Визначення, реалІзацІя та захист нацІональних економІчних ІнтересІв

Поява категорії «національні економічні інтереси» (національні інтереси в економічній сфері) пов'язана із становленням будь-якої країни незалежною. Як об'єктивний чинник, національні економічні інтереси є водночас категорією економічної теорії і політології, тісно переплітаються із категоріями економічного суверенітету, економічної безпеки, економічної сфери країни та її складовими тощо.

На жаль, у вітчизняній науковій літературі дуже слабо досліджується в теоретичному і методологічному плані категорія «національні економічні інтереси». З методологічної точки зору принциповим є визначення теоретичного аспекту національних економічних інтересів як об'єктивно існуючої економічної категорії. Особливо це стосується взаємозв'язків цієї категорії із категоріями «суперечність у економічній сфері», «загроза національним економічним інтересам (економічній безпеці)», «економічна безпека». Суперечності є глибинними економічними відносинами, тоді як загрози виступають поверхневими проявами суперечностей і вже діють в економічному житті в вигляді негативних чинників або явищ (системної сукупності чинників). У такому разі національні економічні інтереси слід розглядати, з одного боку, як поверхневі прояви дії об'єктивних економічних законів у економічному житті, з іншого, як об'єктивну необхідність усунення (пом'якшення) загроз економічній безпеці.

Реалізація (захист) національних економічних інтересів дуже тісно пов'язана із забезпеченням економічної безпеки держави. Остання виступає як стан, при якому національні економічні інтереси захищені від внутрішніх і зовнішніх загроз. За суттю реалізація (захист) економічних інтересів і є змістом забезпечення економічної безпеки. Захист національних економічних інтересів є найважливішою функцією системи забезпечення безпеки економічної сфери. Мета реалізації національних економічних інтересів полягає в підтриманні такого стану економічної сфери держави, який характеризується збалансованістю, стійкістю до негативних чинників (загроз), здатністю цієї сфери забезпечувати ефективне функціонування економіки держави і економічне зростання.

Національні економічні інтереси як поточні, так і довгострокові, мають визначатись і затверджуватись на державному рівні у складі Стратегії забезпечення економічної безпеки України. Слід також підкреслити, що за нинішніх умов нерозвиненості і нестабільності економічної сфери одноразова реалізація національних економічних інтересів неможлива. Їх реалізація має бути послідовною, а її тривалість обумовлюється темпами розвитку економічної сфери, а також наявністю всіх потрібних для функціонування економіки ресурсів. А це, в свою чергу, вимагає визначення пріоритетних національних економічних інтересів, реалізація яких має стати першочерговою.

З врахуванням курсу України на розбудову соціально орієнтованої ринкової економіки умови формування останньої мають створюватися переважно за рахунок суттєвого вдосконалення і поширення використання економічних важелів, що застосовуються органами державної виконавчої влади при виконанні регулюючої, захисної і контрольно-примусової функцій держави.

Брецко Ірина Іванівна, студент 4 курсу ХЮІ ХНУВС Науковий керівник: начальник кафедри економіко-правових дисциплін ХЮІ ХНУВС, канд.екон.наук Безуглова І.В.

ПРОБЛЕМИ ЛІЦЕНЗУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Правове регулювання підприємницької діяльності в Україні відображає прагнення до оптимальної моделі такого регулювання, яке використовується в цивілізованому світі, але з урахуванням економічних, соціальних та політичних реалій суспільства. Підприємництво здійснюється лише певною категорією суб’єктів права – підприємцями, які мають специфічні суб’єктивні права та чітко визначені юридичні обов’язки.

Ліцензування є одним з видів зовнішньої перманентної легалізації діяльності підприємця. Вона визначається Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який дає перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню. Закон встановлює виключений перелік таких видів діяльності, який не може бути розширений нормативними актами. Крім того, він, хоч і несуттєво, але постійно змінюється. Щоб цього не відбувалося безпідставно, необхідно доповнити законодавство про ліцензування статтею щодо критеріїв визначення видів діяльності, які підлягають ліцензуванню.

Ліцензування як певна процедура складається з трьох етапів: звернення суб'єкта господарювання до органу ліцензування із заявою про видачу ліцензії; розгляд заяви та прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі; видача ліцензії.

На практиці з цього приводу виникають певні проблеми. Дуже часто внаслідок відомчого суб’єктивного підходу і різночитань підстав відмови у видачі ліцензій (а вони конкретизовані у різних нормативних актах і визначені по-різному у кожному з них) відбуваються необґрунтовані відмови у видачі цих дозволів. Щоб цього уникнути, необхідно орієнтуватися на Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», де перелік цих підстав визначений у вичерпному порядку. Такими підставами є: недостовірність даних у документах, поданих заявником для отримання ліцензії; невідповідність заявника згідно із поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.

Розглядаючи питання юридичної відповідальності про порушення законодавства в сфері ліцензування, стає очевидною відсутність розгорнутої відповідальності посадових осіб та органів державного контролю, адже максимальна відповідальність цих органів, яка може наставати – відновлення порушеного права суб’єкта господарювання. Однак, це важко назвати відповідальністю, скоріше – це їх обов’язок. Тому можна було б увести певні інструменти впливу на органи ліцензування і закріпити це в нормативних актах.

На противагу відповідальності органів ліцензування більш чіткіше законодавством України регламентована відповідальність суб’єктів господарювання за порушення законодавства. Так, до них можуть застосовуватися адміністративні, цивільно-правові і кримінальні санкції.

Ліцензування в Україні має як свої переваги, так і недоліки, першочерговим вирішенням яких, на нашу думку, є удосконалення нормативно-правової бази, що регламентує даний етап легітимації суб’єкта господарювання.

Будяк Анна Олегівна, студент 2 курсу СФ ХНУВС Науковий керівник: доцент кафедри соціально-економічних дисциплін СФ ХНУВС, канд.екон.наук Байдала В.В.

ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Економічні перетворення в Україні повинні бути націленими на вирішення найважливішого завдання – це радикальні зміни в системі управління економікою

Розв’язання проблем трансформації національної економіки України на ринкових засадах, перехід до нових прогресивних технологічних процесів вимагає залучення значних обсягів інвестицій.

