РоздІл 9

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПІДПРИЄМНИЦТВА В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ

9.1. Визначення, основні умови і принципи підприємництва

Сучасна економічна наука визначає підприємництво, з одного боку, як особливий вид діяльності, що вирізняється самостійністю у виборі факторів і методів діяльності, присутністю фактора ризику, орієнтацією на досягнення комерційного успіху, з іншого — як тип господарської поведінки, для якого є характер­ним: ініціативність, постійний пошук нових можливостей, новаторських і нетрадиційних рішень; готовність до обґрунтованого ризику; гнучкість і здатність до самооновлення; цілеспрямованість і наполегливість.

Згідно із Законом України «Про підприємництво» підприємницт­во — це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, здійснювана фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Створення (заснування) суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:

громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;

юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України «Про власність»;

об’єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції.

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Не можуть бути зареєстровані як підприємці також особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об’єднаннях) керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Законом України «Про підприємництво» визначено такі умови для підприємства:

1) наявність права власності на засоби виробництва, його продукт та дохід;

2) наявність певної сукупності прав і свобод (щодо вибору виду господарської діяльності, фінансування, організації та управління, збуту продукції);

3) ринково-конкурентний спосіб господарювання: наявність відповідного ринкового середовища, що забезпечує виконання першої та другої умов;

4) стабільність державної економічної та соціальної політики (державна підтримка підприємництва);

5) наявність сприятливої суспільної думки щодо підприємництва;

6) наявність розвиненої інфраструктури підприємництва (інноваційні центри, центри впровадження, центри підготовки підприємців, консультаційні центри);

7) правова захищеність підприємця, включаючи захист інтелек­туальної власності;

8) дебюрократизація процедури регулювання господарської діяльності державними органами (зменшення кількості звітів, спрощення правил реєстрації)

В Законі встановлено принципи, згідно з якими може здійснюватися підприємницька діяльність. Це

вільний вибір видів діяльності;

залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

можливість самостійно формувати програму діяльності, вибирати постачальників і споживачів продукції та послуг, установлювати ціни згідно з чинним законодавством;

вільний найм працівників (умови праці необхідно створювати самостійно);

можливість залучати та використовувати матеріально-технічні, фінансові, природні, трудові та інші ресурси, використання яких не заборонено і не обмежено законодавством.

право вільного розпорядження прибутком, що залишився після внесення платежів, установлених законодавством;

підприємці — юридичні особи можуть самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, використовувати належну їм частку валютної виручки на свій розсуд.

Світовою практикою, крім зазначених вище, вироблені та набули поширення й інші принципи ведення підприємницької діяльності:

саморегулювання або очищення своїх лав від недобросовісних ділків, повага до закону;

задоволення потреб суспільства;

розвиток ділової активності, чесної, здорової конкуренції;

гарантія повернення грошей у разі незадоволення клієнта (це один з найголовніших принципів).

Багато фірм на Заході складають Кодекси ділової етики, — визначають принципи, правила та норми господарської поведінки. Наприклад, чесність, дотримання законів, забезпечення найвищої якості продукції, забезпечення норм безпеки праці, відмова від неправильної і неточної інформації в рекламі своєї продукції, дотримання всіх фінансових і виробничих зобов’язань, захист навколишнього середовища, участь у соціально-економіч­ному розвитку своїх регіонів, відмова від підкупу та хабарів, доступ громадськості та державних організацій до будь-якої інформації про діяльність компанії тощо.

Основним принципом сучасного західного підприємництва є те, що потенційний виробник через проведення маркетингових досліджень спочатку знаходить потенційного покупця продукції, яку він може і готовий виробляти, а потім її виготовляє (після відповідної підготовки виробництва).

Найбільшого поширення набули дві моделі підприємницької поведінки – класична та інноваційна.

Класична модель зорієнтована на максимізацію віддачі від ресурсів, що має фірма. За цією моделлю схема дій підприємця приблизно така:

Оцінювання наявних ресурсів.

