Розвиток кредитних вІдносин в украЇнІ

На сучасному етапі у фінансовій системі України кредит відіграє важливу роль в регулюванні ринкової економіки. За допомогою цього інституту держава здійснює мобілізацію та перерозподіл тимчасово вільних коштів і контроль за їх цільовим використанням.

Кредит сприяє зростанню економіки, забезпечує перелив капіталу, стимулює грошовий обіг. Проведення відповідної грошово-кредитної політики є необхідним фактором успішного функціонування всього ринкового механізму: зменшення циклічних коливань і стабілізації на прийнятному рівні основних економічних індикаторів, передусім рівня цін.

Кредит можна розглядати у вузькому та широкому розуміннях. У вузькому – це операції з розміщення банком коштів на підставі кредитного договору. У широкому розумінні до кредиту включають також операції банків, які, хоча і здійснюються на підставі договорів іншого виду (лізинг, факторинг), але мають кредитний характер. В Україні в останні роки помітилася тенденція до збільшення обсягу кредитних зобов’язань і розвитку кредитних відносин (як у галузі споживчого кредитування, так і іпотечного). Потреба в кредитуванні як фізичних так і юридичних осіб, постійно зростає, однак його розвиток гальмується певними чинниками, серед яких і висока процентна ставка за користування кредитними ресурсами (від 10\% до 45\% на кредити незабезпечені заставою). Висока процентна ставка за користування кредитом зумовлена декількома причинами. По-перше, відповідно до ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним за депозитами. По-друге, рівень процентної ставки залежить і від таких факторів, як облікова ставка НБУ; рівень інфляції; строк позички; ризик; розмір позички; попит на банківські позички; якість застави; зміст заходів, що кредитуються; витрати на оформлення позички і контроль; ставка банку – конкуренту; характер взаємин між банком і клієнтом; норма прибутку від інших активних операцій.

Розвиток акціонерних товариств стимулює розширення кредитних операцій з цінними паперами, кредитування під заставу цінних паперів, зростає роль кредиту як провідного джерела інвестицій, прискорення руху й оновлення суспільного капіталу. В кінцевому рахунку за допомогою зниження норми позичкового процента можна відповідно розширити інвестиції, стимулювати зростання виробництва і споживчого попиту, a відтак – зменшити безробіття.

Впровадження факторингу в кредитно-фінансову сферу України стимулює обіг грошей і товарів, знижує ризик неплатежів й інші економічні та фінансові ризики підприємств. В економіці України роль відновлювальних форм кредиту швидко зростає. Розширюються сфера застосування кредитних відносин, формується необхідна інфраструктура кредитного ринку, вдосконалюється методи кредитування й управління кредитними процесами.

Те, як буде розвиватися кредитний ринок в Україні на протязі найближчих років багато в чому залежить від створення конкурентного середовища на кредитному ринку, зокрема, стратегії діяльності закордонних банків та фінансових груп, які входять на національний ринок Розвиток українського ринку банківських кредитів буде залежати також і від того, коли на повну силу запрацюють страхові та пенсійні програми – традиційні постачальники дешевих ресурсів на кредитний ринок.

Римаренко Людмила Вікторівна, курсант групи ІКМ-07-15 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри економічної теорії ННІПФКМ ХНУВС, канд.екон.наук Куштим В.В.

ПРИХОВАНЕ БЕЗРОБІТТЯ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ В УКРАЇНІ

Рівень безробіття є важливим макроекономічним параметром, за яким оцінюється ефективність проведення економічної політики держави в цілому.

Під безробіттям зазвичай розуміють відсутність роботи і законних джерел доходу по незалежним від працівника причинам. За даними Міжнародної організації праці, безробітними вважаються особи віком 15-17 років (зареєстровані і незареєстровані в державній службі зайнятості).

В цілому, можна виділити наступні причини безробіття: дефіцит сукупного попиту; зростання органічної побудови капіталу; надлишок народонаселення.

Однією із форм безробіття - є приховане безробіття. Якщо в ХХ ст. К. Маркс і В.І. Ленін пов`язували приховане безробіття з аграрним перенаселенням, то сьогодні воно поразило міське населення. За даними в 1999 році в промисловості знаходились в вимушених відпустках 37,4\%, а в 2001 році -16,4\%, і працювали за розпорядком неповного робочого дня (тижня) відповідно 26,2\% і 22,0\%. Це є «видима частина айсберга» прихованого безробіття. Невидиму її частину складає зайва численність робочої сили, що проявляє себе в низькому виробництві праці, не повному використанні трудового потенціалу.

На підприємствах існує внутрішньозаводське безробіття - різновид прихованої її форми. В той же час підвищений попит на трудові ресурси від усіх підприємствах, установах і організаціях створює дефіцит робочої сили у всьому народному господарстві.

У 1988 році величина прихованого безробіття в радянській економіці складала за деякими оцінками 10 мільйонів чоловік, по іншим 20 \% працівників підприємств, а в Польщі (1987) досягла 25\%. Безробіття ставало помітним явищем в економічному житті, особливо в Середньоазіатській республіці, на Закавказзі, в Західній Україні - де завжди існували мільйони безробітних.

Як висновок, виділимо такі причинами прихованого безробіття: дешева робоча сила - зарплата у нас складає 3-5\% світової ціни праці, тому адміністрація підприємств може дозволити собі утримувати зайві штати; прагнення заводу (фірми) зберегти кадри працівників, особливо кваліфікованих; уникнення соціальних конфліктів; відсутність механізму банкрутства не розвинених фірм; фінансова вигода.

Ми вважаємо, що головною умовою вирішення проблеми безробіття є забезпечення стабільного і ефективного економічного росту держави.

Романова Каріна Анатоліївна, курсант групи ІКМ-06-15 ХНУВС

Науковий керівник: завідувач кафедри економічної теорії ННІПФКМ ХНУВС, докт.екон.наук, професор Носова О.В.

ДОЛАРИЗАЦІЯ: ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ ДЛЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Доларизація представляє собою економічне явище широкого використання іноземної валюти в країні. Воно відображає процес заміщення національної грошової одиниці внаслідок незалежного виконання нею функції грошей. Метою статті є аналіз рівня доларизації національної економіки, вивчення основних її причин та наслідків, напрямків зниження.

