Конкурентне право - Навчальний юпосібник (Т.Г.Удалов)

§ 2. демонополізація економіки

За радянських часів, коли монопольний сектор в економіці становив практично стовідсоткову частку, держава мала змогу примушувати виробників (підприємства, організації тощо) реалізовувати так звані загальнонародні, а по суті відомчі інтереси, не замислюючись при цьому про розвиток економіки, зростання виробництва, розширення асортимен­ту вироблюваних товарів. За існуючих у той час методів управління економіка не враховувала суспільних інтересів і рухалася шляхом, чітко визначеним керівництвом країни. Коли держава повністю володіла засобами виробництва та матеріалами праці, конкуренції у країні майже не існувало, були відсутні стимули для впровадження нових технологій, розширення асортименту вироблюваної продукції, підвищен­ня її якості тощо.

Здолати ці негативні явища в економіці можна було, лише усунувши причини, що їх породжували, а саме — за раху­нок роздержавлення сектора економіки, який належав дер­жаві, і побудови ринкової економіки, основаної на різних формах власності.

Перехід в Україні від монополізованої, командно-адмініст­ративної моделі економіки радянського типу до сучасної ринкової моделі економіки, що базується на принципах за­безпечення державою права на здійснення підприємницької діяльності, захисту і підтримки конкуренції, недопущення зловживань монопольним становищем, обмеження конку­ренції та недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, зумовили в Україні процес демонополізації еко­номіки.

Демонополізація економіки — це здійснюваний державою комплекс заходів, у тому числі примусових, спрямованих на зниження рівня монополізації ринків.

В Україні демонополізацію було запроваджено з метою формування і розвитку конкурентного середовища, яке за­безпечувало б ефективне використання суспільних ресурсів,

вільний вступ на ринок для підприємців, свободу споживачів у виборі товарів широкого асортименту, кращої якості і за нижчими цінами.

Першочерговими завданнями під час демонополізації еко­номіки України були:

• збільшення кількості господарюючих суб’єктів, які конкурують на ринках;

• зниження рівня монополізації та розвиток конкуренції на ринку;

• захист інтересів підприємців та споживачів від діяль- . ності монопольних утворень;

• створення структури горизонтальних ринкових зв’яз­ків між господарюючими суб’єктами для забезпечення саморегулюючих механізмів розвитку економіки;

• зменшення залежності господарюючих суб’єктів від-державних управлінських структур;

• адаптація управлінських кадрів державних підпри­ємств та об’єднань до роботи в нових умовах.

Демонополізація економіки в Україні відбувалася у кілька етапів. Так склалося, що перший етап збігся з періодом по­долання інфляційної кризи та початком стабілізації економі­ки. Особливістю цього етапу була необхідність поєднати за­ходи стабілізаційного характеру, покликані посилити дер­жавне управління в державному секторі економіки, із захо­дами, спрямованими на здійснення ринкових реформ.

З цієї причини робота щодо демонополізації економіки на першому етапі, особливо на його початку, мала обмежений характер. Відповідні заходи застосовувалися переважно до окремих монопольних утворень та ринків, на яких вони дія­ли. Проводилися заходи щодо скорочення кількості держав­них організаційних структур монопольного типу. Водночас розроблялася необхідна нормативна та інституційна база, на основі якої поступово формувалася цілісна система демоно­полізації економіки, антимонопольного регулювання та за­стосування антимонопольного законодавства.

Частина завдань з демонополізації економіки та розвитку конкуренції на цьому етапі розв’язувалася в ході приватиза­ції майна державних підприємств, конверсії підприємств воєнно-промислового комплексу, розвитку підприємництва та залучення іноземних інвестицій.

Другий етап розпочався після початку стабілізації еконо­міки, коли розвинулася ринкова інфраструктура, утворилася

значна кількість малих і середніх підприємств, збільшилася на ринках України кількість іноземних підприємців.

На цьому етапі з’явилася можливість значно обмежити втручання держави в господарську діяльність підприємців, завершити ліквідацію або реорганізацію державних організа­ційних структур монопольного типу, зменшити кількість га­лузевих міністерств і відомств. Крім того, у сферу демонопо­лізації та розвитку конкуренції включилися такі сектори економіки, як фінансово-кредитний, науки і наукового об­слуговування. Здійснюються заходи щодо створення нових і демонополізації існуючих банківських структур.

Сьогодні об’єктами демонополізації є:

• монополізовані ринки у визначених територіальних і товарних межах;

• господарюючі суб’єкти, що займають монопольне ста­новище на ринках. Об’єктами демонополізації можуть також бути:

• державні організаційні структури монопольного типу;

• центральні органи державної виконавчої влади, рішен­ня або дії яких негативно впливають або можуть вплинути на конкуренцію.

Суб’єктами демонополізації є державні органи, які забез­печують процес демонополізації економіки та розвитку кон­куренції:

• Верховна Рада України приймає законодавчі акти з питань демонополізації економіки і розвитку конку­ренції;

• Президент України приймає рішення з питань демо­нополізації економіки і розвитку конкуренції у межах своїх повноважень;

• Кабінет Міністрів України забезпечує розробку Дер­жавної програми демонополізації економіки і розвитку конкуренції, приймає рішення з питань забезпечення процесу демонополізації; делегує повноваження щодо демонополізації міністерствам, відомствам, іншим цен­тральним, а також місцевим органам державної вико­навчої влади;

• Антимонопольний комітет України бере участь у про­веденні демонополізації окремих об’єктів; здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, забезпечує за­хист інтересів підприємців від його порушень; прий-

&&

має розпорядження про примусовий поділ монополь­них утворень у разі зловживання ними монопольним становищем; вносить до відповідних органів пропози­ції відповідно до його компетенції;

• Фонд державного майна України, місцеві органи при­ватизації здійснюють приватизацію майна державних підприємств з урахуванням вимог законодавства про захист економічної конкуренції і вимог Державної програми демонополізації економіки і розвитку конку­ренції;

• центральні та місцеві органи державної виконавчої влади розробляють і реалізують заходи щодо демоно­полізації економіки та розвитку конкуренції, які є складовою галузевих і регіональних програм ринкових перетворень; виходять з ініціативою щодо демонополі­зації конкретних об’єктів; вживають заходів щодо ре­гулювання відповідних ринків і діяльності монополь­них утворень. Суб’єктами демонополізації можуть також виступати:

• керівництво і трудові колективи підприємств (об’єд­нань), які виходять з ініціативою щодо розукрупнення підприємств (об’єднань) з метою ліквідації їх моно­польного становища, створення на основі структур­них підрозділів (одиниць) самостійних господарюючих суб’єктів, виходу підприємств зі складу об’єднань;

• покупці, які виявляють ініціативу щодо приватизації структурних підрозділів підприємств, а також струк­турних одиниць об’єднань, статус не відповідає чин­ному законодавству.

Демонополізація економіки відбувається різними шляха­ми і залежно від особливостей монополізованих ринків для її проведення застосовують такі способи:

• децентралізацію управління, що передбачає: розме­жування функцій між різними органами державної ви­конавчої влади; обмеження і регламентацію функцій центральних та місцевих органів державної виконав­чої влади, органів місцевого та регіонального самовря­дування стосовно господарюючих суб’єктів; позбав­лення зазначених органів не властивих їм функцій, а також права втручатися в господарську діяльність під­приємств (крім випадків, передбачених законодав-

ством України); зменшення кількості галузевих орга­нів виконавчої влади;

• зниження або усунення бар’єрів, які обмежують вступ господарюючих суб’єктів на існуючі ринки, що передбачає: скорочення переліку видів підприєм­ницької діяльності, які ліцензуються або є державною монополією; зниження або скасування митних тари­фів; скасування або обмеження податкових, кредит­них та інших пільг, бюджетних дотацій і субсидій, які надаються монопольним утворенням; припинення шляхом застосування законодавства про захист еко­номічної конкуренції антиконкурентних дій господа­рюючих суб’єктів, внаслідок яких виникають бар’єри вступу на ринки; інші дії, що знімають обмеження вступу господарюючих суб’єктів на існуючі ринки;

• стимулювання вступу на монополізовані ринки нових господарюючих суб’єктів, що передбачає: на­дання за рішенням Кабінету Міністрів України госпо­дарюючим суб’єктам, що вступають на монополізовані ринки, податкових пільг, а також пільг в одержанні кредитів, державних замовлень, у забезпеченні ресур­сами, які централізовано розподіляє держава; заохо­чення інвестицій, у тому числі іноземних, спрямова­них на зниження монополізації ринків; створення но-

• вих підприємств, здатних конкурувати з існуючими монопольними утвореннями;

• поділ державних монопольних утворень, що перед­бачає: розукрупнення з метою зниження рівня моно­полізації ринку державних монопольних утворень шляхом створення самостійних підприємств на базі структурних підрозділів державних підприємств або об’єднань, статус яких не відповідає чинному законо­давству;

• ліквідація державних організаційних структур монопольного типу, що передбачає: ліквідацію дер­жавних організаційних структур монопольного типу як юридичних осіб взагалі або з наступним створен­ням на їх базі нових господарюючих суб’єктів (підпри­ємств). При цьому господарюючі суб’єкти—засновни­ки структури зберігають статус самостійних підпри­ємств.

Щоб запобігти виникненню монопольних утворень у при­ватному секторі економіки, якщо цього потребує структура ринку, приватизацію державних підприємств-монополістів за наявності економічних, технологічних та інших умов слід проводити водночас з їх демонополізацією.

Поділ і ліквідація монопольних утворень здійснюються, як правило, у процесі приватизації майна державних підпри­ємств. Якщо майно підприємств залишається у державній власності, ці способи застосовують переважно у разі переда­чі майна у комунальну власність або в управління місцевих органів державної виконавчої влади, перетворення та пере­реєстрації існуючих об’єднань державних підприємств у доб­ровільні об’єднання (торговельно-промислові асоціації), а та­кож корпоратизації та комерціалізації.

Заходи щодо стимулювання вступу нових господарюючих суб’єктів на монополізовані ринки мають здійснюватися про­тягом обмеженого періоду, достатнього для закріплення но­вого господарюючого суб’єкта на ринку. Ці заходи не повин­ні призводити до витіснення з ринку діючих господарюючих суб’єктів на ньому.

Як радикальний засіб поділ монопольних утворень потре­бує виважених дій і може бути здійснений, якщо:

• зафіксовано зловживання монопольним становищем на ринку певного товару;

• внаслідок монопольного становища певного господа­рюючого суб’єкта виникають бар’єри вступу на ринок інших господарюючих суб’єктів;

• немає тісного технологічного зв’язку між підприєм­ствами, структурними підрозділами (одиницями), які входять до складу господарюючого суб’єкта;

• підприємства, структурні підрозділи (одиниці) само­стійно виробляють товари однакової споживчої вар­тості.

Демонополізація монопольних утворень, до яких входять підприємства, що підлягають приватизації за погодженням із Кабінетом Міністрів України, має проводитися переважно шляхом відокремлення структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об’єднань), які не мають тісного технологічно­го зв’язку з іншими підрозділами (одиницями), а також шля­хом зниження або усунення бар’єрів, що обмежують вступ господарюючих суб’єктів на ринки.

Демонополізації, як правило, не підлягають підприємства-монополісти, які відповідно до чинного законодавства не приватизуються, за винятком випадків, коли демонополіза­цію можна провести шляхом відокремлення непрофільних структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об’єднань), а також зниження або усунення бар’єрів, які обмежують вступ господарюючих суб’єктів на існуючі ринки.

У зовнішньоекономічній діяльності демонополізація поля­гає у поетапному переході переважно до тарифного регулю­вання та зниження митних тарифів на імпорт стосовно внут­рішніх ринків, які підлягають демонополізації відповідно до рішень Кабінету. Міністрів України.