Банківське право України - Навчальний посібник (Фомін Г.Ф.)

Глава 2. правове становище національного банку україни

§1. Характеристика правової природи НБУ

Державне регулювання банківської діяльності в Україні пояснюється потребою ввести у ці відносини правовий порядок, який передбачає функціонування центрального банку, наділеного державою певними повноваженнями. Міжнародна практика відносить центральні банки до публічно-правових установ, котрі згідно з законом наділяються одночасно владними та цивільно-правовими повноваженнями. На думку деяких фахівців, центральні банки за своєю незалежністю прирівнюються до конституційних судів, що досить точно характеризує їх правові статуси, необхідні для ефективного виконання своїх функцій. Дана точка зору переважає в європейській правовій доктрині науки і практики, про що свідчить введення колективної європейської валюти, створення Європейського центрального банку та Європейської банківської системи.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком нашої країни, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються чинним законодавством.

Національний банк має статутний капітал, що є державною власністю. Його розмір становить 10 мільйонів гривень. Джерелом формування статутного капіталу є доходи кошторису НБУ, а при необхідності – Державний бюджет України. Національний банк функціонує як економічно самостійний орган, який здійснює видатки за рахунок власних доходів, які отримує внаслідок виконуваних банком операцій. Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об’єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні. НБУ не відповідає за зобов’язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов’язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов’язання.

Національний банк України, що виступає державним банком України, разом зі своїми філіями виконує базові функції кредитної і резервної системи та обслуговує виконання Державного бюджету України.

НБУ є емісійним центром держави, якому належить монопольне право на випуск грошей в обіг, проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту, забезпечення стабільності національної грошової одиниці, організує валютне регулювання та валютний контроль. Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, є єдиним зберігачем державного золотовалютного запасу. НБУ з метою безпеки і фінансової стабільності координує діяльність банківської системи в цілому, здійснює функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю комерційних банків, проводить реєстрацію банків та ліцензування банківської діяльності.

НБУ відповідно до ст. 93 Конституції України має право законодавчої ініціативи, представляє інтереси держави у відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших організаціях, де міждержавне співробітництво передбачено на рівні центральних банків, бере участь у формуванні капіталу і діяльності міжнародних організацій відповідно до міжнародних договорів, учасниками яких є Україна. Національний банк може відкривати свої установи, філії та представництва в Україні та за кордоном.

Національний банк як суб’єкт права характеризується складною майновою і фінансовою структурою. Майно НБУ складається із фондів основних і оборотних коштів, які відображаються в самостійному балансі банку. Основним показником госпрозрахункової діяльності Національного банку є прибуток, хоч одержання прибутку не є метою його діяльності. Заплановані доходи та витрати банку відображаються в кошторисі, кошти якого забезпечують виконання Національним банком його функцій, встановлених Конституцією України і Законом України «Про Національний банк України». НБУ за підсумками року, в разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, вносить до Державного бюджету України наступного за звітним року позитивну різницю на покриття дефіциту бюджету, а перевищення витрат над доходами відшкодовується за рахунок Державного бюджету України наступного за звітним року.

Національний банк у своїй діяльності має деякі обмеження. Зокрема, йому забороняється бути акціонером або учасником банків та інших підприємств, установ і здійснювати операції з нерухомістю, крім тих, що пов’язані із забезпеченням діяльності НБУ та його установ; займатися торговельною, виробничою, страховою та іншою діяльністю, що не відповідає функціям Національного банку.

У відповідності до Конституції України Національний банк підзвітний Верховній Раді України та Президентові України, має автономний статус при вирішенні питань, що входять до його компетенції. Такий правовий статус НБУ забезпечує йому самостійність у проведенні єдиної державної грошово-кредитної політики, дозволяє запобігати неконтрольованій емісії грошей та регулювати рівень інфляції.

Таким чином, НБУ є спеціальним органом державного управління банківською системою України, якому держава делегує необхідні для цього владні повноваження. НБУ відноситься до юридичних осіб публічного права, а його правовий статус має подвійну правову природу. З одного боку, йому надані широкі владні повноваження щодо управління грошово-кредитною системою України, а з другого, НБУ виступає економічно самостійним органом, є юридичною особою і може укладати цивільно-правові угоди з комерційними банками і державою. Правове становище НБУ має багато спільного з правовим становищем центральних банків інших країн. Національний банк України здійснює нагляд і контроль за діяльністю комерційних банків та інших фінансових установ.

Здійснення НБУ одночасно комерційної діяльності та виконання владних повноважень відбуваються в залежності одне від одного. Укладаючи цивільно-правові угоди з комерційними банками з метою одержання прибутку, НБУ впливає на розвиток банківської системи, визначає та проводить кредитну політику в державі. Отже, головною особливістю правового становища НБУ є те, що здійснення ним владних повноважень та комерційної діяльності спрямоване на удосконалення управління банківською системою держави.

Необхідність єдності елементів банківської системи випливає з конституційних гарантій незалежності НБУ та обов’язку забезпечувати стабільність національної валюти. Тому Національний банк з прийняттям у 1999 р. Закону України «Про Національний банк України» сприйняв концептуальні напрямки європейського законодавства щодо самостійного статусу центрального банку серед інших органів держави, до яких відносяться:

програма грошової політики на поточний рік та на перспективу розробляється і приймається спеціально створеним колегіальним органом – Радою НБУ залежно від стану економіки, цін на грошово-кредитному ринку країни. Центральний банк зобов’язаний доводити цю програму до відома уряду та парламенту, але виключно як інформаційний матеріал;

усі рішення, які стосуються обсягів кредитної емісії, відсоткової ставки та поточного валютного курсу, приймаються виключно органами банку;

керівництво центрального банку, яке призначене на новий строк, не може бути достроково звільнено парламентом або Президентом з посад;

Національний банк не можна примусити, і він, власне, не має права, давати кредити уряду і купувати цінні державні папери на первинному ринку та ін.

