§2. метод конституційно-правового регулюванняІз загального арсеналу юридичних способів цілеспрямованого впорядкування правовідносин законодавець обирає конкретний набір таких, що є найбільш прийнятними для регулювання суспільних відносин, які складають предмет певної галузі права. Виходячи з цього, аналіз методу будь-якої галузі права повинен являти собою характеристику особливостей юридичного інструментарію, який використовується законодавцем у даній галузі. Відповідно, метод конституційно-правового регулювання – це сукупність прийомів, способів і засобів цілеспрямованого впорядкування суспільних відносин, які складають предмет конституційного права. Для конституційного права як провідної галузі національної системи права характерний метод, що складається з наступного комплексу способів правового регулювання: 1. Поєднання імперативного і диспозитивного способів при домінуванні імперативного. Фундаментальність регульованих суспільних відносин і їхній зв’язок зі здійсненням публічної влади обумовлюють необхідність найбільш чіткої й однозначної їх регламентації, що виключає свавілля і волюнтаризм органів влади та їх посадових осіб. 2. Поєднання субординації і координації. Спосіб субординації переважає при регламентації відносин усередині системи органів публічної влади, між органами і посадовими особами різного рівня, а також у відносинах, пов’язаних із забезпеченням конституційної законності, національної безпеки, обороноздатності країни і громадського порядку. 3. Поєднання зобов’язувань, дозволів і заборон. Будь-які правовідносини можуть бути упорядковані кожним з названих способів, у залежності від того, до кого із суб’єктів правовідносин адресується нормативний припис. Законодавець обирає найбільш доцільний для даного випадку спосіб, формулюючи типові юридичні конструкції для однорідних правовідносин. Зв’язки усередині системи органів публічної влади закріплюються переважно через зобов’язування, взаємовідносини між особистістю й органами влади - через дозволи, адресовані особистості, або обов’язки посадових осіб, а заборони характерні для охоронних правовідносин. 4. Превалювання переконання над примусом. Конституційне право розраховане насамперед на нормальний плин суспільних відносин і добровільне належне виконання суб’єктами своїх обов’язків. Примус у конституційному праві - доволі рідкісне явище. 5. Мінімум власних санкцій; використання охоронних норм та інститутів інших галузей права для гарантування конституційно-правових норм. 6. Домінування регулятивного способу впливу на суспільні відносини; значна питома вага декларативного способу. Основоположна роль конституційного права обумовлює необхідність установити вихідну „систему координат” правового регулювання; роль таких координат і відіграють норми-цілі, норми-завдання, норми-принципи, норми-визначення та інші нетипові приписи. 7. Переважно загальнодержавне регулювання (за винятком інституту місцевого самоврядування, де переважають способи локального і місцевого регулювання). Для багатьох конституційно-правових інститутів характерним є використання виключно загальнодержавного способу регулювання (основи конституційного ладу, основи забезпечення національної безпеки й оборони, державні символи тощо). Це обумовлено необхідністю централізованої регламентації найважливіших політико-правових відносин, що забезпечують цілісність держави. 8. Юридичними фактами визнаються як діяння, так і події (за винятком інституту конституційно-правової відповідальності, де підставою виникнення відповідних відносин визнаються лише діяння). 9. Для конституційно-правової відповідальності характерним є переважання стягнень організаційного характеру (імпічмент Президенту України, відставка уряду, примусовий розпуск об’єднання громадян і т.п.). 10. Використання способу конституційного закріплення найважливіших конституційно-правових відносин; підзаконна регламентація поступово звужується, поступаючись місцем законодавчому регулюванню. 11. Найбільш значущою в порівнянні з іншими галузями є частка загального регулювання, високий ступінь абстрактності конституційно-правових норм. Загалом метод конституційного права має відмітні риси, обумовленими специфікою предмета даної галузі та її місцем у національній правовій системі. Метод конституційного права має комплексний характер. Використовуючи із загального методу правового регулювання максимально широке коло способів цілеспрямованого впливу на суспільні відносини, законодавець, по суті, методом конституційного права визначає характер правової регламентації для всіх інших галузей права.
|
| Оглавление| |