Судово-психологічна експертиза - Навчальний посібник (Землянська О.В.)

3.5. метод тестів і межі його застосування в експертній практиці

Тест (англ. test - проба, іспит) - це психодіагностичний метод, що являє собою систему завдань, запропонованих випробуваному, і визначається як стандартизовані вимір і оцінка індивідуальних особливостей особистості, її станів, реакцій. Тест використовується для перевірки рівня інтелектуального розвитку, визначення ступеня обдарованості дітей, фахової придатності, низка тестових методів застосовується в судово-психологічній експертизі. Тест можна використовувати також для виміру соціально-психологічних особливостей груп, ступеня виразності групових феноменів.

Психодіагностика - це наука і практика постановки психологічного діагнозу. Термін «діагноз» частіше усього розуміється як розпізнання будь-якого відхилення від нормального функціонування або розвитку і як засіб визначення стану конкретного об'єкта (особистості, сім'ї, малої групи, тієї або іншої психічної функції або процесу в конкретної особи).

У залежності від сфери, що підлягає діагностиці, розрізняють інтелектуальні тести; тести досягнень і спеціальних здібностей; особистісні тести; тести інтересів, установок, цінностей; тести, що діагностують міжособистісні стосунки тощо.

Тести можуть, по-перше, ґрунтуватися на завданнях, що припускають правильну відповідь (багато тестів інтелекту, тести спеціальних здібностей і т.п.) або на завданнях, щодо котрих правильних відповідей не існує, причому завдання характеризуються лише частотою (і спрямованістю) тієї або іншої відповіді, але не його слушністю (більшість особистісних тестів). По-друге, можна розрізняти вербальні (опосередковані мовною активністю досліджуваних) і невербальні (виконання завдання спирається на невербальні здібності - сенсорні, перцептивні, моторні). Існує велика кількість тестів, спрямованих на оцінку особистості, здібностей і особливостей поведінки.

Проте науково обґрунтованим вважається застосування тільки таких тестів, що відповідають таким вимогам: стандартизації, що полягає в створенні однакової процедури проведення й оцінки виконання тестових завдань (лінійне або нелінійне перетворення тестових оцінок, зміст якого полягає в заміні вихідних оцінок новими, похідними, що полегшують розуміння результатів тестування, за допомогою методів математичної статистики); надійності, що означає узгодженість показників, отриманих у тих же самих випробуваних при повторному тестуванні (ретест) за допомогою того ж тесту або його еквівалентної форми; валідності (адекватності) - ступеня, в якому тест вимірює саме те, для чого призначений; практичності, тобто економічності, простоти, ефективності використання і практичної цінності для багатьох різноманітних ситуацій і видів діяльності.

Бажано, щоб тестування, тобто проведення, обробка отриманих результатів і їх інтерпретація були виконані спеціалістом-психологом, який має відповідну підготовку. До недоліків методу тесту відносять слабку прогностичність, «прив’язку» результатів до конкретної ситуації тестування, ставленню випробуваного до процедури і дослідника, залежність результатів від стану досліджуваної особи (втома, дратівливість, стрес і т.п.).

Результати тесту, як правило, дають лише актуальний зріз якості, що вимірюється, тоді як більшість характеристик особистості і поведінки здатні динамічно змінюватися. Так, тестування особи, обвинувачуваного у вчиненні злочину (яка знаходиться в СІЗО), при вирішенні завдань судово-психологічної експертизи може дати невірне, перекручене уявлення про особистість у зв'язку зі станом тривожності, можливої пригніченості, розпачі, озлобленості і т.д.

Втрата індивідуального підходу при дослідженні особистості. Тести - сама загальна «гребінка», під яку підганяють усіх людей. Їх не можна абсолютизувати як метод, робити єдиним вичерпним методом дослідження; оскільки тести покликані доповнювати лише традиційні і зазначені нами вище методи.

Не вдаючись у міркування про переваги правової держави, звернемося до деяких важливих висновків, що випливають із цієї незвичайної справи. По-перше, треба визнати, що робочі методики, якими є тести, служать у той же час потужним знаряддям соціальної селекції. Адже за результатами їхнього використання роблять висновки, які кардинально вирішують долю конкретної людини. Спеціаліст, який вважає себе вправі приймати подібні рішення, по-перше, повинний усвідомлювати всю міру відповідальності, котра лежить на ньому. По-друге, цілком очевидно, що однократного тестування для прийняття такого рішення недостатньо. Існують різноманітні варіанти методик, орієнтовані на різні прояви інтелекту. При цьому їх результати можуть помітно різнитися.

Практика тестування дозволила виявити певну обмеженість можливостей тестів, обумовлену низкою причин. Насамперед, тест, як правило, являє собою набір завдань, а кінцевий результат є сума оцінок за виконання окремих завдань. Проте, якщо тест не гомогенний, як частіше усього і буває (тобто його завдання спрямовані на виявлення різноманітних компонентів інтелекту), то кінцевий результат його виконання не дає уявлення про особливості розумової діяльності випробуваного. Два різних чоловіки можуть вирішити кожний по половині завдань тесту, і це можуть бути різні половини, що складаються з різнорідних завдань, але остаточний результат - той самий, що в принципі повинно свідчити про рівність спроможностей цих людей. Якщо ж виконання деяких завдань (найбільш важких) оцінюється вище інших і якась третя людина вирішила лише ці завдання (а інші, припустимо, не встигла), але набрала таку ж кількість балів, то його інтелект буде прирівняний до двох попередніх. Це ілюструє принциповий недолік тесту: оцінка дається лише за кінцевим результатом без урахування якісної своєрідності розумової діяльності. Іншими словами, тест свідчить, наскільки розумною (дурною) є людина, але нічого не говорить про те, у якому аспекті вона розумна, що саме за цією оцінкою ховається. І більшість тестів і не претендує на це. Будучи, по суті, механізмом виміру, тест існує поза поняттям міри і без чіткого визначення об'єкта виміру.