Проблема інвестування зараз дуже гостро стоїть у більшості країн світу. Україна також серед них. І це не тому, що в неї маленький промисловий потенціал або ж нема кваліфікованих кадрів. Тож чому? І чому взагалі інвестування настільки важливо, що уряд України встановив податкові пільги для іноземних інвесторів. Чи є інвестування корисним чи, навпаки, шкідливим явищем та чому?

Інвестиції, у тому числі іноземні, є не лише механізмом розвитку, але й способом регулювання економіки шляхом переливання капіталу. На сучасному етапі розвитку ринку іноземні інвестиції виступають основним джерелом отримання новітніх конкурентоспроможних технологій. Купівлю українських підприємств чи їх частки, тобто здійснення процесів злиття (поглинання), іноземні інвестори розглядають як привабливий спосіб інвестування з тих позицій, що зменшується ризик через неефективний менеджмент. Разом з тим збільшуються шанси застосування передового досвіду у сфері отримання нових технологій та оборотних коштів в період затяжної кризи.

З вище сказаного випливає, що на сьогодні в Україні потрібні дієві механізми залучення іноземних інвестицій, інвестицій з високотехнологічних держав заходу.

З січня по вересень 2007 року прямі іноземні інвестиції (ПІІ) склали $6.8 млрд. та за підсумками року - $8.5 млрд. Земельна реформа, а саме зняття мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення, має стати вирішальним аргументом для відкриття потоку іноземних інвестицій у сільське господарство. Таким чином, щорічний приріст ПІІ в Україну у 2008-2012 роках буде складати близько $7,5 млрд., що, можливо, зробить нашу країну одним з найбільших реципієнтів ПІІ у Східній Європі. Цьому процесові, безперечно, буде сприяти інтеграція у ВТО, НАТО та ЄС.

Але, на жаль, інвестори на сучасному етапі зіштовхуються з неефективною юридичною системою, складною бюрократією та нечіткими нормами, що регулюють бізнес. Ризик інвестування посилює корупція (у 2007 році ми погіршили своє становище у рейтингу Транспаренсі Інтернешнл на 19 місць), найсильніші лобістські групи, які стають на захист вітчизняного виробника, відсутність адекватних законодавчих гарантій, обмеження для імпорту та експорту, слабкість політичних інституцій, непередбачуване ведення політики. Однак, ситуація не є катастрофічною. Відома британська консалтингова компанія Control Risks відносить Україну до країн, які мають середній рівень політичних ризиків, яку складають 57\% країн з ринком, що формується. За оцінками спеціалістів для створення повноцінної експортноорієнтованої економіки Україні необхідно 40-50 млрд. дол. США. Внутрішні можливості інвестування наразі обмежені і залежать від загальноекономічної ситуації в Україні, яка на сьогодні негативно позначається на всіх інвестиційних процесах.

Варавенко Юлія Іванівна, студент 5 курсу ХЮІ ХНУВС Науковий керівник: завідувач кафедри економіки і фінансів ХЮІ ХНУВС Миронов В.В.

ЗЛОЧИННІСТЬ В БАНКІВСЬКІЙ СФЕРІ

З розвитком економічних відносин в Україні все більш важливу роль відіграє банківська система, яка регулює кредитні і грошові операції, а також сприяє зростанню економічного потенціалу держави. Банки перетворюють і мобілізують на діючий капітал тимчасово вільні грошові кошти, заощадження і доходи населення, виконують різноманітні кредитні, посередницькі, інвестиційні та інші операції.

Банківський облік тісно пов'язаний з обліком у галузях народного господарства, тому що здійснення банком розрахункового, кредитного і касового обслуговування відображаються у бухгалтерському обліку як банків так і клієнтів, але банки України сьогодні не проводять єдиної державної політики і тільки запізно реагують на ті чи інші проблеми. Вони прямо зацікавлені в інфляційному стані економіки, так як це дозволяє велику масу грошей, що з’являється під час виникнення і розкручування чергової інфляційної спіралі, перекидати безпосередньо у банківські прибутки.

Сьогодні банківська система України є центральною ланкою у кримінальному ланцюзі з «відмивання» капіталів, здобутих злочинним шляхом, незаконного переміщення за кордон держави валютних коштів.

Кількість злочинів тут за 2003-2007 роки зросла майже втричі і на 2007 рік складає близько 9 тис. щорічно. Особливе занепокоєння правоохоронних органів викликають високі темпи криміналізації банківської системи (за 2007 рік у цій сфері виявлено майже 3,1 тис. злочинів).

Підвищена суспільна небезпечність злочинів у банківській сфері визначається, насамперед, такими факторами: злочини у ній негативно впливають на функціонування економічної системи держави. За офіційними даними МВС України до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів безпосередньо у банках притягуються 367 працівників, з яких 54 - керівники банківських установ; розслідування злочинів, вчинених з використанням окремих банківських операцій у багатьох випадках вдосконалюється тим, що його ефективному проведенню одночасно протидіють як злочинці так і недобросовісні банкіри. Після розподілу одержаних кредитних коштів при першій появі з перевіркою співробітників правоохоронних органів боржник «кидає своє підприємство» і зникає. У таких випадках посадові особи банків є організаторами розкрадання довірених їм коштів. І тоді вони усіляко «гальмують» слідство, застосовуючи численні корупційні «важелі» та значні фінансові можливості; злочинна діяльність у банківській сфері характеризуються різноманітністю, високоінтелектуальним характером, швидкою адаптацією до нових форм і методів підприємницької діяльності.

Об’єктом пильного наукового аналізу в багатьох випадках ставали способи вчинення шахрайських посягань на кредитні ресурси банків, які були класифіковані авторами залежно від суб’єкта злочину (кредитор, позичальник), котрі діють самостійно або у змові.

В даний час на думку провідних фахівців у галузі боротьби зі злочинністю в банківській сфері, серед злочинних посягань на економічні інтереси суб’єктів господарювання переважають шахрайські дії щодо заволодіння матеріальними цінностями, які належать фізичним та юридичним особам.

Отже протидія злочинності в банківській сфері має стати пріоритетним напрямком діяльності правоохоронних структур, насамперед, підрозділів по боротьбі з економічно злочинністю.