Доларизація – це економічне явище, суть якого полягає у витісненні національної грошової одиниці стабільнішою іноземною валютою. Термін «доларизація» походить від назви грошової одиниці США – долара, проте конвертованою валютою може бути й інша валюта.

Виділяють такі її види: 1. «офіційна» (повна) існує в країнах, де іноземна валюта слугує офіціальною внутрішньою грошовою одиницею, і виникає в процесі розширення офіційної зони однієї з конвертованих валют. Країни, в яких долар офіційна валюта: Панама – з 1904р., Еквадор – з 2000 р., Маршаллові острови – з 1944 р. та ін.; 2. «напівофіційна» існує в напівофіційно доларизованих країнах, де іноземна валюта використовується на рівні з національною. Наприклад, у Таджикистані – російський та таджицький рублі, Гаїті – гаїтянський гурд і долар, та ін. Країни з бівалютними системами мають змогу проводити внутрішньою монетарною владою національну грошово-кредитну політику; 3. «неофіційна» існує в країнах, де іноземна валюта не є легальним платіжним засобом, проте становить питому вагу в грошовій масі, що перебуває в обігу цієї країни. Внутрішня валюта використовується для здійснення офіційних угод і платежів, тоді як іноземна валюта виконує важливу роль у проведенні великих операцій та заощаджень. Саме неофіційне доларизація набуває значного поширення в економіці України. Тому гривня частково витісняється з внутрішнього ринку, а у виконанні функції грошей (міра вартості, засоби обігу, платежу, накопичення та світові гроші) поряд з національною йде й доларі рідше, проте з тенденцією зростання євро.

Сучасні прояви доларизації в Україні: 1) доларизація активів та пасивів фінансово-кредитних установ; 2) збереження іноземної готівки поза межами банківської системи; 3) відкриття іноземних депозитів, а також придбання іноземних цінних паперів та інших негрошових активів за кордоном. Кількісно визначити рівень доларизації за останніми двома формами прояву важко через її тіньовий характер. Україна належить до країн із «помірною» доларизацією. У 2001- 2002 рр. обсяги депозитів іноземній валюті у структурі грошової маси не перевищували 19\%, то впродовж 2003-2005 рр. – 20\%, на кінець 2006 р. – 27\%.

Враховуючи національні особливості вітчизняної економіки, важливими напрямками розв’язання проблеми доларизації в Україні, на нашу, думку можуть бути: 1. удосконалення державної економічної політики, яка має ґрунтуватись на макроекономічній збалансованості, узгодженні монетарної та бюджетної політики, зниження та утримання низьких темпів інфляції, зменшення рівня бюджетного дефіциту тощо; 2. зниження дефіциту платіжного балансу шляхом розробки та реалізації ефективної стратегії розвитку, орієнтованої на диверсифікований експорт сільське господарство та промислової продукції з високим ступенем обробки; 3. стимулювання розвитку фінансових ринків та підвищення ефективності внутрішньої платіжної системи; 4. розширення меж коридору валютного курсу гривні щодо долара з подальшою середньостроковою перспективою переходу до режиму плаваючого курсоутворення; 5. запровадження відповідних норм пруденційного нагляду, які сприяли би підвищення відповідальності банків за взяті на себе ризики, усуненню наявних строкових і валютних дисбалансів у банківській системі.

Комплексне застосування зазначених заходів дасть змогу знизити рівень доларизації в Україні, мінімізувати можливі негативні наслідки процесів фінансової лібералізації та забезпечити добровільне надання переваги суб’єктами економіки національній валюті.

Селюков Вадим Сергійович курсант групи ІСД-06-1 ХНУВС Науковий керівник: професор кафедри економічної теорії ННІПФКМ ХНУВС, канд.екон.наук, професор Петрова К.Я.

УДОСКОНАЛЕННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

У більшості країн світу ефективним знаряддям державної політики є податки. Податкова система - одна з стрижневих основ економічної системи. Поняття податок першим розкрив А. Сміт у роботі «Про багатство народів»(1770 р.).За його словами «податок – це тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає його розмір і порядок сплати».

Держава мусить мати бюджет зі стабільними джерелами надходжень, роль яких виконують, у першу чергу податки. Сутність податків, мета і функції їх визначаються економічним і політичним ладом суспільства, природою і завданнями держави. Податкова політика являє собою діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головним критерієм податкової політики є економічна ефективність та соціальна справедливість. Історичний досвід різних країн показує, що економічному зростанню сприяє така податкова система, яка забезпечує доходи держави, але, по можливості, менше зачіпає ринковий механізм. Основним завданням держави у сфері стягнення податків має бути вдосконалення механізму оподаткування, порядку стягнення податків та вдосконалення законодавчої бази податкової системи.

Реформування податкової системи необхідно проводити шляхом послаблення податкового тиску щодо тих, хто платить податки і інвестує кошти у виробництво. Для цього необхідно, насамперед, знизити кількість податків, тому що наше податкове законодавство цим переобтяжене. З другого боку - необхідно полегшити податковий тиск. З огляду на недоліки української податкової системи, основне зусилля треба сконцентрувати на швидкому реформуванні та раціоналізації податкової системи. Крім того, варто використовувати момент економічного підйому, оскільки економічне зростання може полегшити податковий тягар без зменшення бюджетних надходжень. Необхідно створити нейтральну, стабільну і постійну податкову систему, із широкою базою оподаткування, що буде сприяти стабільному економічному зростанню і розвитку економічної та інвестиційної діяльності як внутрішньої, так і зовнішньої.

Одним з пріоритетних напрямків подальшого реформування податкової системи України є зниження рівнів оподаткування доходів від капіталу. В цьому контексті актуальною залишається проблема перекладання податкового навантаження з капіталу на інші фактори виробництва – працю ті природні ресурси. Посилення податкового навантаження на природні ресурси має компенсувати втрати бюджету від зниження рівня оподаткування доходів від праці та доходів від капіталу. Як вважають багато вчених, податки на землю та інші природні ресурси є найбільш нейтральними, оскільки не викривляють поведінку економічних суб’єктів. Тому природна рента, на мою думку, це потенційне джерело забезпечення доходів бюджету України.

Податкова реформа має спрямовуватися на створення привабливої та стабільної у довгостроковій перспективі податкової системи. Тобто, вдосконалення системи оподаткування повинне здійснюватися виходячи із стратегічних цілей нашої держави – побудови конкурентоспроможної соціально орієнтованої ринкової економіки та інтеграції у європейське співтовариство.

