Актуальні проблеми сучасної науки і правоохоронної діяльності: Матеріали підсумкової наукової конференції курсантів та студентів.

  особливостІ предмету доказування при розслІдуваннІ хабарництв

 

Хабарництво несе загрозу всьому суспільстві. Проблема боротьби з хабарництвом відноситься до найбільш актуальних соціальних, економічних правових проблем в нашій державі, враховуючи, що дане явище є не тільки соціальне, а й кримінально каране. Хабарництво як найнебезпечніша форма корупції завдає величезної шкоди не тільки нормальній роботі підприємств, установ, організацій будь-яких форм власності, а й порушує права і законні інтереси фізичних і юридичних осіб, не дозволяє в повній мірі реалізовувати реформи у найважливіших сферах життя. Тим часом статистичні дані свідчать, що боротьба з хабарництвом ведеться на недостатньому рівні.

Складовою частиною розслідування по конкретній справі є визначення обставин, які підлягають доведенню. В цьому плані важливо встановити предмет доказування по даній категорії справ. Не можна визнати правильною методику, за якою розслідування хабарництва відбувається без розгляду даних важливих обставин, так як встановлення цих обставин забезпечує всестороннє, повне, об’єктивне розслідування, що є найважливішою умовою встановлення об’єктивної істини в кримінальному процесі.

Виходячи із загального поняття предмета доказування специфічних особливостей кожного злочину, в криміналістиці визначається предмет доказування по конкретному злочину. В постанові Пленуму Верховного Суда України не визначено предмета доказування по даній категорії справ, лише звертається увага на найбільш важливі обставини, які підлягають дослідженню в судовому засіданні.

Всі обставини хабарництва повинні бути перевірені. Детально необхідно встановити предмет хабара та його характерні ознаки. Це пояснюється тим, що не все може бути предметом хабара, зокрема блага нематеріального характеру. Тобто, встановлення характеру вигоди, яку отримує посадова особа, слугує межею притягнення до кримінальної відповідальності.

Необхідно встановити велику групу обставин, що відображають безпосередньо дачу-отримання хабара, а саме: місце, час, обстановка і інші важливі обставини хабарництва. При наявності попередньої домовленості (хабар-підкуп) досліджуються обставини, пов’язанні з нею. На практиці важливе значення має визначення способів передачі-отримання хабара: чи проведена в відкритій або в завуальованій формі.

Враховуючи той факт, що суб’єктом складу отримання хабара може бути лише посадова особа, необхідно встановити його. При цьому необхідно з’ясувати чи було вчинення дій на користь хабародавця службовим обов’язком посадової особи, чи не вчинила посадова особа іншого злочину, обумовленого отриманням хабара. При виконанні хабароодежувачем незаконних дій слідчий повинен з’ясувати, чи не є хабародавець підбурювачем посадової особи у вчиненні іншого злочину, що є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності в якості співучасника у вчиненні іншого злочину. Потребують з’ясування взаємовідносини, які склалися між учасниками хабарництва, обставини знайомства, зв'язок хабародавця та хабароотримувача з метою всесторонього розслідування, а також для виявлення співучасників.

Підлягають також встановленню причини та умови, які сприяли вчинення злочину. Для правильного визначення задач правосуддя повинна бути виявлена і індивідуалізована роль кожного учасника хабарництва (хабародавець, хабароотримувач, співучасники). Повнота розслідування вимагає встановлення мотивів і цілей дачі-отримання і співучасті у хабарництві.

Неможливо визначити вичерпний перелік обставин, які підлягають встановленню при розслідуванні конкретної кримінальної справи про хабарництво, круг фактичних даних, які підлягають встановленню по справі, в залежності від конкретних обставин може змінюватись у сторону збільшення або зменшення досліджуємих обставин. Що стосується меж доказування, які характеризують необхідну глибину дослідження суттєвих обставин справи, то дана задача повинна вирішуватись особою, яка веде розслідування в кожному випадку з врахуванням індивідуальних особливостей злочину.

 

Пруцький Сергій Сергійович, курсант групи ІКМ-05-4 ХНУВС Науковий керівник: ст. викладач кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії ННІПФПСД ХНУВС, канд.юрид.наук Пазинич Т.А.

 

ОЗНАКИ ПЕРЕРОБКИ ПНЕВМАТИЧНОЇ ЗБРОЇ У ВОГНЕПАЛЬНУ

 

Як свідчить слідчо-оперативна практика на сучасному етапі в Україні при вчиненні багатьох агресивних злочинів (вбивств, нанесенні тілесних ушкоджень, розбійних нападів, хуліганства та інших) застосовується вогнепальна зброя. Крім того, все частіше виникають ситуації застосування злочинцями пневматичної зброї, яка при певних умовах здатна нанести не менш тяжкі наслідки здоров'ю постраждалого, і яка при цьому знаходиться у вільному обігу. На мій погляд, існує ще одна суттєва проблема, на якій би я хотів акцентувати увагу. Це проблема появи злочинців, які володіють методикою перероблення пневматичної зброї у вогнепальну шляхом внесення деяких змін в її конструкцію.

