5. дифтерія

    Ще наприкінці позаминулого століття встановлен­ня діагнозу «дифтерія» було рівнозначно винесенню смертельного вироку.

     Маленька бацила у вигляді палички потрапляє до слизової носа, зіва чи гортані. Тому й розрізняють дифтерію зіва, носа й гортані. Найчастіше зустрічається ураження зіва. Хвороба починається як звичайна ангіна: дуже висока температура, сильно болить горло. На мигдалинах завжди бувають характерні дифтерійні плівки. При дифтерії гортані може виникнути справжній круп, коли з'являється хриплість голосу, потім гавкаючий кашель, потім звуження просвіту гортані — задуха. Якщо хворого не вивести зі стану крупу, він може загинути.

Лікарі кінця XIX  – початку XX ст. намагалися допомогти хворим, вони застосовували примітивний спосіб: відсмоктували плівку з гортані через трубку. Це рідко допомагало хворим, зате лікарі найчастіше заражалися самі й гинули від цієї ж хвороби.

Небезпека палички полягає в тому, що її токсини (отрути) впливають на серце й нервову систему. Щеплення, що роблять малятам до року, потім у дитячих садках і школах, здатні надійно  захистити дітей від дифтерії. І якщо навіть зараження відбудеть­ся, що буває вкрай рідко із щепленими дітьми, то захворювання буде перенесено подібно до неважкої ангіни. Не щеплені діти, занедужуючи, ризикують загинути. А якщо лікарі зуміють збе­регти їм життя, то можливі дуже серйозні ускладнення, такі як паралічі й хвороби серця.