РоздІл 17

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ОХОРОНА ПРАЦІ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ВИРОБНИЦТВІ

17.1. Зміст і задачі наукової організації праці

Одним з найважливіших факторів ефективності роботи будь-якого підприємства є раціональна організація процесів праці. Для того щоб праця була ефективнішою, необхідно врахувати характер взаємодії людини з предметами і засобами праці та їх вплив на людину. Праця тільки тоді стає ефективною, забезпечує найефективніше використання матеріальних і трудових ресурсів і безперервне підвищення продуктивності, сприяє збереженню здо­ров’я людини, коли вона організована з урахуванням досягнень науки і передового досвіду.

Отже, метою наукової організації праці є розроблення та впро­вадження в практику раціональної побудови трудового процесу, науково обґрунтованих режимів праці та відпочинку, за яких забезпечується висока продуктивність праці і водночас створюються умови для збереження здоров’я працівників і збільшення періоду їх трудової діяльності.

Пошук шляхів удосконалення праці має бути постійним. Як показує практика, з часом під впливом техніко-технологічних і соціальних змін підходи до вдосконалення організації праці і шляхи його змінюються.

Якщо за часів Ф. Тейлора концепція наукового управління за спеціалізації праці, яка передбачала розподіл завдання на найпростіші операції, привела до складального конвеєра і сприяла тому, що американська промисловість на початку ХХ ст. стала найефективнішою у світі, то наприкінці цього століття розширення обсягів і збагачення змісту роботи вважаються найбільш застосовними методами реорганізації праці [77].

Обсяг роботи — це кількість різних операцій, виконуваних працівником, і частота повторення їх. Обсяг уважається вузьким, коли працівник виконує лише декілька операцій і повторює їх часто, широким — коли працівник виконує багато різних операцій і повторює їх часто. Так, наприклад, обсяг роботи операціоніста банку чи банківського касира зазвичай ширший порівняно з роботою оператора комп’ютерного набору.

Зміст роботи — це відносний ступінь впливу працівника на саму роботу або на виробниче середовище. Сюди входять такі фактори, як самостійність планування і виконання роботи, визначення ритму роботи та участь у прийнятті рішень.

Поліпшення змісту роботи означає зміну її за рахунок підвищення змістовності праці. Підвищення продуктивності можливе за поліпшення умов праці.

Удосконалення праці стає успішним лише за певних умов і тоді, коли воно відповідає сподіванням персоналу. Дуже складно здійснити його в умовах усталеної технології.

Ефективна організація праці вирішує три взаємопов’язані групи задач:

економічні задачі — зростання продуктивності праці, поліп­шення якості продукції, зниження собівартості, економія матеріальних і трудових ресурсів;

психофізіологічні задачі — створення сприятливих умов праці на робочих місцях, скорочення частки непродуктивної, рутинної праці, збереження здоров’я і працездатності персоналу;

соціальні задачі — підвищення змістовності і привабливості праці, розвиток творчої ініціативи.

Рис. 17.1. Основні напрями наукової організації праці

Роботи з організації праці (рис. 17.1) тісно пов’язані із заходами з організації та вдосконалення виробничої системи (див. розділ 16) та із заходами з удосконалення системи управління виробництвом.

17.2. Зміст та задачі охорони праці

У процесі праці людина взаємодіє з предметами та знаряддями праці, іншими людьми. Крім того, на неї впливають різні параметри виробничої обстановки, в якій відбувається праця (температура, вологість і рухливість повітря, шум, вібрація, шкідливі речовини, різноманітні випромінювання тощо).

Від умов праці значною мірою залежать здоров’я і працездатність людини, її ставлення до праці та результати роботи. Якщо праця людини відбувається в умовах надмірного нервово-емо­ційного напруження, довготривалих статичних навантажень, обмеженої рухової активності, то це призводить до неврозів, відхилень у психіці, захворювань опорно-рухового апарату, серцево-судинної системи тощо. У міру ускладнення системи «людина—техніка» все відчутнішими стають економічні, соціальні та інші втрати через невідповідність умов праці й техніки виробництва можливостям людини. В результаті впливу на людину небезпечних і шкідливих виробничих факторів можуть мати місце нещасні випадки (травми), професійні захворювання.

На сьогодні вплив комп’ютерів, засобів зв’язку та інших засобів інформаційного виробництва на організм людини ще не зовсім досліджено. За таких умов надзвичайно важливою стає проблема охорони праці.

Охорона праці — це система правових, соціально-еконо­мічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, лікуваль­но-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.

Охорона праці виявляє та вивчає можливі причини виробничих нещасних випадків, професійних захворювань, аварій, вибухів, пожеж і розробляє систему заходів і вимог з метою усунення цих причин і створення безпечних і сприятливих для людини умов праці. При цьому поряд з величезним соціальним ефектом досягається й певний економічний ефект.

