Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ - Вісник (Комзюк А.Т.)

Проблеми організації та функціонування страхового ринку в україні

Вітчизняний страховий ринок є однією з найважливіших складових фінансової безпеки держави, оскільки без ефективно функціонуючих страхових відносин неможливо забезпечити поступальний соціально-економічний розвиток держави, безпечне функціонування суб’єктів господарювання, підвищення добробуту населення та убезпечення різних сфер його життєдіяльності.

Питання страхової діяльності у своїх працях розглядали такі вчені-економісти: В. Д. Базилевич, О. І. Барановський, В. А. Борисова, Є. В. Бридун, Н. М. Внукова, О. О. Гоманкова, О. Д. Заруба, М. С. Клапків, Н. І. Костіна, Т. А. Ротова, Л. С. Руденко, С. С. Осадець, К. В. Шелехов. Тоді як проблеми правового та організаційного забезпечення механізму функціонування страхових відносин досліджували вчені-юристи: П. Д. Біленчук, В. С. Бєлих, Ю. О. Заіка, О. О. Красавчиков, Є. Мен, В. М. Серебровський, С. О. Рибников та ін. Однак комплексного дослідження економіко-правових аспектів організації та функціонування страхового не проводилося. Недостатньо вивченим залишається і визначення стратегічних напрямів розвитку страхового ринку в цілому і його окремих суб’єктів.

Відтак мета статті полягає у тому, щоб на основі аналізу та узагальнення матеріалів діяльності страхових компаній, праць вітчизняних та зарубіжних авторів, спеціальної літератури та інших офіційних даних виявити стан і визначити тенденції правового та організаційного забезпечення страхового ринку в Україні.

Сучасний страховий ринок формується в умовах поступового підвищення базових макроекономічних показників, зокрема зростання валового внутрішнього продукту, що дає змогу забезпечити динамічний його розвиток. Крім позитивних макроекономічних показників, існують такі передумови розвитку національного страхового ринку: поступове зростання доходів населення з тенденцією до подолання низького рівня платоспроможності; підвищення заінтересованості юридичних та фізичних осіб у захисті своїх майнових інтересів; збільшення кількості прибуткових підприємств; законодавче запровадження обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; розвиток ринків фінансових послуг (у т. ч. фондового ринку) та формування національної системи іпотечного кредитування; запровадження системи недержавного пенсійного забезпечення.

Що стосується формування правової основи страхування та становлення національного страхового ринку незалежної України, то воно відбувалося у складних макроекономічних умовах на фоні знецінення заощаджень населення за договорами страхування в установах колишнього Держстраху, зменшення довіри населення до фінансових установ унаслідок їх банкрутства. За роки ринкових перетворень змінилися економічні функції держави у сфері страхування та відбулася трансформація державної страхової монополії у страховий ринок.

Учасниками страхового ринку є страхувальники, застраховані особи, вигодонабувачі, страховики, перестраховики, товариства взаємного страхування, страхові та перестрахові брокери, страхові агенти, актуарії, аварійні комісари, а також професійні об'єднання страховиків, страхових посередників та інших учасників страхового ринку.

За обсягами наданих послуг страховий ринок значно перевищує інші сектори ринків небанківських фінансових послуг. Але при цьому ринок страхування все ще поступається банківському сектору (на 1 січня 2008 р. активи банків у 6,8 рази перевищували активи страховиків).

Динаміка основних параметрів за останні роки свідчить про зміцнення тенденції до зростання обсягів страхового ринку. Серед позитивних чинників – стійке зростання капіталу та обсягів активів, що є необхідною умовою стабільного функціонування і розвитку страхового ринку. Поліпшується структура і якість активів страховиків, зменшується їх кредиторська заборгованість та підвищується фінансова надійність. Законодавче встановлення вимог до мінімальних розмірів статутних капіталів страховиків сприяло концентрації страхового ринку та зростанню загального розміру статутних фондів страховиків. Проте проблеми підвищення рівня капіталізації страховиків, ліквідності їх активів та концентрації страхового ринку залишаються актуальними.

