§ 2. монополізм та монополії Іц

Монополія, монополізм (від лат. топороііит — одноособове право на продаж) — 1) виключне право на виробництво, торгівлю, промисли тощо, яке належить одній особі, певній групі осіб або державі; 2) великі об’єднання підприємців (картелі, синдикати, трести, концерни, консорціуми тощо), що виникають на базі зростаючої концентрації виробництва і капіталу та зосереджують у своїх руках значну частку ви­робництва чи продажу певного товару з метою досягнення домінуючого становища на ринку, одержання максимально­го прибутку.

Отже, монополізм — це стан економіки, за якого окремі суб’єкти господарювання можуть нав’язувати власні інтере­си іншім суб’єктам господарювання та суспільству, ігнорую­чи при цьому їх потреби. Відносини, що виникають між мо­нополістами та іншими учасниками ринку свідчать про не­рівноправність цих суб’єктів у здійснюваній ними виробни­чій, комерційній та іншій діяльності, про зловживання своїм монопольним становищем з боку суб’єктів, що є економічно сильнішими, та складність здійснення діяльності на ринку на конкурентних засадах.

Монополія в економіці може виникнути природним шля­хом, коли внаслідок конкурентної боротьби формуються найпотужніші, конкурентноспроможні, економічно ефектив­ні та рентабельні підприємства, які згодом починають чини­ти тиск на інших учасників ринку. Проте монополія в еко­номіці може з’являтися і штучним шляхом, коли органи дер­жавної влади та управління встановлюють для якої-небудь особи особливий правовий режим чи надають їй виключне право на яку-небудь діяльність.

Поняття «монополія» можна визначити як ситуацію на ринку, за якої кількість продавців чи покупців настільки ма­ла, що продавець чи покупець у змозі впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукту, що реалізується, тобто контролювати ринок.

Такий контроль наділяє суб’єкта господарювання, що зай­має монопольне становище, виключним правом на розпоряд­ження ресурсами, можливістю чинити економічний тиск на

конкурентів, споживачів і суспільство в цілому, отримувати постійні прибутки та надприбутки.

Причини виникнення та існування монополії різні. Вихо­дячи з цього можна виділити чотири основні типи монополії:

1) законна (легальна) монополія;

2) природна монополія;

3) тимчасова монополія;

4) міжнародна монополія.

Законна (легальна) монополія — це виключне право суб’єкта господарювання здійснювати певну діяльність на засадах, визначених нормативно-правовими актами. Тобто існування такої монополії регламентовано законодавством, а монопольне право суб’єкта господарювання на здійснення певної діяльності, надання послуг, володіння майном дозво­лено та підтримується законодавством. Законну (легальну) монополію у свою чергу можна поділити на державну та приватну.

Державна монополія — виключне право держави на певну діяльність (зовнішня торгівля, виготовлення грошей, експорт військової зброї, видобування рідкісноземельних ме­талів та ін.), виробництво та реалізацію певних видів про-’ дуктів (товарів), морський промисел тощо. Держава зали­шає за собою монопольне право на виробництво, реалізацію певних товарів для досягнення найбільшого соціально-еконо­мічного ефекту від виробництва і реалізації цих товарів та забезпечення контролю за оборотом та виробництвом това­рів, які мають стратегічне значення для держави.

Монополія держави на виробництво і реалізацію деяких видів товарів масового споживання (тютюн, лікеро-горілчані вироби, сіль, спирт та ін.) охоплюється терміном «державна монополія». Вона може бути повною, якщо держава монопо­лізує і виробництво, і реалізацію відповідних товарів або частковою, коли монополізовано лише виробництво або реа­лізацію. Державна монополія є у багатьох країнах світу: в Італії — на тютюн, спирт, сірники, пиво; в Японії — на сіль, тютюн, спирт, опій; у Німеччині — на вино.

В Україні відповідно до законодавства державна монопо­лія існує на діяльність, пов’язану з обігом наркотичних засо­бів, психотропних речовин і прекурсорів, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, охороною важливих об’єктів державної власності, експлуатацією атом­них електростанцій та ін.                     •

Приватна монополія — це виключне право юридичної чи фізичної особи на розпорядження та використання ре­зультатів своєї діяльності. Але не всякий результат діяль­ності підпадає під визначення приватної монополії. Приват­ною монополією можуть бути лише ті результати діяльності, на які згідно з законодавством особа має виключні права чи може їх набути.

Яскравим прикладом приватної монополії є результати творчої діяльності (інтелектуальна власність). Безперечно, творча діяльність окремих осіб є чинником, який примушує розвиватися економіку, сприяє зростанню виробництва, за­безпечує науковий прогрес. Творча діяльність — це ціле­спрямована інтелектуальна діяльність людини, результатами якої є щось принципово нове, оригінальне чи неповторне. У процесі такої діяльності вдосконалюються засоби вироб­ництва, виникають нові технології, знижуються витрати на виробництво .одиниці продукції тощо. Разом з тим, для отри­мання позитивних результатів своєї творчої діяльності особа витрачає значні інтелектуальні та фінансові ресурси. Щоб стимулювати особу займатися творчою діяльністю у подаль­шому та для покриття витрат, держава гарантує їй право на виключне (монопольне) володіння та розпорядження протя­гом певного часу результатами її творчої (інтелектуальної) діяльності.

В Україні держава гарантує захист інтелектуальної влас­ності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. За Конституцією України кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої ді­яльності. Ніхто не може використовувати зазначені резуль­тати, винятками є випадки, встановлені законодавством.

Природна монополія — сфера економіки, в якій конку­ренція з об’єктивних причин (технологічні особливості ви­робництва, характер попиту та пропозиції) неможлива. Вона має стійкий, постійний характер, майже унеможливлює поя­ву на ринку природних монополій нових суб’єктів.

Природна монополія ефективно функціонує лише за умо­ви, що весь ринок охоплює один господарюючий суб’єкт. Та­кі суб’єкти можуть існувати, коли ефект масштабу настіль­ки великий, що один суб’єкт господарювання може забезпе­чити весь ринок, маючи при цьому нижчі витрати на вироб-

| ництво одиниці продукції, ніж їх би мав ряд конкуруючих суб’єктів господарювання.

Тимчасову монополію можна визначити як монополію’, за якої суб’єкт господарювання тимчасово стає єдиним по­купцем чи продавцем товару на окремому товарному ринку, але ненадовго. Його конкуренти можуть з’явитися на цьому ринку пізніше. Порівняно з природною, тимчасова монопо-| дія має нестійкий характер і не може істотно впливати на | ринкові процеси. Прикладом тимчасової монополії може бу-| ти підприємство, яке вперше запропонувало споживачеві но­ву продукцію.

;   Міжнародна монополія —- це значна компанія чи група

компаній, які встановлюють панування в одній чи кількох , сферах світового господарства з метою отримання макси­мальних прибутків.

Міжнародні монополії набувають форми транснаціональ­них і багатонаціональних підприємств. Транснаціональні під­приємства перебувають у власності та управлінні осіб з од­нієї країни, багатонаціональні — у власності та управлінні осіб з кількох країн. Їх характерна ознака — міжнародна розпорошеність акціонерного капіталу та багатонаціональ­ний склад компанії.

Зазначені підприємства складаються з материнської ком­панії, розташованої у країні походження капіталу, та до­чірніх товариств, філіалів і відділень, розміщених у різних країнах. Як правило вони є юридичними особами і діють на основі національного законодавства країн, їхнього знаход­ження.