Матеріальна відповідальність осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України - Науковий посібник (Лавріненко О.В.)

Введення

Науково-практичний посібник дає можливість більш глибокого вивченя та засвоєнення питань щодо матеріальної відповідальності співробітників органів внутрішніх справ за шкоду заподіяну державі, а також призначенний для надання істотної допомоги особам рядового та начальницького складу міліції, працівникам юридичних бюро (груп), що діють в системі органів МВС України та юристконсультам у правильному, науково обгрунтованному юридичному аналізі і вирішенні питань, які повязані з, закріпленими в нормах спеціального законодавства, особливостями притягнення та випадками звільнення працівників міліції від матеріальної відповідальності за заподіяну шкоду.

Матеріальна відповідальність осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі ОВС) є частиною інституту трудового права, який охоплює певну сукупність норм, що регулюють підстави, умови і порядок відшкодування шкоди, заподіяної органам. внутрішніх справ протиправними діями цих працівників/>

У науковій літературі зустрічаються точки зору авторів, які розглядають матеріальну відповідальність співробітників ОВС як «частину інституту адміністративного права»1; або як комплексний адміністративно-правовий інститут2.3 цим важко погодитися. Адже остання виникає тоді, коли працівник міліції перебуває в службово-трудових відносинах, які виникають на підставі трудового договору (контракту про службу), і характеризується рядом специфічних ознак, притаманних саме трудоправовій матеріальній відповідальності:

♦    суб'єктом є особа, яка перебуває в службово-трудових відносинах з органом міліції3;

♦    шкода заподіюється у зв'язку з виконанням службових обов'язків;

♦    відшкодуванню підлягає лише пряма дійсна шкода;

♦    відповідальність носить індивідуальний (особистий) характер;

♦    матеріальна відповідальність співробітників міліції диференціюється в залежності від ряду об'єктивних та суб'єктивних обставин;

♦    універсальною є обмежена матеріальна відповідальність і лише в окремих випадках настає повна та підвищена відповідальність;

♦    необхідність наявності вини працівника у заподіяній шкоді для притягнення до відповідальності;

♦    презумпція невинності співробітника;

♦    можливість оскарження рішення про притягнення до відповідальності і зменшення стягуваної суми, в залежності від матеріального стану винної особи, її сімейних обставин тощо;

♦    наявність спеціальних строків позовної давності для притягнення до матеріальної відповідальності;

♦ особливі цілі та функції матеріальної відповідальності осіб рядового і начальницького складу ОВС.

Крім цього, адміністративно-правовий підхід при характеристиці матеріальної відповідальності працівників міліції призводить до утотожнення правового статусу військовослужбовців та співробітників, що проходять державну службу в спеціальних органах виконавчої влади. А це також викликає справедливу критику в літературі4.

Вказана відповідальність є самостійним видом юридичної відповідальності5 і застосовується незалежно від притягнення співробітника за заподіяну шкоду до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності і проявляється у покладені на винну особу юридичного обов'язку відшкодувати у встановленому законодавством розмірі і порядку заподіяну шкоду. В науці трудового права таку відповідальність прийнято розглядати як ретроспективний аспект трудової юридичної відповідальності6.

^Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності осіб рядового і начальницького складу ОВС регулюються Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим постановою Верховної Ради України від 23.06.95 р. №243/95-ВР7 (далі-Положення). Згідно з п.1 цього документа, він поширюється на рядовий і начальницький склад МВС України.

«Правовою підставою»8 виникнення матеріальної відповідальності співробітників міліції є службово-трудове майнове правопорушення - винне і протиправне невиконання або недбале виконання співробітником його службових обов'язків за трудовим договором (контрактом), яке спричинило за собою виникнення прямої дійсної шкоди. Як і будь-яке правопорушення, воно уявляє собою складний юридичний акт, який складається із ряду елементів - підстави і умов матеріальної відповідальності9.

Однією з умов матеріальної відповідальності є наявність прямої дійсної шкоди, заподіяної розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням державного майна (озброєння, техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали та інше майно, а також кошти), погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для органу внутрішніх справ (навчальних закладів МВС), установ, організацій, підприємств для відновлення, придбання майна чи інших

матеріальних цінностей аб^надлішшзві^гшети.^______

З^ХІсобливістю матеріальної відповідальності працівників міліції, на відміну від цивільного законодавства (де під збитками розуміють не тільки пряму дійсну шкоду, а й упущену вигоду10), є те, що вони несуть відповідальність лише за прямі збитки, які є безпосереднім наслідком протиправних дій (бездіяльності). Крім того, відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна лише при виконанні службових обов'язків. У противному разі, вона відшкодовується у порядку передбаченому цивільним законодавством.