До позитивних результатів розвитку страхового ринку також можна віднести реальне зростання обсягів страхових операцій з усіх видів страхування, структурні зміни на користь добровільного страхування і його довгострокових видів, підвищення показників фінансової надійності страховиків, формування фінансових груп за їх участю. Зростає загальна сума страхових платежів, отриманих страховиками України. Збільшується кількість договорів страхування (перестрахування), укладених за сприяння страхових брокерів.

Позитивною тенденцією є також зростання величини сформованих страхових резервів. Страховики здійснюють інвестиції власних коштів, у тому числі коштів страхових резервів, головним чином через розміщення їх у цінні папери, грошові кошти на рахунках у банках, у банківські метали, в економіку України за визначеними законодавством напрямами.

Правове забезпечення страховикам, утвореним за участю іноземних інвесторів, однакових умов діяльності з вітчизняними страховиками сприяло відкритості українського страхового ринку, зростанню іноземних інвестицій у цей ринок та створенню конкурентного середовища. Станом на 1 січня квітня 2008 р. із залученням іноземного капіталу утворено 73 страховики.

Незважаючи на позитивні зрушення у розвитку страхового ринку, мають місце і негативні тенденції. Так у 2007 році показник співвідношення страхових платежів з відрахуванням платежів, переданих на перестрахування українським страховикам, і валового внутрішнього продукту в Україні становив усього 3,1 відсотка, тоді як у провідних країнах цей показник дорівнює 8–12 відсотків. У середньому на душу населення в Україні припадає всього 41 євро страхових премій, що значно менше, ніж в інших європейських країнах (наприклад, у Німеччині – 1250 євро та у Польщі – 120 євро).

Обсяги страхових платежів за довгостроковим страхуванням життя становили у 2007 р. всього 1, 81 відсотка загального обсягу страхових платежів. Не врегульованою залишається діяльність страховиків у сфері обов'язкового медичного страхування. Запровадження значної кількості обов'язкових видів страхування не відповідає існуючій практиці розвинених країн.

Щороку рівень страхових виплат (відношення суми страхових виплат до суми страхових платежів) неухильно зменшується. У 2000 році він становив 19,1 відсотка, у 2004 р. – 7,9 відсотка, тоді як у 2007 р. – 6, 85 відсотка. Це свідчить про розвиток негативних тенденцій на національному страховому ринку, оскільки у світовій практиці ситуація на страховому ринку вважається незадовільною, якщо рівень виплат нижчий ніж 70 відсотків.

Страховий ринок використовується для зменшення розміру сплати податків в інших галузях економіки шляхом страхування, перестрахування фінансових ризиків, придбання короткострокових полісів для зменшення бази оподаткування.

Низький рівень капіталізації страховиків не дає змоги забезпечити відповідальність за великі застраховані ризики, що призводить до перестрахування їх частини за кордоном та до необґрунтованого витоку грошових коштів з України. У 2007 р. частка страхових премій, сплачених за договорами перестраховикам-нерезидентам, становила 11, 3 відсотка загальної суми премій.

Недосконалим залишається також нормативно-правове врегулювання діяльності страхових посередників, актуаріїв та аварійних комісарів. Не менш проблематичним є питання доступу до національного страхового ринку філій іноземних страховиків-нерезидентів. Такий допуск має відбуватися поступово та з урахуванням його подальшого впливу на стан національного страхового ринку, оскільки це може призвести до неефективного перерозподілу акумульованих страховиками ресурсів на міжнародні фінансові ринки, витіснення з ринку національних страховиків та страхових посередників.

Як бачимо, ринок страхових послуг набув певного рівня розвитку, але не став реальним чинником стабільності та за своїми інституційними і функціональними характеристиками не відповідає завданням розвитку національної економіки і тенденціям світових страхових ринків, що зумовлює його істотне відставання у глобальному процесі формування світової фінансової системи.

