7.3. небанкІвське кредитування пІдприЄмств

7.3.1. Комерційне кредитування підприємств

Кругооборот коштів підприємства в процесі виробництва продукції, послуг та інших видів комерційної діяльності часто супроводжується тимчасовим браком фінансових ресурсів — покупець продукції з різних причин не може своєчасно розрахуватися з постачальником. Тоді виникає потреба у відстрочці платежу, тобто в комерційному кредиті.

Комерційний кредит — це одна з найперших форм кредитних від­носин в економіці, саме він породив вексельний обіг і тим самим сприяв розвитку безготівкового грошового обігу. Основна мета комерційного кредиту — прискорення процесу реалізації товарів і отримання закладеного в них прибутку.

Комерційний кредит — це відповідна кредитна угода між двома підприємствами — продавцем (кредитором) і покупцем (позичаль­ником). Інструментом комерційного кредиту традиційно є вексель, що визначає фінансові зобов’язання позичальника стосовно кредитора.

Відсоток за комерційний кредит входить у ціну товару та суму векселя і, як правило, є меншим, ніж за кредит банківський. Погашення кредиту може здійснюватися:

оплатою векселя;

передаванням векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі;

переоформленням комерційного кредиту на банківський.

Комерційний кредит принципово відрізняється від банківського:

в ролі кредитора виступають не спеціалізовані кредитно-фінансові організації, а юридичні особи, що зв’язані з виробництвом або реалізацією товарів та послуг;

він надається тільки в товарній формі;

позиковий капітал інтегровано з промисловим або торговим, що знайшло практичне втілення у створенні фінансових компаній, холдингів та інших аналогічних структур, які об’єднують підприємства різної спеціалізації і напрямків діяльності.

В операціях з комерційним кредитом виникають певні ризики:

ризик можливої зміни ціни товарів;

ризик недотримання покупцем строків оплати;

ризик банкрутства покупця;

ризик можливого подорожчання кредиту.

Конкретний строк комерційного кредиту залежить від:

виду товарів і послуг;

вартості угоди;

фінансового стану покупця і постачальника;

вартості кредиту;

наявності довготривалих зв’язків між постачальниками і покупцями;

якості товару.

Комерційний кредит має свої переваги і недоліки. До переваг належать:

оперативність надання коштів у товарній формі;

технічна нескладність оформлення угоди;

надання підприємству ширших можливостей маневрування оборотними коштами;

сприяння розвитку кредиткого ринку.

Недоліками комерційного кредиту є: обмежені можливості в часі та розмірах; наявність помітного ризику для кредитора; можливість небажаного впливу банків, що дисконтують векселі.

Нині на практиці застосовуються переважно три різновиди комерційного кредиту:

кредит із фіксованим терміном погашення;

кредит із погашенням після фактичної реалізації позичальником одержаних товарів;

кредитування за відкритим рахунком, коли постачання наступ­ної партії товарів на умовах комерційного кредиту здійснюється до моменту погашення попередньої заборгованості.

У ХІХ і на початку ХХ ст. у розвинених країнах у галузі внутрішньої і міжнародної торгівлі переважав традиційний вексельний кредит, із наданням продавцем покупцеві права погашати його частинами. Практикувалось надання продавцями комерційного кредиту у вигляді відстрочки платежів, без оформлення її векселем, а також надання покупцями комерційного кредиту постачальникам через авансові платежі.

Нині традиційний вексельний кредит починає поступатись місцем кредиту, що надається продавцями покупцям через простий запис вартості проданих у кредит товарів.

Сьогодні у розвинених країнах відкритий рахунок є основним фінансовим інструментом збуту продукції в оптовій торгівлі. Такий рахунок як одна з форм розрахунково-кредитних відносин між продавцем і покупцем широко застосовується у Великобританії, Німеччині, Франції та інших країнах.

Кредит за відкритим рахунком має кілька переваг порівняно з комерційним кредитом у вексельній формі. По-перше, кредит у вексельній формі дещо обмежений, оскільки вексельний кредит може надаватися підприємствами, що виготовляють продукцію, тільки підпри­ємствам, що їх споживають, або товаровиробниками — торговим фірмам. Кредит за відкритим рахунком не має таких обмежень. Механізм кредитування й розрахунків за відкритим рахунком найчастіше застосовується у взаємних зустрічних поставках підприємств. На відкритому рахунку відображуються взаємні фінансові вимоги й зобов’язання, відбувається залік таких вимог і зобов’язань, що дещо зменшує платіжні ризики. По-друге, така система кредитування й розрахунків простіша у технічному відношенні порівняно із вексельною формою.

Нині механізм комерційного кредиту істотно змінився. Значно розсунулися його межі. Якщо на початку нинішнього століття комерційний кредит функціонував переважно в галузі торгівлі, то нині його використовують практично всі промислові компанії і торгові фірми. Завдяки йому фінансується збут не тільки великих, а й дрібних партій товарів.

З метою прискорення реалізації товарів і перетворення товарного капіталу на грошовий застосовують такий спосіб надання комерційного кредиту покупцям, як торгові знижки з покупної вартості товару (сконто).

