Автоматизоване робоче місце менеджера - Навчальний посібник (Скороходов В.А.)

2.2. ділова атрибутика менеджера

 

2.2.1. Візитні картки

 

До недавнього часу візитні картки вважалися прерогативою ди- пломатів і високих посадовців. Але останнім часом цей корисний звичай набув ширшого розповсюдження.

Візитні картки почали використовувати досить давно, але до те- пер склалися певні загальноприйняті норми користування ними. В їх основі лежить просте розуміння, що ваша візитна картка — це те, що залишається у вашого знайомого, співрозмовника, ділового парт- нера після очної або заочної зустрічі з вами. Картка повинна не тіль- ки містити ті відомості, які ви хотіли б про себе залишити, але і сприяти збереженню у вашого партнера того іміджу, до створення якого ви прагнете.

 

Як правило, візитна картка — це прямокутний шматок білого напівщільного якісного картону, на якому друкарським спосо- бом чітко і красиво віддруковані ваші прізвище, ім’я і (як пра- вило) по батькові разом з іншими відомостями, які ви хочете про себе повідомити.

 

Чітких правил відносно розмірів візитних карток немає, але звичайно у чоловіків вони можуть бути трішки більшими, ніж у жі- нок — скажімо, 90 х 50 мм і 80 х 40 мм (у Великобританії візитні ка- ртки жінок більші, ніж у чоловіків). Візитна картка молодої дівчини може бути ще меншою — як правило 70 х 35 мм. Візитні картки ве- ликих розмірів поступово виходять з практики — з розповсюджен- ням спеціальних альбомів для їх зберігання. Слід подумати про те, щоб і ваша картка мала стандартний розмір, і її не довелося підгина- ти або підрізати.

Загальні вимоги до шрифту візитних карток полягають у тому,

що він повинен легко читатися. Ім’я, як правило, виділяється трохи

 

 

більшим розміром, який буде легко читатися напівжирним шрифтом злегка більшого розміру. Не рекомендується використовувати складні готичні або декоративні шрифти. Будьте обережні з використанням курсивного зображення шрифтів, особливо, якщо у вас рідкісне, або те що важко вимовляється прізвище або ж йдеться про картку на іноземній мові. (Рис.2.15.)

 

 

Рис. 2.15.

Двохсторонні картки

 

Як правило, візитна картка повинна мати чорний текст на біло- му фоні, надрукований упоперек картки без будь-яких рамок або за- витків. Останнім часом друкарні пропонують широку гамму кольо- рових карток, карток на пластмасі або навіть на шкірі, але норми етикету не рекомендують відходити від чорно-білої гамми. Важливі- ше зосередитися на виборі відмінної якості паперу, який може бути злегка  тонований,  мати  поверхню.  Прагніть  уникати  і  глянцевої

 

 

поверхні карток. Кольорові і незвичайні картки поки залишаються прерогативою художників, друкарів, а також комівояжерів, праців- ників служб сервісу і рекламних агентів. Чорна рамка на візитній картці допускається на знак трауру.

У багатьох двомовних країнах широко застосовуються двохсто- ронні картки — з текстом на іншій мові на зворотному боці. Якщо дотримуватися суворих протокольних норм, то це не зовсім пра- вильно. Адже зворотний бік призначений для того, щоб на ньому можна було б зробити якісь записи. Якщо у вас є можливість, поста- райтеся замовити окремі картки на українській, російській та іно- земній мовах. Але, проте, двосторонні картки цілком допустимі — головне дотриматись правил написання карток на іноземній мові.

 

Види візитних карток

У сучасній практиці використовуються ділові, особисті, корпо- ративні і сімейні візитні картки. Трапляються випадки і комбінова- них візитних карток, що містять як службові, так і особисті дані про її власника.

Особиста візитна картка. Як правило, вона містить ім’я і прі- звище власника. Телефонні номери, посади, адреси в ній не обов’яз- кові. Характеризуються достатньо вільним стилем виконання. Тут же може бути вказане ваше по батькові або просто ініціал — залеж- но від вашого іміджу, віку, національних і культурних традицій. На особистій візитній картці можна дати також ті додаткові відомості, які ви хочете про себе повідомити (адреса, телефон (и), номер пей- джера, адреса електронної пошти та ін.). Варто подумати, які міні- мальні відомості ви хотіли б повідомляти про себе — номер телефо- ну завжди можна дописати від руки. Додаткові відомості, як прави- ло, друкуються дрібнішим шрифтом в правому нижньому куті. Осо- биста картка може містити і відомості про ваше звання або вчений ступінь (професор, доктор, генерал-майор, кандидат технічних наук і т. ін.) — ці відомості зазначаються під ім’ям. Не дивуйтеся, якщо на особистій картці вашого зарубіжного знайомого ви знайдете не

 

 

його домашню адресу, а адресу його клубу (буває, що зазначається як клубна адреса — в лівому нижньому кутку, так і домашня — в право- му нижньому кутку). Жінки звичайно не подають яких-небудь додат- кових відомостей на своїй особистій візитній картці — тільки ім’я, по батькові і прізвище. Решта даних може бути внесена від руки.

Різновидом особистої картки є сімейна візитна картка. Вона ви-

користовується при знайомстві, привітанні друзів сім’ї, додається до подарунків. Необхідно пам’ятати, що ім’я дружини ставиться перед ім’ям чоловіка. Адреса на сімейній візитці може не зазначатися.

Ділова візитна картка — це невід’ємний атрибут сучасного ділового спілкування. Перше уявлення, як правило, починається з обміну візитними картками. Особливе значення вони мають при спі- лкуванні  з  іноземцями,  людь-

ми, що не говорять на вашій рідній мові. На діловій візитній картці повинні бути чітко за- значені ваші прізвище та ім’я (по батькові), назва вашої фір- ми або організації й ваша поса- да, повна поштова адреса і інші відомості. Також на ній цілком доречним буде використання логотипу вашої фірми або ор- ганізації. У державних урядов- ців, депутатів на візитній карт- ці може бути зображення дер- жавного прапора або герба. У діловій візитці може зазнача- тися ваше звання або титул, сфера відповідальності в рам- ках  вашої  організації,  номери

Рис. 2.16.

