Планування діяльності підприємства - Навчальний посібник (М. А. Бєлов, Н. М. Євдокимова, В. Є. Москалюк)

Тема 6. матеріально-технічне забезпечення виробництва

Методичні поради до вивчення теми

Тема охоплює питання:

зміст планування матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) та послідовність його розробки;

планування потреби в матеріальних ресурсах;

запаси й регулювання їхніх розмірів;

визначення потреби цехів у матеріальних ресурсах.

Матеріально-технічне забезпечення на підприємстві виконує функції, пов’язані із закупівлею сировини, матеріалів, палива, енергії та обладнання, їхнім зберіганням та розподілом. Обсяг зав­дань МТЗ поділяється на дві основні групи:

матеріальне забезпечення виробничого процесу шляхом надання необхідних товарів та послуг у потрібній кількості та належної якості, з додержанням вимог щодо часу та місця;

закупівля, складування та розподіл товарів, необхідних для економічної діяльності.

Для ефективнішого вирішення цих завдань функції щодо закупівлі сировини й матеріалів та управління матеріальними запасами мають виконуватися безперебійно за чіткої внутрішньої взаємодії підрозділів підприємства, що забезпечується системою планування.

Розглядаючи систему планування МТЗ, потрібно з’ясувати зміст та послідовність розробки плану з МТЗ.

У зміст планування МТЗ входить:

визначення потреби в матеріалах, устаткуванні, паливі, енер­гії на базі норм їх витрат;

розрахунок запасів усіх норм товарно-матеріальних цінностей на плановий період;

облік, контроль і аналіз виконання планів забезпечення;

поточне регулювання забезпечення виробничих підрозділів підприємства.

Планування забезпечення здійснюється в певній послідовності:

підготовча робота (забезпечення бланками-формами, ін- структаж тощо);

визначення джерела забезпечення потреби в матеріалах;

розрахунок потреби в матеріальних ресурсах;

розробка норм виробничих запасів.

Засвоївши порядок розробки плану з МТЗ потрібно вивчити методи розрахунку потреби в матеріалах.

Основні дані для визначення потреби — це погоджені з попитом пропозиції підприємства щодо виробництва товарів і послуг та норм витрат на їхнє виготовлення.

У розрахунках необхідно диференціювати потребу підприємст­ва за основними напрямками витрат, беручи до уваги їхнє значення та переважаючу питому вагу в загальному обсязі потреби підприємства.

Ця потреба розраховується різними методами, серед яких найбільш широко застосовується метод прямого розрахунку, він базується на прогресивних нормах витрат матеріалів та планах випуску продукції. До методів прямого розрахунку відносять подетальний, на виробничу одиницю, за аналогами, за типовими представниками, рецептурний та інші.

При подетальному методі потреба в матеріалах визначається як добуток норми витрат на деталь і кількість запланованих до виробництва деталей.

Зверніть увагу на те, що потреба на основне виробництво полягає насамперед у потребі на виробництво готової продукції. Нехай Пі-потреба в і-х матеріальних ресурсах для виконання виробничої програми підприємства. Тоді:

,                                             (6.1)

де n — кількість видів виробів, на які розраховується матеріал і-го найменування;

Аj — виробнича програма з виробництва j-ї продукції, шт. (м, м2 і т. ін.);

НВіj — норма витрат і-го матеріалу на виробництво одиниці j-ї продукції.

Цей метод можна також використати для розрахунку потреби в матеріалах на одиницю продукції або її частину — вузол, деталь тощо. Необхідність у таких розрахунках постає в разі масового та серійного виробництва.

При виробництві багатономенклатурному (електротехнічне, підшипникове, інструментальне тощо) потреба на виконання виробничої програми може визначатися за типовим представником, за який беруть одиницю продукції, що з найбільшою точністю відбиває середню витрату матеріалів на дану групу (партію продукції). Розрахунок потреби в матеріалі виконують за формулою:

,                                             (6.2)

де НВТП — норма витрат на типовий представник;

А — програма випуску всіх виробів даної групи.