Такий спосіб  надання комерційного кредиту полягає в тім, що підприємствам-покупцям надається знижка за умови оплати товару у визначений термін. Якщо оплату здійснено покупцем своєчасно, то ціна товару зменшується на суму торгової  знижки. Розмір знижки підприємство-кредитор визначає самостійно. У зарубіжній практиці вона становить, як правило, 1—3\% вартості товару.

Величина сконто визначається у відсотках, диференціюється залежно від строку оплати кредиту і орієнтується на чинний рівень від­соткових ставок.

Підприємства з готовністю надають покупцям сконто, оскільки вартість товару здебільшого калькулюється так, що сума відстрочених платежів (тобто відсотки за наданий кредит) входить у ціну товару. Якщо ж оплата відбувається раніше, то замовнику товару надається знижка у формі сконто.

Сезонний кредит застосовується підприємствами з метою створення необхідних запасів у період проведення сезонного розпродажу і дає змогу виробникові відстрочити платежі до кінця розпродажу. Перевага такого кредиту полягає в тім, що підприємства можуть випускати продукцію без додаткових витрат на складування і зберігання.

Консигнація — застосовується здебільшого за реалізації нових товарів, попит на які важко передбачити. Суть консигнації полягає в тім, що роздрібна торгівля може одержувати товарно-матеріальні цінності без конкретного зобов’язання. Це означає, що оплата виробнику здійснюється тільки за умови реалізації товару. Коли попиту на новий товар не буде, товар повертають підприємству-виробнику.

Комерційний кредит в Україні набрав певного розвитку з прийняттям постанови Верховної Ради «Про застосування векселів у господарському обігу». Підприємствам і організаціям дозволено здійснювати постачання продукції, виконання робіт та надання послуг у кредит, використовуючи для оформлення таких угод векселі (рис. 7.10).

Рис. 7.10. Обіг векселя у комерційному кредитуванні

1. Трасант передає разом з товаром і виставлений на нього вексель (тратту) трасату. Трасат ставить на векселі під словом «Акцептовано» або «Приймаю» свій підпис, тобто дає згоду на оплату. Ця дія називається акцептуванням. 2. Акцептований вексель трасат повертає трасанту. 3. Трасант передає цей вексель ремітенту (одержувачу). 4. Ремітент, тобто останній власник векселя, пред’являє його до оплати.

У певних випадках підприємство—власник векселя до настання терміну сплати векселя може дисконтувати його в комерційному банку. Тоді комерційний кредит трансформується у банківський.

Вексель мусить бути оплаченим у день його пред’явлення ремітентом. У разі відмовлення від оплати кредитор наступного дня може подати протест або відстрочити (пролонгувати) термін погашення векселя. Це можливо, якщо власник векселя і боржник домов­ляться про виставлення нового векселя. Новий вексель виписують на попередню суму боргу, додаючи відповідні відсотки і комісійні платежі за користування новим кредитом. Коли боржник неспроможний оплатити вексель, кредитор може пред’явити претензію будь-кому з учасників вексельного обігу в порядку регресу.

Відносно недавно виникли нові види комерційного кредиту. Це міжфірмові грошові кредити, що надаються під комерційні папери і прості векселі. У деяких країнах, наприклад у США, набули поширення комерційні папери нефінансових компаній, що гарантовані банками. Як засіб короткострокового залучення грошових коштів комерційні папери конкурують з депозитними сертифікатами та казначейськими векселями.

7.3.2. Лізингове кредитування підприємств

За економічної кризи більшість підприємств України неспроможна власними коштами здійснювати технічне оновлення виробництва. Відтак виникає об’єктивна необхідність розвитку лізингового бізнесу, що уможливлює залучення приватних інвестицій для фінансової підтримки підприємств, особливо у сфері малого та середнього бізнесу.

Термін «лізинг» походить від англійського дієслова «to lease», що означає «брати в оренду».

Будь-яка лізингова операція має фінансовий (кредитний) характер. Власник майна (лізингодавець) надає користувачу (лізинго­одержувачу) фінансову послугу: він купує майно у власність і за рахунок періодичних внесків лізингоодержувача покриває його повну вартість та отримує певний прибуток у вигляді лізингової маржі.

В економічному розумінні лізинг — це кредит, який надається в товарній формі лізингодавцем лізингоодержувачу. Суб’єктами кредитних відносин тут виступають: у ролі кредитора — лізингодавець, позичальника — лізингоодержувач.

З економічного погляду лізинг має певну схожість з банківським кредитом, який надається на придбання основних фондів. Кредитні та лізингові відносини між позичальником (лізингоодержувачем) та кредитором[6] (лізингодавцем) будуються на умовах терміновості, оплати, повернення, матеріального забезпечення (застави).

Разом з тим між банківським кредитом та лізингом є певні відмінності (табл. 7.3).

Сутність лізингу проявляється у його функціях:

фінансовій;

виробничій;

збутовій.