Основна задача охорони праці полягає у запобіганні діянню на працюючих можливих небезпечних і шкідливих виробничих факторів і створенні безпечних технологій і техніки, а не в усуненні засобами техніки безпеки і виробничої санітарії наявних у машинах, механізмах і приладах, які випускаються, конструктивних вад, що призводять до виникнення небезпечних і шкідливих факторів. Тобто основною всіх питань з охорони праці є профілактика.

Охорона праці тісно пов’язана з такими науками, як фізіологія і гігієна праці, ергономіка, інженерна психологія, антропометрія, технічна естетика, охорона навколишнього середовища та низкою інших наук, які відображають питання життєдіяльності людини.

Фізіологія праці вивчає функції організму людини в умовах її трудової діяльності з метою забезпечення високого рівня працездатності та здоров’я.

Гігієна праці — це комплекс заходів і засобів з збереження здоров’я працівників, з профілактики несприятливих впливів виробничого середовища та трудового процесу.

Фізіологія та гігієна праці є основними джерелами для розроблення обґрунтованих санітарно-гігієнічних нормативів, що регламентують основні вимоги охорони праці до: проектування, будівництва, розроблення, виготовлення та використання нових засобів праці та технологій; виробничих і допоміжних приміщень; умов праці; діючого устаткування та технологій.

Інженерна психологія вивчає взаємодію людини, як суб’єкта трудового процесу, з технікою, зокрема комп’ютерною, і встановлює функціональні можливості людини під час виробничої діяльності. Інженерна психологія, в основному, вивчає діяльність людини — оператора. Проектування трудової діяльності з урахуванням рекомендацій інженерної психології дає можливість ство­рювати такі умови праці, за яких людина не стомлюється і зберігаються її високі психофізіологічні можливості.

Важливе значення для охорони праці має ергономіка — наука, предметом вивчення якої є комплекс, що складається із систем живого та неживого — «людина—машина—середовище». Ергономіка досліджує, розробляє та дає рекомендації щодо конструювання, виготовлення та експлуатації технічних засобів, формує вимоги щодо виробничого середовища, які забезпечують людині в процесі праці необхідні зручності, зберігають її сили, працездатність та здоров’я.

Антропометрія — сукупність методів і прийомів оцінювання морфологічних особливостей тіла людини: вимірювання зросту, ваги, форм і розмірів окремих елементів тіла людини, а також низки функціональних показників (життєвої місткості легень, хвилинного об’єму серця, сили м’язів та ін.). Антропометричні дані, необхідні для правильної організації та облаштування робочих місць (визначення параметрів основних і допоміжних елементів робочих місць, наприклад стола, стільця, підставки для ніг), установлення розмірів і форми сенсорного та моторного простору для раціонального розташування органів керування та відображення інформації (наприклад, клавіатури та дисплея комп’ютера) тощо.

Технічна естетика встановлює залежність умов і результатів праці від архітектурного, конструктивного та художнього вирішення знарядь праці, робочих місць, дільниць, санітарно-побуто­вих та інших допоміжних приміщень — усього, що оточує людину в процесі виробничої діяльності.

Варто наголосити, що практично охорона праці розглядається у більш вузькому розумінні та обмежується вивченням факторів виробничого середовища, які впливають на здоров’я людини в процесі праці.

Ми будемо дотримуватися саме такого підходу й розглянемо детальніше правові, соціально-економічні та організаційні основи охорони праці, а також шкідливі та небезпечні фактори виробничого середовища на підприємствах інформаційного бізнесу та методи запобігання їх впливу на людину.

Науковою базою охорони праці є:

теоретичні та експериментальні дослідження явищ, що призводять до травматизму і захворювань на виробництві;

всебічний аналіз виробничого травматизму, професійних захворювань, отруєнь, пожеж і вибухів;

дослідження природи небезпеки і шкідливості речовин, матеріалів і виробів, що застосовуються у виробництві і зберігаються на підприємстві;

науковий аналіз умов праці на виробництві;

порівняльна оцінка, з погляду техніки безпеки і виробничої санітарії, виробничих процесів, які застосовуються або рекомендуються до запровадження і передбачають застосування механізації, автоматизації, дистанційного керування, блокувальних пристроїв, телемеханіки тощо.

Усе розмаїття законодавчих актів, заходів і засобів, що  охоплюються поняттям охорони праці, спрямоване на створення таких умов праці, за яких виключається вплив на працюючих небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Умови праці — це сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров’я і працездатність людини.

17.3. Правове забезпечення заходів з охорони праці в інформаційному бізнесі

17.3.1. Національне законодавство з охорони праці

Право людини на створення їй належних, безпечних і здорових умов праці є конституційним правом кожного громадянина України [56].

Основні положення з реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я конкретизує законодавство з охорони праці.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

пріоритету життя і здоров’я працівників відповідно до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

установлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів з охорони праці;

здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об’єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами за прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.