Усе це, на нашу думку, пояснюється тим, що нині в Україні страховий ринок перебуває лише в стадії становлення, а його розвиток супроводжується численними проблемами правового, економічного, організаційно-методологічного, інформаційно-аналі­тичного, кадрового і технологічного характеру, більшість з яких пояснюється відсутністю платоспроможного попиту на страхові послуги через низький рівень життя населення, обмеженістю корпоративних фінансів та нестійкістю податкової системи. Саме на вивченні та аналізі вказаних проблем варто зупинитися, аби підійти до формування ефективного механізму захисту інтересів як страховиків, так і страхувальників.

Серед дослідників страхової діяльності існують різні думки щодо виокремлення системи чинників, які гальмують процес формування та функціонування страхових відносин, що, на нашу думку, пояснюється невизначенністю деяких економічних чи юридичних аспектів страхування.

Так, на думку О. М. Залетова, головними чинниками, які тією чи іншою мірою стримують поступальний розвиток страхової галузі вітчизняної економіки, є проблеми: економічного, законодавчого, соціально-економічного і психологічного, структурного характеру. Окрім того, на думку вченого, варто назвати проблеми, які зумовлюються відносинами держави і страхових компаній [1, с. 97–99].

Дещо іншим бачить перелік проблем, що мають місце в системі страхового ринку Президент Ліги страхових організацій України О. Філонюк, наголошуючи здебільшого на організаційних проблемах вітчизняних страховиків, як то: низький рівень капіталізації страхових компаній; недостатньо сприятливий інвестиційний клімат; потреба у кваліфікованих кадрах; необхідність підвищення рівня довіри населення до страхування [2].

На проблемах комплексного характеру, що стримують розвиток вітчизняного страхового ринку, наголошує вчений-економіст О. Барановський, підкреслюючи, що такими є проблеми економічного, організаційно-правового, функціонального, інформаційно-аналітичного та соціально-психологічного характеру. При цьому серед економічних проблем, на думку дослідника, варто виділяти: низький платоспроможний попит фізичних і юридичних осіб на страхові послуги, незначні обсяги та недосконала структура капіталу страхових компаній, відсутність надійних інвестиційних інструментів для довгострокового розміщення страхових резервів [3].

Як бачимо, до організаційно-правових проблем більшість дослідників страхового ринку відносять:

– відсутність цілеспрямованої державної політики у сфері страхування, що призводить до безсистемності розвитку страхового ринку;

– недосконалість чинної нормативно-правової бази, що регламентує розвиток страхової галузі;

– слабкий розвиток інфраструктури;

– протекціонізм та галузевий монополізм;

– надмірна кількість видів обов’язкового страхування і неадекватність їх фінансового забезпечення;

– недостатній рівень державного регулювання страхового ринку, а також непослідовність дій щодо організації державного страхового нагляду.

Що стосується функціональних проблем, то дослідники серед них вбачають відсутність середньо- і довгострокового планування страхової діяльності, а також низький рівень кваліфікації кадрів тощо.

Не менш значущими є проблеми інформаційно-аналітичного характеру:

– значна інформаційна закритість страхового ринку;

– відсутність якісної статистичної інформації;

– недосконалість фінансової звітності та методів обробки даних;

– непрозорість відомостей стосовно структури власності.

До соціально-психологічних проблем, на думку вчених та практиків, варто віднести відсутність довіри населення і господарюючих суб’єктів до страхових компаній, а також невпевненість громадян у своєму майбутньому.

Вчений-економіст В. М. Фурмана акцентує увагу на економічних проблемах страхової діяльності. Як зауважує дослідник, серед проблем страхового ринку слід відзначити відносну дорожнечу страхових продуктів (за винятком обов’язкових видів страхування, де вартісні параметри визначені законодавчо) та їх незатребуваність, недостатню активність окремих страхових компаній на ринку та низький інтерес до страхування, особливо страхування життя, потенційних страхувальників, які поки більше довіряють свої гроші банкам, низька якість управління страховими компаніями власними ризиками (виявлення, оцінка, звітність), нерозвиненість системи надання страховиками позик страхувальникам за договорами накопичувального страхування життя, невисока якість послуг і обслуговування в страхових компаніях, шахрайство в сфері страхового бізнесу.

