Політологія - Навчальний посібник (Цимбал П.В.)

Тема 5.  полІтична система

Поняття політичної системи, її функції та структура

Типи політичних систем

Особливості сучасної політичної системи України

 

Ключові слова: політична система, інститути політичної системи, структура,

функції, типологія політичних систем, політична система України.

 

Поняття політичної системи, її функції та структура

 

У вітчизняній політології існує декілька визначень терміну «політична система».

Політична система суспільства – «інтегрована сукупність політичної влади, суб’єктів, відносин, політичної організації і політичної культури суспільства, яка забезпечує його соціальну стабільність, соціальний порядок і яка має певну соціально-політичну орієнтацію». [1]

Політична система це «цілісно впорядкована сукупність політичних інститутів, політичних ролей, стосунків, процесів, політико-правових норм, політичної культури, за допомогою яких утверджується і функціонує політична влада, регулюються суспільні відносини, досягається соціальна і політична стабільність» [2].

Узагальнюючи наведені теорії політичної системи і визначення в український політології можна дійти до висновку, що: політична система це багаторівнева сукупність різноманітних політичних інститутів, формальних і неформальних принципів діяльності втілених у політичній культурі і моделях поведінки, що забезпечують динамічний розвиток суспільства та його стабільність.

Політична система суспільства має свою структуру, котра містить в собі наступні підсистеми або елементи:

інституціональна підсистема - різноманітні державні і суспільно-політичні інститути і неполітичні організації, засоби масової інформації. Іноді саме щодо цієї підсистеми використовують поняття «політична організація суспільства»;

комунікативна підсистема - сукупність відносин і принципів взаємодії, що складаються як в межах самої політичної системи, так і між її підсистемами. Відносини за формою можуть виступати як примус, конфлікт, нейтралізація, ізоляція або співробітництво;

нормативна підсистема -  сукупність різних політико - правових норм і інших засобів регулювання взаємозв’язків між суб’єктами політичної системи (Конституція, закони, нормативні акти, історичні та національні традиції, звичаї, мораль);

культурно-ідеологічна підсистема, включає в себе сукупність політичних поглядів, теорій і концепцій, політичну і правову культури. Політична культура має величезний вплив на її функціонування. На її основі формуються політичні погляди, та переконання особи, котрі в свою чергу впливають на рівень політичної залученості та політичну участь. Крім того, вона  визначає стійкість та життєздатність будь-якої політичної системи, визначає особливість її, що перетворює однакові нормативні форми політичного устрою несхожими та різноманітними;

функціональна підсистема об’єднує засоби реалізації владних повноважень, котрі визначають характер взаємовідносин між державою і громадянським суспільством, методи збереження  єдності і цілісності політичної системи і суспільства.

Ключова роль у політичній системі належить інституційній підсистемі, котра забезпечує її стабільність і цілісність, формує нормативно-правову базу і інші засоби впливу на суспільство. Якщо політичні системи минулого мали мінімальну кількість інститутів (тим паче що більша частина функцій управління була зосереджена в руках монарха), то сучасна політична система відрізняється більш складною структурною диференціацією. Це означає, що певні інститути і структури відокремлені і спеціалізовані за своїми функціями.

Політична система суспільства

Інституціональна підсистема

  політичні інститути: держава, партії, суспільні організації,

 профспілки, підприємці, лоббі.

Нормативна підсистема

  норми, правові, моральні, політичні традиції.

Функціональна підсистема

  форми і напрямки політичної діяльності,

способи реалізації влади.

Коммунікативна підсистема

  форми взаємодії в межах політичної системи.

Культурна підсистема

 ідеї, погляди, уподобання, відчуття учасників соціального життя

Як вважає Д.Аптер, саме політичні системи несуть основну відповідальність «за дотримання порядку за допомогою законодавства, на яке вони мають монополію силового примусу»3 Таким чином, саме на державні органи (інститути) покладається завдання регулювання і забезпечення суспільної стабільності, соціального і конституційного порядку.