Сіліна Наталя Сергіївна, курсант групи ІКМ-07-15 ХНУВС Науковий керівник: доцент кафедри економічної теорії ННІПФКМ ХНУВС, канд.екон.наук Куштим В.В.

МАКРОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Завдання макроекономіки як науки полягає в тому, щоб дослідити механізм функціонування національної економіки для підвищення дієвості макроекономічної політики, яка регулюється державою. Найважливішим економічним засобом у структурі державного регулювання є бюджетні інструменти. Адже через державний бюджет і позабюджетні фонди перерозподіляється значна частина валового внутрішнього продукту (ВВП) країни.

Бюджетна політика держави повинна будуватися на сполученні ринкового і державного механізмів регулювання економіки, забезпеченні збалансування бюджету, щоб не тільки покрити видатки доходами, але й утворити залишок коштів, скоротити державний і зовнішній борги.

В Україні дані принципи державної політики мають свою специфіку, пов’язану з особливостями розвитку економіки, зокрема, подоланням тривалої руйнівної економічної кризи, що сягає корінням у часи радянської системи. За роки кризи (1990-1999) обсяг ВВП скоротився на 59,2\%, промислової продукції - на 48,9, сільськогосподарської - на 51,5\%. Реальна заробітна плата зменшилася в 3,82 рази. Найвідчутніші втрати припали на стартовий етап перехідного періоду -1991-1994 рр. За цей час обсяг ВВП зменшився на 45,6\%, промислового виробництва-на 40,4\%, сільсько-господарського-на 32,5\%. Були повністю розбалансовані грошова та фінансова системи.

На нашу думку, щоб зробити бюджет позитивним, потрібно підвищити як його доходи, так і скоротити його витрати за рахунок асигнувань нерентабельних підприємств, інших мір режиму економії. Також за цей час зростає роль держави в регулюванні зовнішньоекономічних зв’язків у міру інтернаціоналізації виробництва і міжнародної економічної та технологічної інтеграції, розвитку світового ринку, загострення глобальних проблем. Велике значення при проведенні політики державного протекціонізму має надаватися специфіці галузі, особливо сільського господарства. Ми вважаємо, що Україна має значні можливості для розвитку агропромислового комплексу у високоефективний, експортоспроможний сектор економіки. Вона займає шосте місце на світовому ринку по експорту зерна, має майже третину запасів чорнозему та 27\% орної землі в Європі.

З вищевказаного можна зробити висновок, що у своїй зовнішньоекономічній діяльності держава не тільки повинна захищати вітчизняних сільських виробників, але й орієнтувати їх не на імпорт продовольства й інших продуктів, а на розвиток національного АПК, забезпечення продовольчої безпеки країни, застосування дозволених нормами механізмів захисту національного аграрного ринку.

Скляр Олександр Сергійович, курсант групи ІСД-06-7 ХНУВС Науковий керівник: викладач кафедри економічної теорії

ННІПФКМ ХНУВС Єфіменко І.А.

ВПЛИВ ТІНЬОВОЇ ЕКОНОМІКИ НА СИСТЕМУ ОБОРОТУ ВВП

Однією із ключових проблем розвитку економіки України є гармонізація в обороті валового внутрішнього продукту (ВВП). Це проводиться з метою створення збалансованої моделі економічного розвитку. Нажаль на систему ВВП впливає сектор тіньової економіки, який в сучасній економічній системі посідає невід’ємну частину суспільного виробництва 35\% за офіційними даними і 48\% за неофіційними.

Звернувшись до історії помітно, що причинами розвитку тіньової економіки в Україні є: гіперінфляція 1993-1994 рр. (яка з’їла нагромаджені за попередні роки національні заощадження, зокрема заощадження населення), посилення податкового тиску та можливість отримання корпоративними секторами інфляційного, девальваційного та просто тіньового доходу.

Значні інфляційні та девальваційні доходи було виведено з легального обороту та перетворено в тіньовий капітал. При цьому тіньова економіка, розширення якої розпочалося саме в ці роки, стала, з одного боку, компенсуючим чинником втрат населенням поточних доходів, з другого – чинником затухання інвестиційної діяльності, оскільки тіньові заощадження лише частково залишалися у внутрішньому обороті держави, більшою часткою вони покидали країну і фінансували виробництво.

Цікавою закономірністю «виникнення» тіньових капіталів для української економіки є те, що частина їх має своє походження тіньове виробництво. Так, якщо в легальній економіці весь ВВП, як доход має своїм джерелом виробництво, тобто він є ВВП виробленим. А в тіньовій економіці лише частина первинних доходів отримується за рахунок доходів тіньового виробництва товарів та послуг кримінального, підпільного чи прихованого поряд з легальним виробництвом.

Значна частина тіньових доходів, яка фактично переходить у власність окремих фізичних осіб, має своїм джерелом цілком легальне виробництво. При цьому тіньові доходи формуються за рахунок віртуальних витрат, які відносяться до проміжного споживання в офіційному виробництві. Відомо багато схем перетворення віртуальних виробничих витрат у цілком реальні тіньові доходи (наприклад, за допомогою конвертаційних центрів, страхування фінансових ризиків тощо), але не дивлячись на заходи державних податківців, вони продовжують мати місце.

На відміну від офіційної економіки тіньові доходи розподіляються без участі державного сектора, а саме – між домашніми господарствами, які одержують тіньову заробітну плату та змішані доходи і корпоративними секторами економіки, які одержують тіньовий валовий прибуток. Так чи інакше оборот тіньового ВВП на стадії розподілу, перерозподілу та використання їх на споживання та заощадження відрізняється від офіційного ВВП. Але, на жаль, заощадження за рахунок тіньових доходів по-перше, дуже диференційовані та акумулюються у невеликої частки населення, по-друге, переважно вивозяться за кордон і не беруть участі у відтворенні ВВП.

Тобто система тіньового обороту ВВП працює головним чином на відтік капіталу і лише мала частка національного капіталу залишається або повертається для інвестування вітчизняного виробництва іноді у вигляді прямих іноземних інвестицій чи в іншій формі, що є по суті відмиванням тіньового капіталу.