§2. Керівні органи та організаційна структура НБУ

З прийняттям Конституції в Україні визначилася сучасна структура керівних органів Національного банку, якими згідно зі ст. 8 Закону України «Про Національний банк України» є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України. Рада Національного банку належить до конституційних органів у системі Національного банку. Закон України «Про Національний банк України» визначає збалансований між суб’єктами Ради порядок формування її складу Верховною Радою і Президентом України – 14 осіб. Закон дозволяє звільняти їх не раніше ніж через один рік з дня призначення при визначеному терміні їх повноважень сім років. Голова Національного банку входить до складу Ради НБУ на строк здійснення ним повноважень за посадою.

Ідея створення такого органу, як Рада Національного банку, не нова1. У Німеччині існує аналогічна за функціями Рада центральних банків, у Японії – Комітет визначення монетарної політики, в Австрії – Рада директорів, у США – Рада керуючих.

До повноважень Ради НБУ ст. 9 Закону відносить:

розроблення Основних засад грошово-кредитної політики і внесення їх Верховній Раді України для інформування та здійснення контролю за її виконанням;

здійснення аналізу впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України;

затвердження Регламенту Ради Національного банку;

затвердження кошторису доходів та витрат Національного банку та подання Верховній Раді України і Кабінету Міністрів України до 1 вересня поточного року прогнозованих відомостей про сальдо кошторису для включення до проекту Державного бюджету України на наступний рік;

прийняття рішень про збільшення розміру статутного капіталу Національного банку;

визначення аудиторської компанії для проведення аудиторської перевірки Національного банку;

затвердження звіту про виконання кошторису НБУ і розподіл прибутку та інші.

Основні засади грошово-кредитної політики України вносять до 15 вересня одночасно з проектом Державного бюджету на наступний рік на розгляд Верховною Радою України і надалі вони стають об’єктом контролю за їх виконанням з боку Ради Національного банку. Здатність виконувати функції органу управління обумовлена повноваженнями Ради застосувати відкладальне вето щодо окремих рішень Правління Національного банку, правом затвердження рішень Правління Національного банку, правом затвердження рішень Правління про участь у міжнародних фінансових організаціях тощо.

Рада Національного банку дає оцінку діяльності Правління Національного банку щодо виконання Основних засад грошово-кредитної політики та з інших питань, однак не має права втручатися в оперативну діяльність Правління Національного банку. У разі, коли Рада Національного банку застосовує відкладальне вето щодо рішення Правління, таке рішення набирає чинності лише у випадку його підтвердження двома третинами від загальної кількості членів Правління Національного банку. Рада не може надавати рекомендації щодо доцільності призначення на посади чи звільнення з посад Голови Національного банку та членів Правління або давати персональну оцінку діяльності окремих посадових осіб Національного банку.

Рішення Ради Національного банку підлягають оприлюдненню, крім випадків, коли такі рішення становлять державну, банківську або службову таємницю. Членам Ради Національного банку забороняється розголошувати державну, банківську або службову таємницю, яка стала їм відома у зв’язку із здійсненням ними їхніх повноважень.

Таким чином, Раду Національного банку слід вважати контрольно-аналітичним центром всієї фінансово-кредитної системи України.

Іншим керівним органом НБУ є Правління, яке, згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики, через відповідні монетарні інструменти та засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики.

До основних повноважень Правління ст. 15 Закону України «Про Національний банк України» відносить:

1) прийняття рішень:

щодо економічних засобів та монетарних методів, необхідних для реалізації Основних засад грошово-кредитної політики;

про емісію валюти України та вилучення з обігу банкнот і монет;

про зміну процентних ставок Національного банку;

про формування резервів та покриття фінансових ризиків Національного банку;

про встановлення лімітів операцій на відкритому ринку, які здійснює Національний банк;

про перелік цінних паперів та інших цінностей, придатних для забезпечення кредитів Національного банку;

про умови допуску іноземного капіталу до банківської системи України;

про встановлення економічних нормативів для банків;

про розмір та порядок формування обов’язкових резервів для банків;

про застосування до комерційних банків заходів впливу;

про створення та ліквідацію підприємств, установ Національного банку та інше;

2) подання на затвердження Раді Національного банку річного звіту Національного банку, проекту кошторису доходів та витрат на наступний рік та інших документів і рішень;

3) визначення організаційної основи та структури Національного банку, затвердження положень про структурні підрозділи та установи Національного банку, статутів його підприємств, порядку призначення керівників підрозділів підприємств та установ;

затвердження штатного розпису Національного банку та форми оплати праці;

встановлення порядку надання ліцензії на ведення банківських операцій, а також інших ліцензій;

видання нормативних актів Національного банку та інше.

Згідно з розглянутою статтею Правління Національного банку України наділено виключними повноваженнями, які реалізуються у формі прийняття рішень, визначення структури банку, затвердження положень та статутів його підрозділів, підприємств і організацій, встановлення порядку в здійсненні банківських операцій тощо. Найважливішим юридичним засобом здійснення регулятивної функції НБУ слід вважати повноваження щодо прийняття Правлінням нормативних актів.

Нормативні акти за загальним визначенням їх правової природи встановлюють правові норми, що є обов’язковими для суб’єктів відповідних відносин, розраховані на неодноразове застосування і діють незалежно від виникнення чи припинення конкретних правовідносин, що передбачені відповідним актом. У результаті нормотворчої діяльності загальні положення, що встановлюються Національним банком у процесі банківського регулювання та банківського нагляду, одержують статус юридичних норм, дія яких поширюється як на органи державної влади та місцевого самоврядування, так і на юридичних осіб незалежно від форм власності, а також на громадян. У ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» прямо зазначена форма правових актів, що видаються Національним банком, – постанови Правління НБУ, інструкції, положення, правила, що також затверджуються постановами Правління. Нормативно-правові акти НБУ підлягають обов’язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

На відміну від Ради Національного банку, Правління здійснює виконавчо-розпорядчу діяльність як самостійний суб’єкт, хоча і перебуває під контролем Ради НБУ.

