СучаснІ способи та прийоми виявлення, фІксацІЇ дослІдження слІдІв рук

Кожен злочин в матеріальному середовищі залишає ті чи інші сліди. Сліди, що залишаються при скоєнні злочину, вивчаються криміналістикою з метою швидкого його розкриття, виявлення злочинців, встановлення істини по справі. Вивчення слідів допомагає встановити знаряддя злочину, отримати інформацію про злочинця, визначити механізм злочинної дії.

Одними з найбільш розповсюджених при огляді місця події є сліди рук. Наука, яка займається їх дослідженням, називається дактилоскопією.

Сліди на місці злочину з’являються головним чином в результаті доторкання до предмету долонею руки. В більшості випадків в контакт вступає не вся поверхня, а окремі ділянки, частіше за все кінцеві фаланги пальців.

Шкіра долоні має специфічну поверхню, відмінну від поверхні інших частин тіла. Її складають великі (флексорні складки, вузькі складки - зморшки) і дрібні елементи (пори і папілярні лінії), які дозволяють ідентифікувати конкретну особу. Дані елементи є індивідуально стійкими і відновлюваними.

На місці події можуть бути виявлені сліди пальців рук об’ємні (утворені на пластичних речовинах) і поверхневі (видимі, невидимі, маловидимі, зафарбовані та не зафарбовані,). Механізм утворення слідів та їх вигляд обумовлюють техніку виявлення.

При пошуку слідів рук на місці скоєння злочину, необхідно уявляти до яких предметів міг торкатися злочинець, бо саме ці предмети є носіями інформації про злочинця.

Виявлення об’ємних і зафарбованих слідів не викликає значних труднощів. Поверхневі ж сліди виявляються зовнішнім оглядом: в косопадаючих променях; навпроти світла (якщо об’єкт прозорий); обробкою поверхні дактилоскопічними порошками; задимленням парами йоду; використанням хімічних реактивів (розчини азотнокислого срібла, нінгідриду і алоксану);

На сьогоднішній день в основі розробки та дослідницького застосування знаходиться виявлення слідів методом радіографії, коли об’єкт носіння слідів опромінюють за допомогою нейтронів, в результаті чого потожирові речовини Na, K, P, робляться радіоактивними; виявлення слідів за допомогою лазеру, коли об’єкт, на якому вони знаходяться, опромінюють струменем органного лазеру безперервної дії в результаті чого з’являється люмінесценція жовто-зеленого кольору слідів пальців рук; а також це застосування голографічної техніки, яка дозволяє виявити невидимі та невиявляємі іншими методами сліди.

Після виявлення, сліди рук необхідно сфотографувати, описати в протоколі, скопіювати (потожирові сліди) чи зафіксувати (об’ємні сліди), після чого відповідним чином упакувати.

На сьогоднішній день дактилоскопія продовжує розвиватися, знаходячи нові удосконалені способи і прийоми виявлення і вилучення слідів, а також розробляє способи об’єднання слідів в єдину базу даних, що, в свою чергу, буде сприяти більш швидкому розкриттю злочинів.

Хомецький Олег Іванович, курсант групи ІСД-05-6 ХНУВС Науковий керівник: ст. викладач кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії ННІПФПСД ХНУВС, канд.юрид.наук Матюшкова Т.П.

ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ РОЗКРИТТЯ ТА РОЗСЛІДУВАННЯ СЕРІЙНИХ ВБИВСТВ

За останні десятки років рідкісний колись феномен серійних вбивств набув розмаху в усьому світі. З метою розробки методичних рекомендацій щодо їх розкриття і розслідування проводяться численні науково-практичні конференції, у тому числі, міжнародні (Серійні вбивства і їх попередження, Ростов-на-Дону, 1994-2001 рр.), монографічні дослідження (І.А. Возгрін, І.Ф. Гєрасімов, В.А. Журавель, В.М. Ісаєнко, В.І. Комісарова, В.А. Образцов, А.А. Протасевич та ін.).

Термін «серійні вбивства» появився в пресі і суспільстві в 70-х роках минулого століття у зв’язку з розслідуванням ряду гучних злочинів в США. У Росії цей термін почав вживатися з початку 90-х років. З цього часу ним оперують вчені, співробітники правоохоронних органів і засобів масової інформації; поняття «серійні вбивства» фігурує в офіційних документах прокуратури і Міністерства внутрішніх справ. Проте в кримінальному законодавстві України визначення серійності як кваліфікуючої ознаки злочину відсутнє. Найближчим йому є поняття повторності, якою визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу України (ст. 32).

Деякі вчені (В.А. Образцов, ін.) серійними вважають вбивства не двох, а трьох і більше осіб, вчинені у різний час однією особою чи групою осіб за попередньою змовою, за умови, що злочини характеризуються тотожністю або схожістю мотивів і однотипністю способів їх вчинення.

Основною характеристикою усіх серійних вбивств є їх багатоепізодність, причому проміжки між злочинами становлять від кількох хвилин до декількох років. До криміналістичних ознак серійності також слід віднести наступні: 1) є схожими характер і локалізація тілесних пошкоджень на трупах потерпілих та інші ознаки, які детально характеризують послідовність дій злочинця і механізм вбивства; 2) статеві, вікові, соціальні, психологічні характеристики жертви вбивства, а також ознаки її зовнішності; 3) місце вчинення вбивств у більшості випадків є відносно локалізованим (район, місто, область); 4) збіг даних щодо часу, безпосереднього способу вчинення вбивства, використаних знаряддях і заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень; 5) переважно сексуальний мотив злочину; 6) групові характеристики крові особи, чия сперма знаходилась на місцях події, трупах потерпілих тощо.

Аналіз криміналістичної літератури дозволяє в коло серійних включити не лише вбивства, пов’язані із зґвалтуванням чи задоволенням статевої пристрасті неприроднім способом або вчинені із садистських спонукань, вчиненні так званими «маніяками», чи вбивства заради вбивства (Дніпропетровськ, 2007 р.), але й вбивства осіб, відносно яких впродовж тривалого часу реалізується умисел на їх знищення (послідовне знищення очевидців злочину чи інших небажаних свідків, членів конкуруючого злочинного угрупування; триваюча кровна помста тощо), чи вбивства із корисних мотивів, у тому числі й «на замовлення», вчинені найманими вбивцями, які перетворили це заняття в злочинну професію.

Науковці та практики відзначають, що складнощі при розкритті та розслідуванні серійних вбивств також викликані: їх вчиненням в умовах «неочевидності» та маскуванням більшості з них під безвісне зникнення потерпілого; тривалим часом між вбивствами потерпілих та виявленням їх трупів, що ускладнює встановлення обставин злочину; незначним обсягом даних про злочинця на місці події, що стає можливим завдяки наявності в нього певних злочинних навиків тощо.