Як може слідчий чи оперативний працівник виокремити пістолет, який за загальним зовнішнім виглядом і маркуванням відноситься до пневматичної зброї, але по суті має вогнепальну властивість? Моя робота присвячена відповіді на це питання.

Перш за все розглянемо визначення зброї обох зазначених видів.

Пневматична зброя – це вид ствольної зброї, у якому снаряд (куля) отримує направлення руху за рахунок енергії стиснутих газів або повітря.

Вогнепальна зброя – це пристрої та прилади призначенні для ураження живої чи іншої цілі (кулею, дробом або іншим предметом) з початковою швидкістю польоту кулі понад 100 м/с, приведенням у рух миттєвим вивільненням хімічної енергії заряду (пороху або іншої пальної суміші).

Вважається, для того щоб визнати предмет вогнепальною зброєю, він повинен відповідати двом критеріям: загальному і спеціальному.

Загальний критерій визначає цільове призначення зброї. Вогнепальна зброя – це зброя для нападу, активного захисту шляхом знищення живої сили і технічних споруд.

Спеціальним критерієм є технічна характеристика предмету. Він повинен мати наступні ознаки, а саме: для метання снаряду повинна використовуватись енергія, яка утворюється при згоранні вибухової речовини (пороху); предмет повинен мати ствол – порожню трубку для спрямування польоту снаряду і спалювання вибухової речовини; предмет повинен мати пристрій для запалення заряду – вибухової речовини; снаряд повинен володіти достатньою вражаючою дією; конструкція предмета-зброї повинна мати достатню міцність.

Таким чином, особа, яка прагне підвищити потужність своєї пневматичної зброї, пристосувати її для стрільби бойовими або саморобними боєприпасами, підвищити початкову швидкість польоту кулі, повинна внести такі зміни в її казенну частину: розсвердлити патронник до бажаних розмірів і форм; встановити на поршні або в передній стінці ствольної коробки ударник; встановити ударно-спусковий механізм; розточити канал ствола до бажаних розмірів і форм.

При виявленні у осіб пневматичної зброї із зазначеними ознаками зміни конструкції, її необхідно вилучити й направити на дослідження спеціалісту в області судової балістики для встановлення ознак її вогнепальності, вирішення питання про порушення кримінальної справи і притягнення власника зброї до кримінальної відповідальності згідно чинного законодавства.

 

Радільчук Злата Юріївна, курсант групи ІКМ-05-11 ХНУВС Науковий керівник: викладач кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії ННІПФПСД ХНУВС Фатьянова В.О.

 

ПРОБЛЕМИ ВИЯВЛЕННЯ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ПОВ’ЯЗАНІ З ТОРГІВЛЕЮ НЕПОВНОЛІТНІМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ УСУНЕННЯ

 

Виявлення, розкриття, розслідування та попередження таких злочинів викликає велику кількість проблем у практичних працівників, що спричинені відсутністю відповідних рекомендацій.

Торгівля неповнолітніми, а особливо дітьми, є злочином з високим ступенем латентності, тому офіційні статистичні показники її стану не в змозі достовірно відображати фактичну ситуацію у цій сфері.

Складності з виявленням фактів торгівлі неповнолітніми обумовлені низкою причин. Угоди такого роду укладаються таємно, а ні продавець, а ні покупець не зацікавлені в оприлюдненні своїх дій. Потерпілий, дитина, як правило, стає предметом торгу у тому віці, коли він ще не розуміє змісту дій, що вчиняються в його відношенні. Якщо суб’єктом даного злочину є особа під контролем якої знаходилася дитина, тобто особа, яка має піклуватися про дитину, захищати її інтереси, тоді важко розраховувати на заяви сторонніх громадян. Інша причина, з якої вкрай важко виявити факти купівлі-продажу дітей, – це їх маскування під всиновлення.

Найбільш складним для виявлення злочину є варіант придбання дитини з метою його втягнення у злочинну діяльність або вчинення антигромадських дій, коли продавець і покупець – особи, що ведуть паразитичний, аморальний спосіб життя, не мають постійного місця проживання, документів, що посвідчують особу, а передусім, документів, що посвідчують факт народження дитини. Достатньо часто такі угоди укладаються на вокзалах, у місцях скупчення безпритульних та біженців, у притонах крупних міст, тощо.