Правління Національного банку очолює Голова Національного банку, який призначається на посаду більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на п’ять років. Згідно зі ст. 19 Закону України «Про НБУ» Голова Національного банку керує діяльністю НБУ, діє від імені банку і представляє його інтереси у відносинах з органами державної влади і управління банками, фінансовими і кредитними установами та міжнародними організаціями. Він головує на засіданнях Правління, підписує його постанови, а також угоди, які укладаються НБУ, але призначає та звільнює своїх заступників тільки за погодженням з Радою Національного банку. Голова Національного банку вирішує питання оперативного керівництва банком і несе повну політичну і юридичну відповідальність перед Президентом та Верховною Радою України за результати проведення грошово-кредитної політики в державі.

Таким чином, сучасна структура керівних органів НБУ та визначення їх правосуб’єктності узгоджуються із Конституцією України і відповідають інтересам як забезпечення незалежності банку щодо проведення грошово-кредитної політики, так і завданням забезпечення контролю за її здійсненням у фінансово-кредитній системі.

Здійснення Національним банком повноважень обумовлює його організаційну структуру, яка побудована за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням і має функціонально-територіальний характер. У відповідності до ст. 22 Закону України «Про НБУ» до системи Національного банку входять центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства й інші структурні підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

Законодавець надав право НБУ самостійно вирішувати питання організації, створення та реорганізації структурних підрозділів та установ банку, затверджувати положення, які визначають завдання та функції територіальних управлінь, які діють від імені банку та в межах отриманих повноважень.

Для здійснення своїх функцій та керівництва територіальними управліннями НБУ у Києві діє центральний апарат. До структури центрального апарату банку входять департаменти та управління з основних напрямів банківської діяльності, функціями яких, зокрема, є розроблення напрямків грошово-кредитної політики, раціональних форм та методів розрахунків, здійснення банківських операцій. В центральному апараті НБУ функціонують такі департаменти: економічний, банківського нагляду, платіжних систем, готівково-грошового обігу, бухгалтерського обліку, міжнародних зв’язків, валютного контролю і ліцензування, юридичний, пруденціального нагляду тощо. До складу департаментів входять управління. Так, до департаменту валютного регулювання входять управління: валютних операцій; прогнозування; валютної політики; методології валютного регулювання та валютного контролю і ліцензування. Крім департаментів, у структурі апарату є самостійні управління: реєстрації та ліцензування й інспектування банків, безвиїзного нагляду за діяльністю банків та інші.

Свої завдання і функції НБУ здійснює через територіальні управління, створені в Автономній Республіці Крим, у Києві і Київській області та в обласних центрах України. Вони виконують комплекс функцій від імені центрального банку, видають гарантії та поручительства, вексельні зобов’язання, але не уповноважені приймати рішення, які мають нормативний характер.

Банк забезпечує територіальне управління рухомим та нерухомим майном, вартість якого відображається в балансі управління, який є складовою частиною балансу центрального банку. Територіальне управління має печатку, його очолює начальник, який призначається і звільняється з посади постановою Правління НБУ. Начальник управління діє на підставі положення і довіреності. Він видає накази, розпорядження, затверджує згідно з Типовою структурою та затвердженим Правлінням кошторисом структуру та штатний розклад, положення про структурні підрозділи управління, посадові обов’язки працівників та інші документи.

Національний банк покладає на територіальні управління завдання, які дають йому змогу проводити грошово-кредитну політику на місцях, спрямовану на підтримку стабільності національної валюти, зміцнення засад функціонування банківської системи та ефективного управління грошово-кредитними відносинами в регіоні. Територіальні управління мають проводити розрахунки між комерційними банками, займатися емісійно-касовою роботою, а також здійснювати контроль за дотриманням комерційними банками банківського законодавства, економічних нормативів і його нормативних актів.

§3. Функції Національного банку України

Національний банк посідає перший рівень у банківській системі і покликаний регулювати її діяльність у межах прав та повноважень, наданих йому законодавством України. Тому він несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи в цілому.

Оскільки інтереси суспільства не завжди співпадають з інтересами банків, тобто з приватними інтересами їх власників і кредиторів, Національному банку постійно доводиться їх враховувати. Тому, щоб інтереси суспільства були краще захищені, Національний банк України, як і центральні банки більшості держав, знаходиться в державній власності.

Будучи державними, центральні банки перетворюються в провідників і виконавців волі і завдань держави. А завдання, поставлені перед центральним банком органами державної влади, не завжди співпадають з тими, що випливають з функцій банківської системи і за які центральний банк несе відповідальність за своїм становищем у цій системі. Щоб уникнути протиріч між центральним банком і органами виконавчої та законодавчої влади, закони про центральні банки більшості країн однозначно сформулювали його головне завдання – підтримувати стійкість національної валюти. Проте виконання цього завдання може бути організовано по-різному. Центральний банк може самостійно організувати таке виконання, а може одержувати для цього відповідні вказівки від уряду чи парламенту. В першому випадку успіх залежить переважно від фахівців банку, а в другому – ще і від багатьох інших факторів. Тому актуальною є проблема бути центральному банку незалежним чи підпорядкованим уряду або парламенту.

Міжнародний досвід свідчить, що найбільших успіхів у забезпеченні стабільності своїх національних валют досягли ті країни, де центральні банки цілком незалежні у діяльності щодо виконання своїх функцій та завдань.

