4.9. облік розрахунків зі страхування

Право працівників бюджетних установ на матеріальне забезпечення у старості, а також у випадку хвороби і втрати працездатності закріплене Конституцією України й забезпечується широким розвитком мережі соціального страхування. Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціаль­не страхування визначено принципи, а також правові, фінансові й організаційні основи загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні. Згідно з основами законодавства страхувальниками за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці, тобто бюджетні установи, і застраховані особи — наймані працівники бюджетних установ, а страховиками виступають цільові фонди:

з пенсійного страхування;

медичного страхування;

страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням;

страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

страхування на випадок безробіття.

Об’єктом загальнообов’язкового державного соціального страхування є страховий випадок — подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг, передбачених наведеними далі законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування (ЗДСС).

Закон України від 18.01.2001 № 2240-ІІІ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням» (зі змінами й доповненнями).

Закон України від 02.03.2000 № 1533-ІІІ «Про загальнообов’язкове державне страхування на випадок безробіття» (зі змінами й доповненнями).

Закон України від 23.09.99 № 1105-ХІV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (зі змінами й доповненнями).

Отже, можна говорити про початок реформування системи соціального страхування в Україні, оскільки ухвалені Верховною Радою України документи стосуються тільки трьох видів загальнообов’язкового державного соціального страхування — проекти Законів з пенсійного й медичного страхування перебувають у стадії розгляду.

Платниками страхових внесків є страхувальники (бюджет­ні установи та їхні працівники). Останні виступають одночас­но і в ролі страхувальників, і в ролі застрахованих осіб.

База для нарахування та розміри страхових внесків і страхових тарифів (табл. 4.16) визначається наведеними далі законодав­чими актами.

Закон України від 11.01.2001 № 2213-ІІІ «Про розміри внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування».

Закон України від 22.02.2001 № 2272-ІІІ «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності».

Постанова Кабінету Міністрів України від 07.03.2001 № 225 «Про максимальну величину фактичних витрат на оплату праці найманих робітників, оподатковуваного доходу (прибут­ку), сукупного оподатковуваного доходу (граничну суму заробітної плати), з якого стягуються страхові внески (збори) у соціальні фонди».

Постановою Кабінету № 225 визначено максимальний роз­мір фактичних витрат страхувальника на оплату праці найманих працівників, на підставі яких розраховуються страхові внески. Установлений нині максимальний розмір становить 2200 грн.

Бюджетні установи як страхувальники сплачують до фондів соціального страхування різницю між нарахованими страховими внесками й витратами, пов’язаними з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам. Перерахування зазначених сум здійснюється один раз на місяць — у день, установлений для одержання в установах банків коштів на оплату праці за відповідний період.

Таблиця 4.16

БАЗА ДЛЯ НАРАХУВАННЯ ТА РОЗМІРИ СТРАХОВИХ ВНЕСКІВ І СТРАХОВИХ ТАРИФІВ

Порядок нарахування та сплати внесків (збору) на обов’язкове державне пенсійне страхування регламентується Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», ухваленим Верховною Радою України від 26.06.97 № 400/97-ВР (зі змінами й доповненнями), та Інструкцією про порядок обчис­лення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою Правління Пенсійного фонду України від 3.06.99 № 4-6. Згідно з зазначеним Законом бюджетні установи здійснюють нарахування збору до Пенсійного фонду в розмірі 32 \% об’єкта оподаткування — фактичних витрат на оплату праці працівників (витрати на виплату основної, додаткової заробітної плати, інших компенсаційних виплат і заохочень, з яких справляється прибутковий податок із громадян). Платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування є також наймані працівники бюджетних установ. Об’єктом оподаткування при цьому є сукупний оподатковуваний дохід.

Ставку збору до Пенсійного фонду встановлено в розмірі 1 \% сукупного оподатковуваного доходу, якщо він не перевищує 150 грн, і 2 \% — якщо сукупний оподатковуваний дохід перевищує 150 грн.

