Актуальні проблеми сучасної науки і правоохоронної діяльності: Матеріали підсумкової наукової конференції курсантів та студентів.

Припинення участІ в товариствІ з обмеженою вІдповІдальнІстю шляхом виходу з товариства: теоретичнІ та практичнІ проблеми

 

Участь в товаристві з обмеженою відповідальністю (ТОВ), що виникає з моменту придбання частки в статутному капіталі, є триваючою, та строк її існування, як правило, завідомо не визначений (крім випадків створення ТОВ на певний строк). В той же час ця участь не є вічною. Припинитися участь в ТОВ може за різних обставин. До таких можна віднести ліквідацію товариства, звернення стягнення на частку учасника за вимогою кредитора, відчуження частки, невиплату частки учасника в обумовлений статутом строк і ряд ін. випадків. В нашому випадку мова піде про одну із самих спірних підстав припинення участі – добровільний вихід з товариства.

Учасник ТОВ має право на вихід з товариства, яке закріплене в п.в) ч.1 ст.10 ЗУ «Про господарські товариства» та ч.1 ст.148 ЦК України. Заключається воно в тому, що учасник ТОВ має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо ін. строк не встановлений статутом. Учасник ТОВ має право в будь-який момент подати заяву про вихід, проте вважається таким, що вийшов з товариства з моменту внесення відповідних змін до установчого документу та реєстрації цих змін у відповідності до закону. Саме право на вихід є немайновим, проте такий вихід породжує майнові наслідки, а саме: з моменту виходу з товариства колишній часник отримує право на одержання дійсної вартості своєї частки.

В літературі критично оцінюється можливість вільного виходу з товариства. Зазначається, що в результаті використання учасником даного права «товариство може втратити суттєву частину своїх активів, що доволі негативно не тільки для нього самого, а й для його кредиторів», хоча кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків. Саме можливість в будь-який момент вийти з товариства та потребувати виплату вартості частки дає підставу для характеристики ТОВ як товариства з перемінним капіталом. Ця «перемінність», змінність капіталів є головною негативною особливістю, так як повинна визивати насторогу у кредиторів. Адже товариство не може будувати довгострокових інвестиційних проектів, завжди підлягаючи ризику пред’явлення ким-небудь із учасників вимоги про вихід.

При виході з товариства учасник набуває право витребувати виплати дійсної вартості його частки, яка вираховується як вартість чистих активів товариства, що приходиться на частку учасника. Норми закону в частині розрахунку та виплати частки не досить точні. Так, з закону не зрозуміло, на який момент вираховується вартість чистих активів – на дату подання заяви про вихід, на момент закінчення фінансового року чи на момент виплати. Судова практика йде по шляху вирахування дійсної вартості частки за рік, у якому подано заяву про вихід, при цьому зміна номінальної вартості та відсоткового співвідношення часток, яке виникло після дати подачі заяви, не враховується. Це призводить до того, що збільшення статутного капіталу за рахунок вкладів інших учасників приведе до збільшення дійсної вартості частки учасника, але не до зменшення номінального розміру частки. Так як правовідносини участі припиняються між учасником і товариством в момент внесення змін до статуту та Єдиного державного реєстру, то й дійсна вартість частки, на мою думку, повинна вираховуватися саме на момент внесення відповідних змін. Проте на практиці дійсна вартість частки вираховується на момент подання заяви. Ось вам ще одна проблема, яка пов’язана з виходом учасника ТОВ зі свого товариства. Наступне збільшення чи зменшення розміру чистих активів не повинно тягнути зміни належної виплати учаснику суми.

Підводячи підсумок, зазначу, що ЗУ «Про господарські товариства» потребує доповнень в наступному:

вимога обов’язкової письмової форми заяви про вихід з товариства під страхом недійсності такої заяви;

чітке зазначення дати, станом на яку визначається дійсна вартість частки.