У разі заподіяння з вини працівника ОВС шкоди третім особам, орган, з яким він перебуває в службово-трудових відносинах, в силу ст.441 Цивільного кодексу України, зобов'язаний відшкодувати цю шкоду в порядку передбаченому чинним законодавством. У випадку, шли таку шкоду було відшкодовано, орган внутрішніх справ у порядку регресу покладає матеріальну відповідальність на особу винну в заподіянні шкоди, але при цьому враховується лише пряма дійсна шкода/

Виключення становлять випадки, коли відшкодовується шкода, завдана громадянинові - третій особі внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченного, взяття і тримання під вартою, проведення в ході розслідування справи обшуку, виїмки, накладення арешту на майно, відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту та накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та в інших випадках, зазначених в ст. 1 Закону України від 01.12.94 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду"11.

У цих випадках, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, громадянинові за рахунок коштів державного бюджету відшкодовується (повертається):

♦    заробіток та інші грошові доходи, які він втратив в наслідок незаконних дій;

♦  майно (в тому числі гроші, вклади, цінні папери тощо), ]     вилучене органами дізнання чи попереднього слідства,

органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

♦    штрафи, сплачені громадянином;

і ♦ суми, сплачені у зв'язку з наданням юридичної допомоги; і > моральна шкода.

і/^Порядок та умови відшкодування шкоди, завданної незаконними діями співробітників ОВС, які виконують свої службово-трудові обов'язки в органах дізнання, попереднього слідства, або здійснюють оперативно-розшукову діяльність, регламентуються вказаним Законом та Положенням про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", що затверджене наказом Мінюсту. Генпрокуратури та Мінфіну України від 04.03.96 р. № 6/ 5,3,41'О

З огляду на це, можна погодитися з існуючою в науці точкою зору, що така відповідальність за характером є публічно-правовою і для її реалізації нема необхідності встановлювати винну посадову особу, оскільки це гарантійно-розкладкова відповідальність, яка передбачає розподіл компенсації шкоди між всіма членами суспільства.

При визначенні шкоди, що підлягає відшкодуванню за нормами Положення, утруднення, як правило, викликає відмежування дійсної шкоди від неодержаних доходів, встановлення самої цієї шкоди та її відмінності від інших форм нераціонального використання майна, коштів. Доцільно, при вирішені цих питань, спиратись на існуючу судову практику щодо матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну підприємствам, установам та організаціям. Остання знайшла своє відображення у постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.92 р. №14 «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх

працівниками». ____  --■____

Для притягнення співробітника міліції до матеріальної і відповідальності, крім наявності дійсної майнової шкоди, необхідні І одночасно ще ряд умов: противоправність поведінки особи; І причинний зв'язок між протиправною поведінкою і настанням і шкоди і вина співробітника, який заподіяв шкоду, і             Протиправною визначається така поведінка (дія чи

^бездіяльність) працівника, коли він не виконує взагалі або ж недбало / виконує свої службові обов'язки. У зв'язку з цим слід звернути увагу на слідуючі обставини. Положення (п.34) передбачає ряд обставин, які повністю виключають можливість притягнення до матеріальної відповідальності.іДдк, працівники ОВС не несуть матеріальної відповідальності, коли: заподіяна шкода є наслідком дії непереборної сили; у випадку невстановлення винної особи або її смерті, а також, коли шкоду заподіяно внаслідок виконання наказу старшого начальника, або виправданного в конкр^них^умовах службового ризику^або правомірних д|й]-Відзначимо, що норма Полізження про""^ іфавове^нотЄюигтіаказу начальника, у випадку притягнення до матеріальної відповідальності підлеглого, перекликається зі ст.Ю Дисциплінарного статуту ОВС України, затвердженого Указом Президії Верховної Ради УРСР від 29.07.91 р. №13698-Х1І. Відповідно до якої, наказ начальника має бути виконаний беззаперечно і в строк. Однак, при цьому постає цілком правомірне питання: чи звільняється працівник від матеріальної відповідальності, коли шкода стала наслідком виконання незаконного наказу начальника. Якщо тлумачити вказану норму Положення формально, то звільняється. Проте такий підхід суперечить ст.60 Конституції України від 28.06.96 р. Згідно з конституційними положеннями, ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За виконання такого наказу настає юридична відповідальність. Тому працівник, який бездумно виконує явно протизаконний наказ, насамперед злочинний або такий, виконання якого може призвести до заподіяння державі невиправданої шкоди, повинен притягуватись до матеріальної відповідальності.