Таким чином, чим довше продовжуватиметься процес перерозподілення доходів з офіційної економіки в тіньову, тим важче відновити ефективні макроструктурні процеси, забезпечити сталий розвиток економіки та зростання доходів у широких верств населення. Лише кардинальні зміни в економічному середовищі разом із посиленням контролю за правовим забезпеченням унеможливлення ухилення від податків може вплинути на легалізацію тіньового виробництва та зменшення тіньового сегмента ВВП, що в свою чергу гармонізує економіку в Україні.

Славетна Тамара Володимирівна, курсант групи ІКМ-07-15 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри економічної теорії ННІПФКМ ХНУВС, канд.екон.наук Куштим В.В.

ШЛЯХИ ДОСЯГНЕННЯ АНТИІНФЛЯЦІЙНОГО КОНСЕНСУСУ

Процес розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки у 90-х роках викликав загострення багатьох соціально – економічних проблем. Практично всі галузі економіки охопила гостра криза. У її розвитку не останню роль відіграла інфляція. Сьогодні для українського суспільства вона є однією з найбільших проблем.

Глибинними причинами інфляції в Україні є унікальна диспропорційність національної економіки. Посилення інфляції зумовлене проблемами у сфері власності, в системі управління, в господарському механізмі, в стані аграрного сектора економіки, в банківській та кредитній системах, дефіцитом державного бюджету і політичним та соціальними чинниками.

Незважаючи на всі спроби адміністративного регулювання цін збоку уряду в Україні зберігається тенденція до прискорення інфляції. Суттєвий вплив на зростання цін має збільшення доходів населення, які стимулюють попит та збільшують собівартість продукції. Додатковим фактором, який впливає на інфляційні процеси став тривалий період політичної невизначеності в країні.

На нашу думку, для стримування інфляції та стимулювання економічного зростання необхідно застосовувати такі антиінфляційні заходи зі сторони уряду: постійно блокувати нарощування інфляційних очікувань; всебічно сприяти досягненню запланованої інфляційної мети; важливо, щоб інфляція не перевищила минулорічної; блокувати нарощування інфляційних очікувань; триматися тактики антиінфляційного курсоутворення; за необхідності здійснювати більш жорстку процентну політику; використовувати інтервенцію для нівелювання секторальних цінових шоків; уникати різких коливань середньомісячних витрат бюджету у зв’язку з його корекцією тощо.

Показники рівня інфляції передбачити практично неможливо. Темпи росту інфляції в 1992р. становили 3000\%, у 1993 – понад 10 000\%, у 1994 – 850\%, 1995 - 280\%. У наступні роки вони значно знизились: у 2000 р. становили 28,5\%, у 2001 – 6,1, 2004 – 12,4.

Отже, для подолання інфляції потрібно визначити найважливіші шляхи боротьби з нею. На нашу думку, основними є такі: потрібно намагатися утримувати темпи росту ВВП на рівні 6 – 7\%; Нацбанк за певних обставин, пов’язаних з істотним прискоренням інфляції, повинен пришвидшити перехід від нейтральних до позитивних процентних ставок; не завадило б збільшити імпорт антиінфляційного спрямування; необхідно не послаблювати і не відкладати виконання вимог щодо капіталізації і підвищення рівня адекватності для комерційних банків; уряд має сприяти більш інтенсивному розвитку фондового ринку, щоб прискорити його капіталізацію як мінімум на рівні 40\% і т. д.

Ми вважаємо, якщо поступово вводити в дію зазначені вище та інші заходи, то можна досягти відмітки мінімуму рівня інфляції в Україні.

Солодуха Олександр Іванович, курсант групи ІКМ-07-16 ХНУВС

 Науковий керівник: доцент кафедри економічної теорії ННІПФКМ ХНУВС, канд.екон.наук Куштим В.В.

БЕЗРОБІТТЯ: СУТЬ, ПРИЧИНИ

Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці. Безробіття в ринковій економіці - це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.

Безробіття уперше виникло у Великобританії на початку ХІХ ст. Проте до кінця століття воно не мало масового характеру, зростало лише в період економічних криз. Так, у США в 1920-1929 рр. середня кількість безробітних становила 2,2 млн. чол., а в 30-х - близько 20 \% осіб найманої праці.

Безробітними за класифікацією Міжнародної організації праці є особи, зареєстровані на біржі праці, які активно шукають роботу. Тимчасово звільнені й ті, хто має намір приступити до роботи протягом 30 днів, вважаються безробітними, якщо вони і не виконують другої вимоги щодо активних пошуків роботи. До незайнятого належить те населення, яке відмовляється від пропонованої йому роботи. Сукупність зайнятого і безробітного населення називається самодіяльним населенням.

Хоч як бездоганно працювали б ринкові механізми, вони не можуть, проте, забезпечити повної зайнятості навіть за наявності вільних робочих місць. Безробіття є центральною проблемою сучасного суспільства та невід'ємним атрибутом ринкової економіки.

Безробіття зумовлене комплексом причин: структурними змінами в економіці; нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах; постійним прогресом техніки, особливо його революційної форми - НТР; пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота; диспропорційністю розвитку економіки; обмеженістю попиту на товари і послуги тощо.

У середині 50-х рр. виникла технологічна теорія безробіття, згідно з якою його причиною є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям на думку її авторів слід через обмеження технологічного прогресу, його сповільнення. Згідно з кейнсіанською теорією причиною безробіття є недостатній сукупний попит на товари. Держава, підвищуючи доходи, або знижуючи податки, може збільшити в економіці суспільний попит, що зумовить зростання попиту на робочу силу, а це, в свою чергу, знизить рівень безробіття. По класичній теорії причиною безробіття є надто висока заробітна плата, а в умовах вільного ринку такий стан довго зберігатися не може. Дійовим заходом проти безробіття вважається зниження заробітної плати до рівня економічної рівноваги.

Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітних. Загроза безробіття в умовах України пов’язана не з кризою надвиробництва, вичерпанням місткості ринку, як у західному світі, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто з глибокими деформаціями, що мали місце в попередній економічній системі та наступною економічною політикою.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з другого - великим суспільним лихом. Оскільки єдиних «ліків від безробіття» бути не може, то для вирішення цієї проблеми доводиться використовувати різні методи, заходи як на рівні держави, так і на рівні підприємств.

Соснова Валентина Вікторівна, курсант групи ІКМ-07-15 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри економічної теорії ННІПФКМ ХНУВС, канд.екон.наук Куштим В.В.