Для працівників, які мають статус державного службовця чи обіймають посади, робота на яких зараховується до трудового стажу, який дає право на отримання більш високих пенсій (науково-педагогічних працівників, народних депутатів України, пра­цівників митниць, прокурорів та ін.) передбачено диференційовані ставки утримань збору до Пенсійного фонду:

1 \% суми доходу, що не перевищує 150 грн;

2 \% частини доходу в межах від 151 до 250 грн;

3 \% частини доходу в межах від 251 до 350 грн;

4 \% частини доходу в межах від 351 до 500 грн;

5 \% суми доходу, що перевищує 501 грн.

Крім того, бюджетні установи є платниками збору на обов’яз­кове пенсійне страхування в разі здійснення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, відчуження легкових автомобілів, користування послугами стільникового мобільного зв’язку.

Матеріальне забезпечення працівників бюджетних установ та надання їм соціальних послуг через бухгалтерію за рахунок коштів фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням, здійснюється у вигляді:

допомоги з тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

допомоги з вагітності та пологів;

допомоги в разі народження дитини;

допомоги з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

допомоги на поховання;

забезпечення оздоровчих заходів.

Законом України від 11.01.2001 № 2213-ІІІ «Про розмір внес­ків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» встановлено, що допомогу з тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, застрахованим особам виплачує Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, починаючи з шостого дня непрацездатності, а перші п’ять днів тимчасової непрацездатності оплачує бюджетна установа за рахунок бюджетних коштів.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 308 витрати, пов’язані з оплатою перших п’яти днів тимчасової непрацездатності працівників бюджетних установ, відносяться на їхні видатки за кодом економічної класифікації 1113 «Виплати за тимчасовою непрацездатністю». У разі нестачі передбачених кошторисом асигнувань за кодом 1113 на оплату перших п’яти днів тимчасової непрацездатності з метою недопущення заборгованості з зазначених виплат до кошторису в установленому порядку можуть бути внесені зміни перерозподілом асигнувань між кодами 1111 «Заробітна плата» і 1113 «Виплати за тимчасовою непрацездатністю», тобто лікарняні можуть оплачуватися за рахунок економії фонду оплати праці.

Сума допомоги визначається згідно з чинним законодавством і залежить від страхового етапу, середньоденної (середньогодинної) заробітної плати працівника за шість календарних місяців, що передують місяцю втрати працездатності (з першого по перше число), кількості невідпрацьованих робочих днів згідно з лист­ком непрацездатності. Порядок розрахунку середньої заробітної плати для цього випадку регулюється Порядком обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат із загальнообов’язкового державного соціального страхування, затвердженим Постановою Кабміну України від 26.09.2001 № 1266.

Залежно від страхового стажу допомога з тимчасової непрацездатності виплачується в таких розмірах:

60 \% середньої заробітної плати — застрахованим особам, які мають страховий стаж до п’яти років;

80 \% середньої заробітної плати — застрахованим особам, які мають страховий стаж від п’яти до восьми років;

100 \% середньої заробітної плати — застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років; застрахованим особам, віднесеним до І—ІV категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

У разі обчислення середньої заробітної плати для оплати непрацездатності враховуються всі види заробітної плати, що не повинна перевищувати подвійної тарифної ставки та подвійного посадового окладу, у межах її граничної суми, тобто 2200 грн.

Під час розрахунку всіх інших видів допомоги з тимчасової непрацездатності правило «п’яти днів» не застосовується, тобто допомога виплачується в повному обсязі за рахунок Фонду.

Допомога з вагітності та пологів виплачується працівницям за весь період декретної відпустки (70 календарних днів) до пологів та 56 (у випадку ускладнення пологів або народження двох або більше дітей — 70) календарних днів після пологів. Жінкам, віднесеним до І—ІV категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відпустка з вагітності та пологів надається тривалістю 90 календарних днів до пологів і 90 календарних днів після пологів. На підставі листка непрацездатності допомога застрахованій особі надається в розмірі 100 \% середньої заробітної плати незалежно від страхо­вого стажу.