Основоположним законодавчим документом з охорони життя і здоров’я громадян України в процесі трудової діяльності є Закон України «Про охорону праці», дія якого поширюється на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та видів діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах [44].

Закон регулює (за участю відповідних державних органів) відносини між власником підприємства, установи та організації і робітником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища та встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Він містить заходи правового порядку, що визначають обов’язки підприємства і права працюючих на забезпечення здорових і безпеч­них умов праці.

Законодавством на власника покладаються: забезпечення здорових і безпечних умов праці; впровадження сучасних засобів техніки безпеки, що відповідають вимогам нормативних актів про охорону праці; забезпечення додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

Жодне підприємство, цех, дільниця, виробництво не можуть бути прийняті і введені в експлуатацію, якщо в них не забезпечені здорові та безпечні умови праці. Ця вимога законодавства про працю забезпечується системою попереднього санітарного і технічного нагляду з охорони праці. Основним завданням поперед­нього нагляду є нагляд за тим, щоб дотримання вимог з охорони праці було забезпечене ще до початку роботи підприємства, до початку експлуатації машини, до впровадження нового технологічного процесу.

Усі працівники підлягають обов’язковому соціальному страхуванню від нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування здійснюється власником у порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором).

На власника покладається проведення інструктажу робітників і службовців з техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежної безпеки та інших правил охорони праці, а також постійний контроль за дотриманням робітниками всіх вимог інструкцій з охорони праці. Такі інструкції розробляються і затверджуються власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом підприємства.

Робітники і службовці зобов’язані користуватися засобами індивідуального захисту (спецодяг, спецвзуття тощо), що їм видаються на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах.

На роботах, пов’язаних із забрудненням, працівникам безкоштовно видається (за встановленими нормами) мило, а там, де можливий вплив на шкіру шкідливих речовин, — змивальні та знешкоджувальні засоби.

На роботах з важкими та шкідливими умовами праці працівники безплатно одержують молоко або інші рівноцінні харчові продукти, а на роботах з особливо шкідливими умовами праці — лікувально-профілактичне харчування, газовану солону воду. Передбачаються оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткова оплачувана відпустка, пільгова пенсія, оплата праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, які надаються відповідно до чинного законодавства.

Робітники і службовці, зайняті на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, і на роботах, пов’язаних із рухом транспорту, проходять обов’язкові попередні перевірки — під час прийому на роботу, а також періодичні медичні огляди з метою визначення їх придатності до робіт, що їм доручаються, та запобігання професійним захворюванням.

Власник зобов’язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’я­заним з виконанням трудових обов’язків, у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також сплатити потерпілому (членам сім’ї та утриманцям померлого) одноразову допомогу.

Якщо небезпечні або шкідливі умови праці вимагають від потерпілого додаткових зусиль для організації свого життя і призвели до моральної втрати, порушення його нормальних життєвих зв’язків, власник відшкодовує заподіяну моральну шкоду. Порядок відшкодування моральної шкоди (вона можлива і без втрати потерпілим працездатності) визначається законодавством.

Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршання або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршання відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах (крім нефізичних робіт або робіт з санітарного та побутового обслуговування), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, забороняється.

Забороняється також використання праці осіб, вік яких менший 18 років, на тяжких роботах і роботах зі шкідливими умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється залучати неповнолітніх осіб до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

Усі особи, молодші 18 років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду.

Для виконання функцій, пов’язаних з охороною праці, власник забезпечує функціонування системи управління охороною праці (див. підрозділ 17.4).

Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:

Кабінет Міністрів України;

Державний комітет України з нагляду за охороною праці;

Міністерство праці України, інші міністерства та центральні органи державної виконавчої влади;

місцеві державні адміністрації і Ради народних депутатів.

Працівники зобов’язані:

знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

додержувати зобов’язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) і правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди;

співробітничати з власником у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров’ю або людей, які його оточують, і навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу.

Усі працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи проходять на підприємстві інструктаж (навчання) з питань охорони праці, подання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, про правила поведінки у разі виникнення аварій згідно з типовим положенням, затвердженим Державним комітетом України з нагляду за охороною праці.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні проходити попереднє спеціальне навчання і один раз на рік перевірку знань відповідних нормативних актів про охорону праці. Перелік таких робіт затверджується Державним комітетом України з нагляду за охороною праці.

Фінансування охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці.

На підприємствах, у галузях і на державному рівні в установленому Кабінетом Міністрів України порядку створюються фонди охорони праці.

Кошти фондів охорони праці не підлягають оподаткуванню.

Кошти і матеріали, що виділяються в установленому порядку на заходи з охорони праці, витрачати на інші цілі забороняється.

Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю і правил з охорони праці здійснюється державою і громадянським контролем.