Реформування ПЕНСІЙНого забезпечення в україні

Упродовж багатьох років в Україні існувала однорівнева система пенсійного забезпечення, яка певним чином узгоджувалася з командно – адміністративною економікою та функціонувала на засадах солідарності поколінь. З набуттям Україною незалежності постала необхідність у реформуванні такої системи пенсійного забезпечення, оскільки в умовах ринкової економіки вона виявилася економічно необґрунтованою, фінансово неспроможною, соціально несправедливою здебільшого для найбідніших верств населення.

Кінцевою метою реформування є побудова трирівневої системи пенсійного забезпечення, в якій третім виступатиме система добровільного недержавного пенсійного страхування.

Головними причинами незадовільного пенсійного забезпечення на сьогоднішній день є: неспроможність існуючої солідарної системи забезпечити гідний рівень життя пенсіонерів; суто демографічна – рівень старіння населення України є сьогодні найвищим у СНД; низький рівень заробітної плати.

Ми вважаємо, що в Україні основними цілями державного регулювання недержавних пенсійних фондів з метою стимулювання їх розвитку мають бути: забезпечення цілісності й безпеки недержавного пенсійного забезпечення; зростання доходів населення України; забезпечення поінформованості вкладних пенсійних фондів; максимізація інвестиційного доходу на кошти вкладників; мінімізація інвестиційного ризику; cтворення податкових пільг для вкладників недержавних пенсійних фондів.

Недержавна пенсійна система є безпечним, а у більшості випадків і пільговим, засобом забезпечення гідного рівня життя після виходу на пенсію. Інша не менш важлива функція недержавної пенсійної системи, полягає у тому, що являє собою джерело довготермінових інвестицій, необхідних для економічного розвитку країни.

Згідно з даними Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг станом на 01.10.2005 р. в Україні загальна сума активів, сформована пенсійними фондами, становила 33805,238 тис. грн., з яких 21091,937 тис. грн. – активи так званих нових пенсійних фондів, тобто створених після набрання чинності Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення». Порівняно з початком 2005 р. загальна сума «нових» недержавних пенсійних фондів зросла на 11572,018 тис. грн. або у 2,2 рази. Вже на кінець 2007 р. українські недержавні пенсійні фонди зможуть оперувати активами у розмірі близько 10 млрд. грн. До 2009 р. загальний обсяг пенсійних активів зможе перевищити 30 млрд. грн.

Виходячи з викладеного можна дійти таких висновків: для запровадження та належного функціонування накопичувальних рівнів пенсійної системи в Україні потрібно забезпечити формування і розвиток відповідної законодавчої та нормативно – правової бази; створити систему надійного інвестування пенсійних коштів; запровадити порядок складання звітності недержавними пенсійними фондами з метою забезпечення прозорості їхньої діяльності, а також роботи з громадськістю щодо надання інформації по реформування у сфері недержавного пенсійного забезпечення.

Станіславська Євгенія Володимирівна, курсант групи ІКМ-07-16 ХНУВС Науковий керівник: доцент кафедри економічної теорії ННІПФКМ ХНУВС, канд.екон.наук Куштим В.В.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ З ІНШИМИ ДЕРЖАВАМИ

Світова практика показує, що по податку на прибуток підприємств використовується велика кількість пільг в різних формах. Актуальною проблемою держави існувала і буде існувати ставки податків на прибуток підприємств. Тому ставка податку повинна поєднувати максимум вигоди для держави та підприємств. Це відбивається в першу чергу через законодавчу базу країни, яка встановлює та регулює податкову політику.

Податок на прибуток корпорацій у США є досить ліберальним. Як правило, до складу валових витрат дозволяється включати майже всі витрати, пов’язані з діяльністю компанії. Обмеження стосуються, в основному, надмірних представницьких витрат. Податок сплачується за такою схемою: ставка 15\% за перші $50 тис., 25\% - за наступні $25 тис., більше $75 тис. – базова ставка 34\%. Крім того, для доходів в межах $100 тис. -$335 тис. встановлюється додаткова ставка 5\%. Таке прогресивно-регресивне оподаткування забезпечує певний захист малого підприємництва і, в той же час, стимулює до зростання середній бізнес. Ставка податку на прибуток корпорації Німеччини – 45\% (до 1990 р. була – 56\%, а потім – 50\%). Основною пільгою є прискорена амортизація. Також з доходу сплачується промисловий податок, який зменшує оподатковуваний прибуток підприємств на 5\%. Окрім вертикального перерозподілу в Німеччині відбувається і горизонтальне вирівнювання. У Франції малим підприємствам, експортерам, банківській та фінансовій діяльності, підприємствам сільського господарства та державним установам надаються пільги з ПДВ.

У відповідності із Законом СРСР «Про податки з підприємств і організацій» об’єктом оподаткування визнавався балансовий прибуток. Максимальна ставка податку складала 35\%. При перевищенні рівня рентабельності вона могла дорівнювати і 80\%, і 90\%, що значно гальмувало розвиток підприємств. Однак вже з січня 1992 р. відповідно до Закону України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій» податок стягувався спочатку за ставкою 18\%, а потім – 22\%. Через значний дефіцит бюджету, податки встановлюються лише з фіскальних поглядів. Головним наслідком періоду 1994-1997 рр. є прийняття Закону «Про оподаткування прибутку підприємств». Нарешті об’єктом оподаткування став прибуток, що є більш обґрунтованим. Але після низки нових законів та змін до них ставка податку на прибуток підприємств встановилась у розмірі 30\%. Ще одна важлива зміна, яка вступила в дію з 1 січня 2004 р., - це зниження ставки податку на прибуток підприємств з 30\% до 25. Слід відзначити багато різноманітних стимулюючих заходів. Існують, як знижені (для підприємств агропромислового комплексу – 15\%), так і підвищені ставки податку (для посередницьких операцій – 45\%, для прибутків від проведення лотерей та ігорного бізнесу – 60\%), яких все одно недостатньо для повноцінного розвитку підприємств.

Формування податкової системи України відбувалось під значним впливом зарубіжних спеціалістів, що є причиною недосконалості податкової системи. Ще однією причиною є реформи, які були прийняті поспішно, були недостатньо обґрунтованими, непродуманими, непослідовними. До них відносять суто фіскальну спрямованість оподаткування доходів підприємств, що ігнорує регулюючу функцію податкової системи. Податкову систему України можна назвати регресивною. ЇЇ недосконала політика щодо податку на прибуток підприємств, в порівнянні з іншими країнами, підштовхує підприємців до злочинної діяльності, ухилення від сплати податків - до створення тіньової економіки, що у значній мірі відбивається у надходженнях податку до бюджету нашої держави.

