Щодо ступеню інтрузивності окремих оперативно-розшукових заходів

Останніми роками в Україні можна спостерігати активізацію з боку владних інститутів в питаннях упорядкування процедури здійснення інтрузивних оперативно-розшукових заходів. Зокрема, 2007 р. було затверджено «Порядок отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації» [1] (далі Порядок), на початку 2008 р. прийнято Постанову Пленуму Верховного Суду України № 2 «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав громадян під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства» від 28.03.2008 р. [2] (далі Постанова № 2).

У п. 3 вказаної Постанови №2 Верховний Суд роз’яснив, що зняття інформації з каналів зв’язку полягає у застосуванні технічного обладнання, яке дає змогу прослуховувати, фіксувати та відтворювати інформацію, що передавалася цим каналом зв’язку. Така інформація може включати дані як про взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж, так і щодо змісту інформації, яка була передана каналом зв’язку.

Контроль за листуванням, телеграфною та іншою кореспонденцією полягає в огляді поштових відправлень, їх копіюванні. Під контролем за телефонними розмовами слід розуміти не тільки їх прослуховування і фіксування, але й одержання інформації про телефонні розмови, які відбулися, щодо абонентів розмов, часу і тривалості розмов.

Розглянемо детальніше сутність наданого Верховним Судом роз’яснення.

Отже, натепер при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства відповідними органами необхідно отримати дозвіл суду не тільки на прослуховування, але й на отримання інформації про сам факт з’єднання абонентів, визначення часу здійснення дзвінка та його тривалості включно (транзакційні дані). Таким чином, вимагаючи дозвіл суду на отримання даних про транзакції, Верховний Суд фактично прирівняв за ступенем інтрузивності отримання змісту повідомлень та отримання інформації про факт передачі/отримання повідомлення.

І, якщо для одержання службової інформації про телефонні дзвінки необхідним є відповідний судовий дозвіл, то питання службової інформації відносно поштових повідомлень залишається все ще неврегульованим.

Звернемося до досвіду окремих країн з приводу регулювання вказаних відносин.

Так питання отримання транзакційних даних у США вирішується двома шляхами:

– за допомогою використання самописців[1] та відстежуючих пристроїв[2] (Глава 206 «Самописці та відстежуючі пристрої» («Pen Registers and Trap and Trace Devices») (Розділи 3121-3127) Зводу Законів Сполучених Штатів) [3];

– шляхом провадження заходу, який має назву «доступ до збережених проводових та електронних комунікацій і транзакційних записів». Його врегульовано в однойменній Главі 121 «Доступ до збережених проводових та електронних комунікацій і транзакційних записів» («Stored Wire and Electronic Communications and Transactional Records Access») (Розділи 2701-2712) Зводу Законів Сполучених Штатів [3].

Як і в Україні для отримання транзакційних даних в США необхідно мати судовий дозвіл, однак процедура отримання такого дозволу є набагато простішою, аніж для дослідження контексту переданих повідомлень в рамках кримінального розслідування.

Слід зазначити, що в США на відміну від України розділяють такі заходи як перегляд змісту поштових відправлень та їх реєстрацію (mail cover). Причому для проведення реєстрації поштових повідомлень достатньо відповідного запиту правоохоронного органу.

Так само як і в США у Великобританії існує два шляхи отримання так званих комунікаційних даних. Перший спосіб полягає в отриманні відповідної санкції, виданої уповноваженим державним органом (поліцією, розвідувальними службами, Агентством по боротьбі з організованою злочинністю). Таку санкцію отримують зазвичай, коли в оператора зв’язку немає технічної можливості збирати комунікаційні дані. В такому разі відповідний державний орган, що здійснює розслідування, за допомогою власної апаратури збирає такі дані. Дана процедура нагадує використання самописців та відстежуючих пристроїв в США, які розглянуті нами раніше.

Другий спосіб отримання комунікаційних даних полягає в надісланні офіційного письмового запиту операторові зв’язку з вимогою надати такі дані.

Обидва способи отримання комунікаційних даних врегульовані в Розділі 22 Закону «Про правове регулювання слідчих повноважень» 2000 р. [4].

Під комунікаційними даними розуміються дані, які відповідають якомусь з наступних визначень:

а) будь-які службові дані, які містяться в повідомленні або стосуються повідомлення (відправника або іншої особи) поштової служби чи телекомунікаційної системи, за допомогою якої воно передається або може бути передано;

б) будь-яка інформація, що не містить зміст повідомлення (відмінна, від вказаної у п. а)), яка використовується будь-якою особою з поштової чи телекомунікаційної служби, в тому числі пов’язана з намірами використання чи використанням цією особою будь-якої частини телекомунікаційної системи;

в) будь-яка інформація, яка не підпадає під визначення пунктів а) та б), отримана особою, яка надає поштові чи телекомунікаційні послуги, у зв’язку зі своєю діяльністю відносно осіб, яким ці послуги було надано [4, Section I (IІ) (21) (4)].

В разі відмови оператора зв’язку надати комунікаційні дані, він може бути притягнений до цивільної відповідальності.

Як бачимо, жоден з наведених способів отримання транзакційних даних (умовно назвемо його «інтрузивним» наведенням довідок) в Україні чітко не врегульовано, тому при здійсненні відповідних оперативно-розшукових заходів часто виникають труднощі з їх одержанням.

На нашу думку, для розв’язання цієї проблеми українським законодавцям необхідно йти шляхом Великої Британії, в якій запит на отримання вказаних вище відомостей не потребує додаткового судового рішення.

Така позиція пояснюється наступним чином. В Україні за законом [5] рішення суду є необхідним для проведення таких оперативно-розшукових заходів, як негласне проникнення до житла чи іншого володіння особи, застосування технічних засобів добування інформації, зняття її з каналів зв'язку, установлення контролю за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією особи. Рівень же безпосереднього втручання в приватне життя особи «інтрузивного» наведення довідок, оскільки воно не передбачає розкриття змісту повідомлень, є набагато меншим, тому для його проведення достатньо отримання санкції керівника відповідного органу.