Фінансова функція полягає:

— у звільненні підприємства від одномоментної повної оплати придбаних основних фондів та наданні їх на умовах довгострокового кредиту;

— у використанні підприємством податкових та амортизаційних пільг.

Оскільки орендну плату зараховують до складу валових витрат, то відповідним чином зменшується оподатковуваний прибуток підприємства.

Застосування механізму  прискореної амортизації сприяє не тільки зменшенню оподатковуваного прибутку в лізингоодержувача, а й прискоренню технічного оновлення виробництва.

Виробнича функція полягає в оперативному вирішенні проблеми переоснащення виробництва не через купівлю машин та обладнання, а через їх тимчасове використання на умовах лізингу. Це ефективний засіб для забезпечення доступу підприємств до нових технологій та техніки.

Таблиця 7.3

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКІВСЬКОГО ТА ЛІЗИНГОВОГО КРЕДИТУ

Збутова функція полягає в розширенні кола споживачів та освоєнні нових сегментів ринку за рахунок залучення насамперед тих підприємств, що неспроможні відразу придбати те чи інше майно.

Об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме майно, що його можна віднести до основних фондів, яке не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень на передачу в лізинг (оренду).

До об’єктів лізингу належать:

машини та обладнання;

засоби обчислювальної техніки;

виробничі будівлі та споруди;

інші основні фонди.

Не можуть бути об’єктами лізингу:

об’єкти оренди державного майна, крім окремого, індивідуально визначеного майна державних підприємств;

земельні ділянки та інші природні об’єкти.

Класичному лізингу притаманний тристоронній характер взаємовідносин: лізингодавець, лізингоодержувач, постачальник.

Лізингодавець — суб’єкт підприємницької діяльності, у тім числі банківська (небанківська) фінансова установа, яка передає в користування об’єкти лізингу згідно з договором.

Лізингоодержувач — суб’єкт підприємницької діяльності, який отримує в користування об’єкти лізингу за договором.

Постачальник лізингового майна — суб’єкт підприємницької діяльності, який виготовляє машини, обладнання тощо і (або) передає власне майно, яке є об’єктом лізингу.

Лізингодавцями можуть бути:

лізингові компанії;

комерційні банки;

філії, підрозділи підприємств—виробників обладнання;

державні й місцеві органи (комітети з управління майном; відділи постачання).

Лізингоодержувачі — це:

юридичні особи, зайняті виробництвом тієї чи іншої продукції;

фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю.

До категорії продавців майна належать:

виробники машин та обладнання;

оптово-збутові організації;

торгові фірми;

власники майна та інші учасники угоди.

Крім основних учасників, у лізинговому бізнесі беруть участь посередники, тобто особи, що репрезентують економічні інтереси як продавців, так і покупців об’єктів лізингу. До таких належать:

страхові компанії;

брокерсько-дилерські фірми;

сервісні центри з обслуговування машин та устаткування;

інші посередники.

Залучення посередників у лізинговий бізнес приводить до скорочення терміну оборотності капіталу, унаслідок чого підвищується дохідність виробництва.

Взаємодію між учасниками лізингового бізнесу показано на рис. 7.11.

Для кожного із учасників лізингової діяльності цей вид підприєм­ницької діяльності має певні переваги.

Для продавця майна лізинг є зручним засобом вирішення не тільки виробничо-технічних, а й фінансових проблем. Наприклад, за умов надвиробництва лізинг виступає як дійовий інструмент від-

Рис. 7.11. Взаємодія між учасниками лізингового бізнесу

1.Ініціація отримання замовлення на лізинг. 2. Заявка на лізинг. 3. Розгляд заявки. 4. Заявка на проведення маркетингового дослідження основних постачальників обладнання. 5. Вибір найпридатнішого постачальника. 6. Пакет документів на вимогу лізингодавця. 7. Оцінка фінансового стану клієнта та ефективності лізингового проекту. 8. Замовлення-наряд на устат­кування. 9. Вибір банку-кредитора. 10. Вибір страхової компанії. 11. Домовленість щодо продажу майна за залишковою вартістю.

шкодування вкладеного капіталу, оскільки оплата продукції підприємства здійснюється відразу після підписання угоди. Таким чином, скорочується можливість «заморожування» капіталу підприємства у вигляді залишку готової продукції на складі. Більше того, підприємство-постачальник позбавлене необхідності використовувати комер­ційний кредит.

Підприємство — лізингоодержувач також здобуває дуже суттєві переваги:

лізинг дає змогу на 100\% фінансувати придбання основних фондів на відміну від банківського кредиту, де фінансовими ресурсами забезпечується тільки 60—70\% їхньої вартості;

підприємству простіше отримати майно в лізинг, ніж позику на його придбання; лізингове майно виступає як застава, право власності на нього належить лізингодавцю;

зменшується ризик морального старіння обладнання, тому що підприємство бере його не у власність, а в оренду: відтак розширюються можливості оперативного оновлення застарілої техніки без залучення власного капіталу на його фінансування;

лізингове майно не зараховується на баланс підприємства, що підвищує ліквідність суб’єкта господарювання та його можливість отримати банківський кредит;

лізингові платежі включають до складу валових витрат, що змен­шує оподатковуваний прибуток підприємства-лізингоотримувача;

зменшується ризик виробництва нової продукції, оскільки за недостатнього попиту на неї підприємство може повернути об’єкт лізингу безпосередньо лізингодавцю;

досягається ефект фінансового стимулювання, оскільки щорічні фінансові вигоди перевищують розмір відсотків за банківський кредит.

