Валеологія з методикою викладання - Конспект лекцій (Г. І. Мардар)

2. акцентуації характеру

Акцентуація особистості пов’язана в основному з особливостями темпераменту, оформляється у підлітковому віці, потім поступово зглажується, проявляючись лише у психотравмуючих ситуаціях. Відсоток акцентуацій може досягати до 50.

Виділяють такі типи акцентуйованих характерів:

циклоїдний – схильний до різкої зміни настрою в залежності від зовнішніх впливів;

астенічний – швидко втомлюється, тривожний, нерішучий, подразливий, схильний до депресії;

сенситивний – дуже чутливий, боязкий, сором’язливий;

шизоїдний – емоційно холодний, відгороджений, малоконтактний;

застрягаючий (паранояльний) – дуже подразливий, підозрілий, образливий, честолюбивий, з високою стійкістю негативних рис; 

епілептоїдний – характерною є слабкість управління, імпульсивність поведінки, нетерпимість, конфліктність, в’язкість мислення, педантичність;

демонстративний (істероїдний) – схильний до дитячих форм поведінки, брехливості, фантазування й прикидання, авантюристичності, гоноровитості, відсутності розкаювання, “відхід у хворобу” при  незадоволенні потреби у визнанні;

гіпертимний – постійно піднятий настрій і жага діяльності, але не доводить справу до кінця, розкидається, багато говорить;

дистимний – надзвичайно серйозний і відповідальний, зосереджений на поганих думках, недостатньо активний, схильний до депресії;

 нестійкий – дуже піддається впливу оточуючого середовища, компанії.

          Якщо ці риси проявляються постійно, то мова йде про патологію характеру – психопатію. Вилікувати психопатію неможливо, оскільки вона пов’язана з темпераментом, який важко піддається корекції (але може дещо змінюватися з віком). Характер можна корегувати шляхом усвідомлення негативних форм поведінки й розвитку позитивних через зміну систем цінностей.

            Друга причина порушень психічного здоров’я – набуті в процесі життя психічні стреси, надмірні психічні навантаження і психотравми. Але друга причина часто пов’язана  з психічною конституцією.

3. Стрес, його наслідки і шляхи оздоровлення

“Стрес” це напруга в системі при її адаптаційній перебудові.  Цей термін запропонував канадський вчений Г. Сельє, який створив наукову концепцію цього стану.  Стресор – це будь-який  фактор, незвичайний за силою і тривалістю дії на людину. Якщо стресор психічної природи, його називають психоемоційним.

Комплекс стереотипних неспецифічних реакцій, які супроводжують  стрес і забезпечують пристосування до змінних умов існування, виживання під час перебудови і ліквідацію наслідків переважтаження був названий Г. Сельє “загальним адаптаційним синдромом”.

Метою, результатом психічної перебудови є прийняття нової концепції життя, що відповідає новим умовам, тобто концептуалізація. Після змін поглядів на життя у майбутньому стрес згасає.

Процес концептуалізації має стадії. Перша – ігнорування психотравмуючого фактора, спроби вийти із ситуації з мінімальними втратами енергії. Цей тип властивий усім людям, але домінує  в інфантильних, демонстративних, істеричних осіб. Друга стадія – збудження – це хаотичний прояв активності, спрямованої на ліквідацію психотравмуючої ситуації. Ця активність супроводжується регресією віку – поверненням до дитячих форм психічних проявів. Тому вимагати прийняття рішення, говорити язиком логіки, переконань із людиною в цьому стані немає сенсу. Вона розуміє лише мову дотиків та емоцій.  Третя стадія – розвиток депресивного стану з втратою психічної енергії і є,  по суті,  реактивною. Вона виражається у пригніченому настрої, заниженій самооцінці, слабкій фізичній активності. При цьому людина намагається усвідомити усе, що відбулося, і знайти шляхи виходу із стресової ситуації. Така форма є домінантною для людей меланхолічного, філософського складу. Допомога полягає у співчутті, розумінні та енергетичному резонансі.

Четверта стадія – концептуалізація – прийняття рішення, нової концепції для керівництва до подальших дій і сприйняття життя, приводить до згасання стресу.