Розслідування торгівлі неповнолітніми ускладнюється тим, що угода купівлі-продажу найчастіше укладається за відсутності очевидців. Характер винагороди складніше встановити, коли покупець розплачується за дитину наданням будь-яких послуг, можливо, з використанням свого посадового становища або сімейних зв’язків. У випадку вчинення злочину у пологовому будинку необхідно перевірити записи в реєстраційних книгах, журналах про можливу відмову матері від дитини при їх виписці, встановити куди було направлено дитину, від якої відмовилися, та факт її прибуття до дитячої установи.

З метою своєчасного виявлення та попередження торгівлі неповнолітніми особами необхідними є наступні заходи: спостерігання за сім’ями, в яких сумнівні умови проживання та виховання дитини; перевірка житлових та офісних приміщень з метою виявлення борделів, підпільних виробництв дитячої порнографії; спостерігання за обстановкою на ринках, вокзалах, у метро та іншими об’єктами, де можуть бути виявлені факти торгівлі дітьми; аналіз змісту рекламних об’яв, розміщених у ЗМІ (особливу увагу слід приділяти об’явам про надання сексуальних послуг, про сприяння в усиновленні, наданні послуг сурогатної матері, тощо).

Ремень Анастасія Вікторівна, курсант групи ІПТ-05-01 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри криміналістики судової медицини та психіатрії ННІПФПСД ХНУВС, канд.юрид.наук Колесніков В.В.

 

КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВБИВСТВ НА ЗАМОВЛЕННЯ

 

На сьогодні широкого розповсюдження набули вбивства на замовлення. Особливість суспільної небезпеки цих злочинів полягає в тому, що вони завдають шкоду, яка не має відповідного еквіваленту, – людина позбавляється найціннішого – життя, крім того, вони можуть бути вчинені загально небезпечним способом. Вбивства, вчинені на замовлення, не є винаходом нашого часу. Ці злочини відомі здавна, їх вчинення мало різні цілі – посягання на життя і здоров’я особи, її майнові права й інтереси, перешкоджання діяльності або здійсненню планів, дискредитація підозрюваної особи.

Жертвами вбивств на замовлення стають відомі політичні діячі, представники законодавчої та виконавчої влади, бізнесмени, підприємці. З’явилися нові мотиви вбивств, пов’язані з боротьбою за розподіл сфер впливу між кримінальними структурами, злочинними формуваннями, помстою рекетирів, приватизацією майна, посередницькою діяльністю, переслідуванням кредиторів і т.ін. На сьогоднішній день протидія цьому виду злочинів знаходиться на неналежному рівні, що обумовлює необхідність вдосконалення та розробки деяких положень методики розслідування вбивств на замовлення. Дослідження криміналістичної літератури з цього питання дає змогу дійти висновку, що більшість авторів, які досліджували методику розслідування цих злочинів звертають увагу на особливості криміналістичної характеристики та тактичні особливості проведення деяких слідчих дій. У зв’язку з чим вважаємо за доцільне більш докладно розглянути ці питання.

Спосіб вчинення. Способів позбавлення життя людини багато, але вбивствам на замовлення притаманний відкритий, зухвалий напад на жертву. Спосіб вчинення вбивства може бути небезпечним для життя інших людей: відкрита перестрілка в багатолюдних місцях, використання вибухівки, гранат, вогнепальної зброї, гранатометів. Може застосовуватись й снайперський постріл у життєво важливі органи. Під час виконання замовлення має місце прагнення знищити тільки замовленого.

При реалізації способу вчинення злочину важливу роль відіграють дії по його підготовці, яка включає пошук виконавця, вивчення жертви, вибір знаряддя злочину, розробку сценарію вбивства. При цьому ретельно хронометрується «життєвий графік» жертви, перевіряється, де і з ким проживає, чим займається, з ким зустрічається, розпорядок дня, наявність охорони тощо.

Що стосується способів приховання вбивств вчинених на замовлення. У більшості випадків злочинець залишає знаряддя злочину на місці події. Однією з ознак вбивства на замовлення є факт залишення зброї на місці події. Злочинець заздалегідь визначає найбільш небезпечні шляхи підходу та відходу вживає заходи спрямовані на знищення слідів перебування на місці події. У деяких випадках замовники позбавляються виконавців чи посередників.

Місце вчинення злочину визначається в залежності від способу життєдіяльності особи. Більшість вбивств на замовлення вчиняються за місцем проживання жертви. Злочинці для нападу обирають сходові площадки у під'їзді жертви, кабіни ліфтів, територію біля будинку чи під'їзду. Крім того злочини можуть бути вчинені на підходах до місця роботи, чи в інших місцях де поведінка жертви найбільш прогнозована.

Час злочину. Як правило, для нападу злочинці обирають ранковий час, рідше вечірній. Це пов'язано з чіткою регламентацією робочого дня жертви і системою часових інтервалів виходу з домівки чи з місця роботи.