Термін «наказ» розглядається у науковій літературі як різновид відносин і як вид нормативного акту. Під наказом, як різновидом відносин, розуміють засновану на законі або підзаконних актах вимогу про виконання відповідних дій від особи, наділеної владними повноваженнями, до особи, яка зобов'язана її виконувати. Саме це і відрізняє наказ від інших способів впливу13.

В науці існує дві основні доктрини щодо питання співвідношення наказу і відповідальності за його виконання. Так, на військовослужбовців покладена юридична відповідальність виконувати будь-який наказ командира. Ухилення від виконання владних вимог може бути виправдано тільки ситуацією крайньої необхідності в цілях відведення загрози для більш значущих інтересів, ніж порядок військової служби14.

Інша точка зору щодо межі покірності наказу відображається в доктрині «розумних штиків». Суть її зводиться до того, що співробітники правоохоронних органів не повинні сліпо підкорятися розпорядженням начальників, а навпаки, - часто під загрозою покарання, не виконувати явно злочинні накази15. Саме ця доктрина і знайшла своє відображення в ст.60 Конституції України від 28.06.96 р., та в інших актах законодавства, де передбачена юридична відповідальність за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу. Згідно зі ст. 10 Закону України від 16.12.93 р. «Про державну службу», державний службовець, у разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні -повідомити вищу за посадою особу.

Дещо інакше регламентується ця процедура законодавством Росії16. Структурно вона є триступінчатою: по-перше, обов'язковому виконанню підлягають всі накази керівників, які видані в межах їх службових повноважень, за виключенням явно незаконних; по­друге, якщо правомірність одержаного наказу викликає сумнів, то воно виконується тільки у випадку письмового підтвердження про це вищестоящою посадовою особою; по-третє, владна вимога про виконання дій, які мають злочинний характер, виконанню не підлягає. Оцінку правомірності дій за наказом повинен давати безпосередньо сам державний службовець. Якщо ж виконання наказу спричинило шкоду, а виконавець був зобов'язаний його виконувати в силу письмового підтвердження, то відповідальність за наслідки несе особа, яка підтвердила це розпорядження. Такий підхід бачиться більш вдалим і логічно завершеним.

Враховуючи викладене, в п.37 Положення необхідно, по відношенню до співробітників міліції, закріпити спеціальний припис з урахуванням принципових положень доктрини «розумних штиків». Це повністю відповідає конституційним положенням і дозволить ефективно здійснювати правозастосувальну діяльність, попередити виникнення спорів з цього приводу. ^ „---""На відміну від т]рудов6го законодавства (ст.130 КЗпП) у /Положенні не передбачена обставина, яка виключає протиправність / поведінки працівника, який завдав шкоду в стані крайньої необхідності. Це зовсім не значить, що співробітники міліції несуть матеріальну відповідальність у цих випадках. Норми Кодексу законів про працю України по відношенню до Положення мають імперативний характер, а тому їх застосування обов'язкове у цьому випадку. Але все ж таки, було б доцільніше усунути невиправдану прогалину у нормах, які безпосередньо регламентують матеріальну відповідальність працівників ОВС, чим спростити правозастосувальну діяльність.

Як уже зазначалось, матеріальна відповідальність не настає також у випадку, коли шкоду заподіяно внаслідок виправданого в

конкретних умовах службового ризику.

= Поняття «службовий ризик», на жаль, в Положенні не розкривається. Близьке за змістом та правовим значенням поняття, є і в трудовому законодавстві (ст.130 КЗпП) - «нормальний виробничо-господарський ризик», яке також в нормативному порядку не розкривається. Ця правова категорія - свого роду оціночне поняття у трудовому праві. Останні характеризуються трьома важливими особливостями:

♦    неконкретизовані законодавством чи іншими компетентними органами;

♦    уточнюються у процесі правозастосування;

♦    дають правозастосувальному органу можливість вільного угледіння, вільної оцінки фактів17.

