або іншому договорі про надання банківських послуг.

Примусове списання, а в деяких діючих законодавчих актах безспірне стягнення є суттєвим обмеженням прав власника рахунка розпоряджатися своїми коштами. Тому застосування його обмежене і може мати місце лише у випадках, коли таке право прямо передбачене в законі.

Ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає загальні підстави на застосування арешту, стягнення та зупинення операцій за рахунками. Так, арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, а так само арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, накладається виключно за санкціонованою прокурором постановою слідчого, за постановою державного виконавця у випадках, передбачених законами України, або за рішенням суду. А звільнення майна з-під арешту здійснюється за постановою органу, який прийняв рішення про накладення арешту, або за рішенням суду.

Зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а так само зупинення видаткових операцій банку за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється уповноваженими державними органами.

Забороняється накладати арешт на кореспондентські рахунки банку та зупиняти операції за цими рахунками.

Стягнення на власні кошти банку, грошові кошти та інші цінності фізичних чи юридичних осіб, що знаходяться у банку, може бути звернене за виконавчими документами, передбаченими законами України. Рішення суду про стягнення на кошти, які знаходяться на рахунках юридичних чи фізичних осіб, видаткові операції за якими зупинені уповноваженим органом, підлягають легальному і безумовному виконанню, за винятком випадків введення мораторію відповідно до ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Спеціальним Законом з питань оподаткування в Україні «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2001 р. встановлений порядок погашення податкових зобов’язань юридичними і фізичними особами перед бюджетами та державними цільовими фондами. Зокрема, ст. 3 цього Закону визначає підстави для примусового стягнення активів платника податків. Активи платника податків можуть бути тимчасово стягнені в рахунок погашення його податкових зобов’язань виключно за рішенням господарського суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов’язань забезпечення боргу.

Найбільш суттєво на функціонування рахунків юридичних та фізичних осіб впливають такі заходи, як арешт коштів та зупинення операцій на рахунках. Як зазначалось, застосування цих обмежень здійснюється згідно зі ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Під час погашення податкових зобов’язань законодавець використовує спосіб адміністративного арешту активів (ст. 9 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»), підкреслюючи при цьому, що він є виключним способом забезпечення можливості погашення податкового боргу. Арешт активів платника податків, частина яких може знаходитися на рахунку в комерційному банку, може бути повним або умовним. Повним арештом активів називається виключна заборона платників податків на реалізацію прав розпорядження або користування його активами з їх тимчасовим вилученням або без такого. Умовним арештом активів називається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на такі активи, яке полягає в обов’язковому попередньому отриманні від керівника відповідного податкового органу згоди на здійснення будь-якої операції платника податків з такими активами.

Рішення про застосування арешту активів платника податків може прийняти за поданням відповідного підрозділу податкової міліції керівник податкового органу, яке надсилається:

банку, який обслуговує платника податків, з вимогою тимчасового зупинення активних операцій з рахунками такого платника податків, крім операцій з погашення податкових зобов’язань та податкового боргу; сплати боргу за виконавчими документами або за претензіями у порядку господарського врегулювання спорів, якщо такі виконавчі документи або претензії набули юридичної сили до моменту виникнення права податкової застави;

платнику податків з вимогою тимчасової заборони відчуження його активів;

іншим особам, у володінні, розпорядженні, користуванні яких перебувають активи такого платника податків, з вимогою тимчасової заборони їх відчуження.

На сьогодні арешт коштів на банківських рахунках застосовується для забезпечення цивільного позову відповідно до статей 66–67 Господарського процесуального кодексу України судами загальної юрисдикції та господарськими судами. Крім того, згідно зі ст. ст. 5, 50, 51 Закону України «Про виконавче провадження» арешт може накладатися державним виконавцем.

Залежно від рішення суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця арешт може накладатися на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, або на кошти на будь-якому конкретному рахунку і на конкретно визначену суму.