Поряд з перевагами лізинг має певні недоліки:

вартість лізингу для лізингоодержувача вища на суму лізингової маржі, ніж вартість звичайної позики;

складання лізингової угоди потребує тривалого часу та складнішої організації, ніж складання угоди про звичайну банківську позику;

лізингодавець бере на себе ризик можливого морального старіння основних фондів та неповного і несвоєчасного отримання лізингових платежів.

Підприємство, що прагне отримати основні фонди на умовах кредиту-оренди, має пройти лізинговий процес, який складається з таких етапів:

підготовка та обгрунтування лізингового проекту;

юридичне оформлення лізингової угоди;

виплата лізингових платежів;

повернення об’єкта лізингу або викуп його за залишковою вартістю.

Механізм укладання та реалізації лізингової угоди зображено на рис. 7.12.

Підприємство подає до лізингової компанії чи банку: заяву, економічне обгрунтування лізингової угоди (бізнес-план), нотаріально засвідчені копії установчих документів, бухгалтерський баланс за останній рік або квартал та інші документи на вимогу лізингодавця. Лізингодавець здійснює оцінку платоспроможності підприємства (лізингоодержувача) за схемою, що її прийнято для аналізу банком кредитоспроможності своїх клієнтів. У зв’я­зку з тим, що лізингова операція має довгостроковий характер, лізингодавця цікавить, насамперед, не поточний, а перспективний фінансовий стан підприємства-лізингоодержувача. Після позитивного висновку щодо платоспроможності лізингоодержувача й ефективності лізингового проекту лізингодавець направляє постачальнику замовлення-наряд на придбання об’єкта лізингу. Між підприємством-постачальником та лізинговою ком­панією укладається договір купівлі-продажу основних фондів, які передаються в лізинг підприємству-лізингоодержувачу. Ці операції оформлюються такими документами:

Акт приймання-передачі об’єкта лізингу в експлуатацію.

Лізинговий договір між лізингодавцем та лізингоодержувачем.

Договір на технічне обслуговування майна, що передається в лізинг, коли обслуговування здійснюватиме лізингодавець.

Рис. 7.12. Механізм укладання і реалізації лізингової угоди

1. Надходження замовлення на лізинг обладнання. 2. Аналіз замовлення, замовника (як потенційного лізингоотримувача). 3. Вивчення та обговорення умов постачання обладнання. 4. Прийняття рішення щодо участі в угоді. 5. Укладання лізингової угоди. 6. Укладання кредитної угоди, отримання кредиту для виплати авансу та сплати митних зборів. 7. Укладання кредитної угоди, отримання кредиту для придбання обладнання. 8. Укладання договору купівлі-продажу, оплата вартості майна. 9. Постачання обладнання. 10. Укладання приймально-передавального акта щодо обладнання. 11. Страхування майна на користь лізингодавця за рахунок лізингоодержувача. 12. Сплата лізингових платежів. 13. Погашення кредиту лізинго- одержувачем. 14. Погашення кредиту лізингодавцем.

Майно передається в лізинг тільки після укладання лізингоодержувачем договору страхування об’єкта лізингу на користь лізингодавця.

Лізингоодержувач зобов’язаний забезпечити підтримування в належному стані лізингового майна, а також здійснювати виплати відповідних лізингових платежів.

До складу лізингових платежів включають:

суму відшкодування вартості об’єкта лізингу, що амортизується, на строк, за який вноситься лізинговий платіж;

суму, що сплачується лізингодавцю як відсоток для придбання майна згідно з договором лізингу;

платіж-винагорода лізингодавцю за отримане в лізинг майно;

відшкодування страхових платежів за договором страхування об’єкта лізингу, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем;

інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Приклад 5.

На основі цих вихідних даних лізингодавець для підприємства-лізингоотримувача складає графік лізингових платежів (табл 7.4).

Виплата лізингових платежів здійснюється згідно з графіком, погодженим з обома сторонами.

Таблиця 7.4

РОЗРАХУНОК ЛІЗИНГОВИХ ПЛАТЕЖІВ, тис. грн.

Підприємство-лізингоодержувач перестає сплачувати лізингові платежі після закінчення терміну чинності лізингової угоди. Лізингоодержувач при цьому має право:

повернути обладнання лізингодавцю;

поновити або укласти нову лізингову угоду;

придбати обладнання за залишковою вартістю.

Спосіб подальшого використання лізингового майна залежить від напрямків інвестиційної стратегії підприємства.

Лізинг-кредит сприяє активізації інвестицій приватного капіталу у сферу виробництва, поліпшенню фінансового стану товаровиробників, а також підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних підприємств.