Державні функції виконують спеціально уповноважені державні органи та інстанції, що не залежать від власника підприємства, а саме:

Кабінет Міністрів України;

Державний комітет України з нагляду за охороною праці;

Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;

органи державного пожежного нагляду, управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України;

органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України.

Громадський контроль здійснюють:

трудові колективи через обраних ними уповноважених;

профспілки — в особі своїх виборних органів і представників.

Вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і підлеглими йому прокурорами.

Міністерства і відомства здійснюють внутрішньовідомчий контроль за дотриманням законодавства про працю у підвідомчих їм підприємствах.

Посадові особи, що винні в порушенні законодавства про працю і правил з охорони праці, несуть відповідальність (дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, кримінальну) в установленому законодавством порядку.

Крім розглянутого Закону, законодавство з охорони праці включає Кодекс законів про працю України та інші нормативні акти.

У випадку, коли міжнародними договорами чи угодами, в яких бере участь Україна, встановлено більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, які передбачені законодавством України, приймаються правила міжнародного договору чи угоди.

17.3.2. Нормативно-технічна документація з охорони праці в інформаційному виробництві

Єдину державну політику в сфері технічних, санітарних і правових норм охорони праці дає змогу здійснювати чинна система нормативних актів про охорону праці. Залежно від сфери поширення вони поділяються на державні міжгалузеві, галузеві нормативні акти та документацію підприємств.

Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці — це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обо­в’язкових для виконання.

Опрацювання, прийняття та скасування державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці проводяться органами державного нагляду за охороною праці спільно з органами державного управління охороною праці в Україні, а також професійних спілок у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці переглядаються в міру впровадження досягнень науки і техніки, але не рідше одного разу на 10 років.

Розроблення стандартів технічних умов та інших нормативно-технічних документів міжгалузевого характеру координують організації Держстандарту України за участю органів державного нагляду.

Основними державними нормативними документами щодо забезпечення охорони праці в інформаційній сфері є:

Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчис­лювальних машин (ДНАОП 0.00-1.31-99);

Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин (ДСанПіН 3.3.2-007-98).

Вимоги ДНАОП 0.00-1.31-99 поширюються на всі підприємства, установи, організації, юридичні особи, крім зазначених нижче, незалежно від форми власності, відомчої належності, видів діяльності та на фізичних осіб (що займаються підприємницькою діяльністю з правом найму робочої сили), які здійснюють розроблення, виробництво та застосування ЕОМ, у тому числі й на тих, які мають робочі місця, обладнані ЕОМ, або виконують обслуговування, ремонт і налагодження ЕОМ.

Вимоги ДНАОП 0.00-1.31-99 не поширюються на:

комп’ютерні класи вищих і середніх закладів освіти, майстерні професійно-технічних закладів освіти;

робочі місця операторів ЕОМ, що використовуються у сфері управління та експлуатації атомних електростанцій;

робочі місця пілотів, водіїв або операторів транспортних засобів, обладнаних ЕОМ, ЕОМ у системах обробки даних на борту засобів сполучення та ЕОМ у складі машин та обладнання, що переміщуються в процесі роботи;

так звані портативні системи обробки даних, якщо вони не постійно використовуються на робочому місці;

обчислювальні машинки (калькулятори), реєструвальні каси та прилади з невеликими пристроями індикації даних або результатів вимірювання;

друкарські машинки класичної конструкції, обладнані відеотерміналом (так звані дисплейні друкарські машинки);

комп’ютерні гральні автомати та системи обробки даних, призначені для громадського користування.

Правила встановлюють вимоги безпеки та санітарно-гігіє­нічні вимоги до обладнання робочих місць користувачів електронно-обчислювальних машин і персональних комп’ютерів (дані ЕОМ) і працівників, що виконують обслуговування, ремонт і налагодження ЕОМ і роботи із застосуванням ЕОМ, відповідно до сучасного стану техніки та наукових досліджень у сфері безпечної організації робіт з експлуатації ЕОМ та з урахуванням положень міжнародних нормативно-правових актів з цих питань.

ДНАОП 0.00-1.31-99 складається з таких розділів:

Загальні положення;

Вимоги до виробничих приміщень;

Вимоги до обладнання;

Вимоги до розміщення устаткування та організації робочих місць;

Вимоги безпеки під час експлуатації, обслуговування, ремонту та налагодження ЕОМ;

Режими праці та відпочинку;

Вимоги до виробничого персоналу;

Обов’язки, права та відповідальність за порушення Правил.

Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин (ДСанПіН 3.3.2-007-98) мають такі розділи:

Загальні положення;

Вимоги до виробничих приміщень для експлуатації ВДТ ЕОМ та ПЕОМ;

Гігієнічні вимоги до параметрів виробничого середовища приміщень з ВДТ ЕОМ та ПЕОМ;

Гігієнічні вимоги до організації і обладнання робочих місць з ВДТ ЕОМ та ПЕОМ;

Вимоги до режимів праці і відпочинку при роботі з ВДТ ЕОМ та ПЕОМ;

Вимоги до профілактичних медичних оглядів.