Інструкція «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» визначає механізм виконання банками ухвал суду, постанов слідчого та державного виконавця. Він полягає в тому, що банк сплачує суму, на яку накладено арешт з поточного чи іншого рахунка власника, який зазначений в постанові, і перераховує його на спеціальний рахунок, який відкривається клієнту на час накладення арешту на окремому аналітичному рахунку того самого балансового рахунка, що й рахунок, на який накладено арешт. Якщо необхідної на рахунку суми коштів недостатньо, банк перераховує наявну на цьому рахунку суму коштів на спеціальний рахунок, оприбутковує рішення суду, санкціоновану прокурором постанову слідчого, постанову державного виконавця на відповідному позабалансовому рахунку та повідомляє про недостатність коштів з метою прийняття відповідного рішення. А в разі відсутності коштів на рахунку банк письмово повідомляє про відсутність коштів з метою прийняття ними відповідного рішення.

При цьому, у разі надходження коштів на рахунок відповідача, здійснюється їх накопичення на спеціальному рахунку до остаточного вирішення цього питання судом, звільнення з-під арешту або накопичення необхідної суми.

Якщо на кошти на рахунку накладено арешт і на спеціальному рахунку не накопичена сума, що зазначена в рішенні суду, постанові слідчого чи державного виконавця, то банк припиняє виконання доручень платника та розпоряджень стягувачів про списання коштів з рахунків платника, за винятком платіжних вимог на примусове списання коштів, що оформлені на підставі рішень судів.

Кошти, які накопичуються на спеціальному рахунку, забороняється використовувати до отримання рішення суду про їх стягнення або відповідного рішення чи постанови про звільнення їх з-під арешту. Накопичені кошти використовують для забезпечення позову (конфіскації). Будь-які інші перерахування за рахунок коштів, накопичених на ньому, здійснити не можна, за винятком оплати будь-яких платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів, що оформлені на підставі рішень судів.

У разі надходження до банку такої платіжної вимоги на списання коштів з рахунка, на якому на кошти накладено арешт, і відсутності чи недостатності на ньому коштів для її виконання банк меморіальним ордером перераховує потрібну суму зі спеціального рахунка на рахунок, на якому на кошти накладено арешт, а якщо на спеціальному рахунку накопичена сума менша, ніж необхідна, то всю накопичену суму.

Після прийняття рішення судом і за наявності на спеціальному рахунку коштів банк меморіальним ордером перераховує накопичену суму зі спеціального рахунка на рахунок, з якого вона перераховувалась, а після цього на підставі виконавчого документа та платіжної вимоги стягувача він перераховує кошти на рахунок, зазначений у платіжній вимозі.

У разі прийняття судом рішення, слідчим та державним виконавцем постанови про звільнення з-під арешту в зв’язку з відмовою у позові або з інших причин банк відновлює проведення операцій в установленому порядку. Банк після скасування арешту за допомогою меморіального ордера перераховує зі спеціального рахунка кошти, накопичені на ньому за час накладення арешту, на той рахунок, з якого вони перераховувалися.

Таким чином, накладення арешту на кошти відповідно до чинного законодавства застосовується як захід забезпечення цивільного позову, а зупинення операцій – як захід впливу на порушників, спонукання їх до усунення порушення.

Деякими законами України передбачається право державним органам зупиняти операції на рахунках, під чим слід розуміти обмеження можливості власника рахунка проводити розрахункові операції. Зупинення є тимчасовим заходом, який передбачає відновлення операцій після усунення обставин, які стали підставою для їх зупинення.

Серед численних законів, що регламентують зупинення (або припинення) операцій на рахунках, на сьогодні діючими є закони України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», «Про пенсійне забезпечення».