Гетьман Максим Вікторович, курсант групи ІКМ-06-15 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри бухгалтерського обліку і аудиту ННІПФКМ ХНУВС, канд.наук з держ. управл. Кіданова Н.Б.

НЕОБХІДНІСТЬ ПЕРЕХОДУ ДО МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Український бухгалтерський облік протягом багатьох років формувався під впливом радянської системи господарювання і обслуговував адміністративно-командну систему.

Українська бухгалтерська система повністю відповідала вимогам та завданням існуючої економічної системи та успішно обслуговувала її. В умовах відсутності власника підприємств (формально вони належали державі) підприємства були позбавлені можливості отримувати прибутки з метою власного збагачення. Користувачами бухгалтерської інформації переважно були контролюючі органи. Стара бухгалтерська система обліку не була призначена для широкого користування з метою здійснення аналізу. Фінансовий аналіз підприємства обмежувався співставленням з директивними цифрами.

Міжнародний бухгалтерський облік, на відміну від українського, протягом багатьох років обслуговував іншу господарську систему, а саме ринкову.

Основні передумови необхідності переходу на МСБУ: широкомасштабні економічні реформи, що призвели до формування нової економічної системи, основу якої складають ринкові відносини; масова приватизація майна сприяла створенню значного приватного сектора економіки; розширення як вертикальних, так і горизонтальних господарських зв’язків призвело до активізації самостійності суб’єктів господарювання, яким для прийняття рішень необхідна якісна інформація, що повно та вірогідно відображає усі економічні процеси; активізація ролі грошей призвела до збільшення потреби в кредитних коштах, для отримання яких банки вимагають від суб’єктів господарювання надання фінансових документів, які б дали змогу провести фінансовий аналіз підприємства; вихід українських підприємств на міжнародні фінансові ринки вимагає надання фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів, а також перехід до західної практики ведення бухгалтерського обліку; потреба в значних іноземних капіталах; поступова інтеграція в європейський економічний простір.

Методологічною радою з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України (протокол №133 від 22 серпня 2007 року) схвалено проект Стратегії застосування Міжнародних стандартів фінансової звітності в Україні.

Даний проект Стратегії розроблено з метою удосконалення системи бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні з урахуванням вимог міжнародних стандартів та законодавства Європейського Союзу.

Міністерством фінансів України розроблено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань бухгалтерського обліку», який схвалено Кабінетом Міністрів України та подано на розгляд до Верховної Ради України (реєстраційний номер 3743 від 27 червня 2007 року). Законопроект передбачає внесення змін до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо обов’язкового складання підприємствами-емітентами, цінні папери яких знаходяться у лістингу організаторів торгівлі на фондовому ринку, а також банками і страховими компаніями, фінансової та консолідованої фінансової звітності за міжнародними стандартами фінансової звітності.

Таким чином, реалізація Стратегії сприятиме покращанню інвестиційного клімату в Україні, прозорості ринків капіталу.

Відмінність у системах господарювання вимагає перегляду системи обліку та звітності суб’єктів господарської діяльності. Нові методи господарювання висувають нові вимоги до якості та способів подачі інформації, особливо фінансової, яка є основою щодо прийняття управлінських рішень.

Довга Інна Юріївна, студент 5 курсу ХЮІ ХНУВС Науковий керівник: завідувач кафедри економіки і фінансів

ХЮІ ХНУВС Миронов В.В.

ШАХРАЙСТВО У БАНКІВСЬКІЙ СФЕРІ

Взагалі термін «економічне шахрайство» («фінансове шахрайство», «комерційне шахрайство») пов'язаний із загальним кримінально – правовим поняттям шахрайства. Як зазначає П. Матишевський шахрайський обман як спосіб розкрадання здатний викликати у власника майна або особи, яка ним відає уявлення про потребу передачі відповідного майна. Згідно Кримінального кодексу України шахрайство – це заволодіння чужим майном або придбанням права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

У вітчизняній та зарубіжній науковій літературі, в цілому досліджені проблеми класифікації економічного шахрайства та способи його вчинення, зокрема, окреслено коло шахрайських дій у банківській сфері. В основі класифікації способів скоєння шахрайських посягань автори поклали різні підстави: вид банківських операцій, за допомогою яких вчинюється злочин (кредитні, валютні, інвестиційні); характер відносин суб’єкта злочину з банком (працівник, клієнт банку, стороння особа); окремі механізми злочинної діяльності ( використання підроблених документів, кримінальне банкрутство).

Механізмом вчинення шахрайства є використання у злочинних цілях вивіску господарюючого суб’єкта – юридичної особи, різноманітних цивільно-правових відносин. Це дозволяє маскувати злочин під легальну фінансово – господарську діяльність за якою іноді важко розпізнати злочинну комбінацію. На етапі підготовки до шахрайства, розробляється схема майбутньої операції, проводяться організаційні й технічні заходи щодо її практичної реалізації.

Технічні підготовчі заходи пов’язані з виготовленням належних документів (бланків, кредитних карток), придбанням потрібного офісного обладнання та придбання комп’ютерної техніки. Злочинці переважно користуються комбінованим способом підробки документів. Матеріальна підробка в чистому вигляді зустрічається у 10 \% випадків, інтелектуально – у 25 \%.

До числа організаційних заходів на етапі підготовки до незаконного одержання кредиту можна віднести: створення фіктивного підприємства, відкриття рахунків у комерційних банках.

Організаційними особливостями симптомів шахрайства є: надмірно ускладнена організаційна структура; прихильність до високо ризикових операцій; відсутність ефективної системи внутрішнього контролю, що перш за все виявляється: відсутність розподілу обов’язків; відсутність або недостатньо організований пропускний режим; відсутність належних перевірок; неналежна система документообігу.

Враховуючи викладене вище можна зробити наступні висновки. Економічне шахрайство за своєю сутністю є новою формою злочинного бізнесу. Воно відрізняється від раніше відомих способів заволодіння чужим майном, тим, що:

сформовано і подано у формі злочинного бізнесу під прикриттям різноманітних форм та інститутів легальної фінансово – господарської діяльності комерційних підприємств;

передбачає наявність потрібного алгоритму заздалегідь підготовлених, чітко структурованих та вміло керованих злочинних дій (схем).