Окрім ДНАОП 0.00-1.31-99 і ДСанПіН 3.3.2-007-98, які регламентують вимоги безпеки та санітарно-гігієнічні вимоги до обладнання робочих місць користувачів ВДТ, є ще низка нормативних актів загального призначення, які необхідно враховувати під час організації роботи користувачів ВДТ.

Важливим нормативним актом є Гігієнічна класифікація умов праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу, затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я від 31.12.97 № 382. Цей документ необхідний для оцінювання конкретних умов і характеру праці на робочих місцях. На основі такого оцінювання приймаються рішення, спрямовані на запобігання впливу несприятливих виробничих факторів або максимальне обмеження його. Відповідно до принципів Гігієнічної класифікації умови праці поділяються на чотири класи:

І клас — оптимальні умови праці — такі умови, за яких не лише зберігається здоров’я працюючих, а й створюються передумови для підтримування високого рівня працездатності;

II клас — допустимі умови праці — характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працюючих і їх потомство в найближчому та віддаленому періоді;

III клас — шкідливі умови праці — характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство. За величиною перевищення гігієнічних нормативів і вираженості змін в організмі працюючих розрізняються чотири ступеня шкідливих умов праці;

IV клас — небезпечні (екстремальні) умови праці — що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни (або її частини) створює високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв, загрозу для життя.

Визначення загальної оцінки умов праці базується на диференційованому аналізі умов праці для окремих факторів виробничого середовища і трудового процесу. До факторів виробничого середовища належать: показники мікроклімату: вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони; рівень шуму, вібрації, інфра- та ультразвуку, випромінювання, освітленості та ін.

Трудовий процес визначається показниками важкості та напруженості. Під терміном «важкість праці» розуміють ступінь залучення до роботи м’язів і фізіологічні витрати внаслідок фізич­ного навантаження. Напруженість праці відображає навантаження на центральну нервову систему й оцінюється за показниками, що характеризують інтелектуальні, сенсорні, емоційні наван­таження, монотонність і режими праці.

Адекватна оцінка конкретних умов і характеру праці сприяє обґрунтованому розробленню та впровадженню комплексу заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці за рахунок поліпшення параметрів виробничого середовища, зменшення важкості та напруженості трудового процесу.

Для проведення атестації робочих місць використовується основний комплекс критеріїв оцінки ступеня важкості та напруженості праці, наведений у додатку 19.

Відповідно до ДНАОП 0.00-1.31-99 умови праці осіб, які працюють з ЕОМ, за показниками шкідливості і небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу мають відповідати І або II класу за Гігієнічною класифікацією праці.

Нормативними документами на рівні підприємства є інструкції з охорони праці, які регламентують раціональні та безпечні прийоми праці, вимоги до утримання робочого місця, порядок поводження з обладнанням, поведінку працівників під час виконання своїх обов’язків, правильне поводження із запобіжними пристроями, огорожами, спецодягом, спецвзуттям і захисними пристосуваннями в умовах конкретної виробничої обстановки. Приклад інструкції з охорони праці для оператора комп’ютер­ного набору наведено в додатку 20.

У міру впровадження нової техніки і технології, а отже, зміни умов праці, або не рідше одного разу на 10 років інструкції з охорони праці переглядаються.

17.3.3. Міжнародний досвід з розроблення нормативних документів для користувачів ВДТ

Питаннями охорони праці в міжнародному масштабі та розроблення конвенцій, рекомендацій з різних соціально-право­вих проблем займається Міжнародна організація праці (МОП), метою діяльності якої є досягнення найвищого рівня безпеки та гігієни праці в усіх галузях і професіях. Безперечно, це повною мірою стосується й інформаційного бізнесу та користувачів ком­п’ютерів — з огляду на поширення цієї професії в усьому світі.

Однією з перших країн у світі, яка звернула увагу на наявність негативного впливу на здоров’я людини роботи з комп’ютерами і почала проводити дослідження умов праці з ВДТ та їх впливу на користувачів, була Швеція.

У результаті проведеної роботи, за участю Шведського інституту з питань захисту від випромінювань, Національної Ради з техніки безпеки і гігієни праці, Шведського національного комітету з вимірювань і випробовувань та інших (понад 20) шведських наукових організацій, було розроблено стандарт МРR II 1990, який вважається базовим.

Стандарт МРR II встановлює максимально допустимий рівень двох груп характеристик відеотерміналів: візуальних ергономічних (яскравість, нелінійність, чіткість, колір, коефіцієнт відбиття, неортогональність та ін.) та емісійних (потужність дози рентгенівського випромінювання, напруженість електромагнітного поля за електричною та магнітною складовою в різних діапазонах частот, електростатичний потенціал).

