Шляхи розвитку оперативно-розшукової діяльності в сучасних умовах - Збірник (Клочко А.М.)

Система управління банківськими ризиками

Сучасне банківництво є однією зі сфер, що найбільш динамічно розвиваються останнім часом. Як уже відомо, протягом останніх років у банківській системі України відбулися значні зміни, і успішне її функціонування значною мірою залежить від ефективного контролю за ризиками пов’язаними з банківськими операціями. Саме тому проблема моніторингу банківського ризику є досить актуальною для банківської системи України, тому що отримання прибутку є ризиковою справою.

Дослідженням ризиків банківської діяльності займалися такі авторів, як Каменська А., Крупка М., Кунцевич І., Печалова М., Раєвська Т., Слобода Л. та ін. Однак деякі науково-теоретичні та методологічні проблеми регулювання ризиків банківської діяльності залишилися не до кінця вивченими, а саме: недостатньо розроблені та висвітлені у наукових працях вітчизняних та зарубіжних вчених проблеми моніторингу банківських ризиків.

Ризик є невід'ємною складовою будь-якої діяльності. В банківській діяльності йдеться не про те, щоб взагалі уникнути ризику, а управляти банківськими ризика­ми, якомога правильніше та адекватно (у першу чергу) оцінювати структуру й міру (ступінь) ризику, здійснюючи ту чи іншу операцію, прагнути знизити ступінь ризику до допустимого (чи мінімального) рівня.

Починаючи з 2003 року, НБУ впроваджує принципово новий концептуаль­ний підхід до нагляду за банківськими установами — нагляд на основі ризиків. Сутність концепції полягає у необхідності створення кожним банком власних систем управління ризиками, орієнтованих на встановлений певним банком рівень толерантності до ризиків, тобто прийнятний рівень ризику у відповідних умовах. При цьому функція нагляду полягає в аналізі та визнанні адекватності таких сис­тем тим фактичним ризикам, які бере на себе банк. Вимоги до систем управління ризиками покладають на банки обов'язки вра­ховувати усі ризики за всіма продуктами, видами діяльності та послугами; зосе­реджуватися на достатності капіталу та належному управлінні капіталом; розро­бити організаційну структуру що сприятиме ефективному управлінню ризиками; зміцнювати корпоративне управління [1, 3].

Обґрунтування певної стратегії уп­равління банківськими процесами та підбір інструментів економічної полі­тики у цій сфері повинні базуватися передусім на чіткому визначенні ха­рактеру та видів можливих ризиків макроекономічної і фінансової ста­більності, пов'язаних зі зростанням обсягів кредитування. Цей процес включає моніторинг і аналіз агрегованих даних за категоріями позичаль­ників, цілями кредитування, терміна­ми та періодами фіксації процентних ставок, валютою розрахунків, а також іншими істотними параметрами, та­кими як наявність заставного забезпе­чення і джерел фінансування. Озброєні цією ін­формацією розробники політики мо­жуть виявляти основні ризики, пов'язані з процесом зростання об­сягів кредитування і запроваджувати комплекси заходів, необхідні для управління макроекономічними та фінансовими ризиками (мал. 1) [2].

Таким чином, можна сказати, що оцінка та моніторинг ризиків у діяльності банків, на сучасному етапі, набуває все більшої актуальності, оскільки обсяги коштів клієнті, вкладених у банківську систему, зростають з кожним роком. Отже, впровадження у вітчизняну банківську практику адекватних методик оцінки та регулювання банківських ризиків, удосконалення методів їх мінімізації сприятиме не тільки зростанню надійності функціонування і прибутковості банків, але й покращенню найважливіших показників діяльності вітчизняної банківської системи загалом.

У наш час кожна операція є ризиковою в тій чи іншій мірі і тому банкам треба проводити ряд заходів для уникнення ризиків чи їх попередження. Для цього розробляються різні методи управління ризиками (їх досить багато і вони різноманітні), але для ефективної роботи треба обирати не певний метод, а поєднувати декілька.

 

 

 

Мал. 1. Система заходів щодо вдосконалення управління банківськими ризикам

Крєпаков І. О., викладач кафедри оперативно-розшукової діяльності навчально-наукового інституту підготовки фахівців кримінальної міліції Харківського національного університету внутрішніх справ

Проблеми оперативно-технічного забезпечення у боротьбі з організованою злочинністю

Стан національної безпеки України на сучасному етапі залежить від результатів боротьби з організованою злочинністю, особливо в економічній сфері. Організована злочинність, використовуючи корумповані зв’язки з представниками влади, поширює свій вплив практично на всі сфери суспільного життя, стає більш активною, зухвалою, добре озброєною, швидко пристосовується до нових умов.

Активізація боротьби з ОЗ вимагає чіткого правового, організаційного, матеріально-технічного, фінансового, кадрового забезпечення, системності, координованості сил і засобів, міжнародної співпраці та взаємодії.

Умовою значного підвищення ефективності боротьби з ОЗ є негайна потреба вдосконалення законодавчо-нормативного врегулювання практичних дій співробітників правоохоронних органів.