Резюмуючи викладене слід відзначити обумовленість проблем у розкритті та розслідуванні серійних вбивств рядом чинників наукового, правового, організаційного та методичного характеру. У зв’язку з чим нагальною залишається необхідність подальших досліджень у цьому напрямку.

Челєбієв Решат Таїрович, курсант групи ІСД-05-4 ХНУВС Науковий керівник: викладач кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії ННІПФПСД ХНУВС Зозуля Є.В.

ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ ПОВ’ЯЗАНИХ З ВИГОТОВЛЕННЯ АБО ЗБУТУ ПІДРОБЛЕНИХ ГРОШЕЙ

З появленням грошей в світі, у людей з’явилось бажання підробляти їх.

При розслідуванні виготовлення або збуту підроблених грошей, як й інших злочинів, необхідно, щоб установленні фактичні дані відповідали дійсності. Для цього треба правильно представляти межі доведення по конкретній кримінальній справі і його безпосередній предмет.

На цей рахунок у законі немає чітких рекомендацій. Не існує й вичерпного переліку необхідних доказів. Межі доведення встановлює сам слідчий, виходячи з основних завдань карного судочинства-найбільш швидкого й повного розкриття й розслідування злочину й збирання доказів у такому обсязі, щоб їх було досить для винесення судом справедливого вироку. Обсяг же цих фактичних даних (доказів) у кожному конкретному випадку визначається обставинами зробленого злочину. Важливо, щоб вони мали безумовну относимість до зробленого злочину

На відміну від меж доведення, предмет доведення визначений в УПК України (ст.64). До нього відноситься: подія злочину, винність особи в здійсненні даного злочину, обставини, що впливають на ступень і характер відповідальності, а також розмір збитку, заподіяного злочином.

Для розслідування велике значення має встановлення самої події злочину. Залежно від способу підробки грошей факт виготовлення або збуту можна іноді визначити відразу, якщо встановлення ознак підробки не вимагає спеціальних знань і вони добре видні неозброєним оком.

Відомості показують, що незважаючи на небезпеку фальшивомонітництва й труднощі й труднощі, пов’язані з розслідуванням і судовим розглядом кримінальних справ цієї категорії, наукові основи методики його розслідування довгий час практично були відсутні.

На сьогодні роль експерта-криміналіста займає велику роль у процесі розкриття та розслідуванні злочинів, пов’язаних з підробкою та збутом паперових грошей, вона полягає не лише у встановленні самого факту підробки банкнот, а й у визначені єдиного джерела походження гривень, вилучених у різних місцях.

Вчені вважають, що для поліпшення становища не достатньо лише якісного виконання досліджень підроблених гривень у криміналістичних підрозділах. Для цього має бути налагоджена система централізованих криміналістичних обліків підробок паперових грошей України.

Я вважаю, що сучасні засоби та масштаби підробки гривень України вимагають поліпшення професійного рівня експертів-криміналістів та внесення суттєвих змін як в організацію ведення криміналістичних обліків підроблених грошових знаків, так і в нормативні акти, що регламентують їх діяльність. Це уможливить поліпшення стану справ у боротьбі з підробкою паперових грошей.

Шалиганова Анна Сергіївна, курсант групи ІКМ-04-11 ХНУВС

 Науковий керівник: начальник НДЛ з проблем розкриття злочинів ННІПФКМ ХНУВС, канд.юрид.наук, доцент Литвинов О.М.

ХАБАРНИЦТВО ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ

В наш час хабарництво – хвороба, від якої потерпають певною мірою усі держави. Жодна з країн світу не має повного імунітету від хабарництва – вони відрізняються лише його обсягами, характером його проявів та масштабом впливу на соціально-економічну та політичну ситуації. Якщо в заможних країнах корупція та хабарництво гніздяться переважно в керівних колах, то в країнах, що розвиваються, вони, мабуть, проникають на всі рівні економічного і соціального життя.

Незважаючи на те, що згідно з останнім опублікованим звітом Світового банку ситуація з корупцією та хабарництвом в нашій державі дещо покращилась. Однак, Україну в світі продовжують сприймати як одну з найкорумпованіших держав.

Так, згідно з міжнародними незалежними рейтингами, зокрема за даними Transparency International та соціологічної служби Gallup, Україна увійшла у десятку найбільш корумпованих країн світу.

Проте вітчизняна офіційна статистика не дає підстав для таких тверджень. За даними офіційної статистики хабарництво традиційно в середньому складає 0,3 – 0,5 \% від загальної кількості зареєстрованих в Україні злочинів. За даними Міністерства внутрішніх справ України, у 2006 році в Україні було зареєстровано 2784 випадків одержання хабара (ст. 368 КК), 873 випадків давання хабара (ст. 369 КК), в 2007 році – 2335 випадків одержання та 678 випадків давання хабара.

Усі дослідники проблеми боротьби з хабарництвом констатують той факт, що вітчизняна офіційна статистика не віддзеркалює фактичних масштабів хабарництва, його стану та динаміки. Тож ми маємо справу з проявами латентної злочинності. Так, за даними деяких вчених, латентність службових зловживань складає до 76,8\%, а хабарництва – 99,8\%.

На думку деяких зарубіжних експертів, в Україні майже 70\% чиновників мають нелегальні доходи. Ці цифри є катастрофічними, адже, наприклад, у Німеччині, за даними депутатів Бундестагу, з 6 млн. державних службовців абсолютна більшість (99,8 \%) повністю дотримуються законів та службових приписів.

В сучасній Україні хабарництвом вражені практично всі сфери суспільного життя. Особливого значення набуває проблема корупції та хабарництва в освіті як у галузі, яка безпосередньо впливає на рівень розвитку економіки, культури, духовності та благополуччя нації. Сьогодні ситуація у сфері освіти вражає: хабарництвом уражені практично всі навчальні заклади – від середніх до вищих. Найбільшого розмаху хабарництво набуває в період здачі абітурієнтами вступних екзаменів та під час екзаменаційних сесій. За даними ДСБЕЗ МВС у 2006 році у освітянській сфері було зареєстровано 360 випадків хабарництва.

Хабарництво стало невід’ємним атрибутом підприємницької діяльності. Неодноразово доводилося чути від представників як малого та середнього, так і великого бізнесу, що однією з основних умов виживання і одержання прибутку є систематичне сплачування данини чиновникам. Доводиться платити за все, або майже за все, що пов'язане з регулюванням підприємницької діяльності з боку держави.