Проблема незалежності центрального банку має ще й економічний аспект. Якби витрати, пов’язані з його функціонуванням, фінансувалися з Державного бюджету, подібно до витрат будь-якої державної структури, то центральний банк у своїх діях виявився б у відчутній залежності від парламенту або уряду. Це стосується і відносин центрального банку як платника податків з бюджетом.

Світова практика пішла по шляху переведення центрального банку на самостійний кошторис, який будується з урахуванням того, що одержання прибутку не є метою його діяльності. Але, будучи емісійним та кредитним центром банківської системи, він може одержувати значні доходи. Цих доходів завжди достатньо, щоб профінансувати поточні витрати банку, особливо якщо врахувати, що центральний банк не сплачує депозитних відсотків.

Функціональне призначення центрального банку як головної банківської інституції для забезпечення стабільності національної грошової одиниці полягає в наступному:

розробці та реалізації державної грошово-кредитної політики;

емісії грошей;

зберіганні золотовалютного запасу;

розрахунково-касовому обслуговуванні та рефінансуванні банків другого рівня (банк банків);

розрахунково-касовому та кредитному обслуговуванні держави (банк уряду);

нагляді та контролі за банківською діяльністю;

організації касового виконання бюджету.

Діючі спеціальні закони, які забезпечують правове регулювання банківської діяльності в Україні, значною мірою враховують міжнародний досвід. Національний банк України є банком першого рівня і виконує традиційні функції, які є характерними для центрального банку будь-якої країни: є центральним банком держави, емісійним та розрахунковим центром держави, органом валютного регулювання та контролю, органом банківського нагляду та банком банків.

Відповідно до Конституції України основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання цієї функції НБУ сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а в межах своїх повноважень – цінової стабільності.

З метою виконання своєї основної функції відповідно до ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» НБУ виконує цілий ряд функцій:

відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

виступає кредитором останньої інстанції і організує систему рефінансування;

встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

організує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статичної інформації та статистики платіжного балансу;

визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

здійснює банківське регулювання та нагляд;

веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів елементів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах;

здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами;

забезпечує накопичення та збереження золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами, а також здійснює інші функції.

Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрах економічного і соціального розвитку на відповідний період і охоплюють прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту Державного бюджету та джерел його покриття.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про Національний банк України» основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків;

процентну політику;

рефінансування комерційних банків;

управління золотовалютними резервами;

операції з цінними паперами на відкритому ринку;

регулювання імпорту та експорту капіталу.

Розмір обов’язкових резервів встановлюється НБУ єдиним для банків у процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів у національній та іноземній валюті. Для різних видів зобов’язань НБУ може встановлювати різні норми обов’язкових резервів. А рішення про підвищення норм резерву набирає чинності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування.

Одним із механізмів регулювання НБУ грошово-кредитного ринку є використання облікової ставки за кредит, розмір якої визначається залежно від рівня інфляції, попиту і пропозиції на кредит на кредитних аукціонах та міжбанківському ринку.

У сфері управління готівковим обігом Національний банк має широкі повноваження щодо організації, для забезпечення якої він виготовляє та зберігає гривні та розмінну монету, створює їх резервні фонди, організує їх обіг і вилучення з обігу.

Емісійні операції Національного банку є формою реалізації його монопольного права на випуск грошей в обіг. З метою регулювання готівково-грошового обігу у всіх регіональних управліннях НБУ організовані резервні фонди Національного банку, де зберігаються залишки національних грошових знаків, які знаходяться поза обігом. Резервні фонди утворюються також і при деяких комерційних банках.

Правління НБУ затверджує ліміт оборотних кас управлінням НБУ в Автономній Республіці Крим, областях і м. Києві, в цілому по країні, області, місту, розрахунково-касовому центрі Національного банку.

До функцій Національного банку України належить організація розрахунків та бухгалтерського обліку. Для цього НБУ встановлює правила та форми готівкових та безготівкових розрахунків із застосуванням як паперових, так і електронних документів. Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків. Усі розрахунки в господарському обігу України юридичні та фізичні особи здійснюють як готівкою, так і в безготівковому порядку через установи банків відповідно до правил здійснення розрахункових і касових операцій, затверджених НБУ. Порядок ведення касових операцій, підприємств усіх форм власності передбачає, що підприємства можуть мати готівку в своїх касах у межах лімітів залишку готівки в касі і використовувати її у межах зазначених норм.

Національний банк також встановлює обов’язкові для банків стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і звітності, що відповідають вимогам законодавства України.

Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання, оскільки до його компетенції належать ведення нормативних актів щодо ведення валютних операцій, видачі та відкликання ліцензій на здійснення валютних операцій банків та інших установ, які отримали ліцензію НБУ.

Національний банк здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку Національного банку для регулювання руху капіталу та коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.

Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на міжбанківському валютному ринку з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит і пропозицію грошей в державі. Золотовалютний резерв, що складається з таких активів, як банківське золото, спеціальні права запозичення; резервна позиція в МВФ; іноземна валюта у вигляді банкнот і монет та інших міжнародно-визнаних резервних активів, за умови забезпечення їх надійності та ліквідності є забезпеченням внутрішньої і зовнішньої стабільності грошової одиниці України.

З метою виконання своїх функцій НБУ свідомо розвиває міжнародне співробітництво в галузі правового регулювання банківською діяльністю. НБУ тісно співпрацює з Міжнародним валютним фондом, світовим банком, Європейським банком реконструкції і розвитку та іншими провідними банками Західної Європи та США з питань монетарної політики, організації банківського нагляду, банківської статистики, складання платіжного балансу, впровадження прийнятих у міжнародній практиці систем розрахунків та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності.