Ходацька Оксана Анатоліївна, курсант групи ІСД-06-3 ХНУВС

Науковий керівник: професор кафедри економічної теорії ННІПФКМ ХНУВС, канд.екон.наук, професор Петрова К.Я

МОДЕЛІ ІПОТЕЧНОГО КРЕДИТУВАННЯ ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ В УКРАЇНІ

У результаті реалізації вартості товару грошові кошти розподіляються й перерозподіляються між учасниками виробництва здебільшого не відповідно до реальної потреби в них. При цьому в одних з них виникають тимчасово вільні кошти, в інших – вільні матеріальні ресурси, а в третіх – нагальна потреба в цих ресурсах за відсутності грошей для їх купівлі. Щоб штучно не стримувався процес виробництва чи споживання, функціонують економічні відносини кредиту.

Світова практика говорить про використання двох моделей іпотечного кредитування: дворівнева та однорівнева.

Дворівнева («американська») модель спирається на вторинний ринок заставних. Банк видає іпотечний кредит позичальнику в обмін на зобов’язання протягом визначеного терміну щомісяця переказувати в банк фіксовану суму. Це зобов’язання позичальника забезпечене заставою житла, що купується. Банк продає кредит одному з агентств іпотечного кредитування, передаючи й зобов’язання із забезпечення. Агентство негайно відшкодовує банку виплачені позичальнику кошти і натомість просить переказувати одержувані від нього щомісячні виплати, за винятком прибутку (маржі ) банку, в агентство.

Однорівнева («німецька») модель – це автономна збалансована модель іпотеки, що ґрунтується на ощадно-позичковому принципі функціонування за типом німецьких «приватних будощадкас». Тут вкладник має можливість накопичити протягом тривалого періоду необхідний внесок на купівлю квартири (наприклад 50\% від її вартості), а потім одержати іпотечний кредит на купівлю заздалегідь обраного житла. Будівельна ощадна каса як замкнена фінансова структура починає діяльність із формування статутного капіталу, який є підгрунттям її власного джерела коштів (включаючи квартирний фонд) для видачі кредитів. Усі наявні кошти каси (власні й залучені) використовуються тільки для статутної діяльності, тобто на фінансування будівництва житла та видачу іпотечних кредитів на купівлю побудованих квартир.

Аналізуючи світовий досвід іпотечного кредитування житлової сфери, можна дійти висновку, що в Україні можливе застосування тих моделей іпотечного кредитування, що поєднують у собі кращі елементи класичної американської іпотеки, німецької системи заощаджень, дореволюційних позиково-заощаджувальних кас і радянських житлово-будівельних кооперативів. Причому за різних економічних обставин можливі переваги одного напряму перед іншим. Особливості регіональної економіки та можливості залучення бюджетних ресурсів у регіонах породжують багатоманітність схем іпотечного житлового кредитування. Однак, як переконує досвід економічно розвинених країн, цей вид кредитування може існувати тільки за наявності взаємопов’язаних інфраструктур. Серед них – стабільно діючий вторинний ринок заставних зобов’язань, ринок нерухомості, ринок земельних ділянок під забудову установи, які забезпечують страхування операцій із власністю.

Незважаючи на те, що іпотечний кредит має величезний потенціал економічного розвитку, перетворення нерухомості на капітал, що працює і допомагає населенню одержати житло, а кредиторам – дохід, говорити про широкий розвиток іпотечного кредитування в країні поки що зарано.

Важливими умовами реалізації класичних моделей іпотечного кредитування є стабільність економіки, надійність та ефективність фінансово-кредитної системи, наявність розвиненого ринку цінних паперів, висока платоспроможність населення і найголовніше – активна участь держави як гаранта стабільності всієї системи відносин під час іпотечних операцій.

Чубенко Марія Вікторівна, студентка групи Псдср-06-02 ХНУВС

 Науковий керівник: професор кафедри економічної теорії ННІПФКМ ХНУВС, канд.екон.наук, професор Петрова К.Я.

ДО ПИТАННЯ «ТІНІЗАЦІЇ» ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Структуризація «тіньової» економіки є процесом перманентним та якісно різноманітним для всіх існуючих моделей суспільного розвитку. У широкому розумінні до складу «тіньової» економіки можуть бути віднесені всі види «неврахованої», «нерегламентованої», «прихованої» та «законспірованої» економічної діяльності незалежно від того, чи є вони протиправними, чи ні. У вузькому розумінні поняття «тіньова» економіка обмежується виключно тими видами економічної діяльності та відповідними відносинами, які за своїм змістом є або протиправними, або суспільне небезпечними, що на практиці не завжди співпадає.

Узагальнення практики господарювання в Україні виявляє, що головними причинами поширення тіньової економіки в Україні стали: перебільшення значущості приватизації для здійснення ринкових перетворень. Орієнтація на приватизацію як головний аргумент здійснення трансформаційних процесів призвела до перерозподілу загальнодержавної власності на користь обмеженого кола людей, що відбулася на основі штучного знецінення основних фондів і навмисного заниження вартості виробничого потенціалу; некомплексність реформування окремих секторів економіки, за якої створилися нерівні умови капіталотворення, посилився відтік капіталів з реального сектору і сформувалися сприятливі умови для здійснення «спекулятивних», в тому числі і тіньових операцій з нерухомістю і капіталами; надмірне оподаткування, яке обмежує матеріальну базу відтворення, знижує доходність підприємств, обмежує джерела розвитку. За таких обставин відбувається зниження платіжності, посилення дефіциту обігових коштів, скорочення обсягів виробництва, що дозволяє приховувати справжні величини одержаних прибутків, здійснювати інші пов’язані з цим зловживання; свідоме зниження установлених мінімальних соціальних гарантій за умов надмірного оподаткування витрат на оплату праці, що спонукає до приховування її дійсних виплат, які відбуваються за рахунок різних форм тіньового підприємництва; лібералізація цін та господарської діяльності, що були здійснені при відсутності будь-яких важелів регулювання ступені використання ресурсів та відтворювальних пропорцій ціни.