Однією з негативних тенденцій, які характеризують хабарництво на сучасному етапі розвитку суспільства, є його політизація. З юридичної точки зору «купівля» депутатського голосу, плата депутатові за вступ до певної фракції чи вихід з неї, так само, як і будь-яка інша незаконна матеріальна винагорода за вчинення чи не вчинення певних дій, які він може вчинити чи утриматись від їх вчинення, використовуючи свої депутатські повноваження, – це ніщо інше як дача - одержання хабара. Тобто, з точки зору правової оцінки такого роду дій проблеми як такої не існує. Проблема полягає в іншому – у складнощах доведення фактів одержання депутатами незаконної винагороди та встановлення факту, що вона є платою за бажану для хабародавця поведінку представника законодавчого органу.

Таким чином, в умовах сучасної України проблема боротьби з хабарництвом набула надзвичайної гостроти. Адже злочини, пов’язані з хабарництвом, є найбільш небезпечними серед посадових злочинів. «Хабарництво не тільки дезорганізовує економіку, соціальне та культурне будівництво, – пише Б. Волженкін, – воно підриває зсередини державну дисципліну, розкладає пануючу у суспільстві ідеологію, розбещує громадську свідомість – психологію, мораль… Іншими словами, воно призводить до сильної та швидкодіючої корозії в економіці, в механізмі державного управління, у формуванні суспільної свідомості».

Шаль Віта Віталіївна, студент НЮА України імені Ярослава Мудрого Науковий керівник: доцент кафедри криміналістики НЮА України імені Ярослава Мудрого, канд.юрид.наук, доцент Пчолкін В.Д.

ПРОБЛЕМИ УДОСКОНЛЕННЯ МЕТОДИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ ХАБАРНИЦТВА

Корупція і хабарництво мають історичні витоки та соціальні передумови, серед яких розрізняють: наявність значних залишків старої командно-адміністративної системи у вигляді надмірно великого управлінського та службового персоналу з необґрунтовано широкими повноваженнями; процеси приватизації та накопичення цінностей, що відбулися в перші роки незалежності, сприяли виникненню корупційних зв’язків, відкривали можливість зміни службової діяльності на комерційну. Корупція – це поняття, яке охоплює ряд споріднених видів протиправних діянь, що мають місце у сфері публічної влади та полягають у її використанні для отримання особистої вигоди. Хабарництво ж складає основу поняття «корупція», будучи при цьому явищем негативним, воно примушує державу і суспільство виробляти певні імунітети від нього, вживати відповідних заходів щодо обмеження його поширення, мінімізації негативних наслідків.

Хабарництво – складне поняття і охоплює групу злочинів у сфері службової діяльності. У кримінальному праві до хабарництва відносять одержання хабара (ст. 368 Кримінального Кодексу України – далі КК України), давання хабара (ст. 369 КК України). Провокація хабара (ст. 370 КК України) є злочином, який прилягає до хабарництва, проте не є його складовою.

Аналіз окремих елементів криміналістичної характеристики хабарництва та їх взаємозв’язків дозволяє з достатньою ефективністю організувати розслідування злочину, побудувати версії, встановити особу злочинця.

Останнім часом з’явились нові форми отримання хабара: безпосередня участь державних службовців у комерційній діяльності або через підставних осіб чи родичів; використання службового становища для переведення державних коштів в комерційні структури та для впливу на засоби масової інформації; надання незаконних пільг з використанням державних ресурсів тощо. Також поширені такі завуальовані способи вчинення хабарництва як різного роду виплати, премії, погашення боргу, надання грошей в кредит, здійснення договору купівлі-продажу.

Спосіб приховування хабарництва завчасно планується і є органічним елементом способу вчинення злочину. Суб’єкти даного злочину приймають міри щодо його маскування на будь-якій стадії вчинення тієї чи іншої протиправної дії і нерідко досить складно провести межу, яка розділяє спосіб хабарництва від прийнятих заходів, які приховують його. Трапляються цікаві способи маскування, розраховані на використання їх у разі розкриття, зокрема, такі: службова особа, яка отримала хабар, негайно складає заяву про дачу йому хабара (ця заява розрахована на випадок затримання на місці злочину).

Виявленню ознак хабарництва здебільшого допомагають заяви громадян, повідомлення, опубліковані в засобах масової інформації, в тому числі і явка особи з повинною, як правило, хабародавця. Має місце безпосереднє виявлення контрольно-ревізійними та іншими органами фактів, які вказують на хабарництво.

При розслідувані цього злочину необхідно з’ясувати: факт та обставини передачі службовій особі хабара; мету дачі хабара; предмет хабара; коло осіб, які брали участь в одержанні та дачі хабара тощо. Варто індивідуалізувати предмет хабара – встановити більш детально усі його ознаки; для цього проводиться його «позначка», що має значення для подальшої ідентифікації. Отримати інформацію про фінансові можливості хабародавця, джерела коштів, витрачених на хабар, тривалість злочинних зв’язків між хабародавцем та службовою особою ми можемо шляхом встановлення вартості предметів або суми, що були передані службовій особі.

У криміналістичній методиці як початкові слідчі дії при розслідуванні хабарництва названі: допит заявника; обшук у хабарника та хабародавця; затримання з одержанням хабара; огляд предмета хабара; огляд місця події; пред’явлення для впізнання предмета хабара. Проте, як свідчить практика, даних слідчих дій недостатньо для з’ясування обставин при розслідуванні хабарництва, тому доцільно проводити комплекс оперативно-розшукових заходів або оперативно-тактичних операцій. Тактичні операції різняться між собою, проте всі вони об’єднані однією метою – найбільш ефективно і швидко вирішити завдання, яке виникло на будь-якому етапі розслідування. Серед видів тактичних операцій, які рекомендують застосовувати при розслідуваннні хабарництва, є «Затримання» (сутність якої полягає в отриманні інформації про предмет хабара, його розміри, форму передачі; вона включає в себе слідуючі дії: встановлення місця знаходження підозрюваної особи, власне затримання з поличними чи без такого, допит підозрюваного і допит свідків, обшук приміщення і обшук особи); «Документ» (включає комплекс слідуючих дій: огляд і виїмка документів, допит свідків, у випадку необхідності затримання підозрюваного, призначення експертизи); «Група» (сутність якої полягає у встановленні кола осіб, об’єднаних умислом на здійснення одного чи декількох злочинів); «Пошук» (ціллю якої є виявлення і фіксація проявів злочинної діяльності, зокрема отриманні інформації від контрольно-ревізійних органів, податкових інспекцій тощо).

Проблема нормативно-правового поля заходів протидії хабарництву виникає з приводу невизначеності ст. 370 КК України «Провокація хабара». Така невизначеність кваліфікує дії оперативника, який застосовує метод «контрольованого хабара» для викриття хабарника, як протизаконні. З приводу чого свідома присутність провокації руйнує всю подальшу доказову базу.

