Актуальні проблеми сучасної науки і правоохоронної діяльності: Матеріали підсумкової наукової конференції курсантів та студентів.

ІсторичнІ та сучаснІ пІдходи до визначення поняття правосвІдомостІ

 

Значна кількість сучасних дослідників феномену права відмічають ключову роль правосвідомості у юридичній сфері права. Втім, наявна філософська та теоретико-правова література, присвячена питанням правосвідомості, демонструє відсутність одностайності визначення даної категорії. По мірі збільшення кількості робіт виявляються нові проблеми, стають очевидними прогалини в розробках ряду загальних аспектів правосвідомості, виникає необхідність в уточненні положень, які здавалося б, є цілком очевидними. У зв’язку з цим дослідження поняття «правосвідомості» й сьогодні залишається актуальним.

В дореволюційній філософсько–правовій літературі також не існувало єдиного визначення правосвідомості. Частіше всього категорія правосвідомості мала прикладне, емпіричне, соціально чи психологічно опосередковане значення. Багато вчених (Б.О. Кистяківський, М.М. Ковалевський, М.М. Коркунов, С.А. Муромцев, Б.М. Чичерін, Г.Ф. Шершеневич та інш.) розуміли під правосвідомістю усвідомлену мотивацію учасника правовідносин своєї правомірної поведінки.

Деякі дослідники заперечували розумовий, раціональний характер правосвідомості, відмічаючи її сутність лише в почуттях, інтуїції. Так, Р. Ієринг писав: «На питання що таке право, може нам дати відповідь не розум, а лише почуття; саме тому мова правильно іменує психологічне першоджерело будь-якого права правовим почуттям. Правосвідомість, правове переконання є абстракціями науки, які народу невідомі: сила права, цілковито як і сила кохання, ґрунтується на почутті; розум і розуміння не можуть замінити нестатку в почутті». Така позиція виглядає не зовсім вірною, оскільки правосвідомість – поняття більш широке і крім правових почуттів включає в себе й інші елементи.

Перша спроба розробки теорії правосвідомості була зроблена П.І. Новгородцевим в одній з його головних праць «Введение в философию права. Кризис современного правосознания» (1909р.). Автор зробив висновок про кризу правосвідомості як результат кризи (на філософсько-теоретичному і практичному рівнях) індивідуалізму і західноєвропейських теорій правової держави. І хоча Новгородцев не дав концептуального визначення правосвідомості, в його працях міститься розуміння цієї категорії як філософсько-правової дійсності.

Сучасні автори недостатньо займаються проблемами правосвідомості. Вважаючи, що правосвідомість – це «правильне уявлення про діючі правові норми, права і обов’язки особи, правомірність або неправомірність тієї чи іншої поведінки. Окрім знання законів вона включає усвідомлене ставлення особи до правової норми, вироблену звичку додержання вимог закону, правову культуру». До особи, яка володіє ідеальними характеристиками правосвідомості, можна застосувати положення «знає – розуміє – слідує». Очевидно, однак, що «така всезагальна, повністю правильна правосвідомість – це все ж лише ідеал, до якого безперечно слід прагнути, але який в абсолютному вигляді зустріти важко».

В сучасний період все ще можна зустріти визначення, де в поняття правосвідомості включають тільки ідеологічний фактор, виключаючи правову психологію. Наприклад, Філософський енциклопедичний словник містить таке визначення: «Правосвідомість – сукупність поглядів, ідей, що відображають ставлення людей, соціальних груп, класів до права, законності, правосуддя, їх уявлення про те, що є правомірним або неправомірним».

Правова свідомість – система почуттів, звичок, уявлень, поглядів, теорій, ідей суб’єктів права (носіїв правосвідомості), що відображають правову дійсність та оціночне ставлення до неї (до соціально-правових установок та ціннісних орієнтацій суспільства; до минулого, діючого та бажаного права) і виконуючих роль всезагального регулятора (саморегулятора) їх поведінки в юридично значимих ситуаціях.

Дане визначення відображає взаємозв’язок і співвідношення суспільної свідомості і правосвідомості (їх складових), гносеологічних та соціологічних середовищ вивчення даного феномену, внутрішню організацію змісту правосвідомості (її структуру), зв'язок між її елементами, закономірності її формування і розвитку, і важливу соціальну роль.

Тим не менш, не дивлячись на зусилля представників ряду суспільних наук (філософії, теорії права, соціології, загальної і соціальної психології тощо), які в своїх роботах торкаються проблеми визначення поняття правосвідомості, через постійну динаміку цього явища ми повинні констатувати, що воно все ще залишається відкритим для дослідження.