§4. Операції Національного банку України

Національний банк України відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національний банк України» є центральним банком та особливим центральним органом державного управління, а відповідно до ст. 4 цього Закону – економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів, тобто здійснює господарську діяльність. Здійснення Національним банком господарської діяльності та виконання ним одночасно адміністративно-наглядових повноважень проводиться незалежно одне від одного. Укладаючи цивільно-правові угоди з комерційними банками, з метою реалізації свого господарського інтересу і отримання прибутку Національний банк перш за все цілеспрямовано сприяє розвитку системи кредитних установ і визначає кредитну політику в державі. Умови, на яких укладаються такі угоди, визначаються Національним банком у межах загальної грошово-кредитної політики, яку він здійснює двома способами: за допомогою власних приписів та шляхом здійснення різних операцій та угод з комерційним банком та іншими установами.

Відповідно до ст. 42 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює наступні операції:

надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку;

надає кредити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під заставу цінних паперів за ціною не нижче індексу інфляції терміном на 5 років;

здійснює дисконтні операції з векселями і чеками;

купує та продає на вторинному ринку цінні папери;

купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;

зберігає, купує та продає банківські метали, дорогоцінні метали та камені і коштовності;

відкриває власні кореспондентські рахунки в закордонних банках і веде рахунки банків-кореспондентів;

розміщує золотовалютні резерви і виконує операції з золотовалютними резервами України;

приймає на зберігання та управління державні цінні папери й інші цінності;

видає гарантії і поруки;

веде рахунок державного казначейства України без сплати і нарахування відсотків;

виконує операції по обслуговуванню державного боргу;

веде особові рахунки працівників Національного банку;

веде рахунки міжнародних організацій;

здійснює безспірне стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів та інші операції.

Аналізуючи склад операцій НБУ, слід відзначити, що всі вони спрямовані на використання традиційних інструментів регулювання грошово-кредитної політики, а саме регулювання обов’язкового резервування комерційними банками, рефінансування комерційних банків, політики відкритого ринку.

Нормативи обов’язкового резервування коштів комерційних банків установлюються НБУ з метою підтримки на певному рівні грошової маси в обігу. Якщо НБУ підвищує норму обов’язкових резервів, то такою мірою збільшується сума обов’язкових резервів і зменшується кредитний потенціал кожного комерційного банку, і ще більшою мірою збільшується розмір депозитів банківської системи й загальна маса грошей в обігу.

Процентна політика полягає в тому, що Національний банк визначає рівень процентних ставок за ломбардними та вексельними кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку їх рефінансування. Якщо НБУ підвищує процентні ставки, в державі зменшується попит на кредитні гроші. У разі зниження рівня процентних ставок за своїми активними операціями НБУ стимулює кредитну діяльність комерційних банків.

Національний банк з метою управління грошово-кредитним ринком, обсягами грошової маси в обігу, виконання функції кредитора останньої інстанції у відповідності до «Положення про процентну політику Національного банку України», затвердженого постановою Правління НБУ від 18.08.2004р., встановлює за своїми операціями такі процентні ставки: облікову; за кредитами овернайт; рефінансування; за депозитами овернайт; залучення тимчасово вільних коштів банків.

Розміри процентних ставок за своїми пасивними та активними операціями НБУ оголошує щоденно в залежності від ситуації на грошово-кредитному ринку.

Для ефективного регулювання ліквідності комерційних банків, виконання функції кредитора останньої інстанції НБУ згідно з Положенням про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 24.12.2003 р., застосовує такі інструменти:

операції рефінансування, шляхом застосування постійно діючої лінії рефінансування для надання банком кредитів овернайт, кредитів рефінансування строком до 14 і до 365 днів та операції прямого репо;

надання стабілізаційного кредиту;

депозитні операції, шляхом укладання депозитних договорів, емісії депозитних сертифікатів Національного банку та операцій зворотного репо;

операції на відкритому ринку з державними цінними паперами.

Використання Національним банком відповідних інструментів рефінансування можливе, якщо банк дотримується таких основних вимог:

має ліцензію Національного банку на здійснення відповідних банківських операцій і письмовий дозвіл, у тому числі на операції з валютними цінностями та з цінними паперами за дорученням клієнтів або від свого імені;

строк діяльності не менший одного року після отримання ліцензії Національного банку на здійснення банківських операцій і відповідного письмового дозволу;

має активи, які можуть бути прийняті Національним банком у заставу;

виконує такі економічні нормативи: мінімального розміру регулятивного капіталу; адекватності основного капіталу; максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента;

сформував резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями;

здійснює своєчасне погашення одержаних від НБУ кредитів та сплачує проценти за користування ними;

є учасником інформаційної системи міжбанківського кредитного ринку.

Для оперативного забезпечення платоспроможності та ліквідності комерційного банку і підтримки заходів його фінансового оздоровлення Правління НБУ може надавати стабілізаційну позику.

Класичним методом регулювання банківської діяльності є дисконтні операції Національного банку, який купує у комерційних банків векселі за офіційною обліковою ставкою. Ця ставка застосовується НБУ у двох випадках: під час обліку державних короткотермінових зобов’язань (казначейських векселів) та під час переобліку комерційних векселів. Суть дисконтної політики полягає в підвищенні або зниженні Національним банком офіційної облікової ставки. Підвищення ставки створює не вигідні для комерційних банків умови продажу векселів Національному банку, бо підвищується дисконт (плата Національному банку за облік векселя). І, навпаки, зменшення облікової ставки робить вигідним для комерційних банків продаж векселів Національному банку, внаслідок чого у комерційного банку збільшується пропозиція грошей в економіку.

