Тема 6. кредитний портфель комерційного банку, його класифікація

1. Склад кредитного портфеля.

2. Критерії класифікацій кредитних операцій:

а) класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану;

б) класифікація кредитних операцій за станом обслуговування позичальником боргу.

Література:

1. Постанова Правління НБУ «Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків».

2. Банківські операції / За ред. А. М. Мороза.

1. Склад кредитного портфеля

Надання кредитів є основною економічною функцією комерційних банків, яка здійснюється для фінансування споживчих та інвестиційних цілей підприємств, фірм, фізичних осіб та державних організацій. Від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічний стан регіонів, що ними обслуговуються, оскільки банківські кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості робочих місць, будівництву об’єктів соціального та культурного призначення, а також забезпечують економічну стабільність.

У більшості банків кредити становлять понад 50\% сукупних активів і забезпечують 2/3 усіх доходів. Більш того, банківські ризики мають тенденцію концентруватися в кредитному портфелі. Якщо у банку з’являються серйозні фінансові труднощі, то проблеми зазвичай виникають через кредити, які неможливо повернути внаслідок прийняття помилкових управлінських рішень, незаконних маніпуляцій з кредитами, проведення неправильної кредитної політики.

У багатьох країнах якість кредитного портфеля, або кредитний ризик банку, розглядається як показник якості всіх сукупних активів. Такий підхід виправданий, оскільки кредити є не лише найбільш прибутковою, але і найбільш ризиковою частиною активів банку, і тому саме кредитний портфель банку значною мірою визначає загальний рівень ризиковості активів.

До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать:

— строкові депозити, які розміщені в інших банках, та сумнівна заборгованість за ними;

— кредити, які надані іншим банкам, та сумнівна заборгованість за ними;

— рахунки суб’єктів господарської діяльності за овердрафтом за факторинговими операціями та прострочена заборгованість за факторинговими операціями;

— кошти, що надані суб’єктами господарської діяльності за операціями репо;

— кредити, що надані у формі врахування векселів, та сумнівна заборгованість за ними;

— кредити суб’єктам господарської діяльності у поточну діяльність, в інвестиційну діяльність;

— сумнівна заборгованість за кредитами, що надані суб’єктам господарської діяльності;

— кредити, які надані центральним і місцевим органам держав­ного управління та сумнівна заборгованість за цими кредитами;

— кредити в інвестиційну діяльність і на поточні потреби, які надані фізичними особами, та сумнівна заборгованість за ними;

— гарантії, акцепти та авалі, що надані банком;

— сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими іншим банкам;

— гарантії та авалі що надані клієнтам;

— сумнівні гарантії, що надані банкам та клієнтам;

— зобов’язання з кредитування, які надані банкам та клієнтам.

2. Критерії класифікації кредитних операцій

Комерційні банки самостійно розробляють внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника.

Аналіз кредитного портфеля та класифікацію кредитних операцій комерційні банки здійснюють за такими критеріями:

1) оцінка фінансового стану позичальника;

2) стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості за основним боргом і процентів за ним;

3) рівня забезпечення кредитної операції.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюється кожним банком самостійно, виходячи з його внутрішніх положень та з урахуванням вимог Національного банку України (НБУ), використовуючи при цьому результати аналізу балансів і звітів про фінансові результати в динаміці.

А. Класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану.

Оцінку фінансового стану позичальника банк здійснює в кожному випадку укладанням договору про здійснення кредитної операції, а надалі — не рідше ніж один раз на три місяці; для банків-позичальників — не рідше ніж один раз на місяць.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників. Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності банку, становища на ринку тощо.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника — юридичної особи банк враховує такі основні економічні показники його діяльності:

— платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

— фінансова стійкість (коефіцієнт маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

— обсяг реалізації;

— обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках, наявність картотеки неплатежів — у динаміці);

— склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

— собівартість продукції (у динаміці);

— прибутки та збитки (у динаміці);

— рентабельність (у динаміці);

— кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Під час оцінки фінансового стану позичальника можуть бути враховані також суб’єктивні чинники, такі як:

— ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості;

— наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;

— ефективність управління позичальника;

— професіоналізм керівництва та його ділова репутація;

— інша інформація.

Оцінку фінансового стану позичальника-банку здійснюють не рідше ніж один раз на місяць на підставі:

— інформації позичальника-банку про дотримання економічних нормативів і нормативу обов’язкового резервування коштів;

— аналізу якості активів і пасивів;

— аналізу прибутків і збитків;

— інформації про виконання банком зобов’язань у минулому;

— інформації про надані та одержані міжбанківські кредити;

— щорічного аудиторського висновку.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника — фізичної особи враховуються:

— загальний матеріальний стан клієнта (доходи, витрати, майно, право власності на яке посвідчується згідно з чинним законодавством України);

— соціальна стабільність клієнта (наявність постійної роботи, сімейний стан);

— вік клієнта;

— інтенсивність користування банківськими кредитами (гарантіями) у минулому та своєчасність погашення їх і сплати процентів (комісії) за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

— ділова репутація;

— інша інформація.

Класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану здійснюється з урахуванням також рівня забезпечення за кредитними операціями:

Клас «А» — фінансова діяльність дуже добра і надалі проводитиметься на такому ж рівні (прибуткова та рівень рентабельності вищий, ніж середньогалузевий), що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями, зокрема основна сума боргу та процентів за ним сплачуються відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах уста­новлених значень; вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника бездоганна.

Забезпечення за кредитною операцією має бути першокласним.

До першокласного значення належать: застава майнових прав на грошові депозити; безумовні гарантії: урядів країн категорії «А», Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Європейського банку реконструкції та розвитку, банків з рейтингом не ниж­че, ніж «інвестиційний клас» (кредитний рейтинг, підтверджений в бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній); забезпечені гарантії банків України; а також інше забезпечення, яке можна реалізувати за вартістю, що перевищує суму основного боргу та процентів за ним і строк реалізації якого не перевищує 60-ти днів.

Клас «Б» — фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А» (тобто фінансова діяльність добра або дуже добра, рентабельність на середньогалузевому рівні, окремі економічні показники погіршились або мають незначні відхилення від мінімально прийнятних значень), але ймовірність утримування її на цьому рівні впродовж тривалого часу є низькою.

Забезпечення кредитної операції не має викликати жодних сумнівів.

Недоліки в діяльності позичальників, які віднесені до класу «Б», мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника знижується.

Клас «В» — фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча, ніж галузевий рівень, деякі економічні показники не відповідають мінімально прийнятним значенням). Надходження коштів та платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі й у строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації, що свідчить про наявність і ліквідність застави тощо. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення фінан­сового стану позичальника.

Клас «Г» — фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають встановленим значенням) і спостерігається її нестабільність упродовж року; є високий ризик значних збитків; імовірність повного погашення кредитної заборгованості та процентів за нею є низькою.

Клас «Д» — фінансова діяльність незадовільна, є збитки (кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою, показники не відповідають встановленим значенням, імовірність виконання зобов’язань з боку позичальника банку практично відсутня).

Б. Класифікація кредитних операцій за станом обслуговування боргу позичальником.

Класифікація кредитних операцій за станом обслуговування позичальником боргу здійснюється щомісяця.

За станом погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та сплати процентів за ним вважається:

«добрим» — якщо заборгованість за кредитом і проценти за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано без пониження класу позичальника та проценти за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника до 90 днів та проценти за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;

«слабким» — якщо заборгованість за кредитом прострочена від 8 до 90 днів та проценти за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк від 91 до 180 днів, але проценти сплачуються в строк або з максимальною затрим­кою до 30 днів;

«незадовільним» — якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника понад 180 днів.