Знаряддя злочину. Під час вчинення вбивства на замовлення використовуються вогнепальна зброя, радіокеровані чи контактні вибухові пристрої, гранати. Вогнепальна зброя оснащується глушителями, оптичними або лазерними прицілами, пристроями нічного бачення. Речі господарсько-побутового призначення майже не використовуються.

Особа потерпілого. Найчастіше жертвами вбивств на замовлення стають: 1) особи, які займають керівні посади у бізнесі (президенти акціонерних товариств, керівники фінансово-кредитних установ, директори великих торговельних чи інших комплексів); 2) представники вищих органів державної влади і управління; 3) працівники правоохоронних та правозастосовчих органів (прокуратури, МВС, СБ, судів та ін.); 4) лідери і члени злочинних угруповань.

Тобто, як правило потерпілою стає особа, яка заважає здійсненню планів замовника вбивства. Це може стосуватися сфери політики, бізнесу, кримінального впливу чи особистих стосунків.

Особа злочинця. Має деякі особливості, оскільки у підготовці та вчиненні злочину приймають участь декілька осіб – замовник, та безпосередній виконавець, а також у деяких випадках посередник.

У якості замовника можуть виступати: комерційні партнери – бізнесмени, корумповані посадові особи, авторитети злочинного світу. Посередник у вбивстві на замовлення здійснює пошук конкретного виконавця, є зв'язуючою ланкою між замовником і виконавцем. Посередниками можуть бути особи з оточення організатора, підлеглі йому по службі, члени злочинних угруповань тощо. Крім іншого, посередник – це додатковий засіб захисту замовника. Тобто замовник і виконавець можуть не знати один одного, а для того, щоб обірвати ланцюжок, треба лише знищити посередника.

Умовно виконавці можуть бути поділені на два типи: кілери - дилетанти та кілери – професіонали. Дилетанти характеризуються низькою вартістю послуг. При цьому їх використання не дає ніяких гарантій і не виключає помилок. Дилетант може вбити не ту що треба особу, або лише поранити жертву, залишити сліди на місці події.

Професіонал йде на справу, коли відчуває майже повну гарантію власної безпеки. Він володіє достатньо високими навичками у «мистецтві» вбивати людей, використовує найсучаснішу техніку спостереження і радіозв'язку, здійснює заходи щодо підготовки та приховування вбивства. Професійного кілера нерідко запрошують з іншого регіону, з країн СНД чи далекого зарубіжжя. Виходячи з викладеного, слід визнати, що розкриття умисних вбивств, вчинених на замовлення, залишається одним із найважливіших завдань правоохоронних органів.

Таким чином, детальний розгляд питань криміналістичної характеристики вбивств на замовлення дає змогу висунути більш правильні та обґрунтовані слідчі версії, розробки рекомендацій для вдосконалення прийомів і методів боротьби з цим явищем, підвищити відсоток розкриття цих злочинів взагалі.

Роль Інна Юріївна, студент НЮА України імені Ярослава Мудрого

Науковий керівник: доцент кафедри криміналістики НЮА України імені Ярослава Мудрого, канд.юрид.наук, доцент Пчолкін В.Д.

 

КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИВЛАСНЕННЯ, РОЗТРАТИ МАЙНА АБО ЗАВОЛОДІННЯ НИМ ШЛЯХОМ ЗЛОВЖИВАННЯ СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ

 

Боротьба з посяганнями на відносини власності є одним з головних завдань кримінальної політики держави, однією з найважливіших її функцій – забезпечення економічної безпеки, захисту права власності. Тому за привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем ст. 191 КК України передбачена кримінальна відповідальність. Під час розслідування цього виду злочину важливого значення набуває вчення про його характеристику. Криміналістична характеристика злочину - це система, що містить дані про закономірні зв’язки слідів, які виражені відповідним ступенем вірогідності, встановленої на підставі узагальнення матеріалів кримінальних справ, та апробованих слідчою практикою. Такі дані є основою для побудови систем типових версій, що дуже важливо при вирішенні конкретних слідчих завдань.

Структура криміналістичної характеристики цього виду злочинів складається з наступних елементів: суб’єкт розкрадання; спосіб приготування, вчинення та приховування злочину; предмет посягання; обстановка; наслідки.