§5. Наглядова діяльність НБУ

Удосконалення банківської діяльності в Україні обумовлено існуючою системою банківського регулювання та нагляду, що згідно з чинним законодавством здійснюється Національним банком. Ст. 1 Закону України «Про Національний банк України» визначає банківське регулювання як одну із функцій Національного банку, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. В цьому визначенні акцентується увага на нормах, чого, на наш погляд, недостатньо. Норми – це тільки початковий елемент в механізмі регулювання банківських відносин. Наступний елемент – це реалізація цих норм. Може статись, що всі необхідні норми є, але вони не застосовуються або застосовуються недостатньо. Потрібна законність – точне дотримання норм законів. Це також стосується і встановлених НБУ обов’язкових економічних нормативів, за допомогою яких регулюється достатність капіталу, ліквідність та кредитоспроможність установ та організацій. Якщо ці нормативи встановлені, але не виконуються, то цим створюється загроза для законних інтересів акціонерів і вкладників, і ні про яке регулювання мова йти не може. Таким чином, банківське регулювання повинно включати нагляд за нормами банківського права та практикою їх застосування.

Державне регулювання діяльності банків, як визначено ст. 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність», здійснюється Національним банком України у таких формах:

І. Адміністративне регулювання:

реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

нагляд за діяльністю банків;

надання рекомендацій щодо діяльності банків.

ІІ. Індикативне регулювання:

встановлення обов’язкових економічних нормативів;

визначення норм обов’язкових резервів для банків;

встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

визначення процентної політики;

рефінансування банків;

кореспондентські відносини;

управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

операцій з цінними паперами на відкритому ринку;

імпорту та експорту капіталу.

Метою банківського нагляду, яка визначена ст. 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність», є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Подібне визначення міститься і в ст. 55 Закону України «Про Національний банк України», але стосовно головної мети як нагляду, так і банківського регулювання взагалі. А ст.1 Закону України «Про Національний банк України» визначає банківський нагляд як систему контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких НБУ здійснює наглядову діяльність, законодавства України і встановлених нормативів з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників і кредиторів банку.

Аналізуючи норми державного регулювання банківської діяльності, можна визначити, що основними принципами банківського нагляду є принципи законності, плановості, постійності, об’єктивності, компетентності, поєднання внутрішнього і зовнішнього контролю та можливість залучення незалежних аудиторських організацій.

Принцип законності є визначальним у побудові системи банківського нагляду. Він закріплює вимогу дотримуватися Конституції України та чинного законодавства. Об’єктивність є одним з основоположних принципів організації наглядової діяльності і базується на неупередженості здійснюваної контрольної діяльності.

Наглядові та регулятивні функції НБУ здійснюються ним як безпосередньо, так і через створений ним орган банківського нагляду шляхом:

перевірки достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами при реєстрації банків та ліцензуванні банківських операцій;

перевірки дотримання обов’язкових економічних нормативів;

участі у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної ради, правління і ревізійної комісії банку та ін.

Принцип плановості в ході здійснення контрольних повноважень НБУ передбачається відповідно до ст. 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та нормативно-правовими актами НБУ. Перевірки банків здійснюються відповідно до плану, затвердженого НБУ. Планова перевірка здійснюється не частіше як один раз на рік. Щодо принципу постійності, то одним з його проявів є закріплений законом обов’язок банків подавати НБУ фінансову і статистичну інформацію щодо роботи банку, його операцій, ліквідності та платоспроможності.

До системи наглядово-контрольної діяльності входить декілька її напрямків, зокрема: державний нагляд, що здійснюється НБУ; внутрішній банківський контроль, що здійснюється відповідною службою комерційного банку; зовнішній аудит проводиться незалежними аудиторськими організаціями.

В Україні використовується комбінована система банківського регулювання і нагляду, яка передбачає використання документарного підходу, побудованого на аналізі звітності комерційних банків й інспектуванні банківських установ на місцях шляхом проведення перевірок органами банківського нагляду, а також під час проведення консультацій та переговорів.

Вступний контроль здійснюється з метою повного визначення вимог для отримання ліцензії на проведення банківських операцій. Він здійснюється на стадії державної реєстрації банків та їх філій і дає змогу ще до вирішення питання щодо відкриття банку впевнитися в його майбутній надійності. Основною метою вступного контролю є допущення на фінансово-кредитний ринок країни лише таких банків, умови діяльності яких відповідають встановленим НБУ обов’язковим вимогам і не створюють загрози інтересам їх клієнтів. Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» вимоги вступного контролю передбачають подання НБУ для державної реєстрації відповідних установчих документів, що відповідають чинному законодавству. Зазначені вимоги відповідно до ст. 17 зазначеного Закону стосуються обсягу капіталу; джерел внесків до статутних фондів банків; фінансового стану засновників банків; кваліфікації, професійної придатності та ділової репутації керівників банків; бізнес-плану, що визначає основні види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки. Основними вимогами для отримання банківської ліцензії відповідно до ст. 19 Закону України «Про банки та банківську діяльність» є наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу у розмірі, що встановлюється ст. 31 цього Закону; належна забезпеченість банку банківським обладнанням, комп’ютерною технікою, відповідними приміщеннями; рівень професійної придатності керівників банку.

Попередній контроль здійснюється з метою дотримання розумного ведення справ, заборони або обмеження окремих видів діяльності, відрахувань від резервів страхування активних операцій банків, які гарантують безпеку і стабільність банку та захист інтересів його клієнтів. Він базується на перевірці економічних нормативів та аналізі звітності, що надаються комерційними банками до НБУ (документальна ревізія).

Обов’язкові економічні нормативи НБУ встановлює з метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової стабільності банків відповідно до ст. 58 Закону України «Про Національний банк України». Інструкцією НБУ «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні», затвердженою постановою Правління НБУ 28.08.2001 р., визначено тринадцять обов’язкових нормативів, об’єднаних в чотири групи, яких повинні дотримуватись комерційні банки:

1. Нормативи капіталу:

мінімальний розмір регулятивного капіталу;

адекватність регулятивного капіталу;

адекватність основного капіталу.

2. Нормативи ліквідності:

миттєва ліквідність;

поточна ліквідність;

короткострокова ліквідність.  