З метою протидії хабарництву в Україні необхідно здійснити низку заходів, спрямованих на підвищення політичної стабільності держави, проведення адміністративної реформи та впровадження дієвого механізму, який сприяв би стабілізації демократичних принципів. Боротьба з проявами хабарництва не може бути ефективною в результаті короткочасних акцій, а потребує значних соціально-економічних та правових перетворень у суспільстві та державі.

Шихієва Сєвда Магірівна, курсант групи ІКМ-05-2 ХНУВС Науковий керівник: доцент кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії ННІПФПСД ХНУВС, канд.юрид.наук Малярова В.О.

ВЗАЄМОДІЯ СПІВРОБІТНИКІВ ЕКСПЕРТНО-КРИМІНАЛІСТИЧНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ІЗ СЛІДЧИМИ ОВС З ПИТАНЬ ПРОФІЛАКТИКИ ЗЛОЧИНІВ

         Взаємодію експертно-криміналістичних і слідчих можна визначити як засновану на законі і відомчих нормативних актах погоджену діяльність незалежних в адміністративному відношенні один від одного суб`єктів – співробітника експертно-криміналістичного підрозділу та слідчого. Це полягає в застосуванні експертно-криміналістичних засобів і методів при провадженні слідчих дій, при проведенні криміналістичних експертиз і досліджень, а також здійсненні організаційних та інших заходів з метою розкриття, розслідування і попередження злочинів.

         Що стосується такого аспекту взаємодії співробітників ЕКП зі слідчими ОВС як профілактична діяльність, то вона здійснюється у двох основних формах – процесуальній і непроцесуальній.

         Слід виділити наступні прояви процесуальної форми профілактичної взаємодії вказаних суб`єктів: а) участь співробітників ЕКП в якості спеціалістів у провадженні слідчих дій (зокрема, при проведенні огляду місця події, відтворення обстановки і обставини події і т.і.), їх техніко-криміналістичне супроводження; б) виявлення зазначених обставин при провадженні криміналістичних експертиз як за постановою слідчого, так і в порядку експертної ініціативи (відповідно до ст. 75 КПК України).

         Щодо непроцесуальної форми можна виділити такі види профілактичної діяльності ЕКП у взаємодії із слідчим апаратом: довідково-консультаційна діяльність; спільне узагальнення й аналіз слідчо-експертної практики; вивчення й узагальнення практики застосування криміналістичних засобів і методів; взаємодія при закритті кримінальної справи в порядку ст. 213 КПК.

         За результатами профілактичної діяльності, здійснюваної в непроцесуальній формі у взаємодії ЕКП зі слідчими на нашу думку доцільно складати довідку з висновками і рекомендаціями; до довідки можуть додаватися фотознімки, схеми, креслення і т.і. Цей документ передається через керівника ЕКП начальникам відповідних слідчих підрозділів. Така довідка не має доказового значення, проте може використовуватися слідчим при складанні подання в порядку ст. 23 КПК України.

         На наш погляд, з профілактичної точки зору, було б доцільно розмістити в новому КПК України норму про проведення попереднього дослідження саме попереджувальної спрямованості до порушення кримінальної справи, що дасть можливість при надходженні повідомлень упереджувати потенційні злочини.

         Таким чином, на наш погляд, з метою підвищення ефективності взаємодії ЕКП із слідчим апаратом ОВС з питань профілактики злочинів необхідно:

доповнити ст. 75 КПК України пунктом «6» – «провадження профілактичної експертизи з метою виявлення обставин, що сприяли вчиненню злочину»;

до переліку суб’єктів профілактики, зазначеного у ст. 23 КПК України долучити експерта;

поліпшити взаємодію ЕКП МВС з органами слідства з питань реалізації профілактичних пропозицій.

         Ми вважаємо, що врахування цих міркувань позитивно вплине на вдосконалення законодавства, слідчої, судової і експертної практики.

Юріна Наталія Вікторівна, курсант групи ІКМ-05-5 ХНУВС  Науковий керівник: ст. викладач кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії ННІПФПСД ХНУВС канд.юрид.наук Пазинич Т.А.

ТЕХНІКА ДАКТИЛОСКОПІЮВАННЯ НЕЗМІНЕНИХ ТРУПІВ

Дактилоскопія – це метод встановлення особи по відбиткам папілярних ліній на кінцевих фалангах пальців рук.

У практичній діяльності правоохоронних органів часто виникають ситуації, пов’язані з виявлення трупів, що потребують дактилоскопіювання для встановлення особи, з’ясування причин та обставин смерті, розкриття злочину.

При дактилоскопіюванні трупів необхідно користуватися стандартними бланками дактилокарт. Відбитки кожного пальця трупа виготовляють на заздалегідь нарізаних і підписаних аркушах паперу розміром 6×3 см, які потім наклеюють на відповідні клітини бланка дактилокарти. Надзвичайно важливо абсолютно виключити можливість неправильного наклеювання відбитків – не переплутати праву руку з лівою і черговість пальців у кожному ряді. Необхідно оформити не менш як два (бажано, навіть, три) примірники дактилокарти, які підлягають передачі слідчому для перевірки за місцевими і центральними обліками.

Техніка дактилоскопіювання незмінених трупів така: 1. Долають слабке трупне заклякнення (до 12 годин) багаторазовим розгинанням пальців, а сильне (12-24 години) - розтином сухожиль усіх згиначів. Слід зазначити, що дактилоскопіювання зігнутих пальців можна провести без порушення цілісності сухожиль за допомогою, наприклад, ложечки з увігнутим профілем, а у разі її відсутності, можна скористатися лопаточкою для взування, зробивши в ній прорізи для закріплення паперу. 2. Протирають чисті пальці у трупа сухою ганчіркою, а брудні миють водним розчином мила або будь-якого мийного засобу з додаванням 10\% бензину. 3. Наносять друкарську фарбу кількома крапками на скляну або плексигласову пластинку і розкочують гумовим валиком до утворення рівномірного тонкого шару. 4. Цим самим валиком переносять фарбу з пластинки на долонну поверхню нігтьової фаланги першого пальцю правої кисті. 5. Посередині верхній край аркуша підписують (наприклад, «П 1» - правий перший), і прикладають його зворотною стороною до сірникової коробки, утримуючи папір за краї, заломлені на вузькі бічні поверхні коробки. 6. Лівою рукою утримують перший правий палець трупа у випрямленому вигляді. Аркуш паперу, натягнутий на сірникову коробку, прокочують по долонній поверхні нігтьової фаланги пальця трупа – від краю через середину до іншого краю. Таким чином виготовляють по три відбитки кожного із пальців трупу. Руки трупа миють описаною вище бензиновою емульсією.