При не дуже сильних, але постійних психічних навантаженнях, у нормальних людей виникає хронічний стрес, що проявляється невротизмом – емоційна нестійкість, погане самопочуття, тривожність, подразливість, зниження самооцінки, вегетативні розлади. Акцентуйовані особистості реагують неврозом.

               Виділяють три основні форми неврозів.

1. Неврастенія – психічне виснаження, негативний емоційний фон, подразливість, образливість, сльозливість, зниження волі, відчуття безперспективності на тлі  підвищеної відповідальності.   

          2. Істерія - виникає в інфантильних, істеричних осіб із слабкою психічною адаптацією, проявляється або за типом завмирання, або за типом лякання, уникання, нападу. Можуть виникати функціональні паралічі, парези, розлади чутливості, координації рухів, мови (заїкання, шепіт аж до німоти).

           3.  Невроз нав’язливих станів - зустрічається найчастіше в астеніків, людей меланхолічного складу. Характерними є фобії, підвищена тривожність, повторність дій, зниження настрою, вегетативні розлади.

Механізм, що запускає психічний стрес, -  це емоції. Негативні емоції  - це стимул до досягнення мети, задоволення потреб, вони виникають при фрустрації (незадоволення потреб), ситуації вибору, при надзвичайно сильних психічних навантаженнях. Людина має потреби в безпеці, їжі, задоволенні статевого, батьківського інстинктів. На більш високому рівні – потреба в емоційному та інтелектуальному резонансі, в особистій території авторитету, творчості та ін.

Позитивна емоція - це сигнал про задоволення потреби, інколи вона тоже стає навантаженням для організму. Розрізняють дистрес (стрес із негативними емоціями) і еустрес, який має стимулюючий вплив, коли виділяються “медіатори щастя” – ендорфіни, енкефаліни та ін.    

            Наслідки стресу – це психосоматичні прояви виснаження психіки й погіршення стану найслабшої ланки в організмі – “хвороби адаптації”.  До них належать діабет, виразки  у шлунку й кишечнику, імунодефіцитні стани, напруги овуляції у жінок, сповільнення росту. Надмірна секреція мінералокортикоїдів може стимулювати розвиток гіпертензії, інфаркта міокарда, нефросклерозу, остеопорозу. Може розвиватися синдром хронічної втоми, агресивності, подразливості або депресивності, головної болі, порушення сну, булемії, потреби в алкоголі та палінні. Найчастіше розвивається депресія.

            Стрес у сучасної людини змінив свій характер. Це боротьба людини з самим собою, проблеми вибору та відповідальності, численні вимоги життя, які часто носять різнонаправлений характер, дуже напружене соціальне життя. У сім’ї від батька чикають авторитетності й твердості і водночас – ласки й ніжності, конкретної участі у  справах сім’ї. Мати знаходиться в аналогічній ситуації. Вона намагаться поєднувати соціальну кар’єру з роллю матері й дружини. У чоловіків найчастіше виникають гіпертонія, інфаркти, атеросклероз, алкоголізм, паління. Жінки страждають розладами травлення, депресіями, страхами.

Профілактика психічних стресів і корекція їх наслідків

Підвищення стійкості до психічного стресу: превентивна концептуалізація (психічна підготовка людини до зустрічі зі стресом, шляхом використання відповідної філософії та набуття навичок володіння станом психіки (психосоматичні тренінги).

                  Відреагування від’ємних емоцій або в модельованій ситуації, або

в трансовому стані. У залежності від типу психосоматичної конституції форми реакції можуть бути різними: агресія з руховим збудженням (у холериків), мовне збудження, лайка (у сангвініків із пікнотичною конституцією), сльози (у людей меланхолічного складу).

Психокорекція. При гострих короткочасних стресах вона містить:

- комплекс рухів, які відповідають психодинаміці людини (ритмічних, які заспокоюють) або важких (викликаними катехоламінами);

-  релаксацію різними способами;

-  самонавіювання;

- використання зовнішніх розслабляючих впливів (музика, запахи, природні фактори).

             При  хронічних стресах, які є результатом усього життя людини слід усунути стресові моменти і стереотипи, змінити спосіб життя і моделі поведінки, замінити спосіб думок і почуттів на більш позитивні, конструктивні, створити мікрооточення “підтримки”. 