Так, Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (п. 6 ст. 8) передбачено, що Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку має право у разі виявлення ознак правопорушення у вигляді випуску в обіг та розміщення незареєстрованих відповідно до чинного законодавства цінних паперів або діяльності на ринку цінних паперів без спеціального дозволу (ліцензії) зупиняти операції за банківськими рахунками відповідної юридичної особи до виконання або скасування в судовому порядку рішення про накладення штрафу. Пункт 2 ст. 10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» передбачає право цього органу припиняти за рахунками операції у випадках, коли керівництво об’єкта, на якому необхідно провести ревізію або перевірку, перешкоджає працівнику державної контрольно-ревізійної служби виконувати свої обов’язки. Керівником органів Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування відповідно до пункту 3 Постанови Верховної Ради України від 17.06.1993 р. «Про порядок введення в дію Закону України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про пенсійне забезпечення» надано право припиняти операції підприємств, установ, організацій та суб’єктів підприємницької діяльності за рахунками в установах банків у разі відмови їх від реєстрації як платників внесків до зазначених фондів. А ст. 8 Указу Президента України «Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами» від 4.03.1998 р. встановлено, що у разі непогашення платниками податків податкової заборгованості протягом 5 робочих днів органи державної податкової служби приймають рішення про припинення операцій на всіх рахунках (за винятком основного) такого платника, крім операцій із спрямування коштів на основний рахунок, до повного погашення податкової заборгованості та надсилають таке рішення до установ банків, у яких обслуговується платник податків, а також інформують платника податків про прийняте рішення.

Щодо строку, на який можна зупиняти операції, то із змісту законів, що передбачають таке обмеження, можна зробити висновок, що він триває до того часу, поки будуть усунені обставини, які були підставою для його застосування, і до скасування розпорядження про зупинення операцій органом, який прийняв таке рішення, вищим органом або судом. У разі виконання розпорядження про зупинення операцій списання коштів і перерахування їх на інший рахунок не проводиться, а більшість операцій не виконується до скасування розпорядження про зупинення операцій.

Аналізуючи чинне законодавство про застосування обмежень щодо операцій за банківськими рахунками, необхідно також розглянути правову природу договірного та примусового списання коштів.

Примусове списання коштів – це форма розрахунків, коли у випадках, передбачених законами України, банківська установа здійснює платіж з рахунка платника без його згоди на підставі платіжної вимоги отримувача. Воно передбачається законами України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», «Про банки і банківську діяльність», «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Розрахунки в порядку договірного списання є самостійною формою розрахунків на відміну від примусового списання коштів. Поняття «договірне списання» визначено в Законі України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні». На підставі ст. 26 зазначеного Закону банк реалізує платіжну вимогу, яка ініціюється отримувачем згідно з угодою між платником і отримувачем, закріпленою в укладеному між ними господарському договорі.

Як уже зазначалось, фізичні та юридичні особи, що укладають між собою договори, передбачають у них право на договірне списання коштів з рахунка платника за його дорученням. Це право отримувач може використати в разі настання строку платежу, обумовленого в договорі з платником, або прострочення платником цього строку.

Право банку на здійснення договірного списання коштів з рахунка платника за його дорученням обумовлюється у договорі про розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг.

Доручення платника банку, що його обслуговує, складається у формі розпорядження про списання коштів зі свого рахунка, яке засвідчується підписами відповідальних осіб платника та відбитком печатки.

Розпорядження про списання коштів має вміщувати інформацію, яка потрібна для належного виконання банком, що обслуговує відповідного платника. Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі розпорядження платника договірне списання коштів з його рахунка, оформляє відповідний меморіальний ордер.

Найпоширенішими випадками застосування примусового списання є:

стягнення податкового боргу до бюджетів та державних цільових фондів;

стягнення за виконавчими документами судів загальної юрисдикції та господарських судів;

стягнення за визнаними претензіями згідно зі ст. 8 Господарського процесуального кодексу.

Примусове списання здійснюється на основі розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді у формі платіжної вимоги згідно з Інструкцією «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженою постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р.

Платіжна вимога – це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.

Порядок виконання платіжних вимог на примусове списання коштів платників, рахунки яким відкриті в органах Державного казначейства, визначається Порядком примусового списання (стягнення) коштів з рахунків установ і організацій, відкритих в органах Державного казначейства, затвердженим наказом Держказначейства України від 5.10.2001 р.

У разі надходження до банку платіжних вимог на примусове списання коштів з цих рахунків вони передаються для виконання відповідному органу Державного казначейства, якщо це не передбачено договором між банком та цим органом Державного казначейства.