Коли друкарська фарба висохне, аркуші паперу обрізають таким чином, щоб нижні його краї були паралельні ходу міжфалангових складок. Маркувальні позначення не відрізають. Після цього наклеюють відбитки на бланки дактилокарт, суворо керуючись маркуванням.

На мою думку, технікою дактилоскопіювання трупів повинен володіти не тільки спеціаліст, а й оперативний працівник і слідчий. Ці навички значно підвищать їх професійний рівень і забезпечать своєчасне вирішення значущих питань по справі, зволікання з якими є недопустимим.

Яблочний В’ячеслав Владиславович, курсант групи IСД-05-4 ХНУВС

Науковий керівник: викладач кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії ННІПФПСД ХНУВС Зозуля Є.B.

МОЖЛИВОСТІ ВИЯВЛЕННЯ ЛАТЕНТНИХ СЛІДІВ РУК НА ТРУПАХ ЛЮДЕЙ

Розслідування злочинів проти життя людини завжди пов'язані з необхідністю ретельного огляду й дослідження трупа. При цьому особлива увага приділяється огляду трупа в судово-медичних лабораторіях. Однак слід зазначити той факт, що даний огляд був би більш повним, якби в ході його вживали спроби виявлення на трупах латентних (схованих) слідів рук.

Такі сліди можуть мати місце при здійсненні, наприклад, таких видів злочинів, як зґвалтування й убивства. Саме при здійсненні подібних злочинів злочинець входить у контакт зі своєю жертвою. І якщо на тілі жертви виявляються відбитки рук, можна не тільки встановити підозрюваного, але й довести його участь у злочині. Світовий досвід свідчить про те, що за певних умов латентні сліди рук на трупах людей можуть бути виявлені й використані для розшуку підозрюваних у насильницьких злочинах. Відразу варто помітити, що процес виявлення й вилучення відбитків рук із трупів досить складний і не треба щораз розраховувати при цьому на успіх. І хоча перші експерименти в цій області почалися в 1950-х рр., на даний момент у світі офіційно зареєстровано лише кілька десятків успішних випадків.

Можливо також згадати про експерименти по вилученню відбитків рук зі шкіри живих людей, однак успішної практичної реалізації вони не мали. Дослідження в цьому напрямку показали, що час, протягом якого відбитки рук зберігаються на шкірі живої людини, не перевищує 1,5 годин.

Було встановлено, що відбитки рук зі шкіри трупа можуть бути отримані протягом 72 годин з моменту настання смерті. Однак, з огляду на температуру повітря в приміщенні, де провадилися експерименти, і внутрішню температуру трупа, дослідники не обертали уваги на температуру шкіри, що, як, виявилося, є одним із ключових факторів у даному процесі.

Слід пальця (або долоні), що складає з потожирових виділень, потрапляючи на шкіру тіла, змішується з потожировими виділеннями шкіри на даній ділянці. При русі, здійсненні яких-небудь дій у момент злочину або після нього процес потовиділення підсилюється, вологість шкіри підвищується. Крім того, у кров надходить адреналін, що приводить до ще більшого виділення рідини на поверхню шкіри. Дані фактори значно перешкоджають зняттю відбитків пальців. Проте цей процес все-таки можливий.

Ми вже відзначали, що одним із ключових факторів, що впливає на успішне вилучення відбитків пальців зі шкіри трупів, є температура. Або температура повітря повинна бути менш 22 °С, або температура шкіри трупа повинна бути менше 22 °С. При низьких температурах виділення на шкірі застигають і сповільнюється процес їхнього змішування зі слідами пальців. Тому, якщо труп знайдений при температурі повітря 30 °С, його треба остудити до 22 °С. Якщо труп знайдений при температурі повітря близько 0, то в його охолодженні необхідності немає. У процесі роботи із трупом виміру температури повітря й температури шкіри є необхідними.

На закінчення необхідно відзначити, що успіх будь-якого дослідження залежить, насамперед, від його гарної організації й від тісного співробітництва всіх задіяних у ньому сторін. Огляд трупа повинен бути проведений як самостійна слідча дія з повною віддачею, з пошуком всіх видів речовинних доказів (мікроволокон, об'єктів біологічного походження, оглядом ран і т.д.) і обов'язковою фотозйомкою.

Правові й тактичні основи ОРД. Спецтехніка. Тактико-спеціальна підготовка

Батулинська Ана Андріївна, курсант групи ІСД-05-4 ХНУВС Науковий керівник: викладач кафедри ОРД ННІПФКМ ХНУВС Вінцук В.В.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТА РОЗКРИТТЯ ПІДПАЛІВ

Підпали входять до однієї з найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь. Найвірогіднішими мотивами скоєння підпалів стають: помста, приховування слідів вбивства, реабілітація палія (здійснюється близькими, родичами підозрюваного чи обвинуваченого для відведення від нього підозри у скоєнні аналогічного або подібного злочину ), хуліганські дії, шахрайство (підпали з корисливих мотивів), вимагання (шантаж).

Лише за сім місяців 2007 року органами дізнання МНС України було порушено на 66,8\% більше кримінальних справ ніж за аналогічний період 2006 року. За результатами розгляду інформації порушено 88 кримінальних справ за ознаками злочинів передбачених частиною 2 статті 194 Кримінального кодексу України (умисне знищення або пошкодження чужого майна).

Велику увагу необхідно приділяти огляду місця події. Найефективнішим є огляд до завершення ліквідації: коли є можливість спостерігати явища, які супроводжують її розвиток, а саме горіння ( колір полум’я, його характер та часова динаміка, виникнення хмари диму). Його форма, колір та місце дозволяють судити та будувати версії про причини пожежі, ознаки та властивості матеріалів, що горять; спостерігати поведінку людей, а також опитувати очевидців її виникнення та учасників гасіння. Пожежа – це неординарна подія, тому викликає у людини яскраву емоційну реакцію та залишає глибокий слід. Потрібно якомога швидше отримати показання від очевидців доки оперативна людська пам’ять зберігає суттєві деталі.

Також необхідно використовувати службово – розшукових собак. Спеціально треновані собаки за допомогою своїх навичок дають можливість відшукувати та виявляти вибухівку.

Для попередження підпалів на підприємствах, установах, організаціях необхідно здійснювати постійний контроль не тільки з боку пожежної інспекції, а й з боку оперативних працівників підрозділів кримінального розшуку. Підвищена увага повинна приділятися посиленій охороні баз, складів, магазинів та інших об’єктів у період підготовки та проведення там інвентаризації та після її закінчення (як показує практика, значна частина підпалів вказаних об’єктів здійснюється саме в цей період).