Для забезпечення боротьби з ОЗ закон надає право використовувати:

негласних співробітників: штатних, нештатних, які вводяться під легендою прикриття;

членів організованих злочинних угруповань (надалі – ОЗУ): залучати їх до співробітництва з можливістю в майбутньому часткового або повного звільнення від кримінальної відповідальності;

спеціальні технічні засоби.

Для прийняття ефективних заходів правоохоронні органи повинні мати можливість здійснювати систематичний збір та аналіз інформації з відповідних джерел, щоб використовувати оперативні дані як у стратегічних, так і тактичних цілях. Підготовка оперативних даних потребує отримання, обробки та аналізу великого обсягу інформації про осіб та організації, які підозрюються у причетності до вчинення злочину. Методи, що застосовуються для отримання й використання такої інформації, мають бути регламентовані законодавством.

На сучасному етапі ефективна боротьба з організованою злочинністю неможлива без широкого застосування оперативно-технічних засобів . Застосування оперативної техніки в оперативно-розшуковій діяльності дозволяє своєчасно виявляти та оперативно документувати злочинну діяльність осіб за умов, коли використання слідчих дій, оперативно-розшукових заходів неможливе, недоцільне або малоефективне. Процес фіксації фактичних даних при проведенні оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів пов’язаний з поняттям оперативно-технічного документування прихованої злочинної діяльності осіб та організованих злочинних угруповань.

Світова практика і досвід боротьби з організованою злочинністю вказують на те, що найбільш ефективними заходами є проведення довгострокових таємних операцій з широким застосуванням ОТЗ та проникненням інформаторів у злочинні угруповання.

Результати ОРД – різні відомості (дані, інформація) про обставини вчинення злочину і осіб, причетних до нього, отримані оперативно-розшуковим шляхом у рамках конкретної справи оперативного обліку і зафіксовані в оперативно-службових матеріалах і матеріальних носіях: рапортах оперативного працівника, що проводив ОРЗ; актах (протоколах) про застосування ОТЗ; у матеріалах фото-, кіно-, звуко-, відеозапису, отриманих при проведенні ОТЗ тощо.На жаль, законодавством процедура надання матеріалів ОТД у розпорядження слідчого, прокурора, суду не конкретизована. Головна вимога при проведенні оперативно-технічного документування – дотримання законності, інакше ця інформація не буде мати доказового значення.

Застосування спеціальної техніки прослуховування, негласного візуального спостереження, негласного досмотру і фіксації отриманої при цьому інформації з метою боротьби з організованою злочинністю визнано правомірним у більшості розвинутих країн.

Проведення необхідних ОРЗ з метою виявлення ознак злочину і осіб, які його вчинили, згідно зі статтями 103, 104 КПК України, є правовою підставою для застосування технічних засобів. Проте законодавець не обумовлює форми їх використання.

Згідно з п. 10 ст. 11 Закону «Про міліцію», їй надається право здійснювати на підставах і в порядку, встановленому законом, гласні та негласні оперативно-розшукові заходи, фото-, кіно-, відеозйомку і звукозапис, прослуховування телефонних розмов з метою розкриття злочинів.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», оперативним підрозділам визначених відомств надається право:

– знімати інформацію з каналів зв’язку, застосовувати інші технічні засоби отримання інформації (п. 9);

– контролювати шляхом відбору за окремими ознаками телеграфно-поштових відправлень (п. 10);

– здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів (п. 11).

Принципові положення по найбільш важливих питаннях, зафіксованих у нормах закону, є правовою основою для їх деталізації у підзаконних актах, а також у відповідних інструкціях, настановах, правилах та інших документах, які визначають порядок і особливості роботи з оперативно-технічними засобами.

Нормативно-правове регламентування стосується:

– застосування ОТЗ;

– відповідних прийомів їх використання, що можуть бути двох видів – технічні та тактичні.

Технічні прийоми нормами закону не регламентуються, їх зміст розкривається на підставі технічних інструкцій.

Тактичні прийоми використання ОТЗ регламентуються нормами закону та підзаконними актами (накази, інструкції, настанови, інші документи відомчого характеру). Їх зміст визначається загальними вимогами ОРД і тому за наявності в них відповідних положень вони можуть розглядатися як правова основа для вибору необхідного тактичного прийому.

Існує два напрями нормативної регламентації застосування ОТЗ – гласний та негласний.

Під гласним потрібно розуміти регламентацію застосування ОТЗ у кримінальному судочинстві. Під негласним – підзаконні акти МВС України (та інших відомств), що повинні розглядатися як елементи правової основи застосування ОТЗ та відповідних прийомів їх використання.

Сьогодні оперативно-технічні підрозділи МВС у своїй роботі керуються підзаконними актами, що детально регламентують порядок використання, тактичні прийоми й особливості застосування тих чи інших технічних засобів. Але рядовий оперативний працівник повинен мати і рекомендації щодо правомірного їх застосування, процесуального оформлення та зразки відповідних документів. У випадку непередбаченого викриття сторонньою особою застосування ОТЗ, санкціонованого належним чином, оперативному працівнику має бути гарантовано законодавчо закріплений захист від свавілля свого керівництва.