Ділова візитна картка

телефону   (телефонів),   факсу,

телексу,          електронної   пошти.

 

 

Якщо у вас змінився телефон, то ви можете акуратно вписати новий номер, закреслюючи старий. Закреслювати і вписувати нову назву посади вважається неетично — слід потурбуватися про те, щоб як- найскоріше замовити нові візитні картки. Ділова візитна картка без адреси також не відповідає нормам етикету (виняток становлять дипломати і вищі державні посадовці). Якщо у вас змінюється адре- са, і ви ще не знаєте своїх нових телефонів, то краще вказати офіцій- ну адресу вашої організації, телефон секретаріату або канцелярії.

У випадку, якщо організація має декілька філій, то на ділових візитних картках її представників можуть бути вказані кілька адрес.

Ділові  візитні  картки  співробітників  магазинів,  підприємств

сфери послуг і ін. за оформленням можуть відходити від суворих норм етикету — по суті справи це не тільки інформаційна, але і рек- ламна продукція. На таких картках на звороті може бути розміщена невелика схема околиць, а також фотографія її власника, кольоро- вий символ, девіз фірми.

Різновидом ділової і особистої візитки є комбінована візитна

картка, де разом із службовою адресою (у лівому нижньому куті) за- значається і домашня адреса (у правому нижньому куті). Такі картки доречні для наукових і творчих працівників, які часто працюють удома. Жінки, як правило, не вказують на таких картках свою дома- шню адресу, обмежуючись номером телефону.

Корпоративна візитна картка. Як правило, не містить імен і

прізвищ. У ній зазначається сфера діяльності фірми, перелік послуг, контактні телефони, карта проїзду, адреса web-сторінки, використо- вується фірмова символіка. Така візитка містить рекламний харак- тер, в основному використовується на виставках. Часто їх роблять двосторонніми, або книжечкою.

 

Використання візитної картки

Візитні картки широко використовуються для вираження доб-

рих слів поздоровлень, співчуття і т. д.

 

 

 

Рис. 2.17.

Корпоративна візитна картка

 

Цілком доречно вкласти в конверт візитну картку разом з вітальною листівкою або невеликим листом. На картці, як пра- вило, простим олівцем можна написати кілька слів, звичайно в третій особі.

Візитна картка з парою теплих слів, додана до букету квітів — це високооцінюваний жест вдячності артисту, художнику або просто доброму знайомому в особливий для нього день.

Широко застосовуються стандартні скорочення французьких слів. Як правило, такі короткі написи робляться простим олівцем в лівому нижньому куті картки.

•           p. r. (Pour remercier) вираження подяки;

•           p. f. (Pour feter) привітання з нагоди свята;

•           p. f. c. (Pour faire connaissance) вираження задоволення знайом-

ством;

•           p. f. N. A. (Pour feter Nouvel An) привітання з Новим роком;

•           p. p. c. (Pour prendre congre) прощання при остаточному від’їзді;

•           p. c. (Pour condoleance) вираження співчуття;

•           p. p. (Pour presenter) з нагоди представлення.

 

 

Етикет обміну візитними картками

Запам’ятайте: обмін візитками — це церемонія, сценарій, де кожному відведена певна роль, яка не змінюється залежно від її ви- конавців.

Обмінюються картками відповідно до етикетного старшинст-

ва: за рангами, починаючи з високопоставлених чинів (якщо ви самі не зможете розібратися, хто є хто, поцікавтеся заздалегідь); при рівності чинів беруть до уваги вік, потім враховуються жіно- чі привілеї.

У першу чергу, візитні картки використовуються при знайомст- ві — очному або заочному. При першій особистій зустрічі після слів представлення ви можете передати своєму новому знайомому свою візитну картку. Одержавши візитну картку свого співрозмовника, уважно прочитайте його ім’я — особливо якщо його вимова викли- кає труднощі.

У ході ділової бесіди або переговорів можна покласти перед со- бою візитні картки ваших співрозмовників — це допомагає уникну- ти помилок у вимові їх імен і посад.

Якщо у вас не виявилося з собою візитної картки — обов’язко-

во постарайтеся послати або передати її співрозмовнику.

Після вручення візитки її перевертають для читання: це свід- чить про чемність і увагу до одержувача. Партнерам з Азії (напри- клад, Японія, Сінгапур, Тайвань) візитку подають двома руками, роблячи уклін. Чим важливіша персона, тим більший уклін. Пред- ставникам Сереньої Азії візитку (як і подарунки, їжу) вручають тільки правою рукою (за місцевими традиціями ліва рука вважається брудною).

«Церемоніальне» вручення візитки виправдане і тим, що на ка-

ртці написане не тільки ім’я власника, але і назва його фірми! Це на-

гадує «Стихи о совенском паспорте»: «Я достаю из широких штанин дубликатом бесценного груза. Читайте, завидуйте…». Мабуть, така повага до свого ділового документа, яким є візитка, цілком зрозумі- ла, але тільки з кишень штанів візитку діставати не можна. Кишені

 

 

чоловічих штанів призначені для особистих речей (носова хустка, пігулки та ін.). Нагрудна кишеня піджака — тільки для декоративної хустки, а не для ручок, гребінців і візиток. Ручки і гребінці носять у внутрішній кишені, візиткам там теж не місце. Де ж їх тоді зберіга- ти? Можна все, що не заборонене, — вибір за вами.

Не вручають візитки під час застілля (виключенням, мабуть, є

ділова зустріч в ресторані).

Одержувач, висловлюючи шанування, повинен уважно (хо- ча і недовго) розглянути картку і обов’язково вимовити прізви- ще, ім’я або посаду її власника. Це може бути фраза ввічливості:

«Спасибі, пане Кононов», «Дуже приємно, Маргарито Олексіївно». Або просто: «Пане віце-президенте!». Признайтеся: ви так дієте? Ні? На жаль, це етикетна демонстрація зневажливого ставлення до партнера на мові символів. Тобто nonverbal communications — без- словесне спілкування!