3. Нормативи кредитного ризику:

максимальний розмір кредитного ризику на одного контрагента;

великий кредитний ризик;

максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру;

максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам.

4. Нормативи інвестування:

інвестування в цінні папери окремо за кожною установою;

загальна сума інвестування;

ризик загальної (довгої) короткої валютної позиції банку.

Проведення документальної ревізії дає можливість спостерігати за динамікою економічних нормативів для визначення реальних можливостей та перспектив розвитку кожного конкретного банку, а також ймовірності і причини виникнення можливих негативних явищ в його наступній діяльності.

Поточний контроль здійснюється шляхом інспектування, проведення систематичних та комплексних перевірок поточної діяльності банків і їх установ, а також розробки і вживання заходів їх організаційного закріплення. При інспектуванні перевіряються: законність здійснюваних операцій; стан бухгалтерського обліку, діяльність служби внутрішнього банківського аудиту, достовірність звітів тощо. Поточний контроль передбачає розробку заходів організаційного зміцнення і фінансового оздоровлення перевірюваного банку.

В залежності від фінансового стану комерційного банку нагляд поділяється на загальний, інтенсивний та нагляд високої міри.

Загальний нагляд розповсюджується на стабільно працюючі банки, які фінансово стійкі, дотримуються економічних нормативів, норм чинного законодавства, мають добру ділову репутацію. Його здійснюють регіональні управління НБУ. Загальний нагляд полягає в контролі за дотриманням економічних нормативів і перевірці інших звітів банків. Інформація щодо виявлених порушень направляється НБУ для вжиття відповідних заходів.

Інтенсивний нагляд розповсюджується на банки, які періодично не дотримуються економічних нормативів, мають нестабільний фінансовий стан, в діяльності яких є інші недоліки.

Нагляд високої міри застосовується до банків, які два і більше разів протягом кварталу порушують економічні нормативи і допускають інші грубі порушення або мають незадовільний фінансовий стан.

Вагомою складовою індикативного регулювання та активного банківського нагляду є застосування обов’язкових економічних нормативів, ретельний аналіз яких дозволяє виявити проблеми в банках на ранньому етапі та застосувати своєчасні заходи щодо виправлення існуючої ситуації.

Однією з форм банківського контролю є подання банками звітності. Банківську звітність можна визначити як сукупність дій банківської установи по складанню, веденню та здачі документів установленої форми, які містять відомості про результати діяльності банку, в тому числі за активними та пасивними операціями, його майновий стан, ліквідність, платоспроможність, прибутковість тощо. Згідно з Інструкцією «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні» форми звітності банків поділяються на щоденні, щомісячні та квартальні.

До щоденних форм звітності належать такі форми: баланс комерційного банку; звіт про структуру активів та пасивів за строками; звіт про відкриті валютні позиції; інформація щодо обсягу валюти, яка знаходиться на окремому депозитному рахунку в Національному банку, для розрахунку значень відкритої валютної позиції; інформація для розрахунку деяких економічних нормативів. До щомісячних форм звітності належать такі форми: баланс комерційного банку; балансовий звіт комерційного банку; звіт про дотримання економічних нормативів, дотримання нормативів ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції, кредитний портфель та інше. До квартальних форм звітності належить така форма звітності, як інформація про фізичних осіб у комерційних банках.

Результати економічного аналізу діяльності кожного банку та висновок щодо діяльності, який має містити загальну оцінку фінансового стану банку; оцінку дотримання банком економічних нормативів і розмір регулятивного капіталу; інформацію територіального управління НБУ про застосування заходів впливу до банків за порушення банківського законодавства; відомості про суми нарахованих, стягнених або нестягнених штрафів; основні відомості про проведені перевірки діяльності банку, щомісяця подаються територіальними управліннями Генеральному департаменту банківського нагляду НБУ.

Як уже зазначалось, банківський нагляд передбачає не тільки виконання наглядово-контрольних завдань Національним банком, а також обов’язкову участь у контрольному процесі аудиторів. Щодо зовнішнього аудиту, то фінансова звітність банків, що подається НБУ, має бути щорічно перевірена незалежною аудиторською фірмою, а її висновки доповідаються Департаменту пруденціального нагляду НБУ. В аудиторському звіті – висновки про баланс банку; рахунки доходів та витрат; рух капіталу; активи та пасиви; достатність резервів та капіталу банку; адекватність бухгалтерського обліку, процедур внутрішнього аудиту та заходів контролю банку і про те, чи відповідає наданий банком фінансовий звіт дійсному фінансовому стану банку.

Об’єктом аудиторської перевірки виступають не лише комерційні банки, а й Національний банк України.

Для органів, які здійснюють банківський нагляд, найефективнішим способом отримання інформації про реальне становище банку є інспектування. У ст. 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність», що регулює порядок проведення інспекційних перевірок на місцях, містяться норми, які визначають мету і порядок проведення таких перевірок. Зокрема, перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ.

За часом проведення перевірки поділяються на планові та позапланові, а за організацією проведення – на виїзні та безвиїзні. Під час проведення виїзних перевірок банки зобов’язані забезпечити інспекторам НБУ вільний доступ до всіх документів та інформації з дотриманням вимог чинного законодавства.

За результатами проведення виїзних перевірок складається акт, в якому повинні бути обов’язково відображені, якщо мали місце, конкретні статті законодавчих актів НБУ, вимоги яких порушені. В свою чергу, під час здійснення безвиїзного контролю фінансового стану банків працівниками банківського нагляду ключову роль відіграє банківська статистика. Однак тільки перевірка на місці може дати детальну інформацію про операції, систему контролю і процес керівництва банком, яка необхідна для оцінки фінансового стану банку і його відповідності вимогам банківського законодавства.