Єсип Ольга Василівна, студент групи ОАдср-04-2 ХНУВС Науковий керівник: доцент кафедри бухгалтерського обліку і аудиту ННІПФКМ ХНУВС, канд.екон.наук, ст. науковий співробітник Янова І.П.

АУДИТ ОБЛІКУ РЕАЛІЗАЦІЇ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОВЖИВАНЬ

Складовими елементами економічного контролю є контрольні перевірки, аудит, ревізії, інвентаризації та судово-економічні експертизи, які досліджують фінансово-господарську діяльність підприємств і організацій і виявляють негативні явища господарювання з метою їхнього усунення та недопущення в майбутньому.

Так, аудит обліку реалізації готової продукції основними завданнями має встановлення правильності: відображення в обліку фактичної виручки від реалізації готової продукції; відображення в обліку фактичних витрат на виробництво та реалізацію продукції; визначення валового доходу від реалізації готової продукції; документального оформлення реалізації готової продукції.

Перед початком перевірки аудитор повинен встановити наявність наказу керівника про метод визначення виручки від реалізації продукції (Наказ про облікову політику підприємства). Також повинен переконатись, чи відповідає облік реалізації визначеній наказом методиці.

Аудитор повинен перевірити, а при необхідності самостійно здійснити розрахунок фактичної собівартості реалізованої продукції по видам чи групам. Здійснення послідовної перевірки є такою: перевірка залишку готової продукції на складі, відвантаженої продукції, реалізованої продукції, звірка одержаних даних з фактично відображеними відомостями у регістрах синтетичного обліку та звітності.

Наступним етапом аудиторської перевірки є з’ясування повноти відображення виручки, одержаної від реалізації продукції. Для цього з даними синтетичного обліку зіставляються дані первинних документів, що свідчать про відвантаження продукції. Аудитор повинен звірити заборгованість покупцям за одержаними авансами з аналітичними даними про відвантаження продукції.

Окремим об’єктом перевірки є встановлення правильності формування витрат, пов’язаних з реалізацією продукції, та їх розподіл між реалізованою та нереалізованою продукцією.

Завершальним етапом перевірки є перевірка правильності визначення фінансового результату в регістрах синтетичного обліку та повноти його відображення у звітності.

Аудитор має впевнитися у правильності розрахунку та своєчасності перерахування до бюджету усіх обов’язкових податків, зборів та платежів, які за чинним законодавством включаються до ціни реалізації.

Як свідчить практика аудиту, найбільш поширеними правопорушеннями в діяльності підприємств з реалізації готової продукції за останні роки є: недостовірність даних первинних документів, які підтверджують здачу готових виробів на склад;

недотримання на підприємстві контрольно-пропускного режиму; порушення діючого порядку уцінки та продажу залежаної продукції на підприємстві; невідповідність обсягу реалізації продукції з договорами і комерційними угодами на постачання її покупцям; порушення діючого на підприємстві порядку встановлення цін на власну продукцію; укладання недостовірних угод на постачання продукції покупцям з метою необґрунтованого діставання грошових коштів від них у порядку попередньої оплати; неправильність оцінки визначення вартості реалізованої продукції; заниження договірних цін порівняно із собівартістю продукції; штучне завищення або заниження фактичного обсягу реалізованої продукції.

Жежерун Роман Олегович, курсант групи ІКМ-06-15 ХНУВС Науковий керівник: доцент кафедри бухгалтерського обліку і аудиту ННІПФКМ ХНУВС, канд.наук з держ. управл. Кіданова Н.Б.

ПРОБЛЕМИ ОЦІНКИ ТА ВІДОБРАЖЕННЯ В ОБЛІКУ ВНУТРІШНЬОГО ГУДВІЛА ПІДПРИЄМСТВА ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Однієї з останніх тенденцій вітчизняної економіки є ріст кількості угод по придбанню й злиттю підприємств. Відображення цих процесів в обліку пов'язане з виникненням такого об'єкта обліку, як гудвіл, що являє собою придбані економічні вигоди, не відображені в обліку придбаного підприємства й втілені в нематеріальних факторах формування ринкової вартості останнього. Гудвіл одержує ознаки активу з можливістю його достовірної оцінки лише у випадку придбання підприємства як цілісного майнового комплексу. Проте він створюється усередині підприємства протягом багатьох років на основі знань, зв'язків, сучасних інформаційних, виробничих і збутових технологій, а також інших факторів його майбутніх конкурентних переваг. Тому необхідність оцінки внутрішнього гудвілу очевидна.

Оцінюючи українські підприємства, потенційні інвестори й партнери все частіше звертають увагу саме на вартість нематеріальних активів. За даними компанії Ernst & Young, у структурі власності найбільших світових корпорацій (Disney, Microsoft, Nike) невідчутні активи вже становлять понад половину загальної вартості компанії. Особливо це стосується високотехнологічних підприємств. Корпорація Microsoft, ринкова капіталізація якої становить сотні мільярдів доларів, має на балансі матеріальних активів усього кілька мільярдів доларів.

Щодо оцінки внутрішнього гудвілу, то це питання є проблематичним, оскільки по вітчизняних і міжнародних стандартах не визнаються активами більшість складових гудвілу. Так, відповідно до П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» не визнаються активами (хоча й пов'язані з майбутніми економічними вигодами), а списуються на витрати звітного періоду, у якому вони були здійснені: витрати на дослідження, витрати на підготовку й перепідготовку кадрів, витрати на підвищення ділової репутації підприємства, на створення торговельних марок і т.д.

Таким чином, традиційні звіти не надають достовірну інформацію про нематеріальні фактори цінності компанії, оскільки вони не відображаються в обліку, через те що неможливо достовірно визначити їх вартість, а інвестиції в них списуються на витрати. Як наслідок, інвесторам надають консервативні оцінки поточної вартості підприємства і його здатностей до створення багатства в цілому. Тому необхідно забезпечити бухгалтерську звітність більш надійною інформацією про такі нематеріальні активи. Цього можна досягти шляхом розширення діючої моделі обліку й забезпечення добровільного розкриття керівництвом ймовірного впливу нематеріальних активів на майбутню прибутковість компанії, тобто розширити п. 37.4 П(С)БО 8 щодо вимоги розкриття інформації про загальну суму витрат на дослідження й розробки, інформацією про витрати на підвищення професійного рівня персоналу, рекламу, на створення брендів і про інші витрати по формуванню ділової репутації підприємства.

