Актуальні проблеми сучасної науки і правоохоронної діяльності: Матеріали підсумкової наукової конференції курсантів та студентів.

Влаштування дІтей, позбавлених батькІвського пІклування

 

В усі часи існувала категорія населення, яка потребувала особливої уваги та піклування – це діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. За умови економічної нестабільності, зниження рівня життя, проблема соціального становища четвертої частини населення України – дітей, набуває особливої соціальної значимості.

В Україні з 90 тис. дітей, які втратили батьківську опіку, кожна десята – біологічна сирота. Решта 90\%- це діти, які втратили батьківське піклування, хоча їх батьки є живими, та відмовились виконувати батьківські обов’язки. Тобто ці діти стали соціальними сиротами.

Закріпивши право дитини на життя і виховання в родині, Декларація про права дитини, затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1956 року, зобов’язала держави сторони забезпечувати це право щодо усіх дітей. Вказане право українським законодавством забезпечується у нормах різних галузей права, але жодна з норм чітко не проголошує дане право і не регулює.

Право дитини жити та виховуватися в сім’ї, означає перш за все її право жити у власній родині, і тільки у тому випадку, коли при якихось виключних обставинах батьки не мають змоги займатися вихованням власної дитини, вона за рішенням суду може бути передана на виховання іншим особам або до дитячих навчально-виховних установ.

Нині в Україні існує розгалужена система влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, що передбачає влаштування дітей як до сім’ї, так і до державних закладів. Метою цього є виховання позбавлених батьківської опіки дітей, захист їх особистих та майнових прав. На сьогодні в Україні існує три форми влаштування дітей:

1. Сімейна форма (усиновлення, опіка та піклування, фактичне виховання).

2. Інтернатна (влаштування дітей на виховання до державного закладу).

3. Квазі-сімейна (патронат, прийомна сім’я та інше).

Пріоритетною формою влаштування дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, є влаштування в сім’ю, та за умов нерозвиненості форм опіки в Україні, досить велика кількість дітей потрапляють до інтернатів. Вони ж мають свої недоліки, викликані перш за все економічними проблемами в державі, які звичайно мають вплив і на стан інтернатних закладів. Найбільш ефективною формою влаштування дітей є все ж усиновлення. Та мають місце недопрацювання в самому законодавчому регулюванні, адже відсутні норми, які б чітко встановлювали контроль за утриманням і вихованням дітей в родинах усиновителів. Особові справи останніх зберігаються в судах за місцем винесення рішення про усиновлення, а контрольна функція покладена на органи опіки та піклування, які участі у винесенні рішення не приймали, а усиновитель переїздить з дитиною на проживання до іншого міста. Хто ж у цьому разі буде контролювати умови виховання та утримання дитини?

Однією із сімейних форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, яка майже за 12 років існування так і не набула бажаних масштабів, є утримання і виховання дітей у дитячих будинках сімейного типу. Та досвід їх функціонування свідчить про недостатність правового регулювання цієї сфери.

Створення альтернативних форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечить можливість виконання вимоги міжнародних документів щодо забезпечення прав дитини, в тому числі –зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові. Але правова регламентація існуючих нині форм сімейного виховання розглядуваної категорії дітей, нині є недосконалою та потребує перегляду і доповнень. Звичайно, ні прийомна сім’я, ні усиновлення, ні інтернат, не зможуть замінити дитині любов власних батьків, та все ж в якійсь мірі дадуть змогу забезпечать їх належним вихованням, турботою, захистом їх особистих та майнових прав.

 

| Оглавление|