Валеологія з методикою викладання - Конспект лекцій (Г. І. Мардар)

Сифіліс (люес)

Тепер ці захворювання називають сексуально-транс­місійними (СТЗ), тому що вони переважно передаються статевим шляхом. До них належать як давно відомі (сифіліс, гонорея), так і нові (СНІД та інші).

Збудника сифілісу завезено до Європи з Америки. Уже через три місяці після тріумфального повернення Колумба та уро­чистостей у Барселоні стався перший випадок нового захворювання, що передається гетеросексуальним шля­хом. Хвороба поширилась до Італії, яка була під владою Іспанії. У 1498 р. війська короля Франції Карла VIII завоювали Неаполь, а з ним одержали і сифіліс. Най­манці після Італійських війн XVI століття між Францією та Іспанією з Німеччиною рознесли хворобу по всій Європі та Середземномор’ю, а через шовковий шлях – на Схід, і за 20 років після повернення Колумба вона досяг­ла Китаю, забравши понад 10 млн. осіб.

Спочатку хворобу називали іспанською, неаполі­танською, французькою, аж поки у 1530 р. поет і ку­пець Фракастро не написав поему. В ній він описав хво­робу, яку називали «гниття палиці». Героя поеми, який хворів, звали Сифіліс, його ім’я і закріпилось як назва хвороби.

Швидке розповсюдження сифілісу в Європі поясню­валось незнанням причин та наявністю великої кількості проституток. Лише в одній Венеції їх було 12000 при населенні міста у 300000 осіб.

У 1499 р. Карл VIII видав указ, за яким сифілітиків виганяли з міста в імпровізований концтабір. Була ви­дана також заборона на спільні бані та басейни.

Шотландці вперше виявили венеричний характер зараження сифілісом, тому заборонили проституцію, щоб зупинити розповсюдження французької хвороби.

Лікар А. Бенвієні (1440-1502 р.р.) передбачив передачу сифілісу від жінки до плоду.

Як виявили у 1905 р. Е. Гофман та Ф. Шаудін, збудником сифілісу є спірохета (бліда трепонема), бактерія, яка має вигляд тонкої та ніжної спіралі. Розмножується спірохета швидко, особливо в сухому швидко гине.

Джерелом хвороби є хвора людина. Збудника вияв­ляють у всіх уражених органах — шкірі, крові, лімфо­вузлах, слині хворих (тому передається з поцілунком), пошкоджених очах, нервовій системі. Зараження відбу­вається статевим та побутовим шляхами, особливо при санітарній неграмотності.

Проникає збудник в організм через тріщини на сли­зових або шкірі. Надалі заноситься у лімфовузли, швид­ко розмножується, надходить до крові й заражає весь організм.

Хвороба характеризується розмаїттям проявів. На початку ніяких ознак, інкубаційний період триває про­тягом місяця, і лише потім на місці проникнення збуд­ника з’являється первинна ознака хвороби — твердий шанкр.

Надалі розвивається первинний сифіліс протягом 45 днів: збільшуються лімфовузли, з’являється загальна слабкість, гарячка, біль у голові і кінцівках, анемія, втрата сну.

Якщо хворий не лікується, то за первинним почи­нається вторинний період, що супроводжується висипа­ми різної форми, величини й кольору на шкірі та слизо­вих оболонках.

У цей період хворий дуже небезпечний для оточую­чих, його хвороба не турбує, він не відчуває болю, тому ненавмисне заражає інших. Прояви вторинного сифілі­су можуть зникнути, не залишаючи ознак на кілька років, але потім раптово знову повертаються, і так к­ілька разів.

За відсутності лікування через 5-6 років починаєть­ся третій період, який характеризується розпадом тка­нин, появою рубців. Може бути ушкоджений будь-який орган, у тому числі мозок.

При своєчасному лікуванні настає видужання.

Вроджений сифіліс

Хвороба передається від матері, тому що сифіліс не викликає неплідності, хоча у хворих вагітних жінок плід переважно гине до народження. Але якщо збудників не дуже багато в організмі матері, то дитина може народи­тися здоровою. Після народження діти, які в утробі ма­тері заразилися на сифіліс, можуть захворіти і через до­сить тривалий час.