Процес розвитку суспільства забезпечується розвитком інституціональної підсистеми політичної системи, елементи якої повинні виконувати відповідні функції. Так, Роберт Дал у своїй праці «Демократія та її критики» зазначив, що головним напрямом аналізу поліархії (або сучасних режимів ліберальної демократії)  є аналіз політичних інститутів, котрі потрібні для забезпечення демократії та її удосконалення. Історія формування політичної системи України свідчить про постійне намагання створити більш ефективну та представницьку систему політичних інститутів, котрі були б доцільні та оптимальні для розвитку суспільства. Прикладом є й зміна моделей виборчої системи від мажоритарної до змішаної і нарешті, до пропорційної протягом чотирнадцяти років існування незалежної України. Намагання змінити сам характер політичної системи через реформу функцій законодавчих та виконавчих органів влади. Прикладом цього був референдум 2000 року щодо депутатської недоторканності та структури Верховної Ради, рішення щодо конституційної реформи від 8 грудня 2004 року. Остання спрямована на перерозподіл повноважень і функцій президента, парламенту та уряду.

Варто зазначити, що ключовим є політичної систем інститут. Але що саме  означає це поняття у політології?

Інститут (institutum в перекладі з латинської - організація, установа) це сукупність структур суспільної організації, що встановлені законом або традицією. За звичай політичний інститут пов’язують з формальними принципами, структурою та функціями по відношенню до інших інститутів суспільства.

Поява політичного інституту є результатом певного процесу взаємодії людей та їх діяльності. Наслідком цього є формування структур, систем залежності, моделей поведінки. Інститути забезпечують визначеність у діяльності держави, надають сталості відповідним суспільним зв’язкам.

Вчені - інституціоналісти підкреслюють значний вплив політичних інститутів на сфери політики: «Діяльність політичних інститутів змінює розподіл політичних інтересів, ресурсів і правил, формуючи нових учасників гри та нові ідентичності, забезпечуючи гравців критеріями успіхів і невдач, створюючи правила належної поведінки, надаючи певним особам привілеї влади та інших ресурсів. Інституції впливають на способи дії індивідів та груп у певних межах. Вони фактично забезпечують на рівень довіри серед громадян і лідерів, на загальні прагнення політичної спільноти, на спільну мову, розуміння та норми спільноти, а також на значення таких уявлень, як демократія, справедливість, свобода і рівність» [3].

Під час демократичних переходів їх значення  значно зростає, тому що вони стають « єдиною соціальною «грою»…, коли ніхто не думає про те, чого прагнуть ті, хто програв…».[4].

Отже, політичний інститут це:

модель відношень людей з приводу влади і управління, що підтримують людину і колектив, внутрішня єдність об’єднання, що спирається на загальні цінності, принципи організації, раціональні норми;

організаційна форма об’єднання людей в особливу асоціацію для забезпечення цілей і зразків жіттідіяльності, сукупних інтересів і потреб;

здійснення і відтворення принципів і норм, цінностей і цілей у єдиній практичній діяльності людей та соціальних груп.

 * Складові цієї підсистеми - інститути -  розділяють на наступні групи:

2. Суто політичні, що  й складають ядро політичної системи:

Держава як фундаментальний елемент політичної системи;

політичні партії і суспільно-політичні організації (правлячі і опозиційні політичні партії і організації);

Держава і партії мають пряме відношення до політики, і безпосередньо розробляють політичні цілі. Здійснення влади є  головною функцією цих елементів політичної системи. Партії також виконують функції вивчення інтересів різних соціальних груп, перетворюють їх у певні конкретні програми політичних дій.

2. Опосередковано політичні: профспілки, молодіжні, ветеранські, підприємницькі спілки, екологічні рухи, засоби масової інформації та інші. Ці організації також залучені у політику, хоча це не є їхньою головною ціллю, тому  вони частіше виконують функції груп тиску на державну владу і здійснюють великий вплив на проведення виборчих кампаній. Крім того, до цієї групи інститутів відноситься і церква, незважаючи на світський характер державної влади, іноді вона стає активною діючою політичною силою в країні. Так церква у Польщі наприкінці 80х - початку 90-років ХХ століття виконала важливу роль у демократизації країни. Але в умовах теократії вона взагалі перетворюється у ключовий елемент політичної системи. Це є розповсюдженим у деяких мусульманських країнах, наприклад, у Ірані.