Вивчення можливостей досягнення мети.

Використання можливостей, що дають максимальну віддачу від наявних ресурсів.

Інноваційна модель припускає використання будь-яких можливостей, навіть коли власних ресурсів для цього недостатньо. Схема дій така:

Формулювання мети.

Вивчення зовнішнього середовища з метою пошуку альтернативних можливостей.

Оцінювання своїх ресурсів і зіставлення їх із знайденими можливостями.

У разі дефіциту власних ресурсів — пошук додаткових джерел у зовнішньому середовищі.

Діяльність відповідно до найбільш вигідної альтернативи із залученням як своїх, так і зовнішніх ресурсів.

У підприємницькій діяльності останнім часом все більшого поширення набуває контрактна форма господарських відносин між товаровиробниками. Тобто практично кожній угоді купівлі/продажу між виробниками і споживачами передує складання письмового або усного контракту, що має юридичну силу. Така форма господарювання принципово змінює самі ринкові відносини, перетворюючи їх на сферу прямих зв’язків між виробниками і споживачами.

У зв’язку із цим практично зникає ризик щось виробити і не продати. Контрактна форма дає змогу складати попередні плани виробництва, забезпечення його сировиною, робочою силою, фінансами і навіть плани проведення наукових досліджень і використання їх результатів у виробництві. Тобто на рівні фірми процес виробництва стає планомірним і багато в чому виводиться за межі дії ринкових відносин. У практиці відносин між великими фірмами та малим бізнесом затвердилася така контрактна форма, як субпідряд.

Для успіху справи надзвичайно важливою є соціально-психо­логічна складова самого феномену підприємництва. Соціологи підрахували, що тільки 6\% людей можуть бути підприємцями. Західні дослідники виділяють такі вимоги до особи підприємця:

постійне підвищення свого професійного рівня;

критичний підхід до оцінювання своєї діяльності, здатність до визнання власних помилок;

оптимізм;

незалежність;

уміння розпочинати та провадити власну справу, генерувати нові ідеї та використовувати їх;

готовність до інновацій;

здатність до ризику та вміння долати спротив середовища;

уміння обґрунтовувати рішення, що приймаються;

уміння налагоджувати добрі відносини з колективом;

постійне піклування про підлеглих;

здатність до дій у найбільш сприятливий для них час;

терплячість у досягненні мети;

гнучкість.

Помилки, яких припускаються підприємці, найчастіше полягають у такому:

ігнорування власної інтуїції;

встановлення низької ціни на продукцію та недостатнє вивчення ринку збуту;

побоювання нововведень;

невміння уважно слухати;

зневага до піклування про підлеглих і клієнтуру;

ігнорування позитивного впливу дружніх стосунків з людьми;

поспішність у прийнятті рішень;

недооцінювання здібностей людини.

9.2. Види підприємницької діяльності

Згідно із Законом України «Про підприємництво» розрізняють три види підприємницької діяльності. Це:

1. Вільна підприємницька діяльність — підприємець має право без усяких обмежень здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству;

2. Ліцензійна підприємницька діяльність — може здійснюватися тільки за спеціальним дозволом (ліцензією). Ліцензія — це документ, що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої влади, згідно з яким власник ліцензії має право займатися певним видом підприємницької діяльності. Обмеженню (ліцензуванню) підприємницької діяльності підлягають тільки ті види підприємницької діяльності, які безпосередньо впливають на здоров’я людини, навколишнє природне середовище та безпеку держави. Для здійснення підприємницької діяльності, що ліцензується, необхідно отримати відповідну ліцензію та дотримуватися певних умов і правил здійснення даного виду діяльності (ліцензійних умов). Перелік видів діяльності, яка підлягає ліцензуванню, наведено в Законі України «Про підприємництво». Ліцензія або відмова має надаватися в 30-денний термін після подання заявки.