Необхідно постійно вдосконалювати взаємозв’язок між усіма підрозділами правоохоронних органів і не тільки: Кримінальний розшук (виявлення осіб, які ведуть антигромадський спосіб життя), ДСБЕЗ (контрольна закупівля), КРУ (ревізії), податкові служби (несплата податків), медичні заклади (піромани).

Важливе місце займає роз’яснювальна робота та правова пропаганда серед населення, яка проводиться працівниками ОВС.

Бевзюк Наталія Вікторівна, курсант групи ІСД-05-4 ХНУВС Науковий керівник: викладач кафедри ОРД ННІПФКМ ХНУВС Вінцук В.В.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

В нашій державі, ми спостерігаємо як грубо порушуються права та свободи людини. Одним з найнебезпечніших злочинів у цій сфері є торгівля людьми. Потрібно зазначити, що ця проблема присутня усім регіонам світу, наприклад, у тій чи іншій формі існує продаж жінок для сексуальної експлуатації, дітей з метою незаконного усиновлення, нещадна насильницька експлуатація чоловіків. З'являються все нові і нові форми торгівлі людьми, такі як секс-туризм, віртуальна проституція, а також секс-індустрія в Інтернеті, що включає і об'яви про роботу за кордоном, запрошення до шлюбу, пропозиції різних секс-послуг. Точних даних про торгівлю людьми у світі не існує, тому що дані збираються безсистемно та нерегулярно. Страх перед громадським осудом, погрози з боку торгівців, стримують потерпілих від звернення до міліції, що впливає на латентність торгівлі людьми.

Україна стала третьою державою у Європі поряд з Бельгією і Німеччиною, яка на законодавчому рівні визнала торгівлю людьми тяжким злочином.

Торгівля людьми, особливо жінками та дітьми, набула загрозливих масштабів. Урядом затверджено Програму протидії торгівлі людьми, прийнято спеціальне законодавство про кримінальну відповідальність за торгівлю людьми, створено спеціалізовані підрозділи ОВС по боротьбі з цим злочином.

Діяльність щодо профілактики злочинності торгівлі людьми передбачає як загальнодержавні заходи економічного, ідеологічного, правового і виховного характеру, так і спеціальні, які повинні здійснюватися органами внутрішніх справ.

Найбільш ефективним напрямком попередження торгівлі людьми є вжиття комплексу таких профілактичних заходів: правова пропаганда й роз'яснювальна робота серед населення; своєчасне усунення або нейтралізація причин торгівлі людьми та умов, що їм сприяють; активізація оперативно-розшукової роботи з виявлення винних та потерпілих, усунення недоліків у боротьбі з торгівлею людьми; залучення до боротьби з торгівлею людьми всіх сил міліції та громадськості.

Для виявлення причин, що породжують торгівлю людьми, та умов, що їм сприяють, працівники органів внутрішніх справ систематично вивчають та аналізують стан злочинності по лінії обслуговування, матеріали кримінальних справ, дані адміністративної практики, повідомлення службових осіб, представників громадськості, а також листи та заяви громадян, публікації в засобах масової інформації, проводять розвідувальні опитування затриманих, заарештованих і свідків, застосовують особистий пошук, залучають конфідентів.

Першочергове значення для боротьби з торгівлею людьми має своєчасне виявлення осіб, від яких можна очікувати злочинів, та профілактична робота з ними.

Слід зазначити, що запобігання задумуваним та підготовленим злочинам – процес творчий, потребує високої професійної майстерності, глибоких знань із галузі психології, педагогіки, адаптованих до вирішення питань боротьби зі злочинністю з використанням негласних сил, засобів і методів на основі суворого дотримання вимог законності.

Найбільш ефективними заходами щодо нейтралізації умов, що сприяють торгівлі людьми, є правова пропаганда та роз'яснювальна робота серед населення, а саме, щоб ЗМІ частіше звертались до цієї проблеми, висвітлювали реальні факти. При цьому доцільно також звертати увагу на проведення роз'яснювальної роботи з питань кримінального законодавства про відповідальність за торгівлю людьми.

Також потрібно ретельно перевіряти туристичні агентства та шлюбні агентства, критично сприймати надзвичайно привабливі послуги, які вони пропонують.

Безугла Олена Владиславівна, курсант групи ІСД-05-5 ХНУВС Науковий керівник: викладач кафедри ОРД ННІПФКМ ХНУВС Вінцук В.В.

ВЗАЄМОДІЯ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ПРИ

РОЗСЛІДУВАННІ ЕКОНОМІЧНИХ ЗЛОЧИНІВ

Найнебезпечнішим кроком структур нелегальної економіки став їх вплив на політичну сферу, засоби масової інформації, діячів культури, тому що ці сфери дають можливість створити сприятливі зовнішні умови для злочинної економічної діяльності. Аналіз правоохоронної практики показує, що злочини, які скоюються під час здійснення нелегальної економічної діяльності, відзначаються високим ступенем суспільної небезпеки, члени угруповань організованої економічної злочинності «притримуються суворих правил конспірації, зовнішньо ведуть, як правило, законослухняний образ життя». Нелегальна економіка у сучасному її розумінні сформувалася як потужне соціально-економічне, політичне, внутрішньодержавне та транснаціональне явище системного характеру і протистояти їй може лише більш потужна за своїм характером та функціональністю система, якою повинна стати правоохоронна система України. Розкриття економічних злочинів, учинених в умовах неочевидності, - процес надзвичайно складний і багатоаспектний. Необхідність швидкого і правильного вирішення інформаційних, тактичних, психологічних, технічних і багатьох інших питань обумовила активну участь у ньому працівників органів слідства і дізнання, СБУ, МВС, прокуратури, експертів і спеціалістів. Важлива роль у боротьбі з такими злочинами належить спеціалізованим підрозділам: Державної служби по боротьбі з економічною злочинністю, Управління по боротьбі з економічною злочинністю, УМВС України, Управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ.

Необхідність взаємодії елементів однієї системи (у нашому випадку – правоохоронної) часто обумовлена тим, що вони мають різні можливості для виконання тих самих завдань і відповідні їм засоби. Взаємодія елементів правоохоронної системи у сфері протидії нелегальній економіці – це узгоджений, спрямований вплив суб’єктів правоохоронної діяльності на нелегальну економіку з метою її усунення або мінімізації, який полягає у розробці стратегічних, тактичних або конкретних заходів протидії.