Наглядова діяльність НБУ охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні у частині дотримання законодавства щодо здійснення банківської діяльності. Свої наглядові та регулятивні функції НБУ здійснює шляхом реалізації таких повноважень:

здійснює всі види перевірок на місцях банків в Україні, а також перевірку достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами під час реєстрації банків та ліцензування банківських операцій;

може вимагати від банків проведення загальних зборів акціонерів (учасників) і визначає питання, за якими мають бути прийняті рішення;

може брати участь у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної ради, правління і ревізійної комісії банку з правом дорадчого голосу.

Національний банк ставить вимоги щодо здійснення обов’язкових аудиторських перевірок банків, отримує висновки незалежних аудиторських організацій про результати діяльності банків. Наглядова діяльність передбачає проведення департаментом банківського нагляду НБУ інспекційних перевірок банків, їх філій та представництв, які спрямовані на виявлення порушень і недоліків у роботі. Інспектори перевіряють законність операцій, що виконуються, стан обліку, достовірність звітів та інших документів. За підсумками інспектування керівництву банку направляється інформація, в якій зазначаються причини виявлених недоліків, оцінюється фінансовий стан банку, його можливість та шляхи виходу з ситуації, що склалася.

Безпосередньо процес нагляду за діяльністю комерційних банків здійснює територіальне управління НБУ, відділ банківського нагляду на підставі отриманої інформації та звітності. У разі порушення вимог банківського законодавства територіальне управління вирішує питання з керівництвом комерційного банку про проведення спільної наради з метою обговорення проблем діяльності цього банку, а при виявленні недоліків у роботі банку пропонується вжити заходів щодо їх усунення.

За підсумками проведеної інспекції територіальне управління інформує керівництво комерційного банку про подальші дії територіального управління, в тому числі про надання необхідних матеріалів до відповідних департаментів НБУ. Відповідні департаменти Національного банку проводять детальний аналіз наданих та матеріалів, отриманих з інших джерел, про наявність недоліків і порушень в діяльності комерційного банку та готують пропозиції щодо їх усунення.

§6. Заходи впливу Національного банку України

Завершальним етапом нагляду за комерційними банками є контроль за дотриманням у визначені строки вказівок відповідних органів щодо усунення виявлених недоліків. Для цього наглядові органи використовують законодавчо визначені заходи впливу на банки. Основними офіційними заходами є попередження, вимоги щодо усунення недоліків, штрафні санкції, передача банку під контроль наглядового органу, організація злиття або поглинання, позбавлення ліцензії на проведення окремих банківських операцій, призначення тимчасової адміністрації і як максимально негативний захід – ліквідація кредитної установи. Конкретні види санкцій, підстави та порядок їх застосування уповноваженим державним органом банківського нагляду – НБУ передбачені чинним законодавством.

Національний банк України має право застосовувати до комерційних банків відповідні санкції у випадку порушення суб’єктами банківської діяльності законодавства, обов’язкових економічних нормативів, порядку виконання банківських операцій, допущення несанкціонованої емісії, невиконання нормативно-правових актів НБУ, ненадання звітності або надання недостовірної звітності, збиткової діяльності, створення становища, яке загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку.

Особливістю банківського нагляду в Україні є можливість застосування безпосередньо штрафних санкцій за порушення банківського законодавства. При цьому норми чинного законодавства мають проміжні заходи впливу, а не лише анулювання банківської ліцензії й припинення діяльності банку. Вони включають перелік примусових заходів впливу щодо припинення некомпетентного й неправомірного управління банком, у тому числі:

можливість усунення апарату управління або голови;

грошові штрафи, що накладаються на посадових осіб за порушення банківського законодавства;

право обмежувати виплату дивідендів акціонерам комерційних банків;

можливість ліквідації філій та представництв;

можливість накладення фінансових стягнень на голову правління банку за збитки, що спричинені протизаконними діями банку.

Аналізуючи банківське законодавство в сфері банківського нагляду, можна визначити, що, по-перше, відповідальність за порушення банківського законодавства настає на підставі законів України «Про Національний банк України» та «Про банки і банківську діяльність». По-друге, досить широке коло санкцій, які можуть застосовувати наглядовці НБУ. Слід також зауважити, що на відміну від фінансових правовідносин у банківських правовідносинах представники НБУ наділені правом оперативної самостійності. В залежності від виду порушення фінансової дисципліни, його наслідків для банківської системи та суспільства в цілому орган банківського нагляду вирішує питання про застосування того чи іншого заходу відповідальності. Такий підхід підтверджується багаторічною банківською практикою, що доводить її ефективність.

Вибір заходів впливу Національним банком України визначається з урахуванням найбільш ефективного вирішення виявлених проблем, причин і характеру допущених порушень та загального фінансового стану комерційного банку.

Заходи впливу застосовуються Національним банком на підставі:

результатів планових та позапланових інспекційних перевірок діяльності банків чи їх філій;

результатів аналізу дотримання банками вимог банківського законодавства з використанням статистичної звітності, щомісячних і щоденних балансів;

результатів перевірок діяльності банків аудиторськими організаціями;

матеріалів правоохоронних органів, державних податкових служб та інших органів.

У разі порушення банками банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк адекватно вчиненому порушенню згідно зі ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» має право застосувати заходи впливу, до яких відносяться:

письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій;

скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління для прийняття програми фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку;

укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов’язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;

розпорядження щодо:

а) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;

б) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;

в) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;

г) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику;

д) заборони видавати банкові кредити;

е) накладення штрафів на:

керівників банків у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

банки відповідно до положень, затверджених Правлінням НБУ, у розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду;

є) тимчасової, до усунення порушення, заборони власнику істотної участі в банку використовувати право голосу придбаних акцій (паїв) у разі грубого чи систематичного порушення банківського законодавства або нормативно-правових актів НБУ;

ж) тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від п