§1. поняття і предмет науки конституційного права україни

Наука конституційного права України – це галузева юридична наука, що являє собою цілісну систему узагальнених знань, висновків та ідей щодо про явища і події політико-правової дійсності.

Предметом даної науки є чотири види політико-правових явищ: конституційно-правові відносини, конституційно-правові норми, політико-правова практика і конституційно-правові доктрини.

Предмет науки конституційного права України є доволі широким і має тенденцію до подальшого розширення, оскільки політико-правова практика ставить нові проблеми, на які наука має надавати аргументовані відповіді. Тому до її предмету належать не тільки норми й інститути даної галузі права, але й аналіз великого кола політико-правових відносин, їх специфіки, засади їх виникнення, розвитку і припинення. Ефективність дії конституційно-правових норм та інститутів, пропозиції щодо підвищення результативності їх впливу на суспільні відносини  – важливе завдання цієї науки.

Наука конституційного права вивчає практику реалізації конституційно-правових норм, досліджує закономірності розвитку галузі конституцій­ного права, формулює практичні рекомендації з метою вдосконалення конституційно-правових норм і конституційно-правових відносин. До предмету науки конституційного права України належить також розробка комплексних теоретичних проблем становлення народовладдя в нашій країні та його конституційного регулювання, сутність народного, державного і національного суверенітетів, а також форми і механізми реалізації народовладдя на практиці. Вона аналізує проблеми і труднощі розвитку конституційного процесу, механізми їх вирішення.

В умовах становлення в Україні конституціоналізму на основі загальнолюдських цінностей важливим предметом науки є аналіз сутності, принципів, функцій Конституції, механізму її прийняття та зміни, ролі конституційного законодавства в демократизації суспільних відносин, у формуванні правової держави та громадянського суспільства.

Джерелами науки конституційного права є:

1)         нормативно-правові акти, які містять конституційно-правові норми; при цьому до кола наукових досліджень входять не тільки чинні джерела конституційного права, але й ті документи, які втратили чинність, але зберігають інтерес в історичному плані, або ті, що тільки перебувають на стадії розробки і набудуть чинності в майбутньому;

2) матеріали практики органів державної влади, органів місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій тощо; вони дають змогу оцінити динаміку політико-правових процесів, підґрунтя тих чи інших владних рішень;

3)         праці вітчизняних і зарубіжних вчених.

Варто відзначити, що Харків і Одеса були визнаними центрами конституційно-правової думки ще в царській Росії, мали власні правові школи, які на рівних конкурували з московською, санкт-петербурзькою та ярославською школами. Зокрема, у Харківському університеті тривалий час працювали видатні вітчизняні конституціоналісти – професори Н.О. Куплевасський та М.І. Палієнко. За радянських часів центри конституційно-правової були сформовані в Києві та Львові. У теперішній час, в умовах незалежності України, відбувається певна диверсифікація конституційно-правової науки; поряд зі зміцненням традиційних центрів конституційно-правової думки відбувається формування наукових шкіл у Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, Чернівцях. Вагомий внесок у розвиток науки конституційного права України в цілому та її окремих положень зробили відомі вітчизняні вчені-юристи М.О. Баймуратов, Л.В. Бориславський, А.З. Георгіца, А.М. Колодій, В.П. Колісник, О.Л. Копиленко, В.В. Кравченко, Л.Т. Кривенко, О.В. Марцеляк, М.П. Орзіх, В.Ф. Погорілко, П.М. Рабінович, Ю.М. Тодика, О.Ф. Фрицький, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко, В.І. Чушенко, Л.І. Юзьков та ін.