Майте на увазі те, що при відсутності норм потреба в матеріалах на плановий період може бути знайдена методом динамічних коефіцієнтів, тобто виходячи із фактичних витрат за минулий період та індексів програми виробництва та норм витрат матеріалів за формулою:

,                                        (6.3)

де ВМф — фактичні витрати певного матеріалу минулого періоду;

Іа — індекс програми виробництва;

Ін — індекс норм витрат матеріалів.

Особливо зверніть увагу на те, що в таких галузях як металургійна, харчова, виробництва будівельних матеріалів, скляна для визначення потреби в матеріальних ресурсах використовується метод рецептурного складу. Спочатку розраховується обсяг придатної продукції, необхідної для виконання виробничої програми, ливарні заготовки, скломаса за формулою:

,                                           (6.4)

де Ппр — продукція придатна для обробки,

ВЧj — чорнова вага j-го виробу (деталь);

Аj — програма виробництва j-х виробів.

Потреба в кожному конкретному компоненті, який входить до складу шихти, визначається на підставі рецептури, яка зазначає відсотковий склад кожного компонента сировини та планового виходу придатної продукції та визначається:

,                                            (6.5)

де Пв — питома вага конкретного компонента в шихті, \%;

Пп — плановий вихід придатної продукції, \%;

Кі — компонент.

Потрібна кількість палива на технологічні та енергетичні цілі визначаються прямим розрахунком на підставі норм витрат умов­ного палива, які установлені на одиницю продукції або робіт:

,                                         (6.6)

де Рі — потреба в і-у виді палива в натуральних одиницях;

Аj — план виробництва j-ї продукції;

НВуп — норма витрат умовного палива на виконання одиниці j-го виду робіт (одиниці продукції);

КЕ — калорійний еквівалент і-го палива.

У темі 9 наводиться методика визначення потреби в різних енергетичних ресурсах.

При освоєнні випуску нових видів виробів потребу в матеріалах розраховують по аналогах. У цих випадках використовують норми витрат матеріалів на аналогічні вироби.

Потреба в комплектуючих матеріалах, які потрібні для випуску продукції і не виробляються підприємством, визначається згід­но зі специфікаціями конструкторсько-технологічної документації.

Потреба в допоміжних матеріалах (інструмент, запасні частини та ін.) визначаються за нормами витрат на одиницю продукції, вид робіт. Методика визначення розглянута в темі 9.

В остаточному вигляді план забезпечення являє собою розгор­нутий баланс, який відображає всю потребу в матеріальних ресурсах за напрямками споживання і джерелами її покриття, з урахуванням наявних запасів на складах. Баланс розробляється як в натуральному, так і в грошовому вираженні.

Засвоївши методи розрахунку потреби в матеріальних ресурсах, потрібно вивчити систему регулювання величини необхідних запасів матеріалів. Для цього розглянемо сутність запасів та їхній склад.

Запаси — це матеріальні активи, які:

утримуються для подальшого продажу;

перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

утримуються для споживання під час виробництва продукції.

Класифікуються запаси за такими видами: виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція.

Виробничі запаси — це придбані або самостійно виготовлені запаси, які підлягають подальшій переробці на підприємстві або утримуються для споживання в ході операційного циклу.

Вони поділяються на:

сировину — придбані або отримані іншим чином продукти (матеріали), які призначені для подальшої переробки;

основні й допоміжні матеріали;

комплектуючі вироби, покупні напівфабрикати та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, обслуговування виробництва та адміністративних потреб;

малоцінні та швидкозношувані предмети, які використовуються протягом не більше одного року або операційного циклу, якщо він більше року (інструменти, господарський інвентар, спеціальне оснащення, спеціальний одяг тощо).

Зрозумівши склад запасів, потрібно вивчити причини наявнос­ті запасів та систему регулювання їхньої величини.

Наявність запасів залежить від періодичності доставки матеріа­лів до споживача, територіального віддалення підприємств одного від другого, можливістю чи неможливістю організувати безперервний потік усіх матеріальних ресурсів.