Допомога в разі народження дитини нараховується в розмірі, не меншому за прожитковий мінімум. На 2001 рік мінімальний розмір зазначеної одноразової допомоги був зменшений до 64 \% прожиткового мінімуму для дітей до 6 років (176 грн 95 коп.). З 1 квітня 2002 року в разі народження дитини виплачується допомога в розмірі 300 грн. Допомога призначається застрахованій особі на підставі заяви про виплату допомоги та свідоцтва про народження дитини, завіреного загсом.

З 1 січня 2002 року допомога з догляду за дитиною до трьох років виплачується через бухгалтерію установи за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати праце- здатності в розмірі, що встановлюється правлінням Фонду (з 1 квітня 2002 року — 45 грн на кожну дитину).

Підставою для отримання допомоги є такі документи:

заява особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною;

наказ про надання застрахованій особі відпустки з догляду за дитиною;

свідоцтво про народження дитини.

Допомогу на поховання нараховують у випадку смерті застрахованої особи, а також членів її сім’ї, якщо вони перебували на утриманні застрахованої особи. Підставою для виплати допомоги є свідоцтво про смерть, видане органом реєстрації актів громадсь­кого стану, і довідка з місця проживання про перебування померлого члена сім’ї на утриманні застрахованої особи.

Суму допомоги на поховання встановлює Правління Фонду, при цьому вона не повинна бути меншою за розмір прожиткового мінімуму, установленого законом. З 1 квітня 2002 року розмір допомоги на поховання становить 300 грн.

Для обліку розрахунків зі страхування призначено активно-пасивний рахунок № 65 «Розрахунки зі страхування», який має такі субрахунки:

субрахунок № 651 «Розрахунки з пенсійного забезпечення»;

субрахунок № 652 «Розрахунки із соціального страхування»;

субрахунок № 653 «Розрахунки зі страхування на випадок безробіття»;

субрахунок № 654 «Розрахунки з інших видів страхування».

Суми відрахувань на соціальне страхування та забезпечення щомісячно включаються до фактичних видатків бюджетних уста­нов такими бухгалтерськими записами:

Дебет рахунків № 80, 81, 82.

Кредит рахунка № 65 та його субрахунків.

Отже, суми відрахувань на соціальне страхування і забезпечення відносяться на ті самі рахунки, на які віднесено нараховану заробітну плату, тільки за іншим кодом економічної класифікації видатків — код 1120 «Нарахування на заробітну плату». Одночасно на рахунку № 65 показується збільшення кредиторської заборгованості перед соціальними фондами.

Утримання з заробітної плати працівників сум страхових внес­ків до фондів фіксується бухгалтерським проведенням:

Дебет субрахунка № 666.

Кредит субрахунків № 651, 652, 653.

Перерахування установою страхових внесків відображається записом:

Дебет субрахунків № 651, 652, 653, 654.

Кредит субрахунків № 311, 321, 313, 323.

Аналітичний облік розрахунків зі страхування ведеться на карт­ках за фондами.

Бюджетні установи як страхувальники та платники внесків (зборів) зобов’язані зареєструватися в органах відповідних фондів і щоквартально подавати перелічені далі документи.

Звіт про нарахування страхових внесків, інших надходжень і витрачання коштів Пенсійного фонду (не пізніш як 10 квітня, 10 липня, 10 жовтня та 15 січня наступного року).

Звіт про нарахування внесків і витрати, пов’язані з загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою непрацездатності (12 числа місяця, наступного за звітним періодом, яким є квартал).

Розрахункову відомість про нарахування й перерахування страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (10 квітня, 10 липня, 10 жовтня, 15 січня наступного року).

Розрахункову відомість про нарахування й перерахування страхових внесків та витрачання коштів фонду загальнообов’яз­кового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (попередні терміни).