Примусове списання коштів з рахунків платників дозволяється лише у випадках, передбачених законами.

Примусове стягнення суми боргового зобов’язання за кредитним договором здійснюється банком на підставі відповідного наказу в разі несвоєчасного погашення позичальником, що є клієнтом цього банку, кредиту або відсотків за його користування.

Списання коштів з рахунка боржника на підставі наказу про примусову сплату боргового зобов’язання банк оформляє меморіальним ордером.

Наказ про примусову сплату боргового зобов’язання може бути пред’явлений до виконання протягом 1 року з наступного дня після його видачі банком. Банк-кредитор має право скасувати свій наказ до часу стягнення суми боргового зобов’язання і вжити до позичальника інших заходів щодо повернення цієї суми.

Платіжна вимога на примусове списання коштів на підставі виконавчого документа оформлюється та передається державним виконавцем, а списання податкового боргу за рішенням податкового органу на підставі визнаної претензії – підприємством-кредитором, при договірному списанні – отримувачем коштів.

Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання коштів з рахунків усіх підприємств (у т.ч. поточних, депозитних, відкритих за рахунок цього підприємства для здійснення розрахунків за акредитивами) та платіжні вимоги на примусове списання з поточних і депозитних рахунків фізичних осіб.

Стягувач несе відповідальність за обґрунтованість примусового списання коштів і правильність даних, що внесені в платіжну вимогу на примусове списання коштів. Реквізит «Призначення платежу» платіжної вимоги стягувач заповнює залежно від конкретного випадку примусового списання коштів, а саме:

у разі примусового списання коштів на підставі виконавчого документа зазначається його назва, № і дата;

у разі списання коштів на підставі рішення податкового органу стягувач зазначає в цьому реквізиті назву, № і дату цього рішення, а також назву та статтю закону, що передбачає списання коштів;

якщо примусове списання коштів здійснюється за статтею 8 ГПК України, то цей реквізит повинен містити назву, №, дату листа – відповіді платника про визнання претензії та суму визнаної претензії.

Сума платіжної вимоги визначається стягувачем, але банк не приймає платіжну вимогу до виконання, якщо її сума перевищує суму, яка підлягає сплаті.

Банк стягувача приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їх скасування, а банк платника – протягом 30 календарних днів з дати їх складання. Банк стягувача приймає від стягувача платіжні вимоги, супровідні документи та реєстри платіжних вимог, перевіряє наявність усіх супровідних документів та відповідність назви, підписів та відбитка печатки стягувача. Платіжні вимоги стягувачів приймаються банком до виконання незалежно від наявності залишку коштів на рахунку платника. Ці платіжні вимоги виконуються банком частково в межах наявного залишку коштів платника, а в невиконаній сумі повертаються разом із супровідними документами, що надавалися разом з платіжними вимогами.

Примусове списання коштів з кореспондентських рахунків банків здійснюється у відповідності до Положення про зупинення операцій, арешт та примусове списання коштів в іноземних валютах та банківських металах та Інструкції про міжбанківські розрахунки в Україні.

Платіжні вимоги та супровідні документи на примусове списання коштів з кореспондентського рахунка банку стягувач подає до банку, що його обслуговує. Банк стягувача надсилає отримані документи до банку, в якому відкритий кореспондентський рахунок банку-платника, а у відповідних випадках передає отримані документи стягувачу. Якщо стягувач є одночасно клієнтом банку, з кореспондентського рахунка якого він примусово списує кошти, то стягувач може надіслати розрахункові та супровідні документи безпосередньо до банку, в якому відкритий кореспондентський рахунок цього банку-платника.

Механізм примусового списання та договірного списання коштів з валютних рахунків аналогічний механізму списання з рахунків в національній валюті. Проте він має певні особливості, які обумовлені специфікою валютного регулювання, а саме:

заборона обігу і використання іноземної валюти як засобу платежу між резидентами України;

примусове списання та договірне списання коштів в іноземній валюті здійснюється лише в межах наявних коштів на рахунку боржника;

конвертація іноземної валюти в національну валюту.