Стандарт MPR II є загальноприйнятим для європейських країн з 1990 р. Якщо продукція відповідає нормам стандарту, на ній ставиться знак відповідності MPR II (рис. 17.2).

У 1992 р. було розроблено більш вимогливий стандарт ТСО 92 (ТСО — Шведська профспілка службовців). У ньому визначено не тільки припустимі рівні шкідливих випромінювань, а й норми енергозбереження. Якщо продукція відповідає цьому стандарту, ставиться знак відповідності (рис. 17.3).

Пізніше з’явився ще один стандарт Шведської конфедерації профспілок — ТСО 95 з жорсткішими вимогами щодо характеристик відеотерміналів, зокрема неіонізуючого електромагнітного випромінювання. Окрім того, ТСО 95 регламентує характеристики ВДТ щодо енергозбереження та містить екологічні вимоги, відповідно до яких у конструкціях пристроїв не повинні міститися галогенові пластмаси, фреони, що пов’язано з охороною озонового шару планети. Пакувальні матеріали не повинні містити хлоридів і бромідів і підлягати вторинній нетоксичній переробці.

Порівняння вимог стандартів MPR II і ТСО 95 щодо випромінювання відеотерміналів наведено в табл. 17.1.

Таблиця 17.1.

ДОПУСТИМІ РІВНІ ВИПРОМІНЮВАННЯ ВІДЕОТЕРМІНАЛІВ КОМП’ЮТЕРІВ (ВИТЯГ)

У новому шведському стандарті — ТСО 99 питання ергономіки, енергозбереження та екології також посідають чільне місце.

На шведські стандарти спираються практично всі провідні фірми — виробники відеотерміналів.

Значний вклад в розроблення загальних єдиних нормативних документів для користувачів ВДТ роблять й такі міжнародні організації:

— Міжнародна організація зі стандартизації (International Organization for Standardization, ISO);

— Комітет з ергономіки міжнародної організації зі стандартизації (The ergonomics committee in ISO);

— Європейська організація зі стандартизації (European Standardization Organization) Європейської економічної комісії (CEN).

Серед низки розроблених ними нормативних документів найпоширенішими є:

— ISO 9001 — визначає якість і рівень виробництва апаратури;

— ISO DIN 9995 — установлює принципи розміщення елемен­тів клавіатури для роботи з текстом в офісних системах;

— IEC 950 — визначає норми безпеки електротехнічного обладнання;

— BS 7179 та ISO 9241-3 (більш сучасний) — регламентують ергономічні вимоги до умов праці та охорони здоров’я користувачів ВДТ.

Стандарт ISO 9241 має назву «Ергономічні вимоги, пов’язані з використанням дисплеїв для робіт в установах» (Ergonomic requirement for office work with visual displey terminals). Документ розроблено технічним комітетом Міжнародної організації зі стан­дартизації у співпраці з Міжнародною електротехнічною комісією (International Electrotehnical, ІЕС). Він має 17 розділів. Визначення допустимого впливу на людину викладено у розділі 3 «Вимоги до дисплеїв». Вироби, що відповідають стандарту, не маркіруються, а факт відповідності зазначається у документації — ISO-9241-3 (цифра 3 означає відповідність розділу 3 стандарту). Стандарт визначає параметри зображення символів екрана. Якість зображення передусім визначається частотою горизонтальної розгортки (кількість ліній, що виводяться на екран монітора за 1 секунду) і частотою кадрів.

На сьогодні ISO 9241-3 —  «Вимоги до дисплеїв» найбільше враховує результати наукових досліджень щодо впливу ВДТ і регламентує роботу користувачів відповідно до рекомендацій науковців. Цей стандарт має такі розділи:

Загальний вступ;

Порадник з використання;

Вимоги до подання даних;

Вимоги до клавіатури;

Вимоги до розміщення обладнання на робочому місці;

Вимоги до навколишнього середовища;

Вимоги до відблиску екрана;

Вимоги до кольорового зображення;

Вимоги до неклавіатурних пристроїв уведення;

Принципи організації діалогу;

Порадник з використання ВДТ;

Вимоги до подання інформації;

Порадник для користувача;

Діалогове меню;

Діалогові команди;

Управління діалогом;

Форма наповнення діалогів.

17.4. Система управління охороною праці в структурах інформаційного бізнесу

Згідно з національним законодавством з охорони праці власник зобов’язаний створити на кожному робочому місці, в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав робітників, гарантовані законодавством з охорони праці.