Основу взаємодії складає обов’язок відповідних правоохоронних органів на основі закону брати участь у розкритті злочинів із виділенням для цього необхідних, специфічних для кожного органу джерел інформації, сил і засобів. Йдеться мова про реалізацію зазначеної інформації шляхом провадження спільних дій, обговорення отриманих результатів, планування подальших заходів для виявлення і розкриття злочинів. Тому можна погодитися з тим, що взаємодія знаходить своє вираження в правильному використанні й раціональному об’єднанні сил і засобів правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю, що застосовуються цими органами для досягнення найбільш ефективних результатів у виконанні завдань правосуддя.

Узагальнюючи думки науковців щодо суті взаємодії як системи, наведемо притаманні їй ознаки: сумісність дії, або діяльність двох або більше суб’єктів; заснованість на нормативно-правових актах; протидія нелегальній економіці; забезпечення комплексного використання сил, засобів і методів з найменшими витратами; спеціальні суб’єкти взаємодії.

Взаємодія правоохоронних органів складається з різних зв’язків і взаємовідносин між ними, які є досить поширеними й різноманітними, а їх конкретні способи й порядок виражаються у певних формах. Стосовно реалізації державної політики до таких форм можна віднести:: 1) проведення спільних засідань колегій міністерств та відомств, оперативних нарад керівників їх структурних; 2) розробка та реалізація спільних планів і програм протидії економічним злочинам; 3) видання спільних відомчих нормативних актів і правових актів органів влади України та здійснення заходів боротьби зі злочинністю, у тому числі з окремими її видами (економічна); 4) створення спільних робочих груп представників правоохоронних органів; 5) надання бригадами у складі працівників апаратів міністерств і відомств комплексної практичної допомоги підпорядкованим підрозділам; 6) спільна підготовка та подання до органів влади України статистичних даних.

Потреба такої взаємодії обумовлюється насамперед спільністю завдань по боротьбі з організованою злочинністю, в тому числі й організованих злочинних угрупувань, що діють в економічній сфері. При здійсненні взаємодії правоохоронними органами на практиці часто мають місце також різноманітні конфлікти, які в цілому знижують її ефективність. Наприклад, при взаємодії спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю підрозділів внутрішніх справ та СБУ респонденти вказують на недостатній обмін інформацією, неузгодженість дій, конфлікт інтересів і таке інше. Серед інших недоліків можна виділити наступні: здійснення взаємодії лише на початковому етапі розслідування, коли робота йде для статистичних показників, після чого взаємодія може припинитися і основна ноша покладається на слідчого; дуже велике навантаження; відсутність бажання співпрацювати; нездорове суперництво; неправильний опис документів при їх виїмці; чинення тиску на особу, що перевіряється, застосування погроз; дублювання дій.

Основною причиною всіх конфліктів між взаємодіючими правоохоронними органами є неповне співпадіння їх інтересів у службовій діяльності. Отже, шляхи попередження та усунення можливих конфліктів при такій взаємодії пов’язані, перш за все, зі зближенням критеріїв оцінки діяльності правоохоронних органів.

Бєляєва Марина Миколаївна, студентка групи ПЗД-07-1 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри ТСП ННІПФГБ ХНУВС, канд.техн.наук Власенко І.В.

ДОСЛІДЖЕННЯ СТУПЕНЮ БОЄЗДАТНОСТІ ПІДРОЗДІЛІВ МІЛІЦІЇ

Актуальність цієї теми обумовлена гострою необхідністю підвищення ефективності професійної діяльності правоохоронців України на сучасному етапі. З одного боку це визначається необхідністю реформування правоохоронної діяльності в Україні з урахуванням демократичних цінностей та соціальної спрямованістю. А з іншого боку підвищення боєготовності та боєздатності правоохоронців зумовлена негативними наслідками сьогодення: зростання «професіоналізму» кримінальних елементів та недостатнім фінансуванням правоохоронної діяльності.

Як показало опитування працівників міліції різних підрозділів та регіонів України, яке було проведено у 2007 році, 78.4\% опитуваних вважає, що супротив організованої злочинності працівник міліції можуть протиставити тільки свою професійну підготовку та навички.

Оперативно-службову діяльність співробітників міліції, пов'язану з правоохоронними діями прийнято називати службово-бойовою діяльністю. А підготовку до цієї діяльності – службово-бойовою підготовкою. В екстремальних ситуаціях, дії в який вимагають залучення значних сил і засобів міліції, а іноді й інших силових структур, є операції по припиненню масового безладу, затримці озброєних і інших особливо небезпечних злочинців у різних ситуаціях, звільнення заручників та антитерористичні дії. Основною умовою готовності органів внутрішніх справ до проведення спеціальних операцій є наявність оперативних планів з урахуванням екстремальних умов.

Особливу роль відіграє визначення ступеню готовності органів та підрозділів внутрішніх справ до дій щодо виконання службових задач. По-перше визначення ступеню готовності кожного бійця відображає імовірність виконання службової задачі підрозділу в цілому. По-друге ступінь готовності правоохоронців характеризує ризик особового складу, ймовірність травмування та загибелі при виконанні бойових задач. Головну роль у визначені ступеню боєздатності підрозділів відіграє система професійної підготовки, особливо з урахуванням життєвих, екстремальних та надзвичайних ситуацій.

Службово-бойова підготовка містить у собі: тактичну, професійно-психологічну, правову підготовку до застосування заходів насильницького впливу, фізичну і вогневу підготовку, підготовку до використання спеціальних засобів, автомобільну й інші види підготовки, що визначаються специфікою діяльності служб і підрозділів. Важливе значення в службово-бойовій підготовці співробітників міліції має практична підготовка до діям в екстремальних ситуаціях. Опитування працівників міліції показало, що обсяг навичок дій у екстремальних ситуаціях повинен сягати 10.3\%.

Фізична підготовка одна з ведучих напрямків службово-бойової підготовки співробітників міліції. Підсумковий обсяг фізичної та вогневої підготовки повинен дорівнювати 58.5\%, на що вказують результати опитування працівників міліції. Психологічна підготовка - один з ведучих напрямків для співробітників, вона виконує також різні функції. Опитування вказало, що обсяг психологічної підготовки сягає 13.3\%. 17.9\% обсягу професійної підготовки опитувані працівники міліції віддали: знання нормативної бази, заходи особистої безпеки, цивільна підготовка, перша медична підготовка.

Але, нажаль не завжди успішність при навчанні у системі професійної підготовки є гарантом високої боєздатності підрозділу. Таким чином, рівень боєздатності співробітників міліції визначається показниками: рівнем володіння прийнятими для навчання прийомами; рівнем підготовленості в службово-прикладному єдиноборстві і т.д. Тому реалізація шляхів удосконалювання службово-бойової підготовки, дозволить підвищити якість підготовки співробітників міліції до дій в екстремальних ситуаціях. Боєздатність працівників правоохоронних органів грає дуже важливу роль у ефективності виконання службово-бойових задач підрозділів міліції.