3. Державна підприємницька діяльність — може здійснюватися лише державними підприємствами (зброя, наркотики, грошові знаки, вибухівки, цінні папери, горілка та ін.).

За функціональними характеристиками виділяють такі види підприємницької діяльності:

виробництво продукції;

виконання роботи;

надання послуг;

торговельна діяльність;

комерційне посередництво.

В інформаційному обслуговуванні мають місце підприємницькі структури всіх видів діяльності, виділених за їх функціональними характеристиками:

створення програмного забезпечення;

оброблення даних, робота з БД;

консультації з питань автоматизації, технічне обслуговування та ремонт офісної та комп’ютерної техніки;

торгівля інформацією, комп’ютерною технікою, програмними засобами;

посередництво при продажу.

Сучасна і західна література поділяє підприємницьку діяльність за ознакою виконуваних функцій, а саме на:

ресурсну (мобілізація капіталу, трудових, матеріальних, інформаційних ресурсів);

організаційну (організація виробництва, збуту, маркетингу, реклами);

творчу (новаторство, генерація та виконання ідей на підприємстві).

За формою власності на засоби виробництва виділяють такі основні типи підприємництва:

малий бізнес — повна особиста власність або оренда засобів виробництва;

партнерство — спільна власність або колективна власність;

корпоративне підприємництво — акціонерна власність.

Підприємництво в інформаційній сфері набуває останнім часом все більшого розвитку. Це підтверджується темпами зростання. Як уже зазначалось, у західних країнах інформаційний бізнес зародився наприкінці 60-х років, у 70-і сформувався як самостійна галузь, а у 80-і став одним з найбільш багатогалузевих комплексів зі своєю інфраструктурою. Тільки за чотири роки з (1986—1990 рр.) відбулося подвоєння обороту і світове споживання інформаційних технологій у 1990 р. досягло 2 трлн дол. За рівнем зайнятості у багатьох країнах, зокрема США, Японії, інформаційне виробництво перевищило матеріальне виробництво.

Світова практика показує, що перспективними для підприємницької діяльності в інформаційній сфері, крім програмних і технічних засобів, є:

оперативна інформація про загальну кон’юнктуру у вигляді біржових котирувань (оцінювання цінних паперів, курсів валют, кредитних ставок, економічна і демографічна інформація);

статистична інформація як основа об’єктивного статистичного аналізу та прогнозування довгострокових тенденцій;

комерційна інформація про учасників ринку, тобто про підприємства та їх продукцію;

ділові новини про події, що відбуваються на ринку;

інформація про перспективи розвитку науки і техніки та можливі результати цього розвитку;

інформація про правові умови господарської діяльності;

— правова інформація.

9.3. Організаційно-правові форми бізнесу

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця.

Однією з основних організаційно-правових форм підприємницької діяльності є підприємства. Вони поділяються на такі види, визначені Законом України «Про підприємства в Україні»:

приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу;

господарське товариство;

підприємство, засноване на власності об’єднань громадян;

комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

державні підприємства, засновані на державній власності, у тому числі казенні.

Підприємство — основна організаційна ланка народного господарства України. Підприємство — самостійний господарю- ючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг.

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесено до категорії малих підприємств.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства з чисельністю працюючих до:

у промисловості та будівництві — 200 осіб;

в інших галузях виробничої сфери — 50 осіб;

у науці та науковому обслуговуванні — 100 осіб;

у галузях невиробничої сфери — 25 осіб;

у роздрібній торгівлі — 15 осіб.

Особливості створення і діяльності малих підприємств встановлюються законодавством України.

У республіці можуть діяти інші види та категорії підприємств, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

Джерелами формування майна підприємства є:

грошові та матеріальні внески засновників;

доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;

доходи від цінних паперів;

кредити банків та інших кредиторів;

капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

надходження від роздержавлення і приватизації власності;

придбання майна іншого підприємства, організації;

безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;

інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.