Внутрішньо створений гудвіл втілює в собі нематеріальні складові, цінність яких для підприємства дуже велика, незважаючи на те, що вони не визнаються активами в бухгалтерському обліку.

Вирішенню проблеми оцінки невідчутних активів повинна сприяти підготовка фахівців з керування інтелектуальною власністю, яких в Україні, поки що немає. Дослідження в сфері обліку повинні бути спрямовані на визначення, вимірювання у звітності релевантних нематеріальних активів, щоб мета бухгалтерського обліку й звітності щодо надання користувачам для прийняття управлінських рішень повної, правдивої й неупередженої інформації досягалися повною мірою.

Зінкевич Олександр Вячеславович, курсант групи ІКМ-05-15 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри фінансів і кредиту ННІПФКМ ХНУВС, канд.екон.наук, доцент Греченко В.В.

ДОТРИМАННЯ ПРИНЦИПІВ ОПОДАТКУВАННЯ ПРИ

СПРАВЛЯННІ ПОДАТКУ З ДОХОДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

Головним фінансовим інструментом держави є податкова система, за допомогою якої формуються кошти державного бюджету. Податковий простір української економіки регулюють понад 200 законів. Одним із них є Закон «Про податок з доходів фізичних осіб».

Згідно Закону, податок з доходів фізичних осіб – плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок. Без даного податку неможливо представити податкову систему будь-якої країни. Кожна особа працюючи заробляє повну суму грошей і вона має ділитись власним доходом з державою для виконання її функцій.

Як і більшість сучасних податків, податки із доходів фізичних осіб характеризуються наявністю основних принципів: загальності, стабільності, обов’язковості, соціальної справедливості.

Та ці принципи не завжди правильно виконуються. Багато уваги цьому питанню приділяють Андрущенко В.Л., Василик О.Д., Германчук П.К., Мороз С.К., Огонь Ц.Г., Суторміна В.М., Чуприна О.В., Федосов В.М. Проаналізувавши даний матеріал ми зробили висновки, що принцип соціальної справедливості в Україні не дотримується. Адже різниця в оподаткуванні для осіб, що заробляють 1000 грн. і 100000 грн. не можна порівнянню. На початку 90-х, максимальна ставка податку становила 40\%, але ця ставка завищена – ніхто не захоче віддавати практично половину власного доходу. На сьогодні встановлена єдина ставка податку – 15\%, і це на нашу думку не є справедливим. Доцільно було б встановити диференціацію оподаткованого доходу в залежності від його величини. Необхідно ввести розрахунок таких ставок за якими бюджет отримує необхідні кошти, а особа залишається із сумою що задовольняє усі особисті потреби. Ці ставки мають знаходитись в діапазоні між 30\% та 10\%, так щоб ті хто заробляють багато не приховували власні доходи, а сплачували податок. А мінімальна ставка має бути необтяжлива для громадян з низькими доходами.

Враховуючи соціально-економічний стан України, можна також і розмір доходу що не оподатковується збільшити, вирівняти прожитковий мінімум з доходів особи, що взагалі не підлягає оподаткуванню. Для бізнесової еліти сплата податку 145 грн. від доходу 1000 грн. здається несуттєвою, але для особи, що отримує дані доходи сума податку є великою.

Кошти або майно, отримані платником податку, як хабар, викрадені чи знайдені, як скарб не зданий державі, відносяться до місячного оподаткованого доходу і оподатковується за загальною ставкою. На нашу думку, дана ситуація має регулуватися окремим нормативним актом (Законами «Про хабарництво»; «Про скарб» тощо). І оподаткуванню дані кошти не мають підлягати, і вони навіть не можуть визнаватися доходами фізичної особи, так як підлягають стягнення до державного бюджету, до того ж, такі діяння є правопорушеннями і за їх скоєння настає кримінальна чи адміністративна відповідальність. У Законі передбачено оподаткування процентів у 5\% від загальної суми нарахованих процентів. Це призводить до зменшення доходів вкладників, а значить вкладники будуть шукати більш вигідні варіанти розмістити власний капітал. Найбільше ця ставка впливає на малих вкладчиків. Також логічно, щоб доходи отримані за договорами довгострокового страхування життя, недержавного пенсійного забезпечення та пенсійних вкладів взагалі не оподатковувались.

Проблема оподаткування є однією з найгостріших в Україні та таких, що вирізняє її з-поміж більшості європейських країн. На масштаби ухилення від сплати податків впливає високий рівень податкових ставок, нерівномірний розподіл податкового навантаження; порушення принципу рівності платників перед законом; складність і недосконалість законодавства, яким регулюється підприємницька діяльність, зокрема податкового; недотримання норм законів, неефективність державної бюджетної політики. Тому необхідно потрібно проводити комплексну податкову реформу, та в оподаткуванні фізичних осіб, зокрема.

Какуля Ганна Федорівна, курсант групи ІКМ-04-15 ХНУВС Науковий керівник: доцент кафедри бухгалтерського обліку та аудиту ННІПФКМ ХНУВС, канд. наук з держ. управл. Кіданова Н.Б.

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

Досвід розвинених країн показує, що оподаткування прибутку підприємств є одним із традиційних способів мобілізації фінансових ресурсів. Велике значення це має і для бюджетно-податкової системи України, про що свідчить віднесення податку на прибуток до числа трьох найбільш значимих джерел доходів бюджету. Крім того, вказаний податок має не тільки фіскальне значення, але й регулююче. Для оцінки впливу на господарський розвиток країни та для визначення можливих напрямків подальшого розвитку податку на прибуток необхідний аналіз історичних етапів та сучасні проблеми його застосування.

