Економічні основи розвитку АПК в ринкових умовах - Монографія (С.Л.Дусановський, Є.М.Білан)

3. економІчнІ механІзми регулювання розвитку апк в ринкових умовах

 

Поняття ринкової економіки дуже складне, розпливчасте, багатогранне. Воно охопило цілий комплекс категоріальних понять, особливостей і закономірностей товарних і грошових відносин. Ринкова економіка пройшла досить тривалий і великий шлях свого розвитку, структурного і якісного оновлення - від зародження первісних форм до сучасних високорозвинутих і досконалих  систем  з  різними  моделями  їх  формування  та  функціонування. Тому,   переходячи   до   ринкової   економіки,   треба,   перш   за   все,   точно визначитися, до якої ринкової економіки ми йдемо, який вплив вона матиме на розвиток економіки і кожної його галузі.

Ринок – це система товарно-грошових відносин, сфери обміну, які відбуваються в процесі виробництва і розподілу матеріальних благ. Ринкові відносини характеризують рівень розвитку виробництва і товарно-грошових відносин, стан і співвідношення попиту і пропозицій на товари і послуги в

 

 

масштабах окремого регіону країни чи світової економічної системи. В масштабах окремого регіону міста чи села ринок не що інше, як місце продажу товарів.  Існують  місцеві,  регіональні,  загальнодержавні,  континентальні  і світові ринки.

Ринок виникає в результаті суспільного і територіального поділу праці, з яких перший являє собою відособлення різних видів виробництв, при якому товаровиробники займаються виробництвом різних видів продукції, що стає предметом  обміну,  другий  —  відособлення  окремих  адміністративних областей, економічних регіонів, природноекономічних зон з виробництва окремих видів.

В аграрному секторі економіки суспільний поділ праці знаходить своє відображення як у спеціалізації окремих господарств і підприємств на виробництві певних видів продукції, так і в розміщенні сільськогосподарського виробництва і спеціалізації окремих природноекономічних зон і районів. Спеціалізуючись на виробництві певних видів продукції господарств, районів, областей,  окремі  економічні  райони  втягуються  у  ринкові  відносини, утворюючи внутрішній ринок продовольчих товарів. Його місткість залежить від обсягу їх виробництва в сільському господарстві, харчовій і переробній промисловості.

Ринок не може розвиватися без торгівлі, тобто без обміну товарів, які являють собою процес їх проходження із сфери виробництва у сферу споживання. Торгівля – це одна із галузей народного господарства, що забезпечує обіг товарів і економічний зв'язок між виробництвом і споживанням, між окремими галузями господарського комплексу, окремими економічними районами і природноекономічними зонами. Через торгівлю відбувається економічний зв'язок між окремими галузями сільськогосподарського виробництва, між ними і підприємствами харчової і переробної промисловості та    підприємствами    сільськогосподарського    машинобудування,    хімічної,

 

 

нафтохімічної, мікробіологічної та інших галузей промисловості. Торгівля виступає  найважливішим  чинником  розвитку  економіки  та  її високоефективного функціонування.

Торгівля здійснюється не на основі бізнесу і підприємств а своєчасної діяльності окремих людей чи їх труп, підприємств і організацій, спрямованих на розвиток товарообміну, розвиток внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Перший бізнес еквівалентний поняттю "підприємництво", під яким розуміється економічна діяльність, спрямована на розвиток виробництва і отримання максимального  прибутку.  Аграрний  сектор  економіки  пов'язаний  з агробізнесом, який охоплює виробництво і реалізацію сільськогосподарської продукції  і  продовольчих  товарів.  Характерною  особливістю  ринкової економіки  є  конкуренція,  тобто  боротьба  між  товаровиробниками  за  збут готової продукції та за отримання найвищих прибутків. В умовах високорозвинутої економіки насичення ринку товарами конкурентна боротьба набуває особливо гострого характеру, а в умовах кризової ситуації спаду виробництва і високого дефіциту продукції, ринок заповнюють товари іноземних  товаровиробників.  В  агропромисловому  комплексі  розвиваються різні форми конкуренції.

1. Конкуренція між господарствами різних форм власності, у тому числі: приватної, колективної, державної і змішаної. Ринок має визначити оптимальні, соціальні, економічні сфери кожної із них. Несправедливою є постановка питання про тотальну приватизацію і функціонування лише одних приватних господарств. На ринку можуть конкурувати різні господарські структури: агрофірми, агрооб'єднання, товариства з обмеженою і необмеженою діяльністю, селянські, фермерські, особисті підсобні господарства.

2. Конкуренція між формами господарювання, відносно яких повинен послідовно використовуватись принцип самозабезпечення, самоокупності і високої рентабельності виробництва. Однак держава не має права відмовлятися

 

 

від фінансової підтримки тих господарств, які знаходяться в найгірших природноекономічних умовах, використовують найменш родючі землі і виробляють ті види продукції, які не можуть виробляти інші господарства.

3.  Конкуренція  між  господарствами,  які  виробляють  однорідну продукцію. В Україні багато господарств, які спеціалізуються на виробництві однорідної продукції і створюють конкуренцію на її реалізацію як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

4. Конкуренція між різними секторами економіки, які борються за ринки збуту   своєї   продукції.   Економічна   ефективність   виробництва  далеко   не однакова  в  різних  секторах  економіки.  Наприклад,  овочівництво, картоплярство, тваринництво – найбільш вигідна в особистих і селянських господарствах, у той час, коли зернове господарство, бурякоцукрове виробництво більш вигідне в господарствах громадського і колективного секторів.

5. Конкуренція між виробником і посередником, оскільки суспільний поділ праці створює можливості для розмежування окремо виробництва сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів і торгівлі ними, між якими виступає посередник. В цих умовах з'являється можливість експлуатації товаровиробників посередниками. Посередники конкурують між собою за вигідні для них умови закупівлі в господарства і реалізації на ринках продукції. В економічних умовах, що склалися, коли багато господарств не можуть продати свою продукцію на міських ринках, посередницькі структури наживаються на експлуатації значної кількості селян, скуповуючи за безцінь у них велику кількість сільськогосподарської продукції і реалізують їх на міських ринках за непомірно високими цінами.

Конкуренція виступає як спроможність товаровиробників створювати переваги у ринковому середовищі на основі найновіших досягнень агрозоотехнічного і технічного прогресу, нових технологій вирощування сільськогосподарських  культур  і  виробництва  тваринницької  продукції.  В

 

 

цілому створення умов для конкуренції стимулює підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, збільшення доходності господарств. Однак треба відзначити і той факт, що в сучасних умовах регульована конкуренція – це стимул для товаровиробників для отримання максимуму продукції при оптимальних затратах на її виробництво. Проте конкуренцію не можна розглядати як стихійну силу, що діє в ринкових умовах. В умовах кризової ситуації і сучасних умовах кризової ситуації, обмеженій кількості сільськогосподарської продукції, продовольчих товарів, недостатньої насиченості ними ринку породжують значні диспропорції у розвитку агропромислового комплексу, підривають економіку держави. Зокрема, недостатнє насичення внутрішнього ринку продовольчими товарами призвело до їх великого експорту із зарубіжних країн.

Будучи більш конкурентоспроможними на нашому вітчизняному ринку, вони  змушують  вітчизняних  товаровиробників  скорочувати  власне виробництво. Ось чому конкуренцію не слід розглядати як сліпу стихійну силу. Вона має бути предметом економічної політики держави, яка повинна знайти своє відображення у протекціонізмі. Політика протекціонізму повинна бути системою науково-обгрунюваних, заходів спрямованих на захист вітчизняних товаровиробників  від  іноземної  конкуренції  на  внутрішньому  ринку. Основними напрямами державної протекціоністської політики має стати підвищення митних зборів на імпорт продовольчих товарів, державні дотації, пільгові кредити, надання довгострокових позик, регулювання цін, державні замовлення та інші заходи. Тільки на основі протекціоністської політики держави можна стимулювати державне виробництво сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів, захистити внутрішній ринок від напливу недоброякісних, знецінених товарів.

В умовах функціонування ринкової економіки важливого значення набуває маркетинг, який являє собою діяльність на ринку, що спрямована на вивчення місткості ринку, його кон'юнктури, просування товарів від виробника до споживача. Роль і значення маркетингу полягає в регулюванні товарного виробництва з урахуванням споживчого попиту, кон'юнктури ринку і цін на товари. Він повинен зорієнтувати виробництво на такі види продукції і такі

 

 

товари, які  користуються великим попитом на  ринку, можуть бути швидко реалізовані і принести значні прибутки. (Схема 4).

Основні функції, які має виконувати маркетинг, – це збирання, обробка достовірної і поточної інформації про територіальну організацію товарного виробництва, його структуру, обсяги, кількість і якість товарної маси, місткість, попит споживачів, ціни, інформаційне забезпечення товаровиробників і споживачів. Вивчення попиту, претензії, кон'юнктури, цін на товари дає можливість оптимізувати їх розподіл в середині країни, раціоналізувати обмін товарами між окремими областями, економічними районами і здійснювати їх експорт. Вивіз із країни товарів і реалізація їх на зовнішньому ринку дозволяє організувати міжнародний обмін товарами, отримувати великі валютні надходження і поповнювати національний бюджет.

Схема 4. Структура маркетингу

 

Вивчення кон'юнктури ринку

 

Збір даних про товаровиробників  Збір даних про покупців

 

Вивчення вимог, які пред'являються до продукції

 

Вивчення основних параметрів виробництва і ринку продукції

 

Технічні          Економічні     Організаційні            Правові          Технологічні

 

Оцінка конкурентоспроможності товаровиробників

 

Конкурентоспроможний     Неконкурентоспроможний

Вивчення кон'юнктури ринку

 

Прийняття рішення про виробництво продукції

Розробка комплексу заходів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності продукції

 

 

З маркетингом тісно пов'язаний менеджмент, тобто управління виробництвом і ринком. Воно можливе тільки з допомогою глибокого аналізу масштабів виробництва, кон'юнктури ринку, його насиченості товарами, покупної   спроможності   населення,   попиту   па   різні   види   продовольчої продукції, можливості аграрного сектора економіки у виробництві всіх видів сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів.

Отже, менеджмент слід розглядати як наукову, організаційну і практичну діяльність, спрямовану на управління, регулювання і планування розвитку суспільного виробництва і товарообміну між його окремими галузями, областями, окремими природноекономічними зонами. Теорія і практика менеджменту базується на трьох основних підходах: ситуаційному, традиційному  і  системному.  При  системному  підході  менеджмент розглядається  як  управління  системою,  особлива  увага  приділяється управлінню її окремих складових і системи в цілому.

Розглядаючи агропромисловий комплекс як досить складну систему, менеджмент спрямований на оптимізацію її галузей, координацію їх взаємодії в єдиному  стуктуризованому,  цілісному  і  збалансованому  комплексі. Менеджмент слід розглядати як координацію взаємодії всіх управлінських структур, спрямовану на об'єднання всіх структуроутворюючих елементів в єдину систему на основі агропромислової кооперації, вертикальної та горизонтальної інтеграції, комплексування і комбінування виробництва. Ситуаційний підхід базується на тому, що синтезує в собі досить великий комплекс методів і прийомів управління, які у своїй сукупності забезпечують ефективне функціонування агропромислового комплексу. Ситуаційний підхід має базуватися на оцінці ситуації, яка складається на певних етапах розвитку економіки.

У кризовій ситуації управління має бути спрямоване на координацію всіх управлінських структур (міністерств і відомств) на забезпечення прискореного

 

 

виходу з кризової ситуації. Використовуючи адміністративний і економічний методи управління і ринкові регулятори, держава, виходячи із тої ситуації, що склалася, регулює розвиток і розміщення продуктивних сил. В умовах постійного економічного зростання стабільного нарощування виробництва продукції, перенасичення ринку товарами, управління має бути спрямоване на регулювання розвитку економіки, узгодження попиту і пропозиції і збалансування товарообміну. Товарообмін має бути збалансованим, тобто виробництво товарної маси повинно відповідати її потребам, її надлишок веде до затоварення і зниження економічної ефективності товарного виробництва, зменшення доходів товаровиробників. Отже, управління виробництвом має орієнтуватися на якість ринку.

При традиційному підході перевага надається розробці універсальних принципів управління, тобто таких його методів і прийомів, які забезпечують координацію всіх управлінських структур, спрямованих на організацію матеріального виробництва у створювальному напрямі. До таких принципів можна віднести і відповідальність управлінських структур, прийняті рішення, оцінку їх ефективності.

Складні і суперечливі процеси ефективного ринкового реформування мають відбуватися під впливом міцної державної влади та високоефективно діючого соціально-економічного управління, себто сучасного менеджменту. 3 боку держави це має здійснюватись на мікрорівні методами адміністративного і правового регулювання і контролю діяльності всіх господарських структур, фінансово-банківської системи, грошового і кредитного обігу, структурних змін в економіці у результаті розвитку науково-технічного прогресу, суспільного і територіального поділу праці, реалізації загальнодержавних програм економічних перетворень.

Держава має створювати максимально сприятливі умови і забезпечувати надійну  правову  базу  для  розвитку  агропромислового  комплексу,  розвитку

 

 

ринкових відносин, підприємництва і агробізнесу. Що ж стосується самого ринку, то його місткість, ступінь дефіцитності, попиту і пропозиції, платоспроможності населення, цінова кон'юнктура виступають важливими стимулюючими чинниками розвитку власного товарного виробництва. Однак слід підкреслити, що конкурентоспроможність виробництва, у свою чергу, визначає рівень розвитку і використання сучасного менеджменту в системі господарювання, його організаційну і технологічну досконалість, рівень мотивації виробництва, праці і підприємства. Саме тут ринкова конкуренція активно впливає на формування доходності, рентабельності, прибутків, інвестиційних нагромаджень, які стають основою постійного економічного зростання і розширеного відтворення.

Головна функція держави має зводитись, перш за все, до управління соціально-економічними процесами, раціонально поєднувати і оптимально сполучати централізоване регулювання економічних процесів і ринково- регулюючі механізми управління макро- і мікроскопічним розвитком. I це поєднання повинно відігравати особливу роль моделі перехідного періоду від планової до ринкової економіки, коли відбуваються кардинальні соціально- економічні перетворення. Всі важелі економічного розвитку, регулювання і контролю економічних явищ і процесів необхідно спрямувати на стимулювання прискореного розвитку агропромислового виробництва, формування і розвиток конкурентоспроможних підприємницьких і господарських структур. Ніякі "вільні ринки", ринкові кон'юнктури, шокова монетарна політика, самі по собі, без державного управління і планування, організації відповідного інвестиційного процесу знизу і доверху і навпаки не спроможні забезпечити економічні перетворення. Тільки на основі науково обґрунтованої державної аграрної політики, розробки і реалізації науково обґрунтованих програм та створення валових господарських структур, які б давали приріст ВВП і НД, а також  фондів  нагромадження  і  споживання.  Вони  мають  стати  реальним

 

 

економічним чинником трудової господарської і підприємницької діяльності, насичення ринку продовольчими товарами і забезпечення в них попиту населення.

Тому основним завданням державної економічної політики має стати розробка і реалізація науково обґрунтованих програм, реформування агропромислового комплексу і створення відповідних виробничих структур з усебічним техніко-економічним обґрунтуванням. Формування нових господарських і підприємницьких структур має будуватися на технологічних, економічних та інженерних розрахунках, економіко-математичного моделювання і вибору їх оптимальних варіантів.

Всі складові ринкових перетворень мають базуватися на економічних, технологічних, інженерно-технічних обґрунтуваннях, економіко- математичному моделюванні і виборі оптимальних варіантів господарських структур.

Використання найновіших методів і прийомів управління і планування сприятиме прискореному виходу агропромислового комплексу з кризової ситуації, забезпеченню переходу на більш високоефективні соціально- економічні, господарські і підприємницькі структури.

Перехід від планової до ринкової економіки пов'язаний з необхідністю прискореного розвитку аграрного сектора економіки, стабільного нарощування виробництва продовольчих товарів, максимального насичення ними внутрішнього ринку, збільшення експортного потенціалу продовольства, максимального забезпечення населення продуктами харчування. Ринок — могутній каталізатор ділової активності людей, їх стимул до виробництва, підприємництва і бізнесу. Однак, здійснюючи економічні реформи і переходячи до ринкової економіки, ми поки що рухаємось у протилежному напрямі, повертаючись до первісних джерел безкоштовного, найдавніших з торгових операцій  обміну  товарів  без  участі  грошей.  Внаслідок  товарно-грошового

 

 

дефіциту появляється бартер. У зв'язку із цим проблема регулювання товарно- грошових відносин, на основі максимального врахування дії закону вартості, розширеного відтворення нарощування товарообігу і нагромадження капіталу для подальшого розширеного відтворення, набирає особливо важливого значення.  Тому  не  лише  одні  ринкові  регулятори  повинні  стимулювати розвиток агропромислового виробництва, але й державно-адміністративні. Слід відзначити, що в країнах з ринковою економікою товарне виробництво і ринок розвивалися тисячоліттями, тобто з появи на світ грошей. За цей величезний історичний період ринок пройшов довгий і складний шлях свого розвитку від простих форм товарообігу, річ на річ (бартеру), до сучасного величезного товарообігу через торгівлю. Однак і в сучасних умовах високорозвинуті економічні держави впливають на кон’юнктуру ринку. Зокрема, Китай, Японія, США, країни Західної Європи через свою протекціоністську, фінансово- кредитну, цінову, інвестиційну, дотаційну, страхову і митну політику стимулюють розвиток агропромислового виробництва і агробізнесу.

Проте в Україні перехід до ринку відбувався без достатнього впливу на нього держави. Гріх, проте, поскаржитися, що наша держава не має ринку. Але він у своїй більшості дуже примітивний і спекулятивний, який деформує товарно-грошові відносини, відштовхує маси людей від ринкової торгівлі. Поки що вона супроводжувалась постійним зростанням цін на продовольчі товари, зубожінням  населення  і  зростанням  продовольчого  дефіциту.  Це  підриває довіру народу до економічних реформ, переходу до ринкової економіки і розширення товарного виробництва.

Найважливіше значення для розвитку аграрної політики мають інвестиції в основний капітал, тобто капітальні вкладення у сільське господарство. 3 1990 року по 2000 рік вони зменшилися в порівняльних цінах з 11790 до 496 млн. грн. Або у 2,1 раза. Якщо у 1990 р. питома вага капітальних вкладень в цю галузь становила 21,3\%, то у 2000 р. - лише 3,7\%. (Таблиця 6)

 

 

Таблиця 6

Інвестиції в основний капітал сільського господарства в порівняльних цінах (млн., грн.)

 

Роки

Інвестиції в

основний капітал

За формами власності

державна

комунальна

колективна

Міжнародних організацій     та приватних осіб

1985

8339

4093

 

4246

 

1990

11799

4455

 

7344

 

1995

12\%

382

9

872

 

1996

978

207

8

750

 

1997

806

104

12

665

 

1998

611

68

5

502

 

1999

560

86

4

446

6

2000

496

57

4

342

8

 

 

Статистичний щорічник України. 2000.- Київ: Техніка. 2001.

 

В результаті зменшення капітальних вкладень у сільське господарство зменшилося  оновлення  основних  виробничих  фондів,  припинилося будівництво зрошувальних і осушувальних меліоративних систем, корінне поліпшення лук і пасовищ, скоротилися масштаби хімічної меліорації земель і удобрення ґрунтів.

Частина АПК у капітальних вкладеннях в економіку України з кожним роком зменшується (Таблиця 7).

Упродовж  останнього  часу  намітилась  чітка  тенденція  до  зменшення суми капітальних вкладень в АПК та їх частки у всіх капітальних вкладеннях в економіку України. Цілком природно, що вона зумовила зменшення виробництва всіх видів агропромислової продукції і загострення продовольчої проблеми.

 

 

Таблиця 7

 

Частина АПК у капітальних вкладеннях в економіку України (у відсотках)

 

Показники

Роки

Зміни  (+,-)     у

порівнянні з

1991

1995

1998

1999

1991

1998

Капітальні      вкладення      в

 

економіку України

100

100

100

100

100

100

У тому числі:

 

 

 

 

 

 

В         агропромисловий

 

комплекс

39,26

23,52

16,57

14,65

24,61

8,92

Сільське господарство

22,63

8,06

5,03

4,14

18,49

0,89

Переробні      галузі

 

промисловості

5,56

5,70

6,36

6,91

1,35

0,55

Соціальну сферу села

8,87

8,64

4,57

2,67

-6,20

-1,9

 

 

В розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь капітальні вкладення у сільське господарство зменшилися за цей час з 290 до 13 грн., а на одного жителя  –  з  391  до  36  грн.  (у  порівняльних  цінах  1996р.).  У  зв'язку  із зменшенням капітальних вкладень знизилась продуктивність і економічна ефективність використання аграрно-ресурсного потенціалу, вступив у силу закон спадної родючості ґрунту, результатом якого є постійне зниження врожайності сільськогосподарських культур.

Отже, головне завдання державної інвестиційної політики має полягати в тому, щоб відшукати додаткові джерела капітальних вкладень і забезпечити їх оптимальний розподіл. На сьогодні держава не може виділити великі кошти на розвиток меліоративного будівництва і корінне поліпшення земель. Але ті обмежені ресурси необхідно спрямувати насамперед на розвиток агрохімічного комплексу, розширення масштабів удобрення земель з тим, щоб уже в найближчі       роки       домогтися       значного       підвищення       врожайності

 

 

сільськогосподарських культур. Упродовж останніх десятиріч в Україні проводились крупномасштабні роботи по гідротехнічній меліорації земель. В Україні було осушено 3,2 і зрошено більше 2 млн. га сільськогосподарських угідь, які забезпечували гарантовані і стабільні врожаї сільськогосподарських культур. Однак протягом останніх років меліоративні системи почали виходити з ладу, а осушені і зрошувальні землі стали повертатися у попередній стан. Щоб не допустити деградації великої кількості земель, необхідно скерувати капітальні вкладення на модернізацію і оновлення меліоративних систем.

В перспективі, при умові підвищення ефективності аграрного виробництва,  капіталовкладення  можна  буде  спрямовувати  більше  на оновлення основних виробничих фондів та індустріалізацію сільськогосподарського виробництва.

Фінансове становище господарств - одна із найгостріших проблем аграрної економіки, яку теж те не вдається розв'язати. Недосконалість фінансово-кредитної і податкової систем, відсутність механізмів регулювання цін, дуже великий їх диспаритет ускладнюють можливості виходу агропромислового комплексу з кризової ситуації. Господарства фактично позбавлені доступу до кредитів. Комерційні банки настільки підвищили відсоткові ставки, а промислові підприємства ціни, промислові засоби виробництва (трактори, сільськогосподарські машини і обладнання) і предмети праці (мінеральні добрива, хімічні меліоранти, пестициди, гербіциди, комбікорми, мікробіологічні добавки, пально-мастильні та інші матеріали), що це призвело до великого занепаду сільськогосподарського виробництва. Держава, суспільство, економічна наука не спромоглися виробити і здійснити чітку, цілеспрямовану, фінансово-економічну політику, яка б забезпечила високоефективне функціонування економіки.

Одним із негативних чинників, які негативно впливають на розвиток аграрної економіки, є недоступність господарств до кредитів через дуже високі

 

 

відсоткові ставки комерційних банків. У той же час досить тривалий період позичкового капіталу в обігу, дуже велика залежність сільськогосподарського виробництва від природних умов і примх природи, великий ризик в отриманні високих і стабільних врожаїв сільськогосподарських культур, а, відповідно, і високих доходів і можливість своєчасно розплатитися з боргами, змушують господарства обходитись без позик у банках. До того ж вони припинили видачу довгострокових кредитів для капіталовкладень у гідротехнічну, хімічну і біологічну меліорацію земель. Отже, держава має примусити комерційні банки видавати короткострокові кредити господарствам на пільгових умовах по знижених відсоткових ставках з урахуванням особливостей сільськогосподарського виробництва і його територіальної організації.

Стихійний, нерегульований перехід до ринкової економіки призвів до великої деформації, порушення еквівалентності між промисловістю і сільським господарством, між містом і селом. Відомо, що ціна виробництва продукції дорівнює витратам на її виробництво та середньому прибутку, навколо якої коливаються   ринкові   ціни   В   умовах   переходу   до   ринкової   економіки промислові підприємства в десятки разів підвищили ціни на свої види продукції понад їх реальну вартість, в той час, коли сільськогосподарські підприємства і господарства не змогли у стільки ж разів підвищити ціни на промислові засоби виробництва і предмети праці, які використовуються в сільському господарстві і були у 5-8 разів більшими, ніж на сільськогосподарську продукцію. А це не дало можливості сільськогосподарським товаровиробникам перейти на індустріальні, високоінтенсивні методи господарювання (Таблиця 8).

Аналіз і оцінка цінової ситуації свідчить про постійне зростання цін на сільськогосподарські машини і обладнання, транспортні засоби, мінеральні добрива, хімічні меліоранти, пестициди і гербіциди, паливо-мастильні та інші

 

 

Таблиця 8

 

Індекси цін на промислову продукцію і тарифи на послуги, які використовуються у сільському господарстві (грудень до грудня попереднього року, у відсотках)

Показники

Роки

1995

1996

1997

1998

1999

2000

Сукупний      індекс витрат на виробництво сільськогосподарської

продукції

3,2

129,0

104,1

101,0

124,0

130

в тому числі

 

 

 

 

 

 

Матеріально-технічні ресурси

3

130,5

103,1

131,7

126,4

13*2,7

з них

 

 

 

 

 

 

Трактори        і сільськогосподарські машини

3,5

135,9

113,3

122,2

117,2

116,8

Автомобілі

3,1

125,5

104,6

112,0

101,5

126,6

Норми            промислового виробництва

5,2

188,3

102,0

101,5

146,4

131,4

Мінеральні добрива та хімічні засоби захисту  рослин

2,7

131,7

98,0

151,6

109,0

124,3

Нафтопродукти

2,4

111,2

99,9

150,3

178,2

163,7

Спектроалергія

3,1

104,2

100,6

180,2

92,4

109,6

Паливо

2,3

107,7

105,1

132,4

113,5

125,6

Будівельні матеріали

2,9

122,0

101,6

126,2

114,6

120,2

Лісо- і пиломатеріали

3,3

127,1

103,6

118,6

120,7

112,7

Шини та гумотехнічні вироби

2,8

108,9

107,1

94,3

108,0

119,2

Інші ресурси

3,5

152,2

99,7

93,8

129,9

168,4

Матеріальні    ресурси

сільського господарства

1,5

1 10,0

101,3

110,3

108,6

110,3

Тарифи та цінники на послуги

4,7

144,7

97,9

106,8

102,4

100,4

Оплата праці

3,7

121,7

129,1

107,7

127,1

135,2

Оплата  за  банківський  кредит

(у відсотках)

0,6

53,7

90,7

219,8

81,7

71,7

До попереднього року

Сукупний      індекс витрат на виробництво сільськогосподарської

продукції

5,3

177,6

111,9

108,6

125,7

131,9

В тому числі

 

 

 

 

 

 

Матеріально-технічні            ресурси промислового виробництва

5,7

171,4

112,0

110,5

132,3

137,4

 

 

матеріали, електроенергію і послуги, які надаються сільському господарству. Причому індекс цін на них зростає набагато швидше, ніж на сільськогосподарську продукцію, що призвело до великого диспаритету цін на промислові засоби виробництва і предмети праці, які використовуються у сільському господарстві. Індекси цін на всі промислові засоби виробництва зростають набагато швидше, ніж на сільськогосподарську продукцію. Через це цінові  механізми  працюють  не  на  користь  сільського  господарства,  і  це призвело до його великого занепаду.

Цінові механізми відіграють важливіше значення у відтворювальних процесах макро і мікроекономічних рівнів у досягненні ефективної структурної рівноваги і збалансованого розвитку агропромислового комплексу. Тому проблемам цінової політики держава повинна надавати особливо важливого значення. Вона повинна бути спрямована на створення однаково сприятливих умов для розширеного відтворення у всіх галузях господарського комплексу, забезпечення еквівалентності обміну між ними, максимальне насичення ринку товарами, створення конкурентноспроможного середовища, розвитку підприємства і агробізнесу, унеможливлення отримання надприбутків за рахунок роздування цін понад реальну вартість товарів.

Враховуючи цінову ситуацію, що склалася, держава мусить знайти можливості фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників, вжити оптимальних заходів відносно тих промислових підприємств, які понад реальну вартість своїх товарів завищують ціни і  наживаються на зубожінні селян і внести суттєві корективи у політику цін.

Формування фінансово-кредитного механізму передбачає створення відповідної фінансової інфраструктури, тобто сукупності тих фінансово- кредитних установ, які забезпечать безпосереднє обслуговування у сфері фінансування і кредитування фізичних і юридичних осіб, що мають відношення до АПК. Сучасну фінансову інфраструктуру для АПК можна зобразити таким

 

 

чином:

 

Таблиця 9

 

 

Установи й заклади

інфраструктури

 

Основні функції і цільове призначення

Земельний банк

Кредитно-розрахункове    обслуговування    ринкових

 

відносин         щодо   землі   (купівля-продаж,  дарування, успадкування, застава), справляння плати за землю, стягнення штрафів за порушення земельного кодексу, організація            стимулювання        за        раціональне використання землі.

Селянський банк

Виконання     депозитно-кредитних           операцій         для

 

сільськогосподарських товаровиробників.

Іпотечний банк

Здійснення кредитно-розрахункового обслуговування

 

застави майна виключно підприємств АПК, а також майнове            облаштування   фермерських   (селянських) господарств.

Страхова (акціонерно-

 

пайова) компанія

Організація    та         облслуговування       добровільного           і

 

обов'язкового  страхування  майна  й  виробництва  в

 

АПК.

Аграрний

 

інвестиційний фонд

Забезпечення   оперативного   фінасування   проектів,

 

програм          і   виробничої  діяльності  в   АПК  шляхом об'єднання різних фінансових джерел; координація і регулювання  поведінки     підприємств     АПК     на товарному та фінансовому ринках.

 

 

Всі ці фінансово-банківські установи й заклади можуть створюватися в центрі   на місцях, мати розгалужену мережу, максимально наближену до сільськогосподарських  товаровиробників.  Це  означає,  що  має  відбуватися

 

 

децентралізація фінансово-банківської сфери і створення натомність системи конкуренції в наданні фінансово-кредитних послуг.

Головне призначення фінансово-банківської інфраструктури зводиться до забезпечення вільного руху коштів , виробничих фондів і майна, фінансової підтримки підприємств в усіх його проявах.

Більшість підприємств, підпорядкованих Міністерству аграрної політики, відчуває гостру потребу щодо фінансування інвестицій. Основним джерелом фінансування капітальних вкладень у сільському господарстві є амортизаційні відрахування. Однак протягом останніх років інфляція з'їдала всі амортизаційні кошти, а постійне зростання цін на промислові засоби виробництва і предмети праці унеможливлювало їх придбання господарствами. Мізерних прибутків господарств не вистачає для інвестування капітальних вкладень на придбання сільськогосподарської техніки, будівництво виробничих об'єктів, осушувальних і зрошувальних меліоративних систем, корінне поліпшення лук і пасовищ, закладку нових садів і виноградників та їх реконструкцію. Лише в промисловості частка прибутку в джерелах фінансування інвестицій переважає. Так, у 1999р. частка амортизації дещо зросла, а прибутку значно зменшилася (крім промисловості).

Як джерело формування інвестицій бюджетні та позабюджетні кошти не мають суттєвого значення, їх частка скоротилася у всіх галузях. Обсяг затрат на фінансування капітальних вкладень у структурі коштів бюджету та позабюджетних коштів, з кожним роком зменшується. Тільки в 1999р. обсяг затрат  на  фінансування  капіталовкладень  на  потреби  підприємств Мінагропрому скоротився на 26, а в 2000р-на 41\% у порівняні з 1990р (Таблиця

10).

 

 

Таблиця 10

 

Структура джерел фінансування капітальних вкладень (інвестицій),

 

використаних підприємствами Міністерства агро політики

 

 

 

Показники

 

 

Всі галузі

В тому числі

 

Сільське господар- ство

 

 

Проми-

словісіь

 

 

Заго-

тівля

 

Будів- ництв о

 

Обслу- гову- вання

 

 

торгівл я

Джерела

 

 

 

 

 

 

 

Амортизація

74,1

77,8

41,7

82,7

61,7

58,2

26,9

Прибуток

10,9

7,7

54,5

13,9

7,5

8,2

0,7

Бюджетні

та позабюд-

жетні кошти

 

 

3,0

 

 

2,0

 

 

1,6

 

 

 

16,7

 

 

12,2

 

 

22,2

 

 

Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. Інформаційно-аналітичний збірник (випуск 4). Київ Інститут аграрної економіки УААН, - 2000.-С-587.

Відновлення повноцінного інвестиційного процесу в агропромисловому комплексі вимагає удосконалення політики амортизації з тим, щоб амортизаційні   відрахування   забезпечували   постійне   оновлення   основних засобів виробництва і створення необхідних умов для забезпечення прибутковості  сільськогосподарських  підприємств  і  господарств; удосконалення економічних механізмів розвитку агропромислового виробництва, відновлення інвестиційної діяльності держави і фінансової підтримки господарств.

Для подолання диспаритету цін і нееквівалентності обміну сільського господарства з іншими галузями АПК держава протягом 1990-1994 рр. практикувала підтримку доходності господарств через ціни на сільськогосподарську продукцію. Про її ефективність можна судити з даних таблиці 11.

 

 

Таблиця 11

Ефективність державної підтримки цін і доходів колективних господарств системи Мінагрополітики України.

 

 

 

Роки

 

Частка державної підтримки у виручці від реалізації сільсько- господарської продукції, \%

Рівень рентабельності від реалізації

сільськогосподарської продукції держави, \%

Без підтримки

3 підтримкою

1990

17,8

36,7

44,2

1991

19,6

49,0

60,9

1992

48,1

70,9

136,5

1993

26,3

98,7

133,2

1994

8,7

59,1

64,7

1995

5,2

1996

15,8

1997

2,7

-32,98

-22,91

1998

2,4

31,70

30,2

1999

1,8

24,30

22,8

 

 

Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку.   Інформаційно-аналітичний   збірник   (випуск   4).   Київ:   Інститут аграрної економіки УААН – 2000-С-400.

З припиненням державної підтримки в кінці 1994р., через відсутність гарантованих цін та зниження купівельної спроможності населення, значно знизився рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва і галузь стала збитковою. У 1998-1999рр. державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників здійснювалася шляхом спрямування на ці ціни податку на додану вартість, що сплачується до бюджету переробними підприємствами за реалізовані молоко і молокопродукти, м'ясо і м'ясопродукти.

Розвиток аграрного сектора економіки і його фінансово-економічні результати у великій межі залежать від податкової політики. Вона повинна

 

 

являти собою сукупність науковообгрунтованих заходів, спрямованих на забезпечення фінансової стабільності держави, наповнення державного бюджету, нагромадження фінансових ресурсів для інвестування капітальних вкладень у розвиток господарства країни і підвищення життєвого рівня населення. Для призупинення спаду і стабілізації аграрної економіки необхідна науковообгрунтована податкова політика, яка б виходила із стану аграрного сектора  економіки  і  особливостей  сільськогосподарського виробництва. Податки  -  це  обов'язкові  платежі  в  державний  бюджет,  що  їх  вносять промислові і сільськогосподарські підприємства, торгуючі і комерційні структури, а також окремі особи.

Слід відзначити, що до сьогоднішнього дня наша держава ще не спромоглася створити надійний і високоефективний податковий механізм із врахуванням особливостей сільськогосподарського виробництва і специфіки галузі, який забезпечував би їх прискорений розвиток і високоефективне функціонування аграрного сектора економіки. Окремі податки, такі як податок на додану вартість (ПДВ), відрахування у фонд ліквідації Чорнобильської катастрофи, соціального страхування та інші, лягають важким тягарем на сільських товаровиробників. Слід підкреслити, що сума податків, нарахована господарствам, далеко не відповідала їх фінансовим можливостям, а тому вони не змогли сплачувати їх у тих розмірах, які були їм нараховані. (Таблиця 12)

Таблиця 12

 

Сплата податків і податкових платежів

 

Роки

1992

1993

1994

1995

1996

1997

1998

1999

2000

\% від нарахувань

90,6

78,0

61,5

55,1

40,9

38,2

44,5

69,7

63,4

 

 

Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку.  Інформаційно-аналітичний  збірник  (випуск  4)   -   Київ   Інститут аграрної економіки УААН – 2000-С–549.

 

 

Так, наприклад, із загальної суми нарахованих податків господарствам у

 

1990р. змогли заплатити тільки 90,6\%, в 1996р. - 40,9\%, в 1997р. - 32\%, в 2000р.

 

- 63,4\%. Податковий тягар в нашій країні сьогодні такий, що навіть у добре працюючих і рентабельних підприємствах не залишається коштів, необхідних не лише для розширеного, але й простого відтворення. В 1996-2000 рр. сума нарахованих податків і обов'язкових платежів сільськогосподарських підприємств і господарств дорівнювала, а в багатьох випадках навіть далеко перевищувала суму заробітної платні працівників, а це означає, що половина валового внутрішнього продукту створеного в сільському господарстві, передається у консолідований бюджетний фонд через механізми податків і обов'язкових платежів. Отже, діюча податкова система не враховує реального фінансового стану сільськогосподарських товаровиробників, гальмує розвиток простого і розширеного відтворення, не дозволяє нагромаджувати кошти для будівництва гідромеліоративних споруд, корінного поліпшення лук і пасовищ, удобрення ґрунтів хімічної і біологічної меліорації земель, придбання сільськогосподарських машин і обладнання, обмежує можливості використання досягнень науково-технічного прогресу. Таким чином нова податкова політика має бути спрямована на узгодження суми податків і обов'язкових платежів з фінансовими можливостями сільськогосподарських товаровиробників.

Важливе значення в системі заходів, спрямованих на розвиток агропромислового комплексу, має митна політика. В період кризи найбільшої деформації зазнав продовольчий комплекс. В результаті значно скоротилося виробництво продукції землеробства і тваринництва та всіх продовольчих товарів. Їх ринок все більше наповнюється продовольством товарами зарубіжних країн, здебільшого, це залежані, низькоякісні продукти харчування, які не знаходять збуту на світовому ринку. Тому зовнішня торгівля багатьох країн була переорієнтовано на український ринок. Вітчизняні товари стали все більше витіснятися дешевими зарубіжними товарами. Отож проблема захисту

 

 

внутрішнього продовольчого ринку від експансії зарубіжних країн стала однією із важливих в економічній політиці держави. Назріла необхідність розробки і впровадження сукупності заходів, спрямованих на захист внутрішнього продовольчого ринку від зовнішньої експансії. Плата за імпорт товарів повинна бути такою, яка б регулювала їх наплив на внутрішній ринок і давала можливість  вітчизняним  товаровиробникам конкурувати  з  зарубіжними. По мірі нарощування виробництва сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів, насичення ними місткості внутрішнього ринку, митні платежі повинні зростати до тих розмірів, які б унеможливили конкуренцію зарубіжних товаровиробників з вітчизняними. Потенційні можливості агропромислового комплексу країни настільки великі, що вона здатна наповнити місткість внутрішнього   ринку   всіма   необхідними   продовольчими   товарами   і   ще виробляти їх велику кількість для реалізації на зовнішньому ринку.

Важливим напрямом економічної політики повинен стати протекціонізм. Реальні можливості агропромислового комплексу України настільки великі, що недалекому майбутньому вона може стати великим експортером продовольчих товарів на зовнішній ринок. Тому протекціонізм має забезпечити їх проходження на зовнішні ринки, їх пошук повинен вже тепер зайняти особливе місце у зовнішній торгівлі.

В умовах переходу до ринкової економіки вступають в силу її закони. Завдання економічної науки полягає в ґрунтовному дослідженні та розробці наукових основ  державної політики. В  кожній  конкретній галузі  економіки вони мають свої особливості. В аграрному секторі, коли земля і всі засоби виробництва стають приватною власністю, предметом купівлі і продажу, коли в силу вступає конкуренція, боротьба за вигідні умови виробництва продукції та її збуту, коли вирішальне значення у стимулюванні розвитку виробництва набувають гроші, ціни, прибутки розвиток аграрного сектора набуває особливого характеру і змісту. Роль і значення економічної політики держави

 

 

полягає в тому, щоб усі ринкові регулятори розвитку аграрного сектора економіки спрямувати в такому руслі, який забезпечував би найкращі економічні умови для його прискореного виходу із кризової ситуації, розширеного відтворення стабільного нарощування продукції землеробства і тваринництва, продовольчих товарів та підвищення життєвого рівня населення.

Однак здійснення намічених програм переходу до ринкової економіки вимагає  насамперед  точного  визначення,  до  якої  ринкової  економіки  ми повинні рухатися. Слід підкреслити, що товарне виробництво і ринок розвиваються тисячоліттями – з моменту виникнення загального вартісного еквівалента,   тобто   від   появи   на   світ   грошової   одиниці,   до   сучасного динамічного ринку. Незважаючи на економічні кризи занепаду і стагнації, ринкова економіка вивела багато країн світу в число найбільш економічно розвинених. США, Японія, Китай, країни Західної Європи і навіть деякі країни третього світу досягли найбільшого економічного злету. Вивчення їх досвіду матиме важливе значення і для нашої країни.

Ринкові відносини, які включають обіг товарів, капіталів, валютних ресурсів, праці, природних багатств, стали найбільш стимулюючим чинником розвитку економіки цих країн. Тому перехід до ринку є цілком виправданим. Однак ринок не може розвиватися стихійно. У всіх державах, в яких ринкова економіка дала найбільші результати, держава управляла ринком. В арсеналі кожної держави є дуже багато важелів, через які вона може стимулювати розвиток товарного виробництва і обіг товарів на ринку. Мистецтво управління ринком полягає в тому, що, використовуючи ті чи інші важелі чи регулятори (інвестиції, фінанси, кредити, ціни, податки, митні платежі та інші), держава може стимулювати розвиток товарного виробництва, регулювати товарно- грошові відносини і зовнішньоекономічні зв'язки.

Головна економічна функція держави повинна полягати насамперед в управлінні економікою, виробництвом товарів, їх реалізацією на внутрішньому

 

 

і зовнішньому ринку. Класична теорія ринку і механізми дії його законів загальновідомі. Однак особливості економіки кожної держави, її природні умови, географічне розташування, структура матеріального виробництва, його розміщення і спеціалізація настільки різноманітні, що вимагають розробки нових теоретичних положень, стратегічних концепцій, раціональних рішень стосовно особливостей кожної країни.

Україна має свої особливості   розвитку економіки, її реформування і виходу із кризової ситуації, які обумовлюють необхідність власної економічної політики, стратегії і тактики економічних реформ і переходу до ринкової економіки. Основна її суть має полягати в тому, щоб на основі нових теоретичних положень, досвіду зарубіжних країн забезпечити динамічний і стабільний розвиток нашої країни.