Класифікація діагностичних моделейДіагностика – це розділ медицини, що вивчає методи і принципи встановлення діагнозу (діагноз (старогрецьке) – розпізнавання або визначення). Установлення діагнозу хвороби – це справа лікарів. Тому діагноз – це короткий лікарський висновок про суть хвороби, стан хворого. У сучасній медицині розрізняють одну сторону альтернативи – «здоровий або хворий». Здоровий – це коли немає ознак хвороби і всі фізіологічні показники в нормі. Але насправді існує 4 стани здоров’я: оптимальна стійкість до дії патогенних чинників, фізична, психічна і соціальна адаптованість до змінних умов життя); передхвороба – коли можливий розвиток патологічного процесу без зміни сили дії патогенного фактора внаслідок зниження резистентності; стан, який характеризується наявністю патологічного процесу без специфічних симптомів хвороби; хвороба, тобто такий прояв патологічного процесу, який позначається на соціальному статусі хворого. У зв’язку з цим валеологія розглядає три типи діагностичних моделей: 1) донозологічна діагностика; 2) донозологічна діагностика за функціональними показниками; 3) діагностиа здоров’я за прямими показниками. Вибір моделі залежить від мети діагностики, тобто стан одного й того ж пацієнта може бути описаний різними моделями. При цьому головним буде не симптоматика, а інтерпретація та інтерграція при остаточному формулюванні діагнозу. З позиції валеології діагноз – це логічна формула, в якій відображено стан індивіда, виражений у поняттях сучасної медичної науки. Донозологічна діагностика здоров’я за функціональними і прямими показниками Ця діагностика ґрунтується на тому, що перехід від стану здоров'я до хвороби проходить через ряд послідовних стадій, протягом яких організм пристосовується до нових умов існування, змінюючи рівень функціонування та напруги регуляторних механізмів. Вони можуть характеризуватись як: нормальні адаптаційні реакції; напруга механізмів адаптації (короткочасна, або нестійка адаптація); перенапруга та розлад у роботі механізмів адаптації. Діагностика індивідуального здоров’я – методи і принципи установлення здоров’я. Основним механізмом тривалої адаптації є енергетичний механізм (збільшення синтезу АТФ на одиницю маси клітини). Саме недостача енергії визначає подальшу ланку регуляторних, метаболічних і структурних змін. Спочатку адаптаційні реакції змінюються механізмами компенсації, а пізніше виникає пошкодження структур. Стадію адаптації можна охарактеризувати такими трьома параметрами: рівнем функціонування системиї. Найбільше розповсюдження отримав метод математичного аналізу серцевого ритму (Р. М. Бабаєвський, 1979). Середнє значення тривалості серцевого циклу обернено пропорціональне частоті пульсу й може розглядатися як показник рівня функціонування. Внаслідок математичного аналізу серцевого циклу розраховують індекс напруги (ІН). Після реєстрації не менше 100 кардіоциклів ЕКГ визначають такі показники: мода (Мо) – найчастіше зустрічається тривалість інтервалу R-R; амплітуда моди (АМо) – частка (у відсотках) моди стосовно всіх зареєстрованих кардіоінтервалів; DX – розкид інтервалів R-R. Індекс напруги розраховується за формулою А Мо ІН = __________, 2Мо х DX де ІН – індекс напруги, у.о. ; АМо – амплітуда моди (\%); Мо – мода, с ; DХ – розкид інтервалів R-R, с. Фізіологічне значення цих параметрів у тому, що вони відображають вплив центрального контуру регуляції на автономний по нервах (А Мо) і гуморальний (Мо) канали. Централізація управління, що свідчить про напругу механізмів адаптації, веде до підвищення ІН, децентралізація – до зниження. Таким чином, збільшення ІН більше ніж 200 у. о. свідчить про розвиток напруги механізмів регуляції, а більше ніж 500 у. о. – на стан перенапруги. Визначення індексу напруги полегшується при використанні комп’ютерних програм. Другий спосіб донозологічної діагностики досить простий і може бути рекомендований для масових обстежень. За допомогою цього методу визначають адаптаційний потенціал системи кровообігу. Для його отримання реєструються такі показники: вік, маса тіла, ріст, частота пульсу, артеріальний тиск. Розрахунок здійснюється за формулою АП = 0,011 х ЧП+ 0,014 х АТс + 0,008 х АТд + 0,014 х В + 0,09 х МТ – (0,009 х Р + 0,27), де АП – адаптаційний потенціал; В – вік, роки; МТ – маса тіла, кг; Р - ріст, см; АТс – артеріальний систолічний тиск, мм. рт. ст; АТд – артеріальний діастолічний тиск, мм. рт. ст.; ЧП – частота пульсу за 1 хв. У випадку, коли є можливість реєструвати ЕКГ, адаптаційний потенціал розраховується за формулою АП = 0,02 х ЧП + 0,01 АТ с + 0,008 х АТ д + 0,006 х В + 0,19 х ЕКГ – (0,001 х Р +1,17). Позначення ті ж самі. Ступінь змін ЕКГ оцінюється за чотирибальною шкалою: нормальна ЕКГ – 1 бал; помірні зміни – 2 бали: фізіологічно значущі зміни – 3 бала; клінічно значущі зміни – 4 бали. Загальна оцінка АП системи кровообігу оцінюється за такою шкалою: 2,1 бала і нижче – стан АП задовільний (задовільна адаптація); 2,11- 3,20 бал – напруга механізмів адаптації; 3,21- 4,30 бал – незадовільна адаптація; 4,31 бал і вище – зрив механізмів адаптації. Перевага даного діагностичного підходу полягає в тому, що швидко і без великих затрат виявляються особи, відносно яких необхідні оздоровчі заходи або зміна умов навколишнього середовища. Стан АП хоча й характеризує стан здоров’я, все ж, скоріше, є результуючим взаємодії організму й навколишнього середовища. З одного боку, можна уявити собі індивіда з високим рівнем здоров’я, але такого, що потрапив в екстремальну виробничу або побутову ситуацію, яка привела до зриву адаптації, незважаючи на значні резерви функцій. З іншого боку, у хворого, який знаходиться в стадії ремісії хронічного соматичного захворювання (наприклад хронічної пневмонії), буде визначатися стадія задовільної адаптації, хоча рівень здоров’я у нього буде досить низьким. Таких недоліків не ає група методів діагностики здоров’я за прямими пказниками. |
| Оглавление| |