В історії оподаткування прибутку можна виділити п’ять етапів. Перший етап (1991-1992) – період становлення, що відбулось в умовах постійного зростання безробіття, гіперінфляції, орієнтації. Все це спричинило недієздатність принципів оподаткування прибутку підприємств.

Другий етап ( 1992-1997) вимагав нового механізму стягнення податку та контролю за його сплатою. Це пов’язано з широкомасштабними процесами роздержавлення і приватизації. Характерною рисою цього періоду була часта зміна об’єкта оподаткування. Розглядаючи порядок оподаткування згідно з законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» можна виділити найбільш суттєвий недолік – успадкований від планового господарювання спосіб розрахунку оподатковуваного прибутку, заснованого на працеємному та технічно складному калькулюванні собівартості реалізованої продукції. Рішення вказаної проблеми було запропоновано на третьому етапі становлення податку (1997-2000 рр.) В новій редакції Закону оподатковуваний прибуток визначається на основі співставлення валових доходів і валових витрат. В Україні для розрахунку оподатковуваного прибутку передбачено спеціальний метод визначення доходів та витрат – правило першої події, яке прямо суперечить загальноприйнятому в бухгалтерському обліку методу нарахувань.

Вказане протиріччя стало очевидним в зв’язку з прийняттям у 1999 році нових українських облікових стандартів.

Четвертий етап (кінець 2000-2004 рр.) розпочався з прийняттям закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами». В цей час було значно ускладнено облік витрат з операцій з нерезидентами, платниками фіксованого податку.

Характерною рисою п’ятого етапу ( кінець 2004 – теперішній час ) є щорічна зміна законодавчих актів щодо оподаткування прибутку головними фінансовими документами країни, направленими в більшості випадків на зменшення пільг.

Аналіз різних варіантів реформування законодавства про оподаткування прибутку та пропозиції вітчизняних науковців щодо удосконалення методики оподаткування прибутку підприємств дозволили зробити наступні узагальнення: застосування порядку оподаткування, що стимулює скорочення витрат виробництва (А.В. Базилюк, В.Ф. Волик); об’єднання ПДВ та податку на прибуток в єдиний податок з новою назвою – податок на кредиторську вимогу (Ю.В. Тимошенко, М.К. Вишневська, В.М. Колесникова, Т.М. Мараховська); уніфікація алгоритмів розрахунку фінансового результату та оподаткованого прибутку підприємства; диференціація податкових ставок (Л.М. Дейніс, В.М. Мельник); зміна об’єкту оподаткування (прибутку) на валові витрати (В.О. Парнюк, С.О. Коваленко).

Кершковський Роман Юрійович, курсант групи ІКМ-03-16 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри бухгалтерського обліку і аудиту ННІПФКМ ХНУВС, канд. наук з держ. управл. Кіданова Н.Б.

У ТІНІ «ПРОЗОРОГО» КОРДОНУ

Незаконне звільнення товарів від митного оформлення, ввезення на митну територію України під виглядом транзиту, переміщення через митний кордон поза пунктами пропуску, недекларування та приховування від митного контролю поданням документів, які містять неправдиві відомості щодо вартості товару, його кількості, країни походження, відправника тощо – це лише деякі ланки налагодженого механізму контрабанди. Попри комплекс заходів, здійснених органами виконавчої влади, вона продовжує поширюватись.

Найбільшою є питома вага контрабандної продукції на ринку автомобілів, аудіо-, відео-, комп'ютерної та побутової техніки, виробів легкої промисловості, продуктів харчування (насамперед овочів, фруктів, цукру та м'ясної продукції), тютюну, алкогольних напоїв, нафтопродуктів, ювелірних виробів.

Протиправній діяльності «сприяють» високі ставки ввізного мита, акцизних зборів та податку на додану вартість. Відраховування, що перевищують 10-15 відсотків митної вартості, роблять імпорт неефективним і в разі попиту на цю продукцію провокують суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності до пошуку «обхідних» схем ввезення. Така продукція на національному ринку є конкурентоспроможнішою, ніж її вітчизняний аналог. Зниження ставок ввізного мита, акцизного збору та податку на додану вартість відновить рівновагу на ринку, усуне передумови для нелегального імпорту та переорієнтує товаропотоки в легальний обіг.

Основною проблемою, що сприяє контрабандним проявам, залишається «прозорість» кордону з Молдовою та Придністров'ям. Товари дрібними партіями переміщуються через кордон, де накопичуються в найближчих населених пунктах, завантажуються на автотранспорт партіями по 10-15 т для транспортування на ринки Одеської області та інших регіонів України.

Для перекриття українсько-молдовського кордону нині в прикордонних районах області працюють 8 селищних відділень міліції, 19 пересувних мобільних груп. Працівники УДАІ та прикордонних райвідділів ГУМВС спільно з іншими службами перекривають найімовірний шлях, привабливий для переміщення контрабандних вантажів. Для виконання вказівок та доручень Президента і Кабінету Міністрів України щодо кардинального посилення боротьби зі злочинністю (насамперед з контрабандними проявами) в межах проведення урядової програми «Контрабанді - СТОП» органи й підрозділи внутрішніх справ Одеської області у взаємодії з іншими правоохоронними та органами контролю регіону у першому півріччі 2007 р. вжили комплекс організаційних та практичних заходів.

У Одеському та Іллічівському морських торговельних портах, що відзна­чаються найбільшим вантажообігом, працівники правоохоронних органів постійно проводять спільні з митними та прикордонними органами перевірки вантажів, що надходять на митну територію України, та відпрацювання прикордонних районів.

Викрито 64 факти контрабандного ввезення в Україну товарів на за­гальну суму понад 6,2 млн. грн. За матеріалами працівників ГУМВС порушено 11 кримінальних справ щодо 15 злочинів, пов'язаних із незаконним переміщенням вантажів через державний кордон України, з них 5 за ознаками ст. 201 КК України.

Порушено 7 кримінальних справ стосовно працівників митниці, які вчинили 55 злочинів, зокрема 51 факт зловживання службовим становищем, 3 - службового підроблення, 1 - службової недбалості. Складено 3 адміністративних протоколи за вчинення корупційних діянь.