3. Неполітичні організації це різноманітні групи аматорів ( культурні, спортивні і таке інше). Незначна політична забарвленість їхньої діяльності проявляється в них як об’єктах впливу з боку держави та інших політичних організацій. Незважаючи на свою політичну неангажованність, вони здатні тиснути на владу з метою захищення своїх інтересів.

* До структури політичної системи належить інформаційно - комунікативна підсистема. Вона здійснює зв’язки між інститутами політичної системи. Складається з каналів та засобів передачі інформації до  уряду: процедура слухання справ на відкритих засіданнях, комітетів та комісій щодо окремих розслідувань, конфіденційні консультації з зацікавленими особами та групами, а також засоби масової інформації( телебачення, радіо, газети, книжки, Інтернет – видання). ЗМІ відіграють велику роль у суспільстві і у політичному житті, тому що саме вони надають певну інформацію та знання, приймають участь у політичній соціалізації населення та її залученні до політичної активності. Але у демократичних суспільствах громадянин має більш вільну можливість отримання інформації, а ЗМІ достатньо незалежні від державної влади, що їх перетворює певною мірою у «четверту гілку влади». Втім в авторитарних та тоталітарних системах вони знаходяться під значним контролем правлячої еліти й обслуговують вузько групові інтереси правлячого політичного класу.

* Нормативно - регулятивна підсистема складається з норм, що визначають поведінку людей у політичному житті, а саме їх участь у формуванні вимог, потреб, перетворенні них в рішення і нарешті, реалізація цих рішень. Ці норми є головними правилами участі на всіх рівнях політичного процесу. Норми розділяють на два типи 1) норми-звички; 2) норми – закони. В демократичних системах звичною нормою є участь громадянина у політиці через членство у політичній партії, або приналежності до групи інтересів. Звичною є й повага до закону.

Норми-звички  багато в чому визначають форму політичної системи, в межах якої й діють норми-закони. В тоталітарних системах звичним є втручання держави у всі сфери діяльності суспільства, а клан, партія, або певна група , що перемогла у процесі конкуренції  або інтриг, отримує все  не лише на політичному олімпі., а  і в економіці.

Норми -закони визначають процес законодавства, встановлюють права голосу, свободи висловлювання,  механізми створення партій, асоціацій.

Усі зазначенні норми сприяють політичній взаємодії і забезпеченню порядку.

* Культурно-ідеологічна підсистема відбиває культурне розмаїття суспільства та її політичну і соціальну стратифікацію. Складається з ідей, поглядів, традицій, ідеологічних уподобань суспільства. Вона спрямована на збереження  існуючої моделі суспільства. Але в той же час у цій підсистемі можуть зароджуватися нові ідеї щодо майбутнього устрою країни.

У реальних політичних системах функціональні підсистеми  постійно взаємодіють між собою. Головним чинником, що поєднує усі елементи у єдине ціле – це відносини головних акторів системи з приводу публічної влади. Враховуючи, що з цього приводу точиться постійна боротьба на політичному олімпі, не важко зрозуміти, що існують декілька головних вектори взаємодії цих підсистем:

один вектор спрямований на збереження соціального порядку та зміцнення існуючих інститутів влади;

другий вектор спрямований на радикальну зміну або майже на зруйнування політичної системи.

Постійне існування цих векторів у функціонуванні політичної системи стимулює керування її реформуванням та збереження традицій суспільства.

Функції політичної системи

Будь яка політична система багатофункціональна. До її головних функцій відносяться наступні:

Політичне керівництво суспільством, в тому числі визначення стратегічних цілей і перспектив суспільного розвитку;

консолідація суспільно-політичного устрою на основі цінностей, ідеалів і символів;

регулювання – розробка певних правил поведінки, котрі є обов’язковими для усіх суб’єктів політики;

мобілізація ресурсів забезпечує максимальне використання ресурсів суспільства для досягнення визначених цілей;

 розподіл  матеріальних и духовних цінностей та інші.

