Л. д. варунц, викладач каф. конституційного та міжнародного права харківського національного університету внутрішніх справ

ПОЛІЦІЯ КАНАДИ В МЕХАНІЗМІ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ

Права людини, політична демократія і верховенство права є спільними загальнолюдськими цінностями, залежними одна від одної. Одним із засобів захисту і розбудови зазначених спільних цінностей є практика правоохоронної діяльності, оскільки поліцейська діяльність забезпечує громадський порядок. Це уможливлює здійснення прав людини, панування в суспільстві верховенства права, а політичні процеси набувають демократичного характеру.

Значна роль у досягненні досить високих результатів суспільного розвитку Канади належить федеральній поліції (Королівській Канадській кінній поліції ).

Середовище, в якому функціонує поліція, не лишається незмінним. З часом країна переживає зміни в політичному, соціальному та економічному житті. Перед усіма інститутами держави і, особливою мірою, перед правоохоронними органами, зокрема, поліцією, постають величезні вимоги. Вони мають відгукуватись на політичні, соціальні та економічні чинники сьогодення. Від поліцейських відомств, як і від усіх інших державних органів, вимагається функціонування відповідно до все вищих стандартів. Плани і програми мають базуватись на передовому досвіді в усіх видах правоохоронної діяльності, на принципах захисту прав людини, політичної демократії та верховенства права.

Саме тому поліцейські підрозділи діють з урахуванням загальновизнаних міжнародно-правових норм і стандартів в сфері прав людини. Права людини є пріоритетом при вирішенні питань юридичного нормування повноважень поліції, хоча розширення повноважень поліції часто викликає побоювання громадськості з приводу можливого порушення прав людини. Ця проблема є важливою і постійно обговорюється на різних рівнях як в Канаді, так і в інших країнах. Науковцями різних країн ретельно досліджуються випадки порушень прав людини поліцейськими. Найбільш розповсюдженими фахівці називають такі протиправні діяння поліцейських: необґрунтоване використання зброї на ураження, побиття, перевищення повноважень, погроза зброєю, виконання обов'язків під впливом алкогольного або наркотичного сп'яніння, незаконні обшуки, відмова реєстрації злочину, управління службовим транспортом зі створенням небезпечної ситуації на дорозі, відмова виконання своїх службових обов'язків, корупція.

Разом з тим, метою діяльності кожного поліцейського є попередження злочинності і боротьба з нею, а профілактична робота є одним із найбільш важливих напрямків діяльності поліції.

Культура поліцейської діяльності деколи характеризується ознаками, котрі не в усьому відповідають захисту прав людини чи верховенства права. Непрості завдання, які стоять перед поліцейськими, та їх власне бачення своєї ролі та функцій можуть призводити до неналежного ставлення до законів, процесуальних норм чи інструкцій, котрі, на думку самих правоохоронців, лише заважають їм у роботі і натомість допомагають злочинцям. Звідси й таке доволі поширене явище, як недотримання законів, процесуальних норм чи службових інструкцій, які захищають права людей, підозрюваних у вчиненні злочинів. Цьому складникові поліцейської культури надається чимало уваги в рамках інтернаціоналізації правоохоронної діяльності. Це свідчить про важливість міжнародних утворень, які прагнуть до зміцнення цінностей, що служать захисту прав людини і верховенству права в рамках правоохоронних структур; важливу роль їх керівників .

Проаналізувавши організацію діяльності поліції Канади, слід зазначити, що базовою умовою успішної роботи поліції на загальнодержавному рівні є наявність достатньо широкої мережі для швидкого обміну інформацією між різними підрозділами поліції, взаємодія з населенням. По суті, права людини являють собою ключовий елемент функціонування поліції, оскільки від поліції вимагається не лише повага до прав людини при виконанні службових обов’язків, але й активний захист таких прав. Слід відмітити, що діяльність поліції Канади здійснюється на основі принципів поваги й дотримання прав і свобод людини, законності, гуманізму, поєднання гласних і негласних методів і способів діяльності, взаємодії з органами державної влади, громадськістю, відповідними органами іноземних держав.

Сьогодні проблеми поліції і поліцейської служби привертають загальну увагу та є важливими для багатьох країн, в тому числі і України.

Створюючи поліцейські органи, вдосконалюючи їх структуру і діяльність, суспільність і держава повинні враховувати те, що методи контролю і боротьби зі злочинністю не повинні входити в протиріччя з основними правами і свободами людини і громадянина, що містяться в „Загальній Декларації прав людини” та інших міжнародно-правових актах. Кандидати на службу в поліцію ( міліцію) повинні проходити відбір у відповідності з їх особистими характеристиками й отримати кваліфіковану, професійну підготовку, дотримуватись етичних норм. Адже діяльність поліції стосується практично всіх сфер внутрішньодержавного життя. На відміну від збройних сил, судової системи і т.д. поліція діє повсякденно й повсюдно безпосередньо серед населення, тому важливим є професіоналізм, а основними напрямками діяльності повинні бути: підтримання порядку; охорона життя і власності; переслідування і арешт злочинців; попередження злочинів; участь в суспільному житті; охорона прав та свобод громадян. Це забезпечить зміни в роботі як правоохоронних відомств взагалі, так і поліції (міліції), зокрема.