Як показали дослідження, існування тіньової економіки в Україні має двоякий характер. З одного боку, тіньова економіка сприяла нагромадженню первинного капіталу і формуванню на його основі ринкових відносин, що практично неможливо було здійснити в умовах гіперінфляції і низького рівня доходів переважної більшості населення. Саме завдяки існуванню тіньової економіки соціальна напруга в суспільстві не набула вибухового характеру навіть в умовах зростання заборгованості по зарплаті, низьких соціальних гарантіях. Проте, з іншого боку, суто корисливий підхід до перерозподілу власності і капіталу принизив роль в цьому процесі ділового підприємництва і тим самим сприяв падінню ефективності виробництва, появі кримінальних структур, зацікавлених у захваті майна і не здатних ефективно ним розпорядитись.

Водночас, формування тіньового ринку зайнятості зумовило реструктуризацію якісного складу робочої сили, її декваліфікацію, зростання кількості високоосвічених працівників, зайнятих виконанням простої праці. Відбулося також вимушене розшарування населення.

Катастрофічними стали наслідки тіньової економіки для морального клімату нашого суспільства, оскільки тінізація деформує свідомість людей, привчає ігнорувати встановлені державою правила, спонукали до правового нігілізму та породжує у них безнадійність і соціальний песимізм.

Чухнова Аліна Валеріївна, курсант групи ІКМ-07-15 ХНУВС Науковий керівник: доцент кафедри економічної теорії ННІПФКМ ХНУВС, канд.екон.наук Куштим В.В.

ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ТА ПОДОЛАННЯ ПРОБЛЕМИ ТІНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ

Дуже важливою метою України є побудова суспільства європейського рівня і типу, тобто соціально орієнтованої ринкової економіки європейського зразка. Це неможливо без вирішення однієї з найбільших проблем української економіки – зниження рівня її тінізації. Тіньова економіка чинить значний негативний вплив на всі соціально – економічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Вона спричиняє серйозні помилки при визначенні макроекономічних показників та неадекватну оцінку найважливіших процесів і тенденцій, тактичні та стратегічні прорахунки у забезпеченні конкурентоспроможності економіки.

Достовірної інформації про рівень тінізації знайти практично неможливо. Тіньова економіка має вражаючі масштаби в Україні. ЇЇ наслідками є недонадходження податків і зборів до бюджетів усіх рівнів, незаконний перерозподіл державної власності, занадто великі масштаби приховування доходів, корумпованість владних органів, лобіювання політичних рішень.

Тіньова економіка має об’єктивний характер та максимальне значення, яке є загрозливою для національної економічної безпеки, критичним рівнем якого є 40 \% офіційного ВВП. За оцінкою МВФ, обсяг тіньової економіки в національному ВВП України у 2005 р. становив близько 52 \%.

Все це об’єктивно зумовлює необхідність активних дій щодо детінізації економіки, стратегічною метою якої є істотне зниження рівня тінізації шляхом створення сприятливих умов для залучення тіньових капіталів у легальну економіку та примноження національного багатства.

Сьогодні детінізація економіки має входити до стратегічних засад державної політики. Ми вважаємо, що необхідно реалізувати наступні заходи щодо протидії тінізації (детінізації) економіки: запровадження податкових стимулів до нагромадження та інвестування коштів в інноваційний сектор юридичними особами; звуження фінансової бази тіньового господарювання шляхом зменшення рівня оподаткування фізичних осіб на величину документально підтверджених коштів, витрачених на розвиток людського капіталу; реальне і радикальне спрощення погоджувальних та дозвільних процедур щодо здійснення підприємницької діяльності; впровадження наявних теоретичних розробок з виявлення напівлегальних фінансово – промислових угруповань та ліквідації виявлених схем легалізації капіталу; обов’язкове обґрунтування джерел походження грошових коштів при купівлі товарів, вартість яких перевищує певну заздалегідь визначену суму; залучення до реалізації стратегії легалізації представників міжнародних організацій, спеціалізованих на протидії нелегальному господарюванню, та громадянського суспільства; запровадження у навчальних планах усіх економічних спеціальностей дисциплін «тіньова економіка» та «економічна безпека підприємницької діяльності».

Вважаємо, якщо вищезазначені та інші заходи з подальшої детінізації економіки будуть реалізовані, то це сприятиме не лише формуванню повноцінного ринкового середовища, розвитку економіки, легалізації капіталу, процесу демократизації економіки і суспільства в цілому, а й значному підвищенню конкурентоспроможності економіки держави та усуненню реальних загроз національній безпеці держави.

Шалахіна Анна Андріївна, курсант групи ІСД-06-5 ХНУВС Науковий керівник: доцент кафедри економічної теорії ННІПФКМ ХНУВС, канд.екон.наук Ларіна Т.Ф.

Трансформація відносин власності в Україні

як фактор економічної безпеки

Розглядаючи стратегію і тактику розвитку української економіки, якісні аспекти трансформаційних перетворень, не можна уникнути дослідження процесів, що відбуваються у відносинах власності. Останні є одним з основних напрямків формування соціально орієнтованої економіки в Україні. Перетворення в сфері власності виступають необхідною умовою трансформації економічної системи, тому що саме власність складає її ядро і виконує системоутворюючу функцію в процесах конструювання механізмів взаємодії ринкового типу.

До сьогодні відкритим залишається питання ефективності приватизації, яке ми спробували розглянути в контексті аналізу її впливу на економічну безпеку держави.

Реалізована в Україні концепція реформування власності обпиралася на модель масової приватизації і виконувала, насамперед, ідеологічну функцію. Перспективи одержання «своєї частки» власності здавались привабливими. Однак, внаслідок проведення масової сертифікатної приватизації прошарок ефективних власників, зацікавлених у розвитку виробництва, практично не був сформований. І члени трудових колективів, і власники приватизаційних паперів схильні проводити політику «винесення» прибутку з господарського обігу. Ресурси, що були отримані в результаті первісного нагромадження капіталу, не сприяли розвитку національної економіки.

На наш погляд, найбільшою помилкою в здійсненні приватизаційних процесів сьогодні є продаж стратегічно важливих і прибуткових підприємств за символічну ціну та ще й іноземним інвесторам. Внаслідок перерахованих процесів Україна фактично втратила контроль над нафтопереробними, енергетичними підприємствами, та найгірше те, що дані галузі зосередилися у руках представників Росії та США. Це і складає основну небезпеку для економіки нашої держави.

