Методологія системного підходу та наукових досліджень - Курс лекцій (Кустовська О. В.)

6.1. сутність наукового пізнання

 

Наукове пізнання в сучасних умовах є основною формою пізнання реальної дійсності або навколишнього середовища. Воно відбувається не стихійно, а цілеспрямовано і по суті є науковим дослідженням, яке має певну природу, структуру та особливості. Наукове пізнання націлене насамперед на отримання об’єктивного та істинного знання про дослі- джуваний об’єкт, явище або процес і не допускає упередженого і тенде- нційного ставлення до них. Основне завдання наукового пізнання поля- гає у виявленні об’єктивних законів навколишньої дійсності – природних, соціальних, економічних тощо, а також законів пізнання і мислення.

Поряд з цим основною функцією наукового пізнання або дослідження є обслуговування потреб практики. Наука як форма пізнання переважно орієнтована на втілення її досягнень у практику, використання зміни на- вколишньої дійсності та управління реальними процесами. Зміст науко- вих досліджень можна виразити такими словами: “Знати, щоб передба- чати, передбачати, щоб діяти практично”.

У гносеологічному плані наукове пізнання або дослідження виступає як складний, суперечливий процес відтворення знань, що утворюють струнку систему ідеальних форм і логічних образів, закріплених насам- перед у мові – природній або штучній. Наукове пізнання не просто фік- сує свої елементи, а й безперервно відтворює їх на власній основі, тобто формує відповідно до власних норм і принципів. Такий процес безпере- рвного оновлення наукою свого концептуального арсеналу є проявом процесів її розвитку.

Наукове пізнання завжди має системний характер, оскільки наука не лише добуває знання і реєструє їх за допомогою різних методів, а й праг- не пояснити їх за допомогою гіпотез, законів і теорій. Наукове пізнання або дослідження має систематичний, послідовний і контрольований хара- ктер, йому властиві строга доказовість та обґрунтованість отриманих ре- зультатів, а також достовірність висновків. Воно, як будь-яке інше соціа- льне явище, має власну визначену та складну структуру, що виражається в діалектичній єдності стійких взаємозв’язків її елементів. До основних структурних елементів наукового пізнання належать: суб’єкт пізнання, об’єкт наукового дослідження, його засоби і методи. З іншого боку, в нау- ковому дослідженні можна виокремити такі структурні елементи, як емпі- ричний і теоретичний рівні дослідження, постановка наукових проблем і вироблення гіпотез, формулювання наукових законів, принципів і теорій.

Наукове дослідження вимагає відповідної особливої підготовки суб’єкта пізнання, під час якої він засвоює основні засоби наукового до- слідження,  вивчає  прийоми  і   методи  їх  застосування.  Включення суб’єкта пізнання в наукову діяльність передбачає дотримання системи цінностних орієнтацій і цільових установок. Однією з основних цільових установок наукової діяльності є орієнтація дослідника на пошук об’єкти- вної істини, що сприймається останнім як найвища цінність науки Не менш важливу роль відіграє установка на постійне зростання наукових знань та отримання нового знання, яка виявляється у нормативних ви- могах до наукової творчості.

Таким чином, можна виокремити наступні основні характерні ознаки наукового пізнання: предметність, об’єктивність, системність, істинність, практичне використання отриманих знань.

Накопичення наукових фактів у процесі наукового пізнання – це зав- жди творчий процес, в основі якого лежить певний задум, ідея. У філо- софському визначенні ідея є продуктом людської думки, формою відо- браження дійсності. Ідея відрізняється від інших форм мислення і науко- вого знання тим, що в ній не лише відображено об’єкт вивчення, а й міс- титься усвідомлення мети, перспективи пізнання і практичного перетво- рення дійсності.

Ідеї народжуються з практики, спостереження навколишнього світу і потреб життя. В їх основі лежать реальні факти і події. Життя висуває конкретні завдання, але не завжди відразу знаходяться продуктивні ідеї для їх вирішення. Тоді на допомогу приходить спроможність дослідника пропонувати новий, зовсім незвичайний аспект розгляду завдання.

Нова ідея – не просто зміна уявлення про об’єкт дослідження шля- хом глибокого обґрунтування; це якісний стрибок думки за межі сприй- нятих почуттями даних і перевірених рішень. При цьому отримання но- вих знань відбувається за такою схемою: парадигма – парадокс – нова парадигма. Можна стверджувати, що розвиток науки є зміною відмінних парадигм, методів, стереотипів мислення. Перехід від однієї парадигми до іншої не піддається логічному опису, бо кожна з них відкидає попере- дню і дає принципово новий результат дослідження, який не можна логі- чно вивести з відомих теорій. Особливу роль тут відіграють інтуїтивні механізми наукового пошуку, котрі не ґрунтуються на формальній логіці.

Слід мати на увазі, що наукове знання  це дуже складний об’єкт до- слідження, різноманітні елементи якого, хоча й тісно пов’язані між со- бою, мають певну самостійність. Разом з тим у науці необхідно відрізня- ти наукову діяльність, спрямовану на досягнення нових наукових знань (тобто, процес наукового дослідження), від результатів цієї діяльності, тобто від отриманих наукових знань. Крім цього, будь-які наукові знання становлять лише відображення певних властивостей, ознак і закономір- ностей реального світу. В цьому контексті необхідно чітко відрізняти об’єкт дослідження науки від тих ідеальних образів, котрі виражаються власне у науковому знанні. Причому наукові знання існують, як правило, лише у матеріалізованій формі, а такою формою є мова  природна або спеціальна наукова.