А. б. блага, канд. юрид. наук, доц., нач. каф. кримінального права та кримінології навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання хнувс

ПРОБЛЕМИ ДОДЕРЖАННЯ В УКРАЇНІ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ СТАНДАРТІВ ЩОДО ПРАВ НЕПОВНОЛІТНІХ

1. Рівень демократичності держави загалом та її правоохоронних органів зокрема залежить від спрямованості їх діяльності на додержання прав і свобод людини. Під забезпеченням реалізації прав людини слід розуміти, з одного боку, систему їх гарантування, тобто загальні умови та спеціальні (юридичні) засоби, які забезпечують їх правомірну реалізацію, а за необхідності й охорону; з іншого – напрям діяльності державних органів щодо створення умов для реалізації прав громадян.

На рівні міжнародних угод одним з перших правових актів, що закріпив спеціальні права неповнолітніх, є Женевська Декларація прав дитини 1924 року. Саме в ній Лігою Націй був сформульований і отримав закріплення спеціальний принцип міжнародного захисту прав дитини - “дитина, зважаючи на її фізичну та розумову незрілість, потребує на спеціальну охорону та піклування, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження”. Таким чином, міжнародна спільнота зробила перший крок для визнання особливого статусу дитини у зв`язку з її психофізіологічними особливостями розвитку та закріплення у вигляді правових норм переліку прав і свобод дитини, що підлягають загальному дотриманню.

У подальшому статус неповнолітніх як спеціального суб’єкта правового захисту було підтверджено та розвинуто низкою документів, серед яких можна назвати Мінімальні стандартні правила ООН щодо здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх (так звані Пекінські правила 1985 року); Конвенцію ООН про права дитини та 2 факультативні протоколи щодо захисту дітей від участі у збройних конфліктах та  недопущення дитячої проституції (1989 р.); Керівні правила ООН щодо попередження злочинності серед неповнолітніх (Ель-Ріядські правила 1990 року) та інші.

Найбільш вагомим з наведених документів є Конвенція ООН про права дитини. На сьогоднішній день Конвенція є універсальною збіркою правових положень, що закріплює права і свободи дитини та на якій ґрунтується національна політика багатьох країн у справах неповнолітніх. Перш за все це стосується частини 2 ст.2 Конвенції ООН, де прямо вказується на те, що саме держава приймає усі заходи, необхідні для забезпечення захисту дитини від будь-яких форм дискримінації. Важливим є також принцип, сформульований в ст.3 Конвенції про права дитини: “В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини”.

Проте слід відзначити, що тлумачення цього положення у значній мірі залежить від національного менталітету та особливостей правозастосовчої практики. Так, Сінгапур зберіг право на застосування тілесних покарань щодо неповнолітніх, коли це є обґрунтованим та необхідним для забезпечення національної безпеки. Нідерланди встановили, що кримінальна відповідальність настає не з 14-річного віку, як це практикується у більшості європейських країн, а по досягненню неповнолітнім 16 років. Саудовська Аравія, ратифікувавши Конвенцію, зауважила, що деякі її положення суперечать мусульманському праву та залишила за собою право застосовувати закони шаріату у випадках, коли це буде необхідно.

Аналіз міжнародних стандартів прав дитини свідчить, що вже сьогодні Конвенцію потрібно доповнити окремими нормами щодо заборони вилучення у дитини органів, про особливі заходи захисту дітей, які залишилися без догляду, про заборону сексуальної експлуатації та сексуального насильства стосовно дітей, про неприпустимість дитячих шлюбів та викорінення дискримінації відносно неповнолітніх вагітних жінок та матерів.

2. Ратифікувавши Конвенцію про права дитини 27.02.1991 року, Україна прийняла на себе міжнародно-правові зобов`язання по здійсненню міжнародних стандартів прав дитини, відповідно з якими вона повинна забезпечити добробут, охорону здоров`я, житло, освіту для кожної дитини без будь-якої дискримінації, забезпечити якнайкраще здійснення інтересів і прав дитини в усіх сферах суспільного життя.