Підприємства мають право на добровільних засадах об’єд­нувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Підприємства можуть об’єднуватися в:

асоціації — договірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатись у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

корпорації — договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

консорціуми — тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

концерни — статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств;

інші об’єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Об’єднання діють на основі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи, і на них поширюється дія Закону України «Про підприємства в Україні».

Рішення про створення об’єднання (установчий договір) і статут цього об’єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, визначеному чинним законодавством. Об’єднання є юридичною особою може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Реєстрація об’єднання проводиться в порядку, встановленому цим Законом для підпри­ємства. Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом).

Відносини, пов’язані з підприємствами в Україні, регулюються зазначеним Законом, а також спеціальним законодавством, (по­даткове, митне, валютне, фінансове, інвестиційне та ін.), що регулює окремі особливості, сторони та види діяльності підприємств в Україні.

Крім підприємств заведено виділяти й такі організаційно-правові форми, як організації та установи.

Організації також можуть здійснювати підприємницьку діяльність. Відмінність підприємства від організації полягає в тому, що підприємства переважно виробляють певну продукцію, товари, а організації, як правило, виконують певну роботу, надають послуги.

Установи в основному надають послуги: культурно-просвіт­ницькі, навчальні, медичні, здійснюють спеціальні послуги (приватні школи тощо).

Господарськими товариствами за Законом України «Про господарські товариства» визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України. Залежно від форми об’єднання майна і відповідальності розрізняють такі організаційні форми господарських товариств:

товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ/LTD);

товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ);

повне товариство;

командитне товариство;

акціонерне товариство (АТ).

Найменування товариства має містити зазначення виду товариства, для повних і командитних товариств — прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні відомості. Найменування товариства зазначається в установчих документах товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — це товариство, що має статутний фонд, розділений на частини, розміри яких визначаються установчими документами. Кожний учасник ТОВ вносить відповідну частку (пай) і несе обмежену відповідальність за борги фірми у межах своїх внесків.

Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) — це товариство, уставний фонд якого розділений на частини, розміри яких визначаються уставними документами. Учасники ТДВ відповідають за його борги своїми вкладами у статутний фонд, а у разі недостатності цих сум — додатково власним майном у однаковому для всіх партнерів розмірі, кратному внеску кожного. Граничний розмір відповідальності передбачається в установчих документах.

Повне товариство (ПТ), або товариство з необмеженою відповідальністю — це товариство, партнери якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном.

Командитне товариство (КТ) — це товариство, до якого входять один або більше учасників, які несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном (повні товариші), а також один чи більше учасників, відповідальність яких обмежується тільки вкладом у майно товариства (командитні товариші).

Акціонерне товариство (АТ) — товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, чинної на момент створення акціонерного товариства.

Розрізняють акціонерні товариства:

відкриті, акції яких можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

закриті, акції яких розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і з внесенням змін до статуту товариства.

Кожна з розглянутих організаційно-правових форм бізнесу має свої переваги і вади. Знання їх є важливим для прийняття рішення щодо конкретної організаційно-правової форми для бізнесу. Розглянемо їх, згрупувавши за формою власності.

9.4. Переваги та вади організаційно-правових форм бізнесу

9.4.1. Одноосібне володіння

Індивідуальний підприємець — це особа, яка веде справу за власний рахунок, особисто управляє бізнесом і несе особисту відповідальність за забезпечення його необхідними засобами, самостійно приймає рішення.

Індивідуальне підприємство тісно пов’язане з поняттям «малий бізнес».

Підприємство, що знаходиться в індивідуальній власності забезпечує підприємцю максимум простоти та гнучкості, однак, як і будь-яка інша організаційно-правова форма, має свої переваги та вади.

Переваги одноосібного володіння:

легко розпочати та припинити бізнес;

повна самостійність, свобода і незалежність;

максимальні можливості у діяльності, в тому числі моральне задоволення від своєї роботи;

конфіденційність діяльності (є можливість зберігати секрети фірми);

відсутність спеціальних для одноосібного володіння податків (звичайно податки на доходи фізичних осіб).