Проте уявіть собі: вам вручають візитку, на якій написано Gochenour або Schlesinger. Чи зможете ви, глянувши на картку, з ле- гкістю вимовити таке прізвище? Та ще якщо партнерів декілька! А іноземець, ви вважаєте, без утруднень прочитає Shevchenco або Pshenyshnyuk? Тому при врученні візитки іноземцю, звичайно на- зивають себе — чітко, не поспішаючи. Якщо ви все ж таки не розчули, і текст візитки також не допоміг вам, можна, вибачившись, перепитати. Не бентежтеся! Неввічливо, якщо надалі ви називатиме- те людину неправильно.

Йдучи куди-небудь з візитом, пам’ятайте: першими вручають візитку господарі, а не відвідувачі. Але комерційний або рекламний агент має право заперечити: «Таке правило етикету може перешко- дити укласти угоду, якщо господар кабінету (майбутній замовник), не вручивши своєї картки, скаже: «Так, ваші пропозиції непогані, ми їх обдумаємо і звернемося до вашої фірми». Але ж відсоток від за- мовлення хочу одержати я, і потрібно, щоб звернулися саме до мене, а у партнера не залишиться моєї візитки!». Трохи терпіння — зараз ми знайдемо вихід.

 

 

Річ у тому, що, розраховуючи на встановлення контактів або відправляючись куди-небудь, можна переслати картку (це буде рівноцінно візиту) або залишити в офісі особисто (якщо є така мож- ливість — це буде правильніше).

Припустимо, ви їдете на конференцію, але водночас хочете від-

відати ще кілька фірм і організацій, де про вас ще ніхто не знає. Роз- рахувавши час приїзду, ви наперед, поштою, посилаєте в ці органі- зації свої візитки, на яких у верхньому куті справа (при розробці ди- зайну картки потрібно передбачити для цього вільне місце) зробите напис «для кого» (наприклад: «пану Кравцову», «менеджеру зі збу- ту» і т. ін.). Але чи зрозуміють одержувачі, з якою метою ви послали їм візитку? Для цього буде необхідна ще одна позначка, але про це йтиметься пізніше.

А поки докладніше зупинимося на іншому варіанті достав-

ки візитної картки — з помічником-колегою або із співробіт- ником вашого партнера, який візьметься передати про вас необ- хідну інформацію. У випадку якщо картку в організації залишаєте не ви особисто, а помічник, потрібно загнути лівий край візитки. Можна не указувати «для кого» — про це скаже уповноважена ва- ми особа, а позначку про мету зробити все-таки доведеться. Але в обох випадках картку треба вкласти в конверт (спеціальний фір- мовий або будь-який інший). Заклеюють конверт лише у разі передачі особистого послання, але не в офіційній сфері — це вар- то взяти до узяти при передачі особистих візиток у світському житті. Підписують конверт з візиткою, тільки якщо його відправ- ляють із замовленим товаром з магазину. Норми етикету вимага- ють, щоб особа, що одержала картку від свого заочного знайомого, відіслала йому у відповідь візитну картку протягом доби. При за- очному представленні в лівому нижньому куті картки можна олів- цем зробити напис p. p.

Дипломати, що прибувають до нового місця служби, як прави- ло, направляють свою візитну картку з написом p. p. тим співробіт- никам міністерства закордонних справ країни перебування, з ким їм

 

 

належить часто зустрічатися з робочих питань, а також своїм коле-

гам з інших посольств.

Така практика заочного представлення набуває широкого поширення. Цілком доречно після призначення на нове місце роботи направити свої візитні картки колегам з інших організацій або фірм.

Направляючи візитні картки заочно, бажано супроводжувати їх

коротким листом або запискою з вираженням надії на продовження знайомства. Можна зробити приписку і на самій візитній картці.

Направляючи особисту або сімейну картку заміжній жінці, ви

повинні направити її в двох примірниках. Жінка — дипломатичний співробітник також відправляє подружжю дві свої картки.

Подружжя, що залишає візитні картки в будинку іншої подруж-

ньої пари, залишає одну візитну картку чоловіка для чоловіка і одну сімейну картку для дружини (у Англії залишаються дві картки чоло- віка і одна картка дружини).

Отже, відвідувач, якому господар кабінету не вручив візитку, може передати свою картку через секретаря (або іншого співробі- тника свого партнера) до або після зустрічі, зробивши позначку про мету вручення візитки і вклавши її в незаклеєний конверт. Передба- чається, що на візитку, доставлену поштою або з помічником, одер- жувач відповідає не пізніше, ніж через 24 години: телефонує, поси- лає лист або вручає у відповідь свою візитку. Такий вихід на новий контакт вельми обнадіює.

При пересилці (поштою або з помічником) на візитках необхід-

но зробити деякі позначки.

На відміну від ділових візитних карток обмін особистими або комбінованими візитними картками може відбуватися і в кінці зна- йомства. Домовляючись про подальші контакти, цілком доречно об- мінятися картками.

Ділові візитні картки продавців, рестовраторів, друкарів мо-

жуть пропонуватися відвідувачам і лежати на конторці. У цих ви- падках відвідувачі можуть самі брати їх. У всіх інших випадках картка вручається — хоча цілком доречно попросити візитку у

 

 

співрозмовника, що зацікавив Вас, запропонувавши йому зазда-

легідь свою.

На візитні картки розповсюджуються загальні правила знайомс- тва і представлення: молодший першим вручає свою візитну картку старшому, чоловік — жінці (жінка не зобов’язана у відповідь вруча- ти свою картку).

Обмін візитними картками при особистій зустрічі, як правило, супроводжується невеликою бесідою. Адже візитна картка лише закріплює представлення. Слід уникати ситуацій візитних карток випадковим співбесідникам, як, втім, не слід чекати картки від ціка- вого вам, але напівзнайомої людини, з яким ви обмінялися лише парою ввічливих слів в кулуарах конференції або на загальному прийомі.