З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною праці (СУОП) (рис. 17.4), для чого:

1) створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій. Служба охорони праці створю­ється відповідно до типового положення про цю службу, затвердженого Державним комітетом України з нагляду за охороною праці. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства і прирівнюється до основних виробничо-тех­нічних служб. На підприємствах виробничої сфери з кількістю працюючих менше 50 осіб функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку;

2) розробляє за участю профспілок і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

3) забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, і виконання профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

4) організовує проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці в порядку і строки, встановлювані законодавством, вживає за їх підсумками заходів щодо усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я виробничих факторів;

5) розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що є чинними у межах підприємства та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці, забезпечує безплатно працівників нормативними актами про охорону праці;

6) здійснює постійний контроль за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог щодо охорони праці;

7) організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

8) у разі відсутності у нормативних актах про охорону праці вимог, які необхідно виконати для забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на певних роботах, власник зобов’язаний вжити заходів (після узгодження їх з органами державного нагляду), які забезпечать безпеку робітників;

9) у разі виникнення на підприємстві надзвичайних ситуацій і нещасних випадків вжити термінових заходів для допомоги потерпілим, залучити, за необхідності, професійні аварійно-рятува­льні формування.

Організація та координація робіт з охорони праці на підприємстві передбачає розподіл керівних обов’язків з питань охорони праці й підготовку взаємодії всіх структурних підрозділів та осіб з системою управління охороною праці (СУОП).

Відповідальність за охорону праці, за дотримання законодавства про працю, правил і норм з цих питань покладено на керівника підприємства, головного інженера, а також керівників усіх підрозділів і структур.

Загальне керівництво та організацію роботи з охорони праці здійснює служба охорони праці в особі старшого інженера (інспектора) з охорони праці (за чисельності до 50 осіб).

Керівники всіх структурних підрозділів організують навчання працюючих з питань трудового законодавства, техніки безпеки, виробничої санітарії і безпечних прийомів праці, а також перевірку знань з цих питань; проводять широку пропаганду безпечних методів праці; забезпечують безпеку виробничого обладнання, будівель і споруд; створюють нормальні санітарно-гігієнічні умови праці та оптимальні режими праці й відпочинку працюючих.

Завданням служби охорони праці на підприємстві є:

1) навчання працівників безпеці праці, пропаганда питань охорони праці;

2) забезпечення безпеки будівель і споруд, виробничого облад­нання та виробничих процесів;

Рис. 17.4. Схема управління охороною

праці на підприємствах

3) нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

4) забезпечення працюючих засобами індивідуального за- хисту;

5) забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку працюючих;

6) організація лікувально-профілактичного обслуговування працюючих;

7) санітарно-побутове обслуговування працюючих;

8) професійний відбір працюючих з окремих спеціальностей.

(1) Навчання працівників безпеці праці проводять відповідно до Типового положення про навчання з питань охорони праці, зат­вердженого наказом Держкомітету з нагляду за охороною праці України від 17 лютого 1999 р. № 27 [104].

На підприємствах на основі цього Положення, з урахуванням специфіки виробництва та вимог державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці, розроблюються і затверджуються наказами керівників відповідні положення підприємств про навчання з питань охорони праці, формуються плани-графіки проведення навчання та перевірки знань з питань охорони праці, з якими мають бути ознайомлені працівники.

Відповідальність за організацію і здійснення навчання та перевірки знань працівників з питань охорони праці згідно з вимогами Типового положення покладається на керівника підприємства, в структурних підрозділах — на керівників цих підрозділів, а контроль — на службу охорони праці.

Відповідно до Закону «Про охорону праці» і Типового положення, навчання проводять на всіх підприємствах незалежно від характеру і ступеня небезпеки виробництва під час:

підготовки нових працівників;

перепідготовки та підвищення кваліфікації;

проведення різних видів інструктажів безпосередньо на підприємстві.

У разі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників вивчення питань з охорони праці здійснюється в закладах освіти всіх рівнів, незалежно від їх галузевого підпорядкування і форм власності. Зміст та обсяги навчання регламентуються типовими навчальними планами і типовими навчальними програмами або навчальними програмами нормативних дисциплін з питань охорони праці та безпеки життєдіяльності, які зат­верджуються Міністерством освіти і науки України за узгодженням з Держнаглядохоронпраці.

Усі працівники, які приймаються на постійну чи тимчасову роботу, і під час подальшої роботи повинні проходити безпосередньо на підприємстві навчання у формі інструктажів з питань охорони праці, надання першої допомоги потерпілим від нещас­них випадків, а також з правил поведінки та дій у разі виникнення аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих. За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж проводять з метою ознайомлення нових працівників підприємства із загальними положеннями з техніки безпеки і виробничої санітарії, виробничої обстановки і правилами внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві. Цей інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці, а в разі відсутності такої служби — іншим фахівцем, на якого наказом (розпорядженням) по підприємству покладено ці обов’язки і який в установленому порядку пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці. Вступний інструктаж проводиться в кабінеті охорони праці або у спеціально обладнаному для цього приміщенні з використанням сучасних технічних засобів навчання, навчальних та наочних посібників за програмою, розробленою службою охорони праці з урахуванням особливостей виробництва. Програма та тривалість інструктажу затверджуються керівником підприємства.

Первинний інструктаж проводять до початку роботи безпосередньо на робочому місці з метою ознайомлення з конкретною виробничою обстановкою і безпечними прийомами праці на даному робочому місці. Такий інструктаж проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху за чинними на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт, а також з урахуванням вимог орієнтовного пере­ліку питань первинного інструктажу згідно з Типовим положенням.

Керівник підрозділу проводить інструктаж з усіма новоприйнятими, переведеними із одного підрозділу в інший, відрядженими працівниками, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі, учнями, що прибули на виробниче нав­чання або практику.

Повторний інструктаж здійснюється з метою перевірки і підвищення рівня знань правил та інструкцій з охорони праці. Він проводиться з працівниками на робочому місці в терміни, визначені відповідними чинними галузевими нормативними актами або керівником підприємства з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше:

на роботах з підвищеною небезпекою — одного разу на три місяці;

для решти робіт — одного разу на шість місяців.

Позаплановий інструктаж проводять з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці у разі:

— введення в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці, а також внесення змін і доповнень до них;

— зміни технологічного процесу, заміни або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці;

— порушень працівниками вимог нормативних актів про охорону праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо;

— виявлення особами, які здійснюють державний нагляд і контроль за охороною праці, незнання вимог безпеки стосовно робіт, які виконуються працівником;

— перерви в роботі виконавця робіт більш як на 30 календарних днів — для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт — понад 60 днів.

Позаплановий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників одного фаху. Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу у проведенні його.

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками за виконання разових робіт, не передбачених трудовою угодою; лік­відації аварії, стихійного лиха; проведення робіт, на які оформляються наряд-допуск, розпорядження або інші документи. Такий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст цільового інструктажу визначаються залежно від виду робіт, що виконуватимуться працівниками.

Якщо протягом робочого дня характер і умови праці змінюються декілька разів, то і цільовий інструктаж проводять стільки ж разів.

Під час технічного навчання і підвищення кваліфікації на виробничо-технічних курсах, курсах цільового призначення, у школах з вивчення передових прийомів і методів праці тощо учні одночасно підвищують свій рівень знань з техніки безпеки праці.

Безпека будівель і споруд, виробничого обладнання та виробничих процесів забезпечується шляхом приведення їх у відповідність до вимог нормативних актів, стандартів, норм і правил органів державного нагляду, дотримання всіх інших вимог з охорони праці.

Нормалізацію санітарно-гігієнічних умов праці забезпечують усуненням причин виникнення небезпечних і шкідливих виробничих факторів на робочих місцях і застосуванням ефективних засобів колективного захисту.

Забезпечення засобами індивідуального захисту здійснюють у відповідно до чинних норм і встановленого порядку їх видачі, зберігання та використання.

Режими праці і відпочинку передбачають з урахуванням специфіки праці робітників. У першу чергу забезпечують оптимальні режими особами, що працюють з підвищеними фізичними і нервово-емоційними навантаженнями, в умовах монотонності та із впливом небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Лікувально-профілактичне обслуговування включає попередні та періодичні медичні огляди працюючих, лікувально-про­філактичне харчування і проведення лікувально-профілактичних заходів щодо запобігання захворюванням працюючих.

Санітарно-побутове обслуговування передбачає забезпечення працюючих санітарно-побутовими приміщеннями і пристроями та їх функціонування згідно з чинними нормами і правилами.

Професійний відбір за окремими спеціальностями передбачає визначення професійної (фізіологічної та психо-фі­зіологічної) придатності працюючих до безпечного виконання робіт.

Служба охорони праці:

Розробляє перспективні та щорічні плани фінансування заходів з охорони праці;

Аналізує причини виробничого травматизму і розробляє заходи щодо запобігання нещасним випадкам;

Здійснює контроль за станом охорони праці в структурних підрозділах;

Розробляє показники стану та організовує роботи з підвищення рівня охорони праці на виробничих дільницях; здійснює облік, аналіз та оцінювання роботи в цій сфері;

Готує пропозиції щодо норм на спецодяг, спецвзуття, захисні пристосування, додаткові відпустки, робочий час і час відпочинку;

Організовує розроблення і забезпечення підприємства необхідними наочними посібниками, літературою тощо;

Проводить заходи з підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів у сфері охорони праці;

Вивчає, узагальнює і поширює позитивний досвід інших підприємств з поліпшення умов праці на виробництві.

Заходи з охорони праці фінансуються:

за рахунок поточних експлуатаційних витрат — якщо витрати мають некапітальний характер;

за рахунок фонду охорони праці підприємства, який утворюється шляхом відрахувань з чистого прибутку;

з банківських кредитів — якщо витрати мають капітальний характер.

Фінансові витрати на охорону праці не оподатковуються.

Розміри фінансування і номенклатура заходів з поліпшення умов праці визначаються трудовим колективом і включаються в трудовий договір.