Більше того, діяльність страховиків в Україні здійснюється в Україні в умовах, що негативно впливають на їх фінансову стійкість (помітна інфляція, обмежений попит на страхові послуги, наявність підвищених ризиків, пов’язаних з інвестуванням коштів). Останніми роками збільшуються відносні витрати страховиків на стимулювання збуту страхових продуктів, що зумовлено більш адресними методами впливу на конкретних споживачів, торгових агентів, керівників юридичних осіб. А відтак, деякі зі страхових компаній потрапляють у кризові ситуації, а окремі балансують на межі банкрутства, [4, с. 264].

Як наголошують зарубіжні економісти, платоспроможний попит населення на страхові послуги може почати формуватися за умови, якщо середня заробітна плата складає 1,2 тис. дол. на місяць, [5, с. 114]. В Україні ж вона поки що майже вдесятеро нижча, що, звичайно, не може негативно не позначатися на розвиткові страхування. Водночас, як свідчить світовий досвід, населення з середнім доходом і нижче середнього витрачає на страхування життя близько 5\% своїх доходів.

Зважаючи на вищезазначене, В. М. Фурман до проблем капіталізації вітчизняного страхового ринку відносить: низький рівень сукупного капіталу українських страхових компаній порівняно з потенціалом зростання страхового ринку, розпорошеність капіталу між великою кількістю компаній, що в свою чергу знижує прозорість ринку; непрозорість чистих активів страховиків для органів страхового нагляду тощо.

До проблем, що знижують ефективність функціонування вітчизняних страхових компаній, вчений відносить і незбалансовану та неналежним чином диверсифіковану структуру страхового та інвестиційного портфелів; нераціональну тарифну політику у добровільних видах страхування.

До основних економічних проблем, що негативно впливають на попит на страхові послуги, належить досі не поборена висока інфляція (12,3\% у 2004 р.; 10,3\% у 2005 р.; 16,7 \% у 2007 р. і близько 16,3\% за перше півріччя уже в поточному 2008 р.) У короткостроковому періоді інфляція може бути достатньо точно прогнозована, тоді як у довгостроковому періоді невизначеність, а, відтак, і ризик зростають. Відповідно, дієвість зниження ризику, пов’язаного з інфляційним ефектом, залежить від строку укладання договору страхування. Укладання короткострокових договорів страхування, наприклад, для покриття збитку, що виникає внаслідок аварії, збитку, завданого власності, чи переривання виробничого процесу, зумовлено не поточним рівнем інфляції, а чи обов’язковістю страхування, чи необхідністю, наприклад, здійснювати окремі види діяльності (“зелена карта» чи каско-страхування). У випадку з довгостроковими видами страхування ситуація зворотна [4, с. 273].

Таким ж приблизно бачить негативні чинники, які стримують розвиток ринку страхових послуг і законодавець, розробляючи Концепцію розвитку страхового ринку України до 2010 року в Україні:

– недосконалість захисту прав споживачів страхових послуг;

– низький рівень проникнення страхового ринку (страхові платежі за вирахуванням страхових платежів, переданих на перестрахування українським страховикам, по відношенню до ВВП) та вузька клієнтська база страховиків, а також зосередження страхового ринку переважно на майновому страхуванні юридичних осіб;

– нерозвиненість довгострокового страхування життя, недержавного пенсійного забезпечення та відсутність правового регулювання діяльності страховиків у сфері обов’язкового медичного страхування;

– недостатність надійних фінансових інструментів для інвестування;

– велика кількість страхових компаній та недостатній рівень капіталізації страховиків, а також слабкий розвиток національного перестрахового ринку;

– використання страхового ринку суб’єктами господарювання для оптимізації оподаткування та виведення капіталу за кордон;

– недостатній рівень кадрового та наукового забезпечення страхового ринку;

– низький рівень страхової культури населення [6].