Білий Іван Сергійович курсант групи ІКМ-05-11 ХНУВС Науковий керівник: викладач кафедри ОРД ННІПФКМ ХНУВС Бабакін В.М.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗКРИТТЯ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ

В умовах дестабілізації соціально-політичної обстановки, наростання кризового стану народного господарства поширення набули злочини у сфері економіки. Розкрадання, хабарництво, корупція, ухилення від сплати податків, фінансове шахрайство та інші кримінально карані діяння охопили практично всі галузі господарювання. Під вплив вищезазначених протиправних дій потрапив і паливно-енергетичний комплекс України.

Так, упродовж минулого року в цілому на об'єктах паливно-енергетичного комплексу викрито 4329 злочинів, у т. ч. 3959 тяжких та особливо тяжких, 1001 злочин, скоєних у сфері службової діяльності, з них 142 факти хабарництва, 618 привласнень та розтрат, у т.ч. 150-у великих і особливо великих розмірах. Закінчено розслідуванням 2364 кримінальних :прав. Викрито 2744 особи, причетних до скоєння злочинів, у т. ч. 185 керівників різних рівнів. Сума матеріальних збитків за викритими злочинами укладає близько 1,2 млрд. грн., а за закінченими кримінальними справами близько 109,7 млн. грн., з яких 106,7 млн. грн. відшкодовано.

Здійснений правоохоронцями аналіз порушених кримінальних справ та інформації з регіонів свідчить, що на об'єктах паливно-енергетичного комплексу найбільш поширеними зловживаннями є: привласнення та розтрата майна підприємств матеріально відповідальними та службовими особами; нецільове використання грошових коштів, виділених на створення нових робочих місць для звільнених працівників вугільної галузі; укладення збиткових угод на закупівлю обладнання за завищеними цінами та реалізацію продукції нижче її собівартості; завищення об'ємів виконаних робіт під час реконструкції та будівництва; зловживання керівників підприємств галузі при проведенні вексельних операцій; зловживання в енергопостачальних компаніях та їхніх структурних підрозділах, пов'язані з розрахунками за електроенергію.

Особливо гостро постала проблема розкрадання нафти та газового конденсату, а також розукомплектування обладнання трубопроводів на об'єктах НАК «Нафтогаз України». На сьогодні органам внутрішніх справ не вдалося суттєво обмежити кримінальний промисел у вигляді вчинення крадіжок з газо- та нафтотрубопроводів шляхом «врізок». Вжиті у регіонах органами внутрішніх справ заходи дозволяють отримати лише тимчасовий результат.

Своєчасне та ефективне виявлення злочинів, що вчинюються у ПЕК, значною мірою залежить від швидкого та якісного проведення окремих оперативно-розшукових дій. Послідовність і тактичні особливості здійснення зазначених заходів працівниками ДСБЕЗ МВС України, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, напряму пов'язані з особливостями вчинення конкретного злочинного діяння. Зокрема, злочини у нафтогазовій галузі мають характерні особливості, якщо вчинюються у процесі пошуку (розвідки) родовищ нафти і газу; користування нафтогазоносними надрами; транспортування газу, нафти і нафтопродуктів магістральними та розподільними трубопроводами; постачання нафти і газу; виробництва та реалізації нафтопродуктів; імпорту, реекспорту та транзиту нафти, газу та нафтопродуктів, а також у процесі проведення тендерів із закупівлі для підприємств ПЕК товарів, виконання робіт, надання послуг та проведення аукціонів з продажу нафти, газового конденсату та скрапленого газу. Від особливостей вчинення злочинів у паливно-енергетичній галузі залежить технологія вивчення фінансово-господарських документів, які оперативним працівникам необхідно перевіряти для отримання інформації про можливі злочини, а також інші правопорушення, що вчинюються в ПЕК, які, хоча ї не підпадають під кримінальну відповідальність, проте оперативна робота щодо їх виявлення є попередженням даних видів злочинів, і тому вона має бути пріоритетним напрямком роботи ОВС і врешті-решт призведе до зменшення кількості злочинів у цій галузі.

Борозенний Іван Олександрович, курсант групи ІСД-06-2 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри ТСП ННІПФМГБ ХНУВС,

канд.техн.наук Власенко І.В.

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАСОБІВ

У сучасному світі вже просто неможливо уявити країну, яка не має свої спеціалізовані, висококваліфіковані підрозділи, які забезпечують збереження державної таємниці, цілістність державного кордону, у будь-який момент можуть ефективно нейтралізувати террористичне угруповання, чи заспокоїти хвилювання людських натовпів. І звісно кожна країна намагається як найкраще озброїти, екіперувати і забезпечити усім необхідним свої елітні підрозділи-підрозділи спеціального призначення. Але спеціальні підрозділи-це лише крапля серед інших, не меньш важливих державних силових структур.

Згідно до 14 статті Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1991 р., розділами II, III постанови Ради Міністрів УРСР від 27 лютого 1991 р. №49 «Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР» (зі змінами та доповненнями), та згідно з Наказом МВС №1030 від 10.09.2003 р. працівники міліції мають право застосовувати наручники, гумові та пластикові кийки, засоби зв’язування, спеціальні засоби, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівливої дії, світлошумові пристрої відволікаючої дії, пристрої для відкриття приміщень, захоплених правопорушниками і примусової зупинки автотранспорту, водомети, бронемашини та інші спеціальні і транспортні засоби, а також використовувати службових собак у зазначених в законі випадках.

Проаналізувавши перелік спеціальних засобів, які перелічуються і закріплюються законом, як спеціальні засоби МВС України, можна виділити два суттєвих недоліки: Малий перелік спеціальних засобів, який просто не здатен задовольнити усіх потреб сучасних підрозділів МВС України для якісного виконання поставлених ним завдань; Застаріла, не адаптована до умов, який висуває та диктує сучасний світ, а також світ кримінальний нормативна база, що регламентує застосування працівниками МВС України спеціальних засобів;

На сьогоднішній день, як і в усьому світі, так і в нашій країні формуються тенденції все більш ширшого застосування синтетичних та полімерних матеріалів, надтвердих сплавів металів, а також хімічних речовин нового покоління у сфері розвитку та вдосконалення спеціальних засобів. Так бронежилети стають дедалі легшими, але дедалі підвищується їх кулестійкість, частини екіпіровки особового складу спеціальних підрозділів, такі, як налокітники, поножі, шоломи вже майже повністю виготовляються із полімерних матеріалів. У пристроях зв’язку використовується досконала, сучасна електроніка та мікроелектро