Інформаційне забезпечення оперативно-розшукової діяльності овс як умова ефективної профілактики

Концепцією національної програми інформатизації України передбачене створення інтегрованої інформаційно-аналітичної системи правоохоронних органів [1]. Необхідність створення національної інформаційної мережі зведень про осіб, події і факти, що мають значення для проведення оперативно-розшукової діяльності ОВС, надзвичайно актуальна для правоохоронних органів України. Проте, переважна більшість інформаційних ресурсів ОВС спрямована на виконання завдань розкриття злочинів, і для профілактичних заходів використовується за остаточним принципом.

Виконання профілактичної функції оперативними підрозділами дедалі частіше викликає критику з боку суспільства. Але чи дозволяють чинні повноваження оперативних підрозділів забезпечувати необхідною інформацією, якої потребує профілактична робота? Відповідь на це питання є ключовою і виходить з принципу взаємної кореспонденції прав і обов’язків будь-яких суб’єктів суспільних відносин.

В першу чергу доцільно дослідити стан інформаційного забезпечення ОВС з огляду на можливість отримання необхідної інформації. Так, із правової точки зору, діяльність по збиранню і використанню зведень про особу регламентована Кримінально-процесуальним кодексом України, Законами України «Про інформацію», «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», іншими законами в сфері правоохоронної діяльності. На практиці зазначені правовідносини між регіональними підрозділами ОВС і суб'єктами, що володіють необхідною інформацією, здійснюються неформально, в основному на рівні міжособистісних відносин, а на рівні міністерств і відомств носять одиничний характер (наприклад Угода № 3/2340 від 30.09.1998 р. «Про передачу інформації», укладена між МВС України і Державним комітетом статистики України), угоди про обмін інформацією між ГНА і митними органами.

Аналіз правових норм основних законів, що регламентують діяльність оперативних підрозділів боротьби з організованою злочинністю, боротьби з економічною злочинністю, податкової міліції й інших, свідчить про покладання обов'язку виявляти діяння, охоплювані різними складами КК України, але визнаними однаково злочинними в межах класифікації за ознаками тяжкості. У цьому зв'язку теорія правової науки дозволяє обґрунтувати законність використання всього перерахованого вище арсеналу інформаційних масивів будь-яким підрозділом правоохоронних органів. Однак, конкретному практичному працівникові ОВС важко в повсякденній діяльності витребувати необхідну інформацію з численних джерел, що перетворює значну частину оперативної роботи в оформлення письмових запитів і витребування зведень по них.

На сьогоднішній день оперативно-розшукова діяльність оперативного працівника районного чи міського підрозділу забезпечена інформаційними ресурсами підрозділів оперативної інформації УМВС та обласного адресно-довідкового бюро, до яких мається доступ. Крім того, у розпорядженні маються масиви інформації про реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, наявності ліцензій на здійснення окремих видів підприємницької діяльності, різних юридичних фактах, що характеризують підприємницьку діяльність (наприклад, про факти банкрутства, податкових пільгах), і багатьох інших. Однак доступ до даних ресурсів неможливо назвати ефективним і оперативним, тому що його реалізація передбачає складання письмових запитів, надання їх у відповідні організації і витребування відповідей. З огляду на те, що передбачений чинним законодавством термін надання таких відповідей складає один місяць (ч. 3 і 4 ст. 33 Закону України «Про інформацію») [2], використання даних інформаційних ресурсів для виявлення і розслідування злочинів у термін до 3 чи 10 доби (ст. 97 УПК України) не представляється можливим [3]. Виключенням, зазначеним у ст. 33 Закону України «Про інформацію», є діяльність підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, що відповідно до п. б) ч. 2 ст. 12 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», мають право одержувати інформацію негайно, або в термін до 10 діб [4].

Нажаль, оперативні підрозділи в даний час самостійно формують розрізнені масиви зведень, які використовуються у ході оперативно-розшукової діяльності, застосовуючи як правову основу п.17 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» [5]. Пошук або формування баз даних здійснюється з ініціативи безпосередніх суб'єктів оперативно-розшукової діяльності, не системно і тому не дозволяє включати в дані масиви інформацію більшості сфер суспільних відносин, що у сукупності можуть представляти значний оперативний інтерес у наступному, в тому числі і з метою профілактики злочинів.

У ході аналізу сучасного стану забезпеченості оперативно-розшукової діяльності інформаційними ресурсами, нами виділено наступні масиви інформації, які найчастіше використовуються в оперативно-розшуковій діяльності ОВС:

– бази даних ГНА України, що дозволяють установити зведення про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, коди ОКПО, податкові номери, фактичну і юридичну адресу, анкетні дані керівників, засновників, їхні телефонні номери, рахунки, що маються в банківських установах, одержати іншу інформацію, а так само дозволяють аналітичним шляхом виявити зв'язаних, афілійованих осіб, неформальні об'єднуючі групу підприємств умови, провести вибірку групи підприємств по визначених умовах, інше;

– оперативні бази даних ГНМ України, що дозволяють установити зведення про виявлені підприємства, що мають ознаки фіктивності, про їхніх номінальних засновників і керівників, реєстраційні дані підприємства, використані банківські рахунки, підрозділ ГНМ, яким виявлена дана фірма;

– бази даних місцевих телефонних станцій, що дозволяють установити зведення про анкетні дані абонента телефонного номера, чи адресу об'єкту місцезнаходження номера, безпосередньо телефонний номер;

– бази даних Державного комітету статистики України, що дозволяють установити зведення про реєстрацію і місцезнаходження підприємств, анкетні дані керівників і номери їхніх контактних телефонів;

– бази даних місцевих бюро технічної інвентаризації, що дозволяють установити зведення про належність нерухомості, зміну прав власності на неї, і іншу інформацію про нерухомість.

При вивченні інформаційних потреб оперативних працівників, нами встановлено масиви інформації що використовуються або потенційно можуть бути використані:

– органів земельних ресурсів України;

– державної митної служби;

– міністерства юстиції;

– залізничного транспорту (перевезення пасажирів);

– органів ліцензування визначених видів діяльності (власники ліцензій, факти порушень ліцензійних умов);

– регіональних арбітражних судів (підприємства-банкрути);

– митних органів (експортно-імпортні операції);

– більш повно використовувати бази даних органів статистики;

Національного банку України (МФО банківських установ, дані про керівників і юридичні адреси банків, і т.д.)

Українського агентства правовласників (належність прав власності на твори мистецтва, комп'ютерні програми і т.д.).

Даний перелік інформаційних масивів не є вичерпним, однак у достатньому ступені дозволяє позначити реальні перспективи розширення інформаційної забезпеченості органів внутрішніх справ. Однак отримання такої інформації на підставі необхідності здійснення профілактичних функцій чинним законом «Про міліцію» не передбачено – усі повноваження з витребування інформації виникають за наявності справи про злочин, яка повинна знаходитися у провадженні ОВС. Особливості юридичного статусу інформації, що повинна скласти основу інформаційних масивів свідчать, що дана інформація, в основному, є конфіденційною, відноситься до інформації про особистість, і може знаходитися в розпорядженні суб'єктів різних форм власності.

Безумовно, така інформація потребує юридичного захисту, але її фактична недоступність для оперативних підрозділів свідчить про декларативний характер зобов’язань держави щодо профілактики злочинності.