Тема 6. управління системою матеріально-технічного забезпечення підприємства

Методичні поради до вивчення теми

Тема охоплює питання:

ефективність матеріально-технічного постачання як один із факторів успіху підприємства;

організаційна структура системи МТЗ;

МТЗ як частина логістики;

потреба в матеріалах: методика визначення;

складська система підприємств;

вибір постачальника.

Основні положення змістової частини теми

Діяльність підприємства складається із багатьох взаємозв’язаних процесів. Це означає, що надзвичайно важливими є ефективність та оптимальність кожного з них. Так поряд із виробничими, збутовими, маркетинговими та іншими процесами надзвичайно великий вплив на ефективність діяльності виробничого підприємства здійснює матеріально-технічне забезпечення (МТЗ) підприємства.

Важко уявити собі процес виробництва без наявності необхідних для цього як предметів, так і засобів праці. Саме тому організація оптимального процесу матеріально-технічного постачання є одним із першорядних завдань, що потребують вирішення на сучасних виробничих підприємствах.

Скажімо, від правильної організації цього процесу прямо залежать результати виробництва, відповідність запланованих показників фактичним та загальна ефективність функціонування підприємства.

Матеріально-технічне постачання має своїм завданням пошук найкращої відповіді на пропозицію ринку за мінімальних витрат. Воно покликане не лише забезпечити досягнення певної мети, а й знати найбільш економічні варіанти.

Процес матеріально-технічного постачання також тісно пов’яза­ний і з іншими сторонами багатогранної діяльності підприємства.

Безпосередній вплив на формування собівартості продукції як одна із найвагоміших статей витрат, що і відображено в кошторисах. На деяких виробництвах витрати на сировину та матеріали становлять до 80—90 \% загальних затрат на виробництво.

Значний вплив МТЗ справляє і на поточні та підсумкові показники фінансової діяльності підприємства. Адже за досить високої питомої ваги витрат на сировину та матеріали в загальних затратах підприємства неабиякої актуальності набуває питання оптимізації розрахунків за їх придбання. Від цього безпосередньо залежать періоди обігу дебіторської та кредиторської заборгованостей підприємства, пов’язаних із МТЗ, а значить може змінюватись і норматив оборотних коштів на підприємстві.

МТЗ прямо обумовлює і результати виробничих процесів, тому, що якість товару багато в чому залежить від якості затрачених на його виробництво сировини та матеріалів. Також неабияку роль відіграє і якість затрачених на виробничий процес засобів праці. Тобто, крім сировини та матеріалів, у виробничому процесі велику роль відіграє і обладнання та малоцінні та швидкозношувані предмети (МШП). А наявність в достатній кількості та потрібної якості зазначених позицій на підприємстві — це частина загального успіху підприємства.

Перевага над конкурентами здобувається не лише за допомогою цінових та якісних показників готової продукції. Перевагою в конкурентній боротьбі стають і згадані показники матеріально-технічних ресурсів у порівнянні з аналогами конкурента. Для більш детального вивчення питання ефективності процесу МТЗ слід звернутись до підручника «Економіка підприємства» за загальною редакцією С. Ф. Покропивного.

Таким чином, усі перелічені аспекти впливу МТЗ на діяльність підприємства можуть стати позитивними лише за умов розв’язання багатьох проблем, характерних для більшості сучасних підприємств. Серед таких задач можна виділити основні і найбільш характерні:

а) забезпечення стабільної бази постачальників, здатних коригувати свою постачальницьку діяльність відповідно до виробничих потреб підприємства споживача. Сучасна ситуація вказує на той факт, що майже неможливо відшукати одного такого по­стачальника, який забезпечив би максимально вигідні умови згід­но з параметрами (цінові показники; асортимент; умови оплати; здатність швидко змінювати ціну та/або асортимент фактор тран­спортування та затрат, що пов’язані з останнім);

б) організація внутрішніх процесів, що забезпечують виробничий процес та залежать від МТЗ. Це організація складського господарства, обліку залишків товарно-матеріальних цінностей на складах, розрахунки нормативних запасів, їх підтримання на визначеному рівні.

Матеріально-технічне забезпечення — це вид комерційної діяльності по забезпеченню матеріально-технічними ресурсами процесу виробництва, здійснюваної, як правило, до початку виробництва. Основна мета матеріально-технічного забезпечення — доведення матеріальних ресурсів до конкретних виробничих підприємств — у заздалегідь визначене договором місце споживання.

Функції матеріально-технічного забезпечення класифікуються на основні і допоміжні. До основних функцій відносять:

визначення потреби в матеріальних ресурсах (сировині, матеріалах, паливі, енергії, обладнанні);

закупівлю матеріальних ресурсів;

оренду матеріальних ресурсів, що супроводжується зміною форми власності;

доставку матеріальних ресурсів;

складування матеріальних ресурсів;

розподіл матеріальних ресурсів;

доведення матеріальних ресурсів необхідної кількості та якості до робочих місць;

визначення потреби заводу в матеріальних ресурсах для виконання різнотермінових планів;

укладання договорів з постачальниками, складання специфікацій;

контроль графіків постачання і виконання договірних обо­в’язків;

організацію оперативного обліку руху матеріалів, централізованої доставки матеріалів у цехи і на ділянки;

аналіз витрат і рівня використання матеріалів, реалізацію відходів та ін.