Вади одноосібного володіння:

необмежена відповідальність;

обмежені фінансові можливості;

труднощі у менеджменті;

невизначеність термінів діяльності (зі смертю власника припиняється діяльність);

велике фізичне та психологічне навантаження.

9.4.2. Господарське товариство

Товариство (партнерство) — це об’єднання зусиль і коштів індивідуальних підприємців, коли дві особи чи більше мають спільний бізнес.

Товариства є юридичними особами і можуть займатися будь-якою діяльністю згідно з чинним законодавством.

Переваги господарського товариства:

ширші фінансові можливості. У разі поєднання капіталів декількох партнерів фінансовий стан фірми стає стійкішим, з’являється можливість збільшення обсягів виробництва;

спеціалізація у менеджменті. Партнери доповнюють здібності один одного. Функції управління можуть бути розподілені, а це означає, що вони виконуватимуться якісніше;

свобода та оперативність дій;

розподіл відповідальності, в тому числі й за прийняття рішень. Це певною мірою зменшує, порівняно з індивідуальним підприємством, психологічний стрес;

товариство, як і індивідуальне підприємство, не є об’єктом подвійного оподаткування. Партнери сплачують податок на свою частку прибутку, як фізичні особи.

Вади товариств:

особиста відповідальність за борги фірми незалежно від того, хто у цьому винен. Якщо в одного з партнерів недостатньо власних коштів, інші зобов’язані покрити його частку у збитках;

труднощі щодо розподілу прибутку;

часто виникають суперечки між партнерами; причини можуть бути різними;

труднощі з ліквідацією товариства — важко розділити не тільки майно, а й відповідальність за борги.

9.4.3. Акціонерне товариство

Цю організаційно-правову форму доцільно розглянути окремо, хоча відмінності між малим АТ і товариством з обмеженою відповідальністю несуттєві. Власниками акціонерного товариства (АТ) є численні власники акцій, які мають обмежену відповідальність у розмірі свого вкладу в акціонерний капітал. У світовій практиці акціонерні товариства називають корпораціями.

Переваги корпорацій:

можливість акумулювати значні кошти. Акції як частки загального капіталу, можуть бути досить малими, що дає змогу залучати як великих, так і безліч малих інвесторів, приватних осіб;

обмежена відповідальність, тобто акціонери не несуть відповідальності за борги товариства. Кредитори висувають позов на активи товариства, а не на особисту власність акціонерів. З юридичного погляду, акціонер, що придбав акції, вже не є власником вкладеного капіталу. Він набуває права отримувати дивіденди та брати участь у справах товариства, його відповідальність за борги товариства обмежена розміром вкладеного капіталу;

масштаб. Корпорація має змогу залучати значні грошові кошти і оснащувати своє виробництво сучасним обладнанням, наймати висококваліфікованих фахівців та експертів.

тривалий життєвий цикл. Існування корпорації не залежить від частки її окремих власників, тобто власників акцій. Корпорація продовжує існувати незалежно від того чи живі ті, хто її створював. Це робить корпорацію привабливою формою організації бізнесу для банкірів і кредиторів, оскільки гарантії повернення займів більш вищі, ніж за інших форм.

легкість зміни власника. Власник акцій може з будь-якої причини продати свої акції іншим особам, передати їх у спадок новому поколінню власників. Такі зміни складу власників не порушать бізнес корпорації;

АТ має можливість будувати свою діяльність, спираючись на наукові методи управління та професійних менеджерів;

можливість змінювати вид своєї виробничої діяльності.

Вади корпорацій:

відносно великі витрати на створення. Реєстрація корпорації значно дорожча, ніж одноосібного володіння або партнерства, витрати часу на цю процедуру значно більші. Для підготовки реєстраційних документів потрібна допомога кваліфікованих спеціалістів з права, фінансів, обліку тощо;

їх розмір: великі корпорації можуть стати неповороткими, не встигати своєчасно реагувати на зміни ситуації на ринку;

подвійне оподаткування (основна вада). Податки перший раз корпорації сплачують до того як доходи будуть розподілені між акціонерами, вдруге сплачують акціонери з отриманих дивідендів.

