Актуальні проблеми сучасної науки і правоохоронної діяльності: Матеріали підсумкової наукової конференції курсантів та студентів.

Проблеми виконання судових рІшень у цивІльних справах

 

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про судоустрій України» судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Не виконані добровільно, вони виконуються примусово в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» від 22 квітня 1999 року. Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Виконання судового рішення – важлива ділянка правової практики, що відображає ефективність усього механізму правового регулювання й здатність права впливати на поведінку людини. Разом з тим, слід зазначити, що в Україні за офіційною статистикою щороку не виконується від 30 до 80 відсотків рішень судів. Близько 70 відсотків всіх звернень громадян України до Європейського суду з прав людини також обумовлені невиконанням судових рішень. Це означає, що права та законні інтереси мільйонів наших громадян так і залишаються нереалізованими. Нерідко буває, що, отримавши на руки позитивне рішення суду, людина роками чекає його виконання. Тому застосування державного примусу при виконанні судових рішень не втрачає свою актуальність, а навпаки, потребує вивчення та вдосконалення на законодавчому рівні.

На сьогодні відсоток рішень, що виконуються у добровільному порядку, незначний. Хоча статистика й не ведеться, проте основна маса рішень виконується саме в примусовому порядку за безпосередньої участі Державної виконавчої служби. При цьому методів впливу на недобросовісних боржників, що не виконують судові рішення, практично немає. Аналіз законодавства України свідчить, що боржник за невиконання рішення суду лише в окремих випадках може нести адміністративну і кримінальну відповідальність. Так, за 2006 рік до кримінальної відповідальності було притягнуто 33 особи, до адміністративної – 372 особи. І це при тому, що залишалися невиконаними понад 2 млн. 549 тис. виконавчих документів на суму понад 16 млрд. 645 млн. грн. Кримінальна відповідальність за ухилення від виконання рішення суду законом встановлена лише для посадових осіб. У зв’язку з цим фізична особа (громадянин), яка на даний час не є суб’єктом такої кримінальної відповідальності, ухиляючись від виконання рішення суду, залишається безкарною. У той же час досвід зарубіжних країн свідчить, що разом із кримінальною та адміністративною відповідаль­ністю в цих країнах існує і цивільна (економічно-фінансова) відповідальність, що є суттєвим важелем, який впливає на стан виконання судових рішень. Боржникові соціально-економічно і фінансово невигідно ухилятися від виконання судових рішень і мати проблеми із судом чи органом виконання судових рішень.

Практика свідчить, що з моменту ухвалення рішення до початку примусового виконання минає багато часу, що дає можливість боржникові розпорядитись майном за своїм бажанням і не в інтересах стягувача. Державний виконавець, здійснюючи в умовах чинного законодавства примусове виконання судового рішення, не має жодної інформації про фінансово-матеріальний стан боржника, що в багатьох випадках значно ускладнює процес стягнення майна або взагалі робить стягнення неможливим.

Важливою проблемою, яку необхідно вирішити, є покращення статусу державних виконавців та органів державної виконавчої служби, ролі цих органів у системі органів виконавчої влади. На мій погляд, потребують удосконалення норми закону, якими встановлено правовий захист державних виконавців, соціальний захист працівників державної виконавчої служби, в тому числі їх матеріальне забезпечення.

Удосконалення потребують й інші аспекти виконавчого провадження, зокрема механізм контролю та нагляду за законністю виконавчого провадження, процедури накладання арешту на майно боржника, звільнення майна з-під арешту та звернення стягнення на заставлене майно боржника тощо. Врегулювання вищевказаних проблем шляхом внесення змін до відповідних нормативних актів, на мій погляд, дасть змогу суттєво вдосконалити механізм здійснення виконавчого провадження, що забезпечить належний рівень виконання судових рішень, сприятиме захисту прав і охоронюваних законом інтересів громадян та юридичних осіб у процесі виконавчого провадження, значному підвищенню ефективності діяльності державної виконавчої служби.

 

| Оглавление|