             Фармакологічна корекція  передбачає використання заспокійливих засобів, інгібіторів перекисного окиснення ліпідів (для ослаблення пошкодження клітинних мембран) та β - адреноблокаторів (профілактика пошкодження серця).

Якщо стрес не відреагований, він іде у підсвідомість і може стати основою для формування психокомплексів – це неусвідомлене, але впливає на структуру і напрям свідомості. Психокомплекс формується на ранніх етапах життя, включаючи внутрішньоутробний період, і супроводжує  людину усе життя, деформуючи її психічні прояви.  Вилікувати можна лише шляхом витягнення із підсвідомості, відреагування в модельній ситуації і усвідомлення. Це можливо лише в умовах трансового стану. 

Сучасні підходи до психічного оздоровлення.  Оздоровчий психічний ефект можна отримати трьома шляхами:

впливом безпосередньо на психіку;

шляхом використання дихальної психотехніки;

працюючи з тілом (тілесно орієнтована психотерапія).

До першого типу належать діанетика, нейролінгвіністичне програмування, гештальт-терапія, психоаналіз, психосинтез та ін. У більшості використовуються трансові стани. Найпопулярнішим є НЛП (Еріксон та ін.), для якого характерним є висока ефективність, невизнання діагноза (є лише людина та її проблема), активна позиція пацієнта в процесі оздоровлення, конструктивна допомога в перебудові його особистості (сі створенням відповідних мета-моделей).

До дихальних психотехнік належать перш за все холотропне дихання за С. Грофом та вільне дихання. Суть методик – створення трансового стану шляхом зміни глибини, частоти і рисунка дихання.  Ослаблення контролю свідомості при цьому дозволяє неусвідомленій частині психіки проявити свою активність (сльози відреагування виплескують негативний психічний матеріал).  Витягнуті з глибини підсвідомості, відреаговані й усвідомлені психотравми і проблеми поступово розчиняються і перестають хвилювати людину.  При цьому із м’язових структур тіла зникають джерела локальної напруги. Сеанси відбуваються із використанням музики або активної, що веде людину до боротьби (холотропне дихання), або медативної, яка допомогає піднятися над проблемами, зрозуміти й пробачити. Дихальні техніки  дуже ефективні при невротичних станах, психоемоційних стресах і їх наслідках, психокомплексах, депресіях як шлях самопізнання і конструктивної роботи з психікою.

Тілесно зорієнтована психотерапія (В. Райх) дуже різноманітна за формами: масажі, качання, вібрації, зміни схеми тіла, танцювальна терапія. За допомогою тілесних прийомів, які супроводжуються розвитком легкого трансу, у людини викликається катарсис (очищення емоцій), гармонізація психічного стану. Дихальні психотехніки і тілеснозорієнтовані терапії є основними при лікуванні психосоматичної патології.

Психоекологія життєвого простору. Люди, які живуть на одній території, знаходяться в єдиному психічному полі, постійно обмінюються між собою емоціями, думками, тобто між ними постійно відбувається взаємне викликання позитивних і негативних психічних станів Збереження емоційної та інтелектуальної рівноваги вимагає відповідної психоекології навколишнього середовища.  Під психоекологією розуміють етику поведінки; знання законів комунікації; сумістність людей за темпераментом, інформаційному обміну, інтересами, рівнем розуміння життя і т.п. Існує багато підходів до визначення сумісності. Так прикладна психологія – соціоніка вивчає принципи інформаційного обміну між людьми, виділяє типи людей і вивчає їх взаємовідносини.

Валеологічний обсяг роботи в галузі психічного здоров’я – це просвітницька і профілактична діяльність, психосоматичні тренінги і корекція негативних емоційних станів. Ця робота може мати такі напрями:

1 -  індивідуальна психогігієна з елементами самопізнання і збереження здоров’я за рахунок управління станом психіки;

2 - психоекологія життєвого простору;

3 - психічне оздоровлення,  тобто відновлення психічної працездатності і адаптивіності до соціального середовища за рахунок відновлення кількості енергії і гармонічності психіки людини.