Ефективне використання запасів досягається шляхом правиль­ної організації управління ними. Воно включає розробку норм запасів, їхнє планування, облік, аналіз, контроль за фактичним станом та оперативне регулювання. Центральне місце в системі управління запасами відводиться нормуванню. Нормування направлене на прискорення оборотності коштів, вкладених у запаси. Але не менш важливим є те, що запаси повинні забезпечити ритмічність виробництва та своєчасні поставки продукції до споживача.

Потрібно звернути увагу на систему регулювання запасів.

При нормуванні виробничих запасів враховують при- значення та фактори, які визначають їхню величину. Для цьо- го всі запаси умовно поділяють на поточні, страхові та під- готовчі. Поточний — забезпечує виробництво в інтервалах між поставками; підготовчий — дозволяє здійснювати під- готовку матеріалів до виробничого застосування; страховий — забезпечує виробництво у випадках відхилення від заплано- ваних умов поставки. Розрахунок кожної частини ведеться окремо.

Поточний запас — це основна частина виробничого запасу, яка витрачається у виробництві між двома поточними поставками матеріалів. Величина його залежить від трьох факторів: величини щоденного споживання, характеру витрат (ступінь рівномірного споживання), часу між двома послідовними поставками.

Максимальний поточний запас визначається за формулою:

,                                 (6.7)

де  — середньодобові витрати матеріалу, натур. один.;

Тпост — період між двома поточними поставками, дні.

Нормування страхового запасу має ціль накопичення такої величини, яка забезпечить безперебійність виробництва у випадках порушення графіка поставки матеріалів. Планова величина цього запасу постійна, а фактично вона може зменшуватись при затримці одержання чергової партії матеріалів. У подальшому вона поповнюється за рахунок надходження наступної партії.

Страховий запас залежить від різних факторів, багато з яких не піддаються кількісній оцінці і тому при нормуванні їх врахувати неможливо. Практично страховий запас планується в розмірі 25\% максимального відхилення рівня запасу перед поставками від його середньої величини.

Нормування підготовчого запасу заключається у визначенні необхідної величини матеріальних ресурсів, які повинні бути у стадії підготовки до виробничого використання.

Потреба в підготовчому запасі матеріалів виникає при здій- сненні підготовчих операцій (розвантаження, приймання, сортування, сушка, правка та інші) для підготовки матеріалів, які надійшли від постачальника, і передачі їх у виробництво. Такі операції не є складовою частиною технологічного процесу, вони є передуючими першій технологічній операції, і тому ресурси, які знаходяться у стадії підготовки до використання, ще не пере- йшли до стану запасів незавершеного виробництва.

Величина підготовчого запасу може бути визначена за формулою:

,                                   (6.8)

де  — сума часу на всі підготовчі операції.

У сумі поточний, страховий, підготовчий запаси складають загальні виробничі запаси.

Потрібно звернути увагу на те, що існують різні методи кон- тролю за рівнем запасів МТР.

Контроль за величиною нормативного рівня запасу матеріальних ресурсів здійснюється по системі «максимум-мінімум»; за допомогою картотеки оперативного контролю забезпеченості виробництва, ЕОМ. На підставі результатів контролю приймаються необхідні заходи з регулювання рівня запасів. На рис. 6.1 зображено графік змін виробничих запасів при постійних інтервалах, обсягах поставок і середньодобового споживання.

Рис. 6.1. Графік зміни виробничих запасів при постійних інтервалах, обсягах поставок і середньодобового споживання

Розглянута вище методика нормування виробничих запасів передбачає встановлення нормативу таких запасів стосовно умов, які склалися в передплановий період. Головне їхнє призначення — забезпечити безперервність виробництва та виконання виробничих програм.

Потрібно мати на увазі, що для підприємств не менш важливо максимально можливе скорочення виробничих запасів із урахуванням мінімізації витрат на їхнє транспортування та збереження.

Існує багато оптимізаційних моделей виробничих запасів різної складності. Найбільш простою є модель Уілсона. Оптимізацію запасів детально розглянуто в [1, с. 86].