Не нав’язуйте свою візитку! Її вручають, коли виникла зацікав-

леність протягом контактів. А це далеко не завжди відбувається при знайомстві. Але що ж робити, якщо вам вручили візитку? Обов’яз- ково вручіть у відповідь свою картку. Але якщо не бажаєте продов- жувати контакти, скористайтеся не звичною робочою, а представни- цькою. На представницькій картці немає адреси, телефонів та інших даних для продовження контактів. Така візитка необхідна в першу чергу тим, хто часто вимушений спілкуватися з публікою: артистам, представникам модельного бізнесу, політикам. Представницьку ві- зитку також можна використовувати при реєстрації на конференціях і з’їздах, на виставках.

 

Історія походження візитних карток

Існує три основні версії походження візитних карток. Згідно з першою версією, візитні картки виникли в стародавньому Китаї, в II столітті до н. е. Китайські урядовці зобов’язані мати картки на чер- воному папері з написаними на них ім’ям і посадою. Також було прийнято посилати картку разом з дарунками. На таких картках пи- салися побажання успіху, здоров’я та ім’я дарувальника. Перша офіційна згадка про  візитну картку відноситься до  епохи короля

 

 

Людовика XIV. Візитна картка була гральною картою з ім’ям візите- ра. Назва візитної картки походить з Франції — від французького слова «vizite» — візит.

Перші візитки в Російській імперії з’явилися при Катерині II. У той час вони були дуже химерні, з великою кількістю рослин- них орнаментів, гербами власників. Але досить швидко наступає епоха мінімалізму. І тоді візитки стають лаконічними і простими:

«Пушкін’» — ні прикрас, ні іншої інформації. Поступово вони стали невід’ємним атрибутом світського життя. Виготовлення візиток стало особливим мистецтвом, яким займалися кращі гра- вери. Перша друкарська візитна картка була знайдена в Німеччи- ні і датувалася 1786 роком. Після революції візитні картки вико- ренили, оголосивши їх буржуазним пережитком. Знов візитка з’явилася  в  СРСР,  але  вона  вже  розвивається  за  правилами

«місцевих буржуазних пережитків». За новими правилами писати

прізвище власника картки стали перед ім’ям, тоді як зарубіжні країни залишали за собою «інші правила». Природно, це призво- дило до збентеження. Ще одне із важливих правил «російської візитки» — однаковий розмір, повна відмова від будь-якої вишу- каності та розкоші.

У той час за кордоном існувало два види візитних карток: вер-

тикальний і горизонтальний. Вертикальна візитка виникла ще в кін- ці 19 століття, а горизонтальна трохи раніше. У СРСР же здебільшо- го переважав горизонтальний формат візитних карток. Він і до цього дня є основним форматом. «Друге дихання» візитних карток почало- ся з бурхливим розвитком економіки в 60-х роках XIX століття. Візитки починають замовляти в друкарнях, пишуть від руки, ство- рюються фірмові стилі. Спочатку візитні картки мала «верхівка» влади. Але з приходом демократії «ця розкіш» стає доступною для всіх. А в кінці XIX століття починається новий виток прикрашуван- ня: різні шрифти, безбарвне тиснення (конгрев), кольорові папери, орнаменти, емблеми, золочення обрізів, вирубка. Навіть спеціальні конвертики для візиток.

 

 

Візитка стала якимсь кичем в поліграфічній індустрії. Ввічливе нагадування про власника картки змінилося на престижність самої візитки. Інформація стає агресивною, вкрай індивідуальною. Почи- нається новий бум у роботі дизайнерів: зробити візитну картку яко- мога більш індивідуальною, використовуючи нові технології і креа- тивне мислення. Тепер візитка стала стилем ділових відносин і оста- точно викорінила свій старомодний стиль візитного квитка.

З   історією   візиток   пов’язують  навіть   смішні   випадки.   У

1987 році мандрівник і відкривач, француз Лука Ріньйон потрапив в авіакатастрофу. Політ на одномоторній сесне закінчився вельми сумно — літак почав втрачати висоту, Ріньйон вистрибнув з нього на висоті приблизно десяти метрів, зламав ногу і пошкодив ліву ру- ку. Африка. 1987 рік. — «Я усвідомив, що не можу йти, не можу на- віть розвести вогонь, кожен рух заподіює біль, але що найнеприєм- ніше у мене абсолютно не було зброї, карт, води та їжі… Я тихенько втрачав упевненість, в тому що побачу близьких мені людей ще раз». Проте наступного дня Ріньйона підібрали, втім, цьому він був зовсім не радий. Плем’я, що знайшло його, було достатньо малень- ким — всього кілька чоловіків, кілька жінок і троє дітей. Що не за- важало їм час від часу нападати на інші поселення і… з’їдати воро- гів. Лука потрапив до людоїдів. Зрозумівши, що сам він пересувати- ся не може, його вирішили з’їсти наступного дня. — «Я не знав, про що вони говорять… Власне і вони не розуміли, що я кажу. Ми спіл- кувалися за допомогою жестів і малюнків на землі. Але те, що мене збираються з’їсти не викликало сумнівів. Мене мацали. Облизували- ся, а діти… Діти хлопали себе по животу. В той момент я був пере- ляканий неймовірно». Ріньйон спробував домовитися з гурманами, але ні одяг, ні взуття, ні годинник не викликали їх інтересу. Абсо- лютно випадково він знайшов в кишені декілька власних візиток і запропонував їх просто так. — «Я не сподівався, що це щось дасть. Просто запропонував їм подивитися на мою візитку… Я завжди носив їх з собою, в маленьких містечках ставлення до іноземців не- довірливе, а візитки показують, хто я такий… Ставлення відразу ж

 

 

змінюється. Дрібні чиновники в таких містечках часто бувають дуже корисні… але тут! Тут же не урядовці. Ці люди не мали до мене ні- яких претензій — адже я був просто їжею!» Проте візитну картку Луки прикрашав невеликий герб Академії Мандрівників. Через кіль- ка годин, вже в темноті його дбайливо донесли до якогось селища, де залишили лежати біля крайнього будиночка. Потім з криками чо- ловіки сховалися. — «Я нічого не розумів… Щось підказувало мені, що у мене з’явився шанс». На крики збіглися місцеві жителі, які не- гайно довезли Ріньйона до більшого поселення, де був телефон, по якому викликали вертоліт. Госпіталізований Лука через місяць вже самостійно пересувався на милицях. — «Слава богу, що у мене були ці візитки з собою… Ну і, звичайно, дуже вдало, що на них був герб академії…». На жаль, що саме справило враження ми так і не дізнає- мось. Зате Ріньйон живий.

З бурхливим розвитком промисловості і банківської справи ві-

зитна картка стала предметом ділового етикету. Дизайн візитних ка- рток став суворим. Найбільшого поширення візитні картки набули в Америці.

Услід за європейськими країнами Україна все більше і більше освоює світ візитних карток і розширює не тільки сферу їх застосування, але й індивідуальність їх виготовлення. Наприклад, «подвійні» роз- кладні картки поки що рідкість, але побачити їх можна все частіше.

 

2.2.2. Діловий одяг

 

Сучасна мода і строгий діловий етикет — як поєднати приємне з корисним? У чому суть ділового іміджу? Зібраність, пунктуаль- ність, суворість, консерватизм, стабільність, благополуччя, доста- ток, стриманість, оперативність, акуратність. Погодьтеся, ці якості властиві кожній діловій людині, незалежно від галузі бізнесу, в якій вона працює. Яким же чином перекласти ці поняття на мову одягу, аксесуарів, зачіски та інших елементів зовнішності?

 

 

Більшість  нас  ніколи  не  замислювалися  над  тим,  хто  така

«ділова людина». Попросіть кого-небудь з Ваших знайомих дати точне і повне визначення цьому поняттю, і Ви побачите, що біль- шості запитаних важко буде відповісти на це, здавалося б, просте питання.

Але якщо Ви запитаєте про те, як повинна виглядати ділова лю- дина, то здебільшого відповідь починатиметься так: «Це людина в костюмі». Звичайно, будуть названі і ввічливість, і охайний, струн- кий вигляд, і багато інших чинників. Але головним, невід’ємним ат- рибутом її зовнішності практично одностайно і без затримки буде названий костюм.

І це дійсно так. Найпоширеніший і найвизначніший на сьогодні одяг справжніх бізнесменів — це, поза сумнівом, костюм. Можна з упевненістю сказати, що він став «робочим одягом» ділової людини. У ньому ділові люди сідають за стіл переговорів, наносять візити, в ньому прийнято ходити в ресторан, і так далі — всього не перера- хувати!

Можна сказати, що костюм — це «візитна картка» людини. Адже перш за все дивляться, як людина одягнена. Дуже часто перше враження надовго залишається в пам’яті людей, з якими ми знайо- мимося. Тому нехтувати своїм зовнішнім виглядом — не допустимо. Вам важко буде змінювати той образ, який створився у людини при першому знайомстві з Вами. Наприклад, акуратність і підтягнутість в одязі дуже часто асоціюються з організованістю в роботі, з умін- ням цінувати свій і чужий час. І, навпаки, розхлябаність — синонім метушливості, забудькуватості, тобто якостей, які в спілкуванні з людьми прийнято розцінювати негативно.

Адже неправильно підібрана краватка або сорочка (навіть якщо вузол краватки пов’язаний бездоганно, а сорочка чудово випрасува- на) здатні внести різнобій в загальний стиль костюма, і одяг вигля- датиме хаотично. Варто над цим задуматися!

Тут необхідно зробити деякий відступ для того, щоб пояснити,

як правильно носити костюм і певні критерії його підбирання.

 

 

Зверніть увагу, що в нашій країні тривалий час носіння крават- ки або костюма вважалося прерогативою великих урядовців і вищих керівників. (Якщо костюм одягала звичайна людина, то це вважало- ся мало непристойним; нерідко їх презирливо називали «інтелігент»,

«буржуй».

Навіть зараз, коли костюми носять відносно велика кількість людей,  нерідко  вживаються  зменшувально-пестливі  форми  слів

«костюм» і «краватка». Дуже часто можна почути іронічне — в «кос-

тюмчику», не менш рідкісний оберт — «ти сьогодні при краватці».

Подібне ставлення до костюма було сформоване кількома поко- ліннями, які ставилися до цього виду одягу з недовірою, а часто просто  його  ніколи  не  носили.  Потреби  в  костюмі  не  виникало, життя до цього не примушувало, а «ходити при краватці» з власної ініціативи не мало ніякого сенсу.

Сформувалася думка про те, ніби костюм — «ненашенський» одяг, і тому практично повністю виявилась відсутньою література про те, як потрібно правильно носити костюм, визначили в нашій країні справді дивовижне ставлення до костюмів і до принципів їх шкарпетки. Краватка одягається будь-яка (лише б була), часто під настрій; спортивне взуття в поєднанні з піджаком — явище нерідке; костюм без краватки — в цьому деякі навіть бачать особливий шик. На сорочці при цьому розстібаються два верхні ґудзики — вважа- ється, що це вид відпочиваючої і розслабленої людини. Загалом, всього не перелічити.

Ламаючи помилкові стереотипи, хотілося б розглянути всі аспекти і правила носіння костюма, починаючи з елементарних і загальних принципів і закінчуючи стандартами, прийнятими зараз в більшості розвинених країн. Окремо необхідно розкрити питання про моду і про те, як вона впливає на такий досить консервативний тип одягу, як костюм.

Не дивуйтеся, якщо певні наведені тут істини здадуться вам аз-

бучними — адже є люди, які цього не знають!

 

 

Норми, яких необхідно дотримуватися, розміщуються ніби у порядку «ускладнення» — від найпростіших правил, які стосуються в цілому до всього костюма, до його деталей — краватки, сорочки і т. д. Для того, щоб легше було користуватися цим розділом книги як повсякденним посібником, вони пронумеровані.

Більшість цих правил стосуються костюмів, які носяться повсяк- денно, в робочій обстановці. Те, що пропонує мода, часто може не співпадати з цими постулатами, а іноді і прямо суперечити їм. До розмови про моду ділових костюмів ми ще повернемося і відзначи- мо найістотніші моменти. Поки необхідно лише зазначити, що діло- вий костюм — річ дуже консервативна. Загалом мода в більшості своїй стосується таких «відгалужень», як, наприклад, спортивні під- жаки, парадні костюми.

Одягнувшись за запропонованими правилами, Ви ніколи не про-

граватимете в зовнішньому вигляді тим, хто одягнений «по моді».

Правило 1. Ніколи не одягайте одночасно костюм і спортивне взуття. Річ у тому, що це речі, несумісні за своїм призначенням. Взуття для занять спортом не може бути використане разом з одя- гом, в якому ніхто і ніколи спортом не займається. Відбувається по- єднання речей, що не поєднуються.

Правило 2. Одягнувши костюм, не беріть сумку спортивного типу. Бажано носити папери і необхідні речі в дипломаті, портфелі або папці. Якщо все ж таки виникла необхідність, виберіть одно- тонну сумку, без яскравих малюнків і наклейок, бажано темного кольору.

Правило 3. Якщо Ви одягли костюм, завжди одягайте і крават-

ку. Краватка до костюма необхідна. Діловий костюм без краватки не носиться. Виняток з цього правила — піджаки спортивного крою, які можуть бути одягнуті навіть на футболку. Але такі піджаки практично не використовуються в діловому спілкуванні. Абсолютно неприпустимо носити двобортні піджаки без краватки. Це все одно, що одягнуть підтяжки без штанів.

 

 

Правило 4. Сорочка, що одягається з костюмом, повинна мати довгі рукави. Носити сорочки з короткими рукавами в діловій обста- новці не рекомендується, оскільки вважається елегантним, якщо манжети сорочки видно з-під рукавів піджака приблизно на 1,5–

2 сантиметри. Краще всього підібрати сорочку, на якій немає нагру- дних кишень. Якщо це неможливо, то принаймні бажано, щоб кише- ня була простою, без клапана, який застібається на ґудзик. І, звичай- но, на ньому не повинно бути ніякого малюнка, вишивки або узору, який прийнятний в простій сорочці, але недопустимий в сорочці, що одягається з костюмом.

Правило 5. Не допускайте, щоб затяжний кінець краватки не виглядав, виступаючи через її лицьову частину. Найкращий варіант для того, щоб кінець не був видний — просмикнути його в петельку, що майже завжди є на зворотному боці лицьової частини краватки. Можна також акуратно просмикнути його в сорочку між ґудзиками. В цьому випадку потрібно переконатися, що сорочка не настовбур- чується на цьому проміжку.

Часто буває, що краватка дуже великої довжини, і затягнутий кінець виходить з-під лицьової частини знизу. Цього також не слід допускати, варто прибрати його в сорочку.

Правило 6. Не слід виділятися своїм одягом в робочий час.

Це одне з основних правил. У повсякденному спілкуванні непо-

мітний костюм вважається хорошим тоном.

Можна виділити кілька пунктів, які складають це правило.

А.    Не носіть дуже світлі костюми. Найпоширеніші кольори костю-

мів для кожного випадку — темно-синій і темно-сірий.

Б.    Не одягайте строкаті або темні сорочки.

В.    Підбирайте краватки не дуже яскраві та з яскравими узорами.

Г.    Носіть шкарпетки темного кольору.

Правило 7. Якщо Ви не знаєте, які черевики або сорочку виб- рати, то віддайте перевагу білій сорочці і чорним черевикам. Дотри- муючись цього правила, Ви не помилитеся у виборі колірної гами. Чорне взуття і білу сорочку у принципі можна носити з костюмами

 

 

будь-якого кольору. Якщо у Вас є якісь сумніви в правильності вибору, знайте: дотримуючись цього правила, Ви завжди будете у виграші.

Правило 8. У зав’язаному стані краватка повинна торкатися нижнім кінцем пряжки ременя. Це правило допомагає виглядати ма- ксимально елегантно. Краватка, зав’язана дуже коротко, виглядає смішно, а дуже довга краватка вносить в костюм невідповідність. Отже, якщо Ви приділите трохи більше часу для того, щоб зав’язати краватку необхідної довжини, Ви виграєте набагато більше, ніж як- що залишите краватку такою, як вона з першого разу «зав’язалася». Тому в подальшому при зав’язуванні краватки враховуйте це і праг- ніть наперед розрахувати довжину краватки.

Правило 9. Ширина краватки повинна відповідати ширині лац- канів піджака. На цьому правилі хотілося б зупинитися детальніше, щоб пояснити його зв’язок з модою. Річ у тому, що найбільш схиль- ний до примх моди елемент ділового костюма — це краватка. Мода рідко змінює сам принцип краватки, але досить часто впливає на її колір і ширину.

До модних забарвлень краватки ми повернемося трохи згодом, а про його ширину необхідно поговорити зараз, оскільки це цілком пов’язано з нашим правилом.

Ширина краватки періодично змінюється на вимогу моди. Ця тенденція помітна досить виразно, якщо повернутися до нашого не- давнього минулого.

Наприклад, дуже часто ми бачимо на вулицях літніх людей, одягнених в піджак (або костюм) і при краватці. Але при погляді на краватку на думку спадає порівняння з «лопатою»!

Так, з погляду сучасної моди ця краватка жахлива. Але ж був час, коли така краватка вважалася модною.

А піджак цієї людини, помітьте, здивування особливого не ви-

кликає. Його все-таки можна носити.

Або інший приклад. Пригадайте 1987 рік, коли на прилавках магазинів з’явилися вироби кооперативів, і серед них були краватки,

 

 

що були тонкою смужкою завширшки три — три з половиною сантиметри. Ця краватка не зав’язувалася (вузол був склеєний) і крі- пилася за допомогою резинки, що розтягується. Найбільше її вико- ристовувала молодь від 16 до 20 років. Глибоко впевнені, що це і є мода, молоді люди одягали класичний костюм і цю краватку. Невід- повідність між шириною краватки і лацканів піджака впадала в очі, але прагнення бути модним переважало.

Тому перед тим, як одягнуть костюм і вибрати краватку, звер- ніть увагу на те, щоб ширина краватки ні в якому разі не перевищу- вала ширини лацканів, і, відповідно, щоб краватка не була дуже вузькою. Річ у тому, що тут є ще один секрет: при вузькій краватці одвороти здаються трохи ширше, при надмірно широкій краватці одвороти візуально «звужуються». Візьміть собі за правило врахову- вати цю просту відповідність.

Правило 10.  Краватка повинна бути  світлішою за  костюм і

темнішою за сорочку. Це також одне з основних правил. Найкраща кольорова гама досягається тоді, коли краватка за кольором гармо- нує з піджаком, але світліша за нього і темніша за сорочку. Напри- клад, якщо Ви одягнете сірий костюм, то світло-сіра краватка і біла сорочка будуть дуже доречними. Звичайно, існують винятки. На- приклад, Вам потрібно одягнути темно-синій костюм. Найкращим варіантом є, за класичними канонами, краватка темно-бордового кольору. Якщо у Вас немає її, але є, скажімо, біла, зелена, чорна і те- мно-блакитна, то краще віддати перевагу краватці темно-блакитного кольору.  Іноді  таке  доводиться  робити  і  через  обставини,  коли

«вибувають з ладу» піджак або штани костюма. До речі, спроба знайти схожі за кольором штани замість «встановлених» часто не вдається через те, що матеріали мають різну фактуру. Майже завжди це помітно, і виходить не костюм, а «коктейль».

Для того, щоб дотримуватись цих правил, не потрібно приклада-

ти багато зусиль — це досить просто. Але буває і так: людина знає всі ці правила, і костюм у неї прекрасний, але не має пристойного вигля- ду.  Найчастіша причина такої ситуації —  неправильно підібраний

 

 

колір краватки, черевиків або сорочки. Для того, щоб уникнути цього,

ми наводимо таблицю поєднання кольорів елементів костюма.

Одночасно необхідно зазначити, що термін «перехідна краватка» в таблиці 2.9. використаний для з’ясування краватки, яка за кольором гармонує з костюмом, але світліша за нього (див. Правило 10).

 

Таблиця 2.9.

 

Тон костюма

Сорочка

Краватка

Черевики

Шкарпетки

 

Сірий

 

Біла, світло9 блакитна

 

Будь9якого кольору

 

Чорні

У тон краватки, чорні

 

 

Темно9сірий

 

Біла, світло9 рожева

З переходом в інший колір, червоно9 чорний.

 

 

Чорні

 

 

Чорні

 

 

Темно9синій

 

 

Біла

Темно9 бордовий, в білу, блакитну  і

червону смужку

 

 

Чорні

 

Темно9 бордові, темно9голубі

 

Чорний

 

Біла

Сріблясто9 сірий, червоно9 чорний

 

Чорні

Чорні, світло9 сірі, темно9 фіолетові

 

 

Темно9 коричневий

 

Біла, бежева, світло9 рожева

Зелено9 коричневі смуги або узор, червоно9чорний, з переходом в інший колір

 

 

Коричневі

 

 

Коричневі, бордо

 

Світло9 коричневий

Біла, світло9 рожева, світло9 коричнева

 

Зелений, бордо, з переходом в інший колір

 

 

Кавові

 

Бордо, світло9 коричневі

 

 

Закінчення табл. 2.9

 

 

 

Пісочний

 

Світло9 блакитна, рожева

 

Темно9 блакитний, строкатий

 

Світло9 коричневі

Світло9 блакитні, світло9 коричневі

 

Темно9 зелений

Слонової кістки, світло9 рожева

 

Коричнева, червона і зелена смужки (узор)

 

Темно9 коричневі

 

Темно9 коричневі

 

Темно9 блакитний

Біла, слонової кістки

Біла, блакитна і червона смужка, строкатий

 

Темно9 коричневі

 

Сірі, бордо

 

Правило 11. Не допускайте несумісності узорів.

Дуже часто буває так, що тканина костюма має певний узор — смужку або клітку. Як же в цьому випадку підібрати сорочку і кра- ватку щоб не помилитися? Дуже просто. У випадку, якщо костюм має, наприклад, смужки, то сорочка по забарвленню і фактурі повинна бути однотонною і «гладенького», без будь-яких узорів, а краватка мо- же мати смужку (але необов’язково). І, навпаки, якщо Ви одягнули

«смугасту» сорочку, то краватка і піджак повинні бути однотонни- ми. Правило полягає у тому, що два елементи костюма одягнені разом не можуть мати узор. На практиці це виглядає так: якщо Ви одягнете краватку в смужку, то сорочка, що є «наступним» елемен- том, не може бути смугастою, а піджак — може. Якщо Ви одягнете смугасту сорочку, то краватка і піджак — однотонні!

У сучасному діловому костюмі сорочки в смужку зазвичай не використовуються — вважається хорошим смаком однотонна, без будь-яких було узорів сорочка. Якщо ж на сорочці є узор, то він повинен бути дуже непомітним, утвореним фактурою матеріалу, а не колірною смугою. Узор також повинен бути не дуже великим, краще, наприклад, віддати перевагу тонкій смужці, ніж  широкій.

 

 

Сорочки в клітинку (незалежно від розміру узору) не використо-

вуються ніколи.

Це одинадцять основних правил. Їх необхідно дотримуватися,

щоб виглядати елегантно, «зі смаком».

Також потрібно сказати декілька слів про костюми, які комбі-

нуються зі штанів і піджака різних кольорів. Найбільш прийнятні

2 варіанти:

1.     Темно-сірі   штани,   темно-синій   піджак   (часто   так   званий

«клубний») і сіро-блакитна краватка. Туфлі потрібно одягнути чорні, сорочку — тільки білого кольору, без узорів, шкарпетки — чорні.

2.         Сірий або світло-сірий піджак, чорні штани, сріблясто-чорна краватка, чорні туфлі і шкарпетки, біла сорочка.

Наведені поєднання — найпоширеніші і найпрактичніші. Вся

решта спроб поєднання різних за кольором піджака і брюк вимагає великого досвіду і смаку. Звичайно, слід звернути увагу на термін

«строката краватка» — він кілька разів з’являвся в таблиці. Ці кра-

ватки ввійшли в моду недавно (1991 рік) і утворили досить стійку групу. Їх забарвлення є хаотичним нагромадженням кольорів, що неначе просто «розмазані» на краватці широкими мазками. При по- гляді на неї створюється враження безладного змішування фарб. Зараз краватки такого забарвлення використовуються дуже широ- ко.  Але  носити  їх  потрібно,  теж  дотримуючись  певних  правил. Перш за все, краватку, забарвлення якої переважно складається з яскравих, світлих тонів, можна одягнути з пісочним або світло- сірим костюмами.

З іншими, більш «показними» кольорами костюмів яскраву кра- ватку краще не носити. До них підбирати «строкату» краватку по- трібно з великою обережністю –найкращий варіант, коли основний фон — темний, а контрастні колірні плями лише небагато відтіня- ють його.

Трохи детальніше хочеться зупинитися на, здавалося б, просто-

му питанні — як носити костюм?

 

 

Ось кілька простих рад:

1.         Світлі костюми носіть вдень, увечері ж віддавайте перевагу те-

мним костюмам.

2.         В  офіційній  обстановці  піджак  застебнутий. У  застебнутому піджаці потрібно входити в квартиру до знайомих, до рестора- ну (особливо в присутності жінки), в кабінет на нараду, в театр. Піджак повинен бути застебнутий, якщо Ви виступаєте з до- повіддю.

Повністю розстебнути ґудзики піджака можна під час вечері або сидячи в кріслах театру. Підіймаючись, необхідно застебнути на верхній (не на нижній!) ґудзик.

3.         Тримайте вихідний (або, як його називають, «парадний») кос- тюм у повному порядку. Ретельно оглядайте його і при необхід- ності приведіть в порядок, не відкладаючи.

Це правило стосується взуття, запонок, шкарпеток. Все пови- нно бути під рукою, навіть якщо найближчим часом нічого не передбачається — випадок може з’явитися несподівано. Не давайте йому застати Вас зненацька.

4.         Часто секрет елегантності криється просто у тому, що костюм зручний, людина відчуває себе в ньому вільно і спокійно. Кос- тюм не повинен «тиснути», утрудняти рухи, заважати нахиля- тися або піднімати руку. Одним словом, якщо Ви постійно що- небудь обсмикуєте, підтягуєте і поправляєте, то Вам не вдасться виглядати елегантно. Вибираючи для себе костюм, звертайте на цей аспект досить уваги.

5.         Намагаючись слідувати моді, пам’ятайте, що вона існує не для, повного наслідування, а для того, щоб в основних ознаках до неї пристосуватися. Іноді трапляється, що наслідування моді протилежне тому стилю, який Ви для себе обрали — сміливо відкидайте таку моду!

Наприклад, повні люди негарно виглядають в піджаках з висо-

ко піднятими лацканами. Якщо Ви така людина, а такі піджаки

 

 

увійшли в моду, то це «зовсім не значить, що Вам необхідно обзавестися таким піджаком. Краще виглядати не модно, але добре, ніж модно — і погано.

6.         Майте при собі дві носові хустки. Перша — «робоча» — знахо- диться в кишені брюк; саме вона використовується за призначен- ням. Друга — завжди абсолютно чиста — у внутрішній кишені піджака. Вона призначена для того, щоб протерти окуляри, витя- гнути смітинку, що потрапила в око, і т. ін.

7.         Краватка-метелик, що використовується на офіційних урочис- тостях або великі свята, одягається тільки до темних костюмів. Світлі костюми носять з метеликом дуже рідко. Краватки до вечірнього костюма краще всього підбирати з натурального або штучного шовку.

8.         Багато хто замислюється над тим, чи варто розв’язувати крават- ку, знімаючи її? Якщо краватка зроблена з недорогого матеріа- лу, то вузол можна не розв’язувати, а знімати краватку через голову, послабивши його. При такій методиці недорогі крават- ки довше зберігають свіжий вигляд.

Якщо краватка зшита якісно, то краще вузол розв’язувати. Тут все залежить від матеріалу, з якого зроблена краватка.

Поняття «жіночий діловий костюм» ввела незабутня Коко Ша-

нель, єдиним розчерком дизайнерського пера, позбавивши жінок корсетів, багатошарових спідниць і незліченних рюшиків-воланчиків, в яких не тільки працювати — жити було важко. За основу універса- льної зброї бізнес-леді Шанель узяла класичний англійський костюм з вузькими лацканами, жорсткою лінією плеча і прямою спідницею нижче коліна.

Нинішня ділова мода більш демократична. Наприклад, під під-

жак вже не носять неодмінну шовкову блузу. Якщо виріз піджака не- глибокий, його можна одягнути прямо на білизну. До того ж піджак набагато краще сидить на трикотажних майках, топах і водолазках.

Хоча спідниця все ще вважається звичайною частиною «благоп-

ристойного» дамського костюма, проте зараз вважається допустимим

 

 

одягнути брюки. Для ділової обстановки краще віддати перевагу брю- кам середньої ширини, можливо, трохи укороченим з матової тканини, що не мнеться. Вас завжди виручать строгі чорні брюки рівної ширини по всій довжині. Вони підходять абсолютно до всього