Згідно зі ст.9 Конституції України, положення Конвенції про права дитини є частиною національного законодавства України, через що усі норми українського права, що мають відношення до цієї галузі, повинні приводитися у відповідність до норм Конвенції. Слід зазначити, що в Україні також діють всі засоби національної імплементації міжнародних стандартів прав дитини, закріплених в Конвенції, а саме: 1) приведення національного законодавства у відповідність з міжнародно-правовими зобов`язаннями по Конвенції; 2) проведення політики відповідно з міжнародно-правовими зобов`язаннями; 3) приведення у відповідність з міжнародно-правовими зобов`язаннями судової і адміністративної практики; 4) створення державних органів для контролю за здійсненням міжнародно-правових зобов`язань і позасудового захисту прав дитини.

Таким чином, в Україні статус неповнолітніх визначається передусім Конституцією, яка закріплює захист дитинства як одну з обов‘язкових функцій держави (ст.51, ч.3). Положення Конституції України закріплюють також принцип рівності дітей  (ст.52 і 24), право дітей на життя (ст.27), на достатній життєвий рівень, охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування, безпечне і здорове довкілля (ст.48, 49, 50), свободу дитини від насильства та експлуатації (ст.52), право дитини, позбавленої батьківського піклування, на утримання і виховання з боку держави (ст.52).

Проте слід вказати, що в Конституції перелічено лише декілька основних прав неповнолітніх, та й інші нормативні документи також не містять докладного переліку цих прав та опису механізму щодо їх охорони. Такий стан речей не може вважатися задовільним, через що сьогодні пропонується здійснити відповідні доповнення у статті Конституції з тим, щоб усі міжнародно визнані права дитини були закріплені передусім основним законом України. З іншого боку, є наявна потреба включити норми Конвенції ООН у Кримінальний, Кримінально-процесуальний кодекси, Кодекс про адміністративні правопорушення, створивши тим самим, максимально комплексний механізм захисту прав неповнолітніх в Україні. Має сенс прискорення процесу ратифікації Україною Європейської конвенції застосування прав дитини 1996 р., що надало б змогу неповнолітнім висловлювати власну позицію під час розгляду справи у суді, клопотатися про призначення спеціального представника, здійснювати право сторони у судовому процесі.

У відповідності з ратифікованими міжнародними документами Україною також було здійснено ряд заходів щодо посилення соціально-правового захисту неповнолітніх, серед яких слід вказати на створення центрів соціальних служб для молоді, Комітету та служби у справах неповнолітніх, загальноосвітніх шкіл й профтехучилищ соціальної реабілітації, центрів медико-соціальної реабілітації, притулків та приймальників-розподільників для неповнолітніх.

3. Факт народження у батьків дитини та реєстрація її народження у відповідних державних органах є відправним моментом для виникнення прав дитини, що нерозривно пов’язані з обов’язками батьків, особливе місце серед яких належить обов’язкам по вихованню дитини. Одночасно держава надає батькам право на виховання дитини, але при цьому покладає на них обов’язок здійснювати це виховання належним чином та в інтересах дітей. Це положення закріплено як ст.51 Конституції України, так й ст.1 Кодексу про шлюб та сім’ю України. Привілейований статус неповнолітнього, таким чином, забезпечується декларацією обов’язку батьків піклуватися про здоров’я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, навчання, формування  поваги до суспільства. Право неповнолітнього на належне батьківське виховання в сім’ї є правом особистого характеру, головною особливістю якого полягає у тому, що дитина не може реалізувати його самостійно. Це право реалізують у життя батьки, виконуючи відповідні обов’язки.

Проте за інформацією Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, близько 90 тис. українських сімей не виконують виховних функцій, майже 70\% бездоглядних дітей походить з неповних або багатодітних сімей; на профілактичному обліку служб у справах дітей  перебуває близько 140 тис. дітей, які схильні до правопорушень, вживають наркотичні речовин та алкогольні напої, з неблагополучних сімей, безпритульні та бездоглядні.

Охорону прав неповнолітніх у сфері сімейно-побутових відносин виконують норми сімейного права. Особливістю сімейно-правових санкцій полягає в тому, що застосовуються вони не тільки у випадках порушення правових норм, але й на підставі постанов судових органів. У випадку жорстокого ставлення до дітей та неналежного піклування закон передбачає позбавлення батьківських прав, що є крайньою мірою, яка застосовується лише у випадках, коли інші заходи впливу не змінили ставлення батьків до виховання дітей.