Для кожного виду злочинів особа злочинця характеризується специфічними рисами, обумовленими мотивами і спрямованістю злочинної діяльності. Тож з'ясування даних про особу дає уявлення і про способи здійснення і приховання злочину. Особа розкрадача характеризується, виходячи з наступного:

– матеріально відповідальна особа. Ці дані дозволяють установити можливості особи щодо привласненого майна (право розпорядження ним або перебування цього майна в правомірному володінні особи). Причинно-наслідкові зв'язки між діями посадової особи і наслідками, що наступили, можуть бути встановлені тільки шляхом вивчення його функцій. Діяльність слідчого спрямовується на виявлення дефектів у виконанні функцій конкретної посадової особи ;

– риси характеру злочинця. До останнього можна віднести пристрасть до накопичення, жадібність, замкнутість або широку інсценовану комунікабельність. Сюди ж можна віднести професіоналізм у сфері технології виробництва, оформлення облікової документації, володіння різними способами маскування, що використовуються з метою розкрадання матеріальних цінностей;

– зв'язки злочинця, що дають йому можливість протягом тривалого часу безперешкодно вчиняти злочини. Його злочинні зв'язки можуть бути різними і відноситися до сфер заготівлі, виробництва і реалізації продукції. Важливо відзначити, що у випадках здійснення розкрадань найбільш виразними є злочинні зв'язки серед посадових осіб, залучених до сфери обліку і реалізації продукції;

– спосіб вчинення розкрадань чужого майна, довіреного винному включає наступні елементи: створення неврахованих надлишків; їхнє вилучення і приховання злочинних дій; збут викрадених цінностей. Кожен із цих елементів характеризується сукупністю специфічних способів. Способи вчинення розкрадань різноманітні та тонко вуалюються. Особливу увагу необхідно звертати на способи приховування злочинів. Вони можуть поділятися на відносно прості та складні. До простих способів приховування відносяться: використання приміщень, устаткування, транспорту, створення спеціальних схованок із метою збереження й вивозу викраденої сировини і готової продукції. До складних способів приховування треба віднести: використання особливостей технологічного процесу, документального відображення етапів виробничого циклу, заниження у звітах фактичного виходу готової продукції на виробництві;

– предмет посягання дає певне уявлення про особу злочинця, його відношення до виробництва (виготовлення продукції, реалізація, заповнення звітної документації). Крім того, предмет посягання може вказувати на знання злочинцем специфіки виробництва, особливостей обліку і звітності, зв'язків між виробничими підприємствами й установами, що реалізують виготовлену продукцію. Ці відомості дозволяють відстежити злочинні зв'язки, а також орієнтують на можливе коло свідків, що володіють інформацією, важливою для швидкого й ефективного розкриття злочинів;

Велике значення має місце вчинення злочину. Необхідно вивчити і зрозуміти весь механізм системи, де вчинений злочин. Визначення місця вчинення злочину знаходиться в прямому зв'язку зі способом здійснення злочину.

– час вчинення злочину - астрономічний час, а також період, протягом якого відбувався злочин. Особливе значення цей елемент має у випадках розкриття розкрадань майна, вчинених посадовими особами, тому що такі розкрадання як правило тривалі у часі і маскуються обліковими документами.

– під слідами злочину варто розуміти сукупність типових проявів злочинної діяльності, що відображені у фінансовій діяльності підприємства, виробництві та збуті продукції і мають свою специфіку на кожній ділянці:

а) у фінансовій діяльності ці сліди можуть виявлятися в порушеннях обліку і звітності, фальсифікації документації, приписках;

б) у виробничій діяльності типовими слідами розкрадань є:

– порушення технологічного процесу, які тягнуть за собою одержання надлишків продукції, а також навмисне створення надлишків сировини з метою їхнього подальшого використання;

– порушення нормативів при виготовленні лабораторних аналізів продукції;

в) у сфері збуту продукції типовими слідами злочинів є:

– неврахована продукція або її нестача як у постачальника, так і в одержувача;

– виявлення безтоварних накладних;

– невідповідність фактичних даних змісту товарно-транспортних накладних.

Оскільки розкрадання шляхом привласнення, розтрати та зловживання службовим становищем вчиняються з використанням знання технології виробництва та особливостей бухгалтерського обліку, вони є одними з найбільш латентних. І саме з огляду на це при розслідуванні цих злочинів дуже важливо звертати пильну увагу на встановлення і опрацювання всіх елементів криміналістичної характеристики з метою швидкого розкриття злочину.

 

Соловйова Анна Віталіївна, курсант групи ІСД-05-10 ХНУВС Науковий керівник: викладач кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії ННІПФПСД ХНУВС Зозуля Є.В.

 

ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛІСТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИЯВЛЕННЯ ОЗНАК КОНТРАБАНДИ

 

У криміналістичній літературі питання виявлення ознак злочинів на даний час розроблені недостатньо. Досліджуються деякі аспекти виявлення окремих видів злочинів, при цьому у криміналістиці немає однозначного визначення суті виявлення злочинів. У теорії криміналістики виявлення часто розглядається як структурний елемент розкриття. Ряд вчених-криміналістів, відмічаючи, з одного боку, значимість діяльності по виявленню злочинів, з іншого-припускають суттєву неточність, включаючи його в першочерговий етап розслідування на правах автономної частини, тим самим змішуючи дослідчу діяльність із слідчо-процесуальною, діяльність по виявленню ознак злочину з процесом його розслідування.