Однією з важливих функцій відділу матеріально-технічного постачання є вирішення завдань щодо залучення до господарського обороту вторинної сировини і матеріалів (за можливості використання останньої).

Допоміжні функції МТЗ — це маркетингові і юридичні.

Маркетингові функції комерційного характеру включають питання визначення і вибору конкретних постачальників матеріальних ресурсів. У ряді випадків як постачальники можуть виступати посередницькі структури.

Юридичні функції пов’язані з правовим забезпеченням і захистом прав власності, підготовкою і веденням ділових переговорів і юридичним оформленням угод, контролем за їх виконанням.

Споживані матеріальні ресурси на промислових підприємствах можна розділити на основні матеріали і допоміжні.

До основних належать сировинні матеріали, що не пройшли первинної обробки.

Вихідні матеріали, що пройшли незначний ступінь обробки, і попередньо змонтовані деталі, що становлять значну частину кінцевого продукту, відносять до категорії напівфабрикатів. Їх закупівля не відрізняється від закупівель звичайної сировини і матеріалів.

Допоміжні матеріали звичайно займають невелику частину в складі кінцевого продукту. До них можна віднести всілякі металеві вироби, дріт, монтажні болти тощо.

Існує і група виробничих матеріалів, що забезпечують введення в експлуатацію машин і устаткування — різного роду паливно-мастильні матеріали, охолоджувальна рідина, електроенергія й ін.

До числа комплектуючих виробів відносять продукти, що не вимагають додаткової обробки.

Узагальнена класифікація матеріалів за видами виглядає так:

сировина і матеріали;

напівфабрикати;

допоміжні матеріали;

енергія;

комплектуючі вироби;

інші матеріали.

Залежно від системи забезпечення й особливостей руху матеріальних ресурсів від постачальників до споживачів розрізняють транзитну і складську форми матеріально-технічного забезпечення.

Транзитна форма займає значну частину в загальному обсязі постачань, вона більш економічна, має відносно високу швидкість постачань. Вибір транзитної форми постачань продиктований насамперед обсягом споживаних ресурсів і встановленою для нього транзитною чи замовленою нормою постачань.

Транзитна норма визначається як мінімально припустима загальна кількість матеріалів, відвантажених постачальником на адресу споживача за одним замовленням. Замовлена норма визначається як найменша кількість матеріалів за однією позицією замовлення, взята постачальником до виконання при обов’язко­вому замовленні на одночасну доставку декількох однорідних видів (типорозмірів) матеріалів на адресу одного споживача.

Матеріальні ресурси на підприємство можуть надходити і при складській формі постачання, що відрізняється більшою частотою постачань необхідних партій матеріалів.

Така форма сприяє відносному скороченню виробничих запасів і забезпечує комплектність постачань. Однак для цієї форми постачань характерні додаткові витрати, пов’язані зі здійсненням складських операцій з навантаження, вивантаження і збереження матеріалів.

В основу визначення організаційної структури керування матеріально-технічним забезпеченням повинні бути покладені прин­ципи, що забезпечують весь спектр функцій керування сукупністю підрозділів, насамперед: мінімальна кількість ланок у вертикалі управління, гнучкість, ефективна система зв’язку, принцип єдиноначальності і чітке розмежування функцій.

Служба постачання є частиною апарату управління підприємством, а також первинною ланкою загальної системи матеріально-технічного забезпечення народного господарства. Вона підпорядковується заступнику директора з постачання і є сукупністю управлінських і виробничих підрозділів, що організують і здійснюють забезпечення підприємства (об’єднання) матеріальними ресурсами.

До управлінської частини служби постачання належать відділи матеріально-технічного постачання і зовнішнього кооперування, група матеріально-технічного планування виробничо-дис­петчерського відділу.

Виробнича частина служби постачання включає матеріаль­ні склади, заготівельні ділянки, цехові комори, склад напів­фабрикатів.

Діяльність відділу матеріально-технічного постачання повинна бути спрямована на створення міцної матеріальної бази, що дає змогу забезпечити систематичне виконання плану випуску продукції.

Існують три форми організації управління матеріально-технічним забезпеченням: централізована, децентралізована, змішана.

Централізована система управління передбачає зосередження функцій у межах єдиної служби МТЗ, що обумовлено наступними факторами: територіальною цілісністю підприємства, вироб­ничою єдністю підприємства і вузькою номенклатурою споживаних матеріалів. При централізованій формі всі функції щодо забезпечення виробництва матеріальними ресурсами виконують відділ постачання і його спеціалізовані бюро (групи): планова група, матеріальні бюро (групи).

Схему побудови відділу матеріально-технічного постачання підприємства за централізованої системи зображено на рис. 6.1.

Рис. 6.1. Схема побудови відділу матеріально-технічного постачання за централізованою системою

Така організаційна структура застосовується на більшості підприємств, особливо середніх і невеликих. Особливістю централізованої системи є відокремлення функцій планування, складування і збереження, заготівлі і відпуску матеріалів виробничим цехам, що не завжди забезпечує чіткість і оперативність у роботі відділу матеріально-технічного постачання.

В об’єднаннях, утворених на базі територіально узагальнених виробничих одиниць (розташованих на невеликій відстані один від одного), відпадає необхідність збереження в них самостійних відділів постачання. Уся служба матеріально-технічного постачання в такому випадку централізується на головному підприємстві. Централізується також і складське господарство, а в складі підприємств-філій, що входять до складу об’єднань, зберігаються лише невеликі групи постачання й інші склади для забезпечення цехів матеріалами.