Щоб не позбавляти дитини сім’ї та одночасно забезпечити її право на належне сімейне виховання, закон встановлює спеціальну профілактичну норму - відібрання дитини без позбавлення батьків батьківських прав. Відібрання дітей  по суті є превентивним заходом по відношенню до батьків, оскільки надає їм можливість змінити своє ставлення до виховання дитини. Підставою для відібрання дітей у батьків є наявність у сім’ї небезпечної для виховання і розвитку дитини обстановки.

Права неповнолітніх захищаються також за рахунок статусу батьків у випадках, коли неповнолітніми у віці від 15 до 18 років заподіюється шкода. В таких випадках до відповідальності у справі притягуються батьки як співвідповідачі не тільки за проханням позивача, але й за ініціативою самого суду. Наприклад, у випадках заподіяння шкоди внаслідок хуліганських дій неповнолітнього, крім коштів по відшкодуванню шкоди, заподіяної здоров’ю потерпілого, судом можуть бути стягнені також і грошові кошти, які були витрачені на виплату потерпілому  допомоги в зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.

Усього в 2007 р. від злочинів постраждало 12010 неповнолітніх, з них від тяжких та особливо тяжких – 5568 чол., на 6\% збільшилась кількість осіб, що потерпіли від торгівлі людьми.

Проте ряд насильницьких злочинів, вчинених стосовно неповнолітніх, у Кримінальному кодексі не віднесений до категорії тяжких. Серед таких можна назвати задоволення статевої пристрасті неприродним способом, розбещення неповнолітніх, викрадення чужої дитини.

Досить гострою проблемою є те, що неповнолітні ще не стали одним з головних об‘єктів захисту прав людини в ході досудового слідства. У законі й дотепер відсутня норма, що регламентує статус неповнолітнього та малолітнього. Статус потерпілого надається неповнолітнім лише після юридичного визнання факту вчиненого злочину. На практиці момент визнання особи потерпілою відсувається до закінчення слідства, що не дозволяє неповнолітнім приймати участь у таких діях, як огляд та слідчий експеримент, не дозволяє своєчасно заявити цивільний позов, реалізувати право на відвід слідчого. При ознайомленні з матеріалами кримінальної справи у неповнолітнього потерпілого відсутнє закріплене законом право робити виписки з матеріалів у будь-якому обсязі, на відміну від звинуваченого та його адвоката, для яких така норма встановлена.

Якщо родичі потерпілого неповнолітнього є алкоголіками (наркоманами) та не в змозі укласти угоду з адвокатом щодо представництва інтересів дитини у суді, закон не передбачає обов’язкової участі адвоката за рахунок держави, що призводить до порушення прав неповнолітнього на справедливе судочинство.

Проведене опитування слідчих, суддів та адвокатів встановило наступну картину: 66\% опитаних вважають, що під час розслідування кримінальних справ права неповнолітніх не забезпечуються у повному обсязі; 30\% вважають, що не забезпечується особиста безпека неповнолітніх під час слідства; 22\% вказали на незадовільний стан щодо відшкодування неповнолітнім збитків; 14\% відзначили, що під час проведення процесуальних дій порушується особиста гідність неповнолітніх.

4. Права неповнолітніх у сфері виробництва регулюються, перш за все, Законом України “Про охорону праці”, ст.15 якого прямо передбачає заборону на застосування праці  неповнолітніх на важких роботах та на роботах  із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Положеннями вказаної статті забороняється також залучати неповнолітніх до підіймання і переміщення  речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Заборона діє на залучення неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, що повністю відповідає міжнародним стандартам у сфері запобігання експлуатації дитячої праці.

З появою акціонерних товариств та розвитком ринку нерухомості виникли чисельні випадки порушень прав неповнолітніх на житло при продажі батьками дитини житла, а також виявилися певні прогалини у законодавчій базі, що регулює права неповнолітніх як співвласника нерухомості та суб’єкта підприємницької діяльності. Саме з цих причин одним з додаткових заходів захисту прав неповнолітніх стало роз'яснення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 10.11.99 р. №23, де окремо наголошено, що неповнолітні мають право брати участь у загальних зборах акціонерів незалежно від кількості, типу та категорій акцій, власниками яких вони є. Неповнолітні особи, які є власниками акцій, мають також невід’ємне право на участь у загальних зборах акціонерів.