Помилковість такої позиції є очевидною, оскільки розслідування починається тільки після порушення кримінальної справи, діяльність же по виявленню злочинів здійснюється до цього. Разом з тим принципово відрізняються форми, методи та засоби, які використовуються при виявленні злочинів та їх розслідуванні. З огляду на це, можна вважати, найбільш правильною та послідовною позицію В.В. Степанова, який вказує, що виявлення злочинів не є ні етапом розкриття, ні етапом розслідування. На його думку цю діяльність слід розглядати як самостійний, перший етап боротьби зі злочинністю і включення виявлення злочинів до предмета криміналістики обумовлює створення окремої криміналістичної теорії.

В.О. Образцов, вказує на необхідність розробки криміналістичної характеристики виявлення злочинів. Саме ця точка зору суперечить принципу однозначності і вживання понять у науці. Термін «криміналістична характеристика», справедливо зазначає Р.С. Бєлкін, повинен вживатися тільки у тому значенні, в якому він відповідає визначеному цим терміном поняттю. У зв'язку з цим суть терміна «виявлення» більш правильно визначає поняття «криміналістичне забезпечення діяльності по виявленню злочину».

Наведене дає підстави визначити криміналістичне забезпечення діяльності по виявленню ознак контрабанди як систему криміналістичних знань та основаних на них навичок і вмінь посадових осіб використовувати наукові способи та засоби з метою встановлення можливих фактів незаконного переміщення предметів посягань через митний кордон.

До основ криміналістичного забезпечення діяльності по виявленню контрабанди, на мою думку, повинні входити: способи та прийоми виявлення ознак контрабанди; техніко-криміналістичні засоби діяльності по її виявленню;особливості виявлення ознак контрабанди при здійсненні митного контролю та провадженні порушень митних правил; засоби і прийоми ОРД для виявлення ознак контрабанди;тактичні прийоми і засоби діяльності громадськості у виявленні контрабанди; особливості взаємодії митної служби з правоохоронними органами, що основні напрямки підвищення ефективності роботи по виявленню контрабанди тощо.

Необхідність включення до методики розслідування контрабанди етапу виявлення ознак обумовлена перш за все специфікою механізму вчинення контрабанди та особливостями одержання первісної інформації, підвищеною латентністю даного виду злочину і складністю виявлення його ознак. Ознаки контрабанди у криміналістичному розумінні-це певні факти, які являють собою результати злочинних дій осіб по незаконному переміщенню предметів злочинного посягання через митний кордон, що дають змогу судити про злочинний характер події злочину, осіб, які мають відношення до нього, способи та обставини вчинення контрабанди.

Різноманітність та численність ознак контрабанди як прояв і вираження різних сторін цього злочину потребує їх певної класифікації. Як вважають вчені-криміналісти, найкраще таку класифікацію можна здійснювати на снові вчення про криміналістичну характеристику злочинів, виділивши при цьому криміналістичні ознаки предмету посягання, способу вчинення, сукупності типових слідів контрабанди і особи злочинця. Можливі і інші підстави криміналістичної класифікації ознак контрабанди: за місцем їх проявлення, формою відбиття у навколишній дійсності, змістом, зв’язком з подією злочину.

Аналіз митної та судово-слідчої практики показує, що ознаки контрабанди можуть бути виявлені при: здійсненні митного контролю; провадженні справ про порушення митних правил; здійсненні прикордонного контролю співробітниками Прикордонних військ; проведенні оперативно-розшукових заходів; провадженні дізнання та попереднього слідства; здійсненні прокуратурою загальнонаглядових функцій; перевірці заяв та повідомлень про контрабанду, яка підготовлюється або вчинена.

Останнім часом ознаки контрабанди нерідко виявляються у результаті діяльності органів Державної податкової адміністрації, виявленню ознак контрабанди також сприяє робота Товариства захисту прав споживачів та інших державних органів. Слід визначити, що ознаки контрабанди можуть бути виявлені при розслідуванні як контрабанди, так і інших злочинів-розкрадань, розбоїв, вбивств і т.д.

Практика показує, що сьогодні в митних органах процесуальне оформлення безпосереднього виявлення ознак зазначених злочинів не врегульовано, що призводить до укриття від реєстрації фактів вчинення контрабанди, особливо не правоохоронними підрозділами митних органів, які здійснюють фіскально-контрольні функції.