Децентралізована система керування передбачає розосередження функцій, що обумовлено територіальною роз’єднаністю підприємства, виробничою самостійністю підрозділів і широкою номенклатурою матеріалів.

Змішана система матеріально-технічного забезпечення поєднує обидві наведені структури.

На промислових підприємствах існують різні схеми організаційної побудови служби МТЗ. Систематизація цих структур дозволяє виділити найтиповіші: функціональна, за товарним принципом і комбінована.

Функціональна структура керування МТЗ передбачає спеціалізацію окремих підрозділів на виконання конкретних функцій. Така структура прийнятна в основному для підприємств з одиничним і дрібносерійним типом виробництва, з вузькою номенклатурою і невеликими обсягами споживаних матеріалів і продукції, що випускається.

За товарним принципом структура управління передбачає спе­ціалізацію окремих підрозділів служби МТЗ на виконання всього комплексу робіт із забезпечення підприємства визначеними видами матеріальних ресурсів.

Товарна спеціалізація характерна для підприємств із крупносерійним і масовим типом виробництва, із широкою номенклатурою і великими обсягами споживаних матеріалів і продукції, що випускається.

Комбінована структура керування МТЗ передбачає визначені підрозділи підприємства, в яких весь спектр функцій здійснюють закріплені за ними групи фахівців з матеріальних ресурсів, а також виконуються всі функції зовнішнього ресурсопостачання.

Інші структурні підрозділи — такі, як відділ головного механіка, відділ головного енергетика і т.д., здійснюють усі функції внутрівиробничого переміщення в частині закріплених за ними матеріалів за спеціалізацією цих підрозділів.

Матеріально-технічне забезпечення підприємств спрямоване на забезпечення скорочення витрат виробництва і створення умов для безперебійного процесу виробництва. Воно вирішує такі завдання:

забезпечення доставки матеріалів на кожне робоче місце;

підтримку запасів на підприємстві на оптимальному рівні. Вирішення цих завдань вимагає застосування логістичних підходів для ефективного матеріально-технічного постачання підприємства.

Логістика охоплює всі види діяльності щодо переміщення матеріальних ресурсів у часі й у просторі. Функції логістики реалізуються на всіх стадіях виробництва і руху матеріальних ресурсів, тому розрізняють логістику виробництва, постачання і збуту. Логістика постачання і збуту охоплює не питання внутрівиробничого переміщення матеріалів, а значною мірою рух матеріальних ресурсів поза підприємством. Тому функції логістики тісно переплітаються з іншими функціями щодо забезпечення руху матеріальних потоків. Логістика виконує комплексну функцію і є самостійною сферою, що охоплює проблеми фізичного переміщення матеріальних ресурсів у часі й у просторі на всіх стадіях діяльності підприємства.

Планування поставки матеріалів передбачає рух матеріалів від постачальника до споживача. При цьому можуть бути розглянуті два напрями: канали постачання і логістика постачання.

Канали постачання характеризують рух товарів від постачальника до споживача з виконанням юридичних обов’язків сторін. При цьому визначаються різні структури, через які здійснюється процес постачання. Це можуть бути прямі закупівлі у виробника, закупівлі в оптових і роздрібних торговців, з використанням аген­тів чи брокерів, створенням власної закупівельної організації на підприємстві.

Логістика постачання розглядає проблеми фізичного транспортування і збереження матеріалів. Як правило, маршрути доставки матеріалів збігаються з юридично оформленою доставкою. Однак у ряді випадків юридично оформлена доставка не збігається з маршрутом проходження вантажів, наприклад, при постачаннях товарів, що швидко псуються чи важко перевозяться. У цьому випадку варто здійснювати перевезення найкоротшим шляхом, щоб забезпечити якісну доставку вантажів.

Комерційна логістика — це самостійний науковий напрям, а її практичне застосування забезпечується створенням логістичних систем, спрямованих на мінімізацію транспортних витрат шляхом раціоналізації транспортних потоків.

Основні ознаки логістики можна класифікувати за такими напрямами.

Перша ознака розглядає логістику як процес керування просуванням матеріальних ресурсів. На цьому шляху відбувається безліч логістичних операцій на етапах матеріально-технічного по­стачання, виробництва і збуту готової продукції. Логістика тут називається заготівельною, внутрівиробничою і розподільною.

Друга ознака розглядає логістику як ресурсну, що складається з матеріальної чи транспортно-складської, інформаційної, фінансової і кадрової логістики.

Третя ознака логістики характеризується сферою її застосування в підприємницькій діяльності і має переважно галузевий характер.

Найпоширенішими видами бізнесу виступають виробниче, фінансове підприємництво і комерція. Виходячи з цього в бізнесі-логістиці виділяють виробничу, фінансову і комерційну логістику.

Нині комерційна логістика розглядається як науковий напрям в ефективному керуванні матеріальними потоками в сфері виробництва та обороту.

У сфері матеріально-технічного постачання основою логістич­ного потоку є:

транспортні засоби;

навантажувально-розвантажувальні механізми;

вагове господарство;

складські споруди;

засоби зв’язку і передання інформації.

