О. г. кушніренко, канд. юрид. наук, доц., доц. каф. конституційного права україни національної юридичної академії україни ім. ярослава мудрого

ЮРИДИЧНА ПРИРОДА КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА

Питання про права і свободи людини та громадянина є одним із найбільш важливих в сфері внутрішньої і зовнішньої політики всіх демократичних держав. Саме стан у сфері забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадянина є тим критерієм, за яким оцінюється рівень їх демократичного розвитку.

У нашій державі правам і свободам людини та громадянина присвячений 2 розділ Конституції України, який налічує 48 статей і в яких знаходять своє закріплення принципи, основні права і свободи, обов’язки, а також гарантії їх реалізації.

Безпосередньо в тексті Конституції не дається поняття прав і свобод, а лише закріплюється їх перелік, причому, як сказано в ст.22, «права і свободи людини та громадянина, закріплений цією Конституцією, не є вичерпними», що означає можливість доповнення Конституції України новими правами і свободами.

Коли мова йде про права людини, то під ними звичайно розуміють її певні можливості, які необхідні людині для існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об’єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути для всіх людей загальними та рівними.  І якщо йдеться саме про основні права, то слід мати на увазі такі можливості, без яких людина не зможе нормально існувати, тобто задовольняти свої біологічні та соціально обґрунтовані потреби. При цьому важливо пам’ятати, що такі потреби як результат соціального та історично-природного розвитку людини не можуть залишатися незмінними.

Для конституційних прав і свобод характерна наявність важливих юридичних властивостей:

1. Основні права і свободи людини (разом з обов’язками) складають ядро їх правового статусу. Інші ж права лише базуються на них, розвивають їх, знайшовши своє закріплення в поточному галузевому законодавстві.

2. Основні права і свободи не отримуються і не відчужуються за волевиявленням як громадянина, так і держави. Вони належать громадянину саме в силу їх закріплення в Конституції, а головне – в силу належності особи до українського громадянства, а тому можуть бути втрачені лише з припиненням українського громадянства (наприклад, виходом із громадянства).

3. Їх характерною особливістю є загальність. Вони рівні і єдині для всіх без виключення громадян України. Звичайно, один громадянин в своєму житті може реалізувати більше прав, чим інший. Але право тому і називається «правом», а не обов’язком, що громадяни самостійно вирішують питання про використання таких прав і свобод. Загальність прав і свобод якраз і означає те принципове положення, що будь-який громадянин України може реалізувати, якщо забажає, конституційне право і свободу, причому, як правило, без будь-яких обмежень.

4. Зміст та обсяг можливостей людини залежать, насамперед, від можливостей усього суспільства, головним чином від рівня його економічного розвитку. Тому права людини і громадянина явище соціальне,  так як породжуються вони самим суспільством.

5. Права людини характеризуються певними якісними та кількісними показниками. Якісні показники розкриваються змістом прав людини, кількісним їх обсягом. Прикладом закріплення змісту та обсягу прав людини є ст.22 Конституції України. Частина 3 цієї статті встановлює, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав людини. Кількісні показники можуть відображатися поняттям обсягу прав людини, тобто показниками відповідних можливостей, виражених у певних одиницях виміру, які не можуть бути універсальними для всіх і будь-яких прав людини. Їх характер зумовлюється особливостями суб’єктів прав, специфікою об’єктів, змістом можливостей. Наприклад, реалізація права на вищу освіту залежить від кількості вищих навчальних закладів, а також кількістю спеціальностей, за якими готують фахівців у цих закладах.

6. Основні права і свободи характеризуються особливим механізмом своєї реалізації. Вони реалізуються одночасно у правовідносинах двох типів – конституційних і звичайних. Тобто останні закріплюються нормами поточного галузевого законодавства. Тому порушення звичайного суб’єктивного права чи свободи громадянина одночасно посягають і на конституційне право і навпаки. Наприклад, в разі незаконного звільнення громадянина з роботи не тільки порушується відповідна норма Кодексу Законів про працю, а й конституційне право кожної людини на працю, передбачене ст.43 Конституції України.