Американський дослідник Г. Алмонд розділив функції політичної системи на два види:

"Вхідні" функції:

Політична соціалізація спрямована на формування певного типу громадянина як учасника політичного життя і рекрутування або підбір людей для виконання певних статусів у політичних інститутах.;

артикуляція інтересів громадян здійснюється політичними партіями та різноманітними суспільними організаціями, групами інтересів;

агрегування інтересів належіть також партіям та суспільно-політичним рухам;

політична комунікація – діяльність щодо узгодження, досягнення компромісів.

"Вихідні" функції:

нормотворчість; 

використання правил і норм;

контроль за дотриманням правил і норм.

Під час виконання цих функцій, з точки зору Г.Алмонда, проявляється механізм саморегулювання системи, що дозволяє її зберегти стійкість та цілісність.

Крім вище означених функцій, політична система здійснює::

авторитарний розподіл цінностей (передбачає контроль за процесом розподілу суспільних цінностей між різними соціальними групами);

упорядковує політичних процесів (ця функція визначена самою природою політики);

оновлює її складові та – адаптує їх до змін у суспільному житті;

стабілізує, зберігає соціальну цілісність.

2. Типи політичних систем

Як правило можна класифікувати за різними критеріями:

В залежності від характеру політичного режиму виокремлюють наступні типи політичних систем:

тоталітарні;

авторитарні;

демократичні.

За характером взаємодії з зовнішнім середовищем:

відкриті системи;

закриті системи.

Прикладом закритої системи є політична система радянського типу, котра сформувалася у СРСР. Для неї було притаманним відсутність широких міжнародних економічних і культурно-інформаційних контактівй. Символом даної закритої політичної системи була так звана політика «залізного завісу» у відношеннях між СРСР і країнами Заходу. К. Поппер, вперше використав поняття «відкрите» «закрите» для характеристики певних культурно - історичних і політичних систем: "відкриті" це демократичні системи, котрі легко пристосовувалися до змін у зовнішньому середовищі, мали більш раціональні принципи функціонування системи; "закрите" суспільство - це тоталітарні системи, котрим притаманне догматизм, нездатність реагувати на зміни у зовнішньому середовищі.

Доволі розповсюдженим є відокремлення традиційних (доіндустріальних) і модернізованих політичних систем. Для традиційних політичних систем притаманне нерозвинуте громадянське суспільство, підданська або патріархальна політична культура, влада в формі диктатури (прикладом є більшість країн, що розвиваються). У модернізованих політичних системах існує розвинуте громадянське суспільство, раціональні принципи функціонування влади, диференціація політичних ролей

Французький політолог Ж. Блонделъ ділить політичні системи на п’ять категорій:  

Ліберальна демократія - при приняйті політичних рішень спирається на лібералізм

Радикально - авторитарна або  комуністична – базується на розподілі соціальних благ

Традиційна – відрізняється пануванням олігархії і консерватизму у захисті соціальної нерівності.

Популістська – намагання встановити більшу рівність при розподілі соціальних благ з допомогою авторитарних засобів.

Авторитарно-консервативна – здійснюється політика щодо  збереження існуючої соціальної нерівності, протидіє проти широкої політичної участі.

Типологізація політичних систем свідчить про широкі можливості формування національних систем, в залежності від стратегічних завдань суспільства.

4. Особливості сучасної політичної системи України

 

Політична система в Україні є той необхідний механізм, за допомогою якого і здійснюється повновладдя та суверенітет народу.

Специфіка або системні якості полягають в особливості різних типів політичних систем. Особливості системи політичних інститутів сучасної України визначаються  в межах різних типів. По-перше, відносна стабільність (на поверхні) системи, здатна легко трансформуватися в нестабільність через поглиблення конфліктів між основними політичними блоками, в тому числі і всередині державного механізму, а також між різними регіонами. По-друге, система відрізняється низьким темпом соціальних процесів і недостатньою комунікативною взаємодією.

