О. в. турута, ад’юнкт харківського національного університету внутрішніх справ а. а. письменицький, канд. юрид. наук, доц., професор каф. державно-правових дисциплін харківського національного університету  ім. в.н. каразіна

РЕАЛЬНІСТЬ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН: МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВТІЛЕННЯ В ЖИТТЯ

Уявлення про права і свободи людини історично є стрижнем, навколо якого формувалися і розвивалися принципи правової держави. У зв’язку з появою ідеї прав людини відбуваються істотні зміни в правосвідомості людей, а коли ці права стають реальністю — настільки ж істотні зміни в громадському житті. Ідея і реальність прав людини виявилися нерозривно пов’язаними з ідеєю і реальністю правової держави: з одного боку, вільна, автономна як член громадянського суспільства й учасник політичного життя людина, з іншого боку — не вільна, бо обмежується законами і через це підпорядкована інтересам громадянського суспільства держава, яка забезпечує реальність прав людини.

Принцип реальності прав і свобод громадян займає одне з центральних місць в системі принципів правової держави і складає її основу. Принцип реальності прав і свобод людини і громадянина передбачає, що вони мають бути не тільки продекларовані в законодавчих актах, а й забезпечені та гарантовані усіма відповідними соціальними суб’єктами, насамперед державою. Цей принцип закріплено в Основному Законі України, який встановлює, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в нашій державі найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Із змісту зазначеного положення витікає, що держава не є пасивним спостерігачем при реалізації прав і свобод громадян, а активним учасником забезпечення їх реалізації, держава зобов’язує себе здійснювати функцію соціального захисту громадян. Законом України „Про громадянство України” визначено, що громадянство України передбачає постійний правовий зв’язок особи та Української держави, що знаходить своє виявлення у їх взаємних правах та обов’язках; держава гарантує і захищає конституційні права і свободи своїх громадян.

Однак рівень політичного, економічного і культурного розвитку в різних державах різний. Деякі держави через об’єктивні та суб’єктивні причини не можуть забезпечити не тільки міжнародну кількість і якість прав людини, а й права, що продекларовані у національному законодавстві. Так створюється певний розрив між тим, що проголошено, і практикою його реалізації. У різних країнах мірило і сама сутність цього розриву різні, не є однаковими також його причини і витоки, методи і способи його подолання. Реальний, як зазначено в словнику С.І. Ожегова, — це дійсно існуючий, здійснимий, той, що відповідає дійсності. Поняття реальності дає також філософський словник. Згідно нього реальність (лат. realis — речовий, дійсний, від res — річ, предмет) — те, що існує насправді. Критерієм реальності об’єктів, процесів, подій, фактів, властивостей тощо є суспільна практика.

Саме це й обумовлює необхідність створення спочатку теоретично, а потім і практично універсального механізму гарантування реальності прав людини і громадянина. Він повинен охоплювати всі сторони життя суспільства і забезпечувати існування і дієвість прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина. Принцип реальності прав і свобод людини і громадянина забезпечується наявністю відповідного правового механізму їхньої реалізації, який включає:

законодавче закріплення змісту (з чітким формулюванням складових елементів) прав і свобод;

процес, процедуру їх реалізації (нормативно-процесуального закріплення);

мінімум судових та адміністративних прецедентів захисту прав і свобод (тобто таких рішень по юридичним справам, що були втілені в життя і, відповідно, це призвело до відновлення порушених прав. При цьому держава набуває практичного досвіду в забезпеченні реальності прав і свобод громадян).

"Випадіння" з механізму забезпечення реальності прав і свобод громадян хоча б одного з елементів або його частини закономірно призводить  до стану нереальності означених прав. Цей механізм не є незмінним, він перебуває в постійній динаміці, удосконалюється, пристосовуючись до умов життя суспільства, що змінюється.

Все вище сказане дає змогу сформулювати категорію «реальність прав і свобод громадян» в вузькому і широкому розумінні.

Реальність прав і свобод громадян в вузькому розумінні — це об’єктивне існування прав і свобод громадян, яке забезпечується наявністю правового механізму їхньої реалізації.

В широкому розумінні — реальність прав і свобод громадян — це об’єктивне існування прав і свобод громадян, які мають законодавче закріплення з чітким формулюванням складових елементів, нормативну регламентацію процесу реалізації і забезпечення судового та адміністративного захисту від їх порушення (створення мінімуму судових та адміністративних прецедентів — рішень відповідних органів, що набули чинності і були реалізовані).

Всі інші принципи правової держави  безпосередньо пов’язані з принципом реальності прав і свобод громадян і суттєво впливають на зазначений принцип, як інструменти його забезпечення. При цьому даний принцип також виконує забезпечувальну функцію по відношенню до інших елементів в теорії правової держави.