Правильний вибір постачальника в умовах ринку — справа досить складна, і помилка тут може дорого коштувати підприємству.

Після вивчення ринку сировини та матеріалів потрібно скласти специфікації на потрібні види матеріальних ресурсів. Специфікація повинна включати найменування і характеристику матеріалів, вимоги до них. До специфікації включають всі характерис­тики і стандарти потрібного матеріалу.

Після складання специфікацій складають список можливих постачальників для кожного виду матеріальних ресурсів. Джерелом інформації для складання списку постачальників є вивчення ринку сировини і матеріалів.

До основних обов’язків постачальника входять: поставка продукції на умовах угоди. Умови поставки містять: основні обов’яз­ки сторін, ціну продукції, що постачається, упаковку та маркування, умови транспортування, страхування, інше.

Ціна матеріальних ресурсів — одна із суттєвих умов договору. Ціна зазначається в угоді або в специфікації, або в окремому протоколі, який є частиною угоди.

Ціна в угоді може бути твердою (фіксованою) або змінною. В ринкових умовах постачальники матеріалів рідко погоджуються на фіксовану ціну.

Зверніть увагу: якщо на момент укладання угоди важко визначити конкретну ціну, тоді сторони можуть передбачити фіксацію вхідної ціни, яка протягом виконання угоди може змінюватись за узгодженим сторонами методом. Така ціна називаєть­ся змінною (російською «скользящая»), ця ціна є по суті ринковою в момент виконання угоди. В цьому випадку в розділі «Особливі умови угоди» зазначаються точні способи визначення змінної ціни.

Змінну ціну, яка враховує інфляцію можна визначити так:

, (6.10)

де Цо — ціна одиниці продукції на момент укладання угоди;

Пм — питома вага в ціні продукції матеріальних ресурсів;

Пз — питома вага заробітної плати в ціні продукції;

 — середня ціна одиниці матеріальних ресурсів на момент поставки продукції;

 — середня ціна матеріальних ресурсів на момент укладання угоди;

 — середня заробітна плата у постачальника на момент поставки продукції;

 — середня заробітна плата у постачальника на момент укладання угоди;

І — інші елементи ціни продукції.

Вивчивши методи нормування регулювання запасів в цілому по підприємству, не менш важливо зрозуміти, як визначити потреби в матеріалах для виробничих цехів.

Організацію забезпечення цехів матеріальними ресурсами можна розбити на декілька послідовних етапів: визначення потреби кожного цеху у матеріальних ресурсах; установлення нормативу цехових запасів; визначення очікуваних залишків матеріальних ресурсів у цехах на початок планового періоду; встанов­лення лімітів відпуску матеріальних ресурсів; установлення способу забезпечення цехів матеріальними ресурсами (пасивного чи активного), розробка схем та графіків забезпечення матеріалами цехів підприємства.

Потребу цехів у матеріалах, залежно від типу виробницт- ва й особливості діяльності підприємства, визначають за певними нормами їхніх (матеріалів) витрат та обсягом виробничої програми.

При масовому та великосерійному виробництві потреба в матеріалах складається у подетальному розрізі та обчислюється множенням виробничої програми деталей на подетальні норми витрат.

В умовах одиничного та дрібносерійного виробництва потреби в матеріалах визначають (у плані замовлення), виходячи з кількості виробів у замовленні та норм витрат матеріалів на виріб.

Крім того, при визначенні потреби цехів у матеріалах ураховують очікувані залишки їх на початок розрахункового періоду та нормативні величини запасів на кінець цього періоду.

У загальному вигляді потреба цеху щодо кожного типу різновиду матеріалу визначають так:

,                                         (6.11)

де Ац — виробниче завдання цеху за кожним найменуванням;

НВм — норма витрат матеріалів;

п — кількість найменувань продукції чи робіт, на які використовується даний різновид матеріалу в цеху.

Потрібно мати на увазі, що в цілях ефективного використання кожний цех повинен отримати таку кількість матеріальних ресурсів, скільки потрібно для виконання завдань по випуску продукції. Тому доцільно встановлювати цехам ліміт відпуску сировини та матеріалів на певний період.

Ліміт відпуску матеріальних ресурсів цеху розраховується так:

,                                 (6.12)

де Пц — потреба цеху в певних матеріалах для виготовлення продукції або виконання робіт;

Змц — запаси матеріалів, які постійно знаходяться в цеху;

Змф — фактичні залишки невикористаних матеріалів на початок того періоду, на який установлено ліміт.

Змц визначається так:

,                                                   (6.13)

де  — середньодобове використання матеріалу в цеху;

іt — інтервал часу між окремими поставками матеріалів у цех.

Ліміт відпуску матеріалів цехам може бути розрахований на місяць або квартал, це залежить від типу виробництва.

Призначення матеріалів у виробничому процесі визначає характер їхнього використання та порядок подачі до робочих місць. Так, основні матеріали використовуються, як правило, рівно­мірно, тобто вони мають надходити до цехів регулярно, у міру виконання останніми своєї виробничої програми.

Використання багатьох допоміжних матеріалів характеризуєть­ся як менш постійне, тому вони можуть подаватися на виробницт­во періодично, у міру виникнення потреби в них.

Майте на увазі, що існує два способи забезпечення виробницт­ва матеріалами: пасивний та активний. Застосовувати кожний із них раціонально й ефективно доцільно в певних виробничих умовах.

Пасивний спосіб забезпечення цехів та виробничих дільниць полягає в тому, що робітники цеху (дільниці) самі одержують матеріальні ресурси зі складу, тобто своїми силами виконують навантаження, транспортування та розвантаження матеріалів, що їм виділені.

За активного способу забезпечення подачу матеріальних ресурсів зі складів до цехів та на дільниці організовують і здій- снюють робітники складів.

Активний спосіб забезпечення має такі переваги порівняно з пасивним: поліпшується використання транспортних засобів у результаті скорочення їхніх простоїв під час навантаження та розвантаження, зменшуються витрати на внутрішні перевезення, в тому числі за рахунок повнішого використання вантажопідйом­ності транспорту; сприяє ліквідації зайвих запасів у цехах та скороченню документообороту; дає змогу поліпшити організацію виробництва, звільняючи робітників виробничого персоналу цехів та дільниць від оформлення документів на одержання матеріальних ресурсів; сприяє впровадженню прогресивної транзитної системи забезпечення, за якої матеріальні ресурси, що надходять, не розвантажують на центральних складах забезпечення, а везуть прямо на місце їхнього безпосереднього вжитку — до цеху та на дільниці. При цьому значно зменшується обсяг робіт із завантаження, поліпшується використання спеціальних складських площ, прискорюється обіг матеріальних ресурсів.

У цих випадках вид та кількість матеріальних ресурсів, необхідних для використання, доводиться розраховувати оперативно.

Іноді, коли йдеться про забезпечення цехів специфічними матеріальними ресурсами (наприклад, пальним), доцільно складати графіки у вигляді схем замкненого (кільцевого) маршруту забезпечення цехів підприємства.

План семінарського заняття

Завдання, зміст та порядок розробки плану з МТС.

Методи розрахунку потреби в матеріальних ресурсах.

Класифікація запасів матеріальних ресурсів.

Регулювання рівня запасів МТР.

Розрахунок потреби матеріалів для цехів.

Література

Обеспечение материальными ресурсами и коммерческая деятельность пред­приятий. / Под ред. Весилюнина Ф. П. — Минск: Высшая школа. — 1991. — 270 с.

Осипова Л. В., Синяева И. М. Основы коммерческой деятельности. Учебник. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ. — 1997. — 228 с.

Осипова Л. В., Синяева И. М. Основы коммерческой деятельности. Практикум. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ. — 1997. —215 с.

Управління виробничою інфраструктурою. Навч. посібник. / За ред. Бєлова М. А. — К.: КНЕУ, 1997. — 207 с.

Термінологічний словник

Виробничі запаси — це придбані або самостійно виготовлені запаси, які підлягають подальшій переробці на підприємстві або утриму- ються для використання в ході операційного циклу.

Страхові запаси — це запаси, які забезпечують виробництво у випадках відхилення від запланованих умов поставок.

Запитання для дискусій

Які існують джерела МТЗ у ринкових умовах?

Які методи розрахунку потреби в МТР застосовуються в різ­них галузях виробництва?

Як регулюють рівень запасів МТР у цехах?

Які методи забезпечення цехів матеріальними ресурсами застосовуються на підприємствах?

Навчальні завдання

Теми рефератів

Методика оптимізації запасів сировини та матеріалів.

Шляхи удосконалення матеріального забезпечення підприємства.

Застосування електронно-обчислювальних засобів при плануванні матеріального забезпечення підприємств.

Запитання для самоперевірки знань

Яким чином відбувається матеріально-технічне забезпечення підприємств у ринкових умовах?

На які запитання підприємство отримає відповіді в процесі вивчення ринку сировини та матеріалів?

Які можливі методи розрахунку потреби в матеріальних ресурсах?

Як впливає розмір партії поставки матеріалів на ефективність роботи підприємства?

Для чого цехам установлюють ліміт використання матеріалів?

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ з прикладами розв’язання типових завдань

Задача-приклад 1. На момент укладання угоди ціна одиниці продукції становила 180 тис. гр. од. (Цо), 60\% в ціні складала вартість матеріальних ресурсів (Пм), 20\% — заробітна плата (Пз), 20\% — інші елементи ціни (І). На кінець кварталу вартість матеріалів збільшилась на 10\%, а середня заробітна плата зросла на 12\%. Визначити ціну одиниці продукції на кінець кварталу, користуючись формулою [6.10].

Розв’язання

Вартість матеріалів на кінець кварталу становитиме:

середня заробітна плата становитиме:

Ціна одиниці продукції на кінець кварталу буде:

 тис. гр. од.

Задача-приклад 2. Річний обсяг використання приладів (М) — 6000 шт., транспортні витрати (И1) — 12 гр. од., витрати на утримання на складі (И2) — 16 гр. од. Визначити оптимальну партію поставки, кількість партії на рік.

Розв’язання

Користуючись формулою Уілсона, обчислюємо оптимальну партію:

 шт., приймаємо 95 шт.

 шт., приймаємо 63.

У цьому випадку буде недопоставка:

6000 – 95 · 63 = 15 шт. приладів.

Попередити це можливо, якщо поставити 48 партій по 95 шт. та 15 партій по 96 приладів.

ЗАДАЧІ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО РОЗВ’ЯЗАННЯ

Задача 1. Підприємство закуповує у постачальника шерстяні тканини. Річна потреба складає 8200 м, припустимо, що річна потреба дорівнює обсягу закупівлі. Тривалість циклу замовлення (інтервал часу між розміщенням замовлення і його отриманням) — один тиждень.

Розрахуйте «точку» відновлення замовлення за умови, що на підприємстві тканини використовуються нерівномірно і тому потрібно мати страховий запас тканин, який становить 150 м. При розрахунку приймаємо, що в році 50 тижнів.

Відповідь для самоперевірки: «Точка» замовлення 314 м.

Задача 2. Визначити потребу в болтах на плановий період за умови, що норми витрати немає. Фактичні витрати за минулий період становили 5 т. У плановому періоді обсяг виробництва збільшиться на 10\%. Потрібно забезпечити економію матеріалів на 3\%.

Відповідь для самоперевірки: 5,3 т.

Задача 3. Підприємство виготовляє виріб «В» із матеріалів «Х». Норма витрат матеріалу на одиницю виробу 10 кг. У ІІ кв. обсяг виготовлення виробу «В» 8880 одиниць. Залишки матеріалу «Х» на складі на 1 квітня — 850 кг, крім цього, в березні було замовлено постачальнику 1000 кг. Потрібно розрахувати обсяг закупок матеріалів на ІІ кв.

Відповідь для самоперевірки: 86950 кг.