Самостійна політична система сучасної України молода, фактично не має досить ефективних традицій і досвіду ефективного функціонування. Історичні традиції державної суверенності України практично не зв'язані з процесом реалізації сучасних проблем суспільства. По-третє, політичній системі України властиві відсутність зваженої регіональної політики і прозорих відносин центр – регіони, хоча й наявні деякі елементи регіоналізації та децентралізації. Система не здійснює повністю комплекс функцій, для забезпечення нормального функціонування сучасного цивілізованого суспільства. По-четверте, сучасна політична система України – є перехідною від неправового до правового типу політичної системи для якої притаманні методи нормативного правового регулювання відносин у суспільстві.

Одним із головних суб'єктів здійснення влади (у тому числі і політичної), в політичній системі будь-якого суспільства, є держава. Виходячи з цього можна стверджувати, що  державні органи, які безпосередньо цю владу реалізують є суб'єктами політики. Безперечно, що яскраво виражений політичний характер носить діяльність Президента України або ж Центральної виборчої комісії, наприклад, в період виборчої кампанії, але і міліція, для якої головною є правоохоронна функція, реалізуючи її, здійснює владу, з приводу якої і існує політика. Звідси можна стверджувати, що міліція є державно-владним, а тому політичним органом, суб'єктом політичної системи України. Це підтверджується цілим рядом статей із діючих нормативно-правових актів, різного рівня. Так, наприклад, ч. З ст. 17 Конституції України встановлює, що "Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом". Ст. 2 Закону України "Про державний захист працівників суду і право­охоронних органів" від 23 грудня 1993 року із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 11 грудня 1998 року, відносить до правоохоронних - органи внутрішніх справ, у тому числі і органи міліції. Тобто, Конституцією України на міліцію покладається виконання важливих політичних завдань - забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України

Міліція як політичний орган приймає безпосередню участь у процесі легітимації політичної влади України. Під час трансформації суспільства  ця функція міліції стає чи не найважливішою. Захист життя громадян, забезпечення безпеки та добробуту населення є показником ефективності держави. Таким чином, дії міліції або сприяють підвищенню авторитету державної влади, або його принижують. Тому досить важливою є діяльність міліції у межах закону.

Питання для самоперевірки та для доповнення теми новим матеріалом з рекомендованої навчальної  літератури.

Наведіть головні визначення політичної системи.

Дайте характеристику структури політичної системи (її підсистеми).

Розкрийте функції політичної системи.

Зробіть порівняльний аналіз різних типів політичної системи

Розкрийте особливорсті функціонування політичної системи в Україні.

Яку роль відіграють ОВС України в процесі функціонування політичної системи. 

Література

1. Алмонд .Г., Пауэлл Дж., Стром К., Далтон Р. Сравнительная политология сегодня. Мировой обзор. – М., 2001.

2. Анохин М.Г. Политические системы: адаптация, динамика, устойчивость. – М., 1996.

3. Закон України "Про вибори Президента України" від 5 березня 1999 року № 474.

4. Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565.

5. Контроль над правоохоронними органами цивільний, але – недемократичний// Дзеркало тижня.-2004.-№23;

6. Конституція України. - К.: Преса України, 1997.

7. Комзюк А.Т. Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції: поняття, види та організаційно-правові питання реалізації: Монографія. - Харків,2002.

8. Михальченко М.І. Соціально-політичні трансформації України: реальність, мифологеми, проблеми вибору.-К.,1997

9. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність: Навч. посібник. - К., 2002..

10. Основи демократії /За ред. А.Колодій.-К.,2002;

11. Сморгунов Л.В. Современная сравнительная политология.-М.,2002;

Овал:  

навколишнє середовище
Схема 1. Модель політичної системи за Д.Істоном

 

навколишня середовище

 

Двойная стрелка влево/вправо: петля зворотного зв’язку