Т. І. Гудзь, викладач каф. конституційного та міжнародного права Харківського національного університету внутрішніх справ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В МЕЖАХ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВООХОРОННОЇ ФУНКЦІЇ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Після проголошення незалежності Україна стала на шлях побудови правової держави і громадянського суспільства, де людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищою соціальною цінністю. За даних умов проблема забезпечення прав і свобод людини і громадянина, їх захист від протиправних посягань є однією з безумовних пріоритетів державної політики.

Оскільки сьогодні Україна є фактично сукупністю муніципальних утворень, забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян має розглядатися як завдання не тільки держави, але й місцевого самоврядування. Адже питання забезпечення прав і свобод людини мають і „місцевий аспект” – у тому плані, що вирішуються на конкретній території й відповідними місцевими органами публічної влади (у тому числі й органами місцевого самоврядування), безсумнівно залишаючись при цьому частиною загальнодержавної проблеми забезпечення правопорядку в країні. Така практика є типовою і для багатьох зарубіжних країн, що стоять на позиціях децентралізації публічної влади (Великобританія, Польща, США та ін.). 

Практика управління на місцевому рівні показує, що для ефективної реалізації правоохоронної функції місцевого самоврядування необхідні такі правоохоронні структури, які б знаходилися у підпорядкуванні  органів місцевого самоврядування. Зарубіжний досвід свідчить, що провідна роль у забезпеченні законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян належить спеціальним – муніципальним органам охорони громадського порядку, які безпосередньо займаються даними напрямами діяльності в системі місцевого самоврядування. Так, у Сполучених Штатах майже 80-90 \% особового складу уніформованої поліції складають працівники місцевих поліцейських формувань.

Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” відніс до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад створення муніципальної міліції, яка утримується за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету, затвердження і звільнення керівників та дільничних інспекторів цієї міліції; вирішення питань про чисельність працівників такої міліції, про витрати на їх утримання, здійснення матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, створення для них необхідних житлово-побутових умов. Крім того, виконавчим органам місцевого самоврядування Законом „Про місцеве самоврядування в Україні” делеговані окремі повноваження органів виконавчої влади, пов’язані із забезпеченням законності, правопорядку, охорони прав і законних інтересів громадян. Обсяг цих повноважень досить значний: від забезпечення порядку при проведенні масових заходів до здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства. Проте на даний час їх реалізація не забезпечена належними організаційними, правовими, матеріальними, фінансовими, кадровими та іншими засобами. Однією з найбільш суттєвих проблем у цьому плані є відсутність у системі місцевого самоврядування органів, які б мали право вживати примусові заходи для реалізації рішень усіх інших суб’єктів місцевого самоврядування і таким чином забезпечувати законність і правопорядок на території муніципального утворення.

На наш погляд, такими органами в системі місцевого самоврядування мали б бути підрозділи місцевої міліції. На жаль, у 2004 р. діяльність таких підрозділів було припинено у зв’язку зі скасуванням п. 39 ч.1 ст. 26 Закону „Про місцеве самоврядування в Україні”. І хоч уже через рік дію цього пункту було відновлено, місцеву міліцію не „реанімовано” досі. Для створення (точніше – відновлення) таких підрозділів на сьогодні в Україні наявні всі необхідні передумови, серед яких: 1) існування двох рівнів управління – загальнодержавного та місцевого, на кожен з яких покладається завдання щодо забезпечення законності й правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; 2) необхідність забезпечення прав і свобод людини на конкретній території спеціальними підрозділами, що найбільше наближені до населення; 3) можливість фінансування цих органів за рахунок місцевого бюджету; 4) наявність позитивного зарубіжного досвіду формування та функціонування муніципальної поліції; 5) наявність позитивного досвіду створення та функціонування в ряді міст України (Бердянськ, Київ, Мукачеве, Харків) підрозділів муніципальної міліції, яка за своїми організаційно-правовими та функціональними особливостями відрізнялася від звичайних підрозділів міліції; 6) надання законодавством України органам місцевого самоврядування права формування муніципальної міліції; 7) можливість покладання органами місцевого самоврядування на муніципальну міліцію функцій та завдань, що самостійно визначаються органами місцевої влади, виходячи з місцевих потреб у межах власної компетенції.

Сукупність наведених вище умов свідчить на користь відновлення підрозділів муніципальної міліції, яка повинна стати соціальним інститутом, що гарантує ефективне забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод, законних інтересів громадян в територіальних громадах. Однією з суттєвих перепон на цьому шляху є те, що статус місцевої міліції дотепер на законодавчому рівні не визначено, в силу чого їх можна залучати до реалізації досить обмеженого кола завдань та функцій,  до того ж не виключена можливість використання подібних структур для виконання неправомірних рішень окремих керівників муніципальних органів. Це зумовлює нагальну потребу в прийнятті законодавчого акту, який би врегулював питання створення та статусу міліції, яка утримується за рахунок відповідних місцевих бюджетів. Створення правоохоронних органів місцевого самоврядування, що функціонують поряд з підрозділами МВС України і взаємодіють з ними, дозволить сформувати оптимальну модель правоохоронної системи, здатної забезпечити розумне поєднання інтересів держави і муніципальних утворень.