Крім цього, існує проблема введення (легалізації) матеріалів, отриманих за допомогою технічних засобів, у кримінальний процес. Ще законодавчо не визначена процедура визнання цих матеріалів речовими доказами. Обмеження, що існують на проведення ОРЗ із використанням технічних засобів, не чіткі; не передбачено механізму незалежного контролю за дотриманням законності при проведенні ОТД. Все це заважає ефективному застосуванню технічних засобів та проведення ОТД на рівні досягнень і рекомендацій світової практики боротьби зі злочинністю у рамках міжнародних стандартів забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Видання підзаконних нормативних актів не сприяє ефективності та дієвості захисту прав і свобод людини і громадянина тому, що створюються вони під кутом зору вузьковідомчих інтересів.

Згідно зі ст. 65 КПК України, доказами в кримінальній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких встановлюється наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів та іншими документами. Матеріали ОТД відповідають цій вимозі й залучаються до кримінальної справи органом дізнання. Головне, щоб при проведенні ОТД обставини вчинення злочину були зафіксовані та доступні слідчому і суду.

Кримінально-процесуальний закон встановлює суворі вимоги до процедури отримання речових доказів: вони можуть бути оглянуті, докладно описані в протоколі огляду. Слідство і суд досліджує всі обставини, пов’язані з виникненням розглянутих предметів в дійсності для з’ясування походження застосованих технічних засобів, встановлення їх об’єктивного зв’язку з обставинами злочину. В якості свідка може бути допитаний керівник оперативно-технічного підрозділу, що уповноважений на проведення ОТД.

Діяльність із застосування ОТЗ у боротьбі з організованою злочинністю відповідно до законодавства проводиться за такими напрямами:

– безпосередньо для встановлення контролю над ОЗ, її локалізації, нейтралізації, ліквідації;

– для виявлення та усунення причин і умов існування ОЗ;

– по забезпеченню державного захисту працівників суду, правоохоронних органів, а також учасників кримінального судочинства.

Згідно з законодавством, до спеціальних заходів забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів, а також членів їх сімей відносять використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження.

Регламентацію застосування ОТЗ необхідно розглядати в поєднанні з регламентацією тактичних прийомів її використання, а також з регламентацією загальної тактики і тактичних прийомів певної форми діяльності, оскільки визначальним фактором у даному випадку є дії по боротьбі зі злочинністю, а також способи, тактичні прийоми і методи застосування ОТЗ, а не самі засоби. Технічні засоби поза тактикою не діють.

Рішення про застосування ОТЗ має бути оформлене належним чином. Воно повинно ґрунтуватися на таких підставах:

– проведення заходів по кримінальній справі (приводи і підстави до порушення кримінальної справи – ст. 94 КПК України);

– проведення ОРД – ч. 1 п. 1 ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»;

– перевірки по запитах повноважних державних органів, установ та організацій певних осіб у зв’язку з їх допуском до державної, військової та службової таємниці;

– наявності реальної загрози життю, здоров’ю або майну працівників суду, правоохоронних органів, а також учасників кримінального судочинства, взятих під захист, за письмовою заявою цих осіб або за їх письмовою згодою.

У разі загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, може проводитися прослуховування та фіксація змісту телефонних та інших переговорів.

До суб’єктів використання ОТЗ відносяться:

– безпосередньо оперативні працівники підрозділів, які здійснюють ОРД (ініціатори);

– в окремих випадках – спеціально допущені працівники оперативно-технічних та експертно-криміналістичних служб.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», спеціальним підрозділам надається право за попередньою санкцією додатково використовувати спеціальні технічні засоби у випадках:

– контролю, фіксації та документування розмов та інших дій осіб за наявності підстав вважати їх причетними до злочинної діяльності;

– фіксації та документування фактів телефонної розмови, надсилання листа або телеграфного повідомлення без порушення таємниці їх змісту;

– забезпечення особистої безпеки і безпеки житла, майна співробітників спеціальних підрозділів правоохоронних органів, учасників кримінального судочинства, їх близьких родичів за їх згодою у разі загрози заподіяння їм шкоди у зв’язку з їх участю в боротьбі з організованою злочинністю.

Необхідно враховувати, що організовані злочинні угруповання мають широкі можливості для збирання інформації, іноді навіть формують систему розвідки та контррозвідки, оперують великими коштами, мають високопоставлених корумпованих осіб, озброєні найновітнішими технічними засобами і чинять протидію правоохоронним органам.

Слід зауважити, що тактику боротьби з організованою злочинністю із застосуванням оперативно-технічних засобів значною мірою визначають маскування її системи (структур, їх складу, лідерів, фінансових операцій, планів, взаємовідносин із державними органами), а також активна протидія, спрямована на дестабілізацію й компрометацію правоохоронної системи.