Звідси - поняття ризику потребує не нормативного тлумачення, а, в більшій мірі, доктринального. Тому в науці це питання привернуло увагу багатьох вчених18. Взагалі ж, в літературі, питання про ризик як обставину, що виключає громадську небезпеку і протиправність дій, ставилось неодноразово. При цьому автори по-різному називають ризик - виробничим, допустимим, нормальним, господарським, правомірним професійним, допустимим науковим і виробничим тощо19.

Використання законодавцем у Положенні поняття «службовий ризик» підкреслює дві суттєвих обставини: ризик вірогідний в будь-якій сфері професійної діяльності, в тому числі і при проходженні державної служби працівниками ОВС; право на такий ризик має не люба особа, а тільки та, яка професійно займається відповідною трудовою діяльністю і спроможна забезпечити дотримання специфічних ознак його правомірності. До числа головних ознак виправданого (правомірного) ризику в науці трудового права прийнято відносити:

♦    право на ризик має виключно особа, яка професійно виконує відповідну функцію в суспільстві і має відповідну компетенцію;

♦    ризик уживається для досягнення громадсько-корисної цілі;

♦    скоєна дія відповідає сучасним науково-технічним знанням та досвіду;

♦    поставлена мета не могла бути досягнута не пов'язаними з ризиком діями;

♦    особа, яка допустила ризик, ужила всіх можливих заходів для запобігання шкоди правоохоронним інтересам, тобто настання шкоди є вірогідним, а не закономірним, неминучим.

Порушення хоча б однієї з цих умов (ексцес ризику) обумовлює можливість притягнення особи до юридичної відповідальності, в тому числі і матеріальної.

Таким чином, ризик є правомірним (виправданим), якщо останній вживається особою, яка на професійній основі виконує відповідну функцію; відповідає сучасним науково-технічним знанням і досвіду, а поставлена мета не могла бути досягнута не пов'язаними з ризиком діями, та особа, яка допустила ризик, ужила всіх можливих заходів для запобігання шкоди правоохоронним інтересам. Ризик не визнається правомірним, якщо він свідомо був поєднаний із загрозою екологічної катастрофи, загрозою життю та здоров'ю людей. На мій погляд, було б доцільно закріпити цю дефініцію в ст. 130 КЗпП України та законодавстві, що регулює матеріальну відповідальність співробітників ОВС України.

Виправданий (правомірний) ризик відрізняється від крайньої необхідності. Так, заподія шкоди при ризику є тільки вірогідною, а не неминучою, як при крайній необхідності. До того ж й сама вірогідність шкідливих наслідків ризикованого поступку незрівнено менша вірогідного досягнення громадсько-корисних результатів20. Наслідком здійснення правомірних ризикованих дій може бути, на відміну від крайньої необхідності, заподіяння більш суттєвої шкоди. Якщо при крайній необхідності лише відвертається більш значна шкода шляхом заподіяння меншої шкоди, то результатом ризику може бути не тільки збереження цінностей, а і їх створення.

НаявнТстьнЯрТїчинного зв'язку між діями (Оездіяльністю)ч працівників органів міліції і заподіянням шкоди означає вірогідність і доведеність того, що протиправна поведінка є причиною заподіяної шкоди, а остання - закономірним наслідком цієї поведінки. Тобто, річ йде саме про «конкретну» вірогідність, яка свідчить про наявність причинного зв'язку, достатнього для виникнення юридичної відповідальності, а не «абстрактну»21. Взагалі, питання щодо теорії причинного зв'язку є в науці дискусійним22.

Положення передбачає, що для притягнення осіб до матеріальної відповідальності недостатньо встановлення факту заподіяння ними шкоди, протиправності їх поведінки і причинного зв'язку між ними. Слід встановити також і вину особи, яка заподіює шкоду. А вона може^буги: такою, що вчинена як умисно, так і з необережносте Вина є психічне відношення працівника до власної протиправної дії23. Але протиправність не співпадає з виною і утотожнювати ці дві самостійні умови відповідальності не можна. Протиправні дії можуть бути здійснені і без вини. Вони є зовнішньою, об'єктивною умовою відповідальності, тоді як вина-її внутрішня, суб'єктивна умова, оскільки вона характеризує стан волі, відношення працівника до здійсненоі^охшіравноїдії. •- Встановлення форми вини узаподіянні шкоди має важливе значендя-для визначення обсягу відшкодовуваної шкоди.

/^Положення передбачає обмежену, повну і підвищену матеріальну відповідальнсть працівників органів внутрішніх справ. Вид відповідальності залежить від особливостей служби, які визначаються специфікою прав і обов'язків працівників, способу

\   заподіяння шкоди, ступеня і форми вини, стану особи, яка заподіяла шкоду, значення і виду майна.

у ■ЧЗб.межена матеріальна відповідальність полягає в обов'язку

І винних повністіовтдшкодувати заподіяну ними пряму дійсну шкоду.

J Але при цьому відшкодовувана сума не повинна перевищувати

J максимальної межі, що знаходиться у певному відношенні до розміру місячного грошового утримання співробітника міліції.

Розміри місячного грошового утримання визначаються відповідно до основних посадових окладів та окладів за спеціальні звання і процентних надбавок за вислугу років на день підписання наказу про притягнення до матеріальної відповідальності. При притягненні до відповідальності курсантів до уваги береться їх

посадовий оклад._________

^-^_~_Зідпо"відальність у розмірі місячного грошового утримання є універсальною. Згідно з п.10 Положення, вона покладається на осіб як рядового, так і начальницького складу за заподіяння шкоди внаслідок недбалого виконання ними службових обов'язків, передбачених статутами, інструкціями та іншими нормативними актами.  ^     ~ ~

____  Визначальним фактором обмеженої матеріальної

відповідальності є форма вини у вигляді недбалості особи, що заподіяла шкоду, незалежно від посади, яку вона займає, і звання. У ряді випадків законодавством додатково, для осіб начальницького складу, встановлена відповідальність у межах місячного грошового утримання. Так, відповідно до п.П Положення, на осіб начальницького складу органів внутрішніх справ покладається обмежена матеріальна відповідальність за заподіяння шкоди, якщо вони не вжили належних заходів, передбачених статутами, інструкціями та іншими нормативними актами щодо запобігання розкрадання, знищення чи псування майна або щодо притягнення винних до відповідальності. ----------------- -

Трудоправий інститут матеріальної відповідальності працівників міліції має деякі особливості, які полягають у тому, що ця відповідальність може покладатися не тільки на осіб, безпосередньо винних у заподіянні шкоди, а й на осіб начальницького складу, але лише тоді, коли останні своїми розпорядженнями порушили встановлений порядок обліку, зберігання, використання, перевезення майна. Таку відповідальність можна назвати субсидіарною (додатковою).

Вважаю, що при застосуванні субсидіарної матеріальної відповідальності слід виходити зі змісту п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.92 р. №14 «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», де, зокрема, зазначено, що при виявленні безпосередніх заподіювачів шкоди, викликанної знищенням або зіпсуттям матеріальних цінностей, вони зобов'язані відшкодувати шкоду в межах, встановленних законодавством. Службові особи в цих випадках несуть матеріальну відповідальність в межах свого середньомісячного заробітку за ту частину шкоди, що не відшкодована безпосередніми заподіювачами її. При цьому загальна сума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати заподіяну шкоду. На них самих покладається матеріальна відповідальність у зазначених межах, якщо з їх вини не було своєчасно вжито заходів до стягнення шкоди з безпосередніх заподіювачів її ї таку можливість підприємство втратило,

Другим різновидом обмеженої матеріальної відповідальності є відповідальність осіб начальницького складу в обсязі заподіяної шкоди, але не більше тримісячного грошового утримання. Така відповідальність настає у випадках, коли вказані особи своїми розпорядженнями порушили встановлений порядок обліку, зберігання, використання, перевезення майна, а також за шкоду, заподіяну з їх вини, через простої вагонів, суден і автомобілів. V- £ Повна матеріальна відповідальність співробітників міліції полягає в обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду повністю, без будь-яких обмежень і настає у випадках, зазначених в п.п. 13, 15 Положення:

♦    умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання майна або вчинення інших умисних протиправних дій;

♦    приписки у нарядах та інших документах фактично не виконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави у інших формах;

♦    заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані;

♦    дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину;

♦    недостача, а також знищення або псування майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети;

♦    незаконного звільнення чи переведення робітника чи службовця на іншу роботу, а також у разі затримання виконання ухвали суду або наказу вищого за підлеглістю начальника про поновлення робітника або службовця на роботі.

Така відповідальність є регресною і покладається на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення відповідного органу про поновлення на роботі. Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі, і з цього ж часу обчислюється строк для пред'явлення регресної вимоги. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

На мій погляд, при застосуванні п.15 Положення існує ряд особливостей, недоліків, на які необхідно звернути увагу. В Положенні встановлюється матеріальна відповідальність службових осіб в порядку регресу тільки у разі незаконного звільнення і переведення на іншу роботу, затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Думається, що таку відповідальність службових осіб необхідно передбачити у всіх випадках заподіяння матеріальної шкоди, у тому числі у разі необгрунтованої відмови у прийнятті на службу (роботу) до міліції, при незаконному відстороненні від неї, затримці видачі трудової книжки тощо. Крім цього, незалежно від того, який орган розглядає та вирішує питання про поновлення на службі (роботі) і виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу чи виконання нижчеоплачуваної роботи, орган внутрішніх справ, установа може звернутися у порядку регресу про притягнення до повної матеріальної відповідальності службової особи тільки до суду.

Ряд питань виникає і при притягненні співробітника міліції до повної матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну діями, що мають ознаки злочину. Так, коли ознаки злочину, до яких, зокрема, відноситься і вина працівника, встановлені обвинувальним вироком суду, то питань не виникає - це повністю відповідає приписам, які закріплені в ст. 62 Конституції України, ст. З Кримінального кодексу України.

В той же час, на думку окремих вчених, працівник у зазначенному випадку може бути притягнений до повної матеріальної відповідальності, якщо його вина в діях, що мають ознаки злочину, буде встановлено судово-слідчими органами24. В п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.92 р. №14 «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» також вказується, що матеріальна відповідальність у повному розмірі шкоди покладається і в тих випадках, коли шкода

 

 

Подпись:

заподіяна діями працівника, що мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, але він був звільнений від кримінальної відповідальності в зв'язку зі спливом строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності або з інших підстав, передбачених законом (п.п. З, 4, 8 ст. 6, 7, 7.1, 7.2, 8, 9, 10 Кримінально-процесуального кодексу України). Тобто, в цих випадках, ознаки злочину, встановлюються не судом, а фактично органом дізнання, слідчим, прокурором. А це протирічить положенням ст. 62 Конституції України, ст.З Кримінального кодексу України. Тому я розділяю точку зору авторів, які слушно зауважують на цю обставину25.

Постанова слідчого, органа дізнання, згідно зі ст. 31 Цивільно-процесуального кодексу України, не мають для суда, розглядаючого справу про цивільно-правові наслідки дій особи, що завдала шкоди, преюдиційного значення (тобто не є обов'язковими при провадженні по цивільній справі). Тому, якщо при розгляді справи виникнуть питання, пов'язані з обгрунтованністю постанови органів розслідування про те, що в діях працівника є ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, суд має поставити перед відповідним прокурором питання про перегляд цієї постанови. Виявивши у діях особи ознаки злочину, суд повідомляє про це прокурора або сам порушує кримінальну справу. В цих випадках суд зупиняє провадження по цивільній справі.

При винесенні виправдального вироку або закритті провадження у кримінальній справі за відсутністю складу злочину суд, розглядаючи справу у порядку цивільного судочинства, вправі з інших передбачених законом підстав задовільнити позов в межах повного розміру заподіяної працівником шкоди.

Але у випадку, коли, припустимо, прокурор, в тому числі і вищестоящий, не вбачає підстав для відміни постанови слідчого, органов дізнання виникає питання: "Як суд має вирішити справу про відшкодування працівником завданої шкоди, коли у нього, по-перше, є сумнів щодо обгрунтованності постанови органів розслідування, а, по-друге, - провадження по справі зупинено?" В таких випадках, суд вправі лише поставити питання перед

 

16

відповідним прокурором, а не вирішувати питання про наявність ознак злочину в діях особи попри рішенню органів розслідування.

Вважаю за доцільне в п. 13 Положення закріпити припис про те, що співробітники ОВС несуть у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі коли таку шкоду заподіяно злочином, встановленим вироком суду. До внесення змін у законодавство про матеріальну відповідальність співробітників міліції, вважаю правомірним рішення суду про відмову в позові у випадках, коли суд має сумнів щодо обгрунтованності постанови органів розслідування про те, що в діях особи - заподіююча шкоди, наявні ознаки злочину. Правомірність цих дій суду випливає із положень ст. 62 Конституції України.

v Яідвшнвналлатеріальна відповідальність працівників міліції - це відшкодування заподіяної ними шкоди в обсязі, який первищує її номінальний розмір. Така відповідальність є винятковою і застосовується тільки у випадках, коли шкода заподіяна розкраданням, марнотратством або втратою зброї та боєприпасів, оптичних приладів, засобів зв'язку, спецтехніки та інших видів майна, зазначених у п. 14 Положення.

Кратність вартості майна визначається спеціальним Переліком майна, недостача або розкрадання якого, відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості, який затверджується Кабінетом Міністрів України. Залежно від виду майна відповідальність покладається в розмірі від дво- до 10-ти кратної його вартості.

У науці трудового права підвищена (кратна) матеріальна відповідальність працівників розглядається по-різному. Одні автори називають її особливим видом матеріальної відповідальності працівників26; інші - розглядають таку відповідальність як особливий порядок визначення шкоди27. Вважаю, що виходячи з положення ст.1353 КЗпП України, кратну матеріальну відповідальність працівників слід розглядати саме як специфічний порядок визначення шкоди.

Було б доцільно зазначити в Положенні, що крім випадків, зазначених   в   п.14,   кратна  (підвищена) матеріальна

відповідальність наступає і в інших випадках, передбачених законодавством про працю. Інакше, ряд питань залишаються законодавчо не вирішеними. Так, наприклад, в якому розмірі стягується заборгованість співробітника органу міліції у разі неповернення у встановлений термін авансу, виданого в іноземній валюті на службове відрядження або господарські потреби та в інших випадках нездачі іноземної валюти, одержаної під звіт; як визначити розмір збитків, завданих державі, працівниками міліції, які виконують операції, пов'язані з перевезенням, доставкою, зберіганням, пакуванням дорогоцінних металів і каміння, ювелірних виробів тощо, а також валютні операції? Адже ці питання не регламентуються Положенням, а відповіді на них містяться в Законі України від 6.06.95 р. «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей»28.

Зазначимо, що в літературі висловлюється точка зору, яка на мій погляд є вірною, що норми законодавства, які передбачають покриття шкоди за трудовим правом в кратному розмірі, є соціально несправедливими29. Таке покриття має не правовідновний, а каральний характер, який не є притаманним для матеріальної відповідальності за трудовим правом. До того ж, в такому випадку не забезпечується виконання гарантійної функції матеріальної відповідальності, яка полягає в охороні заробітку працівника від необгрунтованих утримань при покритті шкоди. Кратне покриття шкоди є необгрунтованим, оскільки воно має каральний характер.

Положення встановлює адміністративний, нотаріальний і судовий порядок відшкодування шкоди, заподіяної державі працівниками органів внутрішніх справ при виконанні ними службових обов'язків.

Адміністративний порядок відшкодування шкоди полягає у стягненні в процесі службового розслідування, яке проводиться протягом місяця (двох - за рішенням вищестоящого начальника) для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб, заподіяної шкоди на підставі наказу начальника органу внутрішніх справ.

Якщо співробітник, притягнутий до матеріальної відповідальності, на день звільнення з органів внутрішніх справ не відшкодував заподіяну ним державі шкоду, заборгованість, яка лишилася за ним, стягується судовим виконавцем за місцем його постійного проживання (роботи) в безспірному порядку на підставі виконавчого напису органу, що вчинює нотаріальні дії.

У разі звільнення з органів внутрішніх справ осіб рядового і начальницького складу до прийняття рішення про відшкодування заподіяної ними шкоди начальник органу, у порядку, встановленому чинним законодавством, подає цивільний позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди.

В той же час, залишається не розкритим питання про особливості матеріальної відповідальності співробітників, які відповідно до ст.17 Закону України від 20.12.90 р. «Про міліцію», приймаються на службу на контрактній основі. Думається, що до розробки типового контракту про службу і внесення необхідних доповнень в Положення, необхідно керуватися вже діючими приписами ст.21 КЗпП України та Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.94 р. №170, з цього питання.

Отже, спеціальне законодавство про матеріальну відповідальність співробітників міліції України і практика його застосування потребують удосконалення шляхом зміцнення правової захищеності працівників міліції. При цьому слід виходити з того, що вказана відповідальність є конкретним проявом диференціації правового регулювання праці30 державних службовців і має трудоправову природу. З