Приватизація має бути фундаментом для більш ефективної діяльності підприємств в умовах конкурентної економіки, зміцнення національних позицій в міжнародній сфері. На наш погляд, з метою максимізації позитивного впливу приватизації на розвиток економіки України, необхідно: створити правові механізми, які б повністю охопили спектр правопорушень кримінального характеру; встановити перелік стратегічних об’єктів і заборонити їх продаж, що значно посилить національну економічну безпеку в Україні; визначити межі участі іноземних інвесторів у процесах приватизації в інтересах економічної безпеки України та захисту вітчизняного товаровиробника; передбачити відповідальність покупців за зупинку роботи підприємства чи значне скорочення виробництва; Фонду державного майна, Генпрокуратурі, Державній податковій інспекції, Міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки України, Антимонопольному комітету необхідно здійснити спільні заходи, спрямовані на припинення зловживання у процесах приватизації.

Шевченко Сергій Петрович, курсант групи ІКМ-06-16 ХНУВС

Науковий керівник: завідувач кафедри економічної теорії ННІПФКМ ХНУВС, докт.екон.наук, професор Носова О.В.

СТАН ТА РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВО-ФІНАНСОВИХ ГРУП В СУЧАСНИХ УМОВАХ

В даний час в Україні доцільним вбачається об’єднання промислового та фінансового капіталів для створення специфічного виду господарських об'єднань – промислово-фінансових груп (ПФГ), оскільки взаємозалежність цих видів капіталу на сьогодні досягла високого рівня і тому їх окреме один від одного існування є недостатньо ефективним. Прагнення суб'єктів ринкових відносин вийти на більш високий рівень у вирішенні завдань структурної перебудови економіки спричиняє необхідність тісного злиття матеріальних ресурсів, зосереджених у промисловості, із фінансовими ресурсами, сконцентрованими банками та інвестиційними інститутами. У результаті економічного партнерства товаровиробників і банків, а також зацікавленості державних органів у формуванні фінансово-промислових утворень і виникають ПФГ, спрямовані на активізацію товарного виробництва, розширення ринку і розгортання інвестиційного процесу. Економісти майже десять років тому зазначали, що майбутнє економіки України нерозривно пов'язано із промислово-фінансовими групами, проте штучне прискорення їх створення може призвести до самообману і дискредитації самої ідеї. Але й зволікання із цим процесом може спричинити потенціальні матеріальні та моральні втрати.

Отже, відповідно до ч. 2 ст. 125 ГК України промислово-фінансова група є об’єднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також метою виробництва кінцевої продукції. Новим викликом ведучих експортно-орієнтованих галузей української промисловості стає тимчасовий характер дії сприятливих факторів розвитку. В своєму теперішньому стані ПФГ відігравши на певному етапі позитивну роль, стали ледве неголовною перешкодою для подальшого розвитку економіки. Серед вітчизняних галузей, що знаходяться під контролем ПФГ названі металургія, машинобудування, енергетика та харчова промисловість. Експерти вказують, що ПФГ контролюють майже 80\% українського експорту. Прибуток, отриманий на світовому ринку тими ж підприємствами ГМК перерозподіляються в інші галузі промисловості. ПФГ виконують роль механізму міжгалузевого перерозподілу ресурсів, оскільки не функціонують такі класичні інститути, як, наприклад, фондовий ринок. Український експорт в ЄС може бути в три рази вище від фактичного (якщо скасувати дії антидемпінгових санкцій). Але як показує практика тісно взаємодіючі Єврокомісія та європейські товаровиробники мають багату уяву в справі пошуку приводу для недопущення на ринок української продукції. Колишній головний економіст МБ Джозеф Стиглиц аналізуючи політику МВФ та інших міжнародних економічних інститутів відмічав: «лицемірність імітуємо допомоги країнам, що розвиваються, шляхом примусу відкривати їм свої ринки для товарів промислово-розвинутих країн, тоді як їх власні ринки зостаються закритими». Україні вдається ухилятися від цього примусу, у крайньому випадку у важливих для себе галузях, але ціною цього і стало часткове закриття західних ринків.

Результати досліджень свідчать про загрозливий стан з розвитком ПФГ в Україні. Невдалі спроби створення ПФГ спонукають до термінової необхідності докорінної зміни ставлення держави і науки до цієї стратегічної для економіки країни проблематики.

Отже потрібно на державному рівні перед науковцями і спеціалістами поставити завдання і створити умови для його виконання, щодо врегулювання проблем розвитку ПФГ в Україні. Їх і слід вважати головними проблемами реформ в Україні з юридичної, технологічної та економічної точок зору.

Якимовський Леонід Леонідович, Шестерненко Ірина Сергіївна,

курсанти групи ІСД-06-1 ХНУВС

Науковий керівник: професор кафедри економічної теорії ННІПФКМ ХНУВС, канд.екон.наук, професор Петрова К.Я.

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ

Державна інвестиційна політика в Україні консервувала неефективну, здеформовану структуру економіки, що є однією з головних причин погіршення економічної ситуації. Панування протягом багатьох десятиліть одноманітних державно-монополістичних господарських структур, позбавило економіку належного динамізму, гнучкості, орієнтації на попит, сприйняття інновацій, а відтак – і ефективність. Відмова від галузевого, вузьковідомчого державного управління економікою на користь функціонального, ефективного поєднання ринкового й державного регулювання, демонополізація відбувається надто повільно, мляво, механізм банкрутства не діє. Це й гальмує позитивні структурні зрушення в економіці. Звичка до застарілих методів господарювання, до екстенсивного нарощування виробництва заради виробництва, відчуження від власності і результатів праці привела до того, що попит на інвестиції, як правило, перевищує можливість його задоволення.

Держава, прагнучи відродити і активізувати політику відтворення як основу стабілізації та оновлення вітчизняного товаровиробництва, наштовхується на протидію певних економічних і політичних сил. Концентрація фінансового капіталу у сферах нових структур, тіньового обігу та банківської системи, які не прагнуть до виробничого інвестування, по суті, гальмує відтворювальні процеси, економічне зростання.

Зниження податкового тиску на підприємства може створити умови для формування у них власних фінансових джерел інвестицій – амортизаційних фондів і реінвестованої частини прибутку. Крім того, використання доходів від продажу акцій підприємств дасть змогу припинити спад виробництва і перейти від стагнації до економічного зростання. Однак власних ресурсів недостатньо для того, щоб зробити глибоку структурну перебудову економіки і забезпечити впровадження су