7.3.3. Державне кредитування підприємств

Державний кредит — це економічні відносини, які виникають між підприємством і державою внаслідок купівлі першим державних цінних паперів (підприємство стає кредитором держави), а також унаслідок одержання бюджетних і позабюджетних кредитів (підприємство стає позичальником).*

Державне кредитування здійснюється наданням бюджетних позик безпосередньо міністерствам, відомствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади для фінансування через банківські установи:

пускових об’єктів;

раніше розпочатих новобудов виробничого призначення;

технічного переозброєння і реконструкції діючих підприємств незалежно від форм власності.

Фінансування інвестиційних потреб підприємств буває цільовим, прямим, поворотним, терміновим, забезпеченим заставою чи гарантією (поручительством).

Бюджетні позики надаються на таких умовах:

обсяги бюджетних кредитів на відповідний рік доводяться до міністерств, відомств, інших центральних органів державної влади, які фінансуються Міністерством економіки, після затвердження Державної програми економічного й соціального розвитку України;

перелік будов і об’єктів виробничого призначення, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, визначає Міністерство економіки за погодженням з Міністерством фінансів і подає його на затвердження Кабінету Міністрів України у складі Державної програми економічного й соціального розвитку України на рік, що планується;

терміни погашення бюджетних кредитів не перевищують трьох років, а в окремих випадках — п’яти років;

погашення бюджетних кредитів починається через рік після закінчення будівництва, реконструкції або технічного переозброєння об’єкта кредитування (якоїсь його черги, пускового комплексу) і здійснюється щоквартально;

погашення бюджетних кредитів, які використовуються на придбання обладнання, що не входить у систему будівель, починається наступного за плановим року і здійснюється щоквартально протягом не більше двох років;

за користування бюджетними позиками встановлюється відсоткова ставка, яка  визначається Мінфіном України щорічно під час формування державного бюджету.

Організація роботи з обслуговування бюджетних кредитів, їх обліку і проведення розрахунків з позичальниками покладається на вповноважені комерційні банки України.

Механізм надання бюджетних позик підприємствам зображено на рис. 7.13.

Уповноважені банки використовують бюджетні кредити  відповідно до цільового призначення.

Рис. 7.13. Порядок фінансування інвестиційних потреб підприємств  за рахунок бюджетних позик через уповноважені банки України

1. Перерахування на окремий рахунок коштів, у межах яких надається бюджетна позика відповідно до Державної програми економічного і соціального розвитку України. 2. Укладання кредитної угоди з визначенням умов надання позик і їх гарантованого повернення у відповідний термін. 3. Порядок подання інформації про об’єкти, які фінансуються. 4. Укладання кредитних договорів у місячний термін з моменту одержання замовником бюджетних позик. 5, 5а. Копії кредитних договорів і додатків до них, які подаються у двотижневий термін з моменту їх підписання банком.

банками в межах бюджетної позики за умови надходження від позичальника розрахунково-грошових документів.

За користування бюджетним кредитом підприємства сплачують відсоток бюджету й банку в установлені терміни. Зокрема, кошти підприємств, які надходять у банк за користування бюджетною позикою, перераховуються в державний бюджет в обсязі 60\%, а коли до позичальника застосовано штрафні санкції — 70\% від загальної суми сплачених підприємством відсотків. Решта суми поступає в уповноважений банк для покриття витрат на обслуговування бюджетної позики.

Оплата відсотків здійснюється за рахунок власних коштів під- приємства.

Контроль за цільовим і ефективним використанням бюджетних кредитів покладається безпосередньо на банки, що фінансують позичальника. До недисциплінованих позичальників, що порушують кредитну угоду, застосовують штрафні санкції.

Штрафні санкції до підприємств-позичальників не застосовуються в разі несвоєчасного одержання позичальником бюджетної позики у передбачених обсягах, а також тимчасової консервації об’єкта за браком коштів для продовження його будівництва.

Державне кредитування підприємств може здійснюватися для забезпечення післяприватизаційної фінансової підтримки.

Приватизовані підприємства кредитуються Фондом державного майна України. Кредитування проводиться за рахунок коштів Державного позабюджетного фонду приватизації та коштів, передбачених Державною програмою приватизації. Фінансування здійснюється на умовах забезпечення повернення, платності і цільового характеру використання коштів.

Кредити за рахунок коштів Державного позабюджетного фонду приватизації надаються за таких умов:

у статутному фонді приватизованого підприємства державна частка не перевищує 25\%;

загальний обсяг кредиту не перевищує 33\% загального обсягу надходження коштів від продажу майна відповідного підприємства (незалежно від його вартості);

приватизовані підприємства не належать до об’єктів комунальної власності;

продаж підприємства не був здійснений за приватизаційні папери.

Розмір плати за кредит встановлюється на рівні облікової ставки Національного банку України.

Для одержання цільових кредитів підприємства подають у Фонд державного майна України такі документи:

заяву на одержання кредиту із вказівкою його обсягу, мети використання, умов повернення;

копії засновницьких документів підприємства-засновника;

довідку комерційного банку про залишок коштів на рахунку підприємства і брак заборгованості за одержаними раніше позиками;

довідку органів Державної податкової адміністрації про своєчасну сплату податків;

баланс (копію) на останню звітну дату, засвідчений податковою інспекцією;

висновки останньої аудиторської перевірки фінансового стану підприємства;

техніко-економічне обгрунтування використання кредиту у вигляді бізнес-плану;

перелік майна, яке служитиме заставою і є власністю підприємства-позичальника;

інші документи на вимогу Фонду.

Після експертизи документів Фонд повідомляє підприємство та відповідні вповноважені комерційні банки про свою згоду та умови кредитування. Уповноважені банки на підставі вивчення кредито­спроможності позичальників здійснюють кредитування за дорученням Фонду. Підприємство після одержання повідомлення Фонду про включення його у списки підприємств-позичальників звертається до вповноваженого комерційного банку для здійснення кредитування в межах коштів, виділених Фондом.

Комерційні банки після перевірки кредитоспроможності підприємства-позичальника мають право відмовитись від укладання договору кредитування, якщо підприємство не має достатніх гарантій повернення кредиту. Згода вповноваженого комерційного банку є підставою для Фонду укласти договір із банком і переказати йому кошти Державного позабюджетного фонду приватизації для кредитування підприємства. Одержавши ці кошти, уповноважений комерційний банк і підприємство укладають кредитний договір. Для забезпечення гарантій повернення кредиту і відсотків за користування ним укладається також договір застави. Об’єктом застави можуть бути ліквідні активи підприємства-позичальника.

Контроль за цільовим використанням і своєчасним погашенням кредиту і відсотків за користування ним здійснює комерційний банк.

7.3.4. Кредитування підприємств за рахунок коштів міжнародних фінансово-кредитних інститутів

Нині комерційні банки України дуже рідко надають підприємствам довготермінові кредити. Можливість отримати такий кредит є реальнішою через кредитні лінії Світового банку і Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), що надаються уповноваженими банками.

Головні критерії та обсяги фінансування підприємств по лінії ЄБРР:

фінансуються тільки проекти підприємств з приватною формою власності, які функціонують переважно у галузях сільськогосподарського виробництва, харчової промисловості та послуг;

допроектні активи підприємств не повинні перевищувати 2,5 млн доларів США за винятком вартості споруд та будівель;

кількість працівників не повинна перевищувати 500 осіб;

частка приватної власності має бути не меншою за 51 \%;

підприємство має відповідати вимогам техніки безпеки, екологічним, санітарно-гігієнічним,  а також іншим нормам охорони довкілля, що встановлені законодавством України;

власний внесок позичальника в проект не може бути меншим за 30\% вартості проекту;

коефіцієнт обслуговування боргу (відношення прибутку позичальника після сплати податків, амортизаційних відрахувань та витрат на сплату відсотків за всіма позиками до всієї заборгованості підприємства з урахуванням кредиту ЄБРР) має бути не меншим за 1,3.

За рахунок коштів ЄБРР здійснюються короткострокове та довгострокове фінансування проектів, які задовольняють вимоги ЄБРР.

Короткострокове кредитування надається для реалізації експорт­них контрактів та придбання імпортної продукції з метою подальшого використання в процесі виробництва.

Довгострокове кредитування надається для фінансування основних засобів (придбання нового вітчизняного та імпортного обладнання).

Типові умови кредитування такі:

мінімальна сума кредиту — 50 тис. дол. США;

максимальна сума кредиту — встановлюється для кожного уповноваженого банку індивідуально;

термін короткострокового кредиту — від 6 до 12 місяців;

максимальний термін довгострокового кредиту — 5 років;

максимальна відстрочка погашення основної суми боргу — 2 роки (тривалість пільгового періоду);

орієнтовна ставка відсотків за користування кредитом — 15\% річних.

У кредитному договорі встановлюються терміни сплати відсотків за кредитом ЄБРР. Протягом усього строку кредитування під­приємство надсилає в банк щомісячні та щоквартальні повідомлення про хід виконання робіт згідно з бізнес-планом.

За рахунок коштів ЄБРР кредитуванню підлягають тільки фінансово окупні та забезпечені заставою проекти. При цьому вартість застави не повинна бути меншою 140\% суми загальної заборгованості за кредитом за умови підтримування позичальником коефіцієнта обслуговування боргу.

Кредитні кошти не спрямовуються: на рефінансування вже існуючих зобов’язань приватних підприємств або на фінансування придбання цінних паперів діючих підприємств і нерухомості; на реалізацію проектів, пов’язаних з ігорним бізнесом, виробництвом або постачанням зброї та ін.

Підприємство здійснює платежі згідно з умовами кредитної угоди, укладеної з банком.

Для отримання кредиту за рахунок коштів ЄБРР, підприємство-позичальник направляє в уповноважений банк такі пакети документів (рис. 7.14):

загальні;

установчі;

фінансові;

підтвердження щодо забезпечення кредиту;

спеціальні.

Крім зазначених документів підприємство-позичальник подає в банк бізнес-план, на основі якого оцінюється ефективність запропонованого проекту.

За позитивної оцінки фінансового стану підприємства та проекту укладається кредитна угода між уповноваженим банком та позичальником.

Приклад 6.

Підприємство «Альфа» на придбання обладнання просить в уповноваженому банку кредит на суму 2 200 000 дол. США під 16 \% річ­них на 5 років з пільговим періодом кредитування 1 рік (відстрочка погашення основної суми боргу). На основі прогнозу прибутку та прогнозу руху грошових потоків підприємства (табл. 7.5) розраховується коефіцієнт обслуговування боргу:

Кб = (П – Пп +Ав + Вк)/Зз,

де Кб — коефіцієнт обслуговування боргу;

П — прибуток;

Пп — податок на прибуток;

Ав — амортизаційні відрахування;

Вк — відсотки за кредит за всіма позиками підприємства;

Зз — загальна заборгованість підприємства з урахуванням кредиту ЄБРР.

Таблиця 7.5

ПРОГНОЗ ПРИБУТКУ ТА РУХУ КОШТІВ ПО РОКАХ

Розрахунок коефіцієнта обслуговування боргу у перший рік

(555 280 – 166 584 + 115 000 + 352 000) /352 000 = 2,43.

У перший рік не погашається сума основного боргу, а в наступні періоди (2–5 років) основний борг погашається підприємством частинами (по 550 000 дол. США).

Підприємства України мають можливість отримувати кредити за рахунок коштів Світового банку, Агентства США з міжнародного розвитку, Фонду Євразія, а також коштів урядів зарубіжних країн. Переважно кредити надаються малим та середнім підприємствам через уповноважені банки України. Загальний огляд кредитної підтримки малих та середніх підприємств України за рахунок коштів міжнародних організацій, а також коштів урядів окремих країн подано в таблиці 7.61.

Таблиця 7.6

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРЕДИТНОЇ ПІДТРИМКИ УКРАЇНСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ЗА РАХУНОК КОШТІВ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ ІНСТИТУТІВ ТА МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Ситуації і тести до розділу 7

Ситуація № 1. У комерційний банк надійшли заявки від під­приємств на отримання кредиту за кредитною лінією ЄБРР. У заявках підприємства сповістили про себе такі дані (табл. 7.7):

Таблиця 7.7

Відсоткова ставка за кредит — 15\% річних.

Поясніть, заявку якого клієнта уповноважений банк схильний буде задовольнити.

Розрахуйте для даного клієнта коефіцієнт обслуговування боргу.

Які документи підприємство повинно подати в банк для від­криття кредитної лінії?

Ситуація № 2. Фінансово-лізинговий дім (ФЛД) здав майно вартістю 1 200 000 грн. підприємству в лізинг на умовах річної норми амортизаційних відрахувань 20\%. Ставки комісійної винагороди за лізингові послуги — 20\%. ФЛД для фінансування лізингової угоди залучив банківський кредит на суму 500 000 грн. під 30\% річних.

Лізингові платежі сплачуються за кожне півріччя. ПДВ на лізингові платежі не сплачується ФЛД. ФЛД уклав з лізингоотримувачем договір фінансового лізингу терміном на 4 роки. Дата укладення лізингової угоди —30.06.97 р.

Розрахуйте лізингові платежі, які має сплачувати підприємство-лізингоодержувач за кожне півріччя та в цілому за весь термін дії лізингової угоди.

Побудуйте графік виплат підприємством платежів ФЛД.

Для розрахунку лізингових платежів пропонується заповнити таку таблицю (табл. 7.8).

Таблиця 7.8

ТЕСТИ ДО РОЗДІЛУ 7

Знайдіть правильну відповідь.

ТЕСТ 1. Знайдіть правильне визначення кредитних відносин:

грошові відносини, що пов’язані з процесом розподілу та перерозподілу капіталу;

грошові відносини, що виникають у сфері виробництва продуктів для їхнього використання;

відносини, що пов’язані із заборгованістю одного з учасників економічної чи фінансової операції;

відносини, що пов’язані з необхідністю забезпечення безперервності зміни форм вартості валового національного продукту в процесі його руху.

ТЕСТ 2. Знайдіть правильне визначення економічної сутності кредиту:

кредит — це форма руху позичкового капіталу, що надається на умовах повернення;

кредит — це економічні відносини, що виникають між кредитодавцем і кредитоодержувачем;

кредит — це рух вартості у сфері товарного обміну;

кредит — це позичка в грошовій або товарній формах на умовах повернення.

ТЕСТ 3. Об’єктами кредитування можуть бути:

грошові кошти;

товарно-матеріальні цінності;

виконані роботи чи надані послуги;

банки;

держава;

ТЕСТ 4. Хто встановлює відсоткову ставку за користування бюджетними позиками?

Національний банк України.

Уповноважений комерційний банк.

Кабінет міністрів України.

Верховна рада України.

Міністерство фінансів України.

ТЕСТ 5. На які цілі надається банківський кредит?

Фінансування оборотного капіталу.

Покриття збитків від господарської діяльності.

Викуп приватизованого підприємства.

На збільшення статутного фонду банку.

Для внесення платежів у бюджет.

ТЕСТ 6. До видів банківського кредиту належать:

овердрафт;

контокорентний кредит;

обліковий кредит;

акцептний кредит;

авальний кредит;

комерційний кредит;

лізинг;

державний кредит.

ТЕСТ 7. Об’єктом лізингу можуть бути:

машини та обладнання;

транспортні засоби;

засоби обчислювальної техніки;

виробничі будівлі та споруди;

земельні ділянки та інші природні об’єкти;

об’єкти оренди державного майна.

ТЕСТ 8. Організація роботи з обслуговування бюджетних кредитів, їхнього обліку й проведення розрахунків позичальниками покладається на:

Національний банк України;

Міністерство фінансів України;

Державне казначейство України;

уповноважені комерційні банки України.

ТЕСТ 9. Приватизовані підприємства кредитуються:

Національним банком України;

уповноваженими комерційними банками України;

Фондом державного майна України.

ТЕСТ 10. Види кредиту, що оформлюються векселем:

державний;

комерційний;

банківський;

споживчий;

ломбардний.

ТЕСТ 11. Авальний кредит — це:

кредит, який надається банками у вигляді гарантійної послуги;

офіційне повідомлення про виконання розрахункової послуги;

різновид споживчого кредиту, де гарантами виступають члени колективу на засадах кругової поруки;

кредит, який надається одним підприємством іншому.

ТЕСТ 12. Ломбардний кредит — це:

кредит, який надається фізичними особами одна одній;

кредит під заставу депонованих у банку цінних паперів;

кредит, який надається під заставу майна;

різновид споживчого кредиту.

ТЕСТ 13. Факторинг — це:

купівля банком у клієнта права на вимогу боргу;

діяльність комерційного банку за дорученням;

посередництво в одержанні клієнтом боргу;

здача в оренду на тривалий строк предметів довгострокового користування.

ТЕСТ 14. Комерційний кредит — це економічні відносини, які виникають між:

підприємствами;

комерційними банками й підприємствами;

державою та комерційними банками;

державою та підприємствами.

ТЕСТ 15. Консорціумний кредит — це:

кредит, що надається великим об’єднанням підприємств для здійснення господарської діяльності;

кредит, що надається об’єднанням банків суб’єктам господарської діяльності;

кредит, що надається банком суб’єкту господарювання за умови, що вони обидва є членами того самого об’єднання (консорціуму);

усі відповіді правильні.

ТЕСТ 16. Хто встановлює розміри відсоткових ставок за видачі кредиту комерційними банками?

Верховна Рада України.

Національний банк України.

Комерційні банки самостійно.

Позичальники, виходячи зі своїх інтересів.

ТЕСТ 17. Кредитна лінія — це:

угода, за якою банк зобов’язується надати позичальнику кредити на раніше узгоджену суму протягом певного періоду;

це згода, але не зобов’язання комерційного банку надати кредит позичальнику;

межа, яка встановлює максимальні й мінімальні розміри та терміни видачі кредиту одному позичальнику;

ліміти видачі кредитів.

ТЕСТ 18. Лізинговий кредит — це:

надання суб’єктами господарювання взаємної відстрочки платежів за товарно-матеріальні цінності;

взаємна передача суб’єктами господарювання матеріальних цінностей на умовах оренди;

надання банком кредиту на умовах відстрочки платежу;

правильної відповіді немає.

ТЕСТ 19. Погашення кредиту частинами, що зменшуються, називається:

достроковим погашенням;

одночасним погашенням;

погашенням із розстрочкою платежу;

регресивним погашенням.

ТЕСТ 20. Кредитні кошти ЄБРР спрямовані на:

придбання нового вітчизняного та імпортного обладнання;

придбання імпортної продукції з метою дальшого її використання в процесі виробництва;

придбання цінних паперів діючих підприємств і нерухомості;

реконструкцію народногосподарського комплексу.

ТЕСТ 21. Що таке кредитоспроможність?

здатність позичальника в повному обсязі і в узгоджений строк розрахуватися за борговими зобов’язаннями;

здатність кредитора в повному обсязі в узгоджений строк надати кредит позичальнику;

здатність кредитора в повному обсязі погасити свої зобов’язання перед клієнтами;

правильної відповіді немає.

ТЕСТ 22. З якого моменту повинні нараховуватися відсотки за користування кредитом?

з моменту підписання кредитної угоди;

з моменту надходження кредиту на рахунок позичальника;

з моменту погашення першої частини кредиту позичальника;

з моменту отримання доходу за рахунок кредиту.

ТЕСТ 23. На які цілі забороняється видача кредитів?

на покриття поточних витрат підприємств;

на покриття збитків від господарської діяльності;

на придбання об’єктів приватизації;

на придбання цінних паперів.

ТЕСТ 24. Непряме кредитування — це:

надання кредиту небанківським установам;

надання кредиту позичальникам через посередників;

надання кредиту кредиторам на вимогу позичальника в міру потреби в ньому;

надання кредиту у вигляді матеріальних цінностей.