Внаслідок протиправних діянь, що ховаються в тіні «прозорого» кордону, Україна зазнала великих економічних та фінансових збитків, що тягнуть за собою нестабільність державної політики, розкрадання державного бюджету та відсутність сприятливих умов для розвитку економіки.

Коломієць Євген Андрійович, студент групи С-Фдрс-06-6 СФ ХНУВС

 Науковий керівник: професор кафедри соціально-економічних дисциплін СФ ХНУВС Пушкаренко П.І.

ПРО ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ОБСЯГІВ ТІНЬОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Особливістю економічного підходу до визначення впливу тіньової економіки на ефективність економічної політики, розподіл та використання ресурсів є розробка надійних методів оцінки її обсягів. Складність і важливість цієї проблеми стимулюють розвиток міждисциплінарного підходу до її дослідження. З огляду на це розрізняють обліково-статистичний, формально-правовий, кримінологічний і комплексний підходи щодо віднесення тих чи інших видів діяльності до розряду «тіньових». За обліково-статистичного підходу основним критерієм виокремлення тіньових економічних відносин є їх неврахованість та відсутність фіксації офіційною статистикою. Найбільш послідовно використовується такий підхід на основі методології системи національних рахунків (СНР) ООН.

За формально-правовим методом ключовим критерієм тіньових економічних явищ виступає відношення до нормативної системи регулювання: ухилення від офіційної державної реєстрації, державного контролю, протиправний характер діяльності. Д. Макаров, Л. Коcсалс основною характерною рисою тіньової економічної діяльності вважають її неконтрольований характер. В. Ісправніков для віднесення економічних явищ до тіньового сектору використовує критерій протиправної діяльності й ухилення від офіційної реєстрації.

У рамках кримінологічного підходу у якості ключового використовується критерій суспільної шкідливості (небезпеки) економічної діяльності. К. Улибін для визначення тіньових економічних відносин використовує критерій деструктивності – нанесення шкоди суспільству та присвоєння нетрудових доходів.

«Кримінологічний» погляд на тіньову економіку відтворено також у понятті економічна злочинність, до якої відносять:

1) діяльність на «чорних» ринках як форму злочинного підприємництва з продажу заборонених та дефіцитних товарів, робіт, послуг. Сюди відносять наркобізнес, проституцію, гемблінг (ігровий бізнес), контрабанду тощо;

2) рекет як форму організованого злочинного підприємництва, що базується на залякуванні, вимаганні та кримінальній монополії;

3) монополію кримінального «чорного» ринку;

4) використання послуг організованої злочинності при створенні картелів у легальній економіці через «таємну домовленість»;

5) обман покупців, постачальників, податківців в організованій злочинності.

П.І. Пушкаренко, В.В. Степаненко вважають найбільш достовірним комплексний структурний метод розрахунку всіх основних сегментних джерел доходів тіньової економіки.

Швидке та недостатньо кероване реформування економіки нашої країни призводить до низки негативних наслідків, зокрема, до зростання обсягів тіньового сектору, що зумовлює необхідність дослідження теоретичних обґрунтувань цього явища, ретроспективного аналізу його динаміки. На цьому етапі нелегальна економічна діяльність обмежується винятково ухиленням від сплати податків, контрабандою та піратством. З розвитком світового господарства та прискоренням процесу глобалізації з’являються нові напрями та способи здійснення господарської діяльності поза межами легальної економіки такі як: легальний»світлий», напівлегальний»темний», неофіційний»сірий»та підпільний»чорний» ринок.

Кривенко Сергій Петрович, студент групи ОАдср-04-2 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри бухгалтерського обліку і аудиту ННІПФКМ ХНУВС, канд.екон.наук, ст. науковий співробітник Янова І.П.

АУДИТ ОБЛІКУ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ ТА

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПРАВОПОРУШЕНЬ

Аудит обліку нематеріальних активів – це встановлення відповідності застосовуваної підприємством методики обліку нематеріальних активів вимогам нормативних актів, що регулюють формування собівартості продукції (робіт, послуг) і фінансових результатів, а також вимогам відповідних стандартів і положенням, що встановлюють правила їхнього обліку.

Аудитор вивчає склад і структуру нематеріальних активів за даними первинних документів і облікових регістрів, підтверджує право власності на об'єкти нематеріальних активів, встановлює правильність відображення в обліку операцій з нематеріальними активами, підтверджує вірогідність нарахування й відображення в обліку амортизації по нематеріальних активах, оцінює якість інвентаризації.

Під час проведення документальних перевірок правильності ведення бухгалтерського обліку і звітності аудитор виявляє факти помилок бухгалтерського обліку і неправильного складання форм звітності. Основною причиною таких помилок виступають навмисні і ненавмисні дії посадових осіб, які займаються підготовкою даних про діяльність підприємства.

Типовими порушеннями в обліку нематеріальних активів виступають також помилки при відображенні кореспонденції рахунків. Аудит правильності відображення кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку може бути проведена по даним головної книги, журналів-ордерів, відомостей. Виявлені аудитором порушення і помилки під час перевірки нематеріальних активів можна звести до наступних груп:

Порушення: несвоєчасне відображення в облікових регістрах надходження нематеріальних активів; неправильно визначена первісна вартість придбаного нематеріального активу; у вартість придбаного нематеріального активу включена сума процентів за кредит; недотримання порядку обліку нематеріальних активів у розрізі груп; неправильно виконана переоцінка нематеріальних активів; недотримання порядку визначення і нарахування сум амортизаційних відрахувань; неправильне визначення строку корисного використання нематеріальних активів; недотримання збільшення і зменшення балансової вартості груп нематеріальних активів; несвоєчасне списання нематеріальних активів з балансу; неправомірна передача в заставу нематеріальних активів;

2. Зловживання: приховування недостачі нематеріальних активів; незаконне списання і відображення в обліку вибуття нематеріальних активів; навмисне зменшення корисності нематеріальних активів; незаконне, навмисне віднесення окремих видів нематеріальних активів до інших груп; підроблення охоронних документів, які підтверджують права на нематеріальні активи; навмисне, незаконне використання прискорених норм амортизації; неправильне відображання фінансових результатів від вибуття нематеріальних активів;

У доповіді буде більш детально викладено методи і прийоми виявлення та попередження порушень в обліку нематеріальних активів.

Лаурінайтіс Еліна Сергіївна, студент групи ОАдср-04-2 ХНУВС

 Науковий керівник: доцент кафедри бухгалтерського обліку та аудиту ННІПФКМ ХНУВС, канд.екон.наук, ст. науковий співробітник Янова І.П.

ВИЯВЛЕННЯ ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОВЖИВАНЬ В ОБЛІКУ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ ПРИ ПРОВЕДЕННІ АУДИТУ

Як свідчить практика аудиту, найбільше розповсюдження зловживань в обліку заробітної плати трапляється під час и нарахування та проведення відповідних утримань. Тому одним з основних напрямів попередження зловживань в цій сфері є проведення аудиторської перевірки.

Аудит здійснюється аудиторами, аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення, та згідно Закону України «Про аудиторську діяльність».

При проведенні аудиту заробітної плати застосовуються такі методи та прийоми: перерахунок, оцінка фактичної наявності, зіставлення, нормативне підтвердження. Аудит заробітної плати відбувається переважно вибірковим способом. У тому випадку, коли виявлено порушення, аудит відбувається суцільним способом. За результатами перевірки складається аудиторський висновок, який являє собою офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), що містить висновок щодо достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

В процесі аудиту встановлюється: дотримання нормативно-правових актів під час нарахування оплати праці, утримань із неї і правильності ведення бухгалтерського обліку розрахунків з оплати праці; своєчасність і правильність нарахування і виплати заробітної плати згідно діючої системи оплати праці; правильність здійснення розрахунків з податковими органами та органами соціального страхування.

При проведенні аудиту можуть бути виявлені наступні зловживання в обліку заробітної плати, та її нарахуванні: неправильне та несвоєчасне створення первинних документів з нарахування та утримань з заробітної плати, недотримання відповідних законів та нормативних актів; невірне і незаконне нарахування працівникам заробітної плати, премій і доплат; при нарахуванні відпусткових, лікарняних та інших виплат неправильно розрахований середній заробіток.

Найпоширенішим зловживанням є невірне визначення бази оподаткування, невідповідність чинному законодавству ставок і пільг, за якими здійснюються утримання; видача депонованих сум підставним особам; порушення при виплаті заробітної плати, а саме: виплата іншим особам заробітної плати за особистими рахунками працівників, що на цей період знаходяться у відпустці; механічне збільшення підсумку сум нарахування і суми до видачі; затримування строків, виплати.

Особливу увагу аудитор надає випадкам свавілля роботодавців в додержанні тривалості робочого часу, відпочинку, ухилення від виплат і компенсацій за заподіяну шкоду від нещасних випадків.

У науковій доповіді будуть розглянуті і інші напрямки попередження зловживань та усунення передумов які їм сприяють.

Литвин Оксана Володимирівна, курсант групи ІКМ-04-16 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри бухгалтерського обліку та аудиту ННІПФКМ ХНУВС, канд.екон.наук, доцент Бєляєва Л.А.

ЕКОНОМІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ РІВНЯ МІНІМАЛЬНОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ РИНКОВИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

Одним із регуляторів ринку праці та зайнятості населення є заробітна плата. З розвитком ринкових відносин в Україні посилюється роль оплати праці як мотиваційної складової продуктивної зайнятості. Рівень заробітної плати, її структура, динаміка, висока частка в сукупних доходах – показники які істотно впливають як на економічну політику підприємства, так і на економіку країни загалом.

Серед низки чинників, що визначають механізм взаємозв’язку заробітної плати і зайнятості, є методи регулювання рівня мінімальної заробітної плати (МЗП).

Для України регулювання соціального й економічного обґрунтованого рівня МЗП має особливе значення через низку таких причин: законодавчо встановлений розмір МЗП передбачає його розповсюдження на все зайняте населення; підвищення розміру МЗП в Україні вимагає відповідної зміни тарифних ставок, посадових окладів працюючих в усіх сферах економічної діяльності, що впливає на загальний рівень середньомісячної заробітної плати та вартість робочої сили; наявність великої частини зайнятих ручною некваліфікованою працею в окремих випадках економічної діяльності, зростання МЗП може вплинути на політику роботодавців щодо цієї категорії найманої робочої сили.

Уведення обґрунтованого розміру МЗП є одним з інструментів державного регулювання динаміки загальної заробітної плати, попиту і пропозиції робочої сили і сприяє зростанню попиту споживачів, мотивації до праці, зниженню надмірної диференціації доходів, легалізації тіньових доходів. Разом з тим підвищення МЗП може супроводжуватися побічними ефектами: зростанням безробіття, інфляції через підвищення сукупного попиту.

Серед основних чинників, на які справляє найбільший вплив зміна рівня МЗП, можна назвати такі: рівень середньомісячної заробітної плати; диференціація заробітної плати; зайнятість населення.

Ураховуючи, що застосування МЗП для широкого кола працівників, як правило, має масштабні економічні наслідки, прийняття рішення з цього питання передбачає не тільки участі представників найманих працівників і робітників, але в обов’язковому порядку й урядових структур.

Підвищення МЗП на рівні окремих підприємств призводить до збільшення зайнятості, за умов одночасного зростання продуктивність за рахунок удосконалення управління й організації виробництва, підвищення зацікавленості працівників у збереженні місця роботи.

Реальною протидією негативним наслідкам значного підвищення рівня МЗП є урядова політика – як короткострокова, так і довгострокова – щодо стримування інфляції, цін, тарифів на продукцію, що ввозиться в країну, захисту вітчизняного виробника.

Заробітна плата на сучасному етапі залишається для населення нашої країни головним джерелом доходів та підтримки життєвого рівня, адже оплата праці в сукупності доходів займає провідне місці і має питому вагу в середньому 55-60\%. В таких умовах при встановленні рівня мінімальної заробітної плати необхідно орієнтуватися на мінімальний споживчий бюджет. Крім того, розмір мінімальної заробітної плати має поступово підвищуватися до рівня прожиткового мінімуму з урахуванням економічних показників розвитку національної економіки, покладених чинним законодавством в основу формування мінімальної заробітної плати.