суворіше, порівняно з індивідуальним одноосібним володінням або партнерством, жорсткіші правила реєстрації та звітності про свою діяльність перед відповідними державними установами;

складність ліквідації. Найчастіше корпорації припиняють своє існування в результаті злиття або поглинання іншими фірмами. Злиття — це процес формування однієї фірми з двох, раніше самостійних. Поглинання — це придбання однією фірмою іншої.

9.5. Засновники інформаційної фірми, їх функції

Згідно із чинним законодавством засновником фірми є той, хто її створює. Суб’єкти підприємництва, залежно від організаційно-правової форми, можуть створюватися:

державними, орендними, колективними, спільними підприємствами, АТ, господарськими асоціаціями та іншими юридичними особами;

державними установами, уповноваженими управляти державним майном;

разом із зазначеними вище органами — підприємствами, організаціями та громадянами;

громадянами України, членами їх сімей та іншими особами, які спільно ведуть трудове господарство.

Структура, що займається інформаційним бізнесом, може створюватися на базі структурних одиниць, виділених зі складу діючих обчислювальних центрів (ОЦ) різних типів, відділів АСУ тощо. У такому разі засновником цієї фірми є ОЦ, з якого виокремилась інформаційна структура, й обов’язковим є дотримання низки умов, зокрема:

рішення трудового колективу про створення нової фірми та її виділення зі складу ОЦ;

згода власника майна ОЦ (міністерства, відомства тощо);

забезпечення виконання новою фірмою раніше взятих ОЦ договірних зобов’язань.

До найбільш загальних функцій засновника можна віднести:

 визначення виду фірми, її назви, місцезнаходження, предмету та цілі діяльності;

 встановлення джерел і порядку створення майна, розподілу прибутку, а також умов реорганізації та припинення діяльності фірми.

Засновники розроблюють і затверджують статут, беруть участь у складанні установчого договору та інших установчих документів.

Засновники виконують функції, передбачені статутом, установчим договором та іншими документами, що регулюють взаємовідносини засновника та фірми.

9.6. Установчі документи

Важливим етапом організації фірми є складання уста­новчих документів і державна реєстрація. Установчими докумен­тами суб’єктів підприємницької діяльності є установчий договір і статут. Вимоги до установчих документів такі.

Установчий договір. У ньому необхідно зазначити:

предмет зобов’язання засновника та суб’єкта підприємницької діяльності;

зобов’язання щодо виконання раніше прийнятих засновником договірних зобов’язань;

відповідальність сторін;

порядок вирішення суперечок;

термін дії договору;

юридичні адреси сторін.

До установчого договору інформаційної фірми можуть додаватися: список ЕОМ та іншого обладнання, що їй передається, договір оренди виробничих приміщень та іншого майна; контракт про найм директора фірми, перелік послуг, що надаватимуться засновнику, тощо. Установчий договір набуває чинності з дня реєстрації фірми, якщо інше не передбачено договором.

Статут — основний юридичний документ, на основі якого діє підприємство. Статут визначає діяльність підприємства і затверджується власником майна, а для державних підприємств — власником майна за участю трудового колективу. У статуті наводиться всебічна характеристика діяльності підприємства. Вимоги до змісту статуту встановлено Законом України «Про підприємства в Україні». У статуті зазначається власник і найменування фірми, її місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок утворення фірми, органи управління та порядок формування їх, компетенція та повноваження трудового колективу та його вибор­них органів, порядок утворення майна, умови реорганізації та припинення діяльності.

У найменуванні підприємства зазначаються його назва (фірма, майстерня та ін.) і вид (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне) тощо.

До статуту можуть включатися положення, пов’язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про знаки для товарів і послуг та ін. У статуті підприємства зазначається орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет тощо).