Зв’язки між окремими елементами логістики визначають логістичні ланцюги. Аналогічно логістичному ланцюгу існує і логістичний канал, що складається з постачальника, споживача, посередників і перевізників.

Логістичний ланцюг — це сукупність сторін, що беруть участь у логістичній операції. Параметрами логістичного ланцюга є організаційний коефіцієнт ланковості (який показує, скільки разів продавалася та чи інша продукція) і складський коефіцієнт ланковості (що свідчить про кількість зроблених перевалок на шляху проходження вантажу).

Існуючі методи і засоби логістичного управління в сукупності складають логістичну інфраструктуру товарного ринку. До її суб’єктів належать транспортні і складські підприємства і комерційні посередники. Вони безпосередньо чи опосередковано визначають матеріальні потоки в сфері обігу при встановленні господарських зв’язків і виборі способу доставки матеріалів на адресу конкретних споживачів.

Комерційна логістика з огляду на свою цільову орієнтацію взаємодіє з маркетингом з метою безперешкодного просування матеріальних потоків безпосередньо до кожного споживача. Для узгодження інтересів матеріально-технічного постачання, виробництва і збуту комерційна логістика припускає формування загальної логістичної концепції, на основі якої здійснюються аналіз стану зовнішнього економічного середовища, встановлення темпів розвитку споживчого попиту і стану конкуренції на ринку товарів.

Логістична концепція при відповідній проробці і реалізації приводить до конкретних економічних результатів щодо скорочення виробничого циклу, зменшення запасів матеріальних ресурсів і готової продукції, посилення інвестиційних процесів і підвищення конкурентоспроможності на ринку товарів.

Витрати на виконання логістичних операцій формують логістичні витрати, що є сумою витрат обороту і частини витрат вироб­ництва (витрати на тару, упакування, транспортно-складські роботи і т. д.). Витрати на логістику можуть бути обчислені у відсотках від суми продажів у розрахунку на одиницю маси сировини, матеріалів і готової продукції.

Ефективність логістичної системи визначається набором показ­ників, що характеризують якість роботи даної системи при заданому рівні логістичних витрат. З погляду споживачів ефективність логістичної системи можна визначити двома показниками: якістю і ціною обслуговування, що характеризують логістичні витрати. Разом з тим якість обслуговування як синтезуючий, сукупний показник, можна обчислити виходячи з наступних критеріїв: доставка продукції споживачу у встановлений термін, забезпечення високого рівня технічного обслуговування і виконання замовлення в установлений час.

При оптимізації транспортних витрат варто враховувати сукуп­ні витрати, що включають витрати не тільки на придбання і транспортування, а й пов’язані з пошуком продукції на ринку і встановленням господарських зв’язків з виробником. Такі витрати називаються трансакційними, що включають витрати на пошук інформації, ведення переговорів і укладання контракту і витрати по дотриманню умов контракту. Наявність великих транс­акційних витрат спонукає споживача вишукувати організаційні і технічні засоби для їх скорочення. Одним з напрямів скорочення трансакційних витрат є логістика і формування логістичних структур при організації процесу перевезення товарів. Більш детально комерційна логістика викладена в [13].

Створення запасів матеріальних ресурсів — ключове питання планування МТЗ, тому перебуває під постійним контролем працівників постачання.

При прийнятті рішень про доставку матеріалів, організацію чи складування, здійснення нових закупівель важливо знати призначення запасів, їх позитивну і негативну сторони.

Управління запасами може ускладнитися через ринкову обстановку, що швидко змінюється. Складські запаси завжди можуть бути або завищеними, або занадто малими, або не відповідати необхідному асортименту. Однак відомо, що зайві запаси тягнуть за собою значні витрати, пов’язані з їх зберіганням та переробкою.

Існує безліч різних систем управління запасами, застосування яких спрямоване на скорочення витрат по збереженню і переробці запасів. Для детального вивчення системи управління запасами необхідно звернутись до гл. 16 підручника [10].

Закордонна практика (японська, американська) цілком покладається на розробку системи планування, побудованої на визначенні потреби в сировині й матеріалах. Застосування в Японії системи «кан-бан» змінило відношення виробників до всіх форм складування. В основі цієї системи лежить точна і своєчасна інформація з усіх напрямів діяльності учасників товароруху. Сучасні комп’ютерні програми дозволяють широко автоматизувати процеси закупівель і контролю за станом запасів.

Основні витрати, пов’язані зі збереженням і змістом запасів, включають вартість зі збереження й оренди складських приміщень; вартість складського устаткування, витрати; пов’язані зі збереженням матеріалів на складі; оплату обслуговуючого персоналу й експлуатаційні витрати; витрати по страхуванню матеріальних цінностей та ін.; загальні складські витрати досягають значних розмірів і становлять 25—50 \% вартості збережених матеріалів.

Існує багато методів планування і закупівель, і постачань продукції. Розглянемо деякі з них.

Метод АВС. Італійський учений В. Парето довів, що незалеж­но від країни менша частина населення контролює велику частину добробуту, і на цій основі побудував відповідну криву. Цей самий принцип застосуємо і до інших ситуацій, зокрема, до системи постачання. Криву Парето називають правилом 80—20 чи, частіше, методом АВС. Зміст цього методу покажемо на простому прикладі.

Нехай закуповувані вироби за обсягом і сумою витрат розташовуються в наступному співвідношенні (табл. 6.1).

Таблиця 6.1

ГРУПУВАННЯ ПОСТАЧАЛЬНИКІВ ЗА АВС — АНАЛІЗОМ

Це процентне співвідношення може бути різним у різних фірмах, що закуповують матеріали. Для його перебування визначається частка окремих видів сировини і матеріалів у загальній вартості з матеріалів, що закуповуються. Припустимо, що виробник із загальним річним обсягом закупівель на суму 30,4 млн дол. мав певне співвідношення товарів(табл. 6.2).

Таблиця 6.2

СПІВВІДНОШЕННЯ ТОВАРІВ

З даних табл. 6.2 видно, що вироби групи А становлять лише 10 \%, а за вартістю річного обсягу закупівлі — понад 70 \%; вироби групи В є проміжними між А і С. Тому при закупівлі найбільша увага приділяється виробам групи А як найдорожчим. Однак через специфіку окремих видів виробів відношення до кожної групи повинне бути однаковим.

Метод АВС — це аналіз, за допомогою якого визначають ступінь розподілу конкретних характеристик між окремими елементами якої-небудь безлічі. З погляду постачання аналізується кількісна і вартісна структура сировини, що здобувається, і матеріалів.

Одна з основних проблем постачання і логістики полягає у визначенні оптимального обсягу постачання, тому що збільшення обсягу постачань вимагає додаткових витрат на розміщення і збереження запасів.

Існують різні моделі для визначення обсягу замовлення і рівня запасів. Їх застосування залежить від того, чи є попит на матеріали залежним чи незалежним. Залежний попит означає, що виріб, що поставляється, є частиною більшого виробу і його використання залежить від графіка виробництва цього більшого виробу.

Визначення потреби в матеріальних ресурсах — центральна ланка в плануванні матеріально-технічного постачання підприємства. Потреба в матеріальних ресурсах складається з потреби в ресурсах на основне виробництво, потреби на створення і підтримку перехідних запасів на кінець планового періоду і потреби на інші види господарської діяльності, включаючи і невиробничу.

При розрахунку потреби в матеріальних ресурсах необхідно враховувати наявність засобів для їх покриття. Джерела покриття можуть бути власними чи позиковими. Потреба в матеріальних ресурсах планується по всій номенклатурі матеріалів у вартісному і натуральному вираженні. Обсяги і терміни постачань матеріалів на підприємство обумовлюються режимом їх виробничого споживання, створенням і підтримкою необхідного рівня виробничих запасів.

Обсяг необхідних матеріальних ресурсів складається з потреби в матеріалах, необхідних для впровадження нової техніки, для виготовлення оснащення й інструменту, на експлуатаційні і технологічні втрати, на створення необхідного заділу незавершеного виробництва і на утворення перехідних запасів. Фактори, що впливають на визначення потреби в матеріальних ресурсах, подано у табл. 6.3.

Таблиця 6.3

ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБИ В МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСАХ

Потреба в матеріальних ресурсах визначається на основі балансу МТЗ підприємства з урахуванням залишків і внутрішніх джерел забезпечення.

Потреби в матеріальних ресурсах можна визначити трьома методами:

детермінованим — на основі планів виробництва і нормативів витрати;

стохастичним — на основі ймовірнісного прогнозу з урахуванням потреб за минулі періоди;

оцінним — на основі досвідно-статистичної оцінки.

Вибір методу залежить від особливостей матеріальних ресурсів, умов їх споживання і наявності відповідних даних для проведення необхідних розрахунків.

Найбільш поширений метод прямого рахунку, заснований на програмі випуску продукції і нормах витрати матеріалів на одиницю продукції, що випускається. Його називають повиробним. Розрахунки при цьому методі здійснюються за формулою

Р = Ні Пі,               (6.1)

де Р — загальна потреба в матеріалі; Ні — норма витрати на виріб; Пі — програма виробництва даного виробу.

Подетальний метод. Потреби (Р) в матеріальних ресурсах визначається за формулою

Р = Нд Дд,            (6.2)

де Нд — норма витрати на деталь; Дд — програма виробництва деталі в плановий період.

При методі за типовими представниками потреба в матеріальних ресурсах розраховується за формулою

Р = Нтип Птип,    (6.3)

де Нтип — норма витрати матеріалів на виготовлення типового представника; Птип — загальна програма виробництва виробів даної групи.

Повиробний і подетальний методи застосовуються для визначення потреби в сировині, основних і допоміжних матеріалах, які входять до складу продукції, що випускається. Найбільше застосування ці методи знайшли в електроенергетиці, машинобудуванні і металообробці.

Методи прогнозування потреби в матеріальних ресурсах використовуються при впровадженні нової техніки. Ця потреба складається з потреби в матеріалах основного виробництва, дослідницьких лабораторій і технічних відділів.

Статистичні методи визначення потреби в матеріальних ресурсах ґрунтуються на використанні даних про фактичну витрату матеріальних ресурсів за минулі періоди з урахуванням зміни структури та обсягів виробництва, а також нормовитрат ресурсів, зумовлених використанням нової техніки й удосконалюванням організації виробництва. Потреба в матеріальних ресурсах визначається при цьому за формулою

Рп = Рмин Кв Кр,                (6.4)

де Рп, Рмин — планова потреба і фактична витрата матеріальних ресурсів, відповідно в планований і минулий періоди; Кв, Кр — коефіцієнти динамічних змін відповідно виробничої програми і витрати матеріальних ресурсів.

Застосовується цей метод переважно при значній номенклатурі матеріальних ресурсів і щодо невеликих витрат.

Потребу в устаткуванні (за видами) визначають виходячи з продуктивності устаткування і плану виробництва продукції за видами:

         (6.5)

де n — число видів продукції; Нп — норма часу на виготовлення одиниці продукції; Пп — програма виробництва продукції; Т — число робочих днів у плановому періоді; Кзм — число робочих змін; tзм — тривалість зміни; Кву — коефіцієнт використання устаткування; Кзн — коефіцієнт зміни (підвищення чи зниження норм).

Потребу матеріальних ресурсів на утворення перехідних запасів розраховують виходячи з очікуваного залишку матеріалів у запасах на початок планового періоду за формулою

Зо = Зф + Во – Ро,              (6.6)

де Зо — очікуваний залишок на кінець року; Зф — фактичний залишок на початок місяця, в якому розроблявся план МТЗ; Во — очікувані надходження на підприємство за період від дати, на який визначений фактичний залишок до початку планового періоду; Ро — очікувані витрати за той самий період.

Баланс матеріально-технічного забезпечення підприємства включає потребу в матеріалах:

на виробництво продукції Рп;

упровадження нової техніки Рн.т;

ремонтно-експлуатаційні потреби Рр.е;

утворення залишків незавершеного виробництва Рн.в;

утворення перехідних запасів Рз.

Джерелами покриття цієї потреби можуть бути:

очікувані залишки на початок планового періоду Зо;

матеріали в незавершеному виробництві на початок планового періоду Зн.в;

мобілізація внутрішніх ресурсів Мвн;

придбання і завезення матеріалів зі сторони Зс.

Отже, матеріальний баланс можна представити в такому вигляді:

Рп + Рн.т + Рр.е + Рн.у + Рз = Зо + Зн.у + Мвн + Зс.   (6.7)

Приведений баланс матеріально-технічного забезпечення слу­жить інструментом логістичного управління рухом матеріальних ресурсів на промислових підприємствах.

Організація матеріально-технічного забезпечення передбачає створення системи забезпечення виробничого підприємства матеріально-технічними ресурсами й організацію його власної служ­би матеріально-технічного забезпечення.

Кожна організаційна структура матеріально-технічного забезпечення промислового підприємства має в складі інфраструктуру процесу організації постачання й організаційну структуру керування матеріально-технічним забезпеченням.

Інфраструктура матеріально-технічного забезпечення включає підрозділи:

складського господарства;

транспортного господарства;

заготівельного господарства;

з переробки відходів виробництва і тарного господарства (можуть бути на окремих підприємствах).

Складське господарство є основним структурним підрозділом служби матеріально-технічного забезпечення підприємства. Його організаційна структура встановлюється залежно від вироб­ничої структури самого підприємства. Тому структура складського господарства може бути представлена мережею загальнозаводських складів, складів окремих виробництв, цехових складів і складських ділянок на великих спеціалізованих ділянках. Складське господарство, як правило, спеціалізується за видами матеріалів і перебуває під централізованим чи децентралізованим управлінням у загальній системі функціональних зв’язків з іншими підрозділами промислового підприємства (табл. 6.4).

Таблиця 6.4

ВИДОВА КЛАСИФІКАЦІЯ СКЛАДСЬКИХ ПРИМІЩЕНЬ ПІДПРИЄМСТВА

Структура складів матеріально-технічного забезпечення на промислових підприємствах характеризується також номенклатурою збережених матеріалів, обсягами, функціональним призначенням, споживчими властивостями й особливостями їх вироб­ничого споживання.

Для виконання технологічних функцій з попередньої обробки матеріалів, заготівлі і підготовки продукції до виробничого споживання на промислових підприємствах створюється заготівельне господарство, що входить до організаційної структури служби матеріально-технічного забезпечення підприємства.

Таким чином, складське господарство підприємства виконує такі функції:

заготівля і доставка матеріалів;

складування і забезпечення їх збереження;

обробка і підготовка матеріалів до виробничого споживання;

керування матеріально-технічним забезпеченням.

Для детальнішого вивчення принципів побудови і функціонування складського господарства підприємства слід звернутись до підручника [1, розд. 6].

Вибір постачальника є основою створення стійкої бази постачання будь-якого підприємства. Рішення розмістити замовлення в конкретного постачальника залежить від ряду факторів. Постачальник повинен задовольняти за якістю та обсягами продукції, що поставляється, умовами доставки продукції, ціною і рівнем обслуговування. Немаловажним при виборі постачальника є його технічний стан, розвиненість інфраструктури, фінансове становище, трудові відносини і місцезнаходження.

Рішення про вибір постачальника можна розглядати як вибір в умовах невизначеності, що пов’язано з досить високим ризиком. Ризик зростатиме при закупівлі невідомих видів сировини чи виробів устаткування. Тому варто звертатися до додаткових джерел інформації. Це можуть бути каталоги, торгові журнали, різного роду рекламні оголошення та Інтернет.

Усе це свідчить про те, що оцінка постачальника — безупинний процес відстеження діяльності існуючих постачальників. Звичайно підприємства-замовники поділяють постачальників на дві групи. До першої входять нові постачальники, надійність яких ще не перевірена, другу складають постачальники, що вже зарекомендували себе в минулі роки. Ці постачальники постійно оцінюються з формальних і неформальних позицій. Неформальна оцінка включає оцінку особистих контактів з постачальником і співробітниками його підрозділів. Замовник акумулює всю інформацію про постачальника, важливо встановити особисті контакти з відділом закупівель.

Багато компаній (фірми) проводять рейтинги постачальників, застосовуючи бальну систему оцінки за кожним фактором. Але, коли постачальників матеріально-технічних ресурсів забагато, їх вибір повинен проходити в два етапи. На першому етапі здійснюється попередній відбір постачальників. Критерії відбору наведено в табл. 6.5.

Таблиця 6.5

КРИТЕРІЇ ПОПЕРЕДНЬОГО ВІДБОРУ ПОСТАЧАЛЬНИКІВ

Після аналізу постачальників частину з них, що не відповідає вимогам, виключають із таблиці. На другому етапі використовується детальніший перелік критеріїв відбору постачальників (табл. 6.6).

Таблиця 6.6

КРИТЕРІЇ ОСТАТОЧНОГО ВІДБОРУ ПОСТАЧАЛЬНИКІВ

Більшість підприємств стежить за діяльністю основних постачальників набагато уважніше, ніж за другорядними постачальниками. При цьому використовується модель АВС для розподілу постачальників аналогічно розподілу запасів за обсягами і ціною закуповуваних партій матеріалів. Мета такого розподілу на категорії полягає в тому, щоб оцінити кожну категорію за відповідною схемою оцінки постачальників.

Важливою є оцінка діяльності не тільки існуючого постачальника, а й потенційного. Для перевірки діяльності потенційного постачальника часто необхідні значні затрати часу і засобів. При оцінці потенційних постачальників найбільш важливими факторами є такі, як технічні й інженерні можливості постачальника, його виробничий і фінансовий план та здатність ефективно керувати виробництвом. Необхідно також відповісти на наступні запитання: чи здатний цей постачальник цілком задовольнити потреби замовника в короткостроковому і довгостроковому періоді і чи є передумови так вважати.

Важлива оцінка фінансової сторони постачальника. Серед інших показників перевіряється його кредитний рейтинг, структура капіталу, рентабельність, оборотний капітал, стан запасів, коефіцієнт ліквідності, прибутковість інвестицій і т. ін. Усі ці показники характеризують фінансову стабільність і конкурентоспроможність продукції постачальника.

Крім зазначених факторів, які варто враховувати при виборі постачальника, важливим є і рішення купувати продукцію у виробників чи у дистриб’ютерів. Для прийняття цього рішення потрібно досліджувати фінансовий стан, що склався, репутацію, якість продукції, що поставляється, і обслуговування, надійність постачань і обґрунтованість ціни. Усі ці фактори варто враховувати при виборі додаткових джерел постачання.

Таким чином, процес матеріально-технічного постачання є складним багатогранним механізмом, в якому важливу роль відіграють не лише економічні закони та принципи, а й добре налагоджені відносини між сторонами, що беруть безпосередню участь в цьому процесі. За умов ринку, кожне підприємство мусить адаптувати систему МТЗ до його вимог, а тому більш успіш­ними будуть ті підприємства, що краще пристосувались до ринкових реалій. Проблеми МТЗ більш повно охарактеризовано у підручнику [1, розд. 6].

Основні терміни

Логістика — наука про планування, контроль та управління, транспортування, складування та інші матеріальні та нематеріальні операції, що здійснюються в процесі доведення сировини й матеріалів до виробничого підприємства, внутрізаводської обробки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, доведення готової продукції до споживача відповідно до його інтересів.

Нормативні запаси — запаси, встановлені на рівні нормативів, тобто мінімального обсягу запасів товарно-матеріальних цінностей у необхідних для забезпечення виробничої потреби та невиробничих потреб.

Склад — будівлі, споруди, пристрої, призначені для приймання, розміщення та зберігання товарів, підготовки їх до споживання та відпуску споживачам.

Складське господарство — сукупність складів підприємства, допоміжного та обслуговуючих підрозділів.

Метод АВС (закон 20—80, діаграма Парето) — класифікація матеріальних запасів відповідно до визначеного показника важливості; згідно з цим показником розподіляється вся діяльність з контролю та управління запасами.

Вартість зберігання — витрати, пов’язані з утриманням товару на складі (в запасі) протягом певного часу.

Точка поновлення заказу — поновлення заказу в той момент, коли реальний запас знижується до певного визначеного рівня.

Система «точно в строк» — виробнича система, в якій обробка та рух матеріалів і виробів відбуваються точно в той момент, коли в них виникає потреба; як правило — поставляють невеликі партії.

Вантажопотік — показник, що характеризує процес переміщення вантажів на певній ділянці роботи матеріально-технічного постачання.

Вантажооборот складу — натуральний об’ємний показник роботи складу (бази, підприємства тощо), що показує кількість сировини, яка відправлена у виробництво за певний період часу.

Специфікація — документ, в якому між постачальником та споживачем узгоджуються асортимент, номенклатура продукції, що підлягає поставці, а також якість, розміри, профілі.

Договір поставки — правова форма господарських зв’язків між постачальниками (продавцями) та споживачами (покупцями).

Норма витрат матеріальних ресурсів — мінімально необхідна планова кількість сировини, матеріалів, палива енергії для виробництва одиниці продукції (роботи) з врахуванням запланованих організаційно-технічних умов виробництва.

Запаси сезонні — різновид матеріальних запасів, на створення яких впливають сезонні явища, а саме: сезонність виробництва; сезонність споживання; можливість доставки матеріальних ресурсів виключно сезонним видом транспорту.

Література до теми

Управління виробничою інфраструктурою / За ред. М. А. Бєлова. — К.: Укртиппроект, 1997. — 208 с. — Розд. 6.

Организация, планирование и управление деятельностью промышленного пред­приятия / Под ред. С. М. Бухало. — К.: Высш. шк., 1989. — 470 с. — Гл. V, § 5.

Обеспечение материальными ресурсами и коммерческая деятельность предприятий / Под ред. Ф. П. Весимонина. — Минск: Вышейш. шк. 1991. — 270 с.

Осипова Л. В., Синяева И. М. Основы коммерческой деятельности. Учебник. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. — 275 с.

Питання для поглибленого вивчення

Проблеми матеріально-технічного забезпечення в багатопрофільних корпораціях.

Контроль якості, реалізація функції якості сировини (матеріалів).

Стандартизація товарів та сертифікація постачальників як фактор впливу на ефективність МТП підприємства.

Функціональні зв’язки служби МТП підприємства з іншими його підрозділами.

Вплив сезонності основного виробництва та/або пропозиції матеріальних ресурсів на ринку на ефективність матеріально-технічного забезпечення.

Упровадження транспортної логістики як резерв для зниження витрат, пов’язаних з МТП.

Один чи багато постачальників? Переваги та недоліки.

Маркетинг у сфері матеріально-технічного забезпечення.

Упровадження інформаційних систем для оптимізації процесу та результатів МТП.

Класифікація умов поставки ІНКОТЕРМС — 1990 у сфері МТП.

Договір поставки — юридична основа процесу матеріально-технічного забезпечення.

Тендер на визначення постачальника як один з методів мінімізації витрат на матеріальні ресурси та максимізації їх якості.

Запитання для контролю знання теоретичного програмного матеріалу

Яке основне завдання стоїть перед службою МТЗ підприємства?

Як МТП обумовлює результати виробничо-збутової діяльності підприємства?

Як класифікують функції МТП?

Яка суттєва різниця між основними та допоміжними матеріалами?

Які розрізняють форми матеріально-технічного забезпечення?

Які служби формують систему матеріально-технічного постачання підприємства?

Що таке організаційна форма системи МТП? Назвіть їх.

Які форми організації управління МТП вам відомі?

Чому МТП розглядають як складову логістики?

Для чого існують запаси сировини та матеріалів?

Яким чином застосування методу АВС оптимізує запаси матеріальних ресурсів?

Які методи використовують для визначення потреби підприємства в матеріальних ресурсах?

Як за функціональною ознакою класифікують склади?

Чому вибір постачальника є одним із стратегічних завдань МТП?

Тестові завдання для самоперевірки знань

До допоміжних функцій МТЗ не відносять:

а) маркетингову;

б) юридичну;

в) технологічну;

г) безпосередньо закупку.

Споживані матеріальні ресурси класифікують

а) на основні та допоміжні;

б) сировину та обладнання;

в) комплектуючі та енергію;

г) швидкого псування та тривалого зберігання.

Транзитна форма МТП означає:

а) матеріальні ресурси «з коліс» потрапляють до технологічного процесу;

б) закуплені матеріали зберігаються на орендованих складах до виробництва;

в) закуплені матеріали зберігають в транспортних засобах;

г) сировина та матеріали виготовлені самим підприємством.

Як правило, централізовану форму постачання застосовують:

а) на великих підприємствах;

б) на малих і середніх підприємствах;

в) закуплені матеріали зберігають в транспортних засобах;

г) сировина та матеріали виготовлені самим підприємством.

Для підприємства з масовим виробництвом та широким асортиментом позицій сировини та матеріалів застосовують:

а) функціональну структуру управління МТП;

б) комбіновану структуру управління МТП;

в) товарну структуру управління МТП;

г) серед відповідей а—в немає правильної.

Який вираз є правильним:

а) логістика — складова МТП;

б) МТП — складова логістики;

в) серед відповідей а—б немає правильної.

Потреба в матеріальних ресурсах розраховується з використанням нормативів витрат за методом:

а) стохастичним;

б) оцінним;

в) детермінованим;

г) свій варіант.

Стохастичний метод розрахунку потреби в матеріальних ресурсах застосовує:

а) виробничі програми та нормативи витрат;

б) ймовірнісні прогнози та досвід минулих періодів;

в) результати статистичного аналізу;

г) серед відповіді а—в немає правильної.

Закуплену сировину зберігають:

а) на збутових складах;

б) ліцензійних складах;

в) виробничих складах;

г) матеріальних складах.

Застосування «правила 20—80» (АВС аналіз) дає змогу під­приємству визначити:

а) пріоритетні позиції номенклатури сировини та матеріалів;

б) оптимальні запаси матеріальних ресурсів;

в) потребу в матеріальних ресурсах згідно з виробничою програмою;

г) норми витрат матеріальних ресурсів на виріб (деталь).