Як бачимо, проблеми функціонування вітчизняного страхового ринку носять системний характер, відтак їх розв’язання потребує зусиль як від страховиків і страхувальників, так і від держави, як головного арбітра функціонування страхових правовідносин. Відтак державна політика щодо розвитку страхового ринку має ґрунтуватися на зміцненні ринкових засад діяльності його учасників та використанні переважно непрямих методів впливу на процеси, що відбуваються у сфері страхування, шляхом удосконалення нормативно-правової основи і запровадження міжнародних принципів та стандартів державного регулювання та нагляду.

Стратегічні завдання з підвищення конкурентоспроможності національних страхових компаній та страхових посередників мають спрямовуватися на створення стабільного страхового ринку, що здатний конкурувати в умовах глобалізації та забезпечувати Україні гідне місце на світовому ринку. При цьому важливим має стати створення умов для розширення спектра страхових послуг, сприяння концентрації страхового ринку.

Удосконалення системи правового забезпечення розвитку страхового ринку та державного регулювання і нагляду за діяльністю його учасників сприятиме створенню конкурентного середовища на страховому ринку та рівних умов для діяльності страховиків, що дасть змогу підвищити якість страхових послуг та знизити їх вартість.

Одними з пріоритетних напрямів розвитку страхового ринку має стати особисте страхування, довгострокове страхування життя, участь страховиків у системі недержавного пенсійного забезпечення та запровадження обов'язкового медичного страхування, що сприятиме підвищенню ролі приватного сектора у виконанні соціальних програм та зменшенню видатків державного бюджету. Держава має надавати підтримку розвитку соціально значущих видів страхування шляхом запровадження відповідної стимулюючої податкової політики, зменшення кількості обов'язкових видів страхування і посилення державного нагляду за їх впровадженням і здійсненням, удосконалення нормативно-правової основи щодо запровадження обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Формування стабільного страхового ринку потребує також об'єктивного інформування всіх його учасників про основні умови, вимоги та ризики у процесі їх діяльності. Для підвищення рівня страхової культури населення необхідно забезпечити прозорість діяльності учасників страхового ринку та запровадити програми інформування населення через засоби масової інформації про стан та перспективи страхового ринку, переваги отримання страхових послуг.

Для подальшого розвитку страхового ринку та запобігання необґрунтованому витоку коштів за кордон необхідно зміцнити також національний перестрахувальний ринок і вдосконалити нагляд за перестраховою діяльністю.

З метою стимулювання розвитку страхового ринку необхідно удосконалити систему оподаткування страхової діяльності (перестрахування), передбачивши в проекті Податкового кодексу України відповідну норму.

Розвиток страхового ринку вимагає також забезпечення його достатньою кількістю кваліфікованих працівників. Для цього необхідно створити систему фахової підготовки і сертифікації фахівців із страхування та системи підвищення їх кваліфікації, а також забезпечити державну підтримку проведенню науково-дослідних робіт у сфері страхування та підготовці фахівців для страхового ринку.

Підсумовуючи, можна зазначити, що страховий ринок надійно ввійшов до системи соціально-економічних відносин, виступаючи засобом забезпечення національної безпеки держави та стабілізації фінансового стану як страховиків, так і страхувальників. Однак його (ринку) розвиток повинен носити системний, організований та керований державою процес, який гарантуватиме як страховикам, так і страхувальникам вільний доступ до ринкового середовища та цивілізований механізм розв’язання проблем функціонування страхових правовідносин.

Список літератури: 1. Залетов А. Н. Страхование в Украине / Под ред. О. А.Слюсаренко. – К.: BeeZone, 2002. – 452 c. 2. Філонюк О. Ми є активними учасниками процесів, які проходять на світових ринках страхування. – Юридична газета, 18 листопада 2004 року. 3. Барановський О. Великі проблеми маленького ринку // Дзеркало тижня. – 9 серпня 2003 року. – С.10. 4. Фурман В. М. Страхування: теоретичні засади та стратегія розвитку: Монографія. – К.: КНЕУ, 2005. – 296 с. 5. Личное страхование в России. – М., 2001. – 218 с. 6. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції розвитку страхового ринку України до 2010 року» від 23 серпня 2005 р. № 369-р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 101. – Ст. 2127.

Надійшла до редколегії 13.08.08

І. І. Зазуляк