Списання коштів з рахунків в іноземній валюті допускається у тих випадках, якщо це не випливає з чинного законодавства.

Так, примусове списання з рахунка в іноземній валюті можливе у разі визнання платником претензії згідно зі ст. 8 ГПК України. На користь резидента списання за визнаною претензією допускається за операціями, які передбачені чинним законодавством такими, що можуть здійснюватися між резидентами на території України в іноземній валюті. Нерезиденти України мають право на примусове списання за визнаною претензією у тому разі, якщо в договорі між ними і резидентом України передбачено, що спори, які виникають у процесі виконання цього договору, розглядаються господарськими судами України відповідно до чинного законодавства. Саме на відносини між нерезидентом і резидентом-боржником поширюються положення зазначеної статті щодо права примусового списання коштів.

Примусове списання з рахунків в іноземній валюті здійснюється на підставі рішень виконавчих судів України, виданих на виконання рішень про списання коштів у іноземній валюті, прийнятих судами України та судами інших країн, які є обов’язковими до виконання на території України відповідно до міжнародних угод або чинного законодавства України.

Ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено примусове списання уповноваженими банками коштів з рахунків платників (позичальників) в іноземній валюті в разі несвоєчасного погашення кредиту в іноземній валюті або відсотків за його користування. Крім того, при наявності у платника податків податкового боргу до бюджетів та державних цільових фондів списується узгоджена сума з розрахунків в іноземній валюті на підставі платіжних вимог, що подаються органами Державної податкової служби України.

Контрольні запитання

В чому полягає зміст розрахункових правовідносин?

На яких принципах ґрунтується організація безготівкових розрахунків?

Які форми платіжних інструментів використовуються при здійсненні безготівкових розрахунків?

Які істотні, звичайні та випадкові умови договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування (договору банківського рахунка)?

На підставі яких документів комерційним банкам відкриваються кореспондентські рахунки?

Що означає договірне та примусове списання коштів з банківських рахунків?

Яка відповідальність настає за порушення умов договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування?

Нормативно-правові акти та література

Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 р.

Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. зі змінами та доповненнями // www.rada.gov.ua

Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 7.12.2000р. зі змінами та доповненнями // www.rada.gov.ua

Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті « від 23.09.94 р. // www.rada.gov.ua

Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» // ВВР України. – 2002. – № 16. – Ст. 114.

Інструкція про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземних валютах» від 12.11.2003 р.: Постанова Правління НБУ № 492 // Вісник НБУ. – Вип. 2 (95). – С. 4-70.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 21.01.2004р.: Постанова Правління НБУ № 22 //Вісник НБУ. – Вип. 5 (98). – С. 97-110.

Положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні від 15.12.2004р.: Постанова Правління НБУ № 637 // Вісник НБУ. – Вип. 3 (108). – С. 107-132.

Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України від 18.03.99р.: Постанова Правління НБУ № 127 // Вісник НБУ. – Вип.1 (91). – С. 26-37.

Інструкція про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті» від 16.08.2006р.: Постанова Правління НБУ № 320 // Вісник НБУ. – Вип.10 (127). – С. 8-64.

Постанова про примусове списання (стягнення) та договірне списання коштів в іноземній валюті з рахунків платників (крім банків) на території України від 1.10.01р.: Постанова Правління НБУ № 416 // Вісник НБУ. – Вип.4 (93). – С. 30-41.

Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України» від 19.02.2001р.: Постанова Правління НБУ № 69 // Вісник НБУ. – Вип. 10 (92). – С. 24-33.

Положення про операції банків з векселями від 28.05.99 р.: Постанова Правління НБУ № 258 // Вісник НБУ. – Вип.4 (91).  – С. 37-49.

Інструкція про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України від 12.12.2002р.: Постанова Правління НБУ № 502 // Вісник НБУ. – Вип. 4 (94). – С. 18-33.

Агарков М. М. Основы банковского права: Курс лекций. Учение о ценных бумагах. Изд. 2-е. – М.: БЕК, 1994. – 276 с.

Банківське право України / За заг. ре