Порядок реєстрації джерел інформації про контрабанду визначено у «Положенні про діловодство у підрозділах по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил», затвердженим наказом ДМС України №285 від 18.05.1999р. Аналіз назви другого розділу цього положення, «Прийняття, розгляд і реєстрація документів», приводить до висновку, що запропонована послідовність дій не є цілком правильною. Перш за все, це пояснюється тим, що прийняття та реєстрація джерел інформації про злочини не повинні мати такого проміжного етапу як їх розгляд, оскільки така ситуація створює умови для відбору посадовими особами митних органів джерел інформації про контрабанду, її не реєстрації та приховування. Крім того, не можна визнати правильним положення, яке склалося у митних органах, коли інформація про контрабанду реєструється або в журналі обліку вхідної кореспонденції, що надходить із реєстраційними номерами загального відділу, або у журналі обліку вхідної кореспонденції, що надходить безпосередньо до управління, відділення, служби за формою ДК-2.Це призводить до того, що документи, які містять інформацію про ознаки контрабанди, реєструються разом з усіма іншими документами.

Негативно впливає на діяльність митних органів у боротьбі із контрабандою також і невпорядкованість у системі обліку та звітності в митницях кримінальних справ про контрабанду. Очевидно, що не сприяє зміцненню законності в діяльності митних органів, підвищенню роботи по виявленню й розкриттю контрабанди відсутність статистичного обліку на виявлений злочин. Таке положення сприяє вчиненню контрабандної діяльності, ускладнює запобіганню їй і породжує зловживання, хабарництво серед окремих осіб митних органів, призводить до укриття фактів контрабанди. Тож цілком справедливо виглядає ідея того, що доцільно розробити інструкцію про введення статистичного обліку через Головне інформаційне бюро МВС України на виявлену контрабанду та осіб, які їх вчинили, та рух кримінальної справи від дізнавача митниці до слідчого СБУ або прокуратури.

Таким чином, одним із перспективних напрямків удосконалення методики розслідування контрабанди є розробка й дослідження питань криміналістичного забезпечення діяльності митних та інших правоохоронних органів по виявленню ознак таких злочинів. При цьому необхідно повніше використовувати взаємозалежний комплекс дій, передбачений МК та КПК України. Тому доцільно розробляти методику виявлення й розслідування контрабанди з урахуванням можливостей взаємодії проведення митного контролю, провадження справ про порушення митних правил, дізнання та попереднього розслідування.

 

Терес Яна Валеріївна, курсант групи ІСД-05-4 ХНУВС Науковий керівник: викладач кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії ННІПФПСД ХНУВС Зозуля Є.В.

 

СПЕЦИФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗСЛІДУВАННЯ ВБИВСТВ НА ЗАМОВЛЕННЯ

 

На теперішній час, за роки незалежності спостерігаються зміни в усіх сферах суспільного життя. Важливим учасником цього процесу стали органи внутрішніх справ, діяльність яких відбувається в умовах складної криміногенної обстановки. Глобальні зміни та нестабільність суспільного життя призвели до розвитку такого явища як вбивства на замовлення, які значно відрізняються від інших видів злочинів.

Під вбивством на замовлення розуміють умисне позбавлення життя конкретної людини, яке вчиняється особою чи групою осіб за дорученням замовника з корисливих мотивів (отримання винагороди). До основних причин розвитку такого явища відносять: перетворення вбивства на механізм вирішення конфлікту; слабка правова база; організаційні недоліки при проведенні розслідування; некомпетентність співробітників правоохоронних органів у розслідуванні даного виду злочину.

Методиці розслідування вбивств присвячені роботи таких правознавців, як Ю.М. Антонян, Л.Г. Відонов, В.О. Коновалова та ін. Проблему методики розслідування вбивств на замовлення порушували В.П. Бахін, В.О. Коновалова, В.Ю. Шепітько.

До найхарактерніших особливостей розглядуваного виду злочинів відносять наступні:

Нетрадиційність об'єкта зазіхання. Цей вид злочинів проти життя і здоров'я особи найпоширеніший в економічній і кримінальній сферах, де усуваються партнери й конкуренти в політиці, бізнесі, банківській діяльності та кримінальні авторитети.

Професійність виконавця вбивства, відсутність будь-якого зв'язку між виконавцем злочину і потерпілим, наявність посередника. Зазначені особливості значно ускладнюють установлення й пошуки правоохоронними органами як самого замовника, так і виконавця вбивства.

Складність розслідування цього виду злочинів пояснюється появою нових способів учинення вбивств - із застосуванням автоматичної зброї, снайперських гвинтівок, різного виду вибухових пристроїв, а також способів приховування цих злочинів.

Досить обмежена слідова картина вбивств на замовлення значною мірою зумовлює низький відсоток розкриття розглядуваних видів злочинів. Обсяг і зміст вихідної інформації, яка визначає основний напрямок розслідування по справах цієї категорії, є, як правило, мінімальними. Нехарактерними є ситуації, при яких вбивства на замовлення вчиняються в умовах очевидності, тобто коли виконавця затримано або відома його особа і мотив учинення злочину.