Якщо організаційно-правовою формою є господарське товариство (ТОВ, ТДВ, ПТ, КТ, АТ), слід ураховувати обов’язкові вимоги до змісту установчих документів, визначені Законом України «Про господарські товариства». Згідно із Законом акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору та статуту; повне і командитне товариство — на підставі установчого договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Найменування товариства має містити зазначення виду товариства, для повних та командитних товариств — прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні відомості. Найменування товариства міститься в установчих документах товариства.

Загальні вимоги до змісту установчих документів товариств:

відомості про вид товариства;

предмет і цілі діяльності;

склад засновників та учасників;

найменування та місцезнаходження;

розмір і порядок утворення статутного фонду;

порядок розподілу прибутків і збитків;

склад і компетенція органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів;

порядок унесення змін до установчих документів;

порядок ліквідації та реорганізації товариства.

До установчих документів можуть бути включені й інші умови, що не суперечать законодавству України.

Статут акціонерного товариства, крім цих відомостей, має містити відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов’язань про викуп акцій

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю додатково мають містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Обов’язковою вимогою щодо товариства з додатковою відповідальністю є врахування особливостей цієї юридичної форми, тобто учасники ТДВ у разі недостатності сум у межах своїх внесків несуть додаткову відповідальність належним їм майном в однаковому для всіх розмірі, кратному внеску кожного учасника.

Установчий договір повного товариства, крім загальних відомостей, повинен визначати розмір частки кожного з учасників, форми їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення вкладів.

Установчий договір командитного товариства додатково має включати розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства. Стосовно інших вкладників в установчому договорі вказується сукупний розмір їх часток у майно товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Відсутність в установчих документах відомостей, зазначених у законі, може стати підставою для відмови у держреєстрації товариства. До установчих документів можуть бути включені й інші умови, що не суперечить чинному законодавству.

9.7. Державна реєстрація підприємництва

Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Згідно з чинним законодавством державна реєстрація суб’єк­тів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб’єкта, якщо інше не передбачено законом. Для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи подаються такі документи:

рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) — у випадках, передбачених законом;

статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми бізнесу;

реєстраційна картка встановленого зразка, яка водночас є заявою про державну реєстрацію;

документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

документ, який засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають: реєстраційну картку встановленого зразка, яка водночас є заявою про державну реєстрацію; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи — платника податків та інших обов’яз­кових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Якщо власник — юридична особа, то додатково подається нотаріально засвідчена копія свідоцтва про реєстрацію юридичної особи, якщо власник — фізична особа, то його підпис на установ­чих документах має бути нотаріально засвідченим.

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом впродовж не більше п’яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов’язані у цей термін внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридич­них осіб), який їм надається органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи — платника податків та інших обов’язкових платежів. За порушення термінів реєстрації та за вимогу подання для реєстрації документів, не передбачених законом, посадові особи несуть адміністративну відповідальність згідно із законодавством. У п’ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу та органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України. Свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб’єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, встановлюваному Національним банком України. Повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках суб’єкт підприємницької діяльності зобов’язаний направити державному податковому органу, в якому він обліковується як платник податків і зборів (обов’язкових платежів). Таке повідомлення протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунка (включаючи день відкриття або закриття) подається особисто або направляється на адресу відповідного державного податкового органу з повідомленням про вручення. Форма і зміст повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках установлюється центральним податковим органом України. В разі зміни назви, організаційно-правової форми суб’єкта підприємницької діяльності, а також форми власності суб’єкти підприємницької діяльності у місячний термін з моменту настання зазначених змін зобов’язані подати документи для перереєстрації. Перереєстрація суб’єкта підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для його реєстрації. Суб’єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття зазначених підрозділів не потребує їх державної реєстрації. Суб’єкт підпри­ємницької діяльності повідомляє про відкриття філії (відділення), представництва орган державної реєстрації шляхом унесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку.