Фінансова діяльність суб’єктів господарювання - Навчальний посібник (Терещенко О. О.)

6.3. облІгацІЇ пІдприЄмств

6.3.1. Види облігацій та їх параметри

Облігації підприємства розглядаються як класичний інструмент залучення суб’єктами господарювання позичкового капіталу на довгостроковий період. Випуск облігацій, як правило, розрахований не на якихось конкретних капіталодавців, а на ринок капіталів у цілому.

Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою доходу, порядок визначення якого передбачається умовами випуску.

Облігації можуть випускатися підприємствами всіх передбачених законом форм власності, об’єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Як правило, облігації емітуються крупними АТ чи ТОВ, які мають достатній рівень кредитоспроможності та репутацію для успішного розміщення цінних паперів на ринку. Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явника. Враховуючи те, що строк, на який розміщуються облігації, становить здебільшого від 5 до 15 років, для спрощення процедури передачі права власності більшість підприємств випускають облігації на пред’явника.

Облігації підприємств повинні мати такі реквізити:

найменування цінного папера — «облігація»,

фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій;

фірмове найменування або ім’я покупця (для іменної облігації);

номінальну вартість облігації;

строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій);

місце і дату випуску, а також серію і номер облігації;

підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента.

До облігацій, запропонованих для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні додаватися купонні листи на виплату процентів. Купонний лист повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона; номер облігації, по якій виплачуються проценти; найменування емітента і рік виплати процентів.

Облігації всіх видів оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, — в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій, її вартість виражається у гривнях. Кошти від розміщення облігацій підприємств направляються на цілі, визначені при їх випуску (як правило, це реалізація довгострокових інвестиційних проектів).

До основних переваг фінансування на основі емісії облігацій можна віднести такі:

диверсифікація капіталодавців, зокрема кредиторів;

залучення коштів здійснюється на довгостроковий період;

податкові переваги, оскільки проценти за облігаціями відносяться на зменшення оподаткованого доходу емітента;

порівняно з акціями облігації є менш ризиковим об’єктом вкладення коштів для інвесторів.

Серед найсуттєвіших недоліків цього інструменту фінансування найчастіше наводяться такі:

порівняно високий рівень накладних витрат, пов’язаних із випуском облігацій;

ризик сплати завищених процентів, передбачених умовами випуску облігацій, у разі зменшення ставок на ринку капіталів;

через значну кількість держателів облігацій і широку географію їх знаходження можуть виникнути труднощі ведення переговорів з капіталодавцями у разі необхідності пролонгації строків погашення.

У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов’язання щодо виплати доходів по процентних облігаціях чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк стягнення відповідних сум провадиться примусово судом або господарським судом.

На відміну від акцій, курс емісії облігацій (за винятком конвертованих облігацій) може збігатися з номіналом, бути вищим чи нижчим за нього. Якщо курс емісії перевищує номінал, то підприємство-емітент отримує дохід у вигляді ажіо (премію), аналогічно до емісійного доходу за корпоративними правами. Курс погашення може збігатися з номіналом або перевищувати його. Дохід по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску.

Отже, облігацію слід трактувати як боргове зобов’язання позичальника перед кредитором, за яким передбачаються:

а) періодичні платежі (процентні облігації);

б) початковий продаж за зниженою ціною та виплата номіналу при настанні строку її погашення (облігації з нульовим купоном);

в) комбіновані облігації (продаються з дисконтом чи премією з нарахуванням процентів).

Окрім вказаних видів облігацій, підприємства можуть емітувати конвертовані облігації, які можна обміняти на прості акції чи облігації з варантом на право придбання акцій.

Акціонерні товариства випускають облігації на суму не більше 25 \% від розміру статутного капіталу і лише після повної оплати всіх випущених акцій.

6.3.2. Емісія облігацій

Умови випуску і розміщення облігацій підприємств визначаються законодавчими та нормативними актами, а також статутом емітента. Розміщення облігацій на ринку може здійснюватися або безпосередньо емітентом, або з допомогою фінансового посередника. В європейських країнах звичною є ситуація, коли розміщенням облігацій займаються банківські консорціуми, які викуповують усю емісію в емітента за певну винагороду, яка в середньому становить від 2,5 до 4,0 \% вартості емісії.

Витрати, пов’язані із залученням коштів на основі емісії облігацій складаються з одноразових накладних витрат і поточних (чи остаточних) виплат доходів за облігаціями. Одноразові накладні витрати становлять у середньому 4—7 \% вартості емісії і включають:

виплату комісійних фінансовому посереднику чи банківському консорціуму;

витрати на реєстрацію емісії та опублікування інформації про випуск облігацій;

сплату державного мита у розмірі 0,1 \% загальної номінальної вартості облігацій, що пропонуються для продажу, за реєстрацію інформації про емісію цінних паперів;

витрати на друкування сертифікатів цінних паперів;

відшкодування послуг аудиторів;

інші витрати.

Враховуючи достатньо високий рівень накладних затрат, пов’язаних з емісією облігацій, вважається що вона є доцільною лише за значного обсягу залучення коштів. У західноєвропейських країнах рекомендується вдаватися до цього інструмента залучення коштів, починаючи з обсягу емісії у 3 млн євро.

Порядок емісії облігацій наведено на рис. 6.2. Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом та оформляється протоколом зборів власників чи іншим уповноваженим на те органом. Протокол рішення про випуск облігацій підприємств повинен обов’язково містити: реквізити емітента; відомості про статутний капітал, господарську діяльність і службових осіб; найменування аудиторської фірми; дані про розміщення раніше випущених цінних паперів; мету випуску і вид облігацій (іменні чи на пред’явника); загальну суму емісії, кількість і номінальну вартість облігацій; кількість учасників голосування; порядок випуску облігацій та виплати доходів по них; строки повернення коштів при відмові від випуску облігацій; порядок повідомлення про випуск та розміщення облігацій; порядок оплати облігацій.

 

Рис. 6.2. Порядок випуску облігацій підприємства

Якщо прийнято рішення про емісію процентних облігацій, то основними їх параметрами, які потребують узгодження, є такі:

загальна номінальна вартість;

номінальна вартість однієї облігації та їх кількість у випуску;

форма випуску;

сума випуску за курсом емісії;

процентна ставка;

термін виплати процентів;

період розміщення та дата погашення облігацій.

Особливості розміщення облігацій з нульовим купоном будуть охарактеризовані в наступних підрозділах.

Якщо умовами випуску облігацій підприємств передбачено їх публічний обіг, а також у разі випуску облігацій відкритими акціонерними товариствами емітент подає реєструвальному органу для одночасної реєстрації випуску та інформації про емісію цих облігацій, такі документи:

а) заяву про реєстрацію випуску та інформації про емісію облігацій підприємств;

б) інформацію про емісію облігацій,

в) копію платіжного доручення про сплату державного мита;

г) рішення про випуск облігацій, що оформлено протоколом;

д) зразок бланка сертифіката облігацій, якщо випуск здійснюється в документарній формі;

е) копію договору з торговцем цінними паперами щодо розміщення даного випуску облігацій (якщо емітент користуватиметься його послугами);

є) копію свідоцтва про державну реєстрацію підприємства.

В інформацію про емісію облігацій повинні бути включені ті самі відомості, що й при емісії акцій, про що йшлося у розд. 3. Особливості стосуються лише інформації про параметри облігацій. Дані про емісію облігацій повинні включати:

дату і номер рішення (протоколу) про емісію облігацій;

найменування органу, який прийняв рішення;

загальну номінальну вартість облігацій, що пропонуються до продажу;

мету використання фінансових ресурсів, залучених від продажу облігацій, та джерела погашення позички і виплати доходу по облігаціях (конкретні обсяги, напрями використання та джерела погашення);

кількість облігацій за типами і категоріями (іменні або на пред’явника, процентні або безпроцентні);

форму випуску облігацій (документарна або бездокументарна);

перелік засновників товариства, розмір частки кожного із засновників у статутному капіталі;

права, що надаються власникам облігацій;

номінальну вартість, серії та порядкові номери облігацій;

адреси місць, дати початку та припинення продажу, погашення облігацій та виплати доходів по них;

умови і термін обігу облігацій;

дії, що провадяться у разі несвоєчасного подання облігацій для погашення;

інформацію про можливі привілеї власників облігацій;

запланований курс продажу облігацій та відомості щодо рин­кової вартості облігацій даного емітента, що перебувають в обігу (окремо — на біржах, позабіржових торговельно-інформаційних системах та позабіржовому ринку);

докладний опис відомостей про порядок оплати облігацій із зазначенням найменування банківської установи та номера розрахункового рахунку, на який має бути внесена оплата за облігації;

найменування торговця цінними паперами (якщо емітент користується його послугами);

відомості щодо умов договору з торговцем цінними паперами із зазначенням суми винагороди торговця цінними паперами (якщо емітент користується його послугами);

по процентних облігаціях — заплановані проценти, метод обчислення, порядок виплати доходів та погашення, здійснення операцій і депонування.

Успішне розміщення облігацій на ринку капіталів визначають такі основні чинники:

наявність і характер публічної інформації про емітента;

кредитний рейтинг, присвоєний емітенту рейтингови- ми агентствами (на міжнародному рівні Moody’s; Standard & Poor’s та ін.);

оцінки незалежних фінансових аналітиків.

На міжнародних ринках капіталів ціни на облігації здебільшого формуються за принципом дисконтування майбутнього Сash-flow, тобто майбутні грошові потоки від облігацій (проценти та основна сума) шляхом дисконтування приводяться до теперішньої вартості[69], на основі чого приймаються рішення про доцільність вкладення коштів у даний вид боргових цінних паперів.

Як і за інших форм залучення позичкового капіталу, під час емісії облігацій може бути передбачено кредитне забезпечення. В економічно розвинутих країнах за кредитного забезпечення при емісії облігацій здебільшого використовують такі інструменти:

застава майна, в т. ч. іпотека;

гарантії або поручительство;

негативні застереження, під якими розуміється договірне зобов’язання емітента не використовувати майно підприємства як кредитне забезпечення на користь інших кредиторів.

6.3.3. Погашення облігацій підприємств

Порядок обслуговування та погашення облігацій усіх видів визначається при їх випуску.

Погашення облігації — це виплата номінальної вартості облігації та доходу по них у терміни, передбачені умовами емісії облігацій. Погашення може здійснюватися шляхом фіксованих виплат або на основі застосування методу ануїтетів. В останньому випадку платежі з погашення облігацій здійснюються через певні інтервали часу в однаковому розмірі. Сума платежу включає дохід за облігацією і номінальну вартість, причому з часом частка процентних доходів зменшується, а погашення основної суми боргу збільшується. Досить часто застосовується метод погашення облігацій на основі жеребкування.

Важливою ділянкою роботи фінансового менеджера є визначення порядку погашення облігацій та встановлення процентів по них. За процентними облігаціями ставка процента відображається в купоні до облігації.

Зважаючи на те, що проценти за облігаціями є фіксованими, у разі суттєвої зміни процентних ставок на ринку приведення у відповідність дохідності за облігаціями і ринкової дохідності може здійснюватися на основі конверсії старих облігацій в облігації нового випуску. Емітент у такому разі погашає облігації попередніх випусків і емітує нові, з іншими умовами дохідності, які відповідають актуальній ситуації на ринку. У даному випадку держателі облігацій самостійно приймають рішення щодо придбання облігацій нової емісії.

Поряд із номінальною процентною ставкою велике значення має ефективна ставка процента за облігаціями, яка, окрім процентної ставки, зафіксованої в купонному листі, враховує позитивну чи негативну різницю між курсом емісії та ціною викупу облігації. Відхилення між зазначеними ставками можна спостерігати тоді, коли курс емісії та/або курс погашення процентних облігацій не дорівнює 100 \%. Відхилення буде тим більшим, чим більшою виявиться різниця між цими курсами і чим коротший період обігу цінних паперів (n).

Для емітента ефективна ставка процента характеризує загальний рівень витрат, пов’язаних із залученням коштів. Ці витрати включають, окрім номінальної процентної ставки та дисконту, також одноразові накладні витрати.

Приклад 6.1

Облігації емітуються за номінальною процентною ставкою 12 \%, проценти нараховуються щорічно, один раз на рік. Курс емісії становить 80 \% до номіналу. Період обігу облігацій — 10 років з погашенням у кінці строку обігу за курсом 110 \%, одноразові накладні витрати, пов’язані з емісією облігацій, — 5 \% від номіналу.

Для визначення ефективної ставки процента для емітента розрахуємо середньорічні витрати, пов’язані із залученням капіталу.

середньорічна величина дизажіо становить 3 \% (30 : 10);

середньорічні накладні витрати (одноразові витрати, розподілені на період обігу облігацій) — 0,5 \% (5 : 10);

фіксована процентна ставка — 12 \%.

Таким чином, загальна величина витрат становитиме 15,5 \% до номіналу. Реальна величина фінансових ресурсів, які надходять у розпорядження підприємства, дорівнює 75 \% від номіналу (курс емісії за мінусом одноразових накладних витрат). Відношення між величиною витрат та обсягом залучення фінансових ресурсів характеризує ефективну ставку процента для емітента — 20,6 \%.

 

Інвестор, розраховуючи ефективну ставку процента, не бере до уваги здійснені емітентом одноразові накладні витрати. Якщо погашення облігації проводиться в кінці періоду, то інвесторам доцільно використати такий алгоритм розрахунку ефективної ставки процента (Re):

Re = · 100 \%,       (6.1)

де d — дисконт, виражений у процентах (Кн — Ке); i — фіксована процентна ставка; Ке — курс емісії, у процентах; Кн — курс погашення облігацій, у процентах.

Звичайно, у разі необхідності у зазначеній формулі можуть використовуватися не лише відносні, а й абсолютні величини. Враховуючи дані попереднього прикладу, ефективна ставка процента для інвестора становитиме:

Re = · 100 = 18,75 \%.

У разі, якщо погашення облігацій здійснюється щорічно рівними сумами, то в алгоритмі розрахунку ефективної ставки процента замість n доцільно підставити середню величину строку обігу облігацій (t):

t = .

Якщо умову попереднього прикладу дещо скоригувати, зокрема передбачити щорічне погашення облігацій однаковими сумами, то ефективна ставка процента для інвестора становитиме:

Re =  = 21,8 \%.

Розрахунок ефективної ставки процента має значення насамперед для інвесторів, при оцінці ефективності їх вкладень та визначення амортизованої собівартості фінансових інвестицій, яка відображається у звітності (див. розд. 8).

Після погашення облігацій емітент зобов’язаний не пізніше ніж через 7 днів надати до реєструвального органу звіт про наслідки погашення облігацій, в якому обов’язково мають бути зазначені:

дати початку та закінчення погашення облігацій;

кількість погашених облігацій (із зазначенням номерів і серій);

сума, на яку погашені облігації;

проценти та сума доходу, виплачених по облігаціях (для процентних облігацій).

Звіт про результати погашення облігацій повинен бути підписаний емітентом або особою, яка за дорученням емітента здійснювала погашення облігацій та виплату доходу по них (якщо емітент користується його послугами), а також аудитором (аудиторською організацією) і засвідчений їх печатками.

Крім звіту, емітент до реєструвального органу подає відповідну заяву та примірник друкованого органу з публікацією інформації про емісію облігацій.

6.3.4. Облігації з нульовим купоном (Zerobond)

Починаючи з 1981 р. на міжнародних ринках капіталів достатнього поширення набули облігації з нульовим купоном (Zerobond). До основних характеристик цих облігацій слід віднести:

відсутність поточних процентних платежів;

облігації розміщуються з дизажіо (дисконтом);

погашення здійснюється за номінальною вартістю.

Проценти і проценти на проценти за облігаціями з нульовим купоном тезавруються і виплачуються при погашенні цінних паперів у складі їх номінальної вартості або у вигляді премії. Номінальна вартість, яка підлягає погашенню, залишається фіксованою протягом усього терміну запозичення. Саме тому, випус­каючи облігації, фінансові служби повинні правильно розрахувати номінальну вартість з тим, щоб вона враховувала поточну і прогнозну кон’юнктуру фінансового ринку і, з одного боку, мінімізувала вартість залучення капіталу, а з іншого — стимулювала інвесторів вкладати кошти в облігації. Вважається, що кредитоспроможність емітентів облігацій з нульовим купоном повинна бути вищою, ніж тих, які випускають процентні облігації, оскільки інвестори підлягають більшому ризику.

Вкладаючи кошти в ці облігації, інвестор отримує доходи не у вигляді процентів, а в результаті приросту його капіталу[70]. Недоліком цього виду облігацій для емітента є те, що він бере на себе ризик зміни процентних ставок. У практиці фінансової діяльності підприємств можна зустріти кілька різновидів облігацій з нульовим купоном, зокрема:

Зростаючі облігації, або «накопичувачі процентів». Розміщення цих облігацій здійснюється за номінальною вартістю (100 \%), а погашення — за курсом, який включає номінальну вартість і нараховані складні проценти.

Облігації з дисконтом, або «справжні облігації з нульовим купоном». Умовами випуску цих облігацій передбачається їх розміщення за ціною, нижчою за номінал, а погашення — за курсом 100 \%, тобто за номіналом. Дисконт (за операціями з борговими цінними паперами) — різниця між номінальною вартістю облігації та курсом її емісії, якщо курс емісії нижчий за номінальну вартість. Різницю між курсом емісії, якщо він є меншим за номінал, і номінальною вартістю облігацій також позначають як дизажіо.

До основних параметрів, з якими слід визначитися фінансовим службам підприємства під час прийняття рішення щодо емісії облігацій з нульовим купоном, слід віднести такі:

сукупна номінальна вартість емісії;

номінальна вартість однієї облігації та загальна кількість облігацій;

форма випуску;

сума випуску за курсом емісії;

період розміщення та дата погашення облігацій.

 

Приклад 6.2

Потреба підприємства у фінансових ресурсах для реалізації інвестиційного проекту становить 500 тис. грн. Для покриття цієї потреби було прийняте рішення про емісію облігацій з дисконтом. Параметри емісії характеризуються такими даними:

загальна сума випуску (за курсом емісії) — 500 тис. грн;

дата закінчення розміщення облігацій — 31.01.02;

строк погашення облігацій — 31.12.10;

курс погашення — 100 \% номінальної вартості;

оціночна процентна ставка за облігаціями становить і = 12 \% (нараховується за методом складних процентів).

Розрахуємо загальну номінальну вартість, яку слід виплатити в період погашення облігацій, і суму дисконту (дизажіо), якщо проценти нараховуються щорічно (один раз на рік).

Для визначення суми погашення облігацій, яка дорівнюватиме їх номінальній вартості, скористаємося алгоритмом розрахунку майбутньої вартості вкладу при його нарощуванні методом складного процента:

Н = Е · (1 + r)n,    (6.2)

де Н — номінальна вартість облігацій, яку потрібно сплатити при їх погашенні (у грн); Е — загальна сума емісії (у грн) за встановленим курсом розміщення; r — коефіцієнт, який характеризує процентну ставку (r = i / 100 \%); n — період обігу облігацій (в нашому прикладі відповідає кількості інтервалів (8 років), за які нараховуються проценти).

Підставивши відповідні значення у формулу та скориставшись множником для розрахунку майбутньої вартості за складними процентами (див. додаток до посібника), одержимо шукану загальну номінальну вартість облігацій:

Н = 500 000 · (1 + 0,12)8 = 500 000 · 2,476 = 1 238 000 грн.

Виходячи з того, що загальна номінальна вартість емісії облігацій відповідає 100 \% (Кн = номінальний курс), курс, за яким розміщується емісія (Ке), складатиме 40,4 \% (500 000 · 100 \% / 1 238 000). Сума дисконту становитиме 738 тис. грн (1 238 000 – 500 000).

Якщо заданими є номінальна вартість облігацій, ціна їх розміщення та період обігу, то ставку річної дохідності (R) за облігаціями зі складними процентами можна розрахувати за такою формулою:

 

Ефективна ставка процента (Re) за облігаціями з нульовим купоном для інвестора розраховується, виходячи з різниці між ціною придбання цінних паперів та ціною їх погашення (характеризує дохід капіталодавця) і капіталу, використаного на придбання облігацій. У нашому прикладі ефективну ставку процента можна розрахувати як відношення суми дисконту, поділеного на кількість періодів до емісійної вартості облігацій:

Re =  · 100 \% = 18,45 \%.

Таким чином, реальний середньорічний дохід інвесторів, які придбали облігації за ціною емісії в 500 000 грн, становив 18,45 \%, аналогічною є вартість обслуговування облігацій для емітента. Щоправда, загальна ціна залучення капіталу на основі випуску облігацій буде дещо іншою, оскільки її слід скоригувати на накладні витрати та суму економії на податкових платежах, яка виникає в результаті віднесення затрат, пов’язаних з випуском, обслуговуванням і погашенням облігацій, на валові витрати емітента.

Відповідно до вимог податкового законодавства, збитки від розміщення дисконтних цінних паперів (дизажіо), емітованих платником податку, відносяться до складу його валових витрат у податковий період, протягом якого відбулося погашення (викуп) таких цінних паперів.

Згідно з вимогами фінансового обліку суми дисконту та нараховані проценти списуються на фінансові витрати підприємства-емітента.

Облігації з нульовим купоном можуть купуватися і продаватися на вторинному ринку під час усього періоду їх обігу. При цьому виявляються такі закономірності щодо формування ринкової ціни на них. Якщо процентні ставки на ринку капіталів зростають, то ринковий курс зазначених облігацій падає. Ринкова процентна ставка — це ставка, заснована на сумах, що виплачуються на інвестиційному ринку за борговими цінними паперами (облігаціями, векселями, ощадними сертифікатами) зі схожими параметрами запозичення i ризику.

Завдяки складному механізму реінвестування, за якого не лише капітал, вкладений в облігації, а й майбутні проценти матимуть дохідність на рівні меншому, ніж середня ставка дохідності на ринку, темпи падіння ринкової ціни на облігації з нульовим купоном будуть непропорційно високими. Навпаки, якщо процентні ставки на ринку знижуються, то ціна відповідних облігацій непропорційно зростатиме. Отже, на відміну від звичайних облігацій, при ціноутворенні на облігації з нульовим купоном проявляється ефект важеля, який підсилює стосовно згаданих облігацій існуючі на ринку тенденції. Ця обставина має суттєве значення для вкладників (ринкових спекулянтів), які мають на меті реалізувати облігації на ринку під час періоду їх обігу та отримати доходи за рахунок різниці між купівельною ціною облігацій та ціною їх реалізації. Оцінюючи ефективність даної операції, інвестор повинен порівняти дохід у вигляді курсових різниць, який він отримав, і можливі доходи у вигляді процентів від альтернативного вкладення капіталу на ринку.

6.3.5. Конвертовані облігації

Одним із способів залучення коштів та збільшення статутного капіталу підприємства є емісія цінних паперів, які згодом можна конвертувати в акції. Конвертовані облігації належать до таких цінних паперів. Конвертовані облігації — це іменні облігації, умовами випуску яких передбачена можливість їх обміну на звичайні акції підприємства. У разі конверсії відбувається трансформація позичкового капіталу у власний. Капіталодавці зі статусу кредиторів переходять у статус власників.

Рішення про випуск облігацій цього типу приймається в такому ж порядку, як і рішення щодо випуску акцій. На відміну від інших видів облігацій, курс емісії конвертованих облігацій може бути не меншим 100 \%, тобто не меншим за номінал. У повідомленні про емісію конвертованих облігацій, окрім номінального курсу, процентної ставки, строків обігу, слід зазначити:

переважні права на придбання облігацій (захист проти «розмивання» власного капіталу);

пропорції обміну (коефіцієнт конверсії);

строки конверсії;

необхідність, порядок і розмір доплат;

зауваження щодо захисту прав держателів облігацій.

Оскільки збільшення капіталу на основі обміну облігацій на акції призводить до змін курсу акцій та «розмивання» прав акціонерів, вони мають переважні права на купівлю конверсійних облігацій такі самі, як і на купівлю нових акцій. Переважні права визначаються відношенням статутного капіталу до загальної номінальної вартості емітованих облігацій. Наприклад, якщо статутний капітал підприємства — 180 тис. грн, а загальна номінальна вартість облігацій — 30 тис. грн, то переважні права становитимуть 6 : 1 (180 / 30). Це означає, що акціонер, який володіє акціями номінальною вартістю 60 грн, може придбати облігації номінальною вартістю 10 грн. Якщо ж акціонер бажає придбати більше облігацій або ж взагалі не хоче скористатися своїми переважними правами, то діє порядок, аналогічний тому, який описувався нами при характеристиці переважних прав на придбання нових акцій.

Поряд із захистом прав акціонерів умовами емісії конвертованих облігацій повинні бути також передбачені механізми захисту прав держателів облігацій. З метою недопущення знецінення права на конверсію внаслідок позапланових емісій акцій за низьким курсом, збільшення статутного капіталу за рахунок реінвестицій чи надмірних виплат дивідендів протягом строку обігу конвертованих облігацій, умовами емісії останніх можуть передбачатися певні захисні застереження. До застережень, які широко використовуються на практиці, можна віднести зменшення рівня планових доплат при конверсії на величину переважних прав — у разі проміжної емісії акцій за курсом, нижчим за ринковий. Окрім цього, може бути передбачено надання держателям облігацій переважних прав на рівні з іншими акціонерами[71].

Коефіцієнт конверсії — це співвідношення, з яким планується конверсія. Він показує, скільки облігацій слід представити для того, щоб одержати одну акцію. Він визначається шляхом ділення номінальної вартості всіх облігацій, які перебувають в обігу, на обсяг збільшення статутного капіталу. Якщо, наприклад, коефіцієнт конверсії становить 4 : 1 і номінальна вартість облігацій відповідає номіналу акцій, то це означає, що чотири облігації можна обміняти на одну звичайну акцію.

Доплати. Оскільки конверсія може проводитися через кілька років після емісії облігацій, за цей період прибутковість емітента і ринковий курс акцій можуть значно змінитися. З метою приведення у відповідність реальної ціни акцій з вартістю конверсії, стимулювання до ранньої чи пізньої конверсії, умовами випуску можуть передбачатися доплати, які здійснюються при обміні. При цьому можуть встановлюватися такі варіанти доплат:

Фіксований розмір доплат: курс емісії акцій визначається розміром доплат і коефіцієнтом конверсії.

Зростаючі доплати: курс емісії акцій зростає з плином часу, що стимулює до проведення більш ранньої конверсії.

Спадаючий розмір доплат: курс емісії акцій з плином часу зменшується, що стимулює до проведення пізнішої конверсії.

Доплати, прив’язані до дивідендів: розмір доплат збільшується або зменшується пропорційно до ставки нарахування дивідендів за акціями підприємства.

Компенсації: у разі конверсії, окрім акцій, держатель облігацій отримує певну суму грошових компенсацій.

Випуск конвертованих облігацій економічно виправданий у таких випадках:

коли ставки на кредитному ринку є досить високими;

курс акцій через низьку прибутковість має тенденцію до зниження;

прогнози щодо майбутніх перспектив діяльності підприємства є не досить виразними.

За таких обставин проблематичним є як випуск акцій, так і емісія звичайних облігацій. Конвертовані облігації мають перевагу в тому, що проценти по них є нижчими, ніж середня процентна ставка на кредитному ринку. У такому разі інвестори дають згоду на одержання нижчого процента, властивого цим облігаціям, заради можливості обміняти їх на звичайні акції в майбутньому.

При прийнятті рішення щодо випуску облігацій чи акцій слід враховувати також податкові аспекти, наприклад те, що проценти по боргових цінних паперах відносяться на валові витрати емітента, а дивіденди за акціями слід сплачувати за рахунок чистого прибутку.

Конверсію доцільно здійснювати, коли курс конверсії (вартість облігацій плюс доплати) нижчою за біржовий курс акцій. Оскільки курс емісії акцій визначається коефіцієнтом конверсії та доплатами, вони повинні бути встановлені таким чи- ном, щоб курс емісії акцій був не нижчим за їх номінальну вартість.

Емітуючи конвертовані облігації, підприємства можуть мати завуальовану мету встановлення курсу емісії акцій на рівні, максимально наближеному до ринкового, або навіть його перевищення. Інакше кажучи, через інструмент конвертованих облігацій підприємства можуть отримати більший емісійний дохід, ніж при безпосередньому розміщенні звичайних акцій.

Емітент одержує також додаткові переваги щодо обслуговування залученого капіталу: проценти за конвертованими облігаціями є нижчими, ніж за звичайними.

Конверсійні облігації, як правило, випускаються крупними підприємствами на строк від 5 до 15-ти років. Ринкова ціна конверсійних облігацій визначається їх інвестиційною вартістю та ціною звичайних акцій, обраних для конверсії.

Рішення держателів облігацій щодо їх конверсії в акції залежить від рівня прибутковості та надійності емітента. Відомості про обсяг емісії цінних паперів, що конвертуються в акції, повинні міститися в статуті акціонерного товариства.

У науково-практичній літературі з питань фінансування конвертовані облігації характеризуються як особливо придатний санаційний інструмент. Вони є однією з форм кредитування санації власниками та кредиторами підприємства. Конверсійні облігації дають можливість заінтересувати інвестора в наданні фінансових ресурсів, якщо він не ризикує придбати звичайні акції.

Вкладаючи кошти в конверсійні облігації, інвестор досягає подвійної мети:

з одного боку, відносної безпеки вкладень (у разі банкрутства підприємства претензії власників облігацій задовольнятимуться в одній черзі з іншими кредиторами);

з іншого боку, можливості збільшення капіталу, які дають звичайні акції.

6.3.6. Варанти

Оскільки варант має характеристики опціона, згадаємо визначення останнього. Опціон — стандартний документ, який закріплює право (але не зобов’язання) його власника на придбання від емітента опціона (опціон на купівлю) чи на продаж емітенту опціона (опціон на продаж) у термін, визначений у ньому, зазначену кількість базового активу за зафіксованою при укладанні ціною (ціною виконання).

Варант — різновид опціона на купівлю (опціон call), який випускається емітентом разом із власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власникові право на придбання простих акцій чи облігацій даного емітента протягом певного періоду на заздалегідь узгоджених умовах. Варанти, як правило, емітуються в пакеті з облігаціями.

Згідно з вітчизняними нормативними актами, варанти можуть випускатися лише відкритими акціонерними товариствами і тільки в документарній формі. Термін дії варанту не повинен перевищувати 1 рік, а обсяг базового активу емітента варантів — 50 \% обсягу акцій даного емітента, випуск (випуски) яких було зареєстровано.

Сертифікат варанту повинен містити такі реквізити:

а) повну назву емітента варантів та його юридичну адресу;

б) зазначення кількості цінних паперів, які є базовим активом варанту;

в) загальну кількість варантів даного випуску;

г) термін розміщення;

д) термін дії варанту;

е) підпис уповноваженої особи та печатку емітента.

Варанти можуть купуватися та продаватися на ринку окремо від цінних паперів (облігацій), з якими вони були емітовані.

Забезпеченість виконання варантів може гарантуватися:

а) новою емісією акцій, які є базовим активом щодо даних варантів;

б) укладанням договору (договорів) комісії з власником (власниками) базового активу в кількості, передбаченій умовами випуску варантів з розміщенням цього базового активу у зберігача;

в) викупом в акціонерів належних їм акцій та утриманням їх до закінчення терміну дії варантів.

Умовами випуску варантів не передбачається обмін цінних паперів, з якими вони випускаються на базовий актив. Тобто після реалізації опціонного права облігації залишаються в обігу і засвідчують зобов’язання емітента щодо їх погашення.

У практиці фінансової діяльності найвідомішими є дві форми варантів:

з правом придбання облігацій;

які випускаються разом з облігаціями і дають право їх власникам придбати прості акції емітента.

Отже, базовим активом, тобто предметом виконання зобов’язань за варантом, можуть бути облігації або акції.

Варанти з правом придбання облігацій (Interest Warrants, Bond Warrants) особливого поширення набули на євроринку капіталів. Цей вид опціонів засвідчує право на придбання в майбут­ньому однієї або кількох облігацій емітента на умовах, передбачених їх випуском. Прибутковість варантів залежить від спів­відношення між середньою ставкою дохідності на ринку капіталів і прибутковістю облігацій.

Варанти з правом придбання простих акцій (Stock Warrant Bonds). На відміну від конвертованих облігацій під час використання цього виду варантів обмін облігацій на акції не відбувається. Власник опціона має право придбати прості акції на умовах, передбачених випуском облігацій, у пакеті з якими емітувались варанти. Таким чином, трансформації боргу у власність не відбувається: змінюється лише величина статутного капіталу або склад акціонерів.

Аналогічно до конвертованих облігацій емісія облігацій у пакеті з варантом на придбання простих акцій потребує рішення загальних зборів акціонерів чи іншого уповноваженого на те органу власників АТ. Акціонери мають при цьому переважне право на придбання облігацій з варантом. У повідомленні про емісію облігацій з опціоном на придбання облігацій, окрім стандартної інформації про облігації, слід зазначити:

ціну виконання опціона (курс придбання нових акцій);

опціонне співвідношення (кількість акцій, які можна придбати на один варант);

термін дії і виконання варанту;

переважні права на придбання облігацій (захист проти «розмивання» власного капіталу).

Причини випуску облігацій з варантом на придбання акцій є здебільшого тими самими, що й при випуску конвертованих облігацій. Ціна (або премія) варанту — це не добуток номінальної ціни цінних паперів на їх кількість, а величина, яка залежить від прогнозу курсової вартості (базового активу). Премія буде тим вищою, чим довшим є строк дії варанту та чим більший розмах варіації (рівень коливання) очікуваного курсу акцій протягом цього періоду. За високого рівня коливання курсу збільшуються шанси власника варанту отримати прибуток у вигляді курсових різниць при використанні опціона. З іншого боку, збитки власника варанту обмежуються ціною його купівлі. За несприятливого розвитку курсу відповідних акцій ринкова ціна опціона може впасти до нуля. Як наслідок, держатель варанту втратить кошти, затрачені на його придбання.

Ціна, або премія, виплачується відразу при купівлі варанту, самі ж цінні папери (номінал, помножений на кількість) оплачуються безпосередньо при їх одержанні. Від купівлі цінних паперів можна відмовитися, але при цьому премія платнику не повертається.

Випуск варантів повинен бути зареєстрований у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. З цією метою емітент подає до Комісії такі документи:

а) заяву;

б) зразок сертифіката варанту;

в) зареєстровану інформацію про випуск цінних паперів, які є базовим активом;

г) річний звіт за попередній рік та (у разі наявності) останній після річного піврічний звіт.

Підкреслимо, що не дозволяється випуск варантів для покриття збитків від господарської діяльності емітента із зарахуванням надходжень від продажу варантів як результату поточної господарської діяльності.