Специфіка розслідування цього виду злочинів визначається складністю отримання вихідних даних, великим обсягом слідчої роботи, екстреністю проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Несвоєчасне виявлення трупа, неякісно проведений огляд місця події, страх і небажання свідків чи очевидців давати показання теж становлять значні труднощі для розслідування вбивств на замовлення.

Перелічені особливості цього виду злочинів не вписуються в традиційну схему розслідування вбивств, що зумовлює потребу створення нової методики розслідування саме таких убивств.

Однією з основних ознак є те, що працює чітко налагоджена схема: замовник – посередник - виконавець, що дуже ускладнює процес розкриття таких злочинів. Замовниками як правило виступають бізнесмени, корумповані посадові особи, «авторитети» злочинного світу. Посередниками – особи з оточення організаторів чи їх підлеглі або члени злочинних угрупувань. На жаль, як не жахливо це звучить, але сьогодні виконавцями виступають «кілери» – професіонали. Як правило, це особи які займались військовою діяльністю, правоохоронною діяльністю, були у спец підрозділах та ін. Коло учасників злочину, як правило, обмежено, вони зв'язані обітницею мовчання, яка заснована на особистому інтересі й користі, на страху бути знищеними особами, які мають будь-яку інформацію про злочин.

Введення в Кримінальний кодекс України пункту, що передбачає відповідальність за умисне вбивство, вчинене на замовлення, зумовило необхідність розробки в криміналістиці методики розслідування цього виду злочинів. Успішність розкриття вбивств на замовлення залежить від сукупності методичних підходів до процесу розслідування таких злочинів, оскільки при розробці нової криміналістичної методики, яка узагальнює існуючий досвід розслідування, враховуються позитивні результати й помилки.

Саме в діяльності системи МВС, злагоджена робота працівників міліції всіх ланок дадуть можливість покращити статистику розкриття вбивств на замовлення в реальному житті, а не на паперах.

Таким чином, незважаючи на свою специфіку (особливо щодо особи злочинця, особи потерпілого, способів учинення злочину), розслідування вбивств на замовлення тісно взаємозв'язана з розслідування вбивств всіма елементами криміналістичної характеристики.

Сформульовані в тезах теоретичні положення є підґрунтям для подальшого опрацювання методики розслідування вбивств на замовлення і спрямовані на вдосконалення загальної теорії криміналістики.

 

Тестіна Вікторія В’ячеславівна курсант групи ІКМ-05-11 ХНУВС

Науковий керівник: викладач кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії ННІПФПСД ХНУВС Фатьянова В.О.

 

ЩОДО ПОНЯТТЯ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНА ЗЛОЧИННІСТЬ

 

Дослідження та аналіз сучасної криміналістичної літератури дозволяє дійти висновку про те, що в нині існуючих умовах розвитку суспільства організована злочинна діяльність набуває ознак транснаціоналізації, тобто виходить за межі національної території однієї держави. Ознаки транс націоналізації властиві багатьом країнам світу і, тому, являють собою міжнародний процес транснаціоналізації організованої злочинної діяльності.

Під транснаціональною організованою злочинною діяльністю слід розуміти, здійснення злочинними організаціями незаконних операцій, що пов’язані з переміщенням потоків інформації, грошей, фізичних об’єктів, людей, інших матеріальних та нематеріальних засобів через державні кордони з метою використання сприятливої ринкової кон’юктури в одній чи декількох іноземних державах з метою отримання суттєвої економічної вигоди, а також з метою ефективного ухилення від соціального контролю за допомогою корупції, насилля та використання суттєвих розбіжностей у системах кримінального правосуддя різних країн.

Сучасні комунікаційні технології та розширені зв’язки організованої злочинності полегшили для неї встановлення контактів з партнерами в інших країнах та континентах; сучасні банківські системи електронних розрахунків дають змогу укладати міжнародні угоди, що пов’язані, перш за все, із «відмиванням» коштів, отриманих злочинних шляхом, а також різного роду фінансовими махінаціями.

Транснаціоналізація організованої злочинної діяльності, по суті, являє собою найвищий рівень кримінальної еволюції. Їй властива найбільш раціональна та професійна кримінальна поведінка із прагненням звезти до мінімуму можливий ризик та вилучити максимальний прибуток.

Таким чином, організована злочинна діяльність стає транснаціональною, якщо вона пов’язана з незаконними операціями по переміщенню матеріальних та нематеріальних засобів через державні кордони, які приносять суттєвий прибуток; при її здійсненні використовується сприятлива ринкова кон’юнктура інших держав, суттєва різниця між системами кримінального правосуддя різних країн, а також проникнення до їх легальної економіки за допомогою корупції та насилля.

З метою протидії транснаціональній організованій злочинності нагальною є потреба у розробці комплексу практичних заходів та теоретичних основ, перш за